Тарас ШевченкоНе нарікаю я на бога,Не нарікаю ні на кого.Я сам себе, дурний, дурю,Та ще й, співаючи, орюСвій переліг — убогу ниву!Та сію слово. Добрі жниваКолись-то будуть. І дурю!Себе таки, себе самого,А більше, бачиться, нікого?Орися ж ти, моя ниво,Долом та горою!Та засійся, чорна ниво,Волею ясною!Орися ж ти, розвернися,Полем розстелися!Та посійся добрим житом,Долею полийся!Розвернися ж на всі боки,Ниво-десятино!Та посійся не словами,А розумом, ниво!Вийдуть люде жито жати...Веселії жнива!..Розвернися ж, розстелися ж,Убогая ниво!!!Чи не дурю себе я зновуСвоїм химерним добрим словом?Дурю! Бо лучче одуритьСебе-таки, себе самого,Ніж з ворогом по правді житьІ всує нарікать на бога!5 октября [1860,С.-Петербург]
Скільки можна торочити, що «діячі російської культури викупили з кріпацької неволі українського поета Тараса Шевченка». І кого з росіян ви там бачили?
Скільки можна торочити, що «діячі російської культури викупили з кріпацької неволі українського поета Тараса Шевченка». І кого з росіян ви там бачили?
Російський художник Карл Брюллов і російський поет Василь Жуковський вирішили викупити Шевченка з кріпацтва. Енгельгардт погодився відпустити кріпака за 2500 рублів, на той час ця сума була еквівалентна 45 кг чистого срібла. Щоб здобути такі гроші, Карл Брюллов намалював портрет Василя Жуковського – вихователя спадкоємця престолу, і 4 травня 1838 р. портрет розіграли в лотереї, в якій взяла участь царська родина.
Карл Брюлло (1799-1852) — по батькові нащадок знаменитих французьких емігрантів-гугенотів, по матері – німець. Карл Брюлло став Карлом Брюлловим за указом Олександра I, аби прізвище сповіщало іноземцям про підданого з Російської імперії і нагадувало російські прізвища, йому подарували букву «в». Оскільки життя в Петербурзі не склалося, художник випрохав дозвіл виїхати в улюблену Італію. За легендою, він доїхав до кордону, там зняв увесь свій одяг і викинув його, бо не хотів брати з собою навіть пилюку Росії-мачухи.
Поет Василь Жуковський – нешлюбний син російського поміщика Панаса Буніна (прадід відомого письменника, лауреата Нобелевської премії Івана Буніна), мати – Сальха, туркеня за походженням, узята в полон росіянами при штурмі Бендер у серпні 1770 року. Полонянку хрестили з ім’ям Єлизавети Турчанінової. Народжений нею син Василь за бажанням П. Буніна був усиновлений білоруським шляхтичем Андрієм Жуковським (який жив «на хлібах» у Буніних), що дозволило Жуковському уникнути долі незаконнонародженого. Його особисте походження поглибило співчуття до долі Шевченка.
Відомо, що поряд з портретом Жуковського розігрувалися предмети порцеляни і коштовності. Хто їх виграв і чи виграв хтось взагалі? Портрет Жуковського не виграв ніхто! Царська родина на нього претензій ніколи не виявляла. Після проведення лотереї Брюллов ще 14 років працював над портретом і тільки після смерті художника родина продала його російському підприємцю Третьякову. У 1939 році портрет Жуковського, за який, ніби то було викуплено Шевченка з кріпацтва, потрапив до новоствореного музею Т.Г.Шевченка в Києві.
Оскільки лотерея із розіграшу портрета Жуковського не дала бажаної суми, кошти на викуп поета збирали в складчину, яку започаткували К. Брюллов, В. Жуковський, О. Венеціанов та Ю. Баранова. Олексій Венеціанов син грецького купця з Ніжина Фармакі-Венеціано та українки. Живопису навчався у українця Володимира Боровиковського. Юлія Баранова (1789 — 1864) — німкеня, графиня, народжена Адлерберг, гофмейстриня, статс-дама, вихователька дочок Миколи I.
Кошти для викупу здали: земляк Т. Шевченка художник Іван Сошенко; художник Аполлон Мокрицький з Полтавщини, нащадок козака Таволги, випускник Ніжинської гімназії вищих наук; поет Євген Гребінка (козацький нащадок роду Чайковських); граф Вієльгорський Михайло — поляк, віолончеліст, композитор.
Василь Григорович — козацький нащадок із Полтавщини, випускник Київської академії, конференц-секретар Академії мистецтв, брав участь у викупі Шевченка з кріпацтва і допоміг влаштувати його в Академію мистецтв пенсіонером Товариства сприяння художникам. Т. Г. Шевченко присвятив Григоровичу поему «Гайдамаки» і згадує про нього на сторінках свого щоденника та в повісті«Художник».
Лотерея відбулася 22 квітня (4 травня) 1838 року, а 25 квітня (7 травня) Шевченкові видали відпускну.
Вивченням життя поета займалися багато істориків і дослідників, про Шевченка написано велику кількість книг і складено багато легенд. Однак незважаючи на це, є багато спірних фактів, про достовірність яких експерти досі сперечаються. Українські Новини зібрали деякі факти про життя Кобзаря.
Життя Тараса Шевченка ніколи не була легкою. Відомо, що народився поет 9 березня (25 лютого) 1814 року в селі Моринці, Звенигородський повіт Київської губернії, Російська імперія (нині Черкаська область, Україна) в багатодітній сім'ї кріпосного -крестьяніна, який був на службі в В. В. Енгельгардта, - племінника князя Г. А. Потьомкіна.
У 12 років юний Шевченко втратив батьків, і змушений був рано подорослішати, почавши прислужувати різним священикам і вчителям, потім по навколишніх селах у дяків-малярів ( "іконописців", тобто художників-іконописців).
У свій час Шевченко пас овець, потім служив у місцевого священика. У школі дячка-вчителя Шевченко навчився грамоти, а у малярів познайомився з прийомами малювання. На шістнадцятому році життя, в 1829 році він потрапив в число прислуги нового поміщика П. В. Енгельгардта - спочатку в ролі кухарчука, потім слуги- "козачка", де почалося його піднесення.
Поміщик помітив здібності Шевченко і віддав його в навчання викладачеві Віленського університету портретистові Яну Рустема. У Вільні Шевченко пробув близько півтора років, а з переїздом в початку 1831 року в Санкт-Петербург Енгельгардт, маючи намір зробити зі свого кріпосного домашнього живописця, послав його в 1832 році в навчання до "різних живописних справ цехового майстра" Василю Ширяєва. Будучи помічником Ширяєва, Шевченко брав участь в роботі над розписами петербурзького Великого театру, стаючи все більш відомим в різних колах.
Саме талант і неймовірна пристрасть по ісккусству принесли Кобзарю звання Академіка гравіювання за виконану ним гравюру по картині Рембрандта "Притча про робітників на винограднику" в 1860 році.
Крім того, Шевченко був улюбленим учнем художника Карла Брюллова. Про Шевченка як про художника знають не всі, проте збереглося безліч його робіт - 835, а ще 300 - загублені.
Особисте життя Кобзаря
Особисте життя діяча залишається під таємничим завісою, який ось уже багато років історики і експерти намагаються розкрити, як можна ширше.
Як стверджують дослідники біографії Кобзаря, Шевченка закохувався 6 разів. Першим коханням поета стала його односельчанка Оксана Коваленко. Родичі були впевнені, що молоді одружаться, коли Тарас і Оксана стануть дорослішими. Однак Шевченко відвіз Енгельгардт, а Оксана згодом вийшла заміж за іншого чоловіка. Поет, будучи в зрілому віці, неодноразово згадував свою першу кохану в віршах.
Другий жінкою , яку полюбив Кобзар, стала польська швачка Дзюн Гусиківську, однак і з нею у Шевченка не склалося.
Третя любов Шевченка - Анна Закревська, якій був на той момент 21 рік. Але Тарасу і Ганні не судилося бути разом - дівчина була одружена з полковником. Ганні Тарас Шевченко присвятив свій вірш "Г.З.".
Четвертою любов'ю Кобзаря стала княжна Варвара Рєпніна-Волконська, яка помітила його на одному з балів. Княжна запропонувала Тарасу пожити в своєму маєтку в Яготині, на що поет погодився. Однак Тарас сприймав Варвару тільки як близького друга, а не як коханку, через що вони незабаром розлучилися.
П'ята жінка серця Шевченка була на 30 років молодшою, ніж він. Катерина Піунова була актрисою, зовсім юною дівчиною - їй було всього лише 14 років на той момент, коли Шевченко запропонував вийти за нього заміж. Тому батьки були категорично проти, і шлюб не відбувся.
Останньою, шостою, кого полюбив Шевченка, стала 19-річна дівчина Ликера Полусмак. Вона працювала служницею. Щоб заслужити прихильність коханої Шевченко обдаровував її сукнями, туфлями, перснями, сережками і навіть купив їй Євангеліє з золотими краями. Після довгих залицянь дівчина прийняла пропозицію руки і серця. Шевченко активно готувався до одруження і найняв Ликери вчителя, щоб той навчив наречену хорошим манерам і прищепив їй елементарні знання. Однак весілля не відбулося. Дослідники припускають кілька версій розірвання заручин: зрада Ликери з її ж учителем, або її відмову їхати з Шевченком в Санкт-Петербург. Ликера стала останньою, кого поет полюбив незадовго до смерті.
Раніше вийшов перший український фільм про 10-річної посиланням Тараса Шевченка.
Крім того, 12 березня на екрани вийде фільм "Толока" на основі балади Тараса Шевченка .
9 березня 2020 року - 11:00
На русском у Т.Г. Шевченко есть конечно же стихи , но основное его творчество на украинском языке, на нем он чувствовал, любил, жил, думал, творил, плакал и смеялся. Так же не оставила поэта равнодушным и церковно- славянская Псалтирь - песни гонимого еврейского народа с восточными колоритными оборотами, глубинной болью и верой в безудержное торжество победы Бога Духа. Вера и земля это то , что определяет народ как народ , отними у людей землю - вера останется , но , если народ потеряет свою веру , он исчезнет с лица Земли. Тарас Григорьевич перепел на украинский 10 стихов древней Псалтири. Хорошо, что тогда учились в школе читать по Псалтири, переводы Шевченко - одни из наиболее точных по смыслу и духу переводов псалмов , а ведь это Стихи :
Псалом 43
Боже, нашими ушима
Чули Твою славу,
І діди нам розказують
Про давні кроваві
Тії літа: як рукою
Твердою Своєю
Розв’язав Ти наші руки
І покрив землею
Трупи ворожі. І силу
Твою восхвалили
Твої люде і в покої,
В добрі одпочили,
Славя Господа!.. А нині!..
Покрив єси знову
Срамотою свої люди,
І вороги нові
Розкрадають, як овець, нас
І жеруть!.. Без плати
І без ціни оддав єси
Ворогам проклятим.
Покинув нас на сміх людям,
В наругу сусідям,
Покинув нас, яко в притчу
Нерозумним людям.
І кивають, сміючися,
На нас головами,
І всякий день перед нами
Стид наш перед нами.
Окрадені, замучені, /360/
В путах умираєм,
Не молимось чужим богам,
А Тебе благаєм:
Поможи нам, ізбави нас
Вражої наруги,
Поборов Ти першу силу,
Побори ж і другу,
Ще лютішу!.. Встань же, Боже,
Вскую будеш спати,
Од сльоз наших одвертатись,
Скорби забувати!
Смирилася душа наша,
Жить тяжко в оковах!
Встань же, Боже, поможи нам
Встать на ката знову.
ЗВЕРГАТЕЛІ чи ВЕРШИТЕЛІ?
або кому пам'ятник у Каневі…зайвий.Ї
Кожна справа повинна творитися з ПРАВА. Це нетавтологія - арійське розуміння кожного вчинку і його діяння повинно спиратися на ПРАВО, тобто на досвід минувщини сконцентровано-згущений у ЗВИЧАЄВОМУ ПРАВІ. Як писав наш Поет «тойді, як праведно жили». Справа - З Права. Ми, нащадки аріїв, через віки сформований в український народ, самі того не усівідомлюючи, від світоглядного рівня до побутових забобонних застережень, ці традиції несемо їх і досі. Незважаючи на деструктивні зовнішні чинники, котрі роз'їдають, вимивають, руйнують і намагаються знищити пам'ять народу навіть на генетичному рівні. Для цього «воріженьки» впроваджують цілу систему по, як зараз в інформативну епоху кажуть, -перезавантаженню свідомості.
Одним з дієвих засобів збереження пам'яті про часоплин минувшини це, власне, винахід людством останніх кількох тисячоліть –встановлення пам’ятників.
Вони постають з різних причин і мотивацій.
Посилайте протести по поводу зняття пам,ятника Шевченку, за такими адресами!!!
01220 Київ вул Банкова 11. Президенту України,
01004 Київ. Вул. Грушевського 12/2 Кабінет міністрів,
01601 Київ вул. Івана Франка-19 Міністерство культури. Обговорення теми на форумі->[ Далі...... ]
Ярослав-Валерій Красицький
Канів – Київ 05.03.10