ця новина не потрапила позавчора\вчора на очі, тому залишаю її тут сьогодні)

Дедалі все частіше у Полтаві з'являються синьо-жовті прапорці на лобовому склі авто. І що саме цікаво - незалежно від "крутизни" авто.

Найбільше мене вразила картина, яку я побачив днями, сидячі в автомобілі. На перехресті вулиць наше авто стояло, очікуючи зеленого світла світлофора. Поруч з нами стояв новий шикарний джип. За його кермом сиділа молоденька пані (років 25), а на лобовому склі її авто був прикріплений синьо-жовтий прапорець.

Коли дивишся на такі картини, дух піднімає. Розумієш, що, нарешті, українці починають пишатися своєю належністю до всього українського. А приклад з автомобільними синьо-жовтими прапорцями на лобовому склі авто ще й доводить те, що наш народ починає пишатися цим відкрито.

Тарас Токар.

Телефонував мені старий знайомий з рашкінської північної столиці. З цими політичними подіями давно не чулися, тож була здивована інформацією, що поступила від нього. 

На День Перемоги в Житомирі вивісять червоні прапори

Житомирська обласна рада прийняла рішення вивішувати 9 травня в День Перемоги червоні радянські прапори на адміністративних будівлях в області.

Як передає кореспондент УНІАН, про це йдеться у рішенні сесії облради, що було прийнято 17 березня більшістю голосів.

Так, згідно з документом, у День Перемоги 9 травня "в обласному центрі, містах і населених пунктах регіону проведуть святкові заходи з використанням символіки років Великої Вітчизняної війни, а поряд з Державним прапором України вивішуватимуть червоний прапор Перемоги".

У свою чергу Житомирська обласна організація ВО "Свобода" вже заявила, що звернеться до правоохоронних органів та суду з вимогою не допустити виконання цього рішення Житомирської облради.

В Івано-Франківську розгорнули найбільший в світі синьо-жовтий прапор
Сьогодні в Івано-Франківську в рамках акції «Рідний прапор нас єднає» розгорнули найбільший в світі синьо-жовтий прапор розміром 45 на 30 метрів (загальною площею 1350 кв. м).
Як передає кореспондент УНІАН акція відбулася на площі перед пам’ятником Івана Франка.
Розгорнувши Державний прапор, усі учасники заспівали Гімн України.
Міський голова Івано-Франківська Віктор АНУШКЕВИЧУС назвав сьогоднішній день знаковим. Адже саме з Івано-Франківська стартує акція «Рідний прапор нас єднає», присвячена 20-ій річниці Незалежнності України.
Голова Братства ОУН-УПА Карпатського краю Фотій ВОЛОДИМИРСЬКИЙ у своєму виступі наголосив, що за цей синьо-жовтий прапор загинули мільйони українців. «Хоч нині влада видає укази про різні червоні прапори, під яким катували і нищили все українське, але Державний прапор синьо-жовтий в нас вже ніхто не забере», - додав ветеран УПА.
Після Івано-Франківщини подібні заходи відбудуться також у ряді найбільших міст України і завершаться 24 серпня у столиці.

"Україну очікує тяжкий час, але він триватиме не довго - по Божій волі, суджено створити могутню державу, зрівняну з Київською Руссю, бо дух святої Русі знаходиться в Києві, і його пробудили люди. 22 роки був усього лиш літаргічний сон великого народу. ...

Петро Дужий

ЧЕРВОНО-ЧОРНИЙ ПРАПОР — ЦЕ НАШЕ ВСЕ ДОБРО...

(де гніздиться коріння цього прапора)

Громадяни старшої генерації й досі пам'ятають, а молодші люди, ознайомлені з пісенною творчістю, знають, що у двадцятих-тридцятих роках нашого сторіччя на українських землях побутувала пластунська пісня:

«Гей-гу, гей-га, таке-то в нас життя:
Наплечники готові, прощай, моє дівча.
Сьогодні помандруєм, не знаємо самі,
Де нічку заночуєм...»

А наступна строфа починалася словами:

«Прапор червоно-чорний — це наше все добро...»

Усі свідомі українці, а до таких зараховували себе й зараховують наші пластуни, з великою пошаною ставляться до історичного, національного синьо-жовтого прапора, бо інакше не може бути. Проте, поміж синьо-жовтими прапорами нерідко появляються і червоно-чорні прапори, облюбовані вже в першій чверті XX сторіччя нашими пластунами та й загалом — молоддю. А бравурна пластунська пісня, в якій згадується червоно-чорний прапор, і по сьогодні захоплює громадськість.

Наші вороги виступають і проти синьо-жовтого прапора, і проти червоно-чорного, вони в них «мазепинські», «петлюрівські», «націоналістичні». Ворогам сталінський прапор до вподоби.

Здавалось би, що й думки допустити не можна, щоб наші свідомі люди протиставили червоно-чорний прапор — національному синьо-жовтому. А проте, на догоду ворогам, і такі люди трапляються, які — як каже прислів'я — не збагнувши броду лізуть у воду...

Є, на жаль, такі люди, що без потреби вовка з лісу викликають. Ось один діяч, докоряючи деяким нашим молодим людям, у своєму експозе так дослівно пише: «І не можу я пояснити використання ними червоно-чорного прапора інакше, як незнанням усіх тих, хто перед нашими СНУМівцями носив його: французькі революціонери, російські соціял-демократи й німецькі націонал-соціялісти. Невже вони хочуть бачити там своє коріння? І невже вони думають, що за теперішнього співвідношення сил революційні насильницькі методи (червона барва червоно-чорного прапора означає кров, збройну боротьбу) можуть дати патріотичним силам перемогу? За теперішніх, сьогоднішніх умов? Далебі, ні!»

Дозволю собі з'ясувати: де коріння червоно-чорного прапора.

У західньоукраїнських молодечих організаціях, а зокрема в юнацтві ОУН, велику увагу зверталося не лише на ознайомлення з ідеологічно-політичними проблемами, але й не в меншій мірі надавалось значення вивченню нашої історії, літератури, мистецтва тощо. Так було у 20-30 роках. Наприклад, у березні кожен юнак мусів підготовити коротку доповідь про Шевченка та його творчість. Вивчали твори Івана Франка, Лесі Українки, Василя Стефаника...

В 1934 році я вперше 16-річним гімназистом попав до «Бриґідської» тюрми за те, як писали польські поліцаї в документах, що намагався відірвати частину Польщі (українські етнографічні землі), тобто підлягав статті «97». Пам'ятаю як сьогодні: мене вкинули до камери номер 120 у третьому корпусі. І там уперше я зустрінувся з видатним націоналістом крайового маштабу — Зеноном Коссаком — найближчим співтоваришем таких знаних з нашої історії діячів, як Степан Бандера, Роман Шухевич, Богдан Кравців, Володимир Янів і інші.

Мене зовсім не здивувало, коли Коссак на початку нашого знайомства запитав мене, чи я цікавився творчістю Василя Стефаника. А довідавшись, що я знаю всі його новелі, почав наче поетичний твір напам'ять рецитувати уривок новелі Стефаника «Сини». У творі є такий фрагмент: батько веде розмову з сином Андрієм (цитати наводжу за виданням «Твори» В. Стефаника, третє видання Державного видавництва України, 1929 року, сторінка 279. Новелю надруковано згідно з тодішніми «Нормами літературної мови»).

Монолог батька: «Останній раз прийшов Андрій, він був у мене вчений. «Тату, — каже, — тепер ідемо воювати за Україну». — «За яку Україну?» А він підняв шаблею грудку землі та й каже: «Оце Україна, отут — і справив шаблею в груди, — тут її кров; землю нашу йдемо від ворога відібрати. Дайте мені, — каже, — білу сорочку, дайте чистої води, щоб я обмився, та й бувайте здорові». Як та його шабля блиснула, тай мене засліпила! «Сину, — кажу, - та є ще в мене менший від тебе, Іван, бери і його на це діло...»

Тут Коссак глибоко замислився і нарешті каже: «Геніяльне визначення України дав геніяльний Стефаник. Україна — це земля, наша родюча, чорна, найбагатший у світі чорнозем, за який проливали кров найкращі сини України...» А далі: «Українська земля — чорного кольору, а кров борців, що йшла «відбирати її від ворога», — червона. А хіба ж поєднання цих кольорів — червоного і чорного — не символічне визначення України - України, що бореться?» Чи саме Зенон Коссак був першим, що сказав — червоно-чорний прапор — символ «України, що бореться», чи вже хтось раніше прийшов до такого висновку, мені важко сказати.

Не підлягає найменшому сумнівові, що власне «Україна, яка бореться», символізована червоно-чорними кольорами, надхнула учасників II Великого Збору ОУН у квітні 1941 року прийняти окрему постанову: «Організація уживає свойого окремого організаційного прапора чорної і червоної краски».

Нашим національним прапором і надалі, і на всі часи, залишається синьо-жовтий прапор. Таку думку поділяють націоналісти, чесні патріоти України.

Червоно-чорний прапор — прапор України, що бореться. Чи ж годиться його прирівнювати до прапора французьких революціонерів, соціял-демократів, а вже, що найгірше, до кольорів націонал-соціялістичних?

Розкрито секрет словацького прапора! Це насправді російський прапор на якому зображена могилка псковського десантника.

Президент Віктор Ющенко взяв участь у церемонії підняття Державного прапора України, що відбулася на Майдані Незалежності на честь свята цього символу Української держави. Такий захід відбувся вперше.

"Історична справедливість звершилася в доленосному 1991 році. З синьо-жовтим прапором ми вибороли незалежність й відновили свою державність.  З ним увійдемо до об'єднаної сім'ї європейських народів. Синьо-жовтий стяг - це символ наших перемог", - заявив Президент України.

Він повідомив, що у цей урочистий день з Майдану незалежності національні прапори вирушають з Києва у всі регіони України.

"Ці великі знамена майорітимуть у місцях звитяг українського духу та зброї по всій Вітчизні.

"Наш Прапор об'єднує всі регіони в єдину соборну Україну. Він об'єднує нас у великий український народ. Любімо й шануймо його як найдорогоціннішу національну святиню", - закликав Президент.

Після виступу Глава держави вручив паспорти громадян України двадцяти сімом дівчатам та юнаків віком 16 років, які представляють регіони країни.

"Я щиро вірю в вас. Гідно несіть у майбутнє наш рідний прапор. Служіть Україні вірою й правдою, живіть заради неї", - закликав їх Президент.

ДОВІДКОВО: Вже другий рік поспіль Президент України реалізує загальнонаціональний проект «Український прапор у кожну родину». Цей проект запланований на три роки і розрахований на чотири етапи. Нині проходить третій етап - забезпечення прапорами державних установ, навчальних закладів міст та обласних центрів. Четвертий етап передбачає передачу прапора у кожну українську родину. На думку Віктора Ющенка, ця акція має на меті за три роки зробити все можливе, щоб український прапор прийшов у кожну українську родину, кожну оселю, дім, установу.

Прес-служба Президента України Віктора Ющенка.

- Ленин должен уважать страну, в которой он стоит! - добавил Дмитрий -
Если он хочет стоять здесь, то пусть доказывает свою лояльность Украине.

Закончив
акцию, ребята быстро побросали в рюкзак баллончики с краской. А я со
слезами запечатлел отреставрированного Ильича в последний раз. Теперь
памятник стал хорошо виден издалека и резко выделялся на фоне темных
безрадостных окрестностей.





Напоследок
участники акции пообещали, что подобные реставрации скульптур
советского режима они будут проводить и впредь до наступления Дня
Независимости Украины.

                                                                                                           http://frankensstein.livejournal.com/126286.html