За вікном хизується природа, Стукає морозом у вікно. Мінус вісім. То хіба негода? Мінус погляд – це уже воно. Сніговій, бурхливий та безжальний, То не ворог, там емоцій брак, Мінус дотик – то уже печально, Мінус голос – вже недобрий знак. Мінус думка – почорніла днина, За здоровим глуздом загуло. Мінус згадка – і нема людини, Начебто її і не було.[Приєднана картинка]

Колір небес – Мак, Білить траву Іній, Кава краде Смак, Сонні повзуть Тіні. Знову хвилин Брак, Спогад летить Димний… Я ще живий? Так, Тільки в душі Зимний.[Приєднана картинка]

Червоний вечір, небо і земля, Чорніє ліс крихкий на видноколі, Дорожня вигинається петля І захід мастить китиця тополі. Сіріє сніг у виярках узбіч (ізнов сезонів сплуталися дати), А вдалині повзе неквапно ніч, Чого невідворотній поспішати? Вже силуети тіні простяга, І сонна мить ворожить загадково, Та у душі ще стукає жага До кольорів, до дива і до слова.[Приєднана картинка]

А кажуть, скоро будуть завірюхи Та білі, наче цукор, килими, Щось ночі шепотітимуть на вухо Та тихо шурхотітимуть крильми. А кажуть, скоро буде щось із нами. Хай кажуть. Буде, поки живемо, Вбиваючи короткими листами Розлуки тлін та відстаней ярмо. Не треба всього у собі тримати, Живим думкам потрібний вільний рух. Мовчати? Нащо? В світі слів багато, Ще більше, ніж зимових завірюх.[Приєднана картинка]

Я бачив сни. Я бачив чорні сни Про яв, яка сховалась в передвіку, Про хліб черствий, який не мав ціни, Про душі кам’яні, слова-каліки. Про випалені голодом лани, І тихий плач здивованої смерті Від того, що зуміли без війни Безмежжя поколінь з планети стерти. Про жадібність червоної імли, Про людяність, що втратила опору Я бачив сни. І мовчки тіні йшли Та з докором дивилися угору.малюнок Юрія Журавля[Приєднана картинка]

Я пізнавав істину, Перебирав римами, Грав календар числами, Зорі були синіми. Істина десь висіла Схована між тінями, Але одне тішило: Зорі були синіми.[Приєднана картинка]

І погляди, І слів прощальні гами, І серця незвичайний Інструмент – Звичайні складові Старої драми, Де небо режисер І диригент.[Приєднана картинка]

По вулиці Привокзальній, Вздовж гуркоту Залізничного Немає нічого Вічного В картині Не ідеальній. Там сенс у одному Русі, Там в небо тікають Колії Женучись собі За волею, Чи ще щось У тому ж дусі. І ходить луна Між стінами, І хмари до сонця Туляться На цій незвичайній Вулиці, Де пахне, як завжди, Змінами.[Приєднана картинка]

Я бачив аскета: Засушене тіло, Пов’язка на стегнах Побита роками, Його зігрівало Небесне світило, Його годувала Земля під ногами, Його умивали Дощі і тумани, Його розважали Грайливі птахи, Він вільний!.. А я був в полоні у мани, Закутий у пекло думок і гріхи.[Приєднана картинка]

Лунав осінній лейтмотив, Із легким дзенькотом, без гніву, Дзюрчав струмочком позитив У чорнім морі негативу, У нескінченності годин Не було жадібності, тліну, Ані думок, ані новин, Ані тривоги, ані спліну.[Приєднана картинка]