Генії сильні ідеями,вміння – майстерністю рук,і видатними спудеямизаклади різних наук.Досвід отриманий – мірою,враженням сильно нове,справжнє кохання – довірою,нею воно і живе.Сонячні ранки – ласкавістюта неповторним теплом,а посередні миршавості сильні одвіку числом.спудеї - студенти[Приєднана картинка]

Не ті слова сьогодні на душі. Не та печаль сьогодні тишу оре. Зима застигла снігом на соші, і сонця блиск ховає у комору. Безлюдний світ втопивсь у мерзлоті. Слідів тікає цівка безкінечна. Не ті слова. І враження не ті. Лише зима здається що доречна.[Приєднана картинка]

Є спогади, яких не загубить. Є образи, що достеменно вічні. Їх не зламати вбивчістю століть, не застудити скам’янілим січнем. Їх не втопить в огидливій ганьбі. Не промінять на срібники у жмені. Вони у снах. У небі. У тобі. І серед інших, може є й про мене.[Приєднана картинка]

Лукрецій Тит уже не пише. Лукрецій Тит уже не тут. Його слова змінила тиша, і помінявся снів маршрут. Вже в моді інші насолоди, світліша темрява ночей, хоч не змінилася природа колись описаних речей. Так само чути голос люті, є і розумні, і дуби, і до страхів своїх прикуті, як у минулому, раби. Тит Лукрецій Кар – давньоримський поет та філософ, автор твору «Про природу речей»[Приєднана картинка]

Чи це судьба, чи просто збіг,що я не знаю й досі хто Ви.Якби ж я знав.Якби ж я мігтим небесам складать умови,В того великого Ніщо,яке від віку безіменне,я б точно випитав,пощоВи тиха загадка для мене.малюнок Рене Груа[Приєднана картинка]

День напився сьогодні, нарешті, вина,і лягає, вдоволено-п'яний,Ходить парком порожнім якась дивина,тягне з яру сорочку туману.Крутить темрява в затінку сонне кіно.Заклопотанність втомлена гасне.І останніх годин проростає зерно.Трохи сиро. І просто прекрасно.[Приєднана картинка]

Ховало сонце об’єктив,Летіли хмари – сірі душі,Сьогодні снігу світ хотів,Виходив дощ, і той не дуже.Весна далеко десь ішлаІ лютий був не зовсім лютим,Бажалось чайного теплаІ слів тепло хоч раз почути.[Приєднана картинка]

Лютий. Світань. Неділя.Серця знайомий зліт.Бігає сонце в милі,дивиться, як там світ.Глухо бурмоче траса,цей ненаситний звір,хтось вибива паласа,тільки дратує двір.Музика звідкись лине.Ходором ходить сміх:то звеселивсь хлопчина,в нього, нарешті, сніг.[Приєднана картинка]

Неба розкрита рана.Вітер пасе овець.Оком Альдебаранудивиться в ніч Тілець.Топить долину мряка.Часу тремтить хода.Стогне якась гілляка,певне про щось згада.То є не вічним? Знаю.Поки душа живанавіть краплина раюможе творить дива.[Приєднана картинка]

Пий, друже, слів моїх вино,покинь думок марудство,хоч ми з тобою вже давнов червоній книзі людства.Не вір у всеосяжність змов.Не вір зіркам і датам.До нас ще й досі не прийшовпаталогоанатом.Він іншій служить ще біді,у інші дише лиця.Ну а як прийде... що ж... тодізустрінем, як годиться.[Приєднана картинка]