Ты расскажи мне о любви

Под шепот робкий звездопада,

Про жар, что теплится внутри,

Про сны сквозь дни на дне тумана.

Нечеловеческая власть

Покой в пространстве отбирает

Когда единственная страсть

Весь пыл души в себя вбирает.

         И, не страшась шагов по краю,

         Идешь за ней на край земли;

         Твердят вокруг – не понимаю.

         И не поймут, не знав любви.

т.е.с.

А я не плачу, не кричу,

И не томлюсь в тиши ночами,

Тебя  в пространстве не ищу,

Я солнца луч – ты тень печали.

Я одарю улыбкой свет,

Я подарю его прохожим,

И сном встречаю дня рассвет

Такой, как все и непохожий.

Вода струится звоном вдаль,

Колышет гладь сухие листья,

Ты – лишь мираж; сорвав вуаль

Со взора, жгу немые письма.

т.е.с.

Твоє обличчя тане на стіні

Неначе ніжні зорі на світанні,

І твої очі в серця глибині

Мене зігріють променем кохання.

Минула мить, сповита теплим сяйвом,

Минула мить, і холод на стіні,

Та сміх і сонце знов до тебе зайдуть,

І прийдеш знов до мене уві сні.

І де  б не йшла я, де, які дороги

Мене вели й вестимуть в цім житті

Крізь сміх і сльози, крізь усі тривоги

Скрізь сяють очі - ті, що уві сні.

т.е.с.

Повсякчасно шукаючи відповідь,

Ми блукаєм в тенетах життя.

І уже несила нам вибратись.

І вже мрієм про забуття.

А та відповідь ближча не стала

Від ста тисяч безсоних ночей,

І надія, така занепала,

Не розпалює пломінь очей.

А ми далі все йдем і спіткаємось,

Розбиваюче серце у кров.

А ми далі ідем і ховаємось,

Коли поряд проходить любов.

Йдем, очі вп'яливши в землю, зітхаючи,

Вже забувши, навіщо живем,

Все спочатку щораз починаючи,

Сподіваючись на ліпше ... тихцем.

*
Як би індіянцем в Америці жив.
У племені весело б жив не тужив.
Тоді мабуть вийшло усе там само,
Мене б там назвали "Велике гальмо".

Не міг зрозуміти, чому так було.
Ще зранку почув, аж надвечір "дійшло".
Не маю багатства й пошани не маю.
Де інші їдять, я лиш рот роззявляю.

Коли покохав я дівчину чудесну
Її так возніс, мов царицю небесну.
Та інший з’явився з товстим гаманцем.
Тихенько зібралась й пішла похапцем.

Любов закінчилась дівчини немає.
А я все не вірю... А я все кохаю...
Хоч може і краща вже поруч десь ходить,
Та тільки до мене ніяк "не доходить".

Мій шеф підкидає роботи багато,
Та все забуває платити зарплату.
Такі інценденти частенько бувають.
Та ще не дійшло, що мене "обувають".

Сусід попросив узайми трохи грошей.
Ну як тут не дать, як стосунки хороші.
Та от боржником він себе не вважає,
А я ще і досі його поважаю.

Ось так і живу, щось змінити не смію.
Бо мабуть по іншому жити не вмію.
Сказавши "Не вмію" збрехав проти ночі,
Тому, що по іншому жити не хочу.

10 травня 2008 р
Михайло ДІД.
Алчевськ.

*
Розваги, друзів і вина
Для себе кожен тут знаходить.
Щоденно дівчина одна
В цей храм веселощів приходить.

Сьогодні знов сама прийшла.
Весь вечір знов когось чекає.
Сердитим поглядом очей
Всіх кавалерів відганяє.

Забутий келих у руці...
Така задумлива личина...
Сидиш зажурено сама...
Кого чекаєш ти, дівчИна?

Чекаєш, зараз підійдЕ,
У твої очі ніжно гляне.
Промовить - Я тебе знайшов-
И довгождана мить настане...

7 травня 2008 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.

*
Як минуло чотирнадцять,
То з такой нагоди
Отримала подарунок
В бога, чи в природи.

Випирають груденята
І стрункіші ніжки.
Та й задок вже штаненята
Розпирає трішки.

Далі краще...І в сімнадцять
Квіткой розцвітала.
Зрозуміла: - Підкоряти
Світ пора настала.

Із примруженого ока
Бісики пускала.
Серед статі чоловічой
Вже пригод шукала.

На отой призИвний погляд
Скільки ж їх злетілось...
Закрутилось,завертілось...
Й далі покотилось...

Всі беруть тебе,сердешну,
Спереду і ззаду,
Бо з своїм єством жіночім
Вже не маєш зладу.

Підкорити світ не вийшло,
Сама підкорилась.
Та за це усе розплата
Знов не забарилась.

Бо й сама не зрозуміла
Як повієй стала.
Продавала своє тіло,
Гроші заробляла.

Вже тепер тобі не сниться
Чарівне кохання.
Бо у ліжку "на роботі"
Нічь всю до світання.

19.05.2008 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.

*
Карими очима
Дивишся стрОжко.
Чи не поворожиш
Ти мені ворОжко?

Розкажи про долю,
Що мене спіткає,
Про мою кохану,
Що мене чекає.

Може не чекає,
Може не нудьгує.
У чужих обіймах.
Іншого цілує.

Тільки серце каже
Ліпшої не мати.
І тому про зраду
Краще вже не знати.

Про таке дізнатись
Мабуть ні до чого.
І тому ворожка
Не кажи нічого.

8 травня 2008 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.

*
Розпахали, сплюндрували
Вже давно степів немає.
Нищить sapiens природу
Зовсім жалості не має.

Замість степу террикони,
З труб заводу сірий дим
Найбруднішим в світі місцем
Став давно наш рідний дім.

У ранковому повітрі
Тільки сірки запах чую.
Степовий вінок чудесний
Вже ніколи не відчую.

І немає вже надії
В те, що люди схаменуться
Й чари тих степів Донецьких
Знов назад до нас вернуться.

Тільки в небі серед диму
Тепле сонечко зосталось.
Те, що sapiens зоветься,
Ще до нього не добралось.

6 червня 2008 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.