Такі глибокі очі сині, І губ усміхнених муар, Із Вас писати би картини, Шкода, що я не Ренуар. Для мене фарби й пензлі – мука, А полотно - реальний кат, Ще не знайшлася та наука, Яка дала би результат. Не йдуть мені чомусь і гами, Я навіть з фото не на «ти», Напевне, спробую рядками Вас в цьому світі зберегти.[Приєднана картинка]

Про печалі не говори, Міжсезоння таке коротке, Скоро квітень впаде в двори, І думки принесе солодкі. І надії зростуть малі, Буде небо яскраво-синім, Стануть знову по цій землі Босоногі ходити тіні.[Приєднана картинка]

За голубими вітражами, в одвічнім царстві горобців, де сонце грається ножами доволі гострих промінців, де підле спокою не рушить, де вчинки зовсім не масні, Сидять на хмарці білі душі, і теж втішаються весні.[Приєднана картинка]

і буде те що неможливо що у думки не загляда усе віджите змиють зливи річок оновиться вода зістарять вік прийдешні дати отрима зміст новий старе когось ще будуть пам’ятати а хтось і тінь свою зітре[Приєднана картинка]

Які іще там політеси? Тепер тактовність – то дурня, І першу скрипку грають стреси, Що кров у жилах розганя. А там, у плетиві артерій, Де у душі немає дна, Усі позачинялись двері, І де ключі – ніхто не зна. [Приєднана картинка]

Близькосхідне сонце мліло, Спраглу землю зігріва, Плакав Син в кутку за діло – В вихідний творив дива. А ті ж нерви не залізні, Бо роботи – цілий віз, Ще не випрана білизна, І доїти треба кіз. От послав Господь дитину, Не привчиш до хатніх справ, Хліб створив би, чи рибину, Ні, малечу розважав. Ілюстрація - картина Макса Ернста "Діва карає Ісуса в присутності А.Б., П.Е. та художника" (1926 р)[Приєднана картинка]

Мене спіймала ніч в тенета, Зірковий збудувавши міст, Летіла в космосі комета, І задирала пишний хвіст. Тихенько бомкали колонки Та розливали ніжний джаз, З душі зривалась оболонка, Я забував про світ і час. І настрій був таким природним, Не дивувала дивина, І пахло березнем холодним З напіврозкритого вікна.[Приєднана картинка]

Глупої ночі, в холодну годину, там, де дрімають весняні вітри, Березень ходить, і зорями блима, і підбирає нові кольори. Бути чи ні? Без вагань – звісно бути! Годі чекати, пора вже іти, поки сусід, невдоволений лютий, слізні складає до неба листи. [Приєднана картинка]

Поліська невибагливість соснова. Без поспіху, без планів та адрес. Там дивляться озера волошкові у волошковий затишок небес. Туди як зайдеш просто, без причини, в короткий, наче подих, вихідний, А там уже зніма свої шапчини і кланяється виводок грибний.[Приєднана картинка]

І неважливо - сталося чи ні, які були там плани у любові, Ви все одно залишились мені у спогаді, у сні і навіть слові. Які б там ще не трапились віки, яку б ще не родило небо мрію, Ви все одно на відстані руки, і тільки я торкнутися умію.[Приєднана картинка]