хочу сюди!
 

Людмила

39 років, лев, познайомиться з хлопцем у віці 35-43 років

Замітки з міткою «шевченко»

Про Шевченко

У Т.Г. много родни. Кто-то помнит и чтит, кто-то как-то так относится - ну был и был.  У Тамары Ивановны, учительницы немецкого, всегда вышитые блузочки под строгий костюм  и коса вокруг головы. И еще было одно потрясающее платье с вышивкой.  А у Ани ничего , просто знала, что у нее гениальнй прапрапра. Но очень обиделась, когда я сказала, что Т.Г. был алкоголиком. Я ж не виновата, что перестройка и все культы всех  личностей развенчивались. Она мне потом отомстила, не переживайте. 
 Шевченко великий поэт, но грустный, зачастую с надрывом. Обычно таких людей живыми не любят .  Страдает и страдает,  когда в жизни так много интересного и хорошего.  Из школьной программы только Остап Вишня спасет мир от депрессии.  И еще  конечно Сковорода и Котляревский.  Но это такое.  Меня бесконечно удивил памятник Т.Г. (от мне нравится ТГ- мои инициалы)  в Казахстане. Ведь тот человек знал Шевченко  лично. И увидел в нем памятник .   Может для памятника любовь и симпатия не обязательны. А , может, в жизни памятники совершенно другие, чем в своих стихах. 

Памятники Шевченко в Украине и мире
 На сегодняшний день насчитывается 1384 памятника Тарасу Шевченко в мире: 1256 в Украине и 128 за рубежом - в 35-ти государствах.
В Украине наибольшее количество памятников установлено в Ивано-Франковской области - 199, за ней идут Львовская (187), Тернопольская (165) и Черкасская (102).
За рубежом наибольше памятников установлено в России - 30 (10 памятников и 20 мемориальных досок), Казахстане - 16, США - 9 и Канаде - 9, а также в Белоруссии (6), Польши (5), Молдове (4), Бразилии (3), Аргентине (3), Франции (3) и др.
Первый памятник Т. Шевченко был открыт в 1881 году к 20-летию со дня смерти художника в г. Форт Шевченко (Казахстан) под руководством И.А. Ускова, который был комендантом Новопетровского укрепления, когда Шевченко находился там в ссылке.


День пам"яті Т.Г. Шевченка

Тарас ШЕВЧЕНКО 

Розрита могила  Світе тихий, краю милий,  Моя Україно,  За що тебе сплюндровано,  За що, мамо, гинеш?  Чи ти рано до схід сонця  Богу не молилась,  Чи ти діточок непевних  Звичаю не вчила?  «Молилася, турбувалась,  День і ніч не спала,  Малих діток доглядала,  Звичаю навчала.  Виростали мої квіти,  Мої добрі діти,  Панувала і я колись  На широкім світі,  Панувала… Ой Богдане!  Нерозумний сину!  Подивись тепер на матір,  На свою Вкраїну,  Що, колишучи, співала  Про свою недолю,  Що, співаючи, ридала,  Виглядала волю.  Ой Богдане, Богданочку,  Якби була знала,  У колисці б задушила,  Під серцем приспала.  Степи мої запродані  Жидові, німоті,  Сини мої на чужині,  На чужій роботі.  Дніпро, брат мій, висихає,  Мене покидає,  І могили мої милі  Москаль розриває...  Нехай риє, розкопує,  Не своє шукає,  А тим часом перевертні  Нехай підростають  Та поможуть москалеві  Господарювати,  Та з матері полатану  Сорочку знімати.  Помагайте, недолюдки,  Матір катувати».  Начетверо розкопана,  Розрита могила.  Чого вони там шукали?  Що там схоронили  Старі батьки? Ех, якби-то,  Якби-то найшли те, що там схоронили,  Не плакали б діти, мати не журилась.  9 октября 1843, 

Березань

Попередження!


І МЕРТВИМ, І ЖИВИМ, І НЕНАРОЖДЕННИМ ЗЕМЛЯКАМ МОЇМ В УКРАЙНІ І НЕ В УКРАЙНІ МОЄ ДРУЖНЄЄ ПОСЛАНІЄ


Аще кто речетъ, яко люблю Бога, а брата своего ненавидитъ, ложь есть.

Соборно[е] послание Иоанна. Глава 4, с. 20


І смеркає, і світає,

День божий минає,

І знову люд потомлений,

І все спочиває.

Тілько я, мов окаянний,

І день і ніч плачу

На розпуттях велелюдних,

І ніхто не бачить,

І не бачить, і не знає —

Оглухли, не чують;

Кайданами міняються,

Правдою торгують.

І Господа зневажають,

Людей запрягають

В тяжкі ярма. Орють лихо,

Лихом засівають,

А що вродить? побачите,

Які будуть жнива!

Схаменіться, недолюди,

Діти юродиві!

Подивіться на рай тихий,

На свою країну,

Полюбіте щирим серцем

Велику руїну,

Розкуйтеся, братайтеся,

У чужому краю

Не шукайте, не питайте

Того, що немає

І на небі, а не тілько

На чужому полі.

В своїй хаті своя й правда,

І сила, і воля. /349/

Нема на світі України,

Немає другого Дніпра,

А ви претеся на чужину

Шукати доброго добра,

Добра святого. Волі! волі!

Братерства братнього! Найшли,

Несли, несли з чужого поля

І в Україну принесли

Великих слов велику силу,

Та й більш нічого. Кричите,

Що Бог создав вас не на те,

Щоб ви неправді поклонились!..

І хилитесь, як і хилились!

І знову шкуру дерете

З братів незрящих, гречкосіїв,

І сонця-правди дозрівать

В німецькі землі, не чужії,

Претеся знову!.. Якби взять

І всю мізерію з собою,

Дідами крадене добро,

Тойді оставсь би сиротою

З святими горами Дніпро!


Ох, якби те сталось, щоб ви не вертались,

Щоб там і здихали, де ви поросли!

Не плакали б діти, мати б не ридала,

Не чули б у Бога вашої хули.

І сонце не гріло б смердячого гною

На чистій, широкій, на вольній землі.

І люди б не знали, що ви за орли,

І не покивали б на вас головою.

Схаменіться! будьте люди,

Бо лихо вам буде.

Розкуються незабаром

Заковані люде,

Настане суд, заговорять

І Дніпро, і гори!

І потече сторіками

Кров у синє море

Дітей ваших... і не буде

Кому помагати.

Одцурається брат брата

І дитини мати.

І дим хмарою заступить /350/

Сонце перед вами,

І навіки прокленетесь

Своїми синами!

Умийтеся! образ Божий

Багном не скверніте.

Не дуріте дітей ваших,

Що вони на світі

На те тілько, щоб панувать...

Бо невчене око

Загляне їм в саму душу

Глибоко! глибоко!

Дознаються небожата,

Чия на вас шкура,

Та й засядуть, і премудрих

Немудрі одурять!


Якби ви вчились так, як треба,

То й мудрость би була своя.

А то залізете на небо:

«І ми не ми, і я не я,

І все те бачив, і все знаю,

Нема ні пекла, ані Раю.

Немає й Бога, тілько я!

Та куций німець узловатий,

А більш нікого!..» — «Добре, брате,

Що ж ти такеє?»

«Нехай скаже

Німець. Ми не знаєм».

Отак-то ви навчаєтесь

У чужому краю!

Німець скаже: «Ви моголи».

«Моголи! моголи!»

Золотого Тамерлана

Онучата голі.

Німець скаже: «Ви слав’яне».

«Слав’яне! слав’яне!»

Славних прадідів великих

Правнуки погані!

І Коллара читаєте

З усієї сили,

І Шафарика, і Ганка,

І в слав’янофіли

Так і претесь... І всі мови

Слав’янського люду — /351/

Всі знаєте. А своєї

Дас[т]ьбі... Колись будем

І по-своєму глаголать,

Як німець покаже

Та до того й історію

Нашу нам розкаже, —

Отойді ми заходимось!..

Добре заходились

По німецькому показу

І заговорили

Так, що й німець не второпа,

Учитель великий,

А не те, щоб прості люде.

А ґвалту! а крику!

«І гармонія, і сила,

Музика та й годі.

А історія!.. поема

Вольного народа!

Що ті римляне убогі!

Чортзна-що — не Брути!

У нас Брути! і Коклеси!

Славні, незабуті!

У нас воля виростала,

Дніпром умивалась,

У голови гори слала,

Степом укривалась!»

Кров’ю вона умивалась,

А спала на купах,

На козацьких вольних трупах,

Окрадених трупах!

Подивіться лишень добре,

Прочитайте знову

Тую славу. Та читайте

Од слова до слова,

Не минайте ані титли,

Ніже тії коми,

Все розберіть... та й спитайте

Тойді себе: що ми?..

Чиї сини? яких батьків?

Ким? за що закуті?..

То й побачите, що ось що

Ваші славні Брути:

Раби, подножки, грязь Москви,

Варшавське сміття — ваші пани /352/

Ясновельможнії гетьмани.

Чого ж ви чванитеся, ви!

Сини сердешної Украйни!

Що добре ходите в ярмі,

Ще лучше, як батьки ходили.

Не чваньтесь, з вас деруть ремінь,

А з їх, бувало, й лій топили.

Може, чванитесь, що братство

Віру заступило.

Що Синопом, Трапезондом

Галушки варило.

Правда!.. правда, наїдались.

А вам тепер вадить.

І на Січі мудрий німець

Картопельку садить,

А ви її купуєте,

Їсте на здоров’я

Та славите Запорожжя.

А чиєю кров’ю

Ота земля напоєна,

Що картопля родить, —

Вам байдуже. Аби добра

Була для городу!

А чванитесь, що ми Польщу

Колись завалили!..

Правда ваша: Польща впала,

Та й вас роздавила!


Так от як кров свою лили

Батьки за Москву і Варшаву,

І вам, синам, передали

Свої кайдани, свою славу!


Доборолась Україна

До самого краю.

Гірше ляха свої діти

Її розпинають.

Заміс[т]ь пива праведную

Кров із ребер точать.

Просвітити, кажуть, хочуть

Материні очі

Современними огнями.

Повести за віком,

За німцями, недоріку, /353/

Сліпую каліку.

Добре, ведіть, показуйте,

Нехай стара мати

Навчається, як дітей тих

Нових доглядати.

Показуйте!.. за науку,

Не турбуйтесь, буде

Материна добра плата.

Розпадеться луда

На очах ваших неситих,

Побачите славу,

Живу славу дідів своїх

І батьків лукавих.

Не дуріте самі себе,

Учітесь, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь.

Бо хто матір забуває,

Того Бог карає,

Того діти цураються,

В хату не пускають.

Чужі люди проганяють,

І немає злому

На всій землі безконечній

Веселого дому.

Я ридаю, як згадаю

Діла незабуті

Дідів наших. Тяжкі діла!

Якби їх забути,

Я оддав би веселого

Віку половину.

Отака-то наша слава,

Слава України.

Отак і ви прочитай[те],

Щоб не сонним снились

Всі неправди, щоб розкрились

Високі могили

Перед вашими очима,

Щоб ви розпитали

Мучеників, кого, коли,

За що розпинали!

Обніміте ж, брати мої,

Найменшого брата —

Нехай мати усміхнеться, /354/

Заплакана мати.

Благословить дітей своїх

Твердими руками

І діточок поцілує

Вольними устами.

І забудеться срамотня

Давняя година,

І оживе добра слава,

Слава України,

І світ ясний, невечерній

Тихо засіяє...

Обніміться ж, брати мої.

Молю вас, благаю!

Тарас Шевченко

Политика в стороне, тут только хобби!!!!!

Прошлая запись была про Шевченко, так вот финал готов! очень ярко получилось! Так что готовлюсь делать серию портретов! размер работы 20*25см, акриловая краска+лак матовый!




26%, 5 голосів

53%, 10 голосів

16%, 3 голоси

5%, 1 голос

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Т.Г. Шевченко - Эксперимент!

Вот такой промежуточный результат у меня получился. Через сутки будет готовая работа! Думаю, что финал будет поярче промежутка :-) Размер 20*25см! Правда вместо ольхи используется дургой материал. Но все так же все руками! Покрытие 2 словя акриловой краски и 2 слоя лака! и финальный будет один матовый лак! 

Думка(Тарас Шевченко)

Тече вода в синє море,

Та не витікає;

Шука козак свою долю,

А долі немає.

Пішов козак світ за очі;

Грає синє море,

Грає серце козацькеє,

А думка говорить:

«Куди ти йдеш, не спитавшись?

На кого покинув

Батька, неньку старенькую,

Молоду дівчину?

На чужині не ті люде,—

Тяжко з ними жити!

Ні з ким буде поплакати,

Ні поговорити».

Сидить козак на тім боці,—

Грає синє море.

Думав, доля зустрінеться,—

Спіткалося горе.

А журавлі летять собі

Додому ключами.

Плаче козак — шляхи биті

Заросли тернами.

Український календар за березень

 4.03.1874 – Проголошення Буковини коронним краєм Габсбурзької імперії.

5.03.1950 – Загинув у Білогорщі Головний Командир УПА ген.-хор. Роман Шухевич.

6.03.1934 – Відкрито пам'ятник Т. Шевченкові в Києві.

http://www.uvkr.com.ua/ua/calendar/kalend_march.html

 


100%, 3 голоси

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Пророку 203

І смеркає, і світає,

День божий минає,

І знову люд потомлений,

І все спочиває.

Тілько я, мов окаянний,

І день і ніч плачу

На розпуттях велелюдних,

І ніхто не бачить,

І не бачить, і не знає —

Оглухли, не чують;

Кайданами міняються,

Правдою торгують.

І Господа зневажають,

Людей запрягають

В тяжкі ярма. Орють лихо,

Лихом засівають,

А що вродить? побачите,

Які будуть жнива!

Схаменіться, недолюди,

Діти юродиві!

Подивіться на рай тихий,

На свою країну,

Полюбіте щирим серцем

Велику руїну,

Розкуйтеся, братайтеся,

У чужому краю

Не шукайте, не питайте

Того, що немає

І на небі, а не тілько

На чужому полі.

В своїй хаті своя й правда,

І сила, і воля. /349/

Нема на світі України,

Немає другого Дніпра,

А ви претеся на чужину

Шукати доброго добра,

Добра святого. Волі! волі!

Братерства братнього! Найшли,

Несли, несли з чужого поля

І в Україну принесли

Великих слов велику силу,

Та й більш нічого. Кричите,

Що Бог создав вас не на те,

Щоб ви неправді поклонились!..

І хилитесь, як і хилились!

І знову шкуру дерете

З братів незрящих, гречкосіїв,

І сонця-правди дозрівать

В німецькі землі, не чужії,

Претеся знову!.. Якби взять

І всю мізерію з собою,

Дідами крадене добро,

Тойді оставсь би сиротою

З святими горами Дніпро!


Ох, якби те сталось, щоб ви не вертались,

Щоб там і здихали, де ви поросли!

Не плакали б діти, мати б не ридала,

Не чули б у Бога вашої хули.

І сонце не гріло б смердячого гною

На чистій, широкій, на вольній землі.

І люди б не знали, що ви за орли,

І не покивали б на вас головою.

Схаменіться! будьте люди,

Бо лихо вам буде.

Розкуються незабаром

Заковані люде,

Настане суд, заговорять

І Дніпро, і гори!

І потече сторіками

Кров у синє море

Дітей ваших... і не буде

Кому помагати.

Одцурається брат брата

І дитини мати.

І дим хмарою заступить /350/

Сонце перед вами,

І навіки прокленетесь

Своїми синами!

Умийтеся! образ Божий

Багном не скверніте.

Не дуріте дітей ваших,

Що вони на світі

На те тілько, щоб панувать...

Бо невчене око

Загляне їм в саму душу

Глибоко! глибоко!

Дознаються небожата,

Чия на вас шкура,

Та й засядуть, і премудрих

Немудрі одурять!


Якби ви вчились так, як треба,

То й мудрость би була своя.

А то залізете на небо:

«І ми не ми, і я не я,

І все те бачив, і все знаю,

Нема ні пекла, ані Раю.

Немає й Бога, тілько я!

Та куций німець узловатий,

А більш нікого!..» — «Добре, брате,

Що ж ти такеє?»

«Нехай скаже

Німець. Ми не знаєм».

Отак-то ви навчаєтесь

У чужому краю!

Німець скаже: «Ви моголи».

«Моголи! моголи!»

Золотого Тамерлана

Онучата голі.

Німець скаже: «Ви слав’яне».

«Слав’яне! слав’яне!»

Славних прадідів великих

Правнуки погані!

І Коллара читаєте

З усієї сили,

І Шафарика, і Ганка,

І в слав’янофіли

Так і претесь... І всі мови

Слав’янського люду — /351/

Всі знаєте. А своєї

Дас[т]ьбі... Колись будем

І по-своєму глаголать,

Як німець покаже

Та до того й історію

Нашу нам розкаже, —

Отойді ми заходимось!..

Добре заходились

По німецькому показу

І заговорили

Так, що й німець не второпа,

Учитель великий,

А не те, щоб прості люде.

А ґвалту! а крику!

«І гармонія, і сила,

Музика та й годі.

А історія!.. поема

Вольного народа!

Що ті римляне убогі!

Чортзна-що — не Брути!

У нас Брути! і Коклеси!

Славні, незабуті!

У нас воля виростала,

Дніпром умивалась,

У голови гори слала,

Степом укривалась!»

Кров’ю вона умивалась,

А спала на купах,

На козацьких вольних трупах,

Окрадених трупах!

Подивіться лишень добре,

Прочитайте знову

Тую славу. Та читайте

Од слова до слова,

Не минайте ані титли,

Ніже тії коми,

Все розберіть... та й спитайте

Тойді себе: що ми?..

Чиї сини? яких батьків?

Ким? за що закуті?..

То й побачите, що ось що

Ваші славні Брути:

Раби, подножки, грязь Москви,

Варшавське сміття — ваші пани /352/

Ясновельможнії гетьмани.

Чого ж ви чванитеся, ви!

Сини сердешної Украйни!

Що добре ходите в ярмі,

Ще лучше, як батьки ходили.

Не чваньтесь, з вас деруть ремінь,

А з їх, бувало, й лій топили.

Може, чванитесь, що братство

Віру заступило.

Що Синопом, Трапезондом

Галушки варило.

Правда!.. правда, наїдались.

А вам тепер вадить.

І на Січі мудрий німець

Картопельку садить,

А ви її купуєте,

Їсте на здоров’я

Та славите Запорожжя.

А чиєю кров’ю

Ота земля напоєна,

Що картопля родить, —

Вам байдуже. Аби добра

Була для городу!

А чванитесь, що ми Польщу

Колись завалили!..

Правда ваша: Польща впала,

Та й вас роздавила!


Так от як кров свою лили

Батьки за Москву і Варшаву,

І вам, синам, передали

Свої кайдани, свою славу!


Доборолась Україна

До самого краю.

Гірше ляха свої діти

Її розпинають.

Заміс[т]ь пива праведную

Кров із ребер точать.

Просвітити, кажуть, хочуть

Материні очі

Современними огнями.

Повести за віком,

За німцями, недоріку, /353/

Сліпую каліку.

Добре, ведіть, показуйте,

Нехай стара мати

Навчається, як дітей тих

Нових доглядати.

Показуйте!.. за науку,

Не турбуйтесь, буде

Материна добра плата.

Розпадеться луда

На очах ваших неситих,

Побачите славу,

Живу славу дідів своїх

І батьків лукавих.

Не дуріте самі себе,

Учітесь, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь.

Бо хто матір забуває,

Того Бог карає,

Того діти цураються,

В хату не пускають.

Чужі люди проганяють,

І немає злому

На всій землі безконечній

Веселого дому.

Я ридаю, як згадаю

Діла незабуті

Дідів наших. Тяжкі діла!

Якби їх забути,

Я оддав би веселого

Віку половину.

Отака-то наша слава,

Слава України.

Отак і ви прочитай[те],

Щоб не сонним снились

Всі неправди, щоб розкрились

Високі могили

Перед вашими очима,

Щоб ви розпитали

Мучеників, кого, коли,

За що розпинали!

Обніміте ж, брати мої,

Найменшого брата —

Нехай мати усміхнеться, /354/

Заплакана мати.

Благословить дітей своїх

Твердими руками

І діточок поцілує

Вольними устами.

І забудеться срамотня

Давняя година,

І оживе добра слава,

Слава України,

І світ ясний, невечерній

Тихо засіяє...

Обніміться ж, брати мої.

Молю вас, благаю!