Світле знову у моді. Хмарна зникла орда. Плюс на вулиці ходить, капелюхи скида. Сонце множать калюжі. В тінях плачеться сніг. Мінус тільки у душах, добре, що не в усіх.[Приєднана картинка]

Останній сніг. Останній лід. Останній натяк на морози. Весна збирається в політ, Міняє дати і прогнози, Думки міняє і світи, Холодні дотики чекання, І навіть погляд самоти, Який за снігом тим розтане.[Приєднана картинка]

Невгамований лютий. Проте Небо вдягнуто наполовину, Заклопотана жіночка йде І залякує мною дитину. А малий мов велике цабе – Гоноровий. Посиніли вушка. Він в дві дірки уперто сопе І жбурляє у бруд капелюшка.[Приєднана картинка]

Весна розкидає ляпки Прозоро-сріблястих хмар, Я буду щасливим. Крапка. Я вільний від зла і чвар. Я – задум, я – дух, насіння Миттєвостей і годин, І тішиться небо синє, Бо ще врятувавсь один. [Приєднана картинка]

А завтра дощ, А завтра мокро знову, Із неба буде падати нудьга, З асфальту змиє Розповідь зимову, І березень зірветься з ланцюга. Проріжуть день Плащі і парасолі, Зелене зайде В контури садів, І буде менше в кожнім слові солі, І менше у мовчанні холодів.[Приєднана картинка]

Вертлява стежка. Пахощі соснові. Біжить в яру скуйовджена вода. Прадавній ліс навчився світлій мові, і нею про весну розповіда. Про голубе і трохи про зелене, тендітність першоцвітів і пісень, про щось нерукотворно-безіменне, що зрозуміють враження лишень.[Приєднана картинка]

Думок неупокоєна корида втика у серце глузду ятаган, Бо в цьому місті навіть панахида – маленький різнобарвний балаган. Тут всім не так. Тут всьому недогода. Грабель тут не засвоєно урок, бо мудрість пересічного народу напевне, найбрехливіша з казок. Тож, множаться гетьманчики та юди, втрачають сенс всі клятвені слова, І в кожній хаті з краю є приблуда що паном себе вільно почува.[Приєднана картинка]

І вечір. І небо.І добре. І тихо.Стриножений місяцьпасеться між хмар.Доба загубилаприроджену пихуІ річка пускаєтуманний муар.А у далині,в почорнілому полі,Що снігу ковтнулоостанню сльозу,Вже духи веснипозбиралися в коло,І кличуть приховану часомкрасу.Малюнок Олега Шупляка[Приєднана картинка]

Ранку заклопотаний бедлам. Натовп, що не відає упину. І якась розлючена мадам забиває слів цвяхи в дитину. Сивим пилом ділиться шосе. Бігають солоні оченятка. Десять-плюс, та холодом несе, душу гріє тільки ведмежатко. Бо тепер допитливість – порок, їй ціна – копійка в магазині… Перший і небажаний урок, що вбива людину у людині.[Приєднана картинка]

Зими до глузду дивна фронда: не сніг панує, а вода. Повзе дороги анаконда, і вітер в очі загляда. Чомусь думкам немає міри, сиділи б тихо, але ж ні! Можливо, їх втомило сіре на цім природнім полотні. Ворушить хмари небо дике, неначе грається свинцем, і час давно не знає ліку, а просто тюпає тихцем.