У небі хмари - купою(божествене безе!)Асфальтом коник гупає,щось возиком везе.Доріжка сохне росяна.Короткий день дріма.Чи то зима, чи осенізавершення нема.Нема чомусь морозика,нема весняних сліз.Є хмари й коник з возиком.Цікаво, що він віз?[Приєднана картинка]

Йдемо у поле, де душавід щастя бігає кругами,Де хмару місячне лошажмакує вогкими губами.Де небокраю в’ється нить,дріма у травах сон-приблуда,І час поволі цокотить,не поспішаючи нікуди.Де чародій-туман житамсорочку шиє ясно-сіру.Йдемо у поле, бо містамуже давно нема довіри.[Приєднана картинка]

Спи, зайчику. Заплющ розумні очі.Поринь у царство мальовничих див.Он, чуєш, як котусик наш муркоче?Він мишку уві сні уже зловив.Давай накриєм ніженьку побиту,ще заживе історія сумна.Ще буде все: і літо, і до літа,а осінь хай тебе іще не зна.Хай не бруднить думки твої гризота,для неї ще не зроджено доби.А зараз спи. Така твоя робота.Спи, зайчику маленький. Просто спи.[Приєднана картинка]

Чи змінились часи.Чи це сон.Чи це яв.Чи негадане трапилосьчудо:У цієї зимихтось білила покрав,і накидав довколабруду.Певне й посмішкунамалював на лиці,бо вдалася ця витівкагруба,І по чорних лісахнарікають зайці,що даремно мінялишуби.[Приєднана картинка]

Той хутір звався "Непролазний",хоча, звичайно, не для нас,Там ліс зелені шкірив яснаі спочивав у стріхах час.Тікала стежка по-під плотом.Ніс тишу день на барані.Тягнуло сирістю з болота,яке темніло вдалині.Десь у містах цвіли печалі,учинків падали плоди,а ми, захоплені, стояли,і не хотілось нам туди,якісь дрібні чіпати теми,невдах отримувать клеймо...Хай світ спішить... А ми - окремоще трохи тут постоїмо.[Приєднана картинка]

Звір дивовижний «босоніг»варення любить і цукерки,малюнки в благодаті книг,язик показувать люстерку,В яру рубати бур’яни.Дружити з псами та луною.У ньому стільки ще весни,що осінь ходить стороною.Він музикант і мандрівникбез злих учинків за плечима.Звір дивовижний «босоніг»із щиросердними очима.[Приєднана картинка]

У туманів - біляві коси.У туманів - волога суть.В них під ранок приходять лосіі на рогах казки несуть.Тишу боязко рвуть губамипід хитання сохатих веж.Пахне осінню та грибами.І казками, звичайно, теж.[Приєднана картинка]

Живеш неначе у пустині,де все спинилось, навіть час.Довкола стіни, стіни, стіниіз матюкливістю образ.У крісла всілись ліцедії,жерці фантастики і зваб,І кожен каже що месія,хоч у душі звичайний раб.[Приєднана картинка]

Майже ніч. Майже сон. Майже снігрозпустив по-під хмарами крила.На дахи час потомлений лігі фантазій напнулись вітрила.На покинутих контурах клумб,де й посохлої квітки немає,песенятко - самотній Колумб,щось уперто і довго шукає.[Приєднана картинка]

Приходить ніч, танцює древні танці.У небі усміх місячний воскрес.Душі, якій давно за вісімнадцять,Великих не чекається чудес.Усе віджите вже за видноколом,Хоч наче ще на відстані руки,Та ходить сон небачений на волі,І розкидає жменями зірки.***І сниться знову нескінченне літо,Яскраве поле, ліс у далині.Я тихо йду. Мені кивають квіти,І грає щастя на одній струні.Душа не пам’ятає про негоди,Про існування клопотів та меж,Бо я слухач безсмертної природи,І начебто безсмертний з нею теж.[Приєднана...

Читати далі...