хочу сюди!
-
-
48 років, телець, познайомиться з хлопцем у віці 45-55 років
Замітки з міткою «галина гордасевич»
Бібліографія Галини Гордасевич
- 11.03.18, 12:51
- Слава Україні!
Лауреат премії імені Олександра Білецького за 1997 рік [Г. Гордасевич] // Літ. Україна. – 1997. – 17 квіт.
Лауреати літературного конкурсу “Шістдесятників” за 1996 рік // Літ. Україна. – 1997. – 30 січ.
Лауреати “Березоля-98”: Рішенням редкол. літ. премії журналу “Березіль” за 1998 рік присуджено ІІІ-ю премію Г. Гордасевич за повість “Ноїв ковчег” // Літ. Україна. – 1999. – 28 січ.
Лауреат премії імені Валерія Марченка: [Г. Гордасевич] // Літ. Україна. – 1997. – 25 груд.
***
Гордасевич Г. Л. Веселки на тротуарах. – К.: Рад. письменник, 1966
Гордасевич Г. Л. Високе полум’я дня. – К.: Рад. письменник, 1980
Гордасевич Г. Л. Відцвіла шипшина. Повість та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1974
Гордасевич Г. Л. Наречена сонця. Поезії. – Донецьк: Донбас, 1976
Гордасевич Г. Л. Вибране сином. Поезії. / Упоряд. Б. Гордасевич. – Л.: Сполом, 1999. – 64с.
Гордасевич Г. Л. Рядок з літопису. Поезії. / Упоряд. Б. Гордасевич. – Л.: Сполом, 2000. – 64с.
Гордасевич Г. Л. Ера України. Поезії./ Упоряд. Б. Гордасевич. – Л.: Сполом, 2000. – 64с.
Гордасевич Г. Л. І сказав Ісус. Поезії./ Упоряд. Б. Гордасевич. – Л.: Сполом, 2000. – 64с.
Гордасевич Г. Л. Ішла весна по місту. Поезії. / Упоряд. Б. Гордасевич. – Л.: Піраміда, 2001 – 64с.
Гордасевич Г. Л. Над озером холодної води. Поезії. / Упоряд. Б. Гордасевич. – Л.: Піраміда, 2001 – 64с.
Гордасевич Г. Л. Сонце, вітер і жінка. Поезії. / Упоряд. Б. Гордасевич. – Л.: Піраміда, 2001 – 64с.
Гордасевич Г. Л. Станція "Ворожба". Поезії. / Упоряд. Б. Гордасевич. – Л.: Піраміда, 2001 – 64с.
Гордасевич Г. Л. Нескорена берегиня./Мартиролог – Торонто-Львів: Піраміда, 2002. – 280с.:іл.
Гордасевич Г. Л. Степан Бандера: людина і міф. / Упоряд. Б. Гордасевич. – Л.: Сполом, 2000. – 191с.
Гордасевич Г. Л. Степан Бандера: людина і міф. – К.:Бібліотека українця, 2001 – 142с.
Гордасевич Г. Л. Степан Бандера: людина і міф. / Упоряд. Б. Гордасевич.– Л.: Піраміда, 2002. – 208с.:іл.
Гордасевич Г. Л. Степан Бандера: людина і міф. / Упоряд. Б. Гордасевич. – Л.: Апріорі, 2008. – 208с.:іл.
Гордасевич Г. Л. Степан Бандера: людина і міф. / Упоряд. Б. Гордасевич.– К.: Країна мрій, 2015. – 352с.
Гордасевич Г. Л. Твори. – Л.:Камен’яр, 2006 – . – (Серія “Спадщина”)
Т.1: Поетичні твори / Упоряд. Б. Гордасевич. – 2006. – 326с.
Гордасевич Г. Л. Твори. – Л.:Камен’яр, 2007 – (Серія “Спадщина”)
Т.2: Прозові твори / Упоряд. Б. Гордасевич. – 2007. – 326с.
Гордасевич Г. Л. Твори. – Л.:Камен’яр, 2009 – (Серія “Спадщина”)
Т.3: Оповідання / Упоряд. Б. Гордасевич. – 2009. – 326с.
***
120 поетів про Україну // Неділя. – 1993. – №15.
А ще був такий випадок [Спогади поетеси] // Літ. Україна. – 1996. – 19 груд.
Блудний син: [Вірші] // Визвольний шлях. – 1996. – №5. – С.579-580.
Вірші // Літ. Україна. – 1996. – 5 груд.
Вірші останніх років // Поклик сумління. – 1995. – №3.
Встаньмо на повен зріст!: [Вірші] // Поклик сумління . – 1993. – №12.
Гість-неведимка: Оповідання // Літ. Україна. – 1998. – 27 серп.
Дитинство, яке відійшло: Повість-есе // Я, ти, ми. – 1993. – №1-11.
До питання про переселення душ: Публіцистика // Кур’єр Кривбасу. – 1999. – №118. – С.16-23.
До роковин незалежності: [Вірші] // Мол. Галичина. – 1993. – 21 серп.
До свого обійстя: [Вірші] // Кур’єр Кривбасу. – 1996. – №51-52. – С.3-4.
Дорогоцінносте життя: Вірші // Жінка. – 1995. – №2. – С.2.
ДТП на замовлення: Детективна повість // Дніпро. – 1999. – №9-10. – С.9-23.
Ера України: [Вірші] // Молода Галичина. – 2001. – 1 листоп.
Жіночий парнас або чоловікам вхід заборонено: [Вірші] // Я, ти, ми. – 1992. – №11.
Записане у серце: [Пісні про УПА, записані в 1940-1950 рр.] // Біль: Альманах. – Л., 1993. – Вип. 3-4. – С.260-266.
Затоптані могили матерів // Вітчизна . – 1992. – №10. – С.114-117.
З гонів літ: [Вірші] // Демократ. – 1995. – №3.
Іди, сину, пріч від мене... Листи колишньому сусідові народному депутатові України О. Чародєєву // За вільну Україну. – 1993. – 2 жовт.
Із циклу “Міста України”: [Поезії] // Березіль. – 1995. – №9-10. – С.2-5.
Історія в дзеркалі поезії // Літ. Україна. – 1992. – 25 черв.
Їх звали просто – хлопці // Березіль . – 1991. – №10. – С.160-168.
Лист: [Вірш] // Поклик сумління. – 1995. – №24.
Любе дзеркальце скажи...: Словесний автопортрет // Кур’єр Кривбасу. – 1998. – №108. – С.3-32.
Мандрівки Україною наприкінці тисячоліття: Публіцистика // Дзвін. – 1998. – №4. – С.85-92.
Мій батько православний священник // Наша віра. – 1993. – №17.
Мій син для мене – головний консультант, редактор і менеджер // Молода Галичина . – 2000. – 3 серп.
Мовчання: Новела // Кур’єр Кривбасу. – 1995. – №41-42. – С.17-18.
Московський детектив: Найзагадковіша пригода мого життя, розгадати, яку пропоную читачам // Літ. Україна. – 1992. – 13 серп.
Моя персональна екологічна ніша: Напіввидумана, напівлірична сповідь неординарної жінки // Дзвін. – 1992. – №11-12. – С.105-112.
Мы любим Шевченко? // Высокий замок. – 1992. – 30 июня.
Надходить ера України: [Вірші] // Дзвін. – 1997. – №1. – С.56-61.
Найкращий цвіт роз’ятого народу: Доля жінки-митця в умовах тоталітарного режиму // Просвіта. – 1993. – Вип. 22.
“...Но есть надежна, что полный будет на конец”: Публіцистика // Літ. Львів. – 1994. – №13.
Період негативізму: Продовжуємо розмову про “нову хвилю” // Просвіта. – 1992. – Вип. 29.
Персональна справа: [Спомин] // Неділя. – 1996. – №25.
Поети, які не лукавили: Погляд з боку на себе й інших // Неділя. – 1993. – №10.
Пора почуватись великими: [Публіцистика] // Дніпро. – 1997. – №3-4. – С.110-118.
Правнучки Марусі Чурай: [Спогади львів. поетеси про себе і своїх товаришок по тюрмі] // Літ. Україна. – 1998. – 15 жовт.
При свічі посиджу при свічі: Вірші // Березіль. – 1994. – №3-4. – С.7-9.
“Про свою найбільшу любов я жодного вірша не написала” // Молода Галичина. – 2000. – 5 жовт.
Розкажу тобі казку: Новели // Жовтень. – 1987. – №4. – С.50-58.
“Серед чоловіків почувалася рівною” // Укр. шлях. – 2001. – 3-9 трав. – С.20.
Силует з колючого дроту // Біль: Альманах. – Л.: Українські технології, 1999. – Вип. 8. – С.33-36.
Соло для дівочого голосу: Автобіографічний роман // Дзвін. – 2001. – №2. – С.2-8; №3. – С.29-52.
Степан Бандера – людина і міф // Кур’єр Кривбасу. – 2000. – №128. – С.45-72.
Твої, Україно, діти... // Березіль. – 1993. – №9-12. – С.129-141.
Україна – держава для кого? // Поклик сумління. – 1999. – №10.
Українка і тоталітаризм // Визхвольний шлях. – 1996. – №3. – С.350-361.
Українки під знаком тоталітаризму: Публіцистика // Літ. Україна. – 1995. – 21 верес.
Химерики-лимерики: [Вірші-коломийки про укр. міста] // Літ. Україна. – 1998. – 22 жовт.
Хлоп’ячі жарти: [Новели] // Дзвін. – 1997. – №10. – С.58-62.
Цілком безсумнівне вбивство: Повість // Міліцейський кур’єр. – 2000. – №30-33; 35; 37. – 28 верес. – 4 жовт.
Час достигання плодів: Вірші // Жінка. – 1992. – №8. – С.8.
Чи треба судити Звягільського? // Молодь України. – 1995. – 13 квіт.
Ювілейні клопоти і радості // Неділя. – 1995. – 26 трав.
“Я шкодую тільки про те, що все життя чомусь вважала себе не гарною” // Мол. Галичина. – 1998. – 7 берез.
***
Багинська К. Згасла зірка Волоні: [Про укр. поетесу Г. Гордасевич] // Успенська вежа. – 2001. – №4.
Гей В. Наречена сонця: пам’яті Г. Гордасевич // Літ. Україна. – 2001. – 29 берез.
Гордасевич Б. “Замініть у тексті “Коновалець” на “Бандера” і матимете уявлення про його ідеологічні засади” // Молода Галичина. – 2002. – 19 верес.
Дубас М. ”Голос дівочий плив над рікою...”: Світлій пам’яті Галини Гордасевич // Дубас М. Слова постмовчання: Про зустрічі й події та прочитане. – Л.: Українські технології, 2002. – С.177-180.
Залізняк В. Поетеса дебютує в прозі // Вітчизна. – 1975. – №2. – С.210-212.
Зимний З. Муха Василя Стуса проти мухи Галини Гордасевич // Молодь Галичина. – 2000. – 22 лют.
Лобовик І. Жіночий портрет при світлі силуетів // Вітчизна. – 1991. – №3. – С.138-143.
Миць Г. Зосталася недописана – “Станція Ворожба”: [Пам‘яті укр. письм. Г. Гордасевич] // Молода Галичина. – 2001. – 15 берез.
Петренко М. Галині Гордасевич: [Вірш присвячений поетесі] // Дзвін. – 1995. – №11. – С.5.
Самойленко Я. Запах землі // Радуга. – 1977. – №4. – С.181-182. – Рец. на кн.: Гордасевич Г. Наречена сонця. Поезії. – Донецьк: Донбас, 1976
Солодкий Д. Спектр почуттів // Друг читача. – 1980. – 5 листоп.
Ткаченко Н. “Збав боже вас любити поетес...” // Дніпро. – 1991. – №3. – С.185-188. – Рец. на кн.: Гордасевич Г. Силуети поетес. – К.: Рад. письм., 1989. – 246с.
Федоровская Л. Неудача, но не поражение // Радуга. – 1974. – №1. – С.182-185.
Яворівський В. Був світ, а в світі була любов: Галині Гордасевич – 60 // Літ. Україна. – 1995. – 27 ківт.
***
Гордасевич Г.: [Укр. письм., гром. діяч; Некролог, 31 берез. 1935р. – 10 берез. 2001р.] // Літ. Україна. – 2001. – 22 берез.
Гордасевич Г. [Укр. письменниця, 1935 – 2001 рр.; Некролог] // Високий замок. – 2001. – 13 берез.
1
На згадку про Галину Гордасевич
- 11.03.18, 12:10
- Слава Україні!
Сьогодні 11 березня 2018 року виповняється 17-та річниця з часу смерті відомої української письменниці Галини Гордасевич (Леонідівни). А ще просто моєї мами, яка народилася 31 березня 1935-го року у місті Кремянці за Польщі, а померла 11 березня 2001-го у місті Львові за Вільної і Соборної України.
Відстань у 17-ть років досить вже значна у людському вимірі, але попри те я і далі не знаю, як і що робити, розповідати, поширювати чи ще щось потрібне зробити на вшанування пам'яті Галини Гордасевич.
З одного боку я, як син, доробив усе те, над чим працювала мама. Зокрема я докінчив багаторічну поважну працю мами про українських жінок-політв'язнів комуністичного тоталітарного режиму під назвою "Нескорена Берегиня", що є своєрідним мартирологом героїчних жінок України 20-го століття.
Завдяки моїм старанням у кількох видавництвах почергово масовим тиражем було видано і перевидано декілька раз документальну розвідку Галини Гордасевич "Степан Бандера: людина і міф".
Вийшла завдяки моїм особистим коштам перша посмертна книжка Галини Гордасевич з її автобіографічним романом "Соло для дівочого голосу", а також 4-ри поетичні збірники. Завдяки меценату Володимиру Кашицькому та енергії Ореста Бокайчука побачила світ збірка перекладів Галини Гордасевич з іноземних мов "Українка йде по світу".
До 80-річчя Галини Гордасевич у державному видавництві "Каменяр" на чолі з Дмитром Сапігою побачив світ тритомник "Вибраного" Галини Гордасевич, до чого доклався увагою і сприянням Микола Горинь.
Також до цієї дати в м. Кремянці, де на старовинному Монастирському цвинтарі поряд з могилою Січових Стрільців похована Галина Гордасевич, у Кременецькому педагогічному інституті завдяки старанням Романа Дубровського була проведена конференція, присвячена дослідженню творчості Галини Гордасевич. Матеріали з конференції опрацював, доповнив і видав книгою "Силует Галини Гордасевич на тлі історії" академік Сидір Кіраль з Києва, що зараз опрацьовує епістолярну спадщину письменниці.
Завдяки старанням журналістки Львівського телебачення п. Ауріки Стратан в циклі передач "Народжені вільними" минулого 2017-го року було випущено документальний фільм про Галину Гордасевич, що вже набрало в Ютюбі 22 перегляди і один мій "одобрямс" (https://www.youtube.com/watch?v=YRSxf3ctHhQ)
Дуже плідно поширює доробок Галини Гордасевич її давній побратим "по-долі і недолі" Ярослав Гелетій у своїх численних різноманітних виданнях. Також з великою вдячністю згадую видавця Миколу Пшеничного з міста Дубно, завдяки якому у дуже важкий час економічної скрути в Україні попри все було видано невеличкі книжечки з творами Галини Гордасевич ще за її життя, чим мама дуже тішилась.
На цей 2018-тий рік навіть не знаю, що й загадувати щодо пошанування Галини Гордасевич, бо як слушно зауважила на мої бідкання відносно забуття мами, як і ще багатьох видатних людей минулого, інша Галина Гордасевич (Володимирівна) і моя жінка: - Зараз у нас повно своїх героїв, а вони були героями у свій час, тому все йде природньо.
В тому є своя рація. Як і я не раз у своїх виступах наголошував, що мама писала не для мене, а для людей, тому нехай люди і вирішують, як її вшановувати та пам'ятати. На тому і амінь.
Богдан Гордасевич
12:08 11.03.2018
м.Львів-Рясне
Вірші Галини ГордасевичГалина"Галина" - по-грецьки "тиша".Ах, яка я дурна була!Якби я це знала раніше,То зовсім інакше б жила.Я б не пхалась, куди не кличуть,Ще й подумала б чи іти,Не торкнулись би мого обличчяЗнаки болю і самоти.Я б усім посміхалась лагідно,Все б доводила до пуття,І було б квітчасте і ягідноВ тихім гаї мого життя.Чи це батьки помилились,А чи може, моя вина,Що у тому гаю поселиласьТонкостебла тернина одна?Я її руками відводжу,Я ще зовсім не знаю про те,Що у днину весняну погожуТак рожево вона зацвіте.У Львівській кав'ярні "Гроно Діоніса"Сиджу в кав'ярні маленькій,п'ю каву,чорнющу, як ніч,і гірку, як доля моя,і все чекаю щена руку твою ласкаву,і вслухаюсь в глибини пам'яті,чи почую твоє ім'я?Та вже не надіюся,що колись-то отримаю Нобеля,хоч би й писаладо знемоги,до самозабуття,бо після голодоморів,концтаборіві Чорнобиля,що напишеш,щоб вразило більше,аніж саме життя?Я вже знаю,що не об'їжджу всю Європу, .а де вже, щоб побуватина іншому материку,а проте не наливайтев чашку мою сиропу -ні на що не проміняюдолю свою гірку.Бо кожна моя сльозавже діамантом стала,а кожен мій чорний деньв небі зорею сія.Крутою дордгою йшла,та дійшла таки - не пристала.В маленькій порожній кав'ярніп'ю чорну каву я.БлаганняЗ вогню я вийшов –і в вогонь вернусь.Володимир СвідзинськийЩоб Бог зіслав менінайбільший дар:Гарячу смерть -не зимне умирання.Олена ТелігаСкінчиться все в обшарпанім хліву,Де ще стоїть моє стареньке ліжко.Леонід ТереховичНе програмуйте своєї смерті,Поети, діти, ворожбити!Стисніть уста в мовчанні вперті,Лиш подумки: - Я буду жити!Я буду довго і щасливоЖиття, як чисту воду пити.Мене умиє літня злива,Скульптури буде сніг ліпити,А я на все не надивлюся,Коли ж я на вершині стану,То не помру. А утомлюся –За синім обрієм розтану.Доля поетаМинули дні поразок й перемог,Верхів'я щастя й урвища розпачні.За кожен день, який тобі дарує Бог,Будь вдячний.Що влада? Натовпи німих нікчем!Що слава? Заздрість, схована під усміхом!Той, що укрився за твоїм плечем,Твоїм, не порадіє успіхам.Це все, відомо, суєта суєт.Не називай цього ні горем, ні бідою.Якщо не віршомаз ти, а поет,-Їж черствий хліб і запивай водою.І хай тебе штовхають у юрбі,Пускають плітки й дотепи солоні,-Відкрий вночі вікно - і Бог тобіНайкращу зірку покладе в долоні.
6
Стаття про маму варта уваги
- 25.07.17, 15:02
- Слава Україні!
Галина Гордасевич
У Кремінці у сім`ї священика Леоніда Гордасевича та матінки Олени
Хомчук вона побачила світ 31 березня 1935 р. Коли прийшли «визволителі»,
дід Галини був арештований і пропав безвісти; 1946-го ув`язнили батька й
відправили на 23 роки до Колими. Галина Гордасевич після семирічки
поступила до Костопільського педучилища. Добре вчилася, читала подругам
свої поезії, забуваючи, що в СРСР діяла система підглядання за
підглядаючим. 16-річну студентку було арештовано й засуджено на 10 років
концтаборів «за сочинение националистических стихотворений и
антисоветскую агитацию среди студентов».
Звідки така біда, Хто скаже, спіткнулось де,
Мов дихання зими студене? Серце моє шалене?
Кажуть: – Така молода! – Кажуть: – Любов її жде! –
Та вже не про мене. Та вже не про мене.
Відбула тільки три роки терміну, завербувалася на Донбас. Працювала
різноробочою на будівництві, училася у вечірній школі. Виконувала явно
не жіночі функції на Макіївському труболиварному заводі й училася на
інженера-металурга. Закінчила театральне відділення культосвітнього
училища і керувала драмгуртком у Ханжонкові. У короткий час хрущовської
епохи заперечень та брежнєвської ери літератури зціплених зубів, «коли
ми мовчали налякано чи натхненно рукоплескали», Галина Гордасевич
творила поезії. 1963 року письменниця вступила до літоб`єднання «Обрій»,
де були Стус, Талалай. 1971-го закінчила Літературний інститут у
Москві. Узялася за громадську роботу: була членом оргкомітету Товариства
української мови, делегатом установчого з`їзду Демократичної партії
України. І увесь цей час вона писала: видала 30 збірок поезій, понад 200
рецензій, статей, 100 публіцистичних есе, навіть низку сучасних
українських детективів. Працювала над великим мартирологом пам`яті жертв
репресій в Україні. Вона лауреат літературного конкурсу
«Шістдесятники», премії ім. Валерія Марченка (за публіцистику) та премії
ім. Олександра Білецького. Останні роки проживала у Львові разом із
сином Богданом (філологом), невісткою Галиною та онучками Іриною й
Соломією.
11 березня 2001 р. у Львові на підлозі кухні Богдан знайшов паралізовану
маму. «Швидка» приїхала пізно, в лікарні не було умов, врятувати
65-річну Галину Гордасевич не удалося.
Згідно з заповітом її поховали у рідному Кремінці:
На цвинтарі малому схороніть,
Де хрестики і написи наївні…
Ага, ще напис напишіть такий:
«Жила. Любила. Плакала. Сміялась».
Галина Гордасевич повернулася до Кремінця навічно.
Вертаймо ж на пороги отчі
Вертаймо ж на могили отчі,
З усіх земель, з усіх країн!
Підводьмо храми із руїн.
6
З 82-м днем народження Галини Гордасевич
- 31.03.17, 20:50
- Ми любимо тебе, Україно!
Сьогодні 31 березня 2017 року
Галині Гордасевич виповнилось би 82-ва, але вже 16-ть років вона не з нами та з нами її творчість
вдома у письменниці вітання від друзів зі 60-річчям 31.03.1995
Галині Гордасевич виповнилось би 82-ва, але вже 16-ть років вона не з нами та з нами її творчість
вдома у письменниці вітання від друзів зі 60-річчям 31.03.1995
4
Галина Гордасевич 31.03.1935 - 11.03.2001
- 11.03.17, 23:55
Галина Гордасевич в Херсонесі 1970-ті роки
Галина Гордасевич
Спокуса
Рано-вранці, ще передсвіту, –
В небі сяла ранкова зоря, –
На найвищій вершині світу
Стояли – Диявол і я.
А земля перед нами лежала,
Як Адам її успадкував.
Ще жниця в полі не жала.
Ще в кузні коваль не кував.
Ще спокійно спали всі діти,
Хоч затихли вже птахи нічні.
– Хочеш цим усім володіти?
Я сказала Дияволу: – Ні!
Він мене спокушав уміло,
Обіцяв усі блага земні,
Я ж дивилась спокійно і сміло
І на все говорила: – Ні!
– Що ж, у тебе міцна основа.
Мабуть, приклад береш з Христа.
Ну, а хочеш – я дам тобі Слово?
Я здригнулась і мовила: – Так.
– Ну, а хочеш, я дам чоловіка,
Що у справі кохання мастак?
...Перший промінь спочив на повіках.
Я змигнула і мовила: – Так.
Чаша неба бездонно-синя.
Що там в ній: чи птах, чи літак?
– Ну, а хочеш, я дам тобі сина?
Я зітхнула і мовила: – Так.
І тепер я каратись мушу
На семи пекучих вітрах.
Віддала Дияволу душу
За привид, за тінь, за міраж.
Бо любов була, наче іскра,
Бо у сина свої шляхи,
Тільки слово ще зрідка блиска
Покутою за гріхи.
Бо з жорстоким двадцятим віком
Відпливає усе земне.
Що ж, Христос – Він був чоловіком.
Я – лиш жінка. Простіть мене.
Молитва
Ангеле Божий, хоронителю мій!
Бережи мене і вночі, і вдень,
Коли сонце пече і коли сніговій,
Від хижих звірів і злих людей.
Ангеле Божий, Хоронителю мій!
Коли горе чорний день принесе,
Коли сльози пекучі підступлять до вій,
Дай мені силу знести усе.
Ангеле Божий, хоронителю мій!
Над Тобою небо ж таке голубе!
Коли в серці моїм загніздиться змій,
Дай мені силу здолати себе.
Дуже сумний вірш
Чи сидів за столом,
Чи робив у полях,
З металом дружив чи з музами –
Колись попливеш
В свій останній шлях
На руках
І на хвилях музики.
Чи знав твердо:
Живеш як слід,
Чи вічно сумніви мучили, –
Над тобою
Низько схилиться світ
Неба обличчям засмученим.
Чи було яскравим
Твоє життя,
Чи було сіреньким і звичним,
Тебе,
Як своє найдорожче дитя,
Прийме в обійми
Вічність.
І скільки буде людей і вінків
На це останнє побачення,
Сьогодні,
І завтра,
Й навіки-віків
Для тебе не матиме значення.
23:54 11.03.2017
3
Самотній час Галини Гордасевич
- 20.11.16, 20:20
- Ми любимо тебе, Україно!
Самотній час Галини Гордасевич
Українську письменницю Галину Гордасевич доля пов`язала з Донеччиною внаслідок трагічних подій воєнного і повоєнного лихоліття. Незалежний, у рамках системи, Донбас післясталінського періоду охоче приймав «вільнонайманців», звичайно, і тих, хто вийшов із таборів ГУЛАГу. Звідси, з тих таборів, – Галина, яка знайшла свою долю тут, на Донеччині, хоча і повернулася згодом на рідну Волинську землю.
Тернопільська земля здавна славилася релігійністю, сільський священик був не просто представником інтелігенції, а залишався сам-один адміністративно-правовою силою, котра могла впливати на навколишню ситуацію. Галина Гордасевич любила повторювати такий вислів, що справжній інтелігент повинен мати не один, а три дипломи про вищу освіту: свого діда, свого батька і власний. Десь так воно і сталося. Тільки свою, справжню, інтелігентську освіту їй довелося здобувати в інших «університетах».
Народилася 31 березня 1935 року у м. Крем’янцi на Тернопiльщинi в родинi священика Леоніда та його дружини Олени. Дитинство майбутньої письменниці не було щасливим через щоденні сімейні чвари, ініціатором яких була мати. Все своє дитинство Галина Гордасевич згадує як суцільну чорну незгоду, де їй добряче перепадало, особливо після народження сестрички. Тому більшу частину вільного часу дитина проводила у «шевченківських» бур`янах. Десь із цього моменту п’ятирічна Галина стала серйозно мучитись над питанням: «А може мої теперішні батьки – не мої? Може мої справжні люблячі батьки – якісь інші люди?». З дитинства вона звикла бути самотньою, згодом ця самотність стає її своєрідним авторським стилем, що відбився у кількох книжках її поезій і прози.
Переживши війну і німецьку окупацію 1941-1945 років, Галина влітку 1946 року стала свідком арешту батька, якого засудили на 10 років, сім’я опинилась без засобів для існування. Не зважаючи на все, Галина закінчила семирічну школу з похвальною грамотою, поступила в Острозьке педагогічне училище, наступного року перевелась до м. Костополя. Однак настали важкі часи: 13 березня 1952 р. Г. Гордасевич була заарештована після тривалого вистежування органами МГБ, вдруге заарештована 20 травня того ж року і засуджена до 10 років ув’язнення по ст. 54 Кримінального Кодексу УРСР з вироком «За написання націоналістичних віршів та антирадянську агітацію серед студентів». Згодом були кількамісячні перебування під слідством у тюрмі м. Рівного, етапування до жіночої зони коло м. Чернігова, а в подальшому – покарання у зонах Одеси та Куйбишева (нині – Самара, Росія).
Усі жахи, пов’язані з арештом і перебуванням в ув’язненні, вона описала в автобіографічній повісті «Соло для дівочого голосу».
Як неповнолітню, її не відправили за межі України, утримували під Черніговом у таборі для жінок-інвалідів. У зв`язку із беріївською амністією звільнені були майже всі жінки – карні в`язні, тому дівчат, яким виповнилося 18 років, 29 квітня 1953 р. перевели в Одесу, щоб там не зупинилася фабрика, яка шила білизну для солдатів. Коли кримінальні повернулися в зону з новими термінами, політичних у вересні 1953 р. перевели до Куйбишева, де вони працювали на заводі будівельних деталей. Галині Гордасевич доводилося також розвантажувати баржі з цементом (мішки по 50 кг). За Указом 1954 р. Г. Гордасевич як малолітній і за добру роботу зняли судом 2/3 терміну.
На волю вийшла 24 грудня 1954 р. Удома її ніхто не чекав – мати з сестрою поїхали в Сибір до батька. Що чекало дівчину з табірним минулим у радянському суспільстві, згуртованому навколо соціалістичного будівництва? Саме доля безликої трудівниці-чорнороба: Галина Гордасевич завербувалася за оргнабором у січні 1955 р., прибула на Донбас, де починала з різноробочої на будівництві. Жила спершу у м. Макіївці та шахтарському поселенні Ханжонковому, з 1962 р. – мешкала у м. Донецьку.
Навчалася у школі робітничої молоді. Вступила до Донецького індустріального інституту, потім – на театральне відділення культосвітнього училища. Працювала в Макіївці на труболиварному заводі, керівником драмгуртка в Ханжонковому, друкарем у Донецькій обласній друкарні.
У Донецьку Галина Гордасевич вийшла заміж. Але і в родинному житті вона залишалася самотньою, чоловік покинув її вагітною. Її перша дитина померла від дизентерії. У 1961 році, поза шлюбом, народився син – Богдан Гордасевич, нині відомий львівський поет Жорж Дикий.
У середині 1960-х Галина Гордасевич знову після юнацьких спроб почала писати вірші, трохи пізніше – прозу і критичні статті, стала членом літературного об`єднання „Обрій” при газеті «Комсомолец Донбасса», яким керував Йосип Курлат і з якого вийшли відомі письменники Василь Стус, Леонід Талалай, Василь Захарченко, Анатолій Гарматюк. Тоді ж познайомилася і подружилася з українськими дисидентками Аллою Горською та Надією Світличною. У 1965 році Галина вступила на заочне відділення Літературного інституту ім. М. Горького у Москві (закінчила 1971 р.). У цей час були спроби КДБ завербувати письменницю, навіть послали її з групою шахтарів до Польщі, та вона категорично відмовилася.
Як наслідок, 1968 року у видавництві «Донбас» знімають з виробництва підписаний до друку рукопис нової збірки поезій, 1971 року у київському видавництві «Молодь» знищують верстку наступної книжки. Донецькі письменники влаштовують обструкцію «затятій націоналістці і бандерівці»: до Спілки письменників України її прийняли лише в 1988 році.
У 1990-му році Галина Гордасевич переїхала з сином до Львова. З тих пір вийшло понад 30 її книг, серед яких «Степан Бандера – людина і міф» і «Нескорені берегині» – про українських жінок, політичних ув`язнених.
Не склалося особисте життя табірного в`язня Галини Гордасевич: у неї є свій варіант весільної пісні про Галю:
«Ой, повезли Галю темними лісами,
Прив`язали Галю до сосни косами...
А щоб слухала батька-матір,
Та не рвалась в широкий світ!
І стали біля неї сосни на варті,
І до ніг їй послався калиновий цвіт.
І виходили з гущавини сарни й лисиці,
Не насмілювались ближче підійти.
І тільки конвалія принесла росиці,
Щоб губи зволожила в час самоти».
Галина Гордасевич померла 11 березня 2001 р. у м. Львові, похована у м. Кременці на старовинному Монастирському цвинтарі.
Творчий дебют Галини Гордасевич відбувся 1966 р., коли вийшла друком її перша поетична збірка «Веселки на тротуарах». Книжку було визнано однією з найкращих за підсумками року серед українських видань, але час поетичних лаврів в умовах нової хвилі репресій тривав дуже недовго. Творчий доробок письменниці – чотири поетичні збірки та п`ять книжок прози вкупі з добірками критичних та публіцистичних статей – не є показником її справжнього потенціалу, але виразно ілюструє ситуацію, коли письменник змушений «писати в шухляду», правдами і неправдами вибиваючи друк власних творів.
Поезії Галини Гордасевич – це діалоги з сучасниками, гострі рефлексії з приводу реалій навколишньої дійсності. У більшості своїй це твори сповідального характеру, у яких без прикрас і зайвих метафор озвучені малоприємні прикмети часу і факти власного невтішного життєвого досвіду. Як гостро і болісно свідчать рядки поезії «Для мене «культ» – не абстрактне поняття…», жаль за загубленою молодістю, прикрість несправедливих звинувачень, коли доказом злочину ставили дівочі вірші про першу весну і перше кохання, не можуть змінити поетичне кредо героїні: «Найстрашніша із зрад – це себе зрадити».
Раз у раз ставить Галина Гордасевич питання «Хто ми?», нагадує, що без ідентифікації національної приналежності не може бути самодостатньої людської особистості, і рецепти для цього лишаються незмінними:
«То що ж ми чинити маємо?
Що нам тепер робити? –
Рабів у собі убиваймо!
Воскрешаймо мужність убиту!»
Часто у її віршах оживають постаті близьких за духом і творчістю людей. Тут і тверда постава та ясний погляд Алли Горської у вірші «Споконвічний вогонь», і величний сум над труною В`ячеслава Чорновола, до якого «приліпились не ті, ой не ті», і спогади, про подругу-єврейку Раю Розенберг, з якою переносила центнери бетону, спогади, що легко розв`язують національне питання:
«Трагічне в життя нашого повісті
Було на кожній сторінці.
А між тими, хто нас стеріг по совісті,
Були свої, українці».
Творчість Галини Гордасевич відображає невгамовні пошуки самореалізації знедоленої, але незламаної особистості, самотньої, але не одинокої у пошуках одвічних істин душі, мисткині, яка до кінця своїх днів не втратила можливості побачити у людині людину, відкинути фальш, лицемірство і фарисейство, а натомість наголосити на збереженні божественного начала у людині, милосердя як вищої духовної цінності. «Так, жiнка в свiт приходить для любовi!» – стверджує письменниця у своїй поезії «Історія жінки», власним прикладом свого життя вона доводила цю істину, щиро і безхитрісно намагаючись протистояти будь-яким проявам свавілля, жорстокості, цинічності і звичайної байдужості.
«Але якби усе почати знов?
Адже обiд щоденний – це любов!
Сорочка, чисто випрана, – любов!
І ночi, що не спала ти – любов!
І пiсня, що спiвала ти, – любов!
І квiти, що посiяла, – любов!
І очi правнукiв яснi – любов!
І Україна вся – одна любов!
Було б все так, якби почати знов.
Жiноча доля в свiтi – це любов».
Автопортрет, який у вигляді творчої самохарактеристики підготувала письменниця, вражає ліричними нюансами, поєднанням звукових і зорових вражень і легкістю мистецької фантазії. Він завершується грайливим візерунком, у якому відчутні нотки суму і самотності, адже справжній митець завжди залишається самотнім.
«У Жака Превера є вірш про те, як намалювати птицю. Детально описавши цей процес, поет радить підписувати свою картину лише після того, як птаха заспіває. Дивлюся на свій автопортрет і чую музику, яку слухає та, намальована. Але чи почують її інші люди? Того я не знаю. Але беру свій пензель (тобто кулькову ручку) і ставлю своє ім`я в нижньому правому кутку картини: Галина Гордасевич».
Сергій Несвіт.
Газета "Провинция":
№ 14 (1265) 08.04.2015
http://www.konstantinovka.com.ua/node/23315
Українську письменницю Галину Гордасевич доля пов`язала з Донеччиною внаслідок трагічних подій воєнного і повоєнного лихоліття. Незалежний, у рамках системи, Донбас післясталінського періоду охоче приймав «вільнонайманців», звичайно, і тих, хто вийшов із таборів ГУЛАГу. Звідси, з тих таборів, – Галина, яка знайшла свою долю тут, на Донеччині, хоча і повернулася згодом на рідну Волинську землю.
Тернопільська земля здавна славилася релігійністю, сільський священик був не просто представником інтелігенції, а залишався сам-один адміністративно-правовою силою, котра могла впливати на навколишню ситуацію. Галина Гордасевич любила повторювати такий вислів, що справжній інтелігент повинен мати не один, а три дипломи про вищу освіту: свого діда, свого батька і власний. Десь так воно і сталося. Тільки свою, справжню, інтелігентську освіту їй довелося здобувати в інших «університетах».
Народилася 31 березня 1935 року у м. Крем’янцi на Тернопiльщинi в родинi священика Леоніда та його дружини Олени. Дитинство майбутньої письменниці не було щасливим через щоденні сімейні чвари, ініціатором яких була мати. Все своє дитинство Галина Гордасевич згадує як суцільну чорну незгоду, де їй добряче перепадало, особливо після народження сестрички. Тому більшу частину вільного часу дитина проводила у «шевченківських» бур`янах. Десь із цього моменту п’ятирічна Галина стала серйозно мучитись над питанням: «А може мої теперішні батьки – не мої? Може мої справжні люблячі батьки – якісь інші люди?». З дитинства вона звикла бути самотньою, згодом ця самотність стає її своєрідним авторським стилем, що відбився у кількох книжках її поезій і прози.
Переживши війну і німецьку окупацію 1941-1945 років, Галина влітку 1946 року стала свідком арешту батька, якого засудили на 10 років, сім’я опинилась без засобів для існування. Не зважаючи на все, Галина закінчила семирічну школу з похвальною грамотою, поступила в Острозьке педагогічне училище, наступного року перевелась до м. Костополя. Однак настали важкі часи: 13 березня 1952 р. Г. Гордасевич була заарештована після тривалого вистежування органами МГБ, вдруге заарештована 20 травня того ж року і засуджена до 10 років ув’язнення по ст. 54 Кримінального Кодексу УРСР з вироком «За написання націоналістичних віршів та антирадянську агітацію серед студентів». Згодом були кількамісячні перебування під слідством у тюрмі м. Рівного, етапування до жіночої зони коло м. Чернігова, а в подальшому – покарання у зонах Одеси та Куйбишева (нині – Самара, Росія).
Усі жахи, пов’язані з арештом і перебуванням в ув’язненні, вона описала в автобіографічній повісті «Соло для дівочого голосу».
Як неповнолітню, її не відправили за межі України, утримували під Черніговом у таборі для жінок-інвалідів. У зв`язку із беріївською амністією звільнені були майже всі жінки – карні в`язні, тому дівчат, яким виповнилося 18 років, 29 квітня 1953 р. перевели в Одесу, щоб там не зупинилася фабрика, яка шила білизну для солдатів. Коли кримінальні повернулися в зону з новими термінами, політичних у вересні 1953 р. перевели до Куйбишева, де вони працювали на заводі будівельних деталей. Галині Гордасевич доводилося також розвантажувати баржі з цементом (мішки по 50 кг). За Указом 1954 р. Г. Гордасевич як малолітній і за добру роботу зняли судом 2/3 терміну.
На волю вийшла 24 грудня 1954 р. Удома її ніхто не чекав – мати з сестрою поїхали в Сибір до батька. Що чекало дівчину з табірним минулим у радянському суспільстві, згуртованому навколо соціалістичного будівництва? Саме доля безликої трудівниці-чорнороба: Галина Гордасевич завербувалася за оргнабором у січні 1955 р., прибула на Донбас, де починала з різноробочої на будівництві. Жила спершу у м. Макіївці та шахтарському поселенні Ханжонковому, з 1962 р. – мешкала у м. Донецьку.
Навчалася у школі робітничої молоді. Вступила до Донецького індустріального інституту, потім – на театральне відділення культосвітнього училища. Працювала в Макіївці на труболиварному заводі, керівником драмгуртка в Ханжонковому, друкарем у Донецькій обласній друкарні.
У Донецьку Галина Гордасевич вийшла заміж. Але і в родинному житті вона залишалася самотньою, чоловік покинув її вагітною. Її перша дитина померла від дизентерії. У 1961 році, поза шлюбом, народився син – Богдан Гордасевич, нині відомий львівський поет Жорж Дикий.
У середині 1960-х Галина Гордасевич знову після юнацьких спроб почала писати вірші, трохи пізніше – прозу і критичні статті, стала членом літературного об`єднання „Обрій” при газеті «Комсомолец Донбасса», яким керував Йосип Курлат і з якого вийшли відомі письменники Василь Стус, Леонід Талалай, Василь Захарченко, Анатолій Гарматюк. Тоді ж познайомилася і подружилася з українськими дисидентками Аллою Горською та Надією Світличною. У 1965 році Галина вступила на заочне відділення Літературного інституту ім. М. Горького у Москві (закінчила 1971 р.). У цей час були спроби КДБ завербувати письменницю, навіть послали її з групою шахтарів до Польщі, та вона категорично відмовилася.
Як наслідок, 1968 року у видавництві «Донбас» знімають з виробництва підписаний до друку рукопис нової збірки поезій, 1971 року у київському видавництві «Молодь» знищують верстку наступної книжки. Донецькі письменники влаштовують обструкцію «затятій націоналістці і бандерівці»: до Спілки письменників України її прийняли лише в 1988 році.
У 1990-му році Галина Гордасевич переїхала з сином до Львова. З тих пір вийшло понад 30 її книг, серед яких «Степан Бандера – людина і міф» і «Нескорені берегині» – про українських жінок, політичних ув`язнених.
Не склалося особисте життя табірного в`язня Галини Гордасевич: у неї є свій варіант весільної пісні про Галю:
«Ой, повезли Галю темними лісами,
Прив`язали Галю до сосни косами...
А щоб слухала батька-матір,
Та не рвалась в широкий світ!
І стали біля неї сосни на варті,
І до ніг їй послався калиновий цвіт.
І виходили з гущавини сарни й лисиці,
Не насмілювались ближче підійти.
І тільки конвалія принесла росиці,
Щоб губи зволожила в час самоти».
Галина Гордасевич померла 11 березня 2001 р. у м. Львові, похована у м. Кременці на старовинному Монастирському цвинтарі.
Творчий дебют Галини Гордасевич відбувся 1966 р., коли вийшла друком її перша поетична збірка «Веселки на тротуарах». Книжку було визнано однією з найкращих за підсумками року серед українських видань, але час поетичних лаврів в умовах нової хвилі репресій тривав дуже недовго. Творчий доробок письменниці – чотири поетичні збірки та п`ять книжок прози вкупі з добірками критичних та публіцистичних статей – не є показником її справжнього потенціалу, але виразно ілюструє ситуацію, коли письменник змушений «писати в шухляду», правдами і неправдами вибиваючи друк власних творів.
Поезії Галини Гордасевич – це діалоги з сучасниками, гострі рефлексії з приводу реалій навколишньої дійсності. У більшості своїй це твори сповідального характеру, у яких без прикрас і зайвих метафор озвучені малоприємні прикмети часу і факти власного невтішного життєвого досвіду. Як гостро і болісно свідчать рядки поезії «Для мене «культ» – не абстрактне поняття…», жаль за загубленою молодістю, прикрість несправедливих звинувачень, коли доказом злочину ставили дівочі вірші про першу весну і перше кохання, не можуть змінити поетичне кредо героїні: «Найстрашніша із зрад – це себе зрадити».
Раз у раз ставить Галина Гордасевич питання «Хто ми?», нагадує, що без ідентифікації національної приналежності не може бути самодостатньої людської особистості, і рецепти для цього лишаються незмінними:
«То що ж ми чинити маємо?
Що нам тепер робити? –
Рабів у собі убиваймо!
Воскрешаймо мужність убиту!»
Часто у її віршах оживають постаті близьких за духом і творчістю людей. Тут і тверда постава та ясний погляд Алли Горської у вірші «Споконвічний вогонь», і величний сум над труною В`ячеслава Чорновола, до якого «приліпились не ті, ой не ті», і спогади, про подругу-єврейку Раю Розенберг, з якою переносила центнери бетону, спогади, що легко розв`язують національне питання:
«Трагічне в життя нашого повісті
Було на кожній сторінці.
А між тими, хто нас стеріг по совісті,
Були свої, українці».
Творчість Галини Гордасевич відображає невгамовні пошуки самореалізації знедоленої, але незламаної особистості, самотньої, але не одинокої у пошуках одвічних істин душі, мисткині, яка до кінця своїх днів не втратила можливості побачити у людині людину, відкинути фальш, лицемірство і фарисейство, а натомість наголосити на збереженні божественного начала у людині, милосердя як вищої духовної цінності. «Так, жiнка в свiт приходить для любовi!» – стверджує письменниця у своїй поезії «Історія жінки», власним прикладом свого життя вона доводила цю істину, щиро і безхитрісно намагаючись протистояти будь-яким проявам свавілля, жорстокості, цинічності і звичайної байдужості.
«Але якби усе почати знов?
Адже обiд щоденний – це любов!
Сорочка, чисто випрана, – любов!
І ночi, що не спала ти – любов!
І пiсня, що спiвала ти, – любов!
І квiти, що посiяла, – любов!
І очi правнукiв яснi – любов!
І Україна вся – одна любов!
Було б все так, якби почати знов.
Жiноча доля в свiтi – це любов».
Автопортрет, який у вигляді творчої самохарактеристики підготувала письменниця, вражає ліричними нюансами, поєднанням звукових і зорових вражень і легкістю мистецької фантазії. Він завершується грайливим візерунком, у якому відчутні нотки суму і самотності, адже справжній митець завжди залишається самотнім.
«У Жака Превера є вірш про те, як намалювати птицю. Детально описавши цей процес, поет радить підписувати свою картину лише після того, як птаха заспіває. Дивлюся на свій автопортрет і чую музику, яку слухає та, намальована. Але чи почують її інші люди? Того я не знаю. Але беру свій пензель (тобто кулькову ручку) і ставлю своє ім`я в нижньому правому кутку картини: Галина Гордасевич».
Сергій Несвіт.
Газета "Провинция":
№ 14 (1265) 08.04.2015
http://www.konstantinovka.com.ua/node/23315
8
Школа імені Галини Гордасевич в Кременці
- 05.02.16, 22:12
- Знання є сила
Кременецькій школі присвоєно ім’я відомої поетеси. Фото
Posted on 09.09.2015
До
Крем’янця повернулася Галина Гордасевич – поетеса, письменниця, патріот
Незалежної України, політв’язень – тепер повернулася іменем своїм, яке
присвоєне Кременецькій загальноосвітній школі №1.
5 вересня відбулося відкриття пам’ятної дошки з іменем Галини Гордасевич на будівлі даної школи.
Урочистості були знамениті присутністю знаних гостей: Дмитра Павличка – героя України, письменника, перекладача; Богдана Гордасевича – сина Галини Гордасевич; Романа Лубківського – надзвичайно ушанованого посла України, відважного українського перекладача, письменника; Сергія Гальченка — заступника директора інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка Національної академії наук; Григорія Штоя – видатного поета, професора, доктора філологічних наук Київського Національного інституту ім. Т. Шевченка; Ігоря Равліва – кандидата філологічних наук, ветерана та засновника товариства української мови ім. Т.Г.Шевченка на Тернопільщині, викладача Тернопільського політехнічного університету; Лариси Донченко – кандидата філологічних наук, доцента Криворізького університету.
Від присутності гостей, від їх виступів вчителям, учням, всім, хто був у цей день біля пам’ятного місця – передалася їх життєва енергетика, глибока шана і повага до імені Галини Гордасевич, до її творчого надбання, до її особистості – непересічної, вольової, мужньої і надзвичайно жіночної.
З тональністю слів гостей переплелися та доповнили ауру одухотворення учні, які читали поезію Галини Гордасевич так, що Дмитро Павличко замилувався їх звучанням. Співпраця Кременецької ЗОШ І-ІІІ ступенів №1 та Кременецького НВК «Гімназія-ЗОШ І ст.» вилилися у хоровий спів гімназійного хору, у виконанні якого лунали слова поетеси, покладені на музику викладачем Кременецької академії Сабраном В.І.
«Не зникають корені освітянського життя, які пущені в XVI столітті в будівлі, де нині розташована Кременецька ЗОШ І-ІІІ ст.№1, а тоді започаткована орденом отців базіліан не просто як будівля для існування, а – з друкарнею, в якій віддрукована Кременецька граматика, шпиталем; у XVIII столітті тут функціонувала школа геометрів, пізніше – Волинська гімназія» — відзначила у вітальному слові директор школи Герасименко М.Б. Ім’я ж Галини Гордасевич буде для педагогічного, учнівського колективів оберегом та джерелом натхнення. Вже нині в українознавчій кімнаті облаштована стіна зі стендами, на яких матеріали про коріння поетеси, переписка Галини Леонідівни з вчителькою з Шумщини, копії листів та віршів матері Галини; особисті речі пані Гордасевич, передані її сином Богданом.
В цей же святковий день доповнив пан Богдан свої попередні дарунки копією материного портрета, книгами прози та поезії, видані при його сприянні.
Дмитро Павличко, Богдан Лубківський подарували книги для музею та кабінету української мови та літератури.
Гості з Польщі, задіяні на конференції з нагоди відзначення роковин Юліуша Словацького, не обминули увагою дійство перед школою, завітали до музейної кімнати, поклали квіти до меморіальної дошки.
Було холодно, похмуро, але всі присутні відчували внутрішнє піднесення. І навіть керівники району – голова РДА Сімчук С.Р., голова районної ради Смаглюк А.М., міський голова пан Ванжула Р.В. — говорили вітальні слова з особливим піднесенням, кожен був своєрідним і неповторним у загальному контексті знаменного шкільного та міського свята.
http://infoprostir.te.ua/?p=105864
3
З архівів до 80-річчя Галини Гордасевич
- 08.04.15, 17:32
- Знання є сила
Наукова бібліотека Львівського національного університету імені Івана Франка
До 80-річчя від дня народження української письменниці Галини Гордасевич (1935-2001)
Галина Гордасевич народилася 31 березня 1935 року в місті Крем’янці на Тернопільщині у родині священика Леоніда Гордасевича та матінки Олени з роду Хомчуків. Дитинство поетеси пройшло на Рівненщині під час воєнних лихоліть. Навчалася в Острозькому педучилищі. У шістнадцятирічному віці була заарештована і засуджена на 10 років таборів, як було написано у вироку: “…за складання націоналістичних віршів і антирадянську агітацію серед студентів”.
Звільнившись через неповних три роки, приїхала в Донбас, де починала з різноробочої на будівництві. Навчалася в школі робітничої молоді. Вступила до Донецького Індустріального інституту, потім – на театральне відділення культосвітнього училища.
Працювала в Макіївці на труболиварному заводі, керівником драмгуртка в Ханжонково, друкарем в Донецькій обласній друкарні.
У середині шістдесятих років знову почала писати вірші, трохи пізніше – прозу і критичні статті. 1971 року закінчила Літературний інститут ім. М. Горького у Москві, член Національної спілки письменників України (з 1983 р.).
У 1990 р. переїхала до Львова. Померла у Львові 11 березня 2001 року, похована у Крем’янці 13 березня 2001 року.
За фахом Галина Гордасевич – професійний письменник. Брала участь у русі дисидентів, була членом оргкомітетів і делегатом установчих з’їздів Товариства української мови, Народного Руху України та Демократичної партії України.
Лауреат літературного конкурсу “Шістдесятники” за 1996 р., премій ім. Олександра Білецького у галузі критики та ім. Валерія Марченка у галузі публіцистики за 1997 р.
Авторка поетичних збірок “Веселки на тротуарах”, “Наречена сонця”, “Високе полум’я дня”, “Слід зірниці”, книжок прози “Відцвіла шипшина”, “Твій тихий дім”, “Двадцять років і один день”, “Прекрасні імена жіночі”, а також публіцистичної книги “Письма к другу” і літературних портретів українських поетес “Силуети поетес” та ін.
ЗІБРАННЯ КНИГ
Гордасевич Г. Веселки на тротуарах : лірика / Галина Гордасевич. – Київ : Радянський письменник, 1966. – 76 с.
Це перша поетична збірка донецької поетеси Галини Гордасевич. Перші її вірші друкувалися
у рівненській газеті 1951 року, згодом – у газетах “Радянська Донеччина”, “Радянська Україна”,
“Літературна Україна” та ін. Збірка приваблює ніжною і вдумливою лірикою…
Гордасевич Г. Наречена сонця : поезії / Галина Гордасевич. – Донецьк : Донбас, 1976. – 63 с.
Життя – одвічний пошук, одвічний неспокій. Таке творче кредо ліричного героя цієї збірки.
Сенс існування він бачить у відкритті нового…
Гордасевич Г. Високе полум’я дня : поезії / Галина Гордасевич. – [Київ : Радянський письменник, 1980]. – 77 с.
У нових віршах поетеси органічно зливаються ліричне начало
і філософська глибина думки, оспівуються краса людських стосунків, вірне кохання, багатство рідної природи.
Гордасевич Г. Слід зірниці : лірика / Галина Гордасевич. – Київ : Радянський письменник, 1986. – 126 с.
До нової збірки української поетеси з Донецька ввійшли вірші, написані за останні роки.
У них – любов до рідної землі, роздуми про соціальні явища, віра в чесність і добро
як визначальну суть людських стосунків.
Гордасевич Г. Відцвіла шипшина : повість та оповідання / Галина Гордасевич. – Київ : Радянський письменник, 1974. – 184 с.
У центрі повісті “Смак осіннього яблука” – активна, залюблена в життя дівчина Оля. Духовно сильна, стійка, здатна впливати на інших героїня, незважаючи на її важку недугу, стає прикладом для кожного, втіленням незрадливості, стійкості…
Не менш цікавими героями багаті й оповідання, що увійшли до цієї книги.
Гордасевич Г. Твій тихий дім : повість та оповідання / Галина Гордасевич. – Донецьк : Донбас, 1980. – 178 с.
Питання людської порядності, чесності, вірності, людського щастя стоять у центрі уваги авторки. Виходячи з ідейних, морально-етичних й естетичних позицій часу, автор намагається художньо осмислити сьогодення, відобразити духовний світ радянської людини.
Гордасевич Г. Двадцять років і один день : повісті, оповідання / Галина Гордасевич. – Київ : Радянський письменник, 1984. – 237 с.
Героїнею майже усіх повістей та оповідань, вміщених у збірці, є сучасна жінка, її повсякденне життя, зустрічі, почуття, сподівання і мрії.
Гордасевич Г. Двадцять років і один день : повісті / Галина Гордасевич. – Донецьк : Донбас,1985. – 152 с.
До книги, виданої до 50-річчя української письменниці, увійшли повісті авторки, у яких порушуються морально-етичні проблеми, показуються наші сучасники у праці, в побуті… Твори позначені сюжетною пружністю, відзначаються глибоким проникненням у психологію героїв.
Гордасевич Г. Прекрасні імена жіночі : повісті / Галина Гордасевич. – Донецьк : Донбас, 1990. – 208 с.
Донецька письменниця працює у різних жанрах, вона – авторка прозових і поетичних збірок, книги літературних портретів сучасних українських поетес “Силуети поетес” і збірки публіцистичних есе “Письма к другу”.
У новій книзі багато авторської уваги присвячено жінкам, їхньому душевному світові, їхнім надіям, радощам і болям. Про становлення людської особистості – повість “Лідія, донька Люськи”. Темі кохання присвячено повісті “Прощання з Ізольдою”, “Озеро, про яке ніхто не знав”, “Сукня для нареченої”.
Гордасевич Г. Силуети поетес : літературні портрети / Галина Гордасевич. – Київ : Радянський письменник, 1989. – 246 с.
Прочитавши цю книгу, читач глибше осягне поезію багатьох авторів-жінок, зокрема Тамари Коломієць, Ганни Світличної, Ліни Костенко, Ірини Жиленко, Наталі Кащук та інших. Кожна розповідь побудована таким чином, аби читач перейнявся повагою, симпатією до творчих особистостей, краще зрозумів світ, який їх оточує, клопоти, які їм болять. Відчув у поезіях музику, колір, світло, простір, як відчуває все це авторка книги.
Гордасевич Г. Вибране сином : поезії / Галина Гордасевич ; упоряд. Богдан Гордасевич. – Львів : Сполом, 1999. – 64 с.
У збірку поезій відомої української письменниці увійшли кращі ліричні, історичні та патріотичні вірші 33-річного творчого доробку.
Гордасевич Г. І сказав Ісус : поезії / Галина Гордасевич. – Львів : Сполом, 2000. – 64 с.
У збірку поезій відомої української письменниці увійшли найкращі релігійні вірші з її багаторічного творчого доробку. Книга присвячується світлій пам’яті двох прекрасних українок, що передчасно трагічно пішли з життя: Аллі Горській та Соломії Павличко.
Гордасевич Г. Рядок з літопису : поезії / Галина Гордасевич ; [упоряд. Богдан Гордасевич]. – Львів : Сполом, 2000. – 64 с.
У збірку поезій відомої української письменниці увійшли найкращі вірші на історичну тему з її багаторічного творчого доробку. Книга присвячується видатній діячці української діаспори в Канаді, письменниці Лесі Храпливій-Щур.
Гордасевич Г. Ера України : поезії / Галина Гордасевич ; [упоряд. Богдан Гордасевич]. – Львів : Сполом, 2000. – 64 с.
У збірку поезій відомої української письменниці увійшли найкращі вірші на патріотичну тему з її багаторічного творчого доробку. Книга присвячується сонячному голосу українського радіоефіру, журналістці Еммі Бабчук.
Гордасевич Г. Соло для дівочого голосу : автобіографічний роман / Галина Гордасевич. – Львів : Добра справа, 2001. – 112 с.
Автобіографічний роман Галини Гордасевич розповідає про стеження, арешти, слідство та перебування письменниці у місцях позбавлення волі у повоєнний період за сталінських репресій.
Гордасевич Г. Степан Бандера: людина і міф / Галина Гордасевич. – Вид. третє, допов. – Львів : ЛА “Піраміда”, 2001. – 208 с.; іл.
Письменниця Галина Гордасевич намагається повернути знеславлюване ворогами української незалежності ім’я провідника українського націоналістичного руху Степана Бандери. На підставі багатьох джерел, зібраних матеріалів авторка розповідає про конкретні факти його життя, боротьби і смерті.
Гордасевич Г. Ішла весна по місту : поезії / Галина Гордасевич. – Львів : ЛА “Піраміда”, 2001. – 64 с.
У збірку поезій відомої української письменниці увійшли найкращі ліричні вірші веселого та оптимістичного настрою. Книга присвячується найкращій подрузі письменниці – поетесі Тамарі Коломієць.
Гордасевич Г. Над озером холодної води : поезії / Галина Гордасевич. – Львів : ЛА “Піраміда”, 2001. – 64 с.
У збірку поезій відомої української письменниці увійшли найкращі ліричні вірші мінорного та журливого настрою. Книга присвячується видатній співачці України – Ользі Басистюк.
Гордасевич Г. Сонце, вітер і жінка : поезії / Галина Гордасевич. – Львів : ЛА “Піраміда”, 2001. – 64 с.
У збірку поезій відомої української письменниці увійшли найкращі ліричні вірші на тему жіночої долі. Книга присвячується всім жінкам, що мають ім’я Галина.
Гордасевич Г. Станція Ворожба : поезії / Галина Гордасевич. – Львів : ЛА “Піраміда”, 2001. – 64 с.
Ця поетична книга є віршованою поемою прро одне особисте кохання поетеси в усій його послідовності. Книга присвячується прекрасній драматичній актрисі України – Ларисі Кадировій.
Нескорена Берегиня : жертви московко-комуністичного терору ХХ століття / [Галина Гордасевич, Богдан Гордасевич]. – Львів : ЛА “Піраміда”, 2002. – 280 с. ; іл.
Побудована на документальних матеріалах книга “Нескорена Берегиня” – це збірний образ нескореної українки – доньки, дружини, матері, витворений нелюдськи жорстокими умовами московсько-комуністичної тоталітарної системи. Це подорож героїчними долями115 вірних дочок України, які нарівні з чоловіками виявляли незламну мужність і духовну стійкість у боротьбі з підступним ворогом. Тут зустрічаються і широко відомі імена, і ті, які заслуговують бути знаними. Сестри Володимира, Марта та Оксана Бандери, сестри Марина і Феодосія Петлюри, жінка і донька Нестора Махна, Платоніда Хоткевич, Марія Капніст, Зінаїда Тулуб, Марія Сосюра, Галина Гордасевич, Ніна Строката-Караванська, Ніна Вірченко, обидві Наталії – сестра і дружина Головнокомандувача УПА Романа Шухевича, Алла Горська, Надія Світлична, Ірина Калинець – це найкращий цвіт українського народу.
Гордасевич Г. Українка в світі : переклади світової лірики / Галина Гордасевич. – Львів : ЛА “Піраміда”, 2002. – 128 с.
До збірки увійшли переклади шедеврів світової поезії, здійснені Галиною Гордасевич упродовж її життя. Син письменниці став упорядником і редактором видання, довершивши розпочату нею справу. У збірці – переклади з Едгара Алана По, Федеріко Гарсіа Лорки, Казимира Пшерви-Тетмаєра, Олександра Пушкіна, Анни Ахматової, Гійома Аполінера, Поля Верлена та ін.
http://library.lnu.edu.ua/bibl/index.php?option=com_content&view=article&id=176:-75-1935-2001&catid=58:2008-10-22-10-25-21&Itemid=67
6
