Через дощі і через спеку,
Перевантажені добром,
Пливли човни Дніпром у греки,
Ще неприборканим Дніпром.
Ліворуч – степ, праворуч – гори,
Пісень плететься виноград,
І жде за круговидом море,
І на порогах жде номад.
картина Реріха "Заморські гості"
Стояти просто і мовчати,
І пити небо аж до дна,
Де синє поле розілляте,
Та ходить долом тишина.
Шукать на виднокраї зливу,
Пускать думок солодкий дим,
Та почуватися щасливим,
І навіть трішечки святим.
Ми перетнемося нескоро,
То буде зовсім інший світ,
Нові устромить в небо гори
Всесилля тектонічних плит,
Старі розсипляться кумири,
І стануть ближчими зірки.
Ми перетнемося, я вірю,
Не може буть, щоб навпаки.
Стояла нічка, сиза і похмура,
Літали духи пізньої весни,
Блискучий грім вихоплював фігуру
Стрункої, кучерявої сосни.
Сміливо вітру піднімались крила,
Страху маленький ворушився біс,
А дощ ішов, здається, через силу,
Напевне, літу клятву вже приніс.
Все ніби є, а людство знову бідне,
Бо світ уже не тоне в чудесах,
Дощі бурмочуть казочки нуклідні
В сплюндрованих жадобою лісах.
Кар’єрів скрізь накидано стигматів,
І пластиком залита кожна п’ядь.
Кого тепер, мій Божечко, карати?
Кому тепер ковчега будувать?
Велике поле, вічне поле,
Ані машин, ані дротів,
О, скільки тут згубили солі,
І скільки випито життів.
Сказати б щось – немає слова,
Змовчати б щось – думок нема,
Є тільки небо білоброве,
І маку стишена юрма.
Піти до неба і у небі,
Де добрих снів чатує рать,
Межи часів тендітних стебел
Тебе невпізнану впізнать.
І, на краю людського світу,
Ковтнувши подих висоти,
З тобою небом говорити,
Тобою небо берегти.
Передчуття передкраси.
Таємні натяки на зміни.
Прозорі світяться ліси,
І сонце бігає в хустині.
Іще морозу сяє сіль,
Іще бракує небу слова,
А вже гуде діжкатий джміль,
І навіть настрою медово.
буде день буде ніч
буде небо і низ
для моїх протиріч
місце знайдеться скрізь
буде з розумом спір
птах печінку склює
а дрімоті не вір
не моє не моє
за зорею зоря
за горою гора
неописаний світ
дивні натяки раю
а слова не ідуть
а словам не пора
ніби щось у душі
їх надійно тримає
може то хараман
може розуму гра
може просто душа
не вернулась до тями
за зорею зоря
за горою гора
а над горами ніч
гомонить солов’ями
