О, земле, сповнена дарами!
Ти будеш жити у красі:
Іще не всі замовкли храми,
І душі скурвились не всі!
Ще дні останні не близенько,
Іще пекельне не пече,
Ще гідність є, і я, маленький,
Підставлю їй своє плече.
Все буде дощ. Все буде весна.
Все буде небо і земля.
І знову втрачене воскресне
Під криком першим журавля.
Все буде дивне і чудесне,
І, в блиску талої води,
Все будеш ти, інакше весну
Навіщо Бог пустив сюди?
За широким Дунаєм
Вдосталь сонця і світу,
За широким Дунаєм
Вчора бачили літо.
І землі з небокраєм
Поцілунок триває
За широким Дунаєм,
За далеким Дунаєм.
Ніч така невіршована,
Непрозора, густа,
Плачуть рими пожовані,
Гнуть додолу вуста.
Думи тануть, знеможені,
Не даються мені,
І світи заворожені
Сплять в небеснім човні.
А десь весна іде за пругом,
А десь зима ховає гнів,
Моря холодні грають фугу
Неперевершених штормів.
Рука небесна сіє квіти,
І сірість спить у забутті,
Й чомусь так хочеться любити,
Неначе вперше у житті.
О, царство вигоди і краму!
Планета золота і див!
Тебе незвичними дарами
Всесильний час нагородив!
Тут замість Бога – телевізор,
Тут слів неміряно води!
А от любові – тільки мізер,
І ту ще спробуй-но знайди.
Непорочно і тихо.
Перші кроки пітьми.
Небо сипле на стріхи
Біле просо зими.
Триста кроків до раю,
Чути сни де-не-де.
Тільки стежки немає,
Що у весну веде.
Праворуч – лід,
Ліворуч – лід,
На хмарі – сонечко стокриле.
О, скільки за тобою вслід
Пустив думок я світом, мила!
А ті верталися назад,
А думи й тіні не спіймали,
І проростає в небо сад
Моєї тихої печалі.
Над землею імла
Ані руш білокрила,
Чи зима не змогла,
Чи весні завинила.
Від початку і до
Непробудної ночі
Ходить дужий ніхто,
І мені щось бурмоче.
О ті, хто будуть після нас,
Кого на світі ще немає,
Хто подолає смерть і час,
Шляхи небесні подолає,
Хто міркувати про святе
Буде із Богом наодинці,
Чи ви згадаєте про те,
Як предки тішились росинці?
