Сумнівні тіні дня розтали...
Мені не буде вороття -
По сходах в небо - від буття,
І вже не грішними ногами.

Вгорі лунає дзвін криштальний…
Чи чує хтось його іще?
Лиш Той, що небо стереже
Від тих, хто не збагнув нірвани.

Він смертю гоїть людські  рани.
Душевні та тілесні теж.
Дарує  простір весь без меж
Тому,  хто день прожив останній.

Дарує мить, щоб все згадати.
Від перших кроків  у житті
До дня, коли на самоті
Збагнути, як це - помирати…

До батька прийдуть його діти,
Дружина прийде - вже вдова…
Прошепче милому слова:
Скажи, без тебе як нам жити?!

Як дощ зцілить пов’ялі квіти,
Дві пари сірих оченят
У небо глянуть, помовчать,
А я десь там буду летіти…

Хмаринкою по небу синім.
Якою? - Ще не знаю сам.
Та все тепло своє віддам,
Яке в житті я мав до нині.

Прийде могильний камінь гріти
Проміння через пил віків.
Здме вітер стрічки із вінків,
Та я ще буду вас любити.

А потім все зітреться часом -
Ім’я, світлини, та вірші.
Та все одно  - моїй душі, 
Бо будемо тоді ми разом. ..

01.12.20

------------------------------------------------
мій офіційний творчий сайт "Камін для душі":
http://lesovihok.avtor.me
та авторська сторінка на Фейсбук:
www.facebook.com/avtorskaya.VitaliyTugaj/