Результати дослідження Українського Інститута Майбутнього громадської думки з класичних ліберальних питань показали, що сучасна Україна – країна з переважаючим лівацько-соціалістичним, аграрним, патерналістським дискурсом і цінностями.

Ось результати по кільком ключовим питанням:



 Украинский Институт Будущего

 
Висновки однозначні:

– сучасна Україна – країна з переважаючим лівацько-соціалістичним, аграрним, патерналістським дискурсом і цінностями.

Тобто рівно така, якою її малювала радянська пропаганда, в повоєнний типу у фільмі «Максим Перепелиця» і все таке інше.

Дві спроби революції і війна, разюче мало вплинули на неомарксистські вподобання суспільства.

Ось цей стан речей – найбільша українська проблема.

Проблема, тим більша, що зав’язана на національний аграрно-лубочний міф, де симпатія до «садка вишневого кола хати», виступає основним розрізненням у системі «свій – чужий», і вподобання тем космосу та фундаментальної науки відносить суб’єкта до «чужого».

Процеси, що відбуваються в колективному несвідомому мозку, настільки проблемні і, при цьому, загальмовані, що панівна ідеологія примудряється «не помічати» ні шести атомних станцій, ні бюро Антонова, ні цілого субкласса програмістів світового рівня, ні української наукової станції в Антарктиді – вони існують в окремому, паралельному лівацької, агроельфійський Україні, просторі.

Міське населення, що тяжіє до індустріального міфу, має відчувати і відчуває себе в такій країні, вкрай незручно – бо причавлюється більшістю і не може уявити, захистити і просунути свої права, свободи та інтереси.

Ситуація тим складніше, через належність індустріального міфу, переважно російськомовному середовищу і його генетичним походженням з СРСР.

Аграрний миф плекає україномовність і тяжіє до періоду націогенезу, який співпав з розкладанням традиційної фази хазяйнування.

Є ще (англомовний, переважно) тонюсенький постіндустріальний прошарок, люди Третьої хвилі (по Тоффлеру), публіка інформаційної фази.

Цей стан речей і є – головною загрозою національній безпеці.

І справа не в сумі протиріч між класами трьох різних історичних фаз, і навіть не в тотальному домінуванні людей традиційної фази, які відстають від загальноісторичного такту на два (!) кроки.

При вмілому використанні, і з таким ресурсом можна добре працювати для досягнення модернізаційних цілей.

Проблема – в надзвичайній загальмованості процесів ( «болото») в національному колективному підсвідомому, за 25 років незалежності практично не зсунулись з місця un masse ( в масі - Б.Г.), і, одночасно – сильно форсованому у груп модернізаційного дискурсу.

У суспільстві створені (і розбіжність посилюється) ножиці між людьми трьох історичних фаз, трьох світів, які, якщо не принципово ворожі одна одній, то принципово погано розуміють одна одну. І «хочуть розуміти» – додамо.

Таке протиріччя має знайти вихід і – знаходить.

Найбільш очевидний – міграція індустріально-актуалізованого і пост-індустріального (інформаційного) населення за кордон, в простір, де вони можуть себе реалізувати.

Інший вихід – агрегація модерністських груп, усвідомлення ними себе, своїх завдань і загальних інтересів, становлення в якості суспільно-політичних суб’єктів і початок боротьби за своє представництво і вплив / отримання влади, з завданням проведення в життя рішень, що забезпечують їх інтереси.

Тобто – втеча від проблеми, або спроба вирішити проблему.

Особисто я бачу вихід в трансцеденції проблеми:

– розвитку пост-індустріальних / інформаційних технологій, з тим, щоб вирішити проблему конфлікту «сільських» та «міських», шляхом її деактуалізації.

Слід зазначити, що конфлікт на Донбасі можна розглядати, як певний випадок цього загального конфлікту – «традиційників» та «індустріальників».

Іншими способами (переворотом, реформами і ін.) ця суперечність в даних умовах, на мій погляд, не вирішується.

Насамперед, це створення філософських передумов для формування когнітивного світогляду та нових технологій освіти, яки мають створити в Україні свідомість нового історичного типу.

Але, це вже зовсім специфічна розмова.

Олексій Арестович

 http://hvylya.net/analytics/society/oleksiy-arestovich-tri-sviti-ukrayini-i-borotba-mizh-nimi.html

11 серпня 2016, 18:45

 Прес-служба Апарату Верховної Ради України

Заява Голови Верховної Ради України Андрія Парубія щодо нагнітання хвилі антиукраїнської істерії в Росії
 
 Росія вчергове захоплює українських заручників для продовження політичних торгів

Поширення фальшивих заяв ФСБ Росії щодо затримання ніби то диверсійних українських груп, які начебто планували здійснили ряд терористичних атак на цивільні об’єкти окупованого Криму, є свідомою провокацією російських спецслужб та складовою частиною гібридної війни.

Російська пропаганда використовує цей фейк для нагнітання чергової хвилі антиукраїнської істерії в Росії, а російська воєнщина намагатиметься використати його для посилення обстрілів української території та виправдання діяльності власних диверсійно-розвідувальних груп, які останніми тижнями дуже часто намагають прорватися або просочитися крізь українські блок-пости.

Росія вчергове захоплює українських заручників для продовження політичних торгів. Підтведженням того, що дана провокація є частиною політичних ігрищ є заяви очільників Російської федерації про фактичну відмову представників Росії від проведення переговорів у Нормандському форматі.

На жаль знову заручниками політика Кремля стали громадяни України. Ще належить з’ясувати ким і яким чином вони були переправлені на територію Криму. Хоча мета цієї спецоперації очевидна – дискредитувати Збройні сили України.

Провокація не вдалась. У підтасовані факти не повірив ніхто. Однак для усієї української влади та громади актуальним залишається питання негайного визволення з полону українських громадян, які стали черговими заручниками путінського режиму.

 http://iportal.rada.gov.ua/news/Top-novyna/133695.html



11 серпня 2016, 17:55

 Інформаційне управління Апарату Верховної Ради України

Головам Комітетів у закордонних справах Парламентів країн-членів Європейського Союзу, США, Канади і Японії, Комітету у закордонних справах Європейського Парламенту

Шановні колеги-парламентарії,

Ми змушені привертати увагу світової спільноти до надзвичайно загрозливої ситуації, яка складається у зв’язку із продовженням політичної лінії керівництва Російської Федерації, спрямованої на свідому ескалацію військової агресії проти України. На цей раз мова йде про чергову підступну провокацію, пов’язану із безпідставними звинуваченнями України у нібито спробах організувати терористичні акти на території Автономної Республіки Крим, яка є невід’ємною частиною Української держави і перебуває під тимчасовою російською окупацією.

Відповідні державні органи України спростували згадану інформацію, натомість російська сторона не представила жодної доказової бази. Більше того — російські спецслужби вкотре вчинили злочин, викравши громадянина України з території України з метою фабрикування проти нього “доказів злочину”. У цьому контексті хотілося б нагадати про те, що Росія продовжує утримувати більше сорока українських політичних в’язнів, які стали жертвою агресивної політики офіційного Кремля. Свідоме нагнітання напруження, порушення російськими силами Мінських домовленостей та збільшення обстрілів забороненими видами озброєнь, що підтверджується Спеціальною моніторинговою місією ОБСЄ,  накопичення наступальних сил по всій лінії розмежування та біля кордону України, різкі заяви протягом останнього місяця російських посадовців та їхніх маріонеток на окупованих територіях - все це свідчить лише про те, що нинішнє російське керівництво не відмовилося від планів подальшої військової агресії проти України.

Російське керівництво шукає привід для виходу з перемовин  у форматі «Нормандської четвірки» та руйнації Мінського процесу. Оскільки Україна такого приводу не дає, агресор вимушений створювати його сам. Сьогодні держава-окупант шукає шляхи для перекладення на Україну та її міжнародних партнерів відповідальності за свої деструктивні дії, а також створює штучні передумови для подальшого загострення військового протистояння.

Переконані, що подібні дії російського керівництва несуть пряму загрозу не лише для України, але й для Європи і усього світу. Нашою спільною відповідальністю є докласти максимум зусиль, у першу чергу пов’язаних із парламентською дипломатією, для того щоб зірвати войовничі плани Кремля і повернутися до послідовної реалізації Мінських домовленостей.

Виходячи із ситуації, яка складається навколо останніх провокативних дій російського керівництва, ми закликаємо наших колег-парламентарів до негайного вжиття усіх можливих політико-дипломатичних заходів для того, щоб вплинути на Кремль і запобігти новому витку агресії проти України, а також остаточному зриву Кремлем Мінського процесу.


Перший заступник Голови Верховної Ради України                                                                                  ІРИНА ГЕРАЩЕНКО       

Перший заступник голови Комітету з питань європейської інтеграції                                          МАРІЯ ІОНОВА

Голова Комітету у закордонних справах                                                                                                           ГАННА ГОПКО                                                              

http://iportal.rada.gov.ua/news/Novyny/133693.html

7 історій про польських депутатів, що не підтримали "геноцид на Волині"

Ігор Ісаєв, для Європейської правди _ Середа, 27 липня 2016, 13:32

Коли минулої п’ятниці спікер польського Сейму Марек Кухцінський запропонував ухвалити резолюцію про визнання геноциду на Волині одноголосно, в залі почулися вигуки незадоволення.

Кричали ті, хто в момент голосування "утримався" або вийшов з зали. Остаточно Сейм прийняв документ під бурхливі оплески, проте "присмак залишився": автори резолюції хотіли саме одноголосного схвалення. Хто ж був проти такого кроку?

Утриматися або вийти з зали — це були єдині способи висловити протест проти резолюції. Документ сконструйований таким чином, що проголосувати проти нього означало поховати свою політичну кар’єру.

Не йшлося тільки про "геноцид" — як, наприклад, проголосувати проти "солідарності з Україною, яка бореться із зовнішньою агресією за збереження територіальної цілісності" чи проти "гідного поховання всіх знайдених жертв"?

Отже, з-поміж усіх 442 депутатів ніхто не був проти, 10 депутатів утрималися від голосу і 18 не голосувало.

Ті, які утрималися, це депутати опозиції: троє від "Громадянської платформи" — Марцін Свєнціцький, Януш Ціхонь і Мар’ян Зембаля; а також 7 депутатів від партії "Новочесна" — Ева Лідер, Катажина Любнауер, Єжи Мейштович, Кшиштоф Мєшковський, Моніка Роса, Йоанна Шойрінґ-Вєльґус і Адам Шлапка.

Що стосується 18, які не голосували, то частини на сесії взагалі не було. Не голосували, наприклад, досить видні політики правлячого "Права і справедливості": міністр закордонних справ Вітольд Ващиковський і оборони Антоні Мацеревич. Обоє в той день перебували з візитом у Вашингтоні.
 
А от офіційного пояснення, чому не голосував Марек Якубяк, заступник голови фракції Кукіз’15, я не знайшов.

З-поміж усіх 72 голосувань того дня Якубяк не брав участі лише в одному, "волинському". Між тим він досить емоційно закликав парламентаріїв "не боятися українців", бо цей документ "можна просунути за два дні".

Однак наші інші історії — саме про тих польських політиків, хто був проти такого "просування". Ці історії не всі, проте вони показові.

Яцек Протасевич і Стефан Нєсьоловський

Яцек Протасевич був присутній у Сеймі 22 липня, проте у голосуванні за "волинську резолюцію" участі не взяв. Він — донедавна один із найвпливовіших політиків "Громадянської платформи" (нині опозиційної, донедавна правлячої), — три дні як був виключений зі своєї партії.
 
Офіційно його виключили за "псування іміджу", проте, за версією Протасевича, нині в "Платформі" йде боротьба "поміркованих" із "консерваторами". Одним із лакмусових папірців цієї боротьби стало голосування у справі Волинської трагедії, говорив він в одній з публіцистичних програм напередодні прийняття резолюції.

— Три роки тому ми в "Платформі" не хотіли вживати слово "геноцид", тому зійшлися на формулюванні "злочин з елементами геноциду". Щоб для блага всього регіону не загострювати відносин з Україною, — наголошував Протасевич.

Натомість нині, за версією Протасевича, теперішній керівник "Громадянської платформи" Ґжеґож Схетина чимало речей погоджує із "Правом і справедливістю". Зокрема, "волинську резолюцію".

Саме через тиск Схетини в "Платформі" проти документа не голосував ніхто, припускає Протасевич.

Черговим депутатом "Платформи", який вийшов з зали в момент голосування, був Стефан Нєсьоловський. Перед тим він виступив проти виключення Протасевича з партії. Обидва, ще раз підкреслю, — одні з найвпливовіших політиків "Платформи" часів Дональда Туска.

Якщо двоє попередніх депутатів "Платформи" просто проігнорували голосування і не брали участі в дискусії з трибуни Сейму, то Марцін Свєнціцький весь час брав слово.
 

Він підкреслював, що міцні формулювання нашкодять двостороннім взаєминам, він вказував, що резолюції варто приймати спільно з українським парламентом, він наголошував, що в Україні вшановують УПА не за вбивства поляків, а за боротьбу за незалежність.

— Тому я вас закликаю, нехай польські прапори на Майдані не будуть забуті! — говорив Свєнціцький під час дискусії щодо проекту на парламентському комітеті.

— Чи ви взагалі вірите в те, що говорите? — відповідав йому Пйотр Зґожельський з Польської селянської партії. — Адже ми маємо стільки доказів того, що вся українська самосвідомість будується на злочинах УПА! Це ж знають учні початкових класів.

Загалом Свєнціцький почув у свій бік чимало колкостей від колег.

Варто додати, що він 20 червня вніс проект "резолюції Сейму в справі польсько-українського примирення". У ньому є заклик про "продовження примирення і діалогу, розпочатого політичними лідерами і духовенством", а також прохання до Верховної Ради України прийняти такий же заклик.

Проект не вийшов за межі парламентської комісії.

Досить активний загалом депутат партії "Новочесна". Це він висловив спротив на пропозицію спікера Сейму прийняти "волинську резолюцію" одноголосно — процедурою акламації.

— Європа переживає різкий поворот у своїй новітній історії, — наголошував він під час парламентської дискусії. — У мільйонів людей руйнується почуття безпеки і впевненості в майбутньому. Тому зростає страх перед незнайомим, ксенофобія і націоналізм. З тривогою ми спостерігаємо за подібними явищами в нашій країні.

Черговий депутат від партії "Новочесна", який утримався від голосування і брав участь у парламентській дискусії щодо проекту. В його випадку просто наведу виступ з трибуни Сейму з урахуванням реакції зали.
 

Шлапка: Давайте разом (з українцями. — Ред.) будувати консенсус і переконувати, що це був злочин.

Голос із залу: Геноцид!!!

Шлапка: ...бо ціль така, щоб і українці також це визнали. Тому закликаю всіх депутатів не використовувати цей жахливий злочин...

Голос із залу: Геноцид!!!

Шлапка: ...а прагнути вшанувати пам’ять жертв і шукати рішення в дусі примирення, тому що суттю нашого державного інтересу є добрі відносини з Україною. А ви про це часто забуваєте і граєте саме так, як хоче Владімір Путін.

Зала: сміх, оплески.

Богдан Борусевич
 

Сенатор, колишній спікер Сейму, один із найвідоміших діячів антикомуністичної опозиції.

Нагадаю, ще перед резолюцією Сейму польський Сенат, верхня палата парламенту, закликав назвати події 1943 р. "геноцидом". Борусевич під час дискусії в Сенаті вказував на те, що проект невідомо звідки взявся на порядку денному (це правда, "волинське питання" в обох палатах потрапляло на розгляд у більшості випадків в останній момент), а також на те, що проект несправедливий щодо української сторони.

— Тоді загинули кільканадцять тисяч українців! — наголошував Борусевич під час дискусії в Сенаті. — Дії поляків мали менший масштаб, але вони були такі ж жорстокі, як і дії другої сторони. Дискусія необхідна, але тільки спільна дискусія поляків і українців. Нам не можна бити палкою по голові Україну тому, що та нині слабша від нас!

Теж сенатор і, напевне, найбільш неочікувана історія.

Перед голосуванням Сейму він надіслав листа, в якому протестував проти одноголосного прийняття парламентом "волинської резолюції". Пікантність ситуації в тому, що за тиждень до голосування Єжи Вцісла приїхав до Одеси на запрошення "Опозиційного блоку", щоб зустрітися з "Радою матерів 2 травня".

Зустріч не відбулася, бо сенатора з колегами заблокував у готелі Автомайдан.

"Цей жест ("волинська резолюція Сейму". — Ред.) закриє двері політичного діалогу з Україною", — так Вцісла закликав своїх однопартійців не приймати резолюцію одноголосно. — "Я це зрозумів, коли під час мого драматичного перебування в Одесі один із активістів Автомайдану сказав мені: "Ми знаємо, що ви друг України, бо голосували проти „геноциду"".

Інші, які утрималися

Я не написав окремих історій про депутатів "Громадянської платформи" Януша Ціхоня і Мар’яна Зембаля, а також депутатів партії "Новочесна" Еву Лідер, Катажину Любнауер, Моніку Росу, Йоанну Шойрінґ-Вєльґус і Кшиштофа Мєшковського.

За винятком останнього, вони не брали участі в обговоренні "волинської резолюції", проте утрималися під час голосування.

Загалом це депутати-ліберали, які критикували такі рішення Сейму, як-от загострення аборційного законодавства чи реформа шкільної освіти.

Кшиштоф Мєшковський перед самим голосуванням за "волинську резолюцію" риторично питав:

— Чи словом "геноцид" — адже таке визначення має давати Гаазький суд, а не ми, політики, — хочемо довести до балканізації польсько-українських взаємин?..

* * * * *

Відразу після "волинського голосування" в польському інтернеті з’явилися фото "10 зрадників", які утрималися.

"Ганьба в Сеймі! Ці депутати хотіли заблокувати пам’ять жертв геноциду на Волині. І програли", — таким був заголовок на популярному польському порталі.

Не буду судити, в чому була зрада, а в чому піррова перемога — проте парламентська дискусія про Волинь на вістря польських політичних дебатів поставила добре знані в Україні хештеги: #поразка, #зрада, #ганьба, #перемога.

Автор: Ігор Ісаєв, журналіст, головний редактор

Мультимедійного порталу українців Польщі PROstir.pl
http://www.eurointegration.com.ua/articles/2016/07/27/7052659/

За минулі 24 години в зоні проведення антитерористичної операції на Донбасі Україна втратила ще одного свого бійця. Четверо солдат Української армії отримали поранення різних ступенів тяжкості. Про це під час традиційної прес-конференції розповів спікер Адміністрації президента України з питань АТО Мотузяник Олександр, передає replyua.net.

«За попередні день та ніч Збройні сили України зазнали серйозних втрат. Одного бійця в результаті ворожих обстрілів було вбито, ще четверо отримали поранення також в наслідок атак сепаратистів», - розповів полковник. Також Мотузяник, повідомляючи останні новини з тилу, зазначив, що за 8-ме та 9-те серпня Українські бійці ліквідували 5 терористів. А ще 16 отримали поранення. Всіх бійців Української армії було направлено до лікарень. Зараз їх надають необхідну медичну допомогу. Про їхній стан уточнюючої інформації немає.

http://replyua.net/news/army-ukraine/ato/36572-novini-z-zoni-ato-za-minulu-dobu-100816.html

Олексій Арестович
6 серпеня 2016

ЩОДО МОЖЛИВОГО РОСІЙСЬКОГО НАСТУПУ.

Багато розмов щодо російського наступу, що може відбутись найближчим часом.

Дійсно, багато ознак вказує на те, що ймовірність такого розвитку подій дещо підвищилась.

Як я розумію, задум у Кремлі наступний:

1. Під виглядом навчань "Кавказ-2016", які розпочинаються (поступово) з 15 серпня, розгорнути ударне угруповання, спрямоване проти України.

2. Під час розгортання та під його прикриттям розпочати поступову і покрокову активізацію дій на Донбасі з метою:

а) досягти переваги у втратах та успіхах (зараз у них негативна не на їх користь), демотивувати тим наших бійців та мотивувати власних,

б) виснажити наші ресурси та вирахувати логіку нашого командування щодо використання резервів.

2. Розгорнуте угруповання та локальні успіхи на фронті використати для політичного тиску на українське керівництво з метою примусити його на поступки у питанні надання особливого статусу ОРДЛО, загрожуючи у разі непокори повномаштабним вторгненням.

3. Рішення про застосування угруповання, створеного у рамках навчань "Кавказ-2016" для введення на теріторію України (повністю або частково) ймовірно, буде прийматися на основі аналізу ситуації, в т.ч. політичної, за результатами їх тактичних рухів в кінці серпня - вересня.

Вочевідь, російське керівництво сподівається повторити успіх серпневого вторгнення 2014 року, коли, завдяки святкуванню Дня Незалежності, українська політична та військова верхівка, приймала стратегічні та оперативні рішення дуже повільно.

До цього ж додаємо відволікання світових лідерів на Олімпіаду у Бразилії.

4. Навчання деяких військових частин так званих "ЛНР" та "ДНР" (1 та 2 армійські корпуси Резервної армії РФ), які по окремих елементах закінчилися в липні (21.07), а за деякими почалися тільки 30.07, вказують на неготовність (поки) сил противника до системних повноцінних дій.

Ймовірно, активізація противника буде йти поетапно, з нарощуванням за рахунок введення в бій своїх підрозділів, одразу з навчальних полігонів.

Тож: наступ противника, вочевидь, дійсно готується.

Пік його дій слід очікувати з середини вересня - до середини жовтня.

Введення військ РФ можлие у разі виснаження наших ресурсів і резервів за цей період і тільки (!) у ситуації, яка буде оцінена Кремлем дуже вигідною для вторгнення.

Для цього, ми маємо бути не готові ефективно відбити напад, не готові швидко провести мобілізацію , Захід має бути не готовий до адекватного реагування на конфлікт.

Зрозуміло, що це виключне становище речей, імовірність реалізації якого дуже низька.

З іншого боку, темпи виснаження російської економіки та загроза переозброєння ЗСУ за допомогою Заходу, вже за рік-півтора, не залишають Кремлю шансів на військове вирішення конфлікту на свою користь.

Тож, дуже багато буде залежати від готовності українського суспільства та керівництва адекватно відреагувати на загрозу, що посилюється.

Кремлівське керівництво, навіть не доводячи справу до повномаштабного вторгнення, сподівається отримати:

- повний розклад по нашій реальній готовності до відбиття агресії в масштабах країни,

- вимотати наші сили, резерви,

- створити неабияке внутрішньополітичне напруження в Україні,

- зрушити справу щодо визнання особливого статусу ОРДЛО українським суспільством та парламентом,

- підвищити моральний дух росіян на фоні невдач в Сирії, та сепаратистів - на фоні невдач в АТО.

Слід зазначити, що можливий наступ буде, як завжди, забезпечуватись потужною інформаційною кампанією з боку російських спецслужб, головною метою якої буде посіяти в нашому суспільстві зневіру та паніку.

Тому:

- дуже багато буде залежати від нашою із вами адекватності.

Крики "зрада!", "нас зливають!", "нашим не дають стріляти!" я особисто схильний буду розцінювати як пряме пособництво ворогові у його намаганні знищити нашу волю до спротиву та перемоги.

Коли/якщо підуть повідомлення про початок дій, втрати серед хлопців, від нас вимагається зберігати спокій та не розганяти паніку і недостовірну інформацію.

Думаю, що не дивлячись на всі наші "таланти" і "можливості", ВВП-Х знову обламається і злякається довести справу до, грубо кажучи, рукопашної з Україною. Бо там йому і кінець.

І наше військо, і керівництво знаходиться у добрій формі, усі попереджені та відслідковують цю ситуацію.

Тож, справа у тому, щоб не підвело суспільство.

Дуже багато у цій грі нервів буде залежати від нашої здатності швидко провести мобілізацію у разі потреби та встояти перед інформаційно-психологічним впливом російських спецслужб та їх місцевих посібників з "5-ї колони".

Я особисто побігу до військкомату за першим покликом - щодуху. Чого і бажаю усім чоловікам, для яких "вільна Україна" - не пусті слова.

Боятися не треба. Ми цілком здатні відбити навіть повномасштабний наступ. Треба знати та бути готовими. Усе наше буде.:)

- Слава Україні!.

https://www.facebook.com/alexey.arestovich/posts/1205134396217305

Б.Г. : Цілодобово за безкоштовним номером 0 800 501 482 або на електронну скриньку [email protected] на засадах довіри і співпраці громадяни України можуть повідомити в СБУ про будь-які факти прибуття та перебування в регіоні підозрілих осіб, наміри здійснення сепаратистської, терористичної, диверсійної чи розвідувально-підривної діяльності, а також корупційні дії чиновників.

Четвертий вимір війни

 Серпень 9, 2016

Кібернетичний простір набуває подальшого визнання як повноцінне поле бою

Всесвітня комп’ютерно-інформаційна мережа впродовж нетривалої історії свого існування набула колосального впливу як на життя окремих людей, так і на процеси глобального рівня, що стосуються країн та цілих субрегіонів. Звісно, зросли швидкість, зручність та обсяги обміну інформацією, її доступність, оперативність використання численних банків даних, а створення соцмереж, систем онлайн-зв’язку на кшталт Skype й електронної пошти взагалі призвели до революції в комунікації. Вже виросло покоління людей, яке мало не з пелюшок сприймає віртуальну реальність як частину матеріального буття. Але так уже склалося, що більшість досягнень технічного прогресу містять, окрім позитиву, ще й певні еволюційні «побічні» ефекти.

Так було майже з усіма винаходами: із поштових дирижаблів з часом почали скидати бомби, а трактори перетворили на танки. Щось схоже відбулося й із засобами та мережами електронної комунікації. Поки хтось вчився користуватися власною банківською карткою, створювати акаунти на Інтернет-ресурсах, довіряв особисту інформацію електронному листуванню, хакери та інші «лихі генії» цупили чужі кошти, відомості й таємниці. Проте талановитими зломниками паролів і ефективними ІТ-фахівцями, які здатні крутити інформацією, як циган сонцем, швидко зацікавилися як великі медіа- та бізнескорпорації, спецслужби, так і відверто кримінальні структури.

    Портрет загрози

    Український професор міжнародного права Олександр Мережко дає визначення кібервійни: це використання Інтернету й пов’язаних з ним технологічних, інформаційних засобів однією державою задля заподіяння шкоди військовій, технологічній, економічній, політичній та інформаційній безпеці й суверенітету іншої. Водночас експерт з безпеки уряду США Річард Кларк у книзі «Кібервійна» зауважує, що кібервійною є дії однієї держави з проникнення в комп’ютери або мережі іншої для заподіяння збитку чи руйнування.

Маніпулювання інформацією, викрадання даних, перехоплення мобільної телефонії, мільярдні оборудки у віртуальних та реальних банках і з рахунками, численні атаки на Інтернет-ресурси та мережі, коли виникає збій національних енергетичних, фінансових, безпекових систем, нині є неабияким викликом глобальній стабільності. За деякими позиціями цей виклик перевершує, а насправді почасти доповнює таке страшне лихо сучасності, яким є тероризм. А в усій «красі» потенціал кібернетичної зброї, як узагальнено віднедавна називають згадану технологію, розкрився із початком гібридної агресії Росії проти України.

Саміт НАТО, що не так давно відбувся у Варшаві, формалізував, так би мовити, юридично інституалізувавши кіберпростір. Найпотужніший воєнно-політичний альянс визнав: кіберпростір відтепер є четвертим операційним простором для ведення воєнних дій.

— З боку НАТО у Варшаві ухвалено рішення про визнання кіберпростору четвертим операційним простором для ведення воєнних дій. На це необхідно звернути особливу увагу, — повідомив під час брифінгу за підсумками згаданого натовського форуму директор Департаменту воєнної політики, стратегічного планування та міжнародного співробітництва Міністерства оборони України генерал-майор Анатолій Петренко. — Тобто на додаток до суші, моря, повітря кіберпростір стає тією ареною, де впроваджуватиметься і військове планування, і військова підготовка і генеруватимуться відповідні сили й засоби, які дозволять унеможливити проведення масштабних кібератак на країни-члени та Організацію Північноатлантичного договору в цілому.

Щоправда, маємо іншу, не позбавлену логіки, версію щодо порядкового номера, який слід надати кіберзагрозі в переліку можливих збройних конфліктів. Так, американський журнал The Economist описує кібервійну як «п’яту зону війни — після землі, моря, повітря і космосу».

Світові країни-лідери останнє десятиліття не лише активно готуються до «оборонних» кібернетичних дій, а й самі провадять у власних національних інтересах спеціальні, можна сказати, віртуальні за формою, а бойові за суттю операції в кіберпросторі. Піонерами тут вважають американців: Пентагон створив спеціальний військовий підрозділ — Кіберкомандування США, першим очільником якого 2010-го став генерал Александер Кейт.

У свою чергу Україна посилює міжвідомчу координацію у сфері нацбезпеки і оборони, координацію розвіддіяльності, взаємодію з питань моніторингу й оцінювання обстановки, вдосконалює систему управління та зв’язку, розвиває системи кібернетичного захисту і стратегічних комунікацій.

P.S. Звісно, в межах однієї публікації неможливо висвітлити всю багатогранність насправді не такої вже й нової проблеми, якою є кібербезпека. Тому «Народна армія» відкриває цикл матеріалів, присвячених простору невидимої війни. Ви обов’язково дізнаєтеся багато цікавої інформації, зокрема від експертів, отримаєте корисні поради щодо того, як не стати «кібержертвою» тощо.

Геннадій КАРПЮК

Українська відповідь

Неабияку ступінь загрози кіберзброї й нагальну потребу покращувати кондиції щодо протидії останній визнано у Стратегічному оборонному бюлетені України. Зокрема там зазначено, що аналіз досвіду участі ЗС України в АТО виявив неспроможність ефективно реагувати на зростання кількості й потужності кібератак та протистояти кіберзлочинності. Тому ближчим часом наша держава планує посилити розвиток системи кібернетичного захисту і стратегічних комунікацій.

Указ глави держави, що в березні 2016-го затвердив Стратегію кібербезпеки України, став ще одним нормативним документом, який посилив правові підвалини розбудови національної системи протидії кіберзагрозам. Причому експертне середовище більшістю думок одразу визначило, що головним гравцем українського кіберспротиву має стати оборонне відомство, де буде утворено структуру на противагу російським кібернетичним військам. Згаданий документ сприяє залученню до розбудови такої системи ІТ-волонтерів, які вже воюють на власний страх і ризик із супротивником, блокуючи сепаратистські сайти, заважаючи їхньому фінансуванню, просуванню «ватної» ідеології, вишукуючи різнорідні відомості про ворога в соцмережах тощо.

Іншим нещодавнім суттєвим кроком до організації дієвого інструмента кіберспротиву стало дебютне засідання Національного координаційного центру кібербезпеки, що розпочав роботу при РНБО. Голова Ради нацбезпеки і оборони України Олександр Турчинов зауважив, що згаданий центр має мобілізувати весь наявний потенціал для надійного кіберзахисту країни. І наголосив, що «Російська Федерація активно провадить агресивну політику не тільки на фронті на Сході України, а й у кіберпросторі, що є елементом «гібридної» війни проти нашої держави… Актуалізуються й інші загрози, зокрема, активізується кібершпіонаж». Вочевидь, Національному координаційному центру кібербезпеки відведена системоутворююча роль осередка кіберзахисту країни. Тепер важливо чітко і коректно визначити спеціалізацію державних суб’єктів — складових цієї системи та модель їхньої ефективної взаємодії. Часу на розкачування немає, адже, попри давню й очевидну проблему використання сучасних технологій терористами і навіть сусідніми країнами проти інтересів України, Київ до останнього часу не мав адекватної державної політики у сфері кібербезпеки. Відповідну стратегію належало ухвалювати, як кажуть, ще вчора. Але краще «запізнитися на годину», ніж не встигнути назавжди…

http://na.mil.gov.ua/35081-chetvertij-vimir-vijni

ДФС у січні-липні перевиконала план надходженнь до бюджету на 3%

КИЇВ. 8 серпня. УНН. У січні-липні 2016 року до зведеного бюджету надійшло 352,4 млрд грн, індикативні показники Міністерства фінансів перевиконано на 3,1%, або на 8,2 млрд грн, передає УНН з посиланням на прес-службу ДФС.

"У січні-липні 2016 року до зведеного бюджету надійшло (сальдо) 352,4 млрд грн, що на 26,3% більше відповідного періоду минулого року. До державного бюджету забезпечено 274,5 млрд грн, до місцевих бюджетів – 77,9 млрд гривень", - йдеться у повідомленні.

За словами директора департаменту моніторингу доходів та обліково-звітних систем ДФС Миколи Чмерука, "індикативні показники Міністерства фінансів України виконано на 103,1%, додатково забезпечено 8,2 млрд гривень".
Джерело: УНН
http://www.unn.com.ua/uk/news/1592745-dfs-u-sichni-lipni-perevikonala-plan-nadkhodzhenn-do-byudzhetu-na-3


Від початку року до місцевих бюджетів надійшло майже 78 млрд грн

КИЇВ. 8 серпня. УНН. За січень-липень до місцевих бюджетів надійшло 77,8 млрд грн. Про це повідомив віце-прем’єр-міністр — міністр регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ Геннадій Зубко, передає УНН з посиланням на прес-службу Мінрегіону України.

“За січень-липень до місцевих бюджетів (без урахування трансфертів) надійшло 77,8 млрд грн. Маємо приріст проти аналогічного періоду минулого року у 25,4 млрд грн”, — повідомив Г.Зубко.

Міністр наголосив, що це не просто цифри, а реальні проекти. “Це кошти, які громади вже сьогодні спрямовують на розвиток інфраструктури, будівництво та ремонт дитсадків та шкіл, лікарень, доріг тощо. Це реальний ресурс для вирішення громадами своїх проблем. Це свідчення ефективності і незворотності реформи децентралізації”, — зазначив Г.Зубко.

Джерело: УНН
http://www.unn.com.ua/uk/news/1592659-vid-pochatku-roku-do-mistsevikh-byudzhetiv-nadiyshlo-mayzhe-78-mlrd-grn-g-zubko


Місцеві бюджети перевиконані більш ніж на 40%

КИЇВ. 2 серпня. УНН. Місцеві бюджети наразі перевиконані на більше 40 відсотків. Про це під час святкування Дня ВДВ у Житомирі заявив Президент України Петро Порошенко, передає кореспондент УНН.

"Місцеві бюджети перевиконані на 43%, це той ресурс, який отримано завдяки децентралізації. У порівнянні із 2014 роком доходи місцевих бюджетів зросли вдвічі", - сказав П.Порошенко.
Джерело: УНН
http://www.unn.com.ua/uk/news/1591295-mistsevi-byudzheti-perevikonani-na-bilshe-40-prezident


Профіцит місцевих бюджетів становить 60 мільярдів гривень

КИЇВ. 21 липня. УНН. Міністр юстиції Павло Петренко заявляє, що профіцит місцевих бюджетів складає 60 мільярдів гривень. Про це він заявив у четвер у Києві, передає кореспондент УНН.

Він вважає, що це свідчить про правильність рішень стосовно передачі грошей на місця.

"Профіцит* місцевих бюджетів становить 60 мільярдів гривень. Вони на власний розсуд можуть витрачати ці гроші’’ , - зауважив П.Петренко.

Як повідомляв УНН, за шість місяців 2016 року в порівнянні з аналогічним періодом 2015 року доходи до місцевих бюджетів (без урахування трансфертів) зросли на 48,5% або на 21,2 млрд грн.
Джерело: УНН
http://www.unn.com.ua/uk/news/1588566-profitsit-mistsevikh-byudzhetiv-stanovit-60-milyardiv-griven-p-petrenko

*Профіцит бюджету — економічне поняття, яке означає, що дохідна частина бюджету перевищує видаткову частину бюджету. Щодо торгового балансу — перевищення обсягу експорту над обсягом імпорту (у грошовому вираженні).


Володимир Гройсман пообіцяв суттєво збільшити пенсії в Україні

    8 серпня 2016

Прем'єр-міністр Вoлoдимир Грoйсмaн зaпевняє, щo уряд відшукaє мoжливoсті для збільшення пенсій.

Прo це він зaявив, відкривaючи зaсідaння уряду в пoнеділoк у Києві, пoвідoмляє «Інтерфaкс-Укрaїнa».

    Нaше зaвдaння сьoгoдні – рефoрмувaти систему oплaти прaці тaким чинoм, щoб кoжен укрaїнський грoмaдянин oтримувaв гідну зaрплaту, щoб вoнa булa «білoю» і щoб людинa, якa сьoгoдні прaцює, oтримувaлa і нoрмaльну зaрплaту, з oднoгo бoку, a з іншoгo бoку – (oтримaлa) в мaйбутньoму зaхист пенсійнoї системи, – скaзaв він.

    Пенсійнa системa пoтребує змін, тoму є питaння: ствoрити сучaсні пенсії, a це oзнaчaтиме, щo нaм требa буде в рaмкaх мoжливoстей нaшoї екoнoміки, Пенсійнoгo фoнду прийняти всі неoбхідні рішення, щoб пенсія в Укрaїні зрoстaлa, – дoдaв Грoйсмaн.

Зa слoвaми прем'єрa, є певні думки з цьoгo привoду і в дaний чaс «звaжуються всі мoжливoсті екoнoміки».

    Це будуть не пoпулістські, a дуже кoнкретні крoки, – зaпевнив він.

Нaгaдaємo, середній розмір пенсій в Україні значно підвищать вже восени.
http://dostyp.com.ua/novini/volodimir-groisman-poobitsiav-suttievo-zbil-shiti-piensiyi-v-ukrayini

Дослідження: українці прагнуть споживати якісний контент українською мовою

02-08-2016



За даними дослідження сейлс-хаусу FISH все більше молодих українців у дорослому віці роблять свідомий вибір на користь української мови. Протягом останніх двох років країну сколихнуло глибинне пережиття автентичної людської гідності. Люди ще не зовсім повною мірою усвідомлюють, що в Україні наразі відбувається мовна революція, яка надасть початок зовсім новим процесам у суспільстві.

Доведено, що, шукаючи відповіді на запитання, чому одні нації бідні, а інші багаті, треба звернутися до їхніх цінностей. Добробут важливий для людей, але цінності мають набагато більшу вагу. Це вони є рушійною силою розвитку людства. В Україні з’явилася єдина спільнота, яка об’єдналась єдиною метою та цінностями. Спільнота, яка піднялася над державою, бізнесом, корпораціями. Прийшло усвідомлення, що для перетворення країни потрібні самоідентифікація, інтелект і культура. Однією з цих складових є свідомий вибір мови. Мови, як одного з елементів цінностей.

Так історично склалось, що більша частина українців за 25 років Незалежності була під впливом гегемонної російської мови. Для них вона не була свідомим вибором, на відміну від тих, хто в наш час за переконанням обирає український контент. Молоді люди до 30 років переважно налаштовані на розваги, які суттєво русифіковані. Програмне забезпечення, ігри, піратське кіно та книги в інтернеті — все це споживається переважно російською мовою.

За словами редакторів порталу SichNet, справді якісних сайтів з українським контентом не так вже й багато. Ми знаходимось в замкненому колі: з одного боку, більшість українців роблять свої сайти російською, тому що нею користуються більше, а з іншого — шукають більше російською, бо російськомовних сайтів більше. Але ж важливо пам’ятати чудове прислів’я: «Хто бажає — шукає можливості, а хто не бажає — шукає причини».

Останнім часом в українському інтернет-просторі з’явився термін, який описує нову унікальну аудиторію: «україно-вибагливі». Це не лише україномовні користувачі, це користувачі, які свідомо обрали український контент через спільні цінності або за переконанням. Це люди, які свідомо намагаються розмовляти українською, або не розмовляють українською, але прагнуть споживати саме український контент.

Одна з найбільш відвідуваних категорій сайтів в Україні — це онлайн-ЗМІ. Так сталося, що український ринок онлайн-ЗМІ дещо повільно адаптується під нові потреби користувачів. Маркетологам варто звернути увагу на ефективний спосіб підвищення лояльності користувачів до власних брендів. Відсоток користувачів, котрі прагнуть читати новини та споживати якісний контент українською мовою, постійно зростає. Частина з них публічно дописують у коментарях та формах зворотного зв’язку, висловлюють вдячність компаніям за наявність україномовної версії сайту тощо.

Також ми маємо досить викривлену картину зі статистикою на майданчиках, які мають двомовні версії. Однією з причин, чому читачі отримують контент російською за замовчуванням, є «автоматична» зміна мови. Наприклад, на комп’ютері користувача встановлено браузер, в якому за замовчуванням налаштовано російську мову (часто дорослі користувачі не знають, як змінити мову браузера). Відповідно, майданчик, котрий має декілька мовних версій, використовує cookies та завантажує для відвідувача російську версію. Цей ланцюжок продовжує зростати коли у користувача, наприклад, встановлено неліцензійну (найчастіше російськомовну) версію ОС за замовчуванням з російським регіоном, після чого пропозиція для завантаження нового інтернет-браузеру також буде з відповідною мовою за замовчуванням.

Нічого дивного, що для більшості дорослих користувачів ці процеси занадто складні. Простий експеримент доводить, що навіть суто українські сайти, які не мають російської версії, здебільшого відвідують користувачі, у котрих в налаштуваннях браузера встановлено російську мову (в середньому 70%). Тобто користувачів, які прагнуть споживати контент сайтів українською, не обов’язково характеризує мова браузера.
Розподіл за мовою



Топ 450 українських користувачів Facebook

За даними матеріалу «Становище української мови в «українському» інтернеті».

Перший інтернет сейлс-хаус FISH пропонує своїм клієнтам готове рішення — унікальний рекламний продукт Ukrainians. До цього продукту входять майданчики, котрі мають якісний україномовний контент з українською версією або паралельну двомовну версію:

    NV.ua
    24.tv
    Unian.ua
    Tsn.ua
    Pravda.com.ua
    Espreso.tv
    Glavkom.ua
    Hvylya.net та інші

Яким категоріям рекламодавців перш за все може бути цікава аудиторія Ukrainians? Абсолютно всі категорії рекламодавців можуть ефективно змагатися за лояльність клієнтів, використовуючи «про-українське» позиціонування. Ринок відчуває попит на українське позиціонування та українську мову. Наприклад, Samsung просуває власні товари за допомогою реклами із сучасними українськими мотивами з Onuka тощо.

За даними дослідників, в UA-net більше 30% аудиторії новинних ресурсів використовують українську версію принципово. А українську версію Facebook – 40%. На сьогодні україномовна аудиторія в інтернеті фактично дорівнює розміру мобільної аудиторії. Це молодь, новатори, котрі мають активну життєву і соціальну позицію. Вони полюбляють тестувати гаджети, купувати нову техніку, слідкують за новинами діджитал-світу. Україномовна аудиторія «за принципом» — обізнана, вибаглива та проактивна.

Висновки

    Кореляція між мовою браузера і мовною версією сайту існує, але все більше користувачів з російською мовою в браузері свідомо обирають українську версію сайту. Причиною автоматичної зміни мови може бути використання неліцензійного програмного забезпечення зі встановленою російською мовою, а також людський чинник. Часто через звичайні неуважність або необізнаність при інсталяції браузерів користувачі обирають російську мову, а під час користування вже не хочуть це змінювати. Тим не менш, відвідуючи сайт, багато користувачів віддають перевагу саме україномовній версії.
    Українські відвідувачі все більше надають перевагу українському продукту. Тому сайти з якісним україномовним контентом можуть суттєво збільшити кількість відвідувачів.
    Нова аудиторія «україно-вибагливих» — це освічена, активна та прогресивна категорія користувачів.
    Для українських рекламодавців з’явився новий продукт, за допомогою якого можна збільшити лояльність клієнтів — використовуючи чітке «про-українське» позиціонування.

ДІЗНАТИСЯ БІЛЬШЕ

В дослідженні використовувались дані матеріалу Galinfo та «Ініціатива ’21 листопада’»

http://maidan.org.ua/2016/08/doslidzhennya-ukrajintsi-prahnut-spozhyvaty-yakisnyj-kontent-ukrajinskoyu-movoyu/

Міністр соцполітики спростував 9 міфів про субсидії

П'ятниця, 15 липня 2016, 11:37

Міністр соціальної політики Андрій Рева зазначив, що значна частина депутатів Верховної Ради підпадає під умови отримання субсидій на житлово-комунальні послуги.

Про це він сказав під час години запитань до уряду на засіданні парламенту в п'ятницю.

"Проаналізувавши у відкритому доступі інформацію про доходи самих народних депутатів, я хочу вас запевнити, що значна частина тих, хто сидить у цьому залі, не тільки має право, а й можливість оформити житлову субсидію. Виходячи з ваших доходів за минулий рік", – сказав він.

Рева закликав депутатів не лякати громадян неправдивою інформацією про систему субсидій та спростував 9 міфів, популярних серед населення.

Міф 1. Що всю суму отриманих субсидій доведеться повернути в майбутньому а також те, що начебто оформлення субсидії в майбутньому може перешкодити продажу квартири, будинку чи оформленню спадку.

"Такі чутки поширюються вже 20 років. Однак немає жодного подібного випадку", – зазначив Рева.

"Субсидія є безповоротною державною допомогою, її отримання не пов'язане і не тягне за собою зміни форми власності житла", – зазначив міністр.

Міф 2. Що необхідно начебто використовувати газ, воду та інші комунальні послуги в повному обсязі, на які призначена житлова субсидія, інакше її перестануть надавати.

"Випалювати газ до рівня призначеної субсидії не лише безглуздо, але й невигідно", – зазначив Рева.

"Якщо люди не використали всю норму ресурсів на сім'ю, заощаджені кошти субсидії залишаються на рахунках сім'ї і можуть бути використані в подальші місяці в тому числі і для погашення обов'язкової частки платежу", – наголосив міністр.

Міф 3. Про те, що клопоту з оформленням субсидії багато, а в реальності вона може скласти мізерну суму.

Міністр нагадав, що потрібні лише 2 документи для оформлення субсидії. А подати заявку тепер можна і в електронному вигляді.

Міф 4. Що субсидії не надаються безробітним працездатним громадянам або сім'ям, до складу яких входять такі особи.

"Якщо такі громадяни не мають доходів для розрахунку субсидії їм буде враховано умовний дохід в розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатної особи", – зазначив Рева.

Міф 5. Субсидії не призначаються за наявності заборгованості за оплату комунальних послуг

Він зазначив, що цю норму було скасовано ще в 2011 році.

Міф 6. Що за помилки при заповненні декларацій будуть штрафувати або навіть забирати субсидії.

"Жодних штрафів за помилки в деклараціях не буде. Можливі санкції у випадку, коли громадяни свідомо приховали частину важливої інформації", – сказав глава Мінсоцполітики.

Міф 7. Що громадяни можуть втратити субсидію, якщо будуть купувати валюту.

"Субсидія не призначається, якщо будь-хто з членів домогосподарства протягом 12 місяців перед зверненням про призначення субсидії здійснив одноразову купівлю товарів робіт та послуг на суму, яка на дату купівлі перевищує 50 тисяч гривень. Купівля валюти не входить в перелік вартісних покупок, здійснення яких позбавляє права на субсидію", – сказав Рева.

Міф 8. Що Міністерство фінансів проводить перевірку доходів одержувачів субсидій через банківські установи.

"Неправдивою є інформація, що субсидій позбавлять ті сім'ї, які мають депозитні рахунки в сумі більше 50 тисяч гривень або інші доходи", – наголошує міністр.

"Депозити і відсотки по них не враховуються як доходи і не входять в перелік критеріїв, на підставі яких може бути відмовлено в наданні субсидії", – додав Рева.

Міф 9. Що субсидія не призначається батькам пенсіонерам, в помешканні яких зареєстровані повнолітні діти які проживають в іншому місці.

"Рішення комісії приймається з урахуванням наявності документа, що підтверджує тимчасову відсутність осіб з числа зареєстрованих. За відсутності документа – на підставі акту обстеження матеріально-побутових умов проживання сім'ї", - сказав міністр.

Валентина Романенко,
http://www.pravda.com.ua/news/2016/07/15/7114832/

Українці і поляки. За «Волинь» асиметрична відповідь?
04 серпня 2016, 22:41

    Петро Кралюк

Відразу хочу попередити, що не збираюся писати рецензію на фільм Войцеха Смажовського «Волинь». Тим паче, що цей кінотвір з’явиться на екранах не раніше жовтня цього року. Однак у Польщі (і не тільки) навколо нього створено чимало медійного галасу. Власне, про цей галас і варто поговорити. Він, як, зрештою, й поява самого фільму, свідчить, що проблема волинських подій 1943 року не зникне з польського політичного дискурсу.

Розкручування теми «волинської різанини» у Польщі зараз із медійного рівня переноситься на якісно новий рівень – мистецький, що стає доволі небезпечним. Свідченням цього і є фільм «Волинь».

Значення мистецького впливу чудово розуміє Смажовський, який в одному зі своїх інтерв’ю сказав таке: мовляв, книжки читає небагато людей, а фільми дивляться. Тобто фільм здатний серйозно вплинути на публіку. І цей вплив, ймовірно, буде на шкоду України.

Розкрутка фільму здійснюється фахово. Уже з’явився його рекламний ролик, де, зокрема, маємо сцени «звірств українців». Режисер роздає інтерв’ю. Про фільм говорять мас-медіа. Що ще потрібно? Зацікавлений глядач з нетерпіння чекає на цей «кіношедевр».

Сумнівна «мистецька правда»

Польський соціолог і дипломат Маріуш Машкєвіч, переглянувши робочу версію фільму «Волинь», доволі критично відгукнувся про цей твір. Зокрема, написав таке: «Нам пропонують порцію дешевої пропаганди, від якої жодна зі сторін, яка дивитиметься фільм, не буде почуватиметься комфортно. Є Зося, яка допомагає євреям, є надумані євреї, які (в одній сцені) вітають Червону армію, є погані поляки (теж надумані), є жорстокі і бездумні українці, які вбивають, підбурювані греко-католицьким проповідником. Позитивним є лише православний священик…»

Машкєвіч (і, схоже, не безпідставно) проводить паралелі між цим фільмом та антиукраїнськими мистецькими творами, що продукувалися в «народній Польщі». Вказує він також на історичні невідповідності, яких вистачає в фільмі. Наприклад, представляти типовим явищем греко-католицького проповідника, який закликає до «волинської різні» на православній (!) Волині, це справді «кіно абсурду». І такого, судячи зі слів Машкєвіча, вистачає. Дивним у цьому фільмі виглядає позитивний образ православного священика. Адже чимало таких священиків на Волині були пов’язані з українськими партизанами-бандерівцями – а це, з точки зору режисера, злочин.

Смажовський же у своїх інтерв’ю «доводить», що «волинська різанина» – це чи не найбільша трагедія поляків разом із Катинню й придушенням Варшавського повстання. Такі неадекватні історичним реаліям речі сприймаються цілком нормально в польському суспільстві. Адже, за даними соціологічних досліджень, проведених у 2009 році польським Музеєм Другої світової війни спільно з дослідницьким центром Pentor Research International, поляки вважають, що найбільше вони постраждали під час Другої світової від рук… українців. На другому місці йшли німці, на третьому – росіяни. При цьому лише 14% опитаних заявили, що мали контакти з українцями. А з тих, хто контактував, тільки 10,7% сказали, що їхні родичі зазнали кривд від українців у роки війни. Здавалося, в цій ситуації мала б політична й культурна еліта Польщі попрацювати над виправленням такого вкрай викривленого погляду на минуле. Але, схоже, робиться все навпаки. І «Волинь» Смажовського може цей погляд ще більше спотворити. До речі, згаданий фільм частково фінансувався з урядової казни. Отака зараз у Польщі політика пам’яті!

При цьому Смажовський в інтерв’ю іноді намагається постати в ролі «друга України». Він, мовляв, хоче українцям принести «правду». При цьому навіть запросив українських акторів зіграти в фільмі. Деякі з них відмовились, побачивши антиукраїнську спрямованість цього кінотвору. Але деякі погодились. «Культурних» колаборантів у нас завжди вистачало.

Асиметрична відповідь?

Згадуваний Машкєвіч передбачає таку відповідь з нашого боку на фільм «Волинь»: «Українці дістануть урази. Не на довго. Оскільки у відповідь одразу створять кілька ще гірших і дидактично безнадійних стрічок про поляків, що гноблять український народ і мордують невинних селян на Холмщині. А після того (можливо, за допомогою російських спонсорів) буде знято фільм про операцію «Вісла» або колонізацію Кресів. І так далі і тому подібне».

Якщо ми справді діятимемо таким чином, то це не зробить нам честі. Хіба що породить ще більше непорозумінь між нами й поляками. Як на мене, відповідь мала би бути асиметричною.

По-перше, не акцентувати увагу в літературі, мас-медіа на кривдах українців, які вони зазнали від рук поляків у ХХ столітті. Таких кривд справді було чимало – принаймні українці були більше скривджені поляками, ніж поляки українцями. Українці мали б продемонструвати, що саме вони дотримуються заповіді Єжи Гедройца, котрий закликав два наші народи відійти від примар минулого. Зрештою, треба мати на увазі, що поляків наші кривди, вчинені з їхнього боку, «не дістають». Поляки їх просто намагаються проігнорувати. Зате варто було б постійно показувати полякам фальшування історії щодо волинських подій 1943 року, яке здійснюється їхніми істориками на догоду політикам. Це, зрештою, не так складно зробити. Тим паче, що ці фальшування лежать на поверхні й відбуваються на різних рівнях – у мас-медіа, політичних заявах, зрештою, мистецьких творах. Слід також говорити, що проблема «волинської різні» – це не історична проблема, а проблема передусім політична, яка руйнує польсько-українські стосунки – часто на догоду росіянам. Тим паче, що це справді так. І саме такий підхід викликає певне розуміння в польському середовищі.

По-друге, сумнівній формулі «поєднання через тяжку пам’ять», яку нав’язує нам польська сторона, запропонувати свою – «поєднання через спільні перемоги» (або щось у цьому сенсі). Таких спільних перемог насправді є чимало. Це і Грюнвальдська битва, і битва під Оршею 1514 року, і Хотинська битва 1621 року, і Віденська 1683 року… Список можна продовжувати. А ще не завадило б нагадувати полякам: їхні першорядні національні герої Тадеуш Костюшко, Гуго Коллонтай, Юліуш Словацький мали українські корені – як, зрештою, багато діячів польської політики й культури.

А коли вже говорити про фільми, то я би зняв фільм про українця Михайла Чайковського, чудового письменника, одного з відомих діячів польської політичної еміграції середини ХІХ століття, який діяв на Балканах, в Туреччині, котрий зі зброєю в руках боровся за незалежність України й на руках в якого помер Адам Міцкевич. Ще би зняв фільми про спільну оборону поляками й українцями Замостя від більшовиків у 1920 році, героєм якої був українець Марко Безручко, а також про спільне визволення містечка Грубешова воїнами Армії крайової та Української повстанської армії в 1946 році.

Може, Україна спроможеться зняти такі фільми? Їх поляки точно подивляться.

Петро Кралюк – проректор Острозької академії
http://www.radiosvoboda.org/a/27899932.html