У виборчому марафоні є і нові обличчя…

До виборів залишається тиждень і напруження серед конкурентів, що прагнуть бути обраними до Верховної Ради, тільки посилюється. Для прикладу розглянемо ситуацію у виборчому окрузі №34 на Дніпропетровщині (м. Вільногірськ, Жовті Води, Верхньодніпровський, П’ятихатський, Царичанський райони).

Виборчі дублери або чорні технології на службі політ-аферистів

ВІДЕО: https://youtu.be/rZYwQevODU0

У ролику гарно описується технологія виборчих двійників, у нашому випадку – аж чотири солодкі парочки, причому Кришини, яких є два, мають ще й однакові імена. Безумовно це чорні технології на службі у політичних шахраїв.

Одномандатний виборчий округ №34

Дніпропетровська область — список

Із 20 кандидатів варто відзначити чинного нардепа Олега Кришина, сигаретного магната та бізнесмена від політики.

Виборчий прес Кришина і його депутатські пригоди

Під час дворових зустрічей з іншими кандидатами, на виробничих майданчиках і на ринках люди кажуть, що на них тиснуть, аби йшли і голосували за Кришина. Зізнаються, що за нього не хочуть йти голосувати, і є тому причина.

По-перше, за час своєї депутатської діяльності Олег Юрійович Кришин значно збагатився, по-друге, він підтримував корупціонерів й антиукраїнські закони. А саме: він не голосував за новий Виборчий кодекс, захистив депутата Розенблата від арешту НАБУ, зберіг недоторканість депутатам Лозовому і Дейдею, вимагав від Конституційного суду скасувати незаконне збагачення, був помічений у кнопкодавстві й інше, а по-третє, фактично нічого не зробив для людей, своїх виборців. https://serpom.org.ua/deputies/kryshyn-oleg-yurijovych/?fbclid=IwAR0-FdZLl0mEaQpR2O8NfxksSkdm2YbUPARZPNT0a2RBgeHa9aMxO5jjr2w

Цигарковий барон і акцизний махінатор

Секретар Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики Олег Юрійович Кришин у 2017 році в місті Жовті Води в Дніпропетровській області створює сигаретну фабрику. На підприємстві почали виробляти сигарети «Pull», вартість яких становила сімнадцять-двадцять гривень за пачку. Водночас акцизний збір становив п’ятнадцять з половиною гривень за пачку.

Секрет дешевих сигарет розкрили дві експертизи: в Міністерстві фінансів і в Київському інституті судових експертиз. З’ясувалося, що дев’ять з десяти пачок мали підроблені акцизи. На пачках з цигарками мають бути акцизи зеленого кольору – їх ставлять на сигарети вітчизняного виробництва. Проте на сигаретах, вироблених у Жовтих Водах, акцизні марки мали фіолетовий колір, що вказує на їхнє імпортне виробництво.

Олег Юрійович Кришин заявив, що це провокація, пов’язана із конкурентною боротьбою на тютюновому ринку. Народний депутат навіть був готовий судитися із засобами масової інформації, які мали намір поширювати чутки про його причетність до цього підприємства.

Декларація

Згідно з електронною декларацією, яку Олег Юрійович Кришин подав у 2018 році, він володіє шістьма земельними ділянками в селі Весняне Миколаївської області. Кожна ділянка має площу двадцять тисяч квадратних метрів.

Крім величезних володінь на Миколаївщині, Олег Юрійович Кришин задекларував ще десять ділянок, які знаходяться в місті Дніпро або в Дніпропетровській області. Всі вони записані на батьків і дочок народного депутата.

Родичі парламентарія також володіють п’ятьма житловими будинками і однією квартирою в місті Дніпро. Сам же Олег Юрійович, відповідно до декларації, у столиці мешкає в номері готелю «Київ». Площа номеру становить тридцять сім квадратних метрів.

Нові обличчя

У списку кандидатів у народні депутати – багато нових постатей, кожна по-своєму гідна, є підприємці, директори, керівник фермерського господарства, жінка – військовий медик. Здебільшого вони не мають досвіду у політиці, проте готові вчитись, аби гідно представляти інтереси своїх земляків і плідно працювати на благо регіону.

Виборцям слід уважно придивитися і зробити свій усвідомлений вибір, виходячи з об’єктивних показників. Молоді, повні сил та енергії люди, чесні й порядні професіонали зможуть зрушити Україну в бік благополуччя і процвітання. У списку кандидатів у народні депутати по виборчому округу №34 на Дніпропетровщині достойні особистості є.

https://www.cvk.gov.ua/pls/vnd2019/wp033pt001f01=919pf7331=34.html

Влад Литвин

Джерело

І допоможе ІП «Агро-Вільд Україна» відстояти свої права...

Днями в приміщенні Черкаської обласної державної адміністрації відбулось чергове засідання регіональної робочої групи з питань захисту прав інвесторів, протидії незаконному поглинанню та захопленню підприємств, де поряд з іншими, розглядалось звернення власника та генерального директора Іноземного підприємства «Агро-Вільд Україна» Бертольда Карла Алоіса Вільда.

На сторінках нашого видання ми інформували читачів, як іноземні інвестори з Баварії (Німеччина) потрапили у пастку українського законодавства. У минулому році, як стверджують німецькі господарі, шляхом фальшування документів у них відібрали фірму! Новим власником став Геннадій Міхель. У його володінні враз опинилося понад 1700 га земель для ведення сільськогосподарського виробництва та особистого селянського господарства…

Справа про незаконне відчуження власності іноземного підприємства набрала обертів. Оговтавшись від несподіванки, ошукані інвестори звернулися до суду, в прокуратуру, поліцію, органи юстиції. Поряд з цим, виконуючи зобов’язання перед орендодавцями, продовжили вести господарську діяльність. Цього року вони засіяли ячмінь та соняшник, підживили посіви, а тому сподіваються на добрий врожай.

Одначе на гарний врожай сподівається й інший «власник» – Геннадій Міхель. Він стверджує, що його працівники також засівали ці землі, а отже мають повне право збирати збіжжя. Тільки варто звернути увагу на одну цікаву деталь: розповідаючи про строки посіву, Геннадій Міхель наголосив, що посівну кампанію його фірма розпочала з 20 березня і завершила 27-30 березня, тобто на місяць раніше за іноземного інвестора. А ось збирати врожай він збирається на тиждень пізніше! Цей факт змусив членів робочої групи критично поставитись до висловлювань пана Геннадія щодо його права на збір врожаю.

До того ж, працівник журналу «Корупціонер в Україні» висловив готовність надати робочі матеріали у вигляді відеозйомок весняних польових робіт, проведених ІП «Агро-Вільд Україна». Проводячи журналістське розслідування, під час посівної представники 5 телеканалу, газети «Наша версія» і журналу «Корупціонер в Україні» тричі виїжджали на спірні поля. Селяни розповідали їм, що техніка ТОВ «Вікторія.» відразу від’їздила подалі від спірних ланів, як тільки робітники помічали журналістів з телекамерами. Про що це може говорити? Відповідь напрошується одна: про «показушність» посівних робіт та намагання Геннадія Міхеля видати бажане за дійсне. Тобто, на їхній так званій посівній робітники ганяли полями трактори з порожніми бункерами.

Бертольд Карл Алоіс Вільд

Наразі власник ТОВ «Вікторія.» претендує на врожай, до якого, за словами іноземного інвестора Бертольда Карла Алоіса Вільда, не причетний. І його аргументи, і дослідження журналістів вказують на те, що правда на боці представника німецьких інвесторів.

Таким чином, на поля Черкащини знову підкрадається війна. Причому із залученням не тільки людського ресурсу, але й техніки. Аби попередити можливе протистояння та запобігти розгортанню конфлікту, знайти мирний шлях його врегулювання, генеральний директор іноземного підприємства «Агро-Вільд Україна» Бертольд Карл Алоіс Вільд звернувся до членів регіональної робочої групи з питань захисту прав інвесторів, протидії незаконному поглинанню та захопленню підприємств Черкаської облдержадміністрації з відповідним проханням.

Члени регіональної робочої групи з питань захисту прав інвесторів, протидії незаконному поглинанню та захопленню підприємств уважно вислухали пояснення представників конфліктуючих сторін. Головне, на що звернули увагу, – захист прав селян на отримання паю, адже, на думку більшості присутніх, саме селяни стануть заручниками у війні за врожай.

Геннадій Міхель

З такою точкою зору не погодився Геннадій Міхель. На думку добродія, орендодавці від такого протистояння тільки виграють: вони отримають свою плату за оренду земельних паїв відразу від двох фірм – підприємства «Агро-Вільд Україна» та ТОВ «Вікторія.». Тобто цей громадянин не збирається поступатися правом на збирання врожаю. Ба! Навіть більше! Збирається відстоювати його в суді. Разом з тим, Геннадій Міхель не може назвати ні точних розмірів засіяних площ, ні витрачених на придбання посівного матеріалу коштів.

«Геннадій, ну це ж абсурд! – не втримав своїх емоцій один із членів робочої групи, якому набридло слухати нісенітниці про декілька посівів в одну й ту ж землю. – Слідчі швидко розберуться що й до чого!» Але ці застороги не зупинили Геннадія Міхеля. Новий власник ТОВ «Вікторія.» й надалі переконував присутніх у тому, що його працівники брали участь у посівній, про що в нього начебто є належні докази.

Про наявні докази щодо проведення посіву заявив і гендиректор ІП «Агро-Вільд Україна» Вільд Бертольд Карл Алоіс. Він назвав розмір витрачених коштів на посівну, підживлення і обробку гербіцидами посівів. А також зауважив, що хід посівної контролювали працівники правоохоронних органів, журналісти, а також самі учасники посівної за допомогою облаштованого на тракторах спецобладнання.

Як наголосив головуючий на засіданні в. о. голови Черкаської облдержадміністрації Тарас Висоцький, одними із першочергових завдань комісії є встановлення реальної ситуації на місці, яка ситуація з 519 пайовиками та їхніми земельними ділянками, хто їх фізично засіяв. Втім цілком зрозуміло, що одночасно дві сторони конфлікту не могли проводити посівну кампанію на одних і тих самих земельних ділянках. Отже, вирішили ініціювати дослідження доказової бази по факту власності засіву біологічних активів.

За підсумками розгляду заяви регіональна робоча група з питань захисту прав інвесторів, протидії незаконному поглинанню та захопленню підприємств Черкаської ОДА рекомендувала ІП «АГРО-ВІЛЬД УКРАЇНА» та ТОВ «Вікторія.» прийняти спільне рішення щодо врегулювання конфліктної ситуації задля забезпечення дотримання законності та громадського правопорядку під час збору врожаю і проведення польових робіт, запобігання фізичному протистоянню та порадила ІП «АГРО-ВІЛЬД УКРАЇНА» звернутись до працівників Головного територіального управління юстиції у Черкаській області з метою отримання методичної допомоги у складанні скарги на реєстраційні дії державного реєстратора з метою її подальшого подання до Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України.

Чи задовольниться такими порадами ІП «Агро-Вільд Україна»? Певно, ні. Для того, аби воно й надалі не тільки працювало, але й мало бажання залучати в розвиток сільськогосподарської галузі серйозні кошти, Україні просто необхідно мати якісну законодавчу базу, де б не залишалося не тільки дір, але й маленьких шпаринок для бажаючих скористатися чужим майном та присвоїти собі йому не належне. На жаль, допоки що наші закони дозволяють залишатися безкарними державним реєстраторам, котрі своїми діями порушують право на власність і завдають непоправної шкоди не лише інвесторам, але й українським громадянам, які уклали договори про оренду земельних паїв.

Один з інвесторів, Райнер Холленбах, коментуючи ситуацію, сказав: «Наразі я не можу нікому порекомендувати вкладати в Українську економіку, оскільки права інвесторів не захищені належним чином і в такому випадку дуже важко бути впевненим у власному бізнесі». Чи зможе новий парламент змінити цю ситуацію? Сподіваємося , що йому, за словами Президента України Володимира Зеленського, не буде все так «фіолетово», як народним депутатам попереднього скликання…

Інна КУПРІЄНКО

ВІДЕО: https://youtu.be/IpXX9MVjyrk

Підполковник Ластовицький ще не встиг видихнути війну, а вже продовжив своє служіння Батьківщині – Олег Володарський

Артилерійська розвідка. Командир дивізіону Вадим Ластовицький. З 2014 року на війні практично без ротацій. Вони повертаються з війни. Втомлені, спустошені, проте ЖИВІ. Тільки дивлячись в обличчя смерті, усвідомлюєш справжню ціну життя. Настільки чітко усвідомлюєш, що кожна витрачена даремно хвилина сприймається як тяжка втрата. Адже за весь цей час, котрий ми маємо, заплачено кров’ю та життям наших воїнів, які вже більше 5 років боронять нас від страшного ворога.

Саме тому вони не скаржаться, адже мають жити за багатьох. І, не зважаючи ні на що, будувати те майбутнє, про яке мріють і ті, хто залишився живим і хотіли ті, хто залишився лише в наших серцях. Дивлячись їм в очі, ані на мить не сумніваєшся, що вони зуміють це. Війна – найкращі ліки від байдужості.

Нам випала нагода познайомитися і зняти «Сповідь» із бійцями, котрі воювали пліч-о-пліч з підполковником Ластовицьким. Повага в їх очах сказала більше, ніж усі звання і нагороди разом узяті.

Цікаво було спостерігати за життям коледжу. Молоді та веселі курсанти строєм ідуть до їдальні. Під час обіду ледь чутний гомін та стук посуду. Військова підготовка. Зарядки, котрі проводить сам начальник коледжу. І живі, цікаві до усього, небайдужі обличчя майбутніх офіцерів.

На фоні побаченого, згадуючи свою службу в армії. Ми ніколи не були духовно підготовлені до сприйняття національних цінностей. Вигадані ідоли та нав’язані ідеали червоного режиму кривавими кордонами обмежували нашу свідомість та свободу світосприйняття. Знищували в нас ВОЛЮ, котра є надважливою складовою УКРАЇНСТВА.

А тут, в очах 15-17-річних юнаків та дівчат, я побачив цю волю. Вони думають, аналізують, вивчають. Цьому поколінню вже ніхто не зможе нав’язати фальшиві цінності. Саме тому я так пишаюся тим усвідомленим, виваженим, патріотизмом, котрий змусив їх вдягти військову форму у воюючій країні.

Це моє покоління ще вірить в недолугі виправдання політиканської верхівки про те, що в нас так багато негараздів і треба «ще почекати» і ми обов’язково будемо жити «по-новому». Вони – інші. Вони не питатимуть та не слухатимуть. Вони мовчки, спокійно будуть будувати нам усім Україну. І борони Боже тих, хто стане у них на заваді. Вони – покоління, загартоване на крові.

Підполковник. Вадим Вікторович… ти ще не встиг видихнути війну, а вже продовжив своє служіння Батьківщині, взявши на себе непросту місію наставника. Адже ти знаєш, в чому наше майбутнє. Ти присвятив своє життя країні і служиш їй беззастережно і самовіддано.

Світ тісний. Тарас Козлишин («Карай»), Роман Мельник «Мамонт» – його друзі та побратими. У хлопців, котрі повертаються з війни, – свій, особливий погляд на майбутнє України. Національна генетика. Вони душею приєднані до егрегору Нації.

У нашої країни є душа, мій рідний жовто-синій. Молитовна. Свята. Вона дихає. Вона тебе відчуває. Любить. Вона наче живий організм. Тонкий та ніжний. І вона прагне твоєї любові. Любові, в найвищому, найвідданішому усвідомленні цього почуття. Знаєш як це?

Вони знають. Роками щохвилини ризикувати життям заради Неньки, ані на мить не сумніваючись у правильності свого вибору. Цього і боїться червоний сатана.

Україна – це душа. І лише потім територія. Душа… і чим більше ти в неї віруєш і віддаєш себе, тим щасливішим стаєш і ти, і ті, хто поряд.

Українство – це генетична, духовна любов до своєї землі. Це вибухонебезпечна суміш духа, любові та волі. Дику та вільну душу може заспокоїти лише МОЛИТВА. Ми – молитовні, жовто-синій. Ми невпинно сповідуємося. Богу, дітям, батькам. Тернопільщина стоїть на цьому. Це фундамент її Храму. Цим ми і могутні. Вірою! І ми, діти центральних, східних, південних регіонів України їдемо вчитися в цей Храм.

Ластовицький Вадим Вікторович, українець, воїн, підполковник показав мені те, чим живе його душа. Вихованням підростаючого покоління українців.

Треба зазирнути в очі цим дітям, котрі вчаться захищати Батьківщину, щоб зрозуміти скільки мужності та вогню в їх юних серцях. Поговорити з викладачами, відчути той неповторний запах навчального закладу, побачити курсантів і підсумувати, як громадянину і українцю.

В нашій з вами країні відлуння війни розбудило козацький, степовий дух. Ми відроджуємося. Ми народжуємося заново, пам’ятаючи тисячі попередніх народжень. Завдяки таким стовпам духа та мужності, як Вадим Ластовицький.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». 

Герой програми Вадим Ластовицький

https://youtu.be/W4JEUN9wTkw

Підполковник Ластовицький ще не встиг видихнути війну, а вже продовжив своє служіння Батьківщині – Олег Володарський

Артилерійська розвідка. Командир дивізіону Вадим Ластовицький. З 2014 року на війні практично без ротацій. Вони повертаються з війни. Втомлені, спустошені, проте ЖИВІ. Тільки дивлячись в обличчя смерті, усвідомлюєш справжню ціну життя. Настільки чітко усвідомлюєш, що кожна витрачена даремно хвилина сприймається як тяжка втрата. Адже за весь цей час, котрий ми маємо, заплачено кров’ю та життям наших воїнів, які вже більше 5 років боронять нас від страшного ворога.

Саме тому вони не скаржаться, адже мають жити за багатьох. І, не зважаючи ні на що, будувати те майбутнє, про яке мріють і ті, хто залишився живим і хотіли ті, хто залишився лише в наших серцях. Дивлячись їм в очі, ані на мить не сумніваєшся, що вони зуміють це. Війна – найкращі ліки від байдужості.

Нам випала нагода познайомитися і зняти «Сповідь» із бійцями, котрі воювали пліч-о-пліч з підполковником Ластовицьким. Повага в їх очах сказала більше, ніж усі звання і нагороди разом узяті.

Цікаво було спостерігати за життям коледжу. Молоді та веселі курсанти строєм ідуть до їдальні. Під час обіду ледь чутний гомін та стук посуду. Військова підготовка. Зарядки, котрі проводить сам начальник коледжу. І живі, цікаві до усього, небайдужі обличчя майбутніх офіцерів.

На фоні побаченого, згадуючи свою службу в армії. Ми ніколи не були духовно підготовлені до сприйняття національних цінностей. Вигадані ідоли та нав’язані ідеали червоного режиму кривавими кордонами обмежували нашу свідомість та свободу світосприйняття. Знищували в нас ВОЛЮ, котра є надважливою складовою УКРАЇНСТВА.

А тут, в очах 15-17-річних юнаків та дівчат, я побачив цю волю. Вони думають, аналізують, вивчають. Цьому поколінню вже ніхто не зможе нав’язати фальшиві цінності. Саме тому я так пишаюся тим усвідомленим, виваженим, патріотизмом, котрий змусив їх вдягти військову форму у воюючій країні.

Це моє покоління ще вірить в недолугі виправдання політиканської верхівки про те, що в нас так багато негараздів і треба «ще почекати» і ми обов’язково будемо жити «по-новому». Вони – інші. Вони не питатимуть та не слухатимуть. Вони мовчки, спокійно будуть будувати нам усім Україну. І борони Боже тих, хто стане у них на заваді. Вони – покоління, загартоване на крові.

Підполковник. Вадим Вікторович… ти ще не встиг видихнути війну, а вже продовжив своє служіння Батьківщині, взявши на себе непросту місію наставника. Адже ти знаєш, в чому наше майбутнє. Ти присвятив своє життя країні і служиш їй беззастережно і самовіддано.

Світ тісний. Тарас Козлишин («Карай»), Роман Мельник «Мамонт» – його друзі та побратими. У хлопців, котрі повертаються з війни, – свій, особливий погляд на майбутнє України. Національна генетика. Вони душею приєднані до егрегору Нації.

У нашої країни є душа, мій рідний жовто-синій. Молитовна. Свята. Вона дихає. Вона тебе відчуває. Любить. Вона наче живий організм. Тонкий та ніжний. І вона прагне твоєї любові. Любові, в найвищому, найвідданішому усвідомленні цього почуття. Знаєш як це?

Вони знають. Роками щохвилини ризикувати життям заради Неньки, ані на мить не сумніваючись у правильності свого вибору. Цього і боїться червоний сатана.

Україна – це душа. І лише потім територія. Душа… і чим більше ти в неї віруєш і віддаєш себе, тим щасливішим стаєш і ти, і ті, хто поряд.

Українство – це генетична, духовна любов до своєї землі. Це вибухонебезпечна суміш духа, любові та волі. Дику та вільну душу може заспокоїти лише МОЛИТВА. Ми – молитовні, жовто-синій. Ми невпинно сповідуємося. Богу, дітям, батькам. Тернопільщина стоїть на цьому. Це фундамент її Храму. Цим ми і могутні. Вірою! І ми, діти центральних, східних, південних регіонів України їдемо вчитися в цей Храм.

Ластовицький Вадим Вікторович, українець, воїн, підполковник показав мені те, чим живе його душа. Вихованням підростаючого покоління українців.

Треба зазирнути в очі цим дітям, котрі вчаться захищати Батьківщину, щоб зрозуміти скільки мужності та вогню в їх юних серцях. Поговорити з викладачами, відчути той неповторний запах навчального закладу, побачити курсантів і підсумувати, як громадянину і українцю.

В нашій з вами країні відлуння війни розбудило козацький, степовий дух. Ми відроджуємося. Ми народжуємося заново, пам’ятаючи тисячі попередніх народжень. Завдяки таким стовпам духа та мужності, як Вадим Ластовицький.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». 

Герой програми Вадим Ластовицький

https://youtu.be/W4JEUN9wTkw

Такі люди, як отець Нестор, жертвують собою, ані секунди не сумніваючись – Олег Володарський

 Всемогутній Боже, Милосердний Отче! Я знаю, що я негідний приносити мою подяку Тобі. Ти не потребуєш нічого від мене, знаючи мою нікчемність, мою бідність перед Тобою. Але Ти дав мені ласкаво Твою заповідь приносити Тобі славословлення і подяку мого вдячного серця. Великий Боже, Милосердний Отче! Яку, достойну величности Твоєї, подяку можу скласти Тобі я, бідний і нікчемний грішник? Все ж, віруючи у Твою милість до мене грішного, у Твою всепрощальну любов, я приношу Тобі в ім’я Сина Твого, нашого Спасителя і Визволителя, жертву хвали, жертву славословлення мого відданого Тобі і вдячного серця. Ти благословляєш мене у кожній хвилині життя мого, Ти настановляєш мене на все добре, чисте і святе. Ти підтримуєш мене і ведеш мене по дорозі Твоїй, Ти приводиш мене терпляче до вічного блаженства у Твоїм Небеснім Царстві, прощаючи з любов’ю мої провини. Нехай же слава, честь і поклоніння Тобі, Богу Вічному, ніколи не замовкнуть у серці моїм, нехай воно славить Тебе, Бога Милосердного, в Трійці Святій Єдиного, Отця, і Сина, і Святого Духа‚ нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь!

•Вся людська мудрість полягає в двох словах: чекати і сподіватися!•

Александр Дюма. Граф Монте-Крісто

Архієпископ Тернопільський та Кременецький Нестор. Він зайшов до кабінету, в якому ми на нього чекали. Мене вразили глибокі та мудрі очі цієї людини. Було в його погляді щось таке, що з першої секунди зачепило якісь струни в моїй душі.

Дитячі спогади болем торкнулися серця. В такому вже далекому дитинстві залишилася дитяча дружба та багато вірних та відданих друзів. Ми годинами могли гратися у лицарів та піратів, ми запоєм читали пригодницьку літературу, ми сміялися, сперечалися, сварилися «назавжди», щоб через годину пообіцяти одне одному більше ніколи… а потім лазили по деревах, грали в футбол та весело і гучно сміялися.

Та найсвятішим та найчеснішим для нас була дружба. Зраджувати було категорично заборонено. Змалечку, кожне яблуко, кожен бутерброд (пам’ятаєте їх – свіжий хліб із хрумкою скоринкою, змащений вершковим маслом і присипаний цукром чи сіллю?) ділилися на всю ватагу хлопчаків, а бабуся, розуміючи це, давала завжди по бутерброду в кожну руку, щоб усім дісталося по шматочку. І тобі навіть не спадало на думку хоча б вкусити хліб, перш ніж поділитися з друзями.

І лише зараз там, на війні, наші герої так само діляться останнім з бойовими побратимами. Адже коли ти один, а ворогів багато, ти відчуваєш себе безпорадним. Проте коли пліч-о-пліч бойові побратими, котрі розділять з тобою останнє і завжди прикриють спину, твій дух заново відчуває це, виховане ще дворовими іграми, братерство. І всі проблеми і вороги перестають бути нездоланними.

Нехай ті очі, котрі читатимуть ці рядки з теплом з теплом згадають ці часи. І обов’язково згадають смак того бутерброда, розділеного з друзями не зовсім чистими руками.

Повернувшись з Тернопільщини, я навідав Хрещену і розповідаючи про поїздку, показував їй фото. Вона подивилася на владику Нестора і промовила: «Дуже скромна, проте рішуча людина. Такі люди жертвують собою, ані секунди не сумніваючись».

Під час «Сповіді», дивлячись в очі своєму співрозмовнику, мені чомусь згадався «Граф Монте-Крісто» Дюма. Саме в замку Іф, коли така жадана втеча була зовсім поруч…

Війна змінила нас. Залишилося в минулому наше захоплення фальшивим, блискучим та надмірним і ми нарешті стали усвідомлювати цінність щирого та справжнього.

Саме тому слова Нестора про те, що християнство – це в першу чергу любов до Бога та до ближнього, до країни, а не те, скільки разів ти вклонився іконі чи прочитав молитву, таким єлеєм пролилися на мою душу.

Мені стало просто і спокійно. Дійсно, я вже не поверну час, відібраний в мене гординею, гордістю та глупощами, проте завдяки усвідомленню цієї втрати я сьогодні маю змогу насолоджуватися кожною хвилиною життя, проживаючи її в любові та молитві.

Для мене дуже важливо зрозуміти які вони – наші українські священики, як вони відчувають Бога, як моляться... Немає в цьому фарисейства та преклоніння. Є тиша та повага.

Там, під рясою живе во істину УКРАЇНСЬКЕ СЕРЦЕ. Любить, пам’ятає, тужить, непокоїться. Але ВІРУЄ. Не зважаючи ні на що. Хто сказав, що священикам не буває складно або важко? Та попри всі життєві негаразди, навіть коли їм вкрай болить, вони здатні відчувати Божу любов і, примножуючи її власною любов’ю до Бога і ближніх, дарувати її нам, своїм прихожанам. Позолота, ліпнина нехай залишаться осторонь. Нехай серед нас буде Ісус, котрий ходив босоніж і преломляв хліб.

Ми непокірні в своєму народженні, Українство! Непокірні та незламні. Але є серед нас і ті, хто, говорячи любов’ю та молитвою, сильніші та мудріші за нас. Духівники в найвищому розумінні цього слова. Я щиро переконаний, що архієпископ Нестор – один з них.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». 

Герой програми Архієпископ Нестор

https://youtu.be/IABgcyxZfUY

Центру Лиманського району Одеської області — місту Доброславу виповнилося 217 років. З цієї нагоди народний депутат Іван Фурсін, якого і доброславці, і жителі всього 138-го округу незмінно вибирають в Раду вже не перший раз, організував справжнє свято.

Свято плавно перейшло в святкування купальської ночі. Для доброславців це стало неабияким сюрпризом — з виставками, гуляннями, смакотою. А вінцем свята став феєричний концерт за участю скрипаля-віртуоза Олександра Божика і всенародно улюбленої групи «ТІК».

Ось що написав на своїй сторінці Фейсбуку сам Фурсін:

«Вітаючи жителів районного центру зі святом, я вирішив подарувати їм в честь такого видатного дня концерт справжніх зірок — гурту« ТІК »та Олександра Божика! Увечері 6 липня перший на сцену в центрі селища вийшов скрипаль-віртуоз, майстер поєднання неперевершеного виконання і видовищного шоу, міжнародно відомий музикант Олександр Божик. Класична скрипка в руках майстра подарувала глядачам і рок, і поп, і етно-музику.

Ну, і звичайно, бурхливе захоплення глядацької зали викликав виступ всенародно улюбленого Української групи «ТІК», яка в черговий раз подарувала людям свою енергію, щирість і стильове розмаїття!

Шановні доброславці! Вітаю вас з Днем селища! Бажаю, щоб ваш селище цвів, розвивався, залучав інвестиції, щоб тут створювалися робочі місця, а люди жили в достатку і благополуччя! Щастя, здоров’я і всього найкращого!».

Але не тільки концерт порадував жителів Доброслава і гостей селища в цей день. Фурсін підійшов до справи масштабно і з розумінням, а тому веселощі почалися ще вдень, зібравши в центрі Доброслава майже всіх його мешканців.

Тут стараннями команди Івана Фурсіна і мера Доброслава Людмили Прокопечко були організовані ярмарок та виставка виробів місцевих майстрів, кафе, фотозони, «живі картини», дитячі розваги.

Особливо сподобалися всім «живі картини» на сюжети відомих у всьому світі художніх полотен.

У ході урочистої частини селищний голова Доброслава Людмила Прокопечко представила глядачам гостей свята, які прибули, щоб привітати жителів райцентру. Так, з вітальними словами до доброславців звернувся народний депутат України Іван Фурсін, депутат облради Олег Кутателадзе, представники дипломатичного корпусу, місцевих органів влади, активісти, військовослужбовці.

Ініціативу Івана Фурсіна підтримала своїм візитом також в.о. одеського губернатора Світлана Шаталова.

«Сьогодні атмосфера неймовірна, — прокоментувала вона все те, що відбувається. — Я не очікувала побачити такої кількості людей, дітей. Тут є де відпочити, є зони спеціальні та фудкорти. Це — розвиток селища і фундамент для майбутнього. Хочу побажати, щоб всі жителі Доброслава відчули потік енергії, і щоб всі бажання збулися».

Ще однією подією Дня селища став конкурс краси і таланту «Доброславська пані». Переможцем і володарем титулу стала художній керівник вокальної студії естрадної пісні «Мелодайн» Ксенія Ковальчук.

Ну, а вечір став гідним завершенням веселого дня! І такої кількості глядачів, які прийшли на святковий концерт, Доброслав не пам’ятає вже давно.

Відео: https://www.facebook.com/100037617979253/videos/119331665997432/

Купальську ніч після півночі зустрічали всі разом, розходитися не хотілося нікому. Хороводи і стрибки через вогонь. Загадані бажання.

І щира подяка людині, яка змогла це все подарувати.

Олександр Максимович пройшов значний та тернистий шлях, у нього неймовірна кількість граней – Олег Володарський

Іноді мені українці здаються таким великим гарним птахом, який сидить собі і не знає, що робиться на сусідньому дереві, який любить собі поспати, сховавши голову під крило. Крило тепле, притульне, сни історичні, красиві. М’язи розслабились, душа угрілася, — прокинувся, а дерево під ним спилюють, гніздо впало, пташенята порозліталися хто куди, сидять на інших деревах і цвірінькають вже по-іншому.

Ліна КОСТЕНКО, «Записки українського самашедшого»

Олександр Максимович Сич, голова Івано-Франківської обласної ради. Цей українець пройшов значний та тернистий шлях до здійснення своєї мрії. У нього неймовірна кількість граней. Проте найфундаментальніша та найбільш резонуюча – він ЛЮДИНА. Людина, котра мислить, відчуває, пише. Громадянин своєї країни, котрий свідомо осмислює історію, культуру та генетику своєї Нації.

Природжений політик, під час «Сповіді» він відкинув дипломатію і йому стало сили чесно розповісти про те, що бентежить його розум, душу та серце.

«Сповідь». Покута. Коли ти втрачаєш згоду із самим собою. Непокоїшся. Навіть інколи соромишся. А потім тобі стає настільки важливо бути абсолютно чесним та щирим, що ти забуваєш про камери та про тисячі глядачів, котрі дивитимуться твою «Сповідь».

Олександр Максимович розпочав програму як досвідчений, обережний, виважений політик, проте раптом зупинився, на мить замислився і все ж таки зумів відкрити нам людину, Олександра Сича.

Є люди, з котрими «смачно» думати і «апетитно» вести навіть найскладніші діалоги. А в нас вони надзвичайно важкі.

Нас тисячі років позбавляли можливості усвідомлювати свою генетичну спадщину. Замість того, щоб, вивчаючи минуле, будувати майбутнє, кращі з нас віками змушені були вмирати та вбивати, аби не втратити хоча б сьогодення.

В прогресивних світових спільнотах з цього приводу працюють цілі інституції, котрі культивують генетичну пам’ять, формують ставлення до тих чи інших історичних фактів, опікуються культурологічною спадщиною, зберігають традиції. Все це надскладні процеси, хід яких не має зупинятися ані на мить.

І чим більше людина, патріот присвячує себе своїй державі, тим більше він починає замислюватися над несправедливістю історичних процесів. Проте найбільшим лихом для нас усіх продовжує бути ВІЙНА.

Я не знаю, як і про що думають інші. Мабуть нікому, окрім Всевишнього, не дано про це знати. Але я щиро переконаний, що турбуючись про долю своєї країни, переживаючи її біль як свій власний, людина несе в собі МИР.

Він щиро посміхається усім. Він захоплюється своєю Батьківщиною. Він знає та усвідомлює завіти дідів-прадідів. А ще… він мріє зробити щось важливе для своєї країни, залишити щось після себе. Та не для того, щоб його любили та дякували йому, а лише тому, що мріє хоч якось віддячити своїй Україні, котра подарувала йому все, що він має, усе, що він любить і чим дорожить.

Багато часу минуло після зйомок «Сповіді» з Олександром Максимовичем, а я подумки часто продовжую наш діалог. Безліч запитань, котрі лунають в голові. Непростих, гострих запитань. На теми, спілкування, на які нам так не вистачає. Це загальнонаціональний інтелект. Громадянський. Суспільний.

Для того, щоб докопатися до нашої до нашої справжньої історії та генетики потрібно зрізати величезний пласт хворобливого комуністичного антиукраїнського середовища. Це болісний процес. Нас ще довго буде лихоманити від нього. І це не дивно, адже більше ста років країною намагаються керувати внуки та правнуки вихованців мавзолейної мумії.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». 

Герой програми Олександр Сич

https://youtu.be/g2bvv5fiXSw

Екс-мер Києва обгрунтував причини, чому доцільніше це саме в «Експоцентрі України»

Усім відомий колишній київський градоначальник Олександр Омельченко, а тепер знову кандидат в народні депутати по 223-му округу, на своїй сторінці ФБ виступив з пакетом пропозицій і практичних обґрунтувань доцільності перенесення адміністрації президента не до Українського дому, а в «Експоцентр України» (колишній ВДНГ).

Зокрема Олександр Олександрович вважає, що це врятує місто від нескінченних заторів. Також буде врятована програма реконструкції Києва, яка, починаючи з Європейської площі, захоплює Майдан Незалежності і прилеглу територію, що входить до Генплану забудови Києва зі збереженням унікального ансамблю.

А ось Національний комплекс «Експоцентр України» – це, за словами досвідченого екс-мера, ідеальне місце для місця розташування офісу Президента України. До того ж цей комплекс має цінні споруди архітектурного ансамблю державного значення. На частині територій Голосіївського парку розміщені озера з білими і чорними лебедями, сотні цінних дерев українського і європейського походження. Цей комплекс придатний як для роботи, так і для проживання, — зазначив Олександр Олександрович.

Молитва до Святого Архангела Михаїла

Преславний князю Небесних військ, святий Архангеле Михаїле. Оборони нас у нашій битві «проти начал, проти властей, проти правителів цього світу темряви, проти духів злоби в піднебесних просторах». Прийди на поміч людям, котрих Бог створив на свою подобу, і котрих Він відкупив за велику ціну від рабства диявола. Свята Церква вшановує Тебе, як її сторожа і захисника. Тобі Господь довірив душі відкуплених, щоб їх провадити до Неба. Тому молюся, щоб Бог Миру стер сатану під нашими ногами, щоб він більше не міг затримувати в полоні людей і наносити шкоду Церкві. Жертвуємо наші молитви Найвищому, щоб вони без затримки привели на нас Його Милосердя. Схопи дракона, «змія стародревнього, він же диявол і сатана», зв’яжи його і скинь в бездонну пропасть, «щоб не міг він більше зводити народи». Амінь!

Отець Назарій. Храм Архистратига Михаїла в селі Довгопілля, Івано-Франківської області. Ми досить довго їхали ледь примітною гірською дорогою. Ліворуч від дороги пролягала скута кригою річка, а праворуч простягнулися села. В тих селах живуть спокійні та мудрі люди, котрі печуть хліб, виховують дітей… і вірують в Бога.

Отець Назарій. Священик серед гір. Там, де навколо лише Бог і прекрасний світ, котрий Він для нас створив. Мені дуже легко повертатися туди подумки, адже там душа почуває себе так легко і затишно. Я закохався в Карпати, в Гуцульщину, Верховину… Там живе Бог… Його шепіт лунає горами…

Отець Назарій. Священик, котрий збудував в тих горах три храми. Адже до того його прихожанам доводилось долати ледве не десятки кілометрів гірських доріг, щоб відвідати храм. Сильна людина. Полум’яний дух. Палаючий погляд…І тепла, батьківська посмішка. Сивоволосий священик, котрий так по-дитячому щиро любить Господа. Великий храм та вівтар.

Він дав мені потримати амулет зі святими мощами. Ми розпочали «Сповідь» і він, по праву старшого та мудрішого, спокійно попросив самим лише поглядом повернути святиню. Ні за яких обставин не можна бентежити спокій та тишу душі священика. Він в своєму храмі душею відчуває кожну ікону, кожний закуток.

Зайти, вклонитися, перехреститися і щиро покаятися у своїх гріхах та турботах Господу, віддавши Йому душевний тягар і наповнитися натомість Його любов’ю.

Гірський священник, до якого ідуть прихожани з трьох сіл. Він обіцяв Господу любити цих людей. І говорити правду. Щиро. Вірно. Він просто зобов’язаний бути сильним. Це його покликання. Адже ті, хто стоять поруч із ним під час молитви потребують відчути його віру і почути від нього про Бога… В горах. Там, де природа не завжди милостива до людини.

Ми підіймаємо голову і прохаємо Його пощадити та змилостивитися… Він дивиться на нас і дає нам саме те, що нам необхідно, а не те чого ми бажаємо…

Господь – строгий Вчитель, і водночас добрий та люблячий батько. Отець небесний…Звертаючись до якого ми стаємо чистіші та милосердніші…

Ми їхали назад, до Верховини, а я подумки повертався до нашої «Сповіді» з отцем Назарієм, сумніваючись в тому, чи зумів я розпитати про найважливіше священика, котрий так ясно та чітко бачить душі людей, що приходять до нього…

Отець Назарій подарував нам ікони, котрі зайняли своє місце в моєму домашньому вівтарі. І щоранку та щовечора під час молитви я звертаюся до них і знову бачу гори, серед яких отець Назарій збудував храм Архистратига Михаїла…

Гори – це місце ВОЛІ. Такої вже забутої, навіть незвичної для нас. Дикої, чистої, незаплямованої… Це сила поколінь предків, котрі віками вимолювали для нас майбутнє. Це шепіт Бога, котрий можна відчути тільки в Молитві…

Я пронесу через усе життя пам’ять про священика Назарія. Будувати храми, допомагати душам людей… і беззастережно та щиро вірувати в Господа… Я щасливий тим, що Бог дарував мені зустріч із цією ЛЮДИНОЮ.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». 

Герой програми Назарій Лозинський

https://youtu.be/DU50kT9XKY8