"Только слепой не видит улучшения жизни"
"Жить стало веселей, жить стало лучше"
вислови прем’єр-міністра України Миколи Азарова з прес-конференцій у серпні-вересні 2010

Почувши про висновки швейцарських банкірів, я спершу подумав, що вони там посліпли всі і не бачать нашого всенародного благополуччя, бо наші керманичі як теперішні, так і попередні, заявляли виключно про процвітання України і народу... А потім якось засумнівався: чого б це швейцарцям хворіти на сліпоту? З якої-такої причини?
І навпаки, ще з радянських часів я бачив сліпців, які керували країною і казали, як все добре, аж раптом країна розвалилась і виявилось, що все було до навпаки погано і дуже погано. З тих же часів жарт, коли компартійний чиновник виступає перед робітниками і каже: "В наступній п’ятерічці ми будемо жити ще каще!", а йому зі залу лунає репліка:"Ви - то ясно, а ми?"
Тому я цілком згоден, що тільки сліпий не бачить, що Миколі Азарову і всій їх гоп-компанії на чолі з Віктором Януковичем жити стало і краще, і веселіше, але нащо таке глобальне узагальнення? Як і отой "середній рівень", де на одного міліонера приходиться міліон одногривневих громадян України, а в середньому - всі в достатку. Однозначна брехня!
І що мене особливо цікавить, так цей феномен влади, добувшись якої люди міняються до невпізнання. Особлио та дивна впевненність кожного керманича, що люди будуть вірити його брехні, тоді як насправді він обманює виключно себе самого і з того сліпне. І навпаки: без влади люди раптом стають зрячими! Подивіться, як прозріли і Юлія Тимошенко, і Віктор Ющенко, а до того ще зовсім недавно - та ж то були напівбоги, що знали все і вся, а навколо них було прямо таки райське життя, ними ж дароване людям...
Шкода, звичайно, що нам не світить на майбутнє нічого світлого в Україні з такими зрячими до сліпоти керманичами, бо все йде точнісінько як в тому іронічному жарті, що найгірші в Україні є хохли, які заважають москалям і жидам будувати Неньку-Україну...


Тут мало б йти посилання, але чомусь у "Фокусі" тільки російська мова, тому я користуюсь перекладачем і подаю матерал у відповідності до норм мовного етикету.

У рейтингу багатства громадян Україна - передостання в Європі

У "рейтингу багатства" середнього громадянина від швейцарського банку Credit Suisse Україна зайняла передостаннє місце серед 40 європейських держав
Згідно з даними звіту Global Wealth 2010, середній розмір статків громадянина України складає 2700 доларів, що лише на 200 доларів більше, ніж в найбіднішій державі Європи - Молдові. Причому якщо за останнє десятиліття середньостатистична Молдавія збільшила свій стан майже в чотири рази, то середній українець - тільки в три.
Дані звіту свідчать про те, що максимальний розмір статків українців був досягнутий в 2007 році (6 тис. доларів), але в наступному через світову кризу ми зубожіли на 2 тис. доларів, а минулого року - ще на 1,5 тис. доларів. Для порівняння: стан середнього поляка складає 28,6 тис. долл, румуна - 12,4 тыс. долл. росіянина - 10 тыс. долл., білоруса - 6 тыс. долл.
У експертів дані, озвучені Credit Suisse, не викликають ніяких сумнівів. "Різні міжнародні індекси і рейтинги вже не перший рік демонструють, що ми і по інших чинниках знаходимося на одному з самих останніх місць в Європі", - заявив в коментарі "Комсомольській правді в Україні" директор економічних програм Центру Разумкова Василь Юрчишин.
Аналітик пояснює що низькі місця України в рейтингах обумовлені низьким ВВП на душу населення : "Наша економіка неконкурентоздатна і виробляє мало продукції, а жителі, на відміну, скажемо від Грузії, багато, у зв'язку з чим і показник виходить низький".
Крім того, рейтинг прибутків середньостатистичного громадянина різко  контрастує з рейтингами найбагатших людей України. Наприклад, за результатами рейтингу Фокусу, сумарний стан 200 найбагатших людей України складає 50 млрд. долл причому 30 млрд дол. - стан першої двадцятки. Українські мільярдери регулярно фігурують в рейтингах найбагатших людей планети, чого не скажеш про представників більшості країн Східної Європи.
http://focus.ua/economy/150020

Хоча офіційна дата створення УПА приурочена до свята Покрови 14 жовтня, але зрозуміло, що то є просто символічне поєднання.
Я не стану переповідати події того часу, бо про це гарно викладено тут http://blog.i.ua/user/2513455/552637/?p=1
Я хочу заторкнути іншу тему: 12 жовтня 1957 року в Мюнхені був підступно вбитий Лев Ребет, а через два роки той самий агент КДБ Сташиньский подібним підступним чином вбив Степана Бандеру 15 жовтня 1959 р.
Ми могли б ніколи не дізнатись, що смерть провідних діячів ОУН була насильницькою, думали б про звичайний серцевий напад і смерть від нього, якби агент КДБ Сташинський не зрадив своїх зверхників. Але від нього ми знаємо точно, що Лева Ребета і Степана Бандеру було вбито - вони загинули героїчною смертю, подібно тим героям підпілля ОУН та УПА, що боролись і гинули безпосередньо в Україні.
Проте є суттєва різниця, на якій я хочу особливо наголосити: на відміну від бійців підпілля, які воювали з ворогом зі зброєю, провідники ОУН Лев Ребет та Степан Бандера бились з комуністичними окупантами виключно силою свого інтелекту, духу і розуму. Та сила і та правда їх поступу була такої ваги, що вся могутня ідеологічна машина агітпрому СРСР не змогла їм протистояти на ідейному рівні, через що і було прийнято підступне і брутальне рішення про усунення ідейних опонентів засобом їх фізичного знищення. Власне цей факт і є самим яскравим свідченням того, чия була і є правда: вона була на боці Лева Ребета і Степана Бандери. Те, що зараз є світова держава Україна - це і є їх посмертна перемога!
Стосовно влади, яка зараз є в Україні, то можу і маю скати наступне: а хто і що заважало нам вшановувати своїх лідерів-героїв минулого? Хто не дає нам самим вшанувати і досліджувати праці видатного науковця Лева Ребета? Хто заважає нам проводити конструктивне обговорення ідейної спадщини Степана Бандери, а не зациклюватись на скандалі довколо звання Героя України?..
Лева Ребета і Степана Бандеру, як і багатьох і багатьох інших провідних діячів української політичної і духовної культури, вбито впершу чергу за їх глибину думки і велич ідей. Тож для нас, нащадків і спадкоємців їх інтелектуальних надбань, залежить чи ми цим спадком скористаємось, чи занедбаємо. Наразі ми, як це не прикро визнавати, - успішно все забуваємо.
Не хочу нікого повчати, а хочу всіх закликати творити по-можливості в просторі інтернету обшир української національної та патріотичної думки через постійну публікацію нових і нових матеріалів, документі, рефератів тощо.
Зокрема, мене дуже здивувало, що в пошукових системах не можна знайти наукові роботи Лева Ребета, окрім його публіцистичної праці "Світла і тіні ОУН", що зовсім не те. Не буду надто вдаватись в деталі проблеми, а просто закликаю всіх, по-перше, вшановувати самостійно як кому на душу припаде Свято Гороїв УПА 14 жовтня, а, по-друге, більше заносити в різні інтернетівські книгозбірні творів українських провідних діячів і множити відповідні посилання. Мене шокує, коли я на різних національно-патріотичних сайтах знахожу архів бібліотеки з 3-5 книг, а то і загалі відсутність подібної теми. Прикро.
В козацькі часи в Україні козаки вшановували своїх полеглих в бою побратимів насипанням кургану з землі над їх спільною могилою, а робили це за найпростішою і найурочистою технологією: кожен козак набирав десь побизу землю у свою шапку, ставав до довжелезної черги і прощаючись з полеглими одночасно висипав на могилу землю з своєї шапки. Пропоную нам узяти до роботи цей метод: кожен хай віддасть шану полеглим українським діячам через розповсюдження матеріалів з їх доробку і про них. Будемо діяти - буде і результат!
Вітаю всіх з величним козацьким і героїв УПА Святом Пресвятої Покрови!
Слава Україні! Героям слава!

Богдан Гордасевич
Львів-Рясне      

Майже у кожного письменника виникають обставини, коли він щось пише, але не поспішає те публікувати з різних причин. Часто це мало позначку типу "Прочитати після мої смерті" або "Опублікувати тільки за 20-100 років" і тому подібне.
В радянський час у письменників подібне писання творів явно крамольного змісту отримало назву "писати у шуфляду". Людині творчій часто хочеться самовиразитись в різних іпостасях, але не завжди хочеться все розголошувати, тому твори "з шуфляди" письменники давали читати тільки дуже довіренним особам.
З іншого боку кожен письменник свято вірить у потрібність його творів для Людства, Світу і Всесвіту - інакше втрачається сенс творчої праці. Навіть якщо письменник ставиться до свого твору скептично, як то було з "Енеїдою" Котляревського: перелицьовуючи твір Вергілія на українську пародію, письменник чудово розумів, що він займається літературним хуліганством і був надзвичайно обурений, коли його "Енеїду" опублікували.
Всяке бувало, але переважно твори "до шуфляди" там навічно і залишались.Рідкісні винятки якраз підтверджували правило: писати в шуфляду так само безглуздо, як актору грати без пуліки або боксеру ставати чемпіоном за виграні бої з васною тінню тощо.
Вищенаведенна преамбула написана мною для того, щоб повідомити себе і всіх моїх можливих читачів, що я починаю публікувати у своєму блозі все, що мав би покласти до шуфляди. Мені просто набридло самому бути цензором, редактором і катом своїх опусів. Я не думаю, що можу завдати шкоди їх оприлюдненням. Інтернет - та така величезна і захаращенна шуфляда, що можна цілком спокіно викладати сюди весь свій доробок яко homo sapiens.
Я вже й так почав це робити в розумних межах, а відтепер просто попереджаю, що всі межі мною відкинуто і на тому - крапка. А найсмішніше в цій моїй заяві до самого себе у тому, що я відкидаю "межі" просто з причини втрати розуміння оцих "меж". Сучасний світ і суспільство стають безмежними у прямому розумінні цього слова. Примусові зовнішні обмеження зменшуються як чинник фізичного впливу і меж стосовно окремої особи, зникає чітка суспільна градація Добра і Зла, через що виникає потреба трансформації світоглядних самообмежень для кожної окремої людини сучасності.
Загальнолюдські норми втрачають свою універсальність і авторитет, як і норми національні та релігійні, в розумінні їх обов*язковості дотримання кожній людині, як члену певного соціуму в залежності від події свого народження. В сучасному світі все перейшло до суб*єктивного рішення кожної людини поокремо на рівні "хочу - не хочу", тоді як рішення "можна - не можна" стає другорядним в розумінні простого визначення змісту обставин. Для прикладу, загальна моральна норма "людей не можна вбивати" за суспільними обставинами нівелюється до навпаки: можна легально вбивати людей, якщо ти військовий.
Глобалізація світу означає тільки одне: кожна людина перетворюється в автономну універсальну одиницю мегаполісного суспільства.
Свої мудрування-копирсання я власне і присвячую пізнанню новітнього феномену "людина урбаністична", де кожен живе у своїй шуфляді, а при тому ми всі разом творимо світ. Подивимось, що з того вийде.

Богдан Гордасевич
10:45 12.10.2010
Львів-Рясне

Скажу відверто одразу: так і мало бути.
Реально Янукович вже має всю повноту влади. Чи я помиляюсь?
Відбувається просто технічна процедура її документального оформлення, що дійсно потрібно зробити.
Я добре пригадую той період внесення змін до Конституції України і скажу відверто: порядності там було мало. Тимошенко вже тоді розуміла, що президентом їй не бути, а тому всіма силами скеровувала на президентсько-парламентську формулу держави, бо знала, що прем*єром вона може бути з значними шансами. Її підтримував ще один отморозок, що бачив себе головою Верховної Ради і України, відповідно, якщо вони в Раді керують урядом і всім.
Смерділо вже тоді. Прото всі закривали очі  і ніс на недоречності, аби якось уладнати кризову ситуацію. Але як кажуть: грим - не шкіра, колись все одно відпаде. Так і сталось.
Мені приємно, що Конституцію України 1996 року назвиють найкращою, але мені неприємно, що не зазначають її автора Вадима Гетьмана. Є його автобіографічна книга про це "Як творилась Конституція України". І однозначно, що такий глобальний документ ніякий парламент не створив би за одну ніч. Тоді були проблеми чисто емоціоналного характеру щодо символіки і ще дрібниць, а так документ Коституції був готовий і опрацьований досконало, отож його можна було прийняти значно простіше і швидше. Та мова не про те.
Мова про інше: що далі?
Ні Ющенко, ні Тимошенко не змінили кучмівської системи влади, але! Той час пройшов і його не вернути. Конституцію можна повернути, а час - ні. Люди і світові реалії вже зовсім інші. І навть сам Янукович - зовсім інший. На відміну від Азарова і Табачника, перебування у вимушеній відпустці в якості опозиціонера на Януковича вплинуло досить корисно, як на мене. Я не бачу, щоб він всіх і вся бив по писку, ставив рачки чи ломав через коліно, як це було раніше.  Образно кажучи: до 2005 Янукович нагадував дії під час війни важкого танку типу "Тигр", а тепер 2010 він скоріше діє як у Формулі-1, тобто жорстокість поєднана з віртуозністю. Що і доводить рішення Конституційного суду, яке Янукович ну "просто змушений виконати".
Ситуація не проста, але є певні надії. Моя головна надія - український народ, а найбільше - молодь. Стареше покоління легше упокорити, бо воно вже було у ярмі покори, а молодь - це інший зовсім суспільний елемент і його змусити плазувати не вийде, як я в те вірю. І, відповідно, я вірю в Україну і її гарне майбутнє, бо всі президенти минущі, а земля і життя є вічними.

Богдан Гордасевич
04.10.2010  

Янукович: рішення Конституційного Суду не є несподіваним

Президент України Віктор Янукович виступив із зверненням до українського народу з приводу відміни Конституційним Судом змін, внесених до Конституції країни в 2004 році
"Ми повернулися до Основного Закону, по якому Україна жила з 96-го року. Ми повернулися до Конституції, яку Європа і світ визнали однією з кращих", - сказав Янукович.
За словами президента "ця Конституція дозволила Україні затвердитися як незалежній державі, визначити незмінний курс на демократію і верховенство права, захист прав і свобод громадян".
Янукович відмітив, що "рішення Конституційного Суду не є несподіваним для народу".
"Україна і суспільство втоми від життя в тих умовах, які продиктували нам зміни в Конституцію 2004 року. Оскільки ці зміни, які вносилися в поспіху, на догоду політичному моменту були причинами суцільних конфліктів у владі. Як результат - падіння економіки і бідність людей, значне послаблення позицій нашої країни на міжнародній арені", - заявив глава держави.
"Сьогодні Конституційний Суд відмінив поправки 2004 року. Як гарант Конституції я виконаю це рішення, як виконав би будь-яке інше", - сказав Янукович.
За словами президента, усі наступні дії влади з вдосконалення Конституції "будуть ефективними, системними і прозорими".
"Я підтримую ідею референдуму, а також ідею Національної конституційної асамблеї, як механізм для ефективної консолідації на шляху реформування політичної системи.
Це - легітимний шлях, яким ми йтимемо", - додав Янукович.
"Хочу ще раз підкреслити: альтернативи реформам, курсу на зміни і на поліпшення життя людей немає", - уклав президент.
Нагадаємо, сьогодні Конституційний Суд України визнав неконституційними зміни до Основного Закону країни, внесені в 2004 році у зв'язку з порушенням процедури розгляду і ухвалення закону.
Суть політичної реформи 2004 року полягала в позбавленні президента ряду повноважень і розширенні влади Верховної Ради. З сьогоднішнього дня ці положення скасовані.
http://www.focus.ua/politics/ 146916

 2 жовтня 2010 року
Вперед, у минуле!

Конституційний Суд вчора встановив, що шість років прожито під неконституційною Конституцією
Олесь ПАВЛЕНКО

Рішення Конституційного Суду, як, зрештою, у багатьох випадках і парламенту країни, стають дуже прогнозованими. Помилки можуть бути лише в оцінках швидкості, з якою судова влада нині відгукується на побажання влади виконавчої. Тож, напевно, ні для кого не стало одкровенням рішення, оголошене Конституційним Судом зранку 1 жовтня. Тим більше, що ще напередодні його фактично анонсував нардеп Роман Зварич. Отже, Конституційний Суд скасував політреформу 2004 року і повернув у дію Конституцію 1996 року. Рішення оголосив голова КС Анатолій Головін. Згідно з ним закон №2222 втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом цього рішення.
Суд зауважив, що порівняльний аналіз закону №2222, ухваленого 8 грудня, і законопроекту №4180, стосовно якого КС дав висновок у рішенні від 12 жовтня 2004 року, засвідчує, що під час остаточного ухвалення законопроекту до Конституції було внесено окремі положення, щодо яких КС не надавав висновку. Таким чином Верховна Рада порушила вимоги ч. 2 ст. 19, ст. 159 Конституції України.
Втім, КС наголосив, що, приймаючи рішення про неконституційність закону №2222 у зв’язку з порушенням процедури його розгляду та ухвалення, він виходив з того, що це означає відновлення дії попередньої редакції норм Конституції, які було змінено, доповнено та виключено законом №2222. Конституційний Суд України поновив чинність Конституції 1996 року та звернувся до органів державної влади з вимогою невідкладно привести українське законодавство у відповідність до Основного Закону.
За повідомленням інформагенцій, рішення Конституційного Суду підписали 18 суддів, а суддя Шишкін висловив свою окрему думку. Щоправда, наразі невідомі її деталі.
Якщо коротко підсумувати, то віднині ми повернулись від парламентсько-президентської форми правління до президентської. Як стверджують експерти, віднині Віктор Янукович отримує широкі президентські повноваження — подібні до тих, що мав свого часу Леонід Кучма. Зокрема, президент пропонуватиме парламентові кандидатуру прем’єр-міністра, а звільняти його та міністрів, а також Генерального прокурора зможе сам. Президент отримає також право самостійно призначати всіх голів районних та обласних адміністрацій.
Минулого тижня екс-президент Віктор Ющенко вже заявляв, що таке рішення може відновити в країні авторитаризм. «Скасування політреформи — це прихід авторитарного режиму. Потім не питайте, по кому дзвонить дзвін», — наголошував екс-президент, хоча, наскільки відомо, він сам не був задоволений тими обмеженнями президентської влади, які запроваджувала політреформа 2004 року.
Політолог Михайло Басараб сказав в інтерв’ю Бі-Бі-Сі, що рішення Конституційного Суду не стало для нього несподіваним, оскільки воно абсолютно вписується в логіку дій чинної влади: «Це є черговим свідченням рейдерського захоплення влади в Україні. інакше це охарактеризувати не можна, оскільки навіть яскраві противники попередньої «помаранчевої» влади, такі, як Леонід Кучма, засуджують подібні до цього кроки владної команди під проводом Януковича і зокрема те, що влада нині намагається зробити з Конституцією». На думку політолога, буде зроблено кілька кроків для подальшої легітимізації рішення КС. «Враховуючи ті темпи, з якими «тушки» перебігали в сьогоднішню більшість, я допускаю, що близько 300 голосів у них вже є. Для них не проблема навіть у сьогоднішньому парламенті зібрати цих 300 мандатів і реалізувати ті наміри, які вони собі запланували. Окрім того, можливий варіант затвердження нової-старої редакції Конституції на референдумі. Про це також говорять», — заявляє Басараб.
Як стверджує професор Києво-Могилянської академії, доктор політології Сергій Куделя, «рішення Конституційного Суду фактично може стати початком тіньової узурпації влади з боку Президента і веде до повернення  В. Януковичу широких повноважень, які мав під час свого правління Леонід Кучма. Це рішення автоматично ставить поза законом уряд Миколи Азарова і парламентську більшість, в існуванні якої взагалі немає сенсу».
Один із лідерів опозиції заступник голови фракції БЮТ Сергій Соболєв заявив у коментарі: «У країні стався державний переворот, порушено Конституцію — Основний Закон країни».
Натомість Президент Віктор Янукович закликає поважати рішення КС про скасування політреформи. Про це він сказав на спільній прес-конференції з президентом Польщі Броніславом Коморовським. «Моє ставлення до будь-якого рішення суду, а тим більше Конституційного, однозначне: в Україні повинне бути і буде верховенство права», — сказав Янукович.
Але все-таки що робити з з попередніми майже шістьма роками, прожитими під неконституційною Конституцією? Юлія Тимошенко вчора заявила, що Президента, а також Верховну Раду й уряд треба переобирати.
Рішення Конституційного Суду прокоментував для «Галичини» лідер фракції БЮТ в обласній раді Юрій Романюк:
— Сьогоднішнє рішення Конституційного Суду України перетворює Януковича на Кучму-2, поновивши всі повноваження президентської влади, що існували в Основному Законі до політреформи 8 грудня 2004 року. Таким чином віднині Україна з парламентсько-президентської «невідкладно» перетворилась виключно в президентську країну. Отже, незалежно від результатів наступних парламентських виборів 2012 року і формування більшості у Верховній Раді долю і кандидатуру прем’єра й уряду визначатиме не парламент, а виключно воля і бажання Президента Януковича. Тож Янукович і компанія, що привела його до влади, включаючи і наших прикарпатських «противсіхів», остаточно утвердили в Україні абсолютну тоталітарну диктатуру однієї особи — Януковича, проти свавілля і дій якої в державі не залишилось жодного юридично-правового, інституційного органу стримування, обмеження чи балансу владних повноважень, окрім одного — рішучої і невтримної народної волі та революційного напору народу як єдиного носія влади в державі.
http://www.galychyna.if.ua/index.php?id=single&no_cache=1&tx_ttnews[tt_news]=12457&tx_ttnews[backPid]=14

Сьогодні вшановується пам*ять великомучениць Віри, Надії, Любові та їх матері Софії -  трагічне і величне християнське свято. Немає слів, щоб розкрити трагедію матері, на очах якої за вказівкою римського імператора  жорстоко катують і вбивають трьох її доньок з такими обнадійливими і світлими іменами-символами Віри, Надії, Любові.  Саме ж ім*я матері грецьокою означає Мудрість.
А чи було мудрим рішення матері заради своєї віри принести в жертву муки і смерть своїх дітей? В наш сучасний вік скепсису та нігілізму нам важко зрозуміти в повному об*ємі зміст тогочасного вчинку, але те, що пам*ять про нього пройшла крізь віки і тривожить нашу душу і дотепер - означає правдиву вагомість рішення матері Софії не зрікатися віри. Я вважаю, що Софія прийняла важке, але сповнене мудрості рішення: краще загинути з вірою, чим жити в світі брутальностей і безвір*я.
Якби Софія зрадила вірі і зберегла життя своїх дітей, то який би приклад вона їм дала? Що душевна гідність людини ніщо, а заради збереження життя можна вчинити будь-яку підлість? Але чого варте таке життя?
Якщо в душі людини немає нічого світого, немає своїх особистих духовних цінностей - то хіба це людина?
Для мене однією з головних тем життя є тема: а який світ Ми полишимо своїм дітям, онукам, нащадкам? Хіба муки, які терплять наші сучасні діти від екологічного отруєння, токсичного харчування, небезпечного лікування, а далі ще наркоманія та алкоголізм - хіба це не тотожно мукам дітей Софії?
Де наша мудрість, батьки?
Жахи нашого безвір*я перед очима нашими.

2
 Цікавим співпадінням сьогодні є факти відзначення в день вшанування Софії-мудрості та її дітей Віри, Надії і Любові, також і всесвітнього Дня бібліотек - осередків збереження мудрості і духовності, а ще - найсучаснішої системи розвитку мудрості людства - Інтернету.
Сучасні технології перетворюють світ в мегасуспільство із суміші рас, народів, вірувань і безвір*я, розмивання значення Добра і Зла, а за тим втрачають зміст величні символи людського існування: Віри, Надії та Любові.
Тому відзначення свята бібліотеок та Інтернету я вважаю необхідним поєднати з вшануванням мучеництва святої Софії та її доньок Віри, Надії та Любові.
 

Проблему справедливості пільгового проїзду в громадському транстпорті мною вивчалась давно. Я був учасником кількох громадських обговорень ціє теми, але не дуже активно проявляв свою позицію, причину чого вкажу вкінці данного матеріалу. Я його почну з спогадів вже більш як 10-річної давності, коли моя мама, хай спочиває з Богом, користувалась пільгами репресованної у тому числі правом безоплатного проїзду в громадському траспорті включно з марушутним таксі. Одного разу вона прийшла додому дуже розстроєна і каже, що сідала в маршутку і показала посвідчення, а водій гаркнув на неї, щоб пройшла чимскорше в салон маршутки і не заважала йому. Мама була ображена і далі між нами відбувся наступний діалог:
- Той водій зиркнув на мене, наче я якийсь злодій,- сказала мама.  
- Мама,дорога моя,- відповів на те я,- але для водія маршутку ти дійсно є злодієм.
- Як так?- вражено запитала мама.- Я чесно маю пільгу, яку мені надала держава, а за перевезення пільговиків виділяються кошти з бюджету.
- Дорога моя, невже ти віриш у ці баєчки про відшкодування?- іронічно перепитав я.- Та давно відомо, що до водіїв ці кошти і близько не доходять, тому перевезення пільговиків водії маршуток оплачують з власної кишені і тому кожен пільговик в прямому сенсі є для водія злодієм, що залазить в його кишеню.
- Тоді навіщо вся ця ситуація з надання пільг, якщо вони не є справедливими?- немогла зрозуміти мама. І тоді я зробив для неї лекцію про "несправедливу справедливість" з радянського минулого, але вже у нових українських "ринкових" перевтіленнях
Справа у тому, що надання пільг державою є надзвичайно вигідною сферою для шайхрайства, зловживань і збагачення державних чиновників різного рівня, а також певного олігархічного кола бізнесменів та політиків.
Закони про транспортні пільги приймають хто? Правильно: народні обранці - депутати, які - що? Правильно: практично всі їздять власними авто і громадським транспортом не користуються, тому як він справляється з перевезенням пасажирів і чи добре людям від такого сервісу "як оселедці в банці" - депутатів обходить мало. Ну, а як народ має пільги, то і собі, рідненьким, можна дозволити пільги значно вагомішого грошового виміру. Хіба це не справедливо?
Але щоб і далі мати власні авто і збільшувати свій достаток різними пільгами, депутати хочуть бути знову переобраними, для чого і починають демонструвати свою турботу про народ і його благополуччя, роздаючи нові різні пільги переважно найактивнішій частині виборчого електорату - пенсіонерам. За цією показовою праведною благодійністю приховано насправді найбрутальнішу несправедливість, бо закони природи ще, слава Богу, депутатам відмінити не підсилу. А відомо точно і однозначно: якщо комусь щось дають більше, то для того комусь треба дати менше, а щось несправедливо відібрати - інакше не буває.
В радянські часи "розвинутого соціалізму" власником всього майна і навіть людей була виключно держава, тому надання комусь пільг не дуже турбувала інших громадян, окрім почуття заздрощів. Витрати за надані пільги несла держава, а тому і не була надто щедра на їх роздачу. Для прикладу,водієві автобуса було абсолютно байдуже, скільки пасажирів він перевіз, яка виручка з того чи іншого рейсу, скільки було пільговиків тощо. То не його клопіт, а кондукторів і контролерів, а його клопіт був просто бути на маршуті і від’їздити як належить зміну. Сталу зарплату водієві гарантовано і навіть за ремонт машини при поломці не він турбується, а ремонтники автоколони. Що там казати про дармову заправку бензином!
Зараз в "ринковій" Україні ситуація диаметрально протилежна: водій маршутки зобов’язаний щоденно здати власнику маршуту певну сумму грошей, а весь лишок з виручених грошей за день і є його реальний заробіток. Так само не обходить гаманець водія ремонт та заправка авто. І недешева увага працівників дорожньої міліції. Все це робиться виключно з коштів водія при відсутності жодної допомоги від держави. Хіба це є спрведливо?
Пригадую, як бідкався один високий чин з МВД стосовно позбавлення безкоштовного проїзду працівників міліції: "Як це так, людина зайнята виконанням службових обов’язків і змушена платити за проїзд." Пригадую і репліку на цю заяву: "То згідно вашої логіки водій маршутки просто розважається, а не працює? Робити чоловікові нічого, знудів від безділля, от і вирішив повозити людей кому куди треба - так? Ні! Водій надає послуги перевезення і кожний пасажир, який скористався його послугою і не заплатив за проїзд, фактично обкрадає водія. Тому держава видає не посвідчення на пільговий проїзд, а "посвідчення злодія" - це однозначно."
Стосовно теми відшкодування проїзду пільговиків, то найпрозоріше процедура відпрацьована там, де власником транспорту залишається ще держава: на залізниці, де пенсіонерам видають квитки без оплати, а їх вартість точно можна підрахувати, тоді їх відшкодовує держава. Значно темнішою є відшкодування послуг перевезення пільговиків муніціпальними транспортними засобами, але і тут щось доходить безпосередньо до підприємств. У приватному секторі - темінь повна. Де діваються відшкодовані державною гроші - невідомо. Тобто відомо, але піди докажи. Формально їх іноді начебто одержують власники маршутів для відшкодування витрат собі і водіям, але насправід всі ці гроші осідають у руках чиновників, які так би мовити курирують траспорт, бо якось важко визначити їх  діяльність словом "відповідають".
Щоб стати власником маршуту, в традиціях української ринкової економіки має відбутись процес, що дозволяє уникнути "конфлікту інтересів", який має вже традиційну назву "відкат". У приватних перевізників таким "відкатом" стає переважно кошти на відшкодування перевезення пільговиків. Ставши власником маршуту, підприємець починає набирати на роботу водії з умовою, що пільговики - то їх особиста проблема. Не схочеш возити - не треба, звільняйся і шукай іншої роботи... У нас все справедливо.
Не даремно водії приватних маршутів зізнаються, що колись їх найбільше могли знервувати працівникі дорожньої міліції, але зараз їх злостить до безтями оте контролювання і сперечки з пільговиками, особливо коли той нагло доводить, що має всі права, що він заслужив сумлінною працею і служінням державі. Я був присутній при одній такій сварці між водієм і пільговиком з "засулгами", аж один з пасажирів не витримав і сказав пільговику: "Замовкніть врешті-решт,бо якби ви справді заслужили на пошану від держави, то їздили  б на власному авто, а не користались з дозволу красти по чужим кишеням"
До речі, я часто чую, що не треба захищати водіїв маршуток, бо вони  далеко не бідні люди, на що я відповідаю, що не треба рахувати гроші в чужій кишені, бо нікому копійка сама до рук не приходить. А те, що водії маршуток досить при грошах якраз і стримує мене багато років не дуже виступати в їх захис, бо спитатись: чому я, далеко не при грошах журналіст, маю захищати кишеню з грошима тих, хто сам особисто нічого для цього не робить? Якщо водії маршуток самі не обстоюють свої права і гроші, то чому це маю робити я? Панове, якщо вас влаштовує подібна "несправедлива справедливість", то що тут можна вчинити. Терпите - ну то і терпіть далі. Те саме стосується пасажирів: через пільговиків маршутки ходять перевантажені, а якби платили всі-всі, то рентабельність була достатньою для нормальної вартості проїзду в нормальних умовах, але терпите - терпіть і далі.
Це і є, про що я хотів сказати: "Борітеся - поборете! Вам Бог помагає."
А на завершення - знову спогад про маму: за кілька місяців після нашої розмови вона зізналась, що тепер якщо сідає в маршутку і є де сісти - вона платить за проїзд, а посвідчення користується тільки тоді, коли маршутка занадто набита людьми.

Богдан Гордасевич
25.09.2010
м.Львів

[ додаток ]

В світлі багаторічних дискусій і вже навіть революцій щодо Конституці України у мене несподівано виникло запитання узагальненного характеру: а навіщо нам  взагалі та Конституція? Дике запитання? А чому? Візьміть, кому захочеться, і постатейно пройдіться та поставте плюси навпроти статей Конституції України, які на вашу думку виконуються в нашому повсякденмому житти, а які - ні, то поряд поставте мінуси. Повірте, що вийде досить цікава порівняльна картина нашого реального життя і міфічного конституійного.  
Дуже рекомендую цей практикум просто заради цікавості, щоб потім самим собі пояснити питання: а на біса нам потрібний цей словесний блуд під назвою Конституція України?
Далі я пропоную уважно вчитатись в зміст статті "Народ для влади чи влада для народу?", яку написав Зиновій ПАРТИКО, професор кафедри видавничої справи та редагування Інституту журналістики та масової комунікації Класичного приватного університету м. Запоріжжя[ далі ]

Василь СТУС

* * *
Як добре, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест,
що перед вами, судді, не клонюся
в передчутті недовідомих верст,
що жив, любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
як в смерті обернуся до життя
своїм стражданням і незлим обличчям.
Як син, тобі доземно уклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі
і в смерті з рідним краєм поріднюсь.

20.1.

ПАМ'ЯТІ А.Г.*

Ярій, душе! Ярій, а не ридай.
У білій стужі серце України.
А ти шукай – червону тінь калини
На чорних водах – тінь її шукай.
Бо – горстка нас. Малесенька шопта,
Лише для молитов і сподівання.
Застерігає доля нас зарання,
що калинова кров – така густа.
така крута, як кров у наших жилах.
У білій стужі білих голосінь
це гроно болю, що паде в глибінь,
на нас своїм безсмертям окошилось.

* Вiрш пам'ятi художницi Алли Горської, по-звiрячому вбитої при нез'ясованних обставинах 1970 р.

* * *
Отак живу: як мавпа серед мавп.
Чолом прогрішним із тавром зажури
все б'юся об тверді камінні мури,
як їхній раб, як раб, як ниций раб.
Повз мене ходять мавпи чередою,
у них хода поважна, нешвидка.
Сказитись легше, аніж буть собою,
бо ж ні зубила, ані молотка.
О Боже праведний, важка докука —
сліпорожденним розумом збагнуть:
ти в цьому світі — лиш кавалок муки,
отерплий і розріджений, мов ртуть.

X.1968

пропоную прочитати

http://blog.i.ua/community/1925/397244/

Подзвонила мені знайома вчителька і я найперше привітав її з 1 вересня і початком навчального року такими ось словами: вітаю тебе з святом Знань і річницею початку Другої світової війни одночасно, Бо на мою думку 1 вересня в України почались справжні бойові дії в сфері освіті в боротьбі за знання і війні громадськості з міносвіти на чолі пана Нікотина.
Моя іронія була сприйнята і не підтримана значно чіткішою відповіддю фахівця: до війни нам в освіті не звикати, але цей бардак і дебілізм вже явно не перемогти.
І я погоджуюсь повністю з думкою вчитльки, що далеко не перший рік працює у школі.
Як погоджуюсь з думкою, що більш сумного свята Знань 1 вересня я в своєму житті ще не пригадую. Ну не свято, а суцільна жалоба. Розгубленими виглядали і діти, і їх батьки, а що вже казати про вчителів! Ніхто нічого не може передбачити: як вчитись? що вчити? для чого? Посеред маси розгубленних щодо української освіти, яка вже явно стає не українською, і явно стає не освітою - також і автор цього допису.
Для мене ясно одне: темінь насувається!