Стефлюк Дмитро Петрович, голова Громадськоі організації «Всеукраїнське товариство «ГУЦУЛЬЩИНА». Високий поважний чоловік зайшов у приміщення і по-доброму посміхнувся. Ми розпочали «Сповідь» і я, наче дитина, захоплено слухав гуцула, котрий бачить і усвідомлює свій етнос, глибинно вивчаючи культуру, історію та традиції своєї любої та рідної Гуцульщини.

Навпроти мене сидів мудрий політик та дипломат. Він миттєво сприймав мої запитання і відповідав на них тепло та щиро. Він з цікавістю дослухався до наших спостережень, думок, роздумів. З ним дуже «смачно» думати.

Він показав нам величезну карту Гуцульщини, пояснив важливість об’єднання гуцулів, необхідність відновлення етнічної усвідомленості, популяризації культури та традицій цього неймовірного етносу. В ньому палає Гуцульщина.

Та чи не найважливішим для мене фрагментом цієї «Сповіді» стало запитання, котре я ставив з певним острахом: «Це Україна?». І полегшено зітхнув, коли мені з гордістю відповіли: «Безсумнівно. Це і є справжня, сильна та неймовірно добра Україна».

Його погляд, постава, манера говорити не залишали сумніву в тому, що за плечима цієї людини стоїть усвідомлення величі спадщини предків, котру він щосили намагається відновити та примножити. І над усім цим майоріє жовто-блакитний прапор…

Щоб усвідомити Гуцульщину, недостатньо прожити там місяць. Треба вдихнути її в різні пори року – потрапити під літній дощ, назбирати грибів, помилуватися засніженими вершинами, посидіти під стінами Храму…

Вони (гуцули) неймовірно об’єднані, наче велика родина. Є неосяжний внутрішній стрижень у цієї гірської та непокірної крові. Стрижень віри. Я не втомлююся це повторювати. Всоте. Втисячне. Віра та важка праця… і щира та чесна посмішка.

– Слава Ісусу Христу!

– Навіки слава Богу Святому!

Моя УКРАЇНСЬКА НАЦІЯ неймовірно мудра. Надзвичайно ніжна та добра. Там, де не змогли знищити її генетичне коріння. Куди не занесли інфекцію зради. Там, куди не пустили сатану.

Я часто чую: «Я пізніше помолюся». В душі живе або Бог, або нечистий. Не можна потім, потім надзвичайно складно…гріхи, розростаючись наче бур’ян, знищують зерна добра та любові. Гуцули, котрі пам’ятають завіти предків, прекрасно це розуміють.

Нам не хотілося завершувати цю «Сповідь». У розмові ми згадали і сучасні гуцульські фестивалі, котрі вже стали традиційними, і давні традиції, і вміння гуцулів ґаздувати, котре передається з покоління в покоління…

Гуцули неймовірно об’єднані. Вони зберігають свої традиції та культуру протягом віків, живучи з високо піднятою головою, при цьому низько вклоняються могилам предків. І стають на коліна під час молитви… не озираючись, не зважаючи на думку оточуючих. Вони ще до народження привчаються до Бога і не втрачають Його протягом всього життя.

Величні Карпати, надзвичайна природа і споконвічний шепіт Бога… Священна земля… Земля любові та щастя…

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». 

Герой програми Дмитро Стефлюк

https://youtu.be/e2CivC7zkRw

А настоящие преступники гуляют на свободе и продолжают свою незаконную деятельность

Вслед за публикацией цикла материалов о беспределе правоохранительных органов Украины в случае с задержанием адвоката и правозащитника Константина Бильцана из г. Днепр редакция «Нашей версии» провела расследование аналогичной по своей сути полицейско-прокурорской стряпни по отношению к киевскому правозащитнику Виктору Заецу.

Не напрягая свой скудноватый интеллект, отечественные правоохранители по все стране действуют по шаблону времен Януковича. Виктор Заец оказался в аналогичной ситуации на полгода раньше Константина Бильцана.

Так, адвоката и правозащитника из Днепра обвиняют в том, что он, возглавляя общественные организации, проводил митинги под стенами ООО «STEKO», блокируя нормальную работу предприятия, и таким образом вымогал взятку за прекращение организованных протестных акций. Впрочем, доказательств того, что Константин Бильцан вымогал деньги и получил их, у стороны обвинения нет. В момент задержания денег у него обнаружено не было. Их нашли в 100 м от основного места развития событий, и кто их туда доставил, а главное – по чьему негласному распоряжению – еще предстоит узнать в процессе судебного следствия. Константин Бильцан категорически отрицает причастность к данному преступлению, чем очень раздражает не только прокуроров, но и судей. Он расценивает свое задержание исключительно как инструмент борьбы с неугодными власти гражданами.

В деталях оба случая немного расходятся, но в принципе можно говорить о шаблонной схеме работы украинских пинкертонов. И как результат, Виктор Заец сидит в СИЗО, а настоящие преступники гуляют на свободе и продолжают свою незаконную деятельность.

На пару минут благодаря сайту «Корреспондент» (https://blogs.korrespondent.net/blog/politics/4005161/) вернемся в декабрь 2013 года. Одна из проблем семейства Дегрик-Шевцовых заключалась в том, что ранее компания leogaming, которой управляла Алена Владимировна Дегрик, была замешана в нескольких скандалах, связанных с подозрением в отмывании денег.

Именно в 2013 году против Дегрик А.В. и Шевцова Е.А. было открыто уголовное производство №32013110000000298. По версии следствия, Дегрик Алена Владимировна, совместно с Шевцовым Евгением Александровичеми совместно с другими лицами создали механизм легализации доходов, полученных преступным путем. Следует отметить, что вышеуказанное уголовное производство за последние годы то закрывалось, то возобновлялось. Поэтому вполне понятны причины, по которым Алена Дегрик и ее супруг Евгений Шевцов, он же – новоназначенный руководитель Первого управления организации досудебных расследований Государственного бюро расследований, могли бы беспокоиться за беспроблемное назначение Евгения Шевцова...

Представители общественных организаций (в их числе и экс-депутат Киевского облсовета, режиссёр кино, юрист, общественный деятель ВОО «Всеукраинский союз народных реформ» Виктор Заец – ред. НВ), обвиняющие семейство Шевцовых в фиктивном предпринимательстве, легализации (отмывании) доходов, полученных преступным путем, и уклонении от уплаты налогов и сборов утверждают, что «прикрытие» уголовного производства №32013110000000298 стало возможным благодаря двум людям.

А именно – старшему следователю по особо важным делам третьего отдела Главного управления ДФС города Киева Стринже Геннадию Львовичу и первому заместителю начальника главного управления ГФС города Киева Скороходу Игорю Владимировичу. Последний, кстати, широко известен в узких кругах ГФС, оставшийся на службе после бегства своего бывшего патрона (и главного налоговика при Януковиче – ред. НВ) Александра Клименко, и в отличие от своих бывших коллег, стремительно продвигающийся далее по служебной лестнице...

Правда, обнаружился также еще один влиятельный человек, вольно или невольно поспособстовавший тому, что обвинения против семейства Шевцовых в отмывании средств несколько сошли на «нет». Это глава НБУ Яков Смолий, официально признавшийся в знакомстве с Аленой Дегрик. Собственно, именно Смолий в ответ на депутатский запрос народного депутата Андрея Лозового лично подписал документ о том, что НБУ не имеет претензий к Алене Дегрик и не видит в ее действиях нарушений. Ну, и факт, что дочка Смолия и Алена Дегрик состоят в родственных отношениях (кумовья), никого особо не смущает...

Наверное, именно поэтому Leogaming Pay в 2016 году получила лицензию от государства на перевод денежных средств без открытия счетов. Сама платежная система «Лео» получила право на существование чуть позже, в январе 2017 года. Документальное прикрытие, с учетом того, что при создании платежной системы «Лео», декларировалось предоставление населению широкого спектра услуг, а не только онлайн-казино, выглядело вполне благопристойно.

Разгневанные на правозащитника Виктора Заеца супруги Шевцовы в компани с первым заместителем начальника главного управления ГФС города Киева Игорем Скороходом заказали сюжет на канале 1+1 в программе «Грошi». Оказывается там все так просто – плати деньги, давай материалы и сюжет у тебя «в кармане», что и случилось 28 января с.г. В редакции «Нашей Версии» заинтересовались сюжетом про «псевдоактивиста Виктора Заеца» и провели собственное журналистское расследование.

И вот что мы установили: оказалось, что Виктор Заец на основании интернет переписки (смотрите ниже) обосновал и законно собрал мирную акцию возле здания ДФСУ. Правозащитник поставил цель, чтобы настоять на проверке законности закрытия уголовного производства № 32013110000000298.

Понятно, почему подследственный Скороход сотоварищи называют его псевдоактивистом, но как может уважаемый в стране канал 1+1 выпускать в эфир о таких гражданах Украины как Виктор Заец гадости, ломая их заработанную годами репутацию?

Например, в сюжете программы «Гроші», так называемый «потерпевший» Максюк говорит про шприц, которым ему угрожали. Но в редакции НВ есть аудиозапись, которую на встрече с согласия Максюка сделал Виктор Заец. И уверяем читателей, что нет там никаких шприцов, а есть признание долга, а не как в сюжете про какой-то банк. Кроме того, если у человека вымогали деньги и хотели нанести вред здоров’ю, то почему Максюк сразу не вызвал полицию или хотя бы не сообщил администрации ресторана «Прага» о случившемся?

Ответ очевиден: потому что ничего подобного не было!

Кстати, в заключение первой публикации нашего расследования предлагаем внимательно ознакомиться с «Договором займа денег», на котором стоят подписи Константина Викторовича Максюка и его кредитора.

Стас ЧЕРКАС

(Продолжение будет)

Від цього страждає, зокрема, арабська діаспора, бо свавілля здійснюється під виглядом боротьби з Ісламською державою

Правоохоронні органи України, зокрема, СБУ і Прокуратура, використовують свої повноваження для тиску на іноземців-підприємців, що має серйозні наслідки як для міжнародного іміджу України, так і інвестиційної привабливості країни.

Про це йшлося на прес-конференції «Протидія ксенофобії та захист прав етнічних меншин в Україні. Чому правоохоронні органи неефективні?», Яка відбулася в п’ятницю, 31 травня, в приміщенні агентства «Інтерфакс» — Україна.

Особливу увагу було приділено лідеру йорданської діаспори і бізнесменові з Дніпра Дарваішу Факхрі Мустафі Хасану, вбитому на початку 2015 року, компанії якого продовжують піддаватися систематичним нападкам з боку спецслужб і поліції.

За словами представника Українсько-Арабського центру Антона Вершини, другий рік поспіль поліція, СБУ і судді буквально «знущаються», придумуючи все нові і нові неймовірні звинувачення.

«Наприклад, слідчі Соборної відділення поліції Дніпра відкрили кримінальне провадження щодо ТОВ« Світ Освіти », в якому працюють представники арабських діаспор. У документах обвинувачення йдеться про те, Дніпровський інститут традиційної і нетрадиційної медицини працює на базі Дніпровського медичного університету, хоча останнього просто не існує ні в жодних реєстрах », — говорить Антон.

Одна зі справ грунтується на звинуваченні в організації вербування людей для терористичного угрупування «Ісламська держава». Причому під час допитів, на які представників діаспори викликають кожні кілька тижнів, слідчі задають питання тільки про внутрішні операції з надання освітніх послуг іноземцям.

Як каже голова громадської організації «Неурядова медійно-адвокаційна група» Іван Красиков, суди виносять по кілька визначень і інших актів з абсурдними визначеннями.

«Ні суддям, ні правоохоронцям не заважає зміст в судових документах таких визначень, як« сирійсько-іранський конфлікт ». Тобто ТОВ «Світ Освіти» звинувачують у вербуванні та підборі людей для неіснуючого конфлікту», — розповідає Красиков.

До того ж слідчі дії, що проводяться по необґрунтованих звинувачень, порушують закони. Наприклад, 164 ст. КПК, яка забороняє вилучати техніку, але оперативники вилучають все, аж до моніторів, внаслідок чого компанії зазнають колосальних збитків.

«Цю конференцію проводимо ми, тому що представники діаспор настільки залякані, що бояться пересуватися по місту і країні. Деякі з них навіть використовують спеціальні заходи безпеки », — зазначив глава адвокаційної групи.

Представники звернулися до нового керівництва країни і закликали приділити особливу увагу створенню спеціальних органів громадського контролю за правоохоронними структурами.

Джерело

Роль розвідувальної аналітики в діяльності правоохоронних органів складно переоцінити – попит на такі послуги повсякчас зростає, особливо після 11 вересня 2001 року. Ефективність використання результатів розвідувальної аналітики може стати саме тим компонентом, який визначить успішність чи провал операції. Підрозділи розвідувальної аналітики забезпечують відповідну підтримку в процесі виконання державними інституціями широкого спектру визначених завдань на всіх рівнях від муніципального до загальнодержавного та міжнародного. Особливо сьогодні, коли обсяг інформації є досить значним (дехто навіть вважає його надмірним), але при цьому вона може бути незрозумілою або суперечливою, розвідувальна аналітика здатна забезпечити результативну правоохоронну діяльність.

Відкриваючи друге десятиріччя тієї епохи, яку раніше було прийнято називати «новим тисячоліттям», правоохоронна спільнота отримала нову можливість змінити свій підхід і розуміння специфіки розвідувальної аналітики. Праці провідних іноземних фахівців, офіцерів кримінальної розвідки та аналітиків з трьох континентів: «Базові принципи розвідувальної роботи» (1971, 1976 рр.) (Е. Дрекселя Годфрі та Д. Р. Харріса, «Розвідка-2000: перегляд основних принципів», (2000 р.), «Кримінальна розвідка у ХХІ сторіччі» (2011, 2017 рр.) (Міжнародна асоціація аналітиків правоохоронних структур (IALEIA) та Асоціація розвідувальних відділів правоохоронних структур (LEIU) сформували новий підхід до осмислення концепцій, представлених у «Базових принципах розвідувальної роботи». Він містить огляд історичного розвитку служб кримінальної розвідки та їх поступової інкорпорації в правоохоронні структури, авторську позицію щодо значення кримінальної розвідки, необхідності формулювання місії тактичної та стратегічної розвідки, а також опис розвідувального процесу.

Ефективне залучення підрозділу розвідувальної аналітики є надзвичайно важливим для діяльності правоохоронних органів у контексті забезпечення більш глибокого розуміння кримінального середовища та визначення методів протидії злочинним угрупованням. Зазначений підрозділ надає державним інституціям відповідні знання та рекомендації, що зумовлює ефективне застосування їхніх ресурсів. Завдяки правильному визначенню завдань підрозділ розвідувальної аналітики може бути неоціненно корисним під час розроблення стратегічних планів для підготовки до потенційних викликів.

Розвідувальна аналітика це процес, що передбачає планування та спрямування, збір, оцінку, зіставлення, аналіз, розповсюдження та повторне оцінювання інформації про підозрюваних, злочинців та/або організації. Розвідувальна аналітика надає знання, які створюють можливість обрання правоохоронними органами проактивного підходу до реагування на дії правопорушників, тобто спроможність виявляти й розуміти наміри злочинних груп, які діють у межах їхньої юрисдикції. Після виявлення злочинних груп та ознайомлення з відповідними алгоритмами й принципами їхньої діяльності правоохоронні органи можуть розпочинати оцінювання поточних тенденцій у злочинному середовищі, прогнозувати їх розвиток і за певних умов запобігати майбутнім злочинам. Розвідувальна аналітика також надає знання, на яких базуються прийняті рішення й обираються відповідні цілі (суб’єкти, злочинні групи або підприємства) для ініціації розслідувань. Незважаючи на те, що розвідувальна аналітика може бути використана для забезпечення відповідної підтримки процесу розслідування, операцій зі здійснення нагляду та судового розгляду кримінальних проваджень, її цінність полягає також у забезпеченні раціонального управління та розподілу ресурсів правоохоронних структур, наповнення бюджету й виконання ними своїх обов’язків щодо прогнозування загроз для суспільства з метою запобігання злочинним проявам.

У перші десятиліття минулого сторіччя «організована злочинність» була синонімом La Cosa Nostra (LCN) або мафії. Сучасна структура організованої злочинності є більш ускладненою, оскільки фактично становить мережу із безліччю нових злочинних груп, багато з яких є добре організованими утвореннями як і LCN, метою яких є прибуток і влада. Ці злочинні групи вміщують у себе ОЗГ, що торгують кримінальними бізнес-моделями; кримінальні організації, що формуються на основі національної чи етнічної приналежності; наркоугруповання і безліч злочинних груп загальнокримінальної спрямованості. Існують також різні злочинні екстремістські групи й неформальні збройні угруповання, які демонструють антиурядові настрої.

Всі злочинні групи так чи інакше пов’язані з однією чи декількома кримінальними схемами (азартні ігри, проституція, крадіжки, торгівля наркотиками, ухилення від сплати податків, розкрадання бюджетних коштів, здирство, рейдерство, контрабанда, фінансове шахрайство та вбивства). Деякі з них застосовують складні технології для підтримання своєї злочинної діяльності – поява численних Інтернет ресурсів буквально за останні кілька років відкрила нові можливості для отримання фінансової вигоди злочинцями. Активізація ж «високотехнологічної» злочинності залишається одним із найскладніших викликів для правоохоронних органів.

Розвідувальна аналітика відіграє важливу роль у правоохоронній діяльності, оскільки вона є надійним інструментом виявлення незаконної діяльності в межах громади і дає можливість висунути обґрунтовані гіпотези в процесі прогнозування потенційних злочинних проявів. Повсякчас відбувається ускладнення структури злочинних організацій та ОЗГ. Завдання правоохоронних органів полягає в тому, щоб бути готовими до такої «еволюції» та мінімізувати вплив злочинної діяльності на громаду або (як більш глобальна мета) запобігти вчиненню подальших злочинів.

У досягненні зазначеного правоохоронні органи потребуватимуть досить жорстких і комплексних стратегій для протидії загрозам з боку організованих злочинних груп. Своєю чергою, розвідувальна аналітика, за умови отримання правильних завдань та ефективного використання її потенціалу, є головною зброєю в арсеналі правоохоронних органів. Збір, аналіз та розповсюдження оперативних даних забезпечують набуття правоохоронними органами знань, необхідних для нейтралізації або запобігання злочинності.

«Просвіта» для Степана Волковецького – це спосіб життя, сповнений усвідомлення української культури та історії – Олег Володарський

Волковецький Степан Васильович, Народний депутат України І та ІІ скликань, голова Івано-Ффранківського обласного об’єднання ВУТ «ПРОСВІТА» ім. Т. Шевченка, кандидат технічних наук, доцент, кавалер Ордена «За заслуги» ІІІ, ІІ ступенів. Досконалість вимагає досвіду. Досвід набувається довгими роками невпинної праці та самовдосконалення. І коли це фундаментально пов’язано з внутрішнім голосом рідної української генетики, тоді і з’являється те, чого нам досі так не вистачає – ідентифікація Нації.

Знайти себе як величний народ з величною історією серед величезного. Знайти, відчути та РЕАЛІЗУВАТИ. Ми були, є та будемо. Проте, знаючи нашу кров, – сильну, стрімку, непокірну, нам не дають реалізувати свої генетичні можливості.

Нас так і не змогли втопити в нашій же крові, котра майже не переставала литися протягом усієї нашої історії. І навіть сьогодні, коли на одному кінці країни ми вмираємо, на іншому – ми народжуємося, любимо та віруємо. І найсвятішим і найважливішим залишається наша духовність.

Ми неймовірно добрі та працьовиті. Але й люті. Люті, коли нас змушують вмирати. Ми за більш ніж тисячу років навчилися велично та гідно вмирати. Це боляче. Та іншого виходу ми просто не маємо. Ми живемо, всім смертям та бісам наперекір. Відкриваємо красиві від ніжності очі, торкаємося лагідними губами чола малюків і п’ємо гарячу гірку каву, згадуючи кров та війну…

Ми обіймаємо щирою, світлою душею Україну-Мати і не залишаємо собі ані шансу на слабкість. Тільки любити. Назавжди. До останнього подиху. Подивися на обличчя хлопців, котрі загинули. Вони назавжди посміхаються. І коли сьогодні чорним птахом прилетіла до нас звістка про загибель Воїна…ми тихо та мужньо мовчимо, а в середині все розривається від болю. Коли закінчуються слова, починає прокидатися величезний вулкан всередині Нації.

Нас вбивають на фронті і зраджують в тилу. Нам забивають голову вірусною інформацією. Ми можемо випадково зайти у ВОРОЖУ церкву… Та ми живемо. Живемо пам’яттю тих, хто віддав своє життя за рідну землю.

Герой цієї «Сповіді» не потребує ані коментарів автора, ані роз’яснень щодо того, чим він живе та як мислить. Це Українець, котрий присвятив своє життя Україні. І останній форпост його служіння Нації – потужна та надважлива організація, котра стоїть на варті українства, по крихтах збираючи СПРАВЖНЮ історію, не даючи ворогу знищити Україну в кожному з нас.

«Просвіта» – це спосіб життя, сповнений усвідомлення української культури та історії. Кожен нерв цієї організації відображує епоху становлення нашої культури та державності. Патріотизм, повага до предків та історії, богомольність – це все те, що так вирізняє Західну Україну. Усвідомленість, креативність, свіжість мислення та душевне тепло – Східну. Мрійливість, поетичність, працьовитість та невтомність – Північну. І вміння обійняти всіх душею, посміхнутися, пишатися та пам’ятати – Центральну.

Саме заради цього Степан Волковецький присвятив своє життя нашій країні. За його спокійним поглядом видно, як він пишається духом своєї рідної Нації. Він захоплюється, він дихає цією країною. І він знає – вона обов’язково переможе. Це СВЯТА ВІРА, котра не завершиться ніколи.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». 

Герой програми Степан Волковецький

https://youtu.be/NXzUwtRpZcA

Отець Роман обійняв мене на прощання і всю дорогу мені було по-дитячому тепло та затишно – Олег Володарський

Молитва до Пресвятої Богородиці в чудотворній Іконі Зарваницькій

(Складена Митрополитом Атаназієм Шептицьким)

Місце Божого й Твойого вдоволення я прийшов посітити, Мати милосердія, щоби м узрів велич благодати. Тобі дано Богом, непостижиму Твою славу й невисказане милосердя, в котрому я недостойний желаю Тебе почитати.

Ти достойніша всякої чести, Ти наповнена Божими ласками, Ти Царице неба й землі. Недужі через Твоє посередництво отримують здоровлє, пригноблені горем удаються до Тебе, дізнають полегші; всі, що Тебе в молитвах почитають і Твойого Покрова шукають, осягають у Тебе ласки. За приміром тих і я, недостойний та скаяний, удаюся до тебе, Пречиста, в надії Твойого милосердя й невисказаної Твоєї благодати. Подай мені, як і іншим грішникам, на цьому місці Твойого вдоволення поміч і заступи мене, недостойного, перед Твоїм єдинородним Сином, Господом моїм Ісусом Христом, справедливий гнів за мої прогрішення переміни на милосердя й відпущення. Не дай мені погибати в гріхах, но Ти, яко джерело ласки, подай богацтво цьої ж ласки мені прохаючому; дай окаянному, котрий Тя молить, в імені Сина Твойого Єдинородного, щоби м удостївшися Твоєї любові, міг з Тобою Його славити в вічні віки. Амінь!

Працюючи у Верховині, ми проживали в будинку із глиняною піччю, в котрій так затишно палає ватра… Це просто неймовірно! За вікном, на вулиці, всюди – гори, тиша і шепіт Бога.

Щоранку з вікна спостерігав за життям родини Коржуків – Марії Василівни та Василя Васильовича, їхніх дітей та онуків. Гостинність та привітність цієї родини безмежні. Слова зайві. Це Люди. З великої літери. У мене склалося враження, що я знайомий з ними усе життя.

Лестити не вмію. Зовсім. А ось вклонитися та пам’ятати добро все життя – це те, чому навчений з дитинства. Та спочатку мені було не зручно, не затишно в моїй кімнаті. Не міг зрозуміти, що відбувається. Поки під час вечірньої молитви не підняв голову та не побачив на стіні ікону Зарваницької Божої Матері. І раптом усвідомив – я не віддав шану, не прохав благословення, не звернувся до неї… А вона дивилась на мене материнськими очима і з легким докором нагадувала мені, що в моєму віці і при моїй вірі слід шанувати святині господарів.

Марія Василівна – католичка. Я поділився з нею своїми спостереженнями. Вона з цікавістю подивилася на мене, а її очі сяяли вірою та милосердям…

В один із днів я вийшов з дому, щоб попрямувати до дверей греко-католицької церкви для «Сповіді» з отцем Романом Болехівським, а мене проводжали теплі погляди Марії та Василя Коржуків.

– Іди туди, – говорили вони мені, – де ми черпаємо віру… Віру поколінь. Віру любові.

І найстрашніше в такі моменти – не виправдати цієї довіри.

Це був день чудес. Для мене, людини, яка живе без шкіри і відчуває самою душею як хороше, так і зле, це був день величезної любові, котру дарує нам Ісус.

Ми зайшли до храму, і я одразу побачив віруючих, котрі молились, стоячи навколішки. І слова молитви… Я почав порівнювати відчуття під час відвідин храму рідної церкви та від перебування в католицькому храмі… Ісус дивився на мене і мовчки посміхався. Яка різниця, де ти є? Головне, що ти віруєш. Господи, допоможи нам об’єднати нашу церкву! Ісусе, дай нам сил!

З одного боку стояли перед очима Дмитро Поворотний, Василь Вірозуб, Андрій Ляшик, Тарас Климович, Василь Лозинський, Іван Владика, Кирил Кальницький, а з іншого – Василь Мандзюк, Юрій Попович, Микола Мединський, Роман Болехівський… Моя Українська Церква. Мій кровний та рідних Храм. Господи, навчи нас! Дай сили виправити історичні помилки, через які ми йдемо різними дорогами до одних і тих же Ікон, керуючись тими самими заповідями.

Отець Роман розмовляв зі мною, наче з братом. Мене переповнювала вдячність. Одна й та ж Нація. Одна й та ж Віра. Немає різниці. Всі рідні. Помилуй нас, Боже!

Незабаром я буду на Тернопільщині і там обов’язково зніму «Сповідь» біля ікони Зарваницької Божої Матері. Я буду благати її і Господа про об’єднання наших церков в ЄДИНУ УКРАЇНСЬКУ ЦЕРКВУ.

Коли ми будемо молитися разом, це буде вкрай сильний, вкрай потужний крок. Ми вже йдемо до Бога, нам лише треба взятися за руки і не соромитися, не боятися читати вголос молитву на рідній українській мові.

Отець Роман обійняв мене на прощання і всю дорогу мені було по-дитячому тепло та затишно. Я дякую Богу, що я українець. Навколо мене сила силенна надзвичайних, неймовірних людей.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». 

Герой програми Роман Болехівський

https://youtu.be/8zDZMmI47ZU

Спілкуючись з Русланом Трачем, я впевнився, що нам, українцям, є кому довіряти – Олег Володарський

Протоієрей Віктор Курилюк охрестив воїна на фронті і тепер вони брати на все життя… Справжні. Від самого серця – Олег Володарський

Непереможний, неосяжний і могутній у боротьбі, Господи Боже наш! Молимо Тебе, пом’яни у Царстві Твоєму православних воїнів, у боях убитих, і прийми їх у Свої небесні світлиці як зранених мучеників, омитих своєю кров’ю, як тих, хто постраждав за Святу Церкву Твою та Батьківщину, що її благословив Ти як спадок Твій. Молимо Тебе, прийми воїнів, що відійшли до Тебе, у полки ратоборців Небесних Сил, прийми їх милістю Твоєю, бо вони віддали життя в бою за незалежність землі Української, бо захищали від ворогів православну віру, в тяжкі роки боронили Вітчизну від чужинських орд. Пом’яни, Господи, і всіх, що добрим подвигом змагалися за віддавна бережене Апостольське Православ’я, за освячену і Тобою обрану, як народ Божий, українську землю, на яку вороги Хреста і Православ’я приходили з вогнем і мечем. Прийми з миром душі рабів Твоїх, що воювали за мирне життя наше, за добробут і спокій наш, і даруй їм вічний спокій, бо вони рятували міста й села і собою захищали Батьківщину. Помилуй Твоїм милосердям убитих на війні православних ратників, прости їм усі гріхи, в цьому житті заподіяні словом чи ділом, свідомо чи несвідомо. Зглянься милостиво, о Премилосердний Господе, на рани їхні, муки, стогін і страждання, і визнай за подвиг добрий і Тобі угодний. Прийми їх милістю Твоєю, бо люті скорботи й тягарі тут понесли, перебуваючи в нестатках, у скруті, трудах і неспанні, голод, спрагу і виснаження терпіли, були, як ті вівці, що на заколення. Молимо Тебе, Господи, нехай будуть рани їхні оливою та ліками, пролитими на гріховні рани їхні. Зглянься з небес, Боже, і пом’яни мужів, убитих у розквіті літ і сил, старців — у силі духу й мужности; подивись на сердечну скорботу нашу, подивись на журбу нашу і змилосердься, Всеблагий Господи! Ти забрав від нас рідних наших, але не позбав нас Твоєї ласки: осели в Царстві Небеснім усіх повік незабутніх рабів Твоїх, як добрих воїнів, що мужньо потрудилися у страшних і вікопомних битвах; зодягни їх там у шати світлі й чисті, як тих, що вибілили тут одяг свій у крові своїй, і вінців мученицьких сподоби. Даруй їм бути спільниками у торжестві та славі переможців разом з усіма, хто воював під знаменом Хреста Твого проти світу, плоти й диявола; долучи їх до собору славних страстотерпців, добропобідних мучеників, праведних і всіх святих Твоїх. Амінь!

Віктор Курилюк, капелан, митрофорний протоієрей, настоятель Храму Успіння Пресвятої Богородиці у селі Видинів Снятинського району Івано-Франківщини. Інколи просто не можу писати. Сам не розумію чому. Натхнення розсипається на шматки і тане наче сніг на сонці. 40 програм. 40 доль. 40 українців. І кожен виринає з глибин пам’яті якось випадково, не усвідомлено. Згадуєш риси облич і відлуння душ. Щось резонуюче та контрастне, щось, чого раніше не доводилося зустрічати. І тоді ти поринаєш в ці спогади, описуючи це все, заново переживаючи цю «Сповідь».

Заново проживаючи десятки «Сповідей», зрозумів, що зізнатися у любові до України на очах у Нації і Господа дуже не просто. Для цього треба відкрити душу. А це складно – зазирнути вглиб себе і поділитися найпотаємнішим. Шоста «Сповідь». Остання в той знімальний день. Шостий капелан. Найтерплячіший. З тугою в очах. Спочатку не зміг зрозуміти чому. Звідки стільки болю в цих очах навпроти?

Вони потрапили під обстріл. Невеличке сховище, навколо якого ледве не щосекунди розриваються снаряди. А він молився зі сльозами на очах, сам не усвідомлюючи тих сліз. Страху не було. Були рідні до крові воїни поруч та вагітна дружина, що чекала вдома.

Під час обстрілу на вікні стояла ікона. Шість довгих, виснажливих годин їх цілеспрямовано вбивали. Від вибухів здригалася земля, а стіни та стелі сховку вціліли лише дивом. А він молився за їх спасіння. Коли обстріли стихли, він підняв голову і побачив ікону, котра стояла на підвіконні. Люди не завжди могли встояти на ногах, а ікона не зрушила з місця ані на сантиметр. Вставши навколішки, отець Віктор вклонився святому образу. Він говорив, а подумки був там, де лунали аромати гарі, багаття, солдатської вечері…

В ньому назавжди застрягло відлуння війни. Його направляють туди, де смерть. А він мудро посміхається і їде туди. І тут я зрозумів, що він їде не тому, що мусить, а тому, що там вони… його українці. Йому не можна інакше… сам себе знищить, не маючи можливості допомогти тим, кому настільки тяжко. Із його пам’яті виринають спогади про те, що він охрестив воїна на фронті, а тепер вони брати на все життя… Справжні. Від самого серця. Із самої душі.

Мені знайомі справжні. Я обожнюю їх усією душею. Вони, не вагаючись, ладні пожертвувати собою заради інших. Справжніх Бог наділив неймовірною душею, здатною відчувати чужий біль. В день зйомок у донечки отця Віктора був день народження. Дивишся на цього сталевого українця і розумієш – це дитя було народжене в Молитві. В тій молитві, коли ти просиш Господа про спасіння для інших, а на очах мимоволі з’являються сльози… Сльози каяття, віри, надії, любові… Котрі так необхідні кожному… В молитві за усіх нас.

Він вже не зможе молитися інакше. Просто не зможе. Його звертання до Бога завжди буде містити в собі молитву за душі, котрі поринули на небо заради Миру. Він буде пам’ятати кожного Янгола, схиляючи голову перед святими образами.

Вікторе…Брате…Українцю…Отче… Нехай твоїй донечці завжди посміхається Божа Матір, а Ісус Христос з любов’ю та ласкою спостерігає за її життєвими кроками! Пишу це як батько, як українець, як людина, котра знає, що таке Молитва за ближнього. Дякую тобі за те, ким ти є!

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми Віктор Курилюк

https://youtu.be/VhR9LGtntME

Як уважно цей українець слухає запитання, а потім виважено і шанобливо на нього відповідає – Олег Володарський

Розмірковуючи про земну Вітчизну, ми, звичайно, погоджуємося з тим, що віруючі, спасенні Христом, становлять окремий народ дітей Божих незалежно від нації, і є громадянами Царства Небесного. Але ця істина не повинна робити нас байдужими до краю нашого тимчасового перебування, бо байдужість межує із зневагою. Ми ж народжуємося не з власної примхи, не вибираємо собі батьків, як і не вибираємо землі й народу для своєї появи на світ. Все дається Богом як дарунок – і чи можна зневажати Божий дар? Кожен віруючий мусить задуматися, що дарунок, який він отримав від Господа – народитися в Україні, має бути не тільки вдячно прийнятим. Він ще й зобов’язує любити той народ і ту землю, яку отримав у тимчасовий спадок, робити все можливе, щоб рідний народ пізнав світло Євангелії, а рідна земля стала благословенною.

Куди б ми не поїхали і як би довго не говорили чужою мовою, але завжди земля народження буде наймилішою, а мова дитинства – музикою. Представники нації, до якої належимо, на чужині сприймаються як брати, викликають у душі спогади про рідні місця. І спогади бувають настільки глибокими, що пригадуються не лише дорогі серцю обличчя, краєвиди, речі, кимсь сказані слова, але й запахи. Смуток, туга наповнює серце, аж до сліз – взяти б крила й полетіти на рідні плеса.

Любов до Вітчизни, до народу, з якого вийшов, є складовою тієї великої любові, яка починається з любові до ближнього й закінчується любов’ю до Господа, і яка ніколи не перестає. Тому ми глибоко помиляємося, коли говоримо, що любимо Бога, але не любимо той край, де народилися, і той народ, до якого належимо з Його волі. Бо ж наш ближній насамперед той, з ким нас єднає одна земля, одна нація, одна мова. І якщо ми не любимо його, то чи повірять нам, що ми любимо поляка чи американця. І чи буде правдою, що ми любимо народ Божий? Велике бо починається з малого! – «Вірний у малому і у великому вірний; а неправедний у малому, неправедний і у великому» (Лк. 16:10).

Василь Мартинюк

Отець Іван Рибарук познайомив нас з надзвичайно цікавою людиною, волонтером, краєзнавцем Василем Зеленчуком. На території храму Різдва Пресвятої Богородиці в с. Криворівня, в якому ми знімали «Сповідь», біля церкви поховано декілька поколінь родини Зеленчуків. Я підійшов до могил і завмер, прислухаючись до відголосків стародавньої Молитви, котру навіюють карпатські вітри.

В храмі йшла недільна служба. Ми зайшли всередину. Українські гуцули стояли на колінах в молитві. Увесь храм. 100-150 чоловік. Вони були неймовірно занурені в молитву, у спілкування  з Господом. Діти, літні люди, чоловіки та жінки…

На обличчях читалися милосердя та любов, каяття та смиренність, що переповнювали прихожан. «Рідні мої!», – вистукувало серце. «Господи!», – лунало в душі.

Ми з Василем Зеленчуком потиснули одне одному руки і сіли знімати «Сповідь» прямо під стінами храму. Простий, щирий та змістовний діалог. Складнощів не виникало. Василь дуже виховано і помірковано реагував на мої емоції, котрі переповнювали мене на Гуцульщині і які я не зміг стримати в цій програмі.

Ми говорили, а погляд сам собою повертався до величних Карпатських гір. Храм позаду нас закликав до щирості, а гори – до усвідомлення гідності маленького, але такого надзвичайного етносу, котрий так любить Україну.

Треба уважно придивитися до того, як цей українець слухає запитання, а потім виважено і шанобливо на нього відповідає. Храм, Молитва, гори… і могили предків. Це не можна описати словами, це потрібно відчути – дух українця, котрий впевнено стоїть на своїй землі, повністю усвідомлюючи своє коріння…

А в цей час у храмі лунала спільна молитва… Його односельчани хором славили Господа, а він споглядав гори, вершини дерев та небокрай. Чарівна обитель Господа – Криворівня.

Таке просте, навіть дитяче запитання «за що Ви любите Україну?» Людей, відданих своїй Батьківщині, воно заводить у глухий кут… Сотні років нашої історії доводять, що любити Україну – це боляче. Та ніхто окрім нас самих не відбудує ту Україну, любов до якої буде приносити лише радість. Почуй мене, жовто-синій.

Я досі пам’ятаю як стою навколішки там, в храмі Різдва Пресвятої Богородиці, поряд з гуцулами, такими щирими і такими рідними в тій молитві, і разом з ними молюся за наших воїнів. Я молюся с заплющеними очима тобі, Господе, за переселенців і добровольців, за волонтерів і за солдат, за матерів та батьків, за дітей, за стражденних… і за янголів, котрі пішли на небо… Боже, бережи Україну!

Господь народжує в нас найкраще, випробовуючи нас на віру. З усією своєю батьківської любов’ю Він дарує нам саме ті випробування, котрі необхідні нам для того, щоб ставати кращими.

Тихо та сумно від відлуння повоєнної гарі. І коли я пишу ці рядки, я згадую кожного із 100 героїв «Сповіді». Моєї сповіді і сповіді моєї Нації. Сповіді перед Богом… під час війни…

Я люблю тебе, Україно! І взявшись за руки з українцями, котрі зуміли не ховати своїх почуттів ані від Бога, ані від нас, ані від себе, я зможу почати молитися вголос… Я мрію лише про одне – щоб ця Молитва долинула до кожної дитинки, котра не дочекалася з війни маму чи тата… нехай ця молитва допоможе їм почути одне одного…нехай вони відчують її, наче обійми, котрих їм тепер так не вистачатиме…

Господи, допоможи нам відкрити серця, скалічені байдужістю, недовірою, болем… Напоум нас, Боже…і помилуй!

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми Василь Зеленчук

https://youtu.be/oIt4aIldh1Y