хочу сюди!
 

Людмила

39 років, лев, познайомиться з хлопцем у віці 35-43 років

Замітки з міткою «хмельницький»

Українські славні імена

По знаменитій перемозі над польським військом під Зборовом (в теперішній Галичині), у серпні 1649 року в силу договору з польським королем Яном Казимиром українці здобули багато прав визнаних королем, зокрема Гетьману України належало мати 40 тисяч козаків, у Реєстр занесених, не кажучи про охочекомонних. Цим Реєстром у 1842 році похвалився перед О. М. Бодянським російський генерал українського походження Андрій Якович Стороженко. По смерті генерала, реєстр був переданий Бодянському з волі покійного.  
Дякуючи цим людям і сьогодні, через 360 років заглянувши до Реєстру, вчитуючись в імена та прізвища українців, що боролися за волю, можна відчути, які рідні вони нам. Ті самі прізвища, та імена, що нерідко і сьогодні нам зустрічаються. Зокрема згадується, що козаків Богдан записав у шістнадцять полків. В Реєстрі згадуються полковники: Яцько Воронченко, Полковник полку Черкаського, Йосип Глух, Полковник полку Уманського, Данило Нечай, Полковник полку Брацлавського, Іван Федоренко, Полковник полку Кальницького, Антін Жданович, Полковник полку Київського, Федір Лобода, Полковник полку Переяславського, Філон Джалалій, Полковник полку Кропивенського, Матвій Гладкий, Полковник полку Миргородського, Мартин Пушкаренко, Полковник полку Полтавського, Тимофій Носач, Полковник полку Прилуцького, Прокіп Шумейко, Полковник полку Ніжинського, Мартин Небаба, Полковник полку Черніговського, Лук’ян Мозира, Полковник полку Корсунського, Семен Савович, Полковник полку Канівського, Федір Якубович, Полковник полку Чигиринського. і одного полку в Реєстрі не згадано, Шкода, але через явну і досадну помилку при друкуванні частини першої Реєстру згадується лише п’ятнадцять полків і полковників.  
В полках, крім сотен, були козаки і при штабах полків. Наприклад:  
Полк Канівський – 270 козаків штабної роти з керівництвом полку і звязківцями включно. Полк Корсунський – 258 козаків з керівництвом полку включно.
Полк Черкаський – 261 козак з керівництвом полку включно. 
З чотирьох полків, по прізвищах перерахованих у частині першій Реєстру, Чигиринський полк відрізняється тим, що у його склад зараховані і керівники тодішньої козацької України і інша державна старшина, писарі, звязківці і т.і., всього, окремо од сотен – 466 людей. Всього цей полк нараховував 3134 легеня за Реєстром. Читаю прізвища, зовсім знайомі, приємні на слух і не дуже: Пилип Володарський, Андрій Ляшенко, Васько Тарасенко, Федір Лук’яненко, Панько Сидоренко, Панько Коба, Семен Ющенко, Федір Ярошенко, Ясько Левченко, і в Омельницькій сотні, у Сотника Івана Шутко записаний Грицько Шевченко. Можливо, далекий родич великого Тараса, Академіка з живопису і Поета, Батька української мови і Чумака, Правдолюба і філософа, Вчителя і солдата Нації.
Серед прізвищ зустрічаються такі, як Слюсар і Ткач, що вказує на розвій промисловості. Так у Переяславському полку Муравською сотнею в 131 шаблю керує Сотник Ничипір Ткаченко. А Журавською сотнею Кропивенського полку керував Федір Бульба.
 Цікава штука історія. Ніби простий набір слів, але нації, що приділяють їй пильну увагу розвиваються швидко і невпинно. Не догнати їх і не зупинити. Нації, що перестають її вивчати різко гальмують у розвитку і починають сваритися між собою, як Канада, наприклад. Держави, які вивчають історію з дозволу сусіда, рухаються на місці і, що цікаво, викликають відразу у того самого сусіда, якому хочуть догодити.
 Читаючи Реєстр, переконуєшся у тому, що по кількості прізвищ ми явно випереджали Китай. Коли українці згадають свою культуру, тоді зможуть вийти та достойно виглядати і в іншіх галузях.

Література.
РЕЄСТР усього Війська Запорозького після Зборівського договору з королем польським Яном Казимиром складений 1649 року, жовтня 16 дня й виданий по достеменному виданню О.М.Бодянським, ЧАСТИНА ПЕРША /ПОЛКИ: ЧИГИРИНСЬКИЙ, ЧЕРКАСЬКИЙ, КАНІВСЬКИЙ, КОРСУНЬСЬКИЙ/, МСП «Козаки», Київ-1994р.

Чи «Встала Україна» в Хмельницькому.

  Ось і відбувся мітинг в рамках акції «Вставай Україно» у м. Хмельницькому, і я хотів би поділитись своїми думками і своїм баченням про цей захід, не як голова міської організації НРУ, не як отаман козацького куреня, а як простий пересічний громадянин.

     На мітинг ми прийшли усією родиною я дружина і дві доньки, настрій був піднесено святковий, ми у вишиванках, як на свято прийшли. Багато людей, багато знайомих облич, друзів, всі усміхнені усі радісні,  атмосфера як на великому грандіозному святі. І ось перший зявився  О. Тягибок теж усміхнений і бадьорий. Поспілкувавшись з журналістами розпочав розмову з людьми які йшли до нього з різними питаннями і своїми бідами або баченнями і просто люди які хотіли в «живу» побачити лідера «Свободи». Приблизно через  пів години швидко і незамітно прошмигнувши крізь натовп Арсеній Яцинюк, зрозуміти це можливо було  тільки по тому, що його оточували охоронці, які разом з ним швиденько  прошмигнули в голову колони.

      І ось розпочалась хода, пропущу момент самого руху і гасла які скандували учасники мітингу, це можливо знайти і газетах і побачити і почути по телебаченню і в інтернеті.

      Ось ми на Хмельницькому майдані Незалежності, лідери і нардепи на трибуні, розпочалось. Першим розпочав А. Яценюк, і першими були сказанні приблизно такі слова «Сьогодні ми зібрались у Хмельницькому три опозиційні партії «Батьківщин», «Собода» і «Удар». Стоп п. Яцинюк, а де ми прості громадяни міста, а де ті підприємці які залишили свої робочі місця на речовому ринку, не кажучи вже про представників громадських організацій, членів Народного Руху і інших демократичних партій, які прийшли на майдан. Чи ми якийсь непотріб не розумію, ми також які всі допомагали вашим політичним партіям розповсюджувати листівки умісті, агітували людей прийти на мітинг, ми, що пусте місце для вас. Коли ви ці слова сказали мене донька запитала, а чому про Народний рух нічого сказано не було, я відповів їй правду, ту правду яка вам Арсеній Петровичу думаю, не зовсім сподобалась би, як та морквина яку ви обіцяли засунути журналісту Дурнєву в певний отвір, зробивши на мою думку величезну помилку, після якої «кролики» почали плодитись в кожному місті в якому проходила акція «Вставай Україно» і як завершальний  акорд  бронетранспортер у Києві з величезною морквиною з кроликами на броні. І все це і за одної маленької фрази яку ви висловили.  Але я в для себе зрозумів, ще одну річ  ви просто намагається вибитися в лідери майбутньої

 президентської кампанії і стати одноосібним лідером партії "Батьківщина", а вся ця хода це просто спроба для вас цього добитись. Чомусь мені це нагадує приблизно те  як партія регіонів щоб підняти свій рейтинг, почала робити «покращення» в Україні, ні і ви самі бачите, що з цього вийшло. І після ваших слів народжується зневіра у людей, що до нинішніх політиків, простих людей і тим більше у тих хто не визначався з своїми політичними поглядами. І це підтвердив чоловік який після ваших слів пройшов повз мене, покидаючи мітинг, він махнувши рукою досить «крепко» висловився. Ви Арсеній Петрович  втрачаєте популярність через постійний вихід "тушок" з вашої фракції. І сьогодні приїхавши до на (до речі запізнившись) ви говорите шаблонами, а іноді незрозумілими для нас фразами. На засіданні КОДу ми пропонували Олександру Ксенджуку організувати вам зустріч з  керівниками  громад міста. Але не зрозуміло чому, ви не використали цієї можливості. І результат як говорять «на лицо». Хоча б порівняйте свій виступ з виступом О. Тягнибока, людина була підготовлена, він знав про наші місцеві проблеми такі як гаряча вода, стан доріг і т. п. і це сприймалось людьми тому, що він говорив про ті речі які у людей були наболівшими. І на мою думку ваша  політична тактика є протилежною від тієї яку пропонує Ю. Тимошенко. І також я здивований чому ви не  «робите роботу над помилками» які ви зробили раніше, чому ви самі даєте цій владі певні козирі. А помилок на мою думку у вас дуже  багато у вашій опозиційній роботі.

    Також мені здивувало чому був відсутній Віталій Кличко, не вже він не розуміє, що його більше поважають як видатного спортсмена, а не як політичного лідера державного рівня. І навіть якщо він не зміг приїхати  з яких то не було причин чому на мітингу виступали люди які відомі тільки в політичних кругах, а не серед хмельничан, а хоча б  наприклад  така публічна людина як Наливайченко, незрозуміло. Чи Віталій Володимирович думає поки Яцинюк і Тягнибок їздять на зустрічі я посиджу в «засаді», а в потрібний момент вискочу як «чортик» з табакерки. Не вийде шановний п. Віталію, сьогодні ваші прихильники хочуть бачити вас, лідера партії «Удар», Віталія  Клічка і крапка. І я вважаю якщо ви є опозиціонер, ви повинні бути в бою першим, і очолювати свою команду, а не відсиджуватись в «окопах».

     І ще шановні опозиціонери, як що ви не будите опиратись на громадськість, будите ігнорувати простими людьми і дивитись на них як не лектора, гріш вам ціна в базарний день

      Ось які думки прийшли мені в голову після акції «Вставай Україно» в

 м. Хмельницькому.

 

Громадянин України,

 Сергій Скоробогатий

Міфи Яреми Вишневецького.

Юрій Рудницький. Князь - такий же "наш", як і Хмельницький.

Ще кілька років тому епохи Великого князівства Литовського і Речі Посполитої розглядалися в середовищі української інтелігенції, у тому числі істориків, як «окупаційні», «чужі». Нині переосмислення торкається багатьох історичних постатей, котрі досі вважалися «ворогами народу». Одна з таких постатей – князь Ієремія Михайлович Корибут-Вишневецький.

Таку яскраву і суперечливу постать в нашій історії, як cossacorum terror («пострах козаків»), воєвода руський Ієремія Вишневецький, ще варто пошукати. Він, який, за словами польського дослідника Яна Відацького, за життя викликав до себе «цікавість, змішану з переляком», і досі не знаходить однозначної оцінки ані серед українців, ані серед поляків.

І якщо вчені кола, доводячи свою точку зору, копирсаються в хроніках і документах, то уявлення пересічних українців чи поляків про князя Ієремію, цього ледь не основного противника українського гетьмана Богдана Хмельницького, базуються на романтичній белетристиці - відповідно Михайла Старицького чи Івана Нечуй-Левицького, і Генріка Сенкевича.

В підсумку, «у нас» князь Ярема - ходяча страшилка, м'ясник, фанатично-істеричний бузувір стосовно повсталих козаків і селян. Саме таким ми й бачимо князя в стрічці українського кінорежисера Миколи Мащенка «Богдан-Зиновій Хмельницький» у виконанні актора Віктора Кручини. Стрічка за всіма параметрами провальна, але «народницьке» уявлення про «грізного Ярему», котре одностайно поділяють як «щирі українці», так і прибічники «слов'янської єдності», передане надзвичайно точно.

Відповідно, «у них», тобто, у поляків, воєвода руський - не менш фанатичний, але патріот Речі Посполитої (ба навіть не Речі Посполитої - а Польщі; різниця, здавалося б, непомітна, але вона є), який заради неї жертвує особистими амбіціями.

Перші спроби вільного від міфологічних упереджень погляду на постать «останнього князя-рицаря» припадають на початок ХХ ст. Причому поляків, які завжди вважали і зараз вважають Ієремію «своїм», випередив, як не дивно, український вчений - Кирило Бочкарьов. В 1900 році вийшли його «Нариси лубенської старовини». Це не був життєпис «задніпровського державці», але десь на третину ця праця присвячена саме йому. На думку автора «Нарисів...», «героїчна постать Ієремії» різко виділяється «на тлі народного дикунства і шляхетського свавільства», і потребує очищення «як від патріотичної брехні, так і від перебільшених католицьких панегіриків». І лише через тридцять три роки виходить друком у Львові монографія польського історика Владислава Томкевича «Jeremi Wisniowiecki» - спроба прослідкувати еволюцію князя Яреми від свавільника до жертовного патріота, а також виділити його "позитиви" і "негативи".

В 1984 році вийшла книга польського дослідника Яна Відацького «Князь Ярема». Серед маси цікавих фактів, що в ній містяться - результати досліджень автором людських решток, похованих у монастирі Святого Хреста в польському містечку Новій Слупі, які вважаються останками князя Вишневецького (Ян Відацький на момент написання книги завідував кафедрою криміналістики Шльонського університету). В книзі також є роздуми про історичну долю Польщі, про непрості стосунки поляків та українців, до яких автор ставиться неприховано доброзичливо.      

В Полтаві на одній з виставок у краєзнавчому музеї одним з найцікавіших експонатів була копія портрета князя Ієремії. «Князь був сином свого часу - розповідав відвідувачам виставки завідуючий науковим відділом музею Володимир Мокляк. - Але він був не лише воїном, а й будівничим свого краю. І про це не можна забувати».

Портрет князя Яреми, який приписують придворному живописцю короля Яна Казимира - Даніeлю Шульцу-молодшому
Не приховує своїх симпатій до князя Яреми історичних наук, професор Києво-Могилянської академії Наталя Яковенко. Відповідаючи на запитання популярної газети "День" про свого улюбленого персонажа в історії України, вона відповіла: «Князь Ярема Вишневецький. Або, як я його називаю, «останній князь». У сенсі - останній князь-рицар, тому що руська княжа кров по Яремі не зникла - тільки текла вона в жилах політиканів і салонних балакунів».Що ж змушує українських вчених по-іншому, ніж їхні попередники, оцінювати постать Ієремії Вишневецького? Очевидно, те, що не все так просто, як здається і як хотілося би прибічникам твердих і незмінних оцінок з погляду «історичної справедливості» (котра, зазначимо, сама по собі - річ дуже й дуже відносна).

Приміром, найрозповсюдженіші докори на адресу Яреми стосуються його нібито «зради» пам'яті і справи свого діда - Дмитра Байди-Вишневецького. Річ навіть не в тому, що «воєвода руський» не був прямим нащадком «засновника Запорозької Січі» - «справи» у цих двох представників роду були різні. У одного - пошуки пригод і здобування молдавського трону, у іншого - розбудова своєї «задніпровської держави». І цією розбудовою Ієремія займався не менш успішно, ніж воював проти татар.

«Господарська заповзятість князя, його особиста участь у впорядкуванні краю свідчать про те, що наміри юнака-магната переслідували не особисту вигоду, але благо народу і культуру краю», - писав К. Бочкарьов у своїх «Нарисах...». За 16 років існування «України-Вишневеччини» чисельність населення краю збільшилася з 4,5 тисяч до 230 тисяч чоловік.

Князь впроваджував пільги для новоприбулих поселян, активно заохочував ремесла. Відбивши у магната Адама Казановського спадкове місто Ромни, відібране в його батька, Ієремія за чотири роки перетворив його в найкрупніший на Задніпров'ї торгівельно-економічний центр. У місті почали розвиватися ковальство, ткацтво, шевство, з'явився двір для приїжджих купців, а роменські ювеліри стали відомими далеко за межами Вишневеччини.   Жива торгівля велася як із «далеким зарубіжжям» (хліб, поташ і селітра йшли з тих країв у Західну Європу), так і з Росією. Причому торгова експансія з Вишневеччини була такою сильною, що її купці вели свої справи в самій Москві, всупереч існуючій в ті часи заборони «литовським людям» торгувати в столиці Московщини. Заохочуючи цехову систему, Ієремія звільняв ремісників «від повинностей менших і частих», за виключенням ремонту греблі в разі її прориву і оборони міста від неприятеля. Частина цехової продукції йшла «на замок», за яку намісник князя мав платити цеховикам за твердими розцінками.

Інший міф: Ярема - противник православної віри, який силою впроваджував католицтво. Насправді віротерпимості у володіннях князя-католика можна було лише позаздрити. Крім Михайлівського костьолу і бернардинського кляштору в Лубнах та трьох капличок у крупних містах більш ніщо не свідчило про «католицьку експансію». Натомість Ієремія неодноразово обдаровував православні монастирі привілеями і земельними наданнями.

Ба більше: саме за його повелінням у досить крупному містечку Срібному (на території Чернігівської області) постало православне братство з церквою, школою, шпиталем і місцем для зборів. Вільно могли відправляти у Вишневеччині свої обряди і прихильники «аріанської єресі», переслідувані в усій Речі Посполитій. Лише завдяки покровительству Ієремії ігумен Мгарського монастиря Калістрат зміг протистояти спробам католицьких патерів перетворити православні обителі на кляштори.

Єзуїтська колегія у Львові, де навчався Ярема Вишневецький, а до нього  - Богдан Хмельницкий і Станіслав Жолкевський.
В чому справді полягає «вина» князя Ієремії - так це у втручанні у протистояння між двома православними митрополитами: Ісайєю Копинським, духівником своєї матері, і Петром Могилою, двоюрідним дядьком «задніпровського державці». Ісайя прагнув уберегти руську церкву Речі Посполитої від західних впливів і підпорядкувати її Московському патріархату. Навпаки, П. Могила мав намір створити самостійний Київський патріархат і посилав здібних учнів у Західну Європу, аби в підсумку підвищити освітній рівень православних, котрий помітно поступався, у порівнянні з католиками. Ієремія виступив на боці свого дядька - допоміг йому відібрати у Ісайї Густинський і Мгарський монастирі. Сталося це в 1635 році. А через два роки спалахнуло повстання Павлюка-Острянина.

Аналіз тогочасних документів, насамперед відписок московських прикордонних воєвод зі слів задніпровських ченців, свідчить, що повстання було інспіроване духовенством кола Ісайї Копинського, які лякали козаків, і без того стурбованих питанням утисків їхніх вольностей урядом Речі Посполитої, нібито насильницьким покатоличенням України.

Що ж до стосунків із козацтвом - там теж не все так просто. Ієремія змушений був захищати свої володіння від повстанців Павлюка і Острянина, що видається цілком природним. Разом з тим, в його військах були козацькі хоругви, він мав фінансові справи із удовою страченого козацького ватажка Івана Сулими. Про те, що Ієремія користувався певною популярністю серед козацтва, свідчить і лист одного з шведських дипломатів, який наводить у своїй монографії Владислав Томкевич. Згідно з ним, воєвода руський - «великий патріот вітчизни, тому його любить не лише народ, особливо козаки (вид. - Авт.), але й шляхта».

Але коли вибухнуло повстання Богдана Хмельницького, яке згодом переросло у Війну за незалежність України, Ієремія був єдиним, хто після жахливих поразок Речі Посполитої виявився здатним ставити організовану відсіч повстанцям. І його жорстокість була не більшою від тих, проти кого йому доводилося воювати: зрештою, війна - річ не стерильна.

В підсумку зазначимо, що остаточний вердикт «винен - не винен» стосовно князя Ієремії Вишневецького, мабуть, ніколи не буде винесений. Зрештою, це й не потрібно. По-перше, час «вердиктів» минув - і, схоже, безповоротно. По-друге, будь-яким висновкам має передувати намагання зрозуміти, чому та чи інша історична постать чинила саме так, а не інакше. «Ми маємо зрозуміти і правду Яреми Вишневецького, і правду Максима Кривоноса», - вважає професор Києво-Могилянської академії Наталя Яковенко. Такий підхід, напевне, має покласти край розділенню на «наших» і «не наших», на «справжніх» і «несправжніх» героїв.

«Кривоніс вважається «нашим» героєм, а Вишневецький - «не нашим»,  той же час як обидва мають стати «нашими», - такої думки полтавський історик, доктор історичних наук, професор Полтавського педагогічного університету Юрій Волошин. До цього лишається тільки додати, що «герой» - категорія все ж таки скоріше суб'єктивно-оціночна, аніж історична чи політична. Але то вже інша тема.

Юрій Рудницький Випускник факультету іноземних мов Ніжинського педуніверситету ім. М. Гоголя. Журналіст, політичний оглядач. Автор книги "Ієремія Вишневецький. Спроба реабілітації" (2008).

Хто наставив роги Богдану?

  Цапині роги роги й звірячі вуха були настільки недоречні, що свідомість фіксувалаїх тільки по якійсь хвилині уважного розглядання портрету.То врешті-решт перетворилося на гру, чи експеримент. Варто було запитати когось із знайомих, або колег про те, чи нема у портреті чогось зайвого.Хтось відповідав коротке "ні", хтось вважав композиційно недоречним маленьке зображення герба на тлі, хтось просто якийсь час вагався іне знаходив жодної відповіді.Тож часто треба було тицяти пальцем у ті відростки із дещо дурнуватим питанням "а це?", і потім втішатися несподіваністю реакцій співбесідників.Той тест був навіть не на уважність. Тест був на здатність опиратися  стереотипам.
5-ть фото дивитись на  http://www.istpravda.com.ua/artefacts/2010/12/27/11094/#4

Підготував Олександр Зінченко

Памятник Богдану Хмельницькому в м.Хмельницький

   Історія: Пам'ятник Б. Хмельницькому встановлено у 1993 році, в 500-ту річницю міста Хмельницького. Його скультором був В. Борисенко, а архітектором — М. Копил.


   Цікаві подробиці: Всі визнають, що пам'ятник Б.Хмельницькому виглядає досить незграбним. З художньої точки зору пам'ятник має декоративно-паркову форму, тобто його риси силуетні, а не деталізовані. Таке враження, що скульптор бачив лише зменшену копію свого творіння і не уявляв як він буде виглядати в натуральну величину.
   Як виявилось, задум скульптора та архітектора був зовсім іншим — пам'ятник з самого початку призначався для розміщення на високому пагорбі, звідки він мав чітко проглядатись з усіх сторін міста. Первинним місцем розташування пам'ятника було перехрестя вулиць Сковороди та Кам'янецької. Вже навіть була відведена відповідна земельна ділянка, але була одна проблема: на даній ділянці було розміщено декілька приватних житлових будинків і місто мало надати мешканцям цих будинків нове житло. Але «прозорливі» мешканці заздалегідь попрописували у свої будинки
всіх родичів і знайомих. А згідно тодішнього законодавства, держава у такому випадку мала надати повноцінне житло всім прописаним мешканцям. От і вийшло, що замість 4-5 квартир місто мало надати понад 10 квартир.А таке «задоволення» місту було «не по кишені»... Ось і залишився пам'ятник гетьману, який мав стати символом нашого міста, нікому не потрібним. Тільки у 1993 році, коли місто мало святкувати свою 500-ту річницю, мер Хмельницького — М. Чекман — згадав за цей пам'ятник і доручив архітекторам знайти для нього гідне місце. Були різні варіанти. Найпершим і найочевиднішим було місце біля обласної адміністрації та ради. Але виникло делікатне питання: яким боком має стояти пам'ятник? Якщо обличчям до площі, до людей — то виходило, що спиною гетьмана та задом коня до входу у найвищі державні установи області. Якщо ж навпаки — то взагалі незрозуміло для чого його ставити... Коли нашим «державним мужам» розтлумачили вірогідні сценарії використання цього факту під час масових демонстрацій, вони тут же відмовились від цього місця!
   Наступним вірогідним місцем розташування пам'ятника став міст через залізничні колії на вул. Кам'янецькій. Існував проект розташування Б.Хмельницького над цим мостом. Архітектор, який це пропонував, доводив, що це буде найпередовіший проект у Європі. Пам'ятник мав кріпитись на металевих стовпах і його мало бути видно здалеку по всій вулиці Кам'янецькій. Але постало те саме питання: яким боком ставити пам'ятник — до центру чи від нього? Потім додалось ще одне: що будуть бачити водії та пішоходи, які будуть проїжджати або проходити під цією пам'яткою? Невдовзі відмовились і від цієї ідеї. А свято вже наближалось і пам'ятник мав бути десь встановлений. І тогочасний головний архітектор нашого міста М.Копил обрав, на його думку, «найменше зло» - місце біля обласної філармонії. Богдан Хмельницький і його кінь прекрасно проглядаються з вулиці Кам'янецької, і це напевне його чи не єдина перевага. Всі, навіть архітектор, який його ставив, визнають що пам'ятник поставлено невдало. Він не несе того задуму, для якого був зроблений, і він не став тим символом міста, яким мав би стати по праву. Така ситуація породила масу «народних» назв пам'ятника. Одна з найпоширеніших назв — «пам'ятник коню Богдана Хмельницького». На жаль, відхід від задуму скульптора не приніс очікуваної пошани як самому скульптору, так і Богдану Хмельницькому, якого вшанували в такий спосіб.
Денис Монастирський
"Хмельницький Культурний: З минулого в майбутнє"
Рейтинг блогов

Хмельницькі електрозаправки – РЕАЛЬНІСТЬ.

На майдані Незалежності у Хмельницькому урочисто, з перерізанням червоної стрічки, 25 червня відкрили дві безкоштовні зарядні станції для електромобілів.

http://ye.ua/news/news_25300.html

Так все відбувалось, дійсно багато хто з Хмельничан, серед них і я, раділи цьому. Ми стаємо Європейським містом у відкриваються електорозаправки.

АЛЕ Є ОДНЕ АЛЕ – до мене у гості приїхав мій гарний товариш з Києва, гарний гість, гарна людина і автомобіль у нього сучасний, не просто автомобіль а ЕЛЕКТРОМОБІЛЬ - Nissan Leaf , так новенький Нісан Ліф. Мій товариш запитує мене чи є у нас в місті електрозаправки я З НЕПРИХОВАНОЮ ГОРДІСЮ ГОВОРЮ Є і непросто електрозаправка а Б-Е-З-К-О-Ш-Т-В-Н-А, буквально в 100 метрах від мого будинку, давай поїхали поки авто буде заправлятись ми посидемо і випємо кави поспілкуємось, там кафешка на дворі. Іось ми поїхали на Майдан Незалежності де так гучно «урочисто, з перерізанням червоної стрічки, 25 червня відкрили дві безкоштовні зарядні станції для електромобілів», ха і що ви думаєте мало того, що вони платні так ще й не кожному на них можна заправитись, справа у тому, що заправитись на них може тільки, дивіться фото.


Ось так якого облезня я спіймав, мало того, що перед товаришем зганьбився, що його оману ввів, так перед тим у фейсбуці розписував як у нас в Хмельницькому , Європою запахло. А запахло тут не Європою, а звичайнісіньким "совком".

Я вирішив  дізнатись хто це такого «ляпаса» мені та й іншим Хмельничанам дав.

 І ось в тій же статі написано, що «Обслуговуватиме заправки один із ініціаторів проекту - представник автоцентрів «ЛИГА». Що це за ЛІГА, хто той мудрець з ЛІГИ, що надурив Хмельничан разом з міським головою. А ось хто депутат міської Ради Галкін Григорій Якимович , обраний від Хмельницької міської організації партії “Блок Петра Порошенка “Солідарність” за територіально виборчим округом №33, та як сказано у його автобіографії – «З 2003 року і дотепер директор авто центр “ЛИГА”.»

Так ось хто цей дотепний «жартівник», який обдурив усіх, міський голова на урочистому відкритті заявив, що кількість подібних заправок збільшиться, а скажіть будь ласка а на який ляд вони нам здалися коли - « на цій зарядній станції мають право заряджатись автомобілі, які були придбані в «АВТОЕНТЕРПРАЙЗ» або автомобілі які пройшли сертифікацію на СТО «АMPERA»». І дві ці фірми мають пряму дотичність до ДЕПУТАТА МІСЬКОЇ РАДИ Галкіна Григорія Якимовича.

 Ось така невесела історія трапилась зі мною та моїм Київським товаришем.

 

На фото Хмельницький «БЛАГОДІЙНИК» ГАЛКІН Г.Я.

скрін з сайту Хмельницької міської Ради.

Мрієте, щоб діти здобували якісну освіту в комфортних умовах?

НВК «Класична приватна гімназія» – новітній навчальний заклад, що забезпечує комплексну підготовку дитини від дитячого садочку до старшої школи, з особливою увагою до інтелектуального та особистісного розвитку. З початкових класів діти вивчають дві іноземні мови з носіями та додатково займаються у різноманітних творчих студіях, спортивних секціях та  наукових клубах. Головний акцент у Гімназії зроблено на комфортних умовах навчання для дітей: сучасний ремонт, красиві, світлі класні кімнати з сучасним устаткуванням, ортопедичні меблі від європейських виробників, спортмайданчик із покриттям з екологічно чистих матеріалів, цілодобова охорона та якісне еко-харчування. Самена таку школуочікують батьки та діти Хмельницького!

 

Познайомитися ближче з гімназією і педагогами, а також отримати вичерпну інформацію про навчальний процес, можна буде у День відкритих дверей, що відбудеться 20 травня. Реєструйтеся на сайті: http://gymnasium.km.ua/та отримуйтезнижку 10% на навчання!

Не гайте часу, подаруйте успішне майбутнє своїй дитині! Чекаємо на Вас!

 

(0382) 78-33-30 // (097) 884-29-57

проспект Миру, 101 А

Сайт: http://gymnasium.km.ua/

Сторінка ВК: https://vk.com/privatnagimnaziya


Ультрадіагностика

Сторінки:
1
2
попередня
наступна