Слава Україні!

Шановні друзі!

Щиро вітаю організаторів, учасників та гостей нашого 25-го, ювілейного, Форуму видавців у славетному, в одному з улюблених моїх міст – місті Лева, що вже став знаковою книговидавничою та загальнокультурною подією України, подіє не лише України, а й усієї Східної Європи.

25 років! Невже вже двадцять п’ять. Це досить поважний вік для літературного фестивалю, враховуючи, що час його становлення припав на період глибоких економічних і соціальних, спочатку криз, а потім  перетворень, які переживала Україна за усі роки незалежності.

Символічним є саме місце проведення Форуму видавців, адже українське книговидання почалось ще у ХV столітті із відкриття перших друкарень саме у Львові. З тих часів Львів став в Україні містом із широко відчиненими воротами для європейської культури.   

Змінюється Україна, змінюється і наш форум. Цього року він  оновився і став Book Forum Lviv. Це не просто нова назва – це нова амбіція, заявка на створення активного культурного перехрестя у Центральній Європі. Я дуже тішуся, дуже радію цьому. Це абсолютно прекрасно. Адже представлення книги – це завжди об’єднання людей. Впевнений, що Форум і надалі буде реалізовувати свою місію – гуртувати людей, здатних генерувати і сприймати нові ідеї, поширювати поле культури, і змушувати нас думати про сенси нашого життя в світі, що вічно змінюється.

Не менш важливо, що Форум утвердився як платформа української культури, яка покликана популяризувати твори вітчизняних письменників та книговидавництва в нашій державі, а також репрезентувати, і саме з цим пов’язана нова назва, репрезентувати Україну і українське в світі.

Мені надзвичайно приємно, що з кожним роком книжковий ярмарок розширює рамки свого існування. У дні його проведення  Львів перетворюється на єдиний літературний простір, який збирає все більшу кількість вітчизняних та зарубіжних авторів, інтелектуалів, художників, культурних діячів, видавців і книгорозповсюджувачів і багатьом іншим, яким просто цікава українська книга.

Якщо раніше, в тому числі і у Львові, ми говорили про те, що головне, що загрожує українському книговидавництву – це то, що українці купують російську книгу.

Сьогодні цього вже немає. Ми перейшли той рубікон. Ми сьогодні в своїй державі будемо читати свої книжки на своїй мові!

Вадливо згадати ще один вимір вашої роботи. Українське книговидання стало надзвичайно важливою  складовою інформаційної сфери. Російська агресія і гібридна війна,  розв’язана проти нас, перетворила свідомість українських громадян на  ключову арену протиборства.  

Сила та міць нашої держави не лише в чисельній армії, високооснащених Збройних Силах та розвиненій економіці, але я твердо переконаний – сила і міць нашої держави в українській книзі, українському кіно, в українській музиці, в українських піснях, і головне – в українській мові.

Сьогодні агресор використовує найновіші технології впливу на свідомість українських громадян. Ці технології спрямовані на розпалювання національної і релігійної ворожнечі, пропаганду агресивної війни, порушення суверенітету і територіальної цілісності України.

Саме тому наш з вами спільний обов’язок усіма можливими засобами захистити українське суспільство від дезінформації та деструктивної пропаганди Кремля.

І більше того, не зустрічаючи належного опору, Кремль розширює фронти гібридної війни. Найдалекоглядніші політики, громадські діячі, журналісти, в тому числі і ті, чиї книги присутні на Форумі, говорять про гібридну війну Росії проти Євросоюзу. Кремль хоче знищити європейську єдність, європейську солідарність і  європейську ідентичність. І один із засобів для цього – поширення фейків про Україну.

Якими б вони не були. Починаючи про «їхтамнєт» і закінчуючи про нібито українську ракету, яка збила малайзійський Боїнг. Україну, яка платить найвищу ціну життям своїх героїв, захищаючи східний кордон Європи. Наш з вами обов’язок -  не допустити дискредитації України. Наш з вами  обов’язок - боротися з російською пропагандою в всередині Україні, з російською пропагандою в Європі і в усьому світі.

Щоб перемоги нам потрібно зміцнювати засади нашої  державності. Що є однією з засад нашої державності  - це є українська мова.

Перед нами стоїть важливе завдання забезпечення розвитку і функціонування української мови  - мови як державної в усіх сферах суспільного життя і на всій території України, посилення ролі української мови як консолідуючого фактору в українському суспільстві як засобу зміцнення державної єдності.

Саме на це був спрямований підписаний мною Указ та цілий ряд підписаних мною законів. Але на цьому не можна зупинятись. Нам потрібне законодавче врегулювання всіх питань, пов’язаних зі статусом української мови як державної. Більше того, нам потрібна активна позиція суспільства, спрямована на розширення сфери функціонування і застосування української мови, реалізацією усіх без винятку положень мовного законодавства.

Чому так відбувається. Тому що цього хоче український народ. Соціологічні дослідження засвідчують – ми любимо свою українську мову, ми хочемо її чути, нарешті, і дуже просто – ми хочемо нею говорити!

Це стало драйвом, це стало модним! Ми точно маємо підтримувати цей тренд, бо українська мова має всюди звучати на повний голос. І, до речі, не лише всередині країни. Але найповніше вона розкриває свій потенціал, розвивається і формує своє майбутнє саме у друкованому слові.

Тому, хочу наголосити - держава буде підтримувати українське книговидавництво. Мушу визнати, що сьогодні якість і ефективність державної політики у цій сфері нас ще не задовольняють.

Нам потрібні стимули, які б спонукали  авторів і видавців до створення якісної книги, до задоволення попиту вимогливого українського та європейського читача, до розширення збуту та поширення  книжкової продукції. 

Через це, я маю тверде переконання, покладаю надії на прихід до керівництва Українського інституту книги людини, яка здобула заслужений авторитет і визнання серед книговидавців і читачів, багаторічного організатора і директора Форуму видавців,  пані Олександри Коваль.

Успіху Вам, пані Олександро!

Ринок свободи – фокусна тема цьогорічного
Форуму – як ніколи актуальна для України. Адже протягом усіх років незалежності ми плекаємо ідею свободи як головний чинник у формуванні високорозвиненої особистості, здатної легко інтегруватися у світове співтовариство, та основоположну цінність у ствердженні могутньої суверенної української держави. 

Незважаючи на всі загрози та перепони, рух до Європейського Союзу – це не прагнення і бажання тільки Президента, це свідомий цивілізаційний вибір та воля всього українського народу. Наголошую, майже п’ять років тому українці здійснили Революцію Гідності заради свого європейського майбутнього. І тому іншого шляху в нас немає і бути не може.

Протягом останніх років ми остаточно усвідомили, чого вартує наша свобода і якою ціною ми з вами сплачуємо за можливість жити у суверенній, вільній, незалежній демократичній державі.

Я переконаний, що завтра Верховна Рада України підтримає мої Президентські Конституційні зміни, де ми закріпимо цей шлях розвитку нашої держави, цей цивілізаційний вибір як європейський і євроатлантичний. Ми закріпимо його в нашій Конституції, розпочавши цей процес саме завтра.

Наша з вами свобода не буде  розмінною монетою ні у грі зовнішніх сил, ні на своєму ярмарку політичного гонору і марнославства.

Висловлюю щиру вдячність організаторам нашого форуму за багаторічну віддану працю.

Переконаний, що цьогорічний Форум продемонструє унікальну програму читань, публічних розмов, яких зараз потребує Україна – високоінтелектуальних, відповідальних, патріотичних, заходів, які сприятимуть активному розвитку вітчизняного видавничого простору та розширенню міжнародних культурних зв’язків.

Принагідно хочу привітати авторів та видання, які стали лауреатами щорічної дуже авторитетної, дуже престижної премії «Українська книжка року», про що мною підписано відповідний Указ.

Із задоволенням вітаю Жулиньского Миколу Григоровича – автора та ТОВ «Видавниче підприємство «Ярославів Вал» за книжкове видання «Моя Друга світова: роман-хроніка в голосах»; Степовика Дмитра Володимировича – автора та державне спеціалізоване видавництво художньої літератури «Дніпро»; Фальковича Григорія Аврамовича – автора та ТОВ «Видавництво «Часопис» Дух і літера».

Бажаю усім авторам міцного здоров’я, нових творчих звершень, а    видавництвам – процвітання та нових успішних проектів.

Процвітання сьогодні – це точно вже реальність, коли українське видавництво українських книжок має для цього усі умови. А ми будемо допомагати.

Усім організаторам, учасникам і гостям Форуму зичу життєвої наснаги, невичерпної енергії, ефективної реалізації творчих задумів та просто усім читачам - отримати задоволення від читання найкращої в світі для нас книги – української книги.

Слава Україні!

Під час сьогоднішніх перемовин Президента Петра Порошенка та Федерального канцлера Австрії Себастіана Курца було досягнуто низку домовленостей, а також обговорювалося торгівельне співробітництво двох країн.

«Ми говорили про наші торговельні відносини. Буквально декілька днів тому виповнилася перша річниця з дня вступу в дію Угоди про асоціацію після її ратифікації, і сьогодні в Київ прибула потужна делегація австрійського бізнесу з Тіролю», - констатував Петро Порошенко.

«Ми, безумовно, вітаємо її й вважаємо, що зростання прямих іноземних інвестицій, економічне зростання, яке відбувається в Україні, і початок процесу приватизації є надзвичайно важливим для нашого співробітництва, і впевнений в тому, що ми будемо продовжувати цю ефективну співпрацю на всіх рівнях», - висловив впевненість Глава держави. За його словами йдеться і про діалог на рівні президентів, делегацій.

«Ми чекаємо пана президента з візитом. Я попросив пана Себастіана передати моє запрошення. Також ми запросили австрійську делегацію на роковини Голодомору у листопаді», - додав він.

Себастіан Курц у свою чергу подякував за «хорошу розмову сьогодні» та відзначив традиційно дружні відносини Австрії і України.

«Вони відзначаються співпрацею у дуже багатьох галузях. Австрія є одним із найбільших інвесторів в Україні, й саме сьогодні приїхало декілька австрійських підприємців, які хочуть поглибити свої інвестиції в Україні і будуть проводити з цього приводу в Україні переговори», - констатував Федеральний канцлер.

«У зв’язку з цим ми дуже раді, що є позитивний економічний розвиток в Україні – це дуже добре і для іноземних інвесторів, зокрема австрійців, і це дуже позитивно для людей тут, в країні, і для всієї України», - додав він.

Себастіан Курц також відзначив проведені в Україні реформи, особливо в частині боротьби з корупцією. На його переконання це є важливим для пришвидшення економічного зростання нашої держави, що «є вирішальним для українського населення, для розвитку України».

https://www.president.gov.ua/news/ukrayina-ta-avstriya-prodovzhuvatimut-spivpracyu-v-ekonomich-49394

Зродились ми великої години
З пожеж війни і полум’я вогнів.
Плекав нас біль за долю України,
Зростив нас гнів і лють на ворогів.

Дорогі співвітчизники!

Шановні гості!

Це – слова «Маршу нової армії», який сьогодні уперше пролунає на нашому військовому параді. Створили його на основі легендарної пісні, написаної наприкінці двадцятих років минулого століття. І символізує він нерозривний зв’язок між різними поколіннями борців за свободу Вітчизни.

Воістину «великою годиною» для нас, українців, стали останні чотири з половиною роки. Ми пережили неймовірні випробування війною та економічною кризою, що її спричинила російська агресія. Від рук ворога полягли тисячі й тисячі українців – військових та цивільних; чоловіків, жінок, дітей. Нас тестували і на міцність, і на розрив. Намагалися розділити народ і розчленувати країну. Пробували заблокувати наш рух до Європи. Хотіли загнати волелюбний народ назад в осоружне імперське стійло.

Слава Богові і подяка кожному українцю за те, що ми з вами вистояли. І не просто вижили у лихолітті, а й наростили міцні м’язи. Стали сильнішими і впевненішими в собі і власних можливостях. На майбутні роки й десятиліття заклали основу для руху вперед – з чіткими стратегічними орієнтирами на Європейський Союз та НАТО.

Дорогі українці!

Цей рік особливий тим, що відзначаємо століття незалежності УНР, проголошеної Четвертим універсалом Центральної Ради. Наближається і сто років Акту злуки, коли УНР та ЗУНР об’єдналися в єдину соборну українську державу. Українська національна революція, визвольні змагання початку минулого століття тривали приблизно чотири роки, але державу тоді втратили. Наші предки не встояли у тій війні з Росією. Так само, як свого часу не встояли наші гетьмани Іван Виговський та Іван Мазепа. Причини були різні, але результат один і той же: довгі роки трагічної залежності від імперії з репресіями, голодоморами. Зі спробами знищити українську мову і розчинити український народ на неозорих просторах Євразії.

Перед нашим поколінням постало завдання розірвати фатальне історичне коло. Зробити так, щоб українську незалежність, як раніше, не вимірювали місяцями чи декількома роками. І потім довгими десятиліттями бездержавності не оплакували її втрату. Не аналізували причин чергової поразки.  А щоби пишалися перемогами і гордилися успіхами.

За чотири роки війни, яку Росія розв’язала проти України, ми з вами зберегли державу і зміцнили її. Нація консолідувалася на засадах захисту країни і патріотизму. Ми з вами створили сильну армію. І кропіткою роботою наших дипломатів забезпечили міжнародну політико-дипломатичну підтримку незалежності України.

І, головне, ми твердо обрали власний шлях розвитку. І не маємо права з нього зійти на догоду зовнішнім ворогами та їх агентам усередині країни.

Перше. Ми розриваємо всі пута, які пов’язують нас з Російською імперією та Радянським Союзом. Зробити незалежність незворотною, Україну – великою та сильною, без жодної перспективи повернення в зону російського впливу – це головне завдання нашого покоління. Це – завдання суспільства і обраної ним влади.

Друге. Ми, українці, йдемо своїм шляхом і розуміємо, що насамперед маємо спиратися на власні сили. Використовувати багатства країни в інтересах народу і наступних поколінь. Україна має жорстко захищати свої національні інтереси. Зовнішня допомога для нас все ще важлива, але насамперед маємо допомогти самі собі.

Третє. Конкретними кроками зміцнити незалежність. Вже понад рік діє безвізовий режим для поїздок українців до Євросоюзу. Ми невідворотно стаємо частиною європейського простору. Це зміцнює нашу політичну незалежність.

Набула чинності Угода про асоціацію та зону вільної торгівлі з Європейським Союзом. І як результат і наслідок частка експорту до ЄС становить тепер майже 43 % проти 32 % ще чотири чи п’ять років тому. Чітка європейська стратегія дала нам можливість компенсувати величезні втрати, яких ми зазнали внаслідок політично вмотивованого закриття Росією і свого ринку, і транзиту для третіх країн для українських товарів. Вона, Росія, більше не зможе нас шантажувати, тому що ми посилили нашу економічну незалежність.

Із осені шістнадцятого року – вчора була вже тисяча днів, - як ми не купуємо газу в Росії. Український «Нафтогаз» блискуче обіграв Газпром в Стокгольмському арбітражі, принісши до державної кишені 4,6 млрд доларів. Так здобуваємо нашу енергетичну незалежність.

Четверте, на чому хотів би окремо наголосити. Не може бути вільним тіло, коли душа - в полоні. Нехай сьогодні нас почують у Константинополі, в Москві та Ватикані. Ми маємо твердий намір розрубати останній вузол, яким імперія відчайдушно намагається нас прив’язати до себе. Ми сповнені рішучості покласти край протиприродному та неканонічному перебуванню вагомої частини нашої православної спільноти у залежності від російської церкви. Церкви, яка освячує гібридну війну Путіна проти України, яка день і ніч молиться за російську владу і за військо - теж російське.

Хрещення прийшло до нас від Константинопольської Церкви-Матері. І саме з Києва розійшлося широкими просторами Східної Європи. Українське християнство має понад тисячолітню історію, власну богословську, літургійну і церковну традицію. Зараз, коли ми відновили і захистили державну незалежність України із столицею в Києві, немає жодних причин для того, щоб серед інших помісних Православних Церков не було рівної їм Помісної Православної Церкви України.

Питання Томосу про автокефалію для Православної Церкви України виходить далеко за межі релігійного. Воно з того ж ряду, що зміцнення армії; що захист мови; що боротьба за членство в Євросоюзі та НАТО. Це – ще один стратегічний орієнтир на нашому історичному шляху. Це - вагома складова нашої незалежності.

Інтеграція до європейського та євроатлантичного простору –  надійний спосіб забезпечити безпеку, розвиток України та гідні умови життя для людей. Така інтеграція - стовідсоткова гарантія нашої незалежності. Але хочу окремо наголосити - і ми потрібні Європі, бо без нас Євросоюз не стане завершеним і довершеним проектом. Адже цивілізаційна межа сучасної Європи проходить уздовж північно-східного кордону України.

На континенті всі, хто не засліплений російськими грошима, розуміють, що без незалежної європейської України миру і безпеки в Європі було би менше. Точно менше, а не більше. Без відновлення територіальної цілісності, суверенітету нашої держави всі кордони в Центральній та Східній Європі будуть непевні.

Війна Росії проти України - це частина плану Кремля розвалити Європейський Союз і НАТО. Наші воїни на сході стоять на захисті безпеки і добробуту не лише України, але всієї Європи. Отож, до Євросоюзу і до НАТО ми прямуємо не з порожніми руками. У нас сьогодні – ви будете мати можливість це побачити і переконуєтесь вже чотири роки - одна з найкращих армій континенту. Вона істотно посилить східний фланг НАТО. А навзаєм - ми розраховуємо на гарантії колективної безпеки, які надає Альянс.

Дорогі українці!

Відтоді, як ви довірили мені посаду Президента України, державний компас впевнено показує на Захід – у бік, протилежний імперії. Його стрілка жодного разу не здригнулася. І запевняю вас, не здригнеться, допоки цей компас знаходиться в моїх руках.

Більше того, наполягатиму на закріпленні у Конституції нашого прагнення приєднатися до Євросоюзу і вступити до НАТО. Юристи знайшли формулу, як це зробити оптимально і швидко. До відкриття осінньої сесії Верховної Ради, яке заплановано на 4 вересня, буде зареєстрований відповідний мій законопроект. І буду працювати в день і вночі, робитиму все, щоб його ухвалили.

Найнадійнішими гарантами Незалежності України та мирної праці українців є наші воїни: Збройні Сили, Національна гвардія, флот, прикордонники, СБУ, поліція, інші силові структури. Про те, як змінилася українська армія за чотири роки, можна говорити хоч чотири години, є про що. Але ліпше за будь-які слова промовлятимуть зараз впевнена хода героїв, випромінюючий силу рух техніки та озброєнь і майстерність пілотів.

Народна армія сьогодні звітує перед українським народом, а народ пишається своєю армією. Кожний, хто долучився до її розбудови, кожний, хто в 2014 році відправляв смс з грошима, хто кинув рідний дім і поїхав волонтером, військовослужбовці,– кожен по праву хай гордиться власним внеском у зміцнення обороноздатності.

Схилімо голови на згадку про героїв, які віддали свої життя за мирне майбутнє України. Вклонімось кожній українській родині, що втратила чоловіка чи сина, матір чи сестру. Вічна пам'ять Героям, які полягли в боях за нашу вільну, незалежну Україну. Вічна їм слава.

Прошу вшанувати хвилиною мовчання пам'ять українських воїнів і мирних громадян України, які загинули у війні, що розв'язав російський агресор. Повік не забудемо, і не пробачимо ніколи.

Хвилина мовчання

Дорогі українці!

Наша українська армія – це армія миру. Влітку чотирнадцятого року вона успішно звільнила більшу частину Донбасу від бойовиків. А, після того, як сталося пряме вторгнення російських регулярних військ, міцно тримає оборону на лінії зіткнення. Надійно захищає Україну вздовж усієї лінії кордону з нашою агресивною сусідкою.  

Влада зробила все, аби вплив війни на суспільство був якомога меншим. Свого часу я відкинув пропозиції оголосити воєнний стан, який би істотно обмежив політичні права і свободи громадян. Від часткової мобілізації ми перейшли до формування контрактної армії. Витрачаючи понад 5% ВВП на оборону та безпеку, не знімаючи пальця з курка, - зосередилася на реформах і мирному будівництві.

Ми нічого не прагнемо більше, ніж миру.

І ніхто не прагне миру більше, ніж ми, українці.

Справжній мир обов’язково настане на нашій землі. Забезпечити мир і перемогу може тільки боєздатна армія, і вона день за днем стає дедалі сильніша.

«Доки нація бореться, вона живе», - казав Левко Лук’яненко, автор Акту проголошення незалежності України. Сьогодні Левкові Григоровичу виповнилося б дев’яносто років. Ми всі глибоко вдячні людині-легенді за його видатний внесок у боротьбу за волю України і свободу її громадян.

Дорогі співвітчизники!

Ви щойно чули й бачили, як Міністр оборони вперше в історії вітав учасників параду словами «Слава Україні». Найміцнішими стають ті традиції, які народжуються в народі. Які генеруються народом і людськими серцями, передаються з покоління в покоління. Серед наших символів є не лише Прапор, Герб і Гімн, про які написано в Конституції, але й національне гасло «Слава Україні! Героям слава». Від нього ми почуваємо колосальне піднесення, а наших ворогів корчить як чортів від ладану. Воно саме увійшло в наше життя, а тепер настав час надати йому силу закону. Ось чому подаю до Верховної Ради законопроект про зміни до військових статутів, згідно якого це гасло стане головним вітанням у Збройних Силах України.

З двадцять сьомою річницею Незалежності України!

Зі сторіччям відродження української державності!

Слава українському війську!

Слава Збройним Силам України!

Слава українському народу!

Україні – слава!

Пані та панове сенатори!

Пані та панове депутати!

Обранці Парижа!

Французький народе!

Вдячний за честь звернутися до вас сьогодні.

Я впевнений, що ви добре знаєте, що відбувається в Україні. Ви знаєте, чому це відбувається. І знаєте, хто в цьому винен. Знають навіть ті, хто ховає голову в пісок. І руками все ще намагається намацати гроші з Росії.

Тож сьогодні я звертаюся до вас. До чесних, сміливих, раціональних і волелюбних. Звертаюсь із запитаннями: як зупинити цю війну, як повернути мир у нашу державу? Бо більша частина пазлів, із яких складається відповідь, – саме у ваших руках.

9 березня російські авіабомби були скинуті на дитячу лікарню й пологовий будинок у нашому місті Маріуполі. Це було мирне місто на півдні України. Абсолютно мирне – поки до нього не підійшли російські війська й не взяли його в жорстоку облогу, як у Середньовіччі. Поки вони не почали морити людей голодом, спрагою, вбивати вогнем.

У тому пологовому будинку, на який росіяни скинули бомби – просто на нього, були люди. Були жінки, які готувалися народжувати. Більшість із них вдалося врятувати. Деякі були серйозно травмовані. Одній жінці довелося ампутувати стопу, яка була повністю роздроблена. А в іншої жінки... У неї був роздроблений таз. Її дитина загинула ще до народження. Жінку намагалися врятувати, боролися за її життя! Але вона благала лікарів про смерть. Благала полишити її, не надавати їй допомогу. Бо не знала, навіщо їй жити. Вони боролися. Вона померла. В Україні. У Європі. У 2022 році. Коли сотні мільйонів людей навіть і в думці не мали, що так може бути, що може бути так зруйнований мир.

Я прошу вас зараз вшанувати хвилиною мовчання память тисяч українців та українок, усіх тих, хто був убитий внаслідок вторгнення Росії на територію нашої мирної України.

Після тижнів російського вторгнення Маріуполь та інші українські міста, по яких вдарили окупанти, нагадують руїни Вердена. Як на тих страшних фотографіях часів Першої світової війни, які, я впевнений, кожен і кожна із вас бачили. Російські військові не розрізняють, по яких обєктах бити. Вони знищують усе: житлові квартали, лікарні, школи, університети. Усі. Спалюють склади з їжею та медикаментами. Спалюють усе.

Вони не зважають на такі поняття, як «воєнний злочин» та «обовязковість конвенцій». Вони принесли на українську землю терор, державний терор. Кожен і кожна із вас це усвідомлюють. Доступна вся інформація. Всі факти – вони є.

Про жінок, яких російські військові ґвалтують у тимчасово окупованих районах. Про біженців, яких вони розстрілюють просто на дорогах. Про журналістів, яких вони вбивають, точно знаючи, що це журналісти. Про старих, які пережили Голокост, а тепер змушені рятуватись у бомбосховищах від російських ударів по мирних містах.

Європа 80 років не бачила того, що відбувається зараз в Україні через дії Росії. Коли люди настільки у відчаї, що благають про смерть, як ця жінка.

У 2019 році, коли я прийшов на пост Президента, вже існував формат для переговорів з Росією. Це був Нормандський формат. Формат переговорів, які повинні були закінчити війну на Донбасі, війну на сході України, яка триває вже, на жаль, вісім років.

У Нормандському форматі брали участь чотири держави – Україна, Росія, Німеччина та Франція. Чотири, але через них був представлений увесь світ, усі позиції, всього світу. Хтось підтримував. Хтось намагався затягувати процес. Хтось хотів усе зірвати. Але здавалося важливим, що світ був присутній завжди за тим «нормандським столом», столом миру.

І коли переговори давали результат, коли нам вдавалося звільняти людей з полону, коли ми змогли погодити деякі рішення в грудні 2019 року, це було як ковток свіжого повітря. Як проблиск надії. Надії на те, що розмови з Росією можуть допомогти. Що керівництво Росії можна переконати словами. Щоб Москва обрала мир.

Але настало 24 лютого. День, який перекреслив усі ті зусилля. Усіх нас. Перекреслив старе значення слова «діалог». Перекреслив європейський досвід відносин із Росією. Перекреслив десятиліття історії Європи.

Все це було розбомблено російськими військами. Розбито російською артилерією. Спалено після ударів російських ракет.

Правда не знайшлась у кабінетах. Тому зараз доводиться її шукати й виборювати на полі бою.

То що ж тепер? Що в нас залишилося? Наші цінності. Єдність. І рішучість захищати нашу свободу. Спільну свободу! Одну для Парижа і Києва. Для Берліна й Варшави. Для Мадрида і Рима. Для Брюсселя і Братислави.

Ковтки свіжого повітря вже точно не допоможуть. Є сенс у тому, щоб діяти разом. Щоб тиснути разом. Щоб спонукати Росію шукати мир.

Пані та панове!

Французький народе!

24 лютого український народ обєднався. У нас сьогодні немає вже «правих» і «лівих». Ми не дивимося, хто влада і хто опозиція. Звичайна політика закінчилась у день вторгнення Росії й відновиться тільки тоді, коли буде мир.

І це правильно – щоб боротися за життя. Щоб захистити нашу державу.

Ми вдячні вам, ми вдячні, що Франція допомагає. Ми вдячні за зусилля Президента Макрона, який проявив справжнє лідерство. Ми постійно спілкуємося з ним, це правда, координуємо деякі наші кроки.

Українці бачать, що Франція так само цінує свободу, як це було завжди. І ви захищаєте її. Ви памятаєте, що це таке. Свобода, рівність, братерство. Кожне з цих слів для вас сповнене силою! Я відчуваю це. Українці відчувають це.

Тому ми очікуємо від вас, очікуємо від Франції, від вашого лідерства, що ви зможете зробити так, щоб Росія шукала мир. Щоб закінчила цю війну проти свободи. Проти рівності. Проти братерства. Проти всього, що зробило Європу єдиною. І сповненою вільним різноманітним життям.

Ми очікуємо від Франції, від вашого лідерства, що буде відновлена територіальна цілісність України. І разом нам це до снаги.

Якщо серед присутніх є ті, хто сумнівається, то ваш народ уже впевнений. Як і інші народи Європи.

І що під час головування Франції у Європейському Союзі буде ухвалене давно дозріле історичне рішення – про повноправне членство України у Європі, в ЄС. Історичне рішення в історичний час. Як це завжди було в історії французького народу.

Пані та панове!

Французький народе!

Завтра буде вже місяць, як українці воюють за власне життя, за власну свободу. Як наша героїчно армія протистоїть всім силам Росії, що переважають.

Ми потребуємо більшої допомоги! Ми потребуємо більшої підтримки! Щоб свобода не програла, вона має бути добре озброєною. Танки, протитанкова зброя, авіація, протиповітряна оборона. Ми потребуємо всього цього! Ви можете нам допомогти, я знаю. Можете!

Щоб свобода не програла, світ повинен підтримувати її санкціями проти агресора. Кожного тижня – новий санкційний пакет. Кожного!

Французькі компанії повинні піти з російського ринку. «Рено», «Ашан», «Леруа Мерлен» та інші. Вони повинні перестати бути спонсорами для військової машини Росії, спонсорами вбивств дітей і жінок, спонсорами зґвалтувань, грабунків, мародерства з боку російської армії.

Всі компанії повинні запамятати раз і назавжди, що цінності вартують більше, ніж прибуток. Ще й прибуток на крові. І ми з вами повинні вже думати про майбутнє. Про те, як ми будемо жити після цієї війни.

Потрібні гарантії. Сильні гарантії. Гарантії того, що безпека буде непохитною, а війни справді не буде. І загалом війни будуть неможливими.

Ми створюємо таку систему гарантій. Нову систему безпеки. У якій Франція, я вірю, матиме провідну роль. Щоб нікому й ніколи більше не довелося благати про смерть! Щоб люди проживали своє життя, повне життя. І щоб з людьми прощалися не під бомбами, не у війні, а коли настане час.

Тільки в мирі. Тільки в гідності. Тому що прожити треба так, щоб тебе поважали. Щоб тебе памятали. І щоб із тобою прощалися так, як увесь світ бачив, як Франція прощалася з великим Бельмондо.

Дякую, Франціє!

Слава Україні!

Шановні громадяни України!

На нашій планеті живе близько п’яти тисяч народів. Їхній портрет, архетип, ментальність – це заплутана павутина історичних подій для етнографів. Але є одна річ, яка, на мій погляд, просто, але досить точно змальовує характер народу. Це його державні свята. Те, що об’єднує всіх, тож є важливим для всіх. 21 листопада – саме такий день. Відповідь на питання: хто такі українці та що для них головне?

Ми відзначаємо сьогодні День Гідності та Свободи. Свято, яке показує, що для нас гідність і свобода – це свято. Це наше повітря. 
Ні. Це не звучить занадто гучно. Коли хтось вирішує перекрити нам повітря – ось тоді буває занадто гучно. Коли влада не чує український народ – тоді буває занадто гучно.

Тому ми вільні. Вільні творити майбутнє. І маємо пишатися цим. Не задирати носа. Але й не опускати очей. Так. Ми заплатили й продовжуємо платити за свободу велику ціну. І ніколи не забудемо всіх, хто віддав за Україну своє життя. І ніколи не пробачимо всім, хто позбавив їх життя і хотів позбавити нас волі. Але головне, що це нікому не вдалось і ніколи не вдасться.

І час уже змінити самосприйняття й мислення. Ми не жертва, не пригнічені, не розділені, не захоплені. Ми прекрасний, сильний, сміливий, розумний, талановитий народ. Непереможний.

Саме тому, що ми маємо гідність. Для нас рабство – приниження. Втрата свободи – це втрата честі. Втрата честі – це втрата серця. Втрата серця – це втрата душі. А втрата душі для нас – це втрата життя. Тому ми готові боротися ціною власного життя. Щоб не втратити власне життя.

Для нас гідність і свобода давно вийшли за межі загального розуміння. Я ніколи не забуду історію, яку розповіли наші моряки, повернувшись додому. Вони були в полоні, але їх не полонили духом. Слідчі просили їх сміятися трохи тихіше: «Начальство не поймет». 

Тут зазвичай плачуть, а наші моряки сміються без упину. Вони сідали в автозак, співали «Ще не вмерла України…». А потім говорили водію: «Шеф, на Одесcу! В Коблево тормозни, кофейку попьем».

Вони не поводилися, як в'язні. А залишились офіцерами і бійцями. Бо не втратили гідності. І довели, що на чужині, в полоні, у в'язниці можна бути вільною людиною. Бо воля – це не відсутність кайданів на руках. Це відсутність тюрми в головах.

Це точно знав і Василь Стус. Коли Україною прокотилася хвиля арештів творчої молоді, на прем’єрі «Тіней забутих предків» Параджанова він піднявся і сказав: «Усі, хто проти арештів, встаньте». Кілька людей піднялося, потім більше, потім більше. Не всі. Але й не один. Стус знав, що зробивши це, може втратити свободу. Але знав, що не зробивши, точно втратить гідність.

Це знав і Омелян Ковч. Священик, який рятував євреїв у Голокост, видаючи їм метрики про хрещення. За це потрапив у концтабір Майданек. І щоб не втратити гідність, був змушений назавжди втратити свободу. У листі він просив вибачення у своїх дітей, що не погодився на дострокове звільнення й залишається тут. «Я потрібен тут цим людям. Відчуваючи, що скоро загинуть, вони всі приходять до мене на сповідь. Якщо піду – вони залишаться без надії. У них уже забрали гідність, честь, свободу, домівку, рідних, імена, скоро заберуть життя. Я не дам забрати в них надію».

Леонід Биков не поступився принципами й творчою свободою. За це для зйомок стрічки «В бой идут одни старики» йому дали не кольорову, а чорно-білу плівку. Чи принижувало це його гідність? Можливо. Та чи втратив він її? Ні. І зняв фільм, який обожнюють мільйони. Не кольоровий.

Але про людей, які мають гідність. І свободу.

Як і всі, хто стояв на майдані, на барикадах, на граніті. У 1990-му, у 2004-му і 2014-му.

Як ті, хто потім зустрівся в окопах на сході нашої держави, захищаючи її.

Всі. Різні. І хлопці із Західної, и пацаны с Юго-Востока.

Різномовні. Волиняни, одесситы, галицькі, дніпровські, закарпатці, буковинці. И с крестиком, и с полумесяцем, и со звездой Давида. З Харкова, з Тернополя, з Кривого Рогу, з Івано-Франківська.

Черкаси, Вінниця, Миколаїв, Чернігів, Суми, Херсон, Хмельницький, Запоріжжя. З Києва. С Донбасса, с Луганщины, из Крыма.

Всі. Різні. Але українці й українки. Захисники й захисниці. Всі, xто знає: треба бути гідним, а не здаватись. Бо здаватись українці не звикли. Тому що мають гідність. А тому – свободу!

Слава Україні

Президент України Володимир Зеленський разом з дружиною Оленою вшанували пам’ять Тараса Шевченка з нагоди 207-ї річниці з дня народження видатного українського поета й художника.

Володимир та Олена Зеленські поклали квіти до пам’ятника Кобзареві у Києві.

«Творчість та життєва позиція Тараса Шевченка завжди єднали українців навколо боротьби за цінності свободи та справедливості. Його Заповіт пройшов крізь століття і продовжує залишатися актуальним у наші дні», – сказав Глава держави.

Пріоритетами у діяльності Служби зовнішньої розвідки мають стати ефективне виявлення потенційних загроз і викликів, допомога в поверненні тимчасово окупованих територій України, захист національних економічних інтересів, сприяння оборонно-промисловому комплексу, протидія ворожим інформаційним операціям та захист українців за кордоном, наголошує Президент Володимир Зеленський.

«Розвідка має ефективно виявляти всі потенційні загрози та виклики українським інтересам і протидіяти їм. Здобування попереджувальної інформації щодо планів і намірів ворогів нашої державності, незалежності, нашого суверенітету – це ключова функція розвідки», – сказав Президент під час представлення новопризначеного голови Служби зовнішньої розвідки Валерія Кондратюка.

Також служба має ефективно супроводжувати політичний діалог щодо повернення окупованих територій.

«Чекаю від служби розвідувальну інформацію для вироблення оптимальної переговорної позиції України як у Мінську, так і під час засідання в Нормандському форматі. Ви маєте докласти всіх зусиль для збереження міжнародної підтримки України», – додав Глава держави.

Крім того, Володимир Зеленський акцентував увагу нового голови СЗР на питанні захисту національних економічних інтересів України й наголосив, що гальмування невигідних нашій країні проектів має бути точкою зосередження зусиль розвідки.

Служба також має сприяти українському ОПК в розробці й виробництві власних зразків озброєння та військової техніки.

«Науково-технічна інформація, здобута в інтересах українських підприємств, – це технологічний прорив нашої промисловості та нові робочі місця для громадян України», – зауважив Президент.

Не менш важливим є виявлення, запобігання та протидія ворожим інформаційним операціям.

Крім того, СЗР має опікуватися захистом українців за кордоном в умовах глобальних потрясінь, передусім пандемії коронавірусу, а також від посягань терористів і міжнародної злочинності.

«Виконання цих завдань потребує оптимізації організаційної структури, всіх аспектів розвідувальної діяльності та професійної підготовки співробітників української зовнішньої розвідки. Валерію Віталійовичу, доручаю вам професійно реформувати Службу зовнішньої розвідки України, запровадивши сучасні моделі управління розвідувальною діяльністю, персоналом і стратегічними комунікаціями», – зазначив Володимир Зеленський.

Президент закликав працівників СЗР ніколи не втрачати віри у свій народ і нашу державу.

«Залишайтеся мужніми та непохитними у своїй відданості в служінні народу України. Україна ніколи не залишить і не відмовиться від своїх синів та доньок», – наголосив Глава держави.

Про що Україна дізналася при Зеленському

1. Запровадити ринок землі – можливо.
2. Міністр – не святий: якщо він не справляється – може залишити посаду навіть за місяць.
3. Монобільшість не означає диктатуру – як було б у Росії.
4. Полонені можуть повернутися навіть з Мордору.
5. Депутатська недоторканність – не повірите! – знімається.
6. Щоб відправити у відставку Генпрокурора, не потрібно чекати наступного президента або дзвінка з Вашингтону.
7. Прем’єра можуть насварити за високі зарплати чиновників.
8. Президент може давати пресконференцію 14 годин, до останнього запитання.
9. Міністр може добровільно піти на карантин, тільки щоб заспокоїти людей.
10. Держава може оплатити десятки літаків, щоб повернути додому громадян, які застрягли за кордоном.
11. Президентська партія може добровільно відмовитися від державного фінансування.
12. Під час пандемії президент може звертатися до людей частіше, ніж мер вашого міста.