



Брюссель очікує негайного звільнення 24 українських моряків
Посол Євросоюзу в Росії Маркус Едерер зробив офіційний демарш перед заступником міністра закордонних справ РФ Олександром Грушком через утримуваних у російській в'язниці українських військовополонених. Про це повідомляє DW.
"Посол Едерер нагадав добре відому позицію ЄС щодо триваючого затримання Росією українських військовослужбовців", - йдеться в повідомленні.
Демарш - це класичний інструмент дипломатії, що означає виступ уряду або дипломатичних органів однієї держави перед урядом іншої держави з метою заявити свою позицію, висловити протест і т. д.
Наголошується, що ЄС очікує від Росії негайного і безумовного звільнення 24 захоплених українських моряків, а також поваги до їх прав на юридичний захист та безперешкодний доступ до них консульських співробітників.
Брюссель також закликає Москву забезпечити доступ пораненим морякам до належної медичної допомоги. А застосування Росією сили 25 листопада минулого року знову назвали "неприйнятною".
У свою чергу постпредство РФ при ЄС трактувало зустріч по-іншому. У його заяві наголошується, що обговорювалася "ситуація на Україні в контексті мав місце 25 листопада 2018 року порушення українськими ВМС держкордону Росії в районі Керченської протоки". У Москві також хотіли б побачити з боку ЄС "принципового підходу щодо грубих порушень прав людини, дискримінації національних та мовних меншин, а також проявів неонацизму і антисемітизму на Україні".

«Між 2019 роком і 1918 ром можна провести паралель, адже з початком російсько-української війни саме молодь 17–18 років, добровольці, молоді хлопці пішли захищати свою державу. Так само, як і крутянці, вони не мали належної підготовки військової. Так само, як і крутянці, які всього тиждень готувались до бою, так само наші хлопці зараз. І досі ми втрачаємо молодих героїв. Дуже шкода, але ми обов’язково йдемо до перемоги», – розповіла організаторка акції Ярина Геращенко.
Смолоскипна хода на знак вшанування пам’яті Героїв Крут відбувається в Запоріжжі п’ятий рік поспіль.
Бій під Крутами відбувся 29 січня 1918 року на залізничній станції в сучасній Чернігівській області за 130 кілометрів на північний схід від Києва. Цей бій між 4-тисячною більшовицькою армією Михайла Муравйова та загоном із київських студентів і бійців вільного козацтва, що загалом нараховував близько 400 людей, тривав 5 годин. 27 юнаків потрапили після бою в полон до більшовиків та були страчені.
У березні 1918 року, після підписання більшовиками Брестської мирної угоди та з поверненням уряду УНР до Києва, Центральна Рада вирішила урочисто перепоховати полеглих студентів на Аскольдовій могилі у Києві. Щороку в Україні урочисто вшановують пам’ять Героїв Крут.
https://www.radiosvoboda.org/a/news-den-pamyati-geroyiv-krut-u-zaporizhzhi/29740391.html



26 січня 2019 року - 11:43
Президент, Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України Петро Порошенко відвідав військовослужбовців 72 окремої механізованої бригади ім. Чорних Запорожців, які перебувають на лікуванні у Національному військово-медичному клінічному центрі «Головний військовий клінічний госпіталь».
Глава держави ознайомився з умовами лікування військових, поцікавився їх станом здоров’я та побажав швидкого одужання героям. Президент повідомив, що разом з Міністром оборони Степаном Полтораком вирішили приїхати в госпіталь до поранених по дорозі в Білу Церкву, куди сьогодні повертаються їх побратими, військовослужбовці 72 окремої механізованої бригади ім. Чорних Запорожців із зони проведення операції Об’єднаних сил.
«Ми приїхали сюди для того, щоб подякувати кожному з вас за зразкове виконання бойових завдань. А також, щоб спитати чим потрібно допомогти», - звернувся до бійців Глава держави. Військовослужбовці подякували Петру Порошенку та зазначили, що не мають нарікань на умови лікування.
«Я як Президент, Верховний Головнокомандувач пишаюсь тим, яка на сьогоднішній день у українського народу армія, Збройні Сили, який патріотичний дух, яка тверда мотивація», - наголосив Президент.
Президент сказав, що передаватиме вітання від поранених військових їхнім бойовим побратимам із 72 омбр, яких він сьогодні зустрічатиме в Білій Церкві.
Глава держави вручив нагороди військовослужбовцям за самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, зразкове виконання військового обов’язку.
Медаллю «Захиснику Вітчизни» нагороджені солдати Олександр Дрига, Владислав Бевзюк, Олексій Ізотов, Ігорь Панченко, Рустам Винниченко та Єгор Коновалов, сержанти Андрій Яценко, Микола Мельник, молодший сержант Вячеслав Ізотов.
Президент також вручив цінні подарунки пораненим військовослужбовцям.

Комент Богдана Гордасевича: Особисто для мене саме пошанування поранених є найважливіша тема для нас в Україні, тому я радий бачити посилену увагу в цьому питанні Президента України Петра Порошенка. Просто уявіть ситуацію з пораненими на окупованій частині, де вони убого доздихають без жодної уваги і допомоги, як і без майбутнього зі своїм каліцтвом в соціумі. Пораненим ветеранам ЗСУ увага і пошана найбільша!
22 січня в Україна відзначила День Соборності. Святкували 100-річницю від дня проголошення Акту злуки УНР та ЗУНР 1919 року. Офіційний державний статус «День Соборності України» отримав у 1999 році. Традиційно в цей день на мості Патона у Києві відбулась акція «Живий ланцюг Соборності». Колони учасників почали рухатися одна одній назустріч північною пішохідною частиною мосту, щоб утворити символічний ланцюг єдності. З нагоди свята свої привітання висловив українцям Президент та прем'єр-міністр. Також у День Соборності високими державними нагородами відзначаються видатні українці, які самовіддано долучилися до будівництва держави. І тому на ювілеї проголошення Акту злуки, Президент звернувся до Патріарха Філарета зі словами великої пошани і сказав про те, що він був, є і залишиться духовним лідером українського народу. Тому ухвалив рішення присвоїти йому високе звання Героя України. А через день, 23 січня, Патріарху виповнилось 90 років.

Проект Distributed Denial of Secrets (DDoSecrets) у п'ятницю оприлюднив масштабну колекцію документів з РФ, отриману шляхом хакерських зламів та витоків інформації.
Як пише The New York Times, більшість матеріалів, які проливають світло на російську війну в Україні, а також на зв'язки між Кремлем і Російською православною церквою, тощо, були опубліковані раніше в Росії, Україні та інших країнах.
Однак вражає обсяг матеріалу – 175 гігабайтів.
Як зазначила група DDoSecrets, основні файли нової колекції під назвою "Темна сторона Кремля" включають "сотні тисяч повідомлень і файлів російських політиків, журналістів, олігархів, релігійних діячів і націоналістів/терористів в Україні".
Зазначається, що документи включають об'ємний архів матеріалів з МВС Росії, який WikiLeaks відмовився публікувати у 2016 році.
Також опубліковано багато російських електронних листів та інших матеріалів, отриманих хакерською групою "Шалтай Болтай", документи російського експортера зброї "Рособоронекспорт" і матеріали щодо фальсифікації історії падіння в Україні малайзійського пасажирського літака рейсу МН17 у 2014 році.
Новий сайт працює приблизно за моделлю WikiLeaks - запрошуючи хакерів та інформаторів надсилати конфіденційні документи.
The New York Times пише, що українські хакери наполегливо працювали над викриттям російської таємної діяльності в окупованому Криму та ОРДЛО, бізнесмени використовували хакерів проти суперників, активісти прагнули викрити правопорушення з боку поліції та силових структур.
"Отримані архіви електронних листів і внутрішніх документів були розміщені по всьому Інтернету, а нова колекція прагне зібрати все в одному місці", - йдеться в матеріалі.
Емма Бест, журналістка з Бостона, яка допомагала організувати DDoSecrets, повідомила виданню, що сайтом займається менше 20 осіб, які живуть у різних країнах, однак більшість з них воліють залишатися неназваними.
Бест розповіла, що близько двох тижнів тому, коли матеріал щодо РФ було зібрано, але ще не опубліковано, хтось спробував стерти один із серверів групи.
У зв'язку з цим група прискорила публікацію матеріалів на кілька тижнів і зберегла копії архіву в декількох місцях, щоб запобігти його знищенню.
Ця жінка була народжена для сцени. За життя її визнали найвидатнішою співачкою світу.

Соломія була зразковою ученицею. Першим досвідом співу для Соломії Крушельницької був домашній хор – у ньому співали всі восьмеро дітей старовинного українського роду Крушельницьких.
Під час одного з таких виступів у юну Соломію закохався молодий семінарист Зенон Гудковський. Зачарований голосом і вродою він попросив її руки, і батьки дали згоду. Але для Соломії це рішення було наче вирок, адже вона не кохала. В її житті тоді була лише одна пристрасть – музика.
На скасуванні заручин наполягала сама Соломія. Це суперечило всім суспільним нормам. Однак, Амвросій Крушельницький підтримав доньку, адже понад усе він хотів бачити свою доньку щасливою.
Під час навчання в консерваторії вона виконує головну партію в ораторії Г. Ф. Генделя «Месія». В 21 рік Соломія дебютує на сцені Львівської опери. Саме там її побачила італійська прима Джемма Беллінчоні. Вона переконує дівчину продовжити навчання в Італії!

Вчити доньку за кордоном для сільського священника було розкішшю, але задля великого майбутнього доньки Амвросій Крушельницький був здатний на все. Він взяв позику в банку і відправив доньку на навчання за кордон.
Батько Соломії не прогадав, у її дипломі згодом записали: «… має всі дані для того, щоб стати окрасою навіть першорозрядної сцени».
В Італії всю себе Соломія присвячує навчанню. Їй викладають найкращі педагоги, Крушельницька займається по шість годин на день і вже за рік тріумфує на італійській сцені.

Публіка в захваті від її унікального сопрано. Згодом були виступи в провідних театрах Європи, де співали найкращі світові зірки.
У перші десятиріччя найбільш популярними на оперній сцені були четверо чоловіків – Енріко Карузо, Маттіа Баттістіні, Тітта Руффо та Федір Шаляпін. І лише одна жінка змоглася сягнути їхньої висоти – це була Соломія Крушельницька.
У кого б не перевтілювалась Соломія Крушельницька – Аїду, Кармен, Брунгільду – кожна прем’єра за її участі мала шалений успіх.
Своїм бездоганним відчуттям музики співачка прославила не одну арію. Якось вона навіть врятувала оперу славетного італійця Джакомо Пуччіні. Соломія вмовила композитора переробити його «Мадам Батерфляй», прем’єра якої з тріском провалилася.
Згодом оновлену оперу презентували в Брешії. Соломію Крушельницьку, яка виконала головну партію в ній, сім разів глядачі викликали на біс.
«Крушельницька врятувала оперу «Мадам Батерфляй», адже в першій своїй редакції, вона зазнала провалу. Крушельницька була українкою, хоча і в Польщі, і в Італії її вважали своєю співачкою»

Співачка завжди підкреслювала своє походження – на біс виконувала тільки українські пісні.
Європа, Америка, Африка – серед шанувальників Крушельницької було безліч політиків, багатіїв і всесвітньо сідомих співаків. Але Соломія всю свою пристрасть віддавала тільки сцені. І не тільки публіці – а й родині.
Соломія розуміла, що мусить виправдати надії літнього батька. У 30 вона вже була годувальницею родини, і навіть купила рідним будинок у Львові.
Лише одного разу Крушельницька скасувала запланований виступ. Після виверження Везувію, лікарі відмовили її від виступів у Палермо. Соломія вирушила у Віареджо, і там зустріла людину, яка докорінно змінила все її життя.
Розумний, аристократичний італієць, мер міста Віареджо Чезаре Річчоні став коханням всього її життя. Він був на 20 років старший за Соломію, однак лише з ним Крушельницька, яка раніше була віданна лише сцені, пізнала земне кохання.
Закохана Соломія Крушельницька понад усе боялася відмови цього чоловіка, який всього за декілька тижнів став їй не просто другом.
Його освідчення, а потім весілля і будівництво спільного будинку стало ідеальним початком їхніх 28 років сімейного щастя.
Першим серйозним потрясінням стала смерть коханого чоловіка. А за кілька тижнів прийшла ще страшніша новина. В Україні після тяжкої хвороби померли брат і батько Крушельницької. Не роздумуючи й миті, Соломія збирає речі і їде на Батьківщину підтримати рідних.

Львів, 1947 рік. Соломія Крушельницька виходить на сцену, щоб заспівати свою останню партію.
Вісім років тому вона приїхала до Львова провідати рідних. Тоді вона навіть подумати не могла, що назавжди стане тут заручницею і більше ніколи не побачить Італіі, де залишилось усе її життя і могила коханого чоловіка.
Через перелом ноги вона затрималась на Батьківщині значно довше, ніж планувала. Якраз у цей час до міста входять радянські війська, і співачка не може отримати права на виїзд.
Назад до Італії Соломію Крушельницьку не пустили, а радянське громадянство дали тільки після передачі її італійської вілли на користь СРСР. Згодом конфіскують і будинок, який був куплений у Львові для батьків.

Однак і це не зламало співачку. Разом з сестрою вона оселилась у невеличкій двокімнатній квартирі і продовжувала займатися співом, давала приватні уроки.
Після Другої світової війни домоглася дозволу викладати офіційно в Львівській консерваторії, але визнавати Соломію там не поспішали.
У 1949 році Соломія востаннє вийшла на сцену.
Рак горла щодня робив голос слабшим, але для цього виступу вона збирає всі свої сили.
Велика Соломія Крушельницька прощалася з глядачами Львова, а перед очами оперної примадонни плили сцени Відня, Мілану, Парижа, Нью-йорка, Варшави…

