Я натягнув свого кашкета, Лишився з ніччю сам-на-сам, Складали ліхтарі букета І дарували небесам. Асфальтом тішилися кроки, Хмарини вітер підганя, Не було шуму та мороки, Як зазвичай бува у дня. Не було старої гризоти Та непотрібних зовсім слів, Лише залюблений в роботу Мороз калюжі мовчки склив.[Приєднана картинка]

Мороз та сніг – вся відповідь зимова На спробу дочекатися тепла, Читає вітер західний промову І подихом кришталь лоскоче скла. Дивлюся в небо, в хмарах застрягаю, Та зустрічаю сонячні сліди, Тому і досі ще надію маю Знайти шляхи у янгольські сади. І хай довкруж чужі проносить душі, Які моя ніяк не перейма, Зима як я – така скороминуща, Що часу ображатися нема.[Приєднана картинка]

Я бачив сніг. Я смакував Його природу кришталеву, І настрій білий-білий мав, Хоч небо й тиснуло свинцеве. Ходив по небокраю дзвін, Здавався вітер нехолодним, Я сніг ловив і був як він: Живим і трохи старомодним.[Приєднана картинка]

Добігає день короткозорий, Небо снігом сіється скляне, Я тихенько з вербами говорю, Верби мовчки слухають мене. Підростає снігова перука, Буде чим хвалитись уночі, І не чути у повітрі звуку, Верби – дуже вдячні слухачі. Люди ловлять десь щасливі миті, І, допоки вдача ще клює, Часу в них нема поговорити, Добре, що у мене верби є.[Приєднана картинка]

Ворожить небо на погоду, Несе ріка холодний хром, Червоний місяць йде по воду І тихо дзенькає відром, Малює тіні огорожам, Стовпам, будинкам і мені, І відчуваю я що зможу Почути спів у вишині.[Приєднана картинка]

Сіє нелюдяне Жмені свинцю, Молиться світ Золотому Тільцю, Ніби не знають Про досвід віків Свіжі адепти Кривавих богів. Ніби ніхто Не вмирав на хресті, Ніби є вічність У цьому житті.[Приєднана картинка]

Я входжу в ліс. Ніч просить слова. Мовчати їй уже несила. Шумить склепіння смерекове І місяць гострить свої вила. Вода калюж тверда мов криця – Мороз уже за кільканадцять, І чути: ходять таємниці, Але наблизитись бояться.[Приєднана картинка]

Холодний двір. Людей нема. У вікон погляди похмурі. Не тішить сніжністю зима, І ніч вовтузиться в баюрі. Шукає щось облізлий кіт, На мене дивиться сміливо, Мандрує місяць у зеніт, І засіва небесну ниву. Перетинає сон межу, Та звідси геть іде, маркітний, І я наступний стережу, Неговіркий та непомітний.[Приєднана картинка]

То був не сніг, то просто падав пух З розпоротої хмарної перини, Підморгували радісно вітрини, Красою перехоплювало дух. Заманював до себе світ забав, Дивився дім віконними жовтками, І я стояв, я сніг ловив руками, А він від мене знову утікав.[Приєднана картинка]

Зима красива? Так, красива, Для тиші в душах – саме те: Розпустить білосніжну гриву, У сни замріяні веде. А там, у снах, таких хороших, Що заздрять навіть в небесах, Не знають підступу та грошей І важать сміх на терезах.[Приєднана картинка]