Audi, vide, sile.

Слухай, дивись, мовчи.

День на шматки розбито.

Небо дає ключі

До розуміння світу.

Те, що було – пусте,

А до світанку – рано.

Чуєш, як сон цвіте

В синіх руках туману?

І у в’язниці,

І на волі,

Великим містом

Чи селом,

Скрізь ходить сон,

Всіх знає сон.

Один Харон

Не спить ніколи,

І древнім хлюпає

Веслом.

За проваллям Денисовим,

Чорним пагорбом за,

Ходить подруга бісова –

Невимовна краса!

Варить щось у відернику,

Гасить словом зірки,

Хижі тіні-химерники

Розповзлись навкруги.

Кличуть сови стривожено,

Вище пагорба дим,

І козак заворожений

Спить під пагорбом тим.

мал. Ілля Ріпин (Рєпін) «Поснулий козак»

Було і просто, і квітнево,

Без метушні і тісноти,

Куняли заспані дерева,

І хмари бігли хто куди.

Червоним мазалось на сході,

Домів гасилися вогні,

І так мовчалося природі,

І так мовчалося мені.

Який заплутаний прогрес!

О, скільки в ньому є смертельного!

Казали, що Христос воскрес,

Та, певне, в світі паралельному.

В чужих словах – ані душі,

І, як бракує одкровенності,

Любове! Ти хоч не бреши

Мені своєю нескінченністю!

Приходив день,

Предивний, гордовитий,

Дививсь лукаво

Сонячним лицем,

Щось говорив

Про натяки на літо,

А сам трусив тихенько

Морозцем.

Сміялись очі –

Дві великі сливи,

Мовчали тіні

Кольору смоли,

Лише коти,

Правдиві і щасливі,

Іще минулим березнем

Жили.

Не примножуй даремно муку,

До невдачі знайди терпіння,

Бути другим – це теж наука,

Бути другим – це теж уміння.

Для природи усе єдино –

Перший, шостий чи тридцять п’ятий,

Хто прикриє, нарешті, спини

Тих, хто першим іде вмирати?

Це ж не люту схопить недугу,

Це ж не мрії згубити крила,

Бійся бути нулем, не другим,

Бо нулів вже силенна сила.

Шпаки ізнов вернулися додому,

Шпакам без дому і буття не те.

Життя нову намалювало кому,

Виконуючи правило просте:

Що хай ти будеш златолюбним Крезом,

В душі твоїй оселиться жебрак,

Як навесні не сяде на березу,

І пісню не покличе чорний шпак.

Небо лусне птахами,

Загудуть ясени,

Сонце вийде до храму

Молодої весни,

Час замріяний зрушить

І щосили гукне:

- Де схолоджені душі,

Що чекали мене?!

Так буденно і просто,

Свій розтративши час,

День сховався у роздум,

Посміхнувся і згас.

І царює примарне,

Десь сміється вода,

Балерини ліхтарні

У туман вигляда.