Сьогодні, в день пам'яті щодо загибелі відомого українського дисидента В'ячеслава Чорновола я б дуже хотів закликати віддати належне всім дисидентам України і подякувати за їх мужнє протистояння комуністичній сваволі та насильству над правом людей думати! Правом мати власну думку! Зміст слова "дисидент" означає "інакше думаючи", що в комуністичному СРСР і, відповідно, в УРСР, вважалося злочином. Зрозумійте: думати інакше від того, як задекларовано в програмі КПРС було державним злочином! За це саджали в тюрму! Домінувала догма, що "хто не з нами - той проти нас" і з того "якщо ворог не здається - його знищують". Без варіантів. Тому якщо хтось думає, що центральна газета "Правда" просто мала таку назву, то він помиляється, бо надруковане в газеті було реальним декларуванням правди на цей момент часу і хто казав щось інше від опублікованого в органі ЦК КПРС "Правда" - той автоматично ставав дисидентом і ворогом. І це - правда! Як це не звучить парадоксально. Так було! Людей з критичним стилем мислення, які не були згодні з усім поганим, що діялося навколо них і казали про то привселюдно, - їх піддавали нещадному осудженню та остракізму, або як зараз почали казати: боулінгу. Причому норм в тому цькуванні не існувало: чим більше паплюжили - тим більше вислужувалися перед владою начебто радянською. 

Тобто дисиденти були нонконформісти в оточенні провладних конформістів. І ось постала Незалежна Україна, де нонконформістами несподівано на 28-му році її існування стали люди, які захищають свою українську владу від власних конформістів з так званої опозиції і про-московської, і начебто "демократичної", яким все мало і мало, все їм погано живеться і все хтось в тому винуватий, і особливо - теперішня влада. Ну, це вже діагноз, який називається "Совок", тобто людина має психіку раба, або по-науковому то називається "патроналістичні установки", коли хтось має все для них зробити, дати, догодити тощо. Звуть їх пана господаря "держава" або і прямо: Хазяїн. От має бути добрий хазяїн в державі, а тоді всім стане добре жити, бо є хазяїн над усіма. Бажання, щоб будувати своє життя власними силами у приматів класу "Совок" відсутнє начисто!

Вони вроджені раби! Дайте нам роботу! Дайте нам зарплату! Дайте житло, освіту, медицину, дешевий харч і культуру - все їм дайте. Як? А десь в когось заберіть, а їм - дайте! Тоді ми будемо вірно служити і таку владу радо любити. Генетичні раби! І грець би з ними, але ж ні: ці раби й іншим того бажають, бо ж то "найправильніше мати всім одного хазяїна", а тому дуже агресивні. Чому це вони є раби, а хтось живе вільним життям? Несправедливо. Далі немає сенсу писати про феномен "Совка" в України, а я чітко фіксую на цей момент, що якщо переможе у наступних виборах Президента  України Петро Порошенко, то це буде перемога над отим триклятим "Совком" і його рабами серед нас. Це буде перемога вільних людей - Людей Свободи! А ними завжди була славна Україна.

Розпізнати Людей Свободи досить просто: це завжди правдиві дисиденти і вони думають по-різному, але найголовніше: нікого не примушують думати так, як вони. І навпаки: оті всі "раби Совка" більше за всього ненавидять тих, хто думає інакше від них. Для них елементарно ображати всіх своїх опонентів як продажних та підлих, суцільних дегенератів і зрадників України і народу. Те, що вони в своїй обструкції до Порошенка і української влади опинилися  по один бік пліч-опліч з Путіним - це несуттєво для них, бо то зовсім не зрада, а тактична комбінація моменту. А насправді то є підла зрада, але най то Вища Сила визначає і карає за то. Хочу сказати про інше: я всі 5-ть років підтримую щиро діяльність Петра Порошенка на посаді Президента України і цілком задоволений всім, що він зробив і тут є багато що злічити, а тема Томасу взагалі як велика несподівана удача. Саме тому я буду домагатися переобрання Петра Порошенка на другий термін на посаді Президента України. І ось що мені особливо цінно, що за всі роки перебування у середовищі так званих "порохоботів" я не зустрічав тут агресивного ставлення до людей, які виступали проти Порошенка. Ну проти - то й проти. Най буде так. Як комусь погано жити - то його особиста проблема, а що він перекладає її на когось - тим більше його проблема, бо хтось її не вирішить, а сам він не береться. Агресію у відповідь викликала підступна брехня і всілякі фейкові закиди, хоча вони ж і заспокоюють: брешуть, значить не має справді чогось поганого, а під таким контролем ворогів та "любих друзів" все просвічується як рентгеном наскрізь. Мене особливо смішило, як приватну відпустку за власні гроші на Мальдивах  роздмухували у вселенський гріх Порошенка, бо не було за що інше вчепитися, а значить наш Порох - молодчина! Коли ворог бреше - значить він програє, бо там де є правда - там є Бог, а там, де є Бог, - там і перемога!

Завершити хочу тим, з чого я і розпочинав: завчасно загиблий В'ячеслав Чорновіл вже не скаже свого вагомого слова сьогодні, але його сказали багато хто з його побратимів з верстви дисидентів, зокрема Мирослав Маринович закликав голосувати за Порошенка, як і вся спільнота "Першого грудня": В’ячеслав Брюховецький, Іван Дзюба, Йосип Зісельс, Володимир Панченко, Вадим Скуратівський, Юрій Щербак, Ігор Юхновський, Ярослав Яцків. Активно підтримує цей вибір і син В'ячеслава Чорновола - Тарас, який чимало лиха пізнав відмалечку, багато пережив і переосмислив в сучасності. До спадкоємців дисидентів належу і я, бо моя мама Галина Гордасевич товаришували з В'ячеславом Чорноволом і писала йому "на зону" листи в далеку Сибір тоді, коли більше ніхто це не наважувався зробити, а по трагічній смерті В'ячеслава Чорновола написала і присвятила йому ось цей вірш:

*  *  *

                В'ячеславу Чорноволу

Вiдроджуються древнi храми,

Встають iз попелу й руїн.

Тож пiд iсторiї вiтрами

Загоюймо душевнi рани,

Пiдводьмо храми iз руїн!

Нас доля гнула, i ламала,

І свiтом безвiстi вела,

Та вiра душi в нас тримала,

Хоч доля гнула, i ламала,

І свiтом безвiстi вела.

Яку знаругу ми терпiли

В пустелi, в тундрi i в тайзi!

На камiнь сльози в нас скипiли,

Не раз зубами ми скрипiли

В пустелi, в тундрi i в тайзi.

Та правда устає над свiтом

Висока й свiтла, мов зоря.

Нехай укриє землю цвiтом!

Нехай засяє нашим дiтям

Свобода, свiтла, мов зоря!

За неї кров’ю заплатили

Найкращi доньки i сини.

Нам їхнi iмена свiтили.

Ми їхню пам’ять освятили.

Навiк прославленi вони!

Вертаймо ж на пороги отчi

З усiх земель, з усiх країн!

Хай ниций зайда їх не топче!

Вертаймо ж на могили отчi,

Пiдводьмо храми iз руїн.

  

В котрий раз закликаю підтримати і обрати Петра Порошенка на другий термін в Президенти України, бо виграє вибори Порошенко - виграє і Україна. Виграє кожна Людина Свободи. Будьмо! Хай щастить нам, а не ворогам! Голосуємо за Петра Порошенка!

Богдан Гордасевич

Львів-Рясне

25 березня 2019 р.

Можливо, це видасться містикою. Але ж у житті є багато містичного. Майже в той самий день, коли народився В’ячеслав Чорновіл, його «тезку», Тетяну Чорновіл, жорстоко побили. Побили на трасі неподалік Борисполя – недалеко від того, місця, де ніби в «автокатастрофі» загинув В’ячеслав Чорновіл.

Між Чорноволом (ним) і Чорновол (нею) є багато спільного. Він був журналістом («скандальним»), вона теж є «скандальною» журналісткою. І він, і вона пішли в політику. Навіть на тлі інших українських дисидентів Чорновіл виглядав незвично і радикально. Як незвично і радикально в українській політиці зараз виглядає Тетяна Чорновол.