Були в
минулому Софокли,
Казки буяли
не в книжках,
І Діогени
мовчки мокли
Під куцим
дощиком в діжках.
Мінялись
у театрах лиця,
Роїлись
тисячі ідей,
І гартувалась
віком криця,
Та не
з металу – із людей!
І не
було у світу краю.
І не
було у мрії меж.
А тебе
потім хто згадає?
Чи щось
величне спалиш теж?[Приєднана картинка]