Профіль

rutzit

rutzit

Україна, Кам'янець-Подільський

Рейтинг в розділі:

Не чекай на дива, мій сину...

Не чекай на дива, мій сину, не буває судьба м’яка, вороженьки самі не згинуть, якщо в них не всадить кілка. Той, хто вірить лише надії, той втрачає даремно час: усміхається доля діям, а не снам інфантильних мас.[Приєднана картинка]

Упирі

Реальність вибивається із рук. Блукає снів примарних світом сила. Нема уже на клоунах перук, і грим з мармиз потворних справи змили. Немов опара сходить пишно лють. Думки поволі гаснуть кольорові, бо упирі з минулого повзуть на запах недосмоктаної крові.[Приєднана картинка]

А потім – літо, літо, літо!

А потім – літо, літо, літо! Троянди вляжуться на тин, і вибиватимуть копита зірки з асфальтових глибин. Замерехтять роси карати, напнеться пругу тятива, і жовті розсипи курчаток схова від шуляка трава.[Приєднана картинка]

Де під аґукання луни...

Де під аґукання луни Рибалка місяць ловить хмару, Де сон собі шукає пару І тіней ковзають човни, Де всі загублено слова, Де в них уже нема потреби, Бо зорі захопили небо, Ти чуєш, як росте трава?мал. Юрія Нагулко[Приєднана картинка]

До чого та зимова мова?

До чого та зимова мова? Морозу нащо ті сліди, як хвиля падає квіткова на розкуйовджені сади? І вже під небом ясно-синім, де сонце плаває руде, першомедове ворожіння у душу солодко гуде.[Приєднана картинка]

Під керівництвом прагматичності...

Під керівництвом прагматичності, Яка панує в цьому світі, Залиште трішечки дотичності До того, що не пояснити, Що не дає втопитись в побуті, Переступить через паскудство, Що відрізняє нас від роботів І людство й досі робить людством.[Приєднана картинка]

Небо вечірнє зімкнуло вуста...

Небо вечірнє зімкнуло вуста. Множаться тіні у світлі ліхтарнім. Перша на подіум вийшла звізда, і дефілює у платтячку хмарнім. Гаснуть хвилини. Скінчився їх час. Пустка надійно тримає за руку. Вражень мовчить словниковий запас, Навіть в думок не лишилося звуку.[Приєднана картинка]

У сонця добрий посміх на лиці...

У сонця добрий посміх на лиці. Дзвенить від світла небо кришталеве. Городами пробіглись зеленці, І абрикоса світиться рожевим. Під оплітком кульбабка розцвіла. Весна пташині співи щедро сіє. На призьбі сонна гріється бджола І думає про мед солодку мрію. Пливе у невість хмарна борода. Калюжа множить промені колючі. І добрий сад у вікна загляда, Він за людьми за довгу зиму скучив.[Приєднана картинка]

Були в минулому Софокли...

Були в минулому Софокли, Казки буяли не в книжках, І Діогени мовчки мокли Під куцим дощиком в діжках. Мінялись у театрах лиця, Роїлись тисячі ідей, І гартувалась віком криця, Та не з металу – із людей! І не було у світу краю. І не було у мрії меж. А тебе потім хто згадає? Чи щось величне спалиш теж?[Приєднана картинка]

А світ неначе в плейстоцені...

А світ неначе в плейстоцені І не зробив до світла крок, Не всі історією вчені, Не всі позлазили з гілок. Нетям й невігласів – без ліку, Достойність коштує мідяк, Епоха кам’яного віку Чомусь не скінчиться ніяк.[Приєднана картинка]