СТАРТУЄ ГРОМАДСЬКА КАМПАНІЯ ПРОТИ ОБМЕЖЕННЯ СВОБОДИ ЗІБРАНЬ Всеукраїнська ініціатива “За мирний протест!” має на меті не допустити прийняття законопроекту № 2450 «Про порядок організацій і проведення мирних зібрань», який фактично скасує право громадськості на мирний протест, також в подальшому відстояти основоположні принципи свободи мирних зібрань при прийнятті нового закону. Активісти ініціативи «За мирний протест!» на брифінгу перед Львівською Ратушею зазначили, що сьогодні, всупереч рішенню Конституційного суду 2001 року, який чітко визначив, що немає законодавчо встановлених обмежень щодо строків подачі заявки на проведення акцій та місць її проведення, органи місцевого самоврядування в Україні намагаються своїми актами ускладнити для громадськості можливість участі в мирних демонстраціях. Активіст громадянського руху “Відсіч” Михайло Мосін додав: “Тому сьогодні ми робимо перший крок – починаємо кампанію зі збору звернень до Верховної Ради та Президента за вимогою захистити право на мирні зібрання. Ці підписи будуть збиратись по всій Україні, адже проблема обмеження свободи мирних зібрань є принциповою для діяльності будь-яких громадських ініціатив та збереження демократичних практик в країні”. Організатори навмисне обрали вуличний формат акції, адже йдеться саме про захист права на демонстрацію і відкрите вираження своєї позиції. “Якщо громадськість не буде втручатись у законотворчість наших парламентарів, то може статися так, що ми вже не зможемо підійти так близько до Ратуші, як сьогодні, щоб висловити нашу позицію з будь-якого питання. Наше завдання – домогтись остаточного відхилення законопроекту 2450 і пролобіювати правильний демократичний закон” – підкреслив голова правозахисної організації «Корпус свободи» Євген Філіппов. Детальніша інформація: Львів: Ольга Сало +380 63 628-68-41 Про загальноукраїнський формат: Володимир Чемерис +38050 380-62-68 http://www.zmina.org.ua/
У Києві в середу, 16-го листопада, о 14:00 під офісом Партії Регіонів (вул. Липська, 10) відбудеться виставка студентських знарядь боротьби!
Спудеї продемонструють свою справжню “зброю”, виготовлену для законного спротиву антистудентським, антиосвітнім та антинародним діям провладної партії.
Всі охочі запрошуються відвідати захід. Вхід вільний. *подія відбудеться з дотриманням Законодавства України
Неділя, 23 жовтня 2011, 10:07
Недитячі ігри в "студентський" референдум
Уявіть, шановні, що ви берете участь у референдумі, де вам пропонують питання – чи підтримуєте ви, аби вам у півтори рази підвищили зарплату? Або – щоб ціни на продукти харчування не підвищувалися протягом ну, хоча б, кількох років? Або – якщо у вас середня спеціальна освіта, то прирівняти її до вищої? Що за дурня, здивуєтесь ви, ну хто ж буде проводити такий референдум? Не скажіть. Чи знаєте ви, що 24 жовтня відбудеться загальнонаціональний студентський референдум? Подія намічається не така собі, а грандіозна – 100 000 студентів у 100 вузах! От які питання пропонують на «референдумі». Читайте й насолоджуйтесь.
Очевидно, що увесь "секрет" цього дивного "референдуму" криється у останньому, підсумковому запитанні референдуму: "Чи підтримуєте Ви якнашвидше ухвалення Законопроекту?" Ну скажіть, хто ж не підтримає законопроект, який обіцяє студентам такі солодкі речі? Звісно – так! Так! Так!
Про цей простенький маніпулятивний прийом можна прочитати у будь-якому посібнику з ведення переговорів і називається він «ефект наведеної згоди», коли співбесіднику пропонуються низку запитань, які передбачають лише позитивну відповідь, а потім він на автоматі погоджується і з тим, що, власне, й було предметом зацікавлення.
Хоч у організаторах "референдуму" й значаться три студентські громадські організації , але мимоволі спливають крилаті слова з Ільфа і Петрова – "тут чувствуется лапа Корейко".
От і листа міністр освіти спрямував керівникам вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації: "З метою вивчення думки студентів та отримання достовірної інформації про їх ставлення до освітніх реформ, просимо сприяти проведенню всеукраїнського студентського опитування. Міністр Дмитро Табачник". Та й організатори референдуму наголошують, що "предмет опитування - нова редакція Закону України "Про вищу освіту", яка розроблена експертною робочою групою Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України".
Відчуваєте "спритність рук"! Питають про стипендії, а висновки зроблять про "ставлення до освітніх реформ". І скоро ми дізнаємося, що 99% студентів країни (1% скинуть для пристойності) підтримують законопроект міністерства про вищу освіту! А ще – Всеукраїнський з’їзд освітян, що відбудеться 28 жовтня теж підтримає, не сумнівайтеся, обов’язково підтримає!
І як після цього Верховній Раді не ухвалити такий Закон, який одностайно підтримує студентство, який підтримують освітяни?!
Про вади запропонованого Міністерством "Закону про вищу освіту» вже багато писали. Недарма він надовго "завис" у Верховній Раді, до нього вносилося чимало правок, в тому числі й під тиском виступів студентів. Але усе це не виправило головної вади – від нього тхне нафталіном. Запропонований «Закон про вищу освіту» консервує існуючу ситуацію в освіті і не містить ніяких серйозних реформ, так само як, до речі, й недавно оприлюднена Міністерством освіти «Національна стратегія розвитку освіти в Україні на 2012 - 2021 роки".
Найбільш гострі проблеми вищої освіти – невідповідність викладання потребам ринку праці, хабарництво у вишах, купівля оцінок, списування дипломів та курсових і, як наслідок - низька якість освіти – ні в проекті «Закону про вищу освіту», ні у «Стратегії» – навіть не ставляться. А ми вже дійшли до того, що "Міністерство вищої освіти Саудівської Аравії прийняло рішення не визнавати дипломи українських університетів через низьку якість освіти в Україні".
Важко обговорювати те, чого в Законі нема, а з того, що там є – далеко не все виноситься на «референдум». От спитати б студентів – "Чи згодні Ви, щоб знов повернути корупцію при вступі до вищих навчальних закладів"? Як ви думаєте. Якими були б відповіді?
Ця міна тихенько закладена у "Закон про вищу освіту", у вигляді "балу вищого навчального закладу". Розділ VII, «Доступ до вищої освіти», пункт 4: «Прийом на основі повної загальної середньої освіти при вступі на навчання за освітньо-кваліфікаційними рівнями молодшого спеціаліста, бакалавра (магістра медичного і ветеринарного спрямувань) здійснюється за результатами зовнішнього незалежного оцінювання знань та умінь вступників та їхніх здібностей у випадках, передбачених умовами прийому до вищих навчальних закладів України, з урахуванням середнього бала державного документа про повну загальну середню освіту та бала вищого навчального закладу».
І що цікаво – якщо зовнішнє незалежне оцінювання описано у кількох параграфах – що це таке і як робиться, якщо бал шкільного атестату теж прописаний, то про «бал ВНЗ» - ні гу-гу. Що це? Екзамени, співбесіда, «мотиваційне есе»? Та все, що завгодно – аби знизити питому вагу незалежного тестування, розчинивши цей об’єктивний показник у різних інших чинниках, які дозволять приймати тих, «кого треба» і закрити дорогу талановитій підготовленій молоді, яка не має зв’язків або грошей. І у разі ухвалення цього «Закону» вже наступного року суспільство стикнеться з зовсім іншою ситуацією при вступі дітей до вишів, як кажуть, «віроломно, без оголошення війни». І знов повернуться «ректорські списки», хабарі, протекція – усе те, чого значною мірою вдалося позбутися.
І тут громадська думка міністерство не цікавить. Не треба референдумів – громадська думка вже стабільно сформувалася на користь зовнішнього тестування. Загальнонаціональні опитування, поведені Фондом «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва у березні та жовтні цього року, засвідчили стабільність громадської думки на користь зовнішнього незалежного тестування: більшість опитаних вважає, що ЗНО ставить усіх у рівні умови, дає змогу обдарованим дітям вступити до будь-якого ВНЗ, стимулює учнів вчитися, стало кроком до справедливості у державі, дає змогу ВНЗ обирати кращих студентів. А от щодо пропозиції, щоб при вступі до ВНЗ до результатів ЗНО та балу атестату додавався вступний іспит ВНЗ, громадська думка налаштована явно негативно. І що важливо – у ставленні до зовнішнього тестування співпадає позиція прихильників різних політичних сил і регіонів, як кажуть «Схід і Захід разом».
Ну ладно, з громадською думкою у нас рахуються лише тоді, коли це вигідно, і ігнорують, коли не вигідно. Але ж міністерство освіти проігнорувало позицію людини, яка зараз стоїть на вершині владної піраміди! У Посланні Президента до Верховної Ради чітко сказано: «Міністерству освіти і науки, молоді та спорту України потрібно надалі вдосконалювати політику щодо проведення зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО) випускників загальноосвітніх навчальних закладів.
Необхідно законодавчо визначити результати стандартизованого тестування єдиним критерієм прийому до навчання у ВНЗ. Потрібно започаткувати роботу із розроблення та реалізації концепції запровадження стандартизованого тестування на всіх освітніх рівнях». То хто і куди «послав» Послання Президента?
Але цілком очевидно, що такі ідеї не знайшли б підтримки на референдумі ані у студентів, ані у викладачів, не кажучи вже про ректорів. І тим більше не прийнятні вони для Міністерства освіти, бо тут буде по гамбургському рахунку - «хто є хто»: які виші справді готують спеціалістів, а у яких після п’яти років навчання дипломовані «соціологи» не можуть зрозуміти простих двомірних таблиць і не вміють написати гайд для фокус-групи.
З маніакальною наполегливістю міністерство хоч миттям, хоч катанням, як завгодно, намагається ліквідувати, може, єдину в Україні успішну реформу, яка дала шанс дітям з простих сімей стати студентами найбільш престижних вузів. Зараз цей шанс у них забирають.
Для цього й влаштовують цей, на перший погляд, потішний маніпулятивний «референдум». А буде не смішно. Зрештою, подібні «референдуми» з нами влаштовують на кожних виборах, заманюючи солодкими цукерками-обіцянками, а потім оговталися – а вже пізно.
То, може, хоч зараз ще не пізно їх зупинити?
Далі подаю коментарі від реальних, а не покемонських студентських та просто громадських організацій
Ширше:
http://www.svidomo.org/defend_article/5520
В ніч з 17 на 18 травня 2010 року, коли б йому мало виповнитися 20 років, в Шевченківському райвідділу міліції загинув студент Київського професійно-педагогічно коледжу ім. А.С. Макаренка Ігор Індило.
http://vkontakte.ru/video-18193676_156891203Незважаючи на докази, в міліції продовжують стверджувати, що Ігор загинув від ушкодження черепу, через падіння з лавки в стані алкогольного сп'яніння.
За цим посиланням є відео, передивившись яке, кожен може сам перевірити, наскільки правдивою є версія міліції:
http://www.svidomo.org/defend_article/5467 ПРИХОДЬ 20 жовтня о 13.00 під будівлю МВС і вимагай покарання винних. Адже Ігор Індило - лише один з низки подібних жертв. Наступною жертвою міліцейської системної вседозволеності та покривання злочинності може стати будь хто. Це можеш бути й ти або хтось із тих, кого ти любиш. За адресою: вул. Академіка Богомольця, 10 Телефони: 096 959 01 43 093 394 41 96 Акція відбудеться без будь-якої політичної або організаційної символіки! Місце: Київ, Академика Богомольця, 10 Початок: 20 жовтня о 13:00Закінчення: 20 жовтня о 15:00
«Краще раз побачити на власні очі, ніж тричі бути веденим за носа.» Цю пораду мудрої людини я пам’ятаю з 1989 року.
Чому цього разу я вирішив не обмежуватися розміщенням фотографій з події? Сьогодні деякі ЗМІ цитують заступника начальника прес-центру київської міліції, котрий розповідає, як правоохоронці захищали громадський порядок від хуліганської молоді. На акції дійсно був епізод, коли група людей пробувала вискочити за кордон міліції з якимось спортивним азартом та зухвалістю, чим спровокувала жорстку відповідь. Але від самого початку влада ніби навмисне роздратовувала активну молодь. Суд заборонив акції протесту, дивно це мотивацією. Потім - дії міліції на вулиці…Студентська акція протесту 23 вересня відбулася тільки тому, що 22 вересня було брутальним порушенням
прав громадян знівечено спробу мирного протесту проти керівництва МОНМСу (Міністерство освіти, науки, молоді і спорту). Представники влади поводилися дивно. 4 осіб було затримано при спробі піти з «заборонених» вулиць та винести звідти підсилюючу апаратуру «Прямої дії». Після «прогулянки» в автозаку з не вельми чемними працівниками МВС та невеличких пригод у відділку, їх відпущено без оформлення затримання. Як результат, наступного дня акція, організованої тією ж таки «Прямою дією», була вже в тому числі проти незаконних дій міліції та утисків конституційних прав громадян. 23 вересня приєдналися активісти ще деяких рухів. І більш поміркованих, і більш радикальних.Ще до початку акції кілька офіцерів роз’яснювали молоді, як саме вони збираються порушити права протестувальників. Тобто, сказали, що не дадуть мітингувати не тільки на Михайлівській, де проводити акцію з якогось переляку заборонив суд, а й по Трьохсвятительській ходити не дозволять, попри те, що на Трьохсвятительску заборони не було. Присутнім керівництвом міліції було визначено для проведення заходу малесенький майданчик біля муру Михайлівського монастиря. Аргументувалося це тим, що, рухаючись по Трьохсвятительській, демонстранти «порушуватимуть права інших громадян». Бо ж, бач, місце на тротуарі під час ходи займатимуть і заважатимуть ходити перехожим. Подивіться на фото, як сама міліція «допомагає» ходити перехожим. Вул. Трьохсвятительська просто перегороджена людьми у формі. Не пускають ні демонстрантів, ні перехожих, нікого.
За всим цим вгадується ось яка логіка. Заборонені акції було призначено на дні, коли в Києві відбувалася зустріч міністрів освіти різних країн. Владі дуже не хотілося, щоб свідомі громадяни продемонстрували закордонним колегам Табачника своє ставлення до нього. А враховуючи, що однією з тем форуму була проблема ксенофобії, було б надзвичайно цікаво, якби перед закордонними колегами міністра активісти «засвітити», що в Україні на такій високій посаді знаходиться волохатий ксенофоб (а саме українофоб), а його заступник Сулима пише расистські підручники. Відтак суд та міліція блокували активність громадян, намагалися виявлення «антиТабачної» позиції заборонити або зробити непомітними. Однак, через свої дикунські спроби обмежувати свободу зібрань тільки ще більше галасу наробили навколо персони Табачника та проблеми прав людини в Україні.
Більше яскравих ілюстрацій - тут: http://photo.i.ua/user/1429445/275477/
ВИСНОВОК ЩОДО ЗАКОНОПРОЕКТУ
народних депутатів України С.Ківалова та В.Колесніченка
“Про засади державної мовної політики” (№ 9073 від 26.08.2011)
1. Законопроект “Про засади державної мовної політики” майже повністю дублює поданий рік тому законопроект № 1015-3 “Про мови в Україні” Єфремова-Симоненка-Гриневецького, що був негативно оцінений не лише профільними комітетами Верховної Ради України, парламентською опозицією, українськими науковими інституціями і громадськими організаціями, а й Верховним Комісаром ОБСЄ у справах національних меншин та експертами Венеціанської Комісії.
2. Автори нового законопроекту відмовилися лише від одіозної статті 7 старого законопроекту “Російська мова в Україні. Українсько-російська двомовність”. Тепер замість 33 він складається з 32 статей, проте концептуально і структурно відтворює попередній законопроект і тому більшість його ключових положень в своїй основі явно суперечать Конституції України, рішенню Конституційного Суду від 14 грудня 1999 р. № 10-рп/99 у справі про офіційне тлумачення положень статті 10 Конституції України та ґрунтується на свавільному тлумаченні Європейської Хартії регіональних або міноритарних мов.3. Незмінним залишилося ключове положення законопроекту, яке передбачає застосування заходів, спрямованих на використання регіональних мов або мов меншин, “за умови, якщо кількість осіб, - носіїв регіональної мови, що проживають на території, на якій поширена ця мова, складає 10 відсотків і більше чисельності її населення” (п. 3 статті 7).
Критерій визначення кількості носіїв регіональних мов – 10 % і більше – є довільним (такого критерію немає в жодному міжнародно-правовому акті) і в практичному плані покликаний забезпечити використання лише російської мови поряд або замість української як державної на більшій частині території України. На це вказують, зокрема п. 2 частини другої статті 5 та частина 6 статті 7 законопроекту, формулювання яких з цією метою були суттєво відкориговані. Якщо в старому законопроекті передбачалось забезпечення всебічного розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території держави (п. 2 частини другої статті 5), то в новому до цієї чіткої, простої і зрозумілої формули зроблено таке доповнення: “зі створенням можливості паралельного використання регіональних мов або мов меншин на тих територіях і у тих випадках, де це є виправданим” (п. 2 частини другої статті 5).Якщо в попередньому законопроекті було записано, що регіональна мова “використовується на рівні з державною мовою на відповідній території України”, то в новому йдеться про використання там лише регіональної мови або мови меншини.
У зв'язку з викладеним слід зазначити, що В.Колесніченко того ж дня зареєстрував законопроект “Про заборону звуження сфери застосування регіональних мов або мов меншин України” (№ 9059-1 від 26.08.2011), в якому він пропонує ввести кримінальну відповідальність за порушення права громадян на використання регіональних мов або мов меншин. Зауважимо, що ні згаданий, ні аналізований законопроект Ківалова-Колесніченка не містять статті про відповідальність посадових осіб за порушення їхнього обов’язку вживати державну мову в офіційному спілкуванні. Отже, зазначені законопроекти мають на меті підрив державного статусу української мови.4. Ще одна новела законопроекту Ківалова-Колесніченка стосується переліку мов, які підпадають під дію “Європейської Хартії регіональних або міноритарних мов”. В ньому до попереднього списку з 15-ти згаданих у законопроекті Єфремова-Гриневецького-Симоненка додано ще три – русинську, караїмську і кримчацьку. Оскільки русинську говірку лінгвісти вважають діалектом української мови, внесення її до переліку мов меншин суперечить статті 1 Європейської Хартії, в якій зазначено, що термін “регіональних або міноритарних мов” не включає діалекти офіційної мови держави”.
5. Частина 1 статті 4 законопроекту Ківалова-Колесніченка передбачає, що “основи державної мовної політики визначаються Конституцією України, а порядок застосування мов – виключно цим законом”. Проте даний законопроект кардинально ревізує конституційно визначені засади державної мовної політики України, вводячи в правове поле такі, не передбачені Конституцією, поняття і терміни, як “регіональна мова або мова меншини”, “мовна група”, “мовна меншина”, “регіональна мовна група”, “мовне самовизначення”, “носії регіональної мови” (статті 1, 3, 7) і зобов'язуючи місцеві органи державної влади, органи місцевого самоврядування, об'єднання громадян, установи, організації, підприємства, їхніх посадових і службових осіб і, навіть, громадян-суб'єктів підприємницької діяльності та фізичних осіб використовувати регіональну мову (частина 7 статті 7).
По суті, йдеться про підміну Конституції України свавільно виписаним законом. Вельми показово, що пропонований законопроект передбачає внесення суттєвих змін до 32 Законів України, а також Положень про паспорт громадянина України для виїзду за кордон, про свідоцтво про народження, мовні приписи яких сформульовані відповідно до статті 10 Конституції України. 6. Як визначено у згаданому рішенні Конституційного Суду України, положення про українську мову як державну та гарантії вільного розвитку, використання і захисту російської, інших мов національних меншин України містяться у розділі І “Загальні засади Конституції України”, який закріплює основи конституційного ладу в Україні. Поняття державної мови є складовою більш широкого за змістом та обсягом поняття “конституційний лад”. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить лише народові (частина 3 статті 5 Конституції України). Поняття і терміни статті 10, яка визначає основи мовної політики в Україні, як і інших статей розділу І Конституції України, можуть бути змінені тільки у спеціальному порядку, передбаченому статтею 156 Конституції України.Таким чином, спроби запровадження в Україні статусу мов і порядку їх застосування, не передбачених статтею 10 Конституції України, слід кваліфікувати як порушення Основного закону – зазіхання на засади конституційного ладу України.
7. Принципово неприйнятною є стаття 3 законопроекту, в якій “право мовного самовизначення” сформульоване поза контекстом статусу української мови як єдиної державної мови, обов’язкової відповідно до статті 10 Конституції України для офіційного застосування на всій території України у всіх сферах суспільного життя.
Ні Конституція України, ні міжнародно-правові акти, що визначають стандарти захисту прав людини, включно з рамковою конвенцією Ради Європи про захист національних меншин та Європейською Хартією регіональних або міноритарних мов, не встановлюють право мовного самовизначення в сфері застосування державної мови. В практиці європейських держав цей принцип також відсутній.Пропоноване у п.2 статті 3 законопроекту формулювання допускає тлумачення, згідно з яким і державні службовці мають право вільно користуватися будь-якою мовою у суспільному житті, а, отже, і при виконанні ними офіційних функцій. Натомість зі статусу української мови як державної випливає обов’язок державних службовців всіх рівнів та посадовців органів місцевого самоврядування володіти державною мовою та неодмінно використовувати її при виконанні службових функцій.
Отже, положення п. 2 статті 3 законопроекту, яку його автори вважають ключовою, створює підґрунтя для нехтування державними службовцями і посадовими особами своїм конституційним обов’язком щодо імперативного застосування ними державної мови при здійсненні ними своїх офіційних повноважень. 8. Як визнають автори законопроекту, він ґрунтується не на засадах статті 10 Конституції України, яка є фундаментом державної мовної політики, а на визнанні пріоритету прав людини, зафіксованого у її статтях 3, 21 та 22. Таке протиставлення найнегативнішим чином позначається на якості законопроекту і робить його концептуально хибним.9. В законопроекті не враховано якісної відмінності статусу і функцій української мови як державної від інших мов, так чи інакше поширених на території України. Не враховано також і те, що термін ”регіональні або міноритарні мови”, відповідно до Європейської Хартії регіональних або міноритарних мов, застосовується не для визначення статусу цих мов, а лише для окреслення ареалу їх використання в межах держави.
10. Автори законопроекту проігнорували той факт, що мовна ситуація в Україні є результатом цілеспрямованого, насильного і штучного витіснення української мови з ужитку в багатьох сферах суспільного життя в окремих регіонах, і не передбачили заходів захисту щодо української мови як державної в тих місцевостях, де вона менш поширена, відповідно до статті 3 Європейської Хартії.Узагальнений висновок
Законопроект Ківалова-Колесніченка “Про засади державної мовної політики” майже повністю відтворює проект закону “Про мови в Україні”, внесений на розгляд Верховної Ради України рік тому. Його автори внесли до законопроекту певні зміни, проте практично проігнорували принципові критичні зауваження щодо його концептуальної хибності і незбалансованості, висловлені як в “Оцінці та рекомендаціях Верховного комісара ОБСЄ у справах національних меншин від 20 грудня 2010 року стосовно проекту закону “Про мови в Україні” (№ 1015-3), так і у Висновку Венеціанської комісії щодо проекту закону “Про мови в Україні” від 30 березня 2011 року. Вилучення із законопроекту явно заполітизованих положень і відвертих виокремлень російської мови як такої, що заслуговує на пріоритетну підтримку, не змінили його спрямованості на підрив статусу української мови як державної та її витіснення з ужитку в усіх сферах публічного життя в більшості областей України.Прихованою метою законопроекту Ківалова-Колесніченка є легітимізація русифікації України, яка здійснюється нинішньою владою на вимогу Росії.
В разі ухвалення і втілення у життя цього законопроекту ще більшого масштабу набудуть порушення мовних прав українців та представників інших національних меншин України, будуть порушені засади конституційного ладу України, розпочнеться процес її федералізації, виникне серйозна загроза цілісності української держави.Необхідно розробити концептуально інший, новий законопроект відповідно до Конституції України та принципів європейської мовної політики і практики із залученням фахівців, а не представників окремих політичних сил.
Координаційна рада з питань захисту української мови при Київській міській організації товариства «Меморіал» ім. В.СтусаКиївська міська влада збирається ухвалити "Положення", що серйозно обмежуватиме народові можливість висловлювати незгоду з діями чиновників та обстоювати свої права.
Попереджувальна прес-конференція ПРОТИ обмеження права на мітинги в Києві
22 вересня, у четвер, о 12-00, на східцях біля будинку Київської міської ради та Київської міської адміністрації (вул. Хрещатик, 36) відбудеться прес-конференція представників громадських організацій – учасників акцій протесту проти урядового законопроекту 2450, який обмежував свободу зібрань в Україні. Сьогодні громадські активісти говоритимуть про антиконституційну ініціативу київської міської влади, яка пропонує ухвалити «Положення про порядок організації та проведення недержавних масових громадських заходів політичного, культурно-просвітницького, спортивного, видовищного та іншого характеру, кіно- та телезйомок у місті Києві». Ця ініціатива з’явилась 20 вересня і проект «Положення» передбачає, що організатори зібрань мають повідомляти владу про мітинги за 10, а в окремих випадках за 30 днів, забороняється проводити зібрання поблизу будівель органів влади, перед кожним зібранням організатори мають дослідити громадську думку щодо заходу (на платній основі), а «уповноважений орган» КМДА може «погодити» або «не погодити» (тобто, заборонити) мирне зібрання. Окрім аналізу ініціативи КМДА, учасники конференції повідомлять про плани громадських об’єднань щодо недопущення ухвалення «Положення». У прес-конференції візьмуть участь: член Громадської ради при МВС Володимир Чемерис – Інститут Республіка; член Громадської ради при МВС Михайло Каменєв – Фундація регіональних ініціатив, Пряма дія; Михайло Свистович – Громадянський рух Відсіч; Віктор Андрусів – Демократичний альянс; Ігор Луценко – ініціатива Збережи старий Київ; Михайло Лебедь – Фундація регіональних ініціатив; Довідки за телефонами: 0503806268 (Володимир Чемерис); 0681217741 (Михайло Лебедь).Добре, що я не полінувався подивитися.
Раджу й вам. Там чудово видно, що гарантує наш теперішній Президент, як він "шанує" Закон, як з ним "ворогували" помаранчеві керманичі, що і як охороняють наші "право"охоронці і т.д.
Люди, поширюйте, хай увесь народ бачить.
