Скінчиться все, що зараз ще трива, Виблискує снігами на морозі, Залляє світ смарагдова трава Й потонуть дерева в метаморфозі. І стане біло. Вже від пелюсток. Озерний погляд вкриється блакиттю, Прийдуть нові отари помилок, А давні – переведуться в лахміття. Я перетворюсь в натяки у снах, На спомини численні та строкаті, Та буду під рукою. У книжках. А ти мене хоч іноді гортати.[Приєднана картинка]

Не ми є перші І не ми останні, Хто бігає за сонцем Слід у слід, Життя нас ловить У вербові верші І потім розчиняє наче лід. Не нам почати те, Що почалося, Не нам скінчити те, Що буде потім, Мандрівники ми, Ми є стоголосся, Еквілібристи На тонкому дроті. Ми у потоці вічному Краплини, І він не вміє бути Нестрімким, І серед нас Трапляються перлини, Які іще не знайдені. Ніким.[Приєднана картинка]

Як мало в цьому світі співаків. Поетів звуку. Носіїв гармоній. У певнім сенсі нотних кріпаків, Знавців усіх музичних церемоній. На голос співака і день клює, Його зустріти – вже велика вдача. Як добре там, де співаки ще є, І сумно там, де співаків нестача. Вони жонглюють подихом віків. Вони сплітають музику та вірші. Але у світі мало співаків, Куди не глянеш – виконавців більше.[Приєднана картинка]

Колись, як зникнуть небеса, І не запалять сонце півні, Як не народиться роса, Думки і погляди наївні, Коли замовкнуть всі вітри, Коли зіллються світло з тінню, Не стане низу та гори, На тлін розсиплеться каміння, Не стане болю і тривог, Клошари зникнуть та багаті, Скажи, кому довірить Бог Для тебе рими заплітати?[Приєднана картинка]

Я зачиняю день на два замки, Скрегоче ключ, іржавіють хвилини, Блукають неприкаяні думки І місять рим нових жовтаву глину. Чи то буде скульптура, чи таке, Що людям показати – соромота, А може, щось солодке і п’янке, Із натяком на волю Саваота, Із присмаком небачених знамень, Із поглядом наївним і дитячим… Летить іржа. Я зачиняю день. Спасибі, що до мене був терплячим. [Приєднана картинка]

То є не примари, І не міражі, Блукають європами Діти чужі. Їм треба не неба, Їм треба земне, Допоки удома Усе не мине. А там все минає – Роки і батьки, І погляди гаснуть, Тьмяніють зірки, І час неугавний Стирає сліди, І вже повертатись Немає куди.[Приєднана картинка]

Які в синьйора інтереси? Принесли Вас які вітри? Тут не заробиш навіть песо, Тут брудно, вогко і щури. Тут люди на людей не схожі, А більшість як щури оті, І Вам зустрітись не дай Боже Хоча б з одним у цім житті. Тут мешканці на совість хворі, У них характери – сміття, Тікайте звідсіля, синьйоре, Якщо цінуєте життя.[Приєднана картинка]

Картина «Світ». Художник – невідомий. За рамою холодного вікна Три ліхтарі мов пояс Оріона На чорноті небесного сукна. Якась в картині неосяжна сила, Хоч кольорів – веселка засміє, Але малюнок той настільки милий, Що серце тихо тішиться моє. Художнику! Напевне ти – всевишній, Цей «Світ» в мені запалює свічу. Я, шанувальник твій, палкий та грішний, Картиною милуюся. Мовчу.[Приєднана картинка]

Мовчить душа немов німа – Слова всі виїла скорбота, Була людина і… нема. Лишились спогади та фото. Вона ж ходила серед нас! Сміялась! Мріяла! Кохала! У неба є безмежний час, Чому їй видали так мало? Чому у нелюдей з усіх Натхнень є тільки убивати? Чому для них природний гріх? Чом не хвилює їх відплата? Людей у світі й так катма, Двоногих звірів більш прибуток. Була одна… Тепер нема. Є подих. В пам’яті. Та смуток.[Приєднана картинка]

Коли від щастя Серце калата Або воно на нитку Сходить сумом, Я люблю музику. Вона… Вона свята, Найбільш щирішого Ніхто ще не придумав. Вона все знає Про моє життя, Слова відверті, Думки потаємні, У мене з нею Спільні почуття, Єдині, своєрідні Та взаємні.[Приєднана картинка]