І день сліпий, і я його не бачу, І кидається в очі сніговій, І студить вітер голову гарячу Та спокушає спокоєм, мов змій. Навіщо, вітре? Я вже не журюся. Я просто йду. Усі ідуть кудись. Твоє солодке яблуко спокуси – Даремний подарунок, не трудись. Мені не треба, вітре, дорікати, Сховай-но свої ноти голосні. Дивись, як гарно! Снігу так багато. Шкода, що він розтане навесні. [Приєднана картинка]

Чуєте, брати, Чуєте? Нащо один одного Чубите? Хіба нема у вас Ворога? Хіба миритись вам Дорого? Чуєте, брати, Чуєте? Чом один одного Губите? Хіба нема у вас Рідного, Щирого щастя Гідного? Кожному – за його Вірою, Кожному – за його Мірою, Допоки ваші є ще Сліди, Думайте, брати, Думайте.[Приєднана картинка]

Вікна вночі – жаринами, Родяться чудеса, Небо трясе перинами – Зранку буде краса. Хаткам посвітить стареньким Сонячний жовтий плід І намалюють валянки Перший округлий слід. Поспіх калатне хвірткою, Задум проявить хіть, А по-над вечір з зіркою Будуть пісні ходить. Будуть шукати в пам’яті Добрі й живі слова, Будуть завзято славити В три голоси дива.[Приєднана картинка]

Цей свіжий сніг якась печаль, Якась некольорова мрія, Холодний світиться кришталь І борошном холодним віє. Зима свій пише фоліант Про день, про місто, про турботи, І вітер, тихий музикант, Сплітає невагомі ноти.[Приєднана картинка]

День зачарований. Сонця – катма. Часу на клопоти – мало. Пахне корицею. Мабуть зима Тут уночі пробігала. Сон ненадовго сховався в барліг, Думки немов у тумані. Сипле із неба сполоханий сніг. Хоче лежати. І тане.[Приєднана картинка]

Сховано місто в туман, Ходять не люди, а привиди, Пише природа роман (про зачароване нібито). Час заморожений збіг, Я насолоджуюсь втіхою, Сірий докришую сніг, І нереальністю дихаю.[Приєднана картинка]

Снігом сіється ніч. Все. Нарешті перерва Від подій. Від людей. Від небажаних слів. Я повісив хреста На сталевого нерва, Помолився на сон, Що над вухом дзвенів. Сьорбнув чорне питво Несолодкого чаю, Нагострив олівець Та й лишив на столі. Знов писати листа? А для чого? Не знаю. Хто його забере, Щоб тримати в теплі? Посміхнуться йому? Відкладуть на майбутнє? Чи назавжди зітруть Зі своєї душі? Снігом сіється ніч, І...

Читати далі...

Вночі я вийшов на мороз, Ховаючи у шапку вуха, Щось тихо шепотів Христос Мені, та я його не слухав. Трощили ноги карамель Із перестудженого льоду, І вікна затишних осель На сни пропонували моду. Я вірив вікнам тим чужим (я вірю всім немов дітисько), І думки розчинявся дим, І нахилялось небо низько.[Приєднана картинка]

Сезон загублених безсонь І запорошеного світу, Сезон обвітрених долонь І теплих спогадів про літо, Червоних дат в календарях, Де пісня ходить за луною, Де сяє свято у домах, І називається зимою.[Приєднана картинка]

Морозні квіти – дивний натюрморт, Поволі стигне із думок вечеря, Біжить у небі місяць – жовтий хорт, І променями шкрябає у двері. Чого тобі, приблудо? Я не сам, У мене зараз спогад у вітальні, Іди туди, де вірять чудесам, І притчі вигодовують повчальні. Іди хутчіш на пошуки земель, Де тішать світ хорошими вістями, А квіти-но залиш, вони – модель Мого життя, крихкого до нестями.[Приєднана картинка]