Той хутір звався "Непролазний",хоча, звичайно, не для нас,Там ліс зелені шкірив яснаі спочивав у стріхах час.Тікала стежка по-під плотом.Ніс тишу день на барані.Тягнуло сирістю з болота,яке темніло вдалині.Десь у містах цвіли печалі,учинків падали плоди,а ми, захоплені, стояли,і не хотілось нам туди,якісь дрібні чіпати теми,невдах отримувать клеймо...Хай світ спішить... А ми - окремоще трохи тут постоїмо.[Приєднана картинка]