Збито більше 10 літаків рф за місяць, але радіти рано

Сьогодні, 29 лютого, повітряні сили ЗСУ знищили російський винищувач-бомбардувальник Су-34. Про це в телеграмі повідомив командувач Повітряних Сил Микола Олещук ("Радіо "Свобода"").

Лютий 2024 року став для наших сил ППО дуже результативним - лише за останній місяць зими збито 12 бортів різних класів, зокрема А-50, - літак-розвідник, який наводив ворожі ракети і відстежував роботу українських сил протиповітряної оборони.

Однак, на жаль, кричати про перемогу і паніку в бункері ще зарано.

За даними Defense Express, станом на 2021 рік рф мала близько 1500 бойових літаків усіх типів.

За час повномасштабного вторгнення українські Сили Оборони збили 342 літаки. 

При всій повазі до наших армійців це "всього лише", бо цілими у ворога ще є більше тисячі літаків. І ще треба врахувати той факт, що рф виробляє нові "вєчнольоти" - як повідомляє "Радіо "Свобода"" це близько 20 апаратів на рік. 

Для тієї перемоги, про яку люблять сурмувати в ЗМІ, потрібні власні літаки, у великій кількості, а також стабільна військова допомога від союзників, зокрема від США, які взяли цілу країну в заручники, щоби виторгувати свої дріб'язкові політичні інтереси.

Виграний лише один бій, а не війна.

«Кривава Водохреща» 2014-го: день, коли закінчились «дикі танці»



У цей день, 19 січня 2014 року, відбулось зіткнення мітингувальників з Майдану та силовиків, відоме як Протистояння на вулиці Грушевського (або «Кривава водохреща», або «Вогнехреща» (Вікіпедія)), у результаті якого загинуло близько 6 протестантів, а кількість поранених сягнула тисячі.

Причиною протистояння стали «прийняті» тодішньою владою «Диктаторські закони» — комплекс узурпаторських заборон, створених за російським лекалом, які мали на меті придушити протести.



Мітингувальники, замість того, щоб злякатись і піти додому, вирішили продовжити протести, зібравшись на Народне віче. 19 січня кілька тисяч мітингарів вирушили на вулицю Грушевського, намагаючись прорватись в урядовий квартал. Міліціянти, які тримали кордон, застосували світло-шумові гранати і водомети, хоча їхнє використання заборонено в холодну пору року.

Віктор Янукович погодився піти на перемовини, проте вирішив скористатись цим приводом для затягування часу, маючи намір залучити до боротьби з протестувальниками більші сили. Зрозумівши це, люди, які підтримували рух на Майдані, у Львові, Івано-Франківську та інших містах почали блокувати частини Внутрішніх військ.

Після 19 січня Майдан уже не стихав, набувши своєї чіткої активної і навіть мілітаристської форми. Протести припинились лише після втечі Януковича. Майдан переміг, але він був лише однією із битв у війні за нашу Незалежність.




Фото: https://shorturl.at/puyDS

Джерело: https://n9.cl/rwe7i

Диктаторські закони 2014-го: Україна — не росія, і це вже точно

Січень 2014 року був дійсно складним для України — система Януковича ще була міцною, і навіть більше — вона намітила повне придушення протестів.
Саме для цього в середині січня було «прийнято» так звані «Диктаторські закони» («Копитні закони», бо голосування за них відбувалось руками). Зокрема, згідно з «законами», заборонялись неузгоджений з владою рух автоколон, який перевищує 5 автомобілів, діяльність інформаційних агентств без державної реєстрації, фактично заборонялись мітинги, збори та тому подібне.
Обмеження стосувались навіть носіння під час мітингів масок чи шоломів!
Це абсурдне рішення породило серед мітингувальників флешмоб — люди почали масово виходити на акції в масках, серед яких були і звичайні медичні пов’язки, так і чудернацькі вироби в стилі Бароко, взяті з реквізиторської якогось театру.
Автори «Копитних законів» мали намір залякати майданний рух, діючи згідно з вказівками кремлівських кураторів і за російською моделлю, адже рф протестний рух, безумовно, муляв більше ніж режиму Януковича.
Російський слід було видно неюридичним оком — «закони» оперували знайомими суто російськими поняттями, як от «екстремістська діяльність» та «іноземний агент».
Та «закони», прийняті ручним голосуванням, не залякали громадян, а навпаки — дали зворотний ефект. Обурені люди почали акцію на вулиці Грушевського, протести відбулись і за межами столиці, зокрема в західних регіонах України. Зрештою воля і героїзм протестувальників привели Майдан до перемоги, і кучмівське «Україна — не росія» нарешті набуло зримих форм.
Україна дійсно не росія, і ніколи нею не була і не буде, бо українці готові боротись за свою свободу.
Цікаво, чи Леонід Данилович, пишучи свою книгу, насправді вірив у те, що його слова колись справдяться?

Підписуйтесь на ресурс "Миттєвості ua" https://www.facebook.com/myttievostiua Тут більше української історії!

Спроба вступу в НАТО - партнери обіцяють "передзвонити"

  • 15.01.24, 12:00

На початку нового 2008-го року президент Ющенко, разом з прем’єр-міністеркою та головою ВРУ, «написали звернення щодо приєднання до Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ) на самміті в Бухаресті»

Американський сенатор Ричард Лугар, який повідомив цю новину, заявив, що йдеться про розгляд можливості отримання ПДЧ, а це водночас має розпочати дискусію в суспільстві. 

Судячи з подальшого розвитку подій та реакції НАТО на війну в Україні, тодішні слова посадовця можна розцінювати як класичне «ми вам передзвонимо» від ввічливого роботодавця, який уважає нетактовним сказати «ні» кандидату, який йому не цікавий.



Цей день в історії: Україна втратила ядерний статус

14 січня 1994: день, коли почалась війна

 

Цього дня, 1994 року, у Москві Кравчук, Єльцин та Клінтон оприлюднили заяву, яка передбачала вивезення з України ядерної зброї.

Згідно з документом, як компенсацію Україна мала отримати від США щонайменше $175 млн.

Упродовж наступних 10 місяців після оприлюднення означеної заяви на територію росії мали бути вивезені 200 (!) ядерних зарядів від ракет СС-19 та СС-24, Україна ж взамін мала отримати 100 тон урану для своїх АЕС. Безпеку нашої країни мав гарантувати т. зв. «Будапештський меморандум», яким передбачались «негайні дії Ради безпеки ООН», у разі «якщо Україна стане жертвою акту агресії». До речі, «меморандум» так і не було ратифіковано, а означене положення про «дії» не містить ніякої конкретики.

Наприкінці 1990-х Україна підірвала пускові шахти та літаки (Ту-160, Ту-95МС, Ту-22), здатні нести ядерну зброю — їх або знищили, або передали росії як плату за борги за газ.

Історія не знає умовного способу, але гарантії того, що Україна, не приставши на ганебні пропозиції «партнерів», не зазнала б агресії у 2014, а потім у 2022 році, — доволі високі. Адже «Будапештський меморандум» став просто папірцем, і після його підписання Україна опинилась сам на сам з екзистенційними загрозами і в результаті отримала тяжку затяжну війну, втратила тисячі життів.

Проте маємо те, що маємо, — керманичі першої половини 1990-х зробили величезну помилку і, по суті, 14 січня 1994 дали старт війні на території нашої держави. Для нас і світу це урок — про свою безпеку треба дбати самим. Тому нині нагальним є відновлення статусу України як ядерної держави, про це, принаймні, варто нам усім задуматись.


Де взяти сили вірити в перемогу?

2023 рік, особливо його друга половина (особливо осінь та зима!), став для українців справжнім шоком. Підігріте швидкою перемогою суспільство, яка подавалась як якийсь Новий Рік, якого треба просто дочекатись, після "не такого успішного контрнаступу" впало в емоційну яму, яку поглибили зовнішньополітичні події, такі як відсутність затвердження допомоги від США, блокування кордону в Польщі та Словаччині, та потужне вороже ІПСО. До всього цього додались нахабні дії ТЦК, повальна корупція, втрата житла, очікування "важкої зими" та ін.

Звісно, в цих умовах лише одиниці, громадяни, які з якихось причин уникають реальної реальності, вірять у перемогу, причому ту, яку нам обіцяв офіціоз у 2022-му - першій половині 2023-му роках. Треба це визнати, бо це проблема, а визнання проблеми - початок її вирішення.

Тому як у цих умовах вірити в перемогу України у війні з рф?

Відповідь проста: ніяк. Ніхто, навіть найекспертніші експерти, не мають здатності бачити майбутнє. Що буде далі - ніхто, жодна людина на всьому світі не знає. Гадати - варіант взагалі ніякий. 

Краще перейти до практичних дій:

1. Почати з того, що налаштувати себе на єдине - війна - надовго. Не рахуйте роки. У разі якщо ви, наприклад, собі визначили межі тривання війни три роки, а війна триватиме чотири, то ви отримаєте, як мінімум, розчарування, а як максимум - депресію та інші серйозні проблеми.

Налаштуйте себе на те, що війна триватиме все ваше життя. Це песимістично, так. Але найкраще готуватись до найгіршого варіанту, бо таким чином ви будете готові до всіх інших.

Цей підхід дуже ефективний. Ви, пройшовши стадію заперечення і гніву, будете жити в дивному новому світі "вічної війни" і за якийсь час до нього звикнете.

2. Нова реальність диктує нові правила. У країні, яка воює, воюють усі. По-перше, це закон цієї реальності. По-друге, це спосіб повпливати на хід бойових дій на нашу користь. Давайте не забувати, що повна окупація всієї України рф нікуди не зникла, нехай ця загроза, у своєму загальному масштабі, ефемерна. 

Одним словом, пристосовуйтесь, донатьте, ідіть в армію. Живіть по-новому, живіть по-воєнному.

Нема 3 тис. дол. - нема дівчини. Давайте розбиратись.

Принаймні на такий висновок наштовхують деякі відео, які вже не один тиждень гуляють соцмережами.

На них репортер проводить опитування, запитуючи дівчат приблизно таке: "Скільки має заробляти хлопець, щоби ви з ним зустрічались?"

Більшість опитуванок називають великі для України суми - 2, 3, 5 і навіть більше тисяч доларів.

Такі відповіді викликають хвилю емоцій у коментарях. Користувачі, переважно чоловіки, обурюються завищеними вимогами і сумніваються, що чергова дівчина, котра шукає обранця з такою зарплатою, зможе повноцінно компенсувати чи доповнити фінансовий статус майбутнього чоловіка. 

Під відеоопитуваннями можна знайти такі коментарі від представників сильної статі: "маючи таку зп [кілька тисяч доларів], я б з такими дівчатами не зустрічався", "я би тоже не зустрічався з дівчиною в якої немає машини житла і грошей", "Зараз дівчата хочуть такого щоб заробляв сто мільярдів тисяч доларів в день і тоді вони подумають ще чи варто зним зустрічатись". 

Водночас жінки, зрештою, погоджуються з результатами опитування: "Згідна! Хороша зп = самореалізація. Хлопець, який не зміг самореалізуватися не буде задоволений собою. І працює це в дві сторони", "В коментарях поки підтверджується теорія «про меркантильність жінок говорять ті чоловіки, в яких нічого немає»", "Кожний шукає своє. Але тут багато питань. 1 чому хлопець так заробляє, що навіть себе не в змозі забезпечити?"

Для справедливості слід зазначити, що деякі з опитаних жінок називають менші суми чи взагалі говорять, що гроші в цьому разі не важливі, якщо хлопець "10/10" і має перспективи, та таких відповідей набагато менше.

Давайте спробуємо розібратись: чи має місце критика тих дівчат, які хочуть від хлопця прибутків в кілька тисяч доларів?

На перший погляд, це дійсно виглядає обурливо. Опитуванки називають суми, не надто характерні для України, при цьому не зрозуміло, що вони можуть дати взамін. І йдеться не тільки про вміння, навички, вроду, а і про їхній фінансовий статус, який би міг примножити капітал чоловіка. Опитані жінки ігнорують запитання про власний прибуток, що наштовхує на думку про те, що їхня заробітна платня не досягає висунутим до чоловіка вимогам, якщо вони (дівчата) взагалі працевлаштовані.

З іншого боку, не варто забувати, що гроші, нехай і не вирішують всіх проблем, але значно полегшують життя. За умови їхньої достатньої наявності вони дозволяють не тільки легко вирішувати першочергові потреби, а і надають простір для поліпшення здоров'я, самоосвіти, оренди житла, відпочинку  та розваг. У цьому контексті кілька тисяч доларів на місяць - мабуть, єдиний вихід.

Продовжуючи цю думку, була би цікава думка обурених такими опитуваннями чоловіків. Що саме вас обурює? Можливо, власна неспроможність заробити такі гроші? Кілька тисяч доларів на місяць для України - це дійсно рідкість, однак існують певні професії, у яких дві-три тисячі доларів - пересічна платня працівника середньої ланки (фахівці ІТ-сфери, бізнесмени, судді, депутати, талановиті музиканти, блогери та ін.)

У зв'язку з усім вищевикладеним можна зазначити, що звинувачувати дівчат, котрі шукають хлопця з прибутком у кілька тисяч доларів, точно не можна, а предмет дискусії варто перемістити у поле практичного забезпечення життя і власного самовдосконалення. При цьому слід визнати, що загальний економічний стан країни не дозволяє говорити про поширеність адекватної оплати за працю, і незаміжнім дівчатам буде складно знайти кандидата, який відповідатиме їхнім фінансовим вимогам.

Приклад відеоопитування: https://shorturl.at/wyL27


Журналісти - четверта влада чи четвертий ворог?

Деякі українські ЗМІ дивитись неможливо, непрофесіоналізм так і пре. Ідеться про 24 канал, "Прямий", інформаційний марафон, різні підозрілі ютуб-ресурси, по типу "Фабрика новин". 

Це видно навіть за заголовками відео, які вони викладають в Ютуб, - гучні, оманливі і брехливі. Приміром, військовий експерт каже, що українська розвідка зайшла в тил росіянам, а журналюги кричать, що ВІДБУВСЯ ГЛИБОКИЙ ПРОРИВ ВОРОГА, рф ПАНІКУЄ! Про "росія панікує" - це окрема, не дуже весела історія, бо це твердження пхнуть у кожне інтрев'ю і огляди новин.

Перебріхування, роздування з малого велике, безкінечне обсмоктування інфоприводів, патякання на тему контрнаступу, однотипні запитання в кожному відео - це все укрозмі. Шкваряться всі, навіть ресурси, які колись були авторитетними: журналіст на Радіо Свобода свердлить очима і заявляє, що російські військові пишуть заяви і намагаються залишити Крим, поки  не ПОЧАВСЯ УКРАЇНСЬКИЙ КОНТРНАСТУП, експерт же виправляє: таких не більше 5%. 

Інколи здається, що замість інформаційного контенту дивишся якийсь несмішний цирк. Є деякі ведучі - просто ідіоти. Є на "Прямому" такий "ведучий", як Висоцький, який уважає інформаційні передачі своїм весільним бенефісом, може розтягнути питання  хвилин на 3-5, купаючись у власному словоблудді, а гість йорзає на стільці і жаліє, що зайшов у двері телестудії. Там же працює Щаслива - це просто дно, якесь гламурне кісо з накачаними губами, яка сидить, як кукла, і взагалі не віддупляє, що відбувається. До речі, у неї є свій ютуб-канал. Не підписуйтесь на нього. 

Інформаційний шум вже викликає відторгнення. Має місце, звичайно, і "туман війни", а є банальне хайпування. Журналісти думають тільки про себе - перегляди, популярність, репости і резонанс, тому і котяться в яму жовтизни. Гучних і оманливих заголовків стає все більше. Риторика - не просто переможна, а розслабляюча: здається, ми перемогли ще вчора, а ось зараз ще Леопарди надійдуть, так ми за день до Москви дійдемо. Ф-16? Їх немає, але давайте поговоримо про них - от що буде, як ми їх отримаємо. Росіяни не-пішли з Нової Каховки? Ну нічого страшного, ми теж це обговоримо. 

Цим користується ворог - приміром, "Українська правда" не редагує коменти, чим користуються не-братні, засираючи все фейковими новинами і переможними реляціями. Ресурс нічого не видаляє, бо чим більше коментів, тим краще для просування відео, хай навіть ці коменти шкодять Україні.

Явно, це помітно тільки не мені. ЗМІ деградують. І що робить влада? Пропонує пресувати телеграм-ресурси. Звісно, Інтернет набагато популярніший, аніж контрольовані ЗМІ. Але основна перевага того ж ТГ - там подаються тільки новини, коротко і оперативно, без піару провідних каналів. Тому лавочку треба прикрити.

Та проблема глобальніша. Топові світові видання також піклуються про власні рейтинги. Чого вартий злив в "Нью-Йорк Таймс" чи "Вашингтон Пост" (не знаю точно, в сортах гівна не розбираюсь) секретних документів, які стосуються російсько-української війни. Документи наробили багато шкоди. Чи могли їх не зливати? Так. У топових виданнях працюють люди явно не дурні. Вони чудово знали, що злив завдасть шкоди, і не просто політикам, конкурентам, а людям в Україні, які гинуть, втрачають житло. Але вони злили. Бо на це начхати. Тільки рейтинги і сенсації. Так хто тоді журналісти - четверта влада чи четвертий ворог?

Текст для любителів сіоністських змов

Мене, мабуть, як і вас, непокоїть відсутність рішення передати України Ф-16. Інтенції до цього були, при цьому потужні, але в один момент все заглухло. Чому? Експерт Світан висловив таке припущення: це - дагаварняк. Немає ніяких складнощів у технічному питанні, затримка за рішенням політичним. Ніби Росія та Омерика домовились: дядя Байден не дає українці ефки, путін ж не передає Ірану російські вічнольоти, які мали б полетіти на голови ізраїлівців.

Таким чином, можна писати в коментарях, про те, що євреї важливіші ніж україні, про сильне єврейське лобіо та викладати свої варіанти сіоністських змов.

Інший, не такий зрадофільський варіант у не-передачі літаків Україні, полягає в тому, що ні США, ні всі гальмівні країни "старої Європи" жодного разу не сиділи у підвалах, не жили в холодних квартирах під час блекаутів, не втрачали рідних, не переміщались в інше місто (бо рідне стерте з лиця Землі), їхніх жінок не ґвалтували смердючі буряти, а їм самим не треба йти і сидіти в залитих водою окопах. Це - основна причина, і не тільки відсутності Ф-16 в небі України, як і ракет дальньої дії, і срачів на тему хто буде виробляти артилерійське БК і загалом повільних і мізерних поставок зброї в Україну. США нічого не загрожує, Європа, незважаючи на заклики "росії під своїми кордонами", не вірить у масовий наступ ерефії. Лише країни колишнього концтабору активно включені в допомогу, віддаючи нам останнє, бо чудово пам'ятають, як це жити під російською окупацією. Одним словом, - зрада. Знову.
Сторінки:
1
2
попередня
наступна