Життя потроху змінювало моди, Безсмертний час від стомленості млів, Дивилися з минулого народи Зіницями пожовклих черепів, Старе рипіло колесо сансари (комусь не пощастить – ото печаль…) Сліпців духовних бігали отари, Через святих Господь читав мораль, З натхненням розкидалося каміння, Весна сади топила у красі, І знов у двері стукало Спасіння, Та надто тихо – чули не усі…[Приєднана картинка]

Ідуть роки – затяті людолови, Старіє світ і молиться богам, Та сподіваюсь, все у Вас чудово, І сонце добре й досі світить Вам, Що небо Вам сміється яснооке, Життя та сни негоди обмина, Й на те, що Ваша тінь не одинока І з нею завжди поруч ще одна. [Приєднана картинка]

Долю читаю, Гортаю листки, Вірую в небо І вірю в думки, В сонце і місяць, У зливи, сніги, Вірю в спокуту, У користь жаги. Вірю у душі (які вже там є), Вірю у серце Велике твоє, Вірю у радість І правду гірку… Віру розділиш зі мною Таку?[Приєднана картинка]

Усі щось просять, мовчки або вголос, І гордість на заваді не стоїть. Хтось хоче, щоб вродив багатше колос, А хтось чуже забрати має хіть. Один на стрічках вулиць жебракує, Отримає хлібину – і вже рай, А інший ситий, грошенят бракує, Та завжди мало, скільки не віддай. І кожному вгодити – нереально, В гонитві за тілесним – всі чужі. Це світ речей. Цей світ – матеріальний, Творився духом, та не для душі. А де для неї здибати спокуту? За зорепадом бігти...

Читати далі...

Стосунки з’їдаються млою Та словом, з народження хворим, Брехня не буває святою, Як бруд не буває прозорим. Здається, що це неважливо, Здається, ну що тут такого? Та душі, до того щасливі, Стають неприродні та вбогі. І сказано так непомітно, І посмішка світла, і очі, А серце… А серце не квітне Та більше нічого не хоче. Як можна хотіти роздерте? Що може убите уміти? Мабуть, ті, що брешуть, по смерті Уже не збираються жити.[Приєднана картинка]

До краю без годинників та шалу! До світу, де природа мудрий цар! Туди, де телефон – шматок металу, Де хмари смокчуть сонячний сухар. До раю, де людина – то людина, Не просто ноги-руки, а душа, Нехай на мить, хай на коротку днину, Хоч раз на тиждень тихо вируша.[Приєднана картинка]

Десятий сон навіки зник І ранок випив глянець кави, Піду у світ, де білий сніг Уміє бути ще цікавим. Де голубий зимовий дух Кудись тече до небокраю, Де простір ріже людства плуг Та врожаї думок збирає. Зламавши пазурі хвороб, Непевність, погляди мінливі, Я стану наче землероб На золотій, багатій ниві. Допоки муза ще жива, Допоки погляди ще ясні, Я буду сіяти слова, Нехай у душах сходять рясно.[Приєднана картинка]

А небо падає на голови ізнову. Сміється в очі невмируще зло. Чи то у глузду відібрало мову, Чи то його ніколи й не було. Заклякла правда. Рве достойність коси. Сивіє сум скривавлених знамен, бо діти шлунка, вічні малороси, стирають тіні зраджених імен.малюнок Юрія Журавля[Приєднана картинка]

Хоча на світі Є багато різного, Красивого Або хоча б цікавого, Єдиний Бог у ньому – То є музика, А решта… Решта, мабуть, Від лукавого.[Приєднана картинка]

Як скажуть завтра Що мене нема І не було На світі цім ніколи, На землю прийде Непроглядна тьма, Заграву забере На видноколі, Налляє в м’язи Гніт свинцевих втом, Ще й вирішить, Що того було мало, Я посміхнусь Та виставлю щитом Усі вірші, Що ти надиктувала.[Приєднана картинка]