День туманом трохи змазаний, Вечір буде теж таким, Я пишу про недосказане, Видихаю думки дим. Може, диво наворожиться, Ну хоч раз за сотні літ, Якщо думці моїй можеться, То чому не зможе світ?[Приєднана картинка]

Підперши світ утомленим плечем, Змочивши лоба потічками солі, Я мандрував країною нікчем, Шукав там крихти гідності і волі. Стираючи підошви падав з ніг, На світло сподівався у фіналі, Але нікчеми славили батіг, Й духовністю нікчемність називали.[Приєднана картинка]

Як добре, що придумали сніги, Морозне небо, спогади про літо, Повітря невідчутної ваги, І враження, смачні та соковиті, Дзвінкий, напівпрозоро-синій лід, Вогонь у грубці і вечірню втому… Як добре, що придумали цей світ, Та ще й мене придумали у ньому.[Приєднана картинка]

Далеко-далеко, за краєм Землі, Де ранки ростуть цікаві, Де тіні вітрил підніма кораблі, І враження є яскраві, Де небо народжує сонячний диск, Та інші космічні творіння, Де вчинками рухає зовсім не зиск – Звичайне людське розуміння. Там хочеться жити, там зовсім не зле, Немає постійного бігу, Там солодко, тепло, чудово, але… Ніколи не бачили снігу.[Приєднана картинка]

Стою один В обіймах сьогодення, Стою, не йду – Усе довкруж іде, І кожен вірш Неначе одкровення, І мовчки небо тішиться Святе.[Приєднана картинка]

Кажуть, буде весна, Кажуть, що незабаром, Заховає сніги До майбутніх часів, В синє поле небес Вийдуть пастися хмари, Заголосять птахи У мовчанні лісів. Кажуть, все зацвіте, Не одразу, потроху, Перших райдуг розквітнуть Крихкі вітражі… Кажуть, буде весна – Незамінна епоха Для замерзлої взимку Живої душі.[Приєднана картинка]

Із того сну, в якому є надія, Із тих думок, яких не знає яв, Я виганяв учора лиходія, Який мене підступно обікрав. А він не хтів, а він ішов поволі, Дивився гордовито, мов нарцис, І звався лиходій незвично – Доля, І теревенів щось собі під ніс. [Приєднана картинка]

Я відправляю пошту голубину, Накручую на лапку папірець, Якійсь сновида йде до магазину, Пожований та синій, наче мрець. Йому аби омріяна чекушка, А там летить нехай до пекла світ, І день оцей, і жінка-попелюшка, І нею приготовлений обід. Нехай усе у тому тоне вирі, Як у душі немає висоти… А я тримаю голуба і вірю, Що Бог читає всі мої листи. [Приєднана картинка]

Сьогодні буде не до снігу, І не до вуличної ласки, Я помандрую в давню книгу, В якій ніхто не носить маски, В якій реальне нереальне, В якій омріяне – здійсненне, І не виношують брутальне, І не примножують буденне.[Приєднана картинка]

Я снігу взяв маленьку грудку, Блукали хмари кочові, Бадьорий півень грав побудку У ще зачиненім хліві. На сході бавилось червоне, Гуляв слабенький морозець, Якась замріяна ворона Молилась на черствий хлібець. В думках ішли до немовляти Непосидючі мудреці, А я продовжував стояти, І грудка танула в руці.[Приєднана картинка]