Збиралися миші
На місяць летіти,
Там сиру, казали,
Найбільше на світі!
А котики в інший
Збиралися путь,
Бо знали, що в лісі
Сосиски ростуть.[Приєднана картинка]
Де сивочолий дуб,
де галаслива сойка
ховає у дупло
сякі-такі скарби,
Знімає вітер з губ
солодкий присмак зойку,
І пропливає тінь
відбутої доби.
Сплітаються думки
у дивний візерунок,
І тиша до небес
відлуннями гука,
Загублені слова,
осінній подарунок,
Складають ланцюжок
забутого рядка.мал. Яна Барткевича[Приєднана картинка]
Ох, як несправедливо
влаштовано цей світ,
У нім літає миша,
і не літає кіт!
Але коти із небом
насправді не чужі,
Тож, лізуть на дерева,
бо льотчики в душі.[Приєднана картинка]
У невідомому столітті,
Що щойно вийшло із пітьми,
Збирав плітки холодний вітер,
І щедро сіяв між людьми.
Минули дні, гіркі й щасливі,
Все до майбутнього звика,
Плітки і досі галасливі,
А правда знов неговірка.[Приєднана картинка]
А ми неначе нетутешні.
Парадоксальні. Неземні.
Стоять замислені черешні
в нерукотворній пелені.
Якусь мелодію розлито,
ще не спотворену людьми,
Бо їх нема й немає світу.
Є тільки дотики. І ми.[Приєднана картинка]
Без найменшого вагання,
вигнувши хвоста,
Миша йшла на полювання
зранку на… кота.
Взяла різочку солону,
погляд – без страху.
Хай нявчить у себе вдома,
а не на даху![Приєднана картинка]
Сонце нещадне. Сухо.
Сіють тополі пух.
Бджілка дзижчить над вухом,
перевіряє слух.
Котить пшениця хвилю,
просить душа води.
Ноги уже безсилі,
хочуть лише лягти.
Кличе у тінь дрімота.
Впертість не має слів.
Жайвір знайому ноту
десь у траві згубив.[Приєднана картинка]
Нерозірване коло.
Передзвони кайданів.
Десь, напевне, є воля
за великим туманом.
Ходить в гості до слави,
і поводиться гідно,
Та за млою халяви
волі зовсім не видно.[Приєднана картинка]