Який шлях для України ви будете обирати 7 лютого 2010 року?

У Львові на залізничному вокзалі коло кас міліція затримала корову з клунком і запитують її:
- Корова, ти чого тут? Куди це ти?
- Та ось до родичів в Росію їхати мушу, бо ж тут скоро ось що буде,- і показує агітку Януковича "Україна для людей"

Друзі, почувши про мою відмову йти на вибори, одразу вигукнули дружно, що не йти на вибори означає голосувати за Януковича. А я їм у відповідь: є ні, панове, не йти - означає тільки одне: що я проти обох і не більше того. Чому ви вважаєте, що якщо я прийду голосувати, то обов’язково проголосую за Тимошенко? Якраз вона мені не дуже позитивна з багатьох сторін і в  її команді повно людей, яких я зневажаю, тому моя неявка є скоріше на її користь.
Якщо ж казати класично: то я не знаю кого маю обрати, бо не бачу великої різниці у претендентах в президенти, а тому передаю своє право вибору тим, хто цю різницю бачить - кого буде більше, того вибір я і визнаю.
А в загальному ще ніколи не бачив такого млявого агітаційного процесу напередодні такого значного вибору: люди просто тупо дочікуються вже наперед відомих результатів, а вся інтрига тільки у співвідношенні процентів.
Для мене, саботажника, цікавий буде процент подібних мені, тому що хочу, аби загальна участь у виборах не досягла 50%. Тоді легітимність переможця не є переконливою, хоча розумію, що тут важить, аби до влади дорватись...
А ще цікаво, як проголосує Львів за Януковича, бо то буде показник повної зневіри (звичайно, що голоси першого туру - не в рахунок)
І ще цікаво знайти відповідь на питання: якщо ми, націонал-патріоти, так бездарно програли свою Помаранчову перемогу, то як далі жити? Боротись в опозиції? З ким і за що?
Полишається тільки співати класичну львівську пісню:  "Ой як то сумно, ой як то нудно\ Ой як то сумно, ой як то нудно\ Ой як то су-у-у-у-мно, ой як то ну-у-у-у-удно\ Любила хлопця - забути трудно..."    

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 75/2010
Про вшанування учасників боротьби за незалежність України у XX столітті

Ураховуючи результати проведених наукових досліджень, визнаючи на державному рівні видатну роль учасників боротьби за незалежність України у XX столітті, з метою їх вшанування, відновлення історичної справедливості та правдивої історії українського визвольного руху XX століття постановляю:

1. Визнати учасниками боротьби за незалежність України у XX столітті осіб, які брали участь у політичній, партизанській, підпільній, збройній боротьбі за незалежність України, в тому числі у складі формувань Української Центральної Ради, Української Народної Республіки, Західно-Української Народної Республіки, Української Держави (Гетьманату), Української військової організації, Організації народної оборони «Карпатська Січ», Організації українських націоналістів, Української повстанської армії, Української головної визвольної ради та інших військових формувань, партій, організацій та рухів, що ставили за мету здобуття Україною державної незалежності.

2. Кабінету Міністрів України розробити разом зі Службою безпеки України та за участю Національної академії наук України і внести в установленому порядку на розгляд Верховної Ради України проект Закону України «Про правовий статус учасників боротьби за незалежність України у XX столітті».

3. Міністерству освіти і науки України, Українському інституту національної пам'яті розробити за участю Національної академії наук України для навчальних закладів методичні, просвітницькі та інші матеріали, присвячені боротьбі за незалежність України у XX столітті.

4. Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям уживати в установленому порядку заходів щодо гідного вшанування учасників боротьби за незалежність України у XX столітті, в тому числі з активізації патріотичного виховання молоді та просвітницької роботи, найменування у населених пунктах вулиць, площ, бульварів, парків та скверів, навчальних закладів та закладів культури на честь визначних учасників боротьби за незалежність України у XX столітті та подій, пов'язаних з українським визвольним рухом XX століття.

5. Запропонувати органам місцевого самоврядування здійснювати заходи щодо вшанування учасників боротьби за незалежність України у XX столітті.

Президент України Віктор ЮЩЕНКО

28 січня 2010 року

Підсумки і напрямки - 1

Вступ

За що я люблю життя? За унікальну режисуру: отак живеш-живеш і все думаєш, а що ж воно буде далі? І хоч би які точні обгрунтованні прогнози не робив - все одно подальший розвиток подій в реальному житті буде інакшим. Звичайно, що я маю на увазі не прогнози типу: завтра буде день, а потім ніч тощо. Я маю на увазі безкінечність видозмін, подібно до дитячого телескопу, де невеличка кількість кольорових скелець у просторі трьох дзеркал у формі прямокутного трикутника творять безкінечну кількість чудових зображень...[ далі ]

Вони народились майже одночасно:  Василь Стус з’явився на світ прямо на Святий вечір  6 січня  1938 року, а  Василь Симонеко – 8 січня 1935.  В тому, що  відбулись ці обидві події під час святкування народження Христа стало  пророчим  для обох Василів – і вони стали на шлях проповідування Слова  й  особистої трагедії мучеництва.

Вшановуючи сьогодні пам’ять щодо в’язнів концтабору «Аушвіц» (Освєнцім), варто нагадати, що там 1942 р. було закатовано рідних братів провідника ОУН  Степана Бандери – Василя та Олександра

Сьогодні — Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту

65 років тому перестала існувати одна з найжахітніших нацистських «фабрик смерті» — концтабір «Аушвіц» (Освєнцім) неподалік Кракова у Польщі. Найбільше — понад мільйон (!) — у цьому концтаборі страчено євреїв. Угорських, грецьких, польських... Саме тому Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту Генасамблея ООН призначила на 27 січня. Цього року ця дата на міжнародному рівні відзначатиметься вчетверте, адже резолюцію ООН прийнято у листопаді 2005–го. «Цього дня є привід віддати належне жертвам і активізувати кампанію проти расової ненависті, на ґрунті якої виник Голокост, — йшлося в заяві Ради Європи. — Одна з основних цілей цієї кампанії — роз’яснити суть Голокосту молодому поколінню».
 [ Читать дальше ]

Руді вітрила підняла, пливе
Зловіща ніч на Україну.
Та поки серце в нас живе -
Нас не поставиш на коліна.
Безумна мати коси рве,
Зове повішеного сина.
Та поки серце в нас живе -
Нас не поставиш на коліна.
Колись історія назве
Наш час - народженням людини,
Бо поки серце в нас живе -
Ми не стояли на колінах!

1 грудня  1942 р.
Володимир Булаєнко

Цей вірш є важливим для мене тим, що написаний він 1 грудня 1942 р. простим українцем-червоноармійцем, який загинув на війні, але пророчо ствердив: - До поки серце в нас живе/ Ми не стояли на колінах! Симвлдчно, що датовано вірш 1 грудня 1942 р. - через 50 років український народ на всеукраїнському референдумі значною більшістю проголосує за державний сувернітет України, за незалежність!
Я знаю, що всяке порівняння не дає повного уявлення про глобальну подію, але мені здаєть доречним порівнювати події 1939-1955-1991 років на Західній Україні з тим, як зібрали окупанти людей до купи і наказали стати перед ними на коліна, а для примусу до того сказали, що будуть стріляти на рівні грудей над головами тих, хто став на коліна, щоб понищити всіх, хто полишиться стояти. Так от всі повстанці УПА та ОУН і просто люди, що погинули насильницькою смертю у ті страшні часи лихоліття, - були якраз з тих, хто не хотів стати на коліна. Якщо я вільна людина і хочу нею бути - чому я маю ставати на коліна? І навпаки всі, хто зараз каже, як їм добре жилось за советів, це з тих, що призвичаїлись жити на колінах, а тому стати на ноги для них незвично високо і страшно, бо на колінах плазувати безпечніше і як падати, то не заб’єшся... Встати, випростатись на повен зріст людині не так просто, тому я не дуже звинувачую таких людей, але дуже вірю, що їх діти, народженні у часі вільного вибору йти на повен зріст чи рачкувати, оберуть жити випроставшись!
Богдан Гордасевич   

Чи довго ще кривді і гвалту тлумити
Святе наше право розвою?
Невже не одної ми матері діти.
Невже не брати між собою?
[ далі ]

В 1772 році Австрія захопила Галичину. Аби продемонструвати свою лояльність до нової колонії, Йосиф II в 1784 році заснував у Львові університет, який призначався для задоволення культурних потреб населення Східної Галичини, передусім для українців. Але в 1805 році університет цей було ліквідовано і на його місці засновано ліцей.
У серпні 1817 року новий австрійський цісар Франц І відновив львівський університет, і з того часу аж до 1918 року він носив його ім'я — університет Франца І. В університеті викладання проводилося німецькою мовою. Серед професорсько-викладацького складу переважали німці і поляки, українців було обмаль.
[ Читать дальше ]