Організатори дали Києву малувато часу на мобілізацію, але підтримаймо!

Громадянська акція “Лента за лентою. Україно, мовчи!”

Гасло – "Мы мовчимо але думаємо дуже голосно."

Де: Майдан. Вихід з метро біля Поштамту і далі вниз по Хрещатику

Коли: понеділок 17 травня 2010 року 19.00

Тривалість акції: 10 хвилин

Чому?
Міністр МВД Могильов заявив, що на мітингах не можна галасувати.
Київський окружний адміністративний суд заборонив мітинги 17 травня.
Верховна Рада прийняла, а Президент підписав закон про недопущення зловживання правом оскарження, по суті спрямований на обмеження прав громадян.
Це неприпустимо згідно статті 22 Конституції України.

Що ми можемо зробити?
Висловити свою незгоду законними методами.

Як?
Прикрасити одяг жовто-блакитною стрічкою – як символом єдності України, поваги до її законів і громадян. Стати ланцюжком, не перешкоджаючи проходу людей по тротуару. Тримати палець біля губ: «Тссссс!». Подумати.
Голосно подумати.
Розійтись.

Якщо ви не придбали стрічку - не біда. Прийдіть трохи раніше, і ви отримаєте її БЕЗКОШТОВНО.
Бо цим не торгують.
Якщо ви зробите напис на стрічці НЕПРОДАЖНА - ми за.

Телефони організаторів сповістимо у неділю.
Слідкуйте...


РЕПОСТ НЕОБХІДНИЙ
прошу...



Общественная акция “Лента за лентою. Украина, молчи!”.

Лозунг – "Мы молчим, но думаем очень громко!"

Где: Майдан, выход из метро возле Главпочтамта и дальше по Крещатику цепью

Длительность акции: 10 минут

Когда: понедельник 17 мая 2010 года 19.00

Почему? Министр МВД Могилев заявил, что на митингах нельзя шуметь.
Киевский окружной административный суд запретил митинги 17 мая.
Верховная Рада приняла, а Президент подписал закон о недопущении злоупотребления правом обжалования, по сути направленный на ограничение прав граждан.
Это недопустимо согласно 22 статье Конституции Украины.

Что мы можем сделать? Выразить свое несогласие законными методами.
Как? Украсить одежду желто-голубыми лентами – как символом единства Украины, уважения к ее законам и гражданам. Встать цепочкой, не мешая проходу людей по тротуару.. Держать палец у губ: «Тссссс!».
Громко подумать.
Разойтись.

Знайшов тут:

http://www.maidan.org.ua/

з посиланням сюди:

http://community.livejournal.com/lenta_ua/4923.html#cutid1

По-перше, наступну акцію призначено на 27 квітня, вівторок. Збиратися з 9-00. Початок засідання - 10-00, але нардепи дорогою до хлібних крісел мають відчути нашу присутність.

Організовують низка політичних сил одночасно.

Для тих, хто не був сьогодні. Ось фоторепортажі:

http://picasaweb.google.ru/Kruk.viktor/cfMPU#

http://photo.i.ua/user/1429445/182741/

Хоч старт сьогодняшньої акції дано було БЮТом, та фактично політичних сил, партій та громадських організацій, формальних і неформальних, було багато. З тих, кого помітив і хто згадається: БЮТ, "Свобода", ПРП, ХДС, Рух з Молодим Рухом, Партія захисників Вітчизни, МНК, ще щось червоно-чорне, Європейська партія Катеринчука, партія "За Україну!", хтось з мельниківською символікою, Козацтво, активісти обох "антитабачних" громадянських кампаній, руху НББ, громадянська ініціатива "Відсіч", просто громадяни.

Чи були якісь "гонорари" - не знаю, хоча й цікаво. Було передчуття, що Юлька навезе арбайтерів. Але реально натовп був досить щирий і вньому я бачив кілька десятків своїх знайомих, котрі ходять точно не за гроші. Кількох закликав сам.

Рахувати натовпи я не вмію. Дивіться по фотках.

Виступали: Юлька, Томенко, Соболєв, Тягнибок, котрийсь із Горинів (мені було не видно, за голосом, здається, Михайло), Кармазін...

Нажаль, забув, хто ще. Але що я тут хотів показати, те показав. Люди дуже різні. Якщо з однієї трибуни виступили Тимошенко й Тягнибок, то це про багато що говорить.

У вівторок має бути й "ющенківське" крило та інші, хто надто не любить Юльку або хто не хотів витрачати сили у невирішальний день.

Від себе закликаю земляків перед загрозою, що насувається, не плутати приорітети і забути хоч на час особисті неприязні та політичну конкуренцію. Інакше в багні будемо ВСІ. Україна - в дуже серйозній небезпеці!

Приходьмо й підтримуймо одне одного, закликаймо друзів та знайомих.

Разом переможемо!

У зв'язку з підписанням раптових та таємних угод у Харкові.

Сказати януковичам та табачникам, що Україна ліквідовуватися не планує, активні люди є, і торгувати Україною - зась!

Подія відбулася. Читайте АКТУАЛЬНЕ ОНОВЛЕННЯ

До уваги адміністрації i.uа!

Розміщую це вдруге. Вперше ця інформація зникла без пояснення причин.

Застерігаю: Тільки спробуйте зняти - я і співтовариство українських патріотів це просто так не залишимо!

Картинку знайшов на сайті http://zaua.org/

Там оголошено конкурс.

Яких заміток не слід публікувати у співтоваристві "Украина-Четвертый Рим"?

Сьогодні мною було розміщено, а потім якимось із модераторів видалено з цього співтовариства замітку про особисту генеалогічниу знахідку видатного українського спортсмена Сергія Бубки під назвою "Пишайся, Донбасе!
Сергій Бубка - родич Івана Огієнка!".

Вона містила передрук з особистого блогу Бубки

Аби не виникало у майбутньому непорозумінь, прошу повідомити, за яким критерієм моя замітка не відповідала вимогам співтовариства чи остобистому смаку того модератора.

Він не тільки великий спортсмен, а ще й родич видатного діяча української культури, духовності у прямому сенсі та важливої фігури в українському національному відродженні.

http://blogs.pravda.com.ua/authors/bubka/4b7e1d38172dc/

ПРО ГЕНЕАЛОГІЮ

Вітаю всіх!

У мене – новина особистого характеру.

Тут, в Канаді, я дізнався про свого предка. В родині моєї мами завжди говорили, що один з наших родичів був дуже відомою людиною, видатним діячем української культури та політиком початку ХХ століття. Але говорили про це пошепки – оскільки у Радянському Союзі цей період нашої історії вважався табу. Після війни до моїх родичів – а дівоче прізвище моєї бабусі було Огієнко навіть приходили люди з відповідних органів і розпитували, чи не підтримують зв*язок з емігрантом. Зв*язку не було – тоді так було безпечніше вижити.

Через те, що зв*язок розірвався, ми знали про нього дуже мало. Але приїхавши до Канади, я вирішив співставити факти і спогади моєї тітки із реальними фактами, і з*ясувати, чи це той самий Огієнко. Поспілкувався з людьми зі діаспори, почитав місцеву літературу, і виявилося – так!

Іван Івнович Огієнко доводився рідним дядьком моїй бабусі по мамі, тобто рідним братом мого прадіда.

Для тих, хто не знає: Іван Огієнко – один з наших найвідоміших культурних діячів ХХ століття. В радянські часи його ім*я замовчувалося, хоча тепер Україна має право пишатися цією людиною енциклопедичних знань і дуже відданою своїй справі. Народився він, як і казала моя тітка, 15 січня 1882 року за новим стилем у Брусилові (зараз це Житомирська область, а тоді була Київська губернія). Був професором на кафедрі історії української культури Київського університету, міністром освіти та віросповідань в урядах Української народної республіки. В листопаді 1919 р. Симон Петлюра, емігруючи, призначив його головноуповноваженим уряду УНР.

Потім Іван Іванович і сам емігрував. Між двома війнами мешкав у Польщі, де видавав культурницькі журнали та книги. Переклав українською мовою Біблію, Слово о полку Ігоревім, упорядкував кілька перших в нашій історії підручників з історії української мови та культури. Він знав кілька мов, в тому числі давніх, і був прихильником автономії української церкви. Після смерті дружини постригся у церковний сан. Після Другої світової війни перебрався спершу до Швейцарії, а потім до Канади. Під іменем митрополита Іларіона став головою Греко-Православної Церкви Канади.

Як я зрозумів, для українців Канади він був справжнім духовним лідером, видатним ученим і патріотом до останніх днів свого життя.

Помер у Вінніпезі на 91 році життя.

Тьотя Валя, яка першою розповіла мені про Огієнка, часто каже: "Мабуть, недарма у тебе в житті все складається саме так".

Думаю. що найближчим часом я з*їжджу у Вінніпег на могилу Івана Івановича.

Він не тільки великий спортсмен, а ще й родич видатного діяча української культури, духовності у прямому сенсі та важливої фігури в українському національному відродженні.

http://blogs.pravda.com.ua/authors/bubka/4b7e1d38172dc/

Вітаю всіх!

У мене – новина особистого характеру.

Тут, в Канаді, я дізнався про свого предка. В родині моєї мами завжди говорили, що один з наших родичів був дуже відомою людиною, видатним діячем української культури та політиком початку ХХ століття. Але говорили про це пошепки – оскільки у Радянському Союзі цей період нашої історії вважався табу. Після війни до моїх родичів – а дівоче прізвище моєї бабусі було Огієнко навіть приходили люди з відповідних органів і розпитували, чи не підтримують зв*язок з емігрантом. Зв*язку не було – тоді так було безпечніше вижити.

Через те, що зв*язок розірвався, ми знали про нього дуже мало. Але приїхавши до Канади, я вирішив співставити факти і спогади моєї тітки із реальними фактами, і з*ясувати, чи це той самий Огієнко. Поспілкувався з людьми зі діаспори, почитав місцеву літературу, і виявилося – так!

Іван Івнович Огієнко доводився рідним дядьком моїй бабусі по мамі, тобто рідним братом мого прадіда.

Для тих, хто не знає: Іван Огієнко – один з наших найвідоміших культурних діячів ХХ століття. В радянські часи його ім*я замовчувалося, хоча тепер Україна має право пишатися цією людиною енциклопедичних знань і дуже відданою своїй справі. Народився він, як і казала моя тітка, 15 січня 1882 року за новим стилем у Брусилові (зараз це Житомирська область, а тоді була Київська губернія). Був професором на кафедрі історії української культури Київського університету, міністром освіти та віросповідань в урядах Української народної республіки. В листопаді 1919 р. Симон Петлюра, емігруючи, призначив його головноуповноваженим уряду УНР.

Потім Іван Іванович і сам емігрував. Між двома війнами мешкав у Польщі, де видавав культурницькі журнали та книги. Переклав українською мовою Біблію, Слово о полку Ігоревім, упорядкував кілька перших в нашій історії підручників з історії української мови та культури. Він знав кілька мов, в тому числі давніх, і був прихильником автономії української церкви. Після смерті дружини постригся у церковний сан. Після Другої світової війни перебрався спершу до Швейцарії, а потім до Канади. Під іменем митрополита Іларіона став головою Греко-Православної Церкви Канади.

Як я зрозумів, для українців Канади він був справжнім духовним лідером, видатним ученим і патріотом до останніх днів свого життя.

Помер у Вінніпезі на 91 році життя.

Тьотя Валя, яка першою розповіла мені про Огієнка, часто каже: "Мабуть, недарма у тебе в житті все складається саме так".

Думаю. що найближчим часом я з*їжджу у Вінніпег на могилу Івана Івановича.

Всім читати, аналізувати, прикладати до себе. ;)

"... Очевидно, в Господньому задумі є ще такий лікувальний засіб, що називається в народі "наїстися сорому". З Божої ласки нас обминають голод, мор, повені і землетруси...

Нас мучить тільки пекло, яке ми самі влаштували через брак любові до ближнього. Як за Шевченком: "Ми в раї пекло розвели"....

Історія в лютому 2010 року не закінчується. Як сліпі коні будемо йти по колу. Але з надією прозріти.

"Через великі гріхи наші ми не маємо відваги" - говориться в псалмі. Справді, ми за роки незалежності явили мало прикладів громадянської відваги, офірності і просто любові до рідного краю.

Патріотична белькотня, начинена амбіціями, небажання співпрацювати і єднатися задля вищої цілі, небажання й невміння служити Вітчизні - то жалюгідний образ наших національно свідомих кіл.

Той образ не міг бути привабливим для молоді, і не міг стати добрим прикладом. Мало було позитивного ферменту для формування чесного громадянського суспільства.

Користолюбство стало гаслом посткомуністичної епохи. Втрачалися межі між гідним і ганебним, між порядним і ницим, а поняття честі вийшло з ужитку. Що посіяно, то й пожинаємо.

І не треба питати, за що нас Бог карає. Кожен особисто має запитати себе щоденно, за що він заслужив кару. І запитати: " Що я зробив, щоб поліпшити Наш Дім? Що я посіяв і виплекав на радість людям?".

..."

Читати повністю:

http://www.pravda.com.ua/columns/2010/02/5/4718614/

Пропоную переглянути фільм "Свои" за чужим порогом.

Росія навіщось творить образ ворога з українців. Навіщо б це?

Фільм - українська відповідь на антиукраїнську агітацію.

Тема - участь та роль України й українців у російсько-грузинській війні 2008 року.

А також - російські технології пошуку чорної кішки у темній кімнаті, де її немає.

Можна переглядати тут:

Ч1 http://www.youtube.com/watch?v=kQNnvlQHpak&feature=player_embedded#

Ч2 http://www.youtube.com/watch?v=kh4ATxCkW94&feature=related
Ч3 http://www.youtube.com/watch?v=XkcM1Wrv4e4&feature=related

Або тут:

Ч1 http://video.i.ua/user/1429445/34260/160591/

Ч2 http://video.i.ua/user/1429445/34260/160596/

Ч3 http://video.i.ua/user/1429445/34260/160597/

Прошу патріотичну спільнооту поширювати лінки. Особливо - серед споживачів російського телегебельса.

 Додаю ще посилання на викачувалку: http://videosaver.ru/