-----------------1.-----------------------------------------------------------------------------------------

Я через кинуту кімнату йшов.

...Блакитна ніч.Зірки мерехкотіли.

У полі десь собаки гучно вили;

а вітер злий наскоком дручив холм.

.

Та ось, нарешті!  Лихоманка пне

із рота моєго криваві рожи;

тичок росте, тремтить, на жало схлжий;

і крапля крові падає. Паде.

.

Із задзеркальной змієвой порожні

встає лице незнанеє, тотожнє.

У скроню б`є сакральная печать.

.

Колишеться плисована портьєра.

В вікно заглянув Місяць- свідок мертвий.

Нас двоє тут живих. То морда час.

-------------------- 2.----------------------------------

Чоловічки, бабва, нещасненькі потвори-

в блакить і рожи зойко горнете-

прискіпливі, ще й повні непокори,

аж доки смерть паяцтво прибере.

.

Ось тіні ваші- гнівнії прокльони,

а ви- опецькуваті як кущі.

Осінній вітер дме жалобні дзвони.

Палахкотять невдалості свічки.

.

То ваша жисть- омани, борюкання:

Піхвяний Бог хіба благословить.

Зостануться в міжзоряном тумані

останніх слів блукаючі хвістки.

 

(мій переклад з німецької-------------------------------------------------------Терджиман)

..........................................,на пам`ять мій найкращий переклад з Байрона-)

.

Якби я здужав річку переплити взад

до джЕрела дитячого добра і зла,

я б понад тими не вертався берегами,

знівеченими жовтими лугами.

Хіба зтекти униз, упасти в море,

ім`я позбутись, рештки непокори?...

...Чим є та Смерть? пристанком Серця?

кінцем того, що Світом зветься?

Життя- то візія. Що бачу я,

існує по собі, а зву- життям.

Осіб відсутніх мертвими назву,

тих, що з собою тягнуть в путь,

навіжені, збавляють нас спочину

то спогадом у сні, то тихим чином.

У метв`яків, відсутніх зимні жили:

хіба не ті, що в спогадах лишились;

ті, хто не з нами- мертві, стилі бо,

вже не такі, як знали ми- турбот

і радощів позбавлені. Чи пам`ята

хтось їх, мерців? Ґрунти, вода

над ними; ми- на цьому боці.

Надійде час лежать під коцем-

пилюка мовчки всіх прийме:

спіткає нас, як інших, Смерть.

 (...................................................)

Підземні мешканці понапхані в могили:

що лИшилось крім цвинтарної глини?

Тисячолітній попіл землю вкрив:

чи всюди він, куди б ти не ступив?

Мерці мовчазні в келіях живуть,

кордони стін не здатні перетнуть?

Окрема мова в них? У чому сенс

півночного буття, ґрунтОвих мес

німих, без рухів? Земле, о!

РодИла нащо? Де пішло?

Там- діти твОї, Земле...Ми

як бульбашки: нам жито-мить.

ЦвинтАр- ебенова щаблина,

портал ,крізь котрий люде линуть

до переповненой печери,

до мандрів духа нескінчених,

де я збагнув би переходи

речей глибинних у породи

і незрічені чудеса,

заїсте би, освідчив сам.

.

(переклад з анґлійської- Терджиман)

Ридай по мені- я упав,

кохання спів перекажи;

якщо хтось пальцем показав-

відтак за мною не тужи.

.

Душа болить- надії геть.

Холодна кров, диви .струмить.

Прида коли спіткаю смерть

аби хрестину устромить.

.

Здається, вщухнув буревій.

Твій промінь хмару пропалив;

души розчуленой сувій

твій наспів щиро ухопив.

.

О, Жінко! Плач по мені бо

я сам не здатен сльози лить.

Благослови то Око, Бог.

Блаженна жалю сльозна мить.

.

Колись я в грудях іскру мав,

був здатен Тебе полюбить...

О, хоч би мене хтось розп`яв

щоб біль назавше припинить.

.

Оплакуй мене...згода, так?

Крхання спів перекажи.

Якщо хттось скаже "неборак",

відтак за мною не тужи.

(переклад мій-------------------------------------------------------------------------------------------Терджиман)

Гей, карафо товстопуза гідна хоч тримати свічку

і молозистою жовчю геть навкрУги поливати

і у злиднях сих кобзАря надихнути до співання!

Вік не бачив бОдай`м шага, вже аж місяць не до пИтва.

.

Королівство за цигарку! Видму хмариво біляве

химеричне...Дзуськи! Вітер свище в вікна,

нявкають коти на дасі. Гиндики, гребІнці сині

зосереджено надворі медитуючи гуляють.

.

Уф! Ну й холод...пар із носа. Натягну чимдуж на вуха

смУшковий ковпак. Як цИган із мешка з самой мережі

пальцем мацає погоду, мовить "До весни відлЕжусь"-

так і я мабуть діждуся доки мине завірюха.

.

Чом не миш я, Боже правий: в мишок з міху оболоні.

Харчувався би книжками, жив тихесенько, не мерзнув,

вигриз би, поласувавши, найсмачніший шмат Гомера,

мав палац би- дірку в стІні, і невісту як ікону.

.

На стіні спорохнівілій з довгим пасмом павутини

клопівня заворушилась дочекавшись тихой нОчі!

Важко гризти мою шкуру: як прокусять- ніц не всмокчуть,

геть не виссати не краплі. Ба, ходА на шпАцір лине

.

Розтягнувшись в пів-аршина ...як зворушливо гуляють!

Найстарішенька клопиха шкандибає шкандибає ледве-годи.

Кавалір...гарячий легінь...франкомовить ведлє моди?

Романтичненька клопиха чимчикує боком-краєм.

.

Бр-р-р-р. Замерз! упав на рУку чорний клоп...Вологим пальцем

послиню лишЕ...спіймаю...Та облиш його , бідаче!

 ЯкбИ жінка придавила- взнав би пестощі чортячі!

Як на мене ж, він-"особа": нащо бідненького мацать?

.

Ще он кіт, лежить на пічці,колом скручений.Котяро,

підійди, поговорімо, мій єдиний пан-друзяко.

Де повіт кошачий в світі, там би тЕбе у подяку

посадив війтОм. Боярство ти збагнув би, чуєш, драний?

.

Що наснилося хітрюзі? Он, як вправно закрутився.

Мабуть, мрії розум застять ,думки матрімоніяльні?

Жде невісту в білій шубці, ладну ніжно покохати,

рандеву здійснивши в ночвах чи в сараї, ба під тином?

.

А чи був би я поетом серед кішочок? Та звісно ж!

Нявкав б оди театральні, трагедійні, ніби Гарик,

грівся б дрІмлючи опівдні, ввечір мишок полював би,

уночф на дасі-стрісі гайнезуючи на Місяць.

.

Чи -філософом? сумлінню моєму блага несмАчні:

популярно викладав би незбагнені ідеали

молодицям емоційним, і поважним, зрілим дамам:

світ, наводив би- навіга, прісна маячея котяча.

.

Ніби піп у храмі того, хто, як вірують, всесилий,

хто створив був ваше плем`я й образ свій кота надав вам,

заволав би`м :"Горе, кішки, вам, нещасні, о стидайтесь!

Зневажаєте бо, кішки, найсвятіший піст великий!

.

Ах! Є спосред вас такі, що божим регулам не вірять,

подумки ринають вгору, ніби небо є порожнім,

ніби розум тайни світу підкорити сОбі може,

не лякаються кажАнів, духів ада чорной прірви!

.

АнатЕма вам! Най чує кожен кіт благочестивий-

чи ж не є пак розуміння вашим тушкам притаманне?

Кігтями оздобив Боже лапи вам, бездушним тварям,

під нОси вам вуса встрОмив: нАщо пала лабой тикать?

.

Ой! За мить вкінець погасне коротесенька свічина.

Гей, старий, пора вкладатись: звечоріло, чи не віриш?

Ще й побачмо славу й грОшву: ти -в кубелці, я -у ліжку.

Все не спати під парканом. Сон -для розуму спочинок.

.

Володшй мистецтвом пОсту, о гармоніє котяча!

Прийде сон чи смерть настане- а мені усе єдине:

чи коти мишей ковтають, чи косарка всіх поглине.

Що там станеться? МарнОта: віршування- путь бідача.

 

Джигитивська сила вийшла з м"язів геть:

старість -гірка неміч, чорна, братоньки!

Не поможуть тілу ліки, хіьба Смерть:

старість -неміч чорна, гірка, братоньки!

.

Хорий здужає- нездужає старий:

ліки допоможуть зранку до пори;

серце порхне і полине догори.

Старість - неміч чорна, гірка, братоньки!

.

Пожувати хочеться- зубів нема.

Щось попрошу в сина- не чува.

Слабі очі мла вечірня укрива.

Старість- неміч чорна, гірка, братоньки!

.

Як до сотні лИшилося менше тридцяти,

вже не здатен стати просто, бідний ти;

хлібу- ні, сьорбаєш кашу з самих крихт.

Старість- неміч чорна, гірка, братоньки!

.

Мови лЮдської не чуєш, бо- глухий;

СИдиш - руки бо не втримають гирлиг.

Станеш- в кожномі суглобі жар горить.

Старість- неміч чорна, гірка, братоньки!

.

Ясна голі- зуба цілого нема;

на ліжанці вдень куняєш як сова;

ніби льод у грудях: холодно маслам.

Старість- неміч чорна, гірка, братоньки!

.

Родичі замісять трохи борошна,

кинуть горщик :"Діду, попоїсти на",

рота затискають:"помовчи" луна.

Старість -неміч чорна, гірка, братоньки!

.

Зорьки не побачу:весь би день лежав;

палиця поможе встати нежива;

шлунок ся страхає кожного ковтка.

Старість- неміч чорна, гірка, братоньки!

.

МахтумкУлі, друзі, кажу, постарів:

вже до сотки"му лишилось сорок зим,

хай з нього сміються юні та дурні.

Старість -неміч чорна, гірка, братоньки!

.

Хто манатки нагрібає,

хто худобу випасає,

хто думками приростає

чиї б хати зруйнувать.

.

Дехто себе тужно мучить,

люду каже про болюче,

а відтак один, розпучен,

здатен силу всіх приспать.

.

Хтось палаци покидає

щоб руїна стала в краї.

Жорно зерна затирає-

нічим буде засівать.

.

Дехто нехтує порадой,

клято бореться з громадой,

люд від грУнтів одриває,

виганяє старцювать.

.

Опоясаний мотузкой

вислючок гуляє труско,

хоч від жиру і не лусне-

здатен травки наскубать.

.

Десь невіста, говорили,

раз була недосолила-

зачорніла як могила

женихова благодать.

.

Небо з мене тягне мито,

глина цьомкає копита:

МахтумкУлі час старіти-

і колибом тихим стать.

.

Цигани стали до воріт

та й почали співати.

Хазяйка замку :"Га, диви!",

та й вийшла поза грати,

.

танцюючи, зпустилась вниз,

служниця- наперед.

Цигани оком чорним- зирк,

і круть обох ,і верть.

.

"Візьміть-но сте мантілью цю,

на лахми замініть.

Божусь усім ,що є, клянусь:

я з вами! Заберіть!

.

Учора в ліжку спала я,

а поруч- господин.

Сьогодні в сіно лягу я

як ви щонОчі всі".

.

"Лягай у сіно дорога.

Клянись, бо свідок-нож,"-

говОрив цИган Джоні Фа :

"Лишай на пана кош".

.

"Піду у ліжко з Джоном Фа,

бо любий він мені"-

на лезі красно поклялАсь:

"Не мій вже чоловік".

.

Ся повернув той господин,

спитав, де ся поділа.

Усі ревли. Повів один:

"За табором побігла".

.

"Сідлайте вОрона коня,

сідлайте ,ся підводьте.

Ганятись  стачить хІба дня

за жінкой молодою..."

.

Нас було сорок чоловік,

неписаних, немалих.

Лягли сорОк чоловіків,

лягли- і вже не стали.

"Чом твОя шабля у крові,

гей, Едварде?

Чия то кров на шабельці?

суворо свердлиш беньками".

"Бо я соколика забив,

ой матонько,

бо я соколика забив,

і ніде взяти ще"дного".

.

"Кров соколина не така,

гей Едварде,

кров соколина не така,

мій любий сину, ці кажу"

"То я конячку був заклав,

ой матонько,

то я конячку був заклав,

то я по конику тужу".

.

"Кінь старий був, кров не його,

гей Едварде,

кінь старий був, кров не його.

Сумуєш. Важко на душі"

"Забив"єм батька своєго,

ой матонько,

забив"єм батька своєго.

Не знаю, нащо мені жить".

.

"Яку спокуту обереш,

гей Едварде.

Яку спокуту обереш,

мій любий сине, розкажи"

"У морі чорнім стріну Смерть,

ой матонько.

У морі чорнім стріну Смерть:

хай фаля човен потрощить".

.

"А що твій кіш і дім спітка,

гей Едварде,

а що твій кіш і дім спітка

коли на човні упливеш?"

"ПостОять хай, а втім- тріска,

ой матонько,

постОять хай, а втім- тріска,

бо ніц не справиш, не збагнеш".

.

"А що з родиною ма буть,

гей Едварде,

а що з родиною ма буть

коли на човні упливеш?"

"Під тином хай надаль живуть,

ой матонько,

під тином хай собі живуть.

Не повернусь, авжеж".

.

"А що залишиться мені,

гей Едварде,

а що залишиться мені,

мій любий сине, розкажи"

"Піди у пекло геть мерщій,

ой матонько,

піди у пекло геть мерщій:

ти родила, а я згрішив"

Уходять з вуличок старці,

ринковий день іде на пси,

а змучен спрагою нарід

жене залити чимось ріт.

А ми собі пивко п"ємо,

щасливі дружньо сидимо.

Довгенька в Шкотії-

калюжа пОперек моста.

Ми забуваємо про дім,

де жар пічок і хай сім"ї

плекає день і ніч жона

брудна і зла як сатана.

.

Співав добродій Тем О"Шентер

(в містечку Еїр був нажерся):

"Таких як тут немає в світі

добрячих друзів, гарних дівок".

.

Хіба забув ти, чуєш, Теме,

пораду Кейт жони своєї?

.

Тобі казала :"Шахраюко,

старе базікало , гадюко,

від листопада аж до жовтня

у пиві щонеділі тонеш.

З мирошником до ранку сИдів:

зайшов на двох, а виповз синій.

Аби конячку підкувати

ходив не в кузню ,а до хати.

Ходив на блядки у неділю.

Напився з Жаном в понеділок..."

.

А ще пророчила дружина,

же згинеш в Дуні-домовині.

Затягне тебе злий вертеп

до старой церкви Аловей.

.

О, любї! Годі вже ридати.

Не можу вшитко пригадати.

Не ладна виписать рука

напучень для чоловіка...

.

Про Тема знов. Настала ніч.

Палала в кнайпі рясно піч.

А пиво смажило печінки.

Друзяки пили без спочинку.

Був поруч з Темом чоботяр,

що звався Йваном. Не до свар-

любив Івана Тем як брата,

дружили здавна, ще й затято,

гуляли  разом навіть тиждень.

Настала ніч п"яна та пишна,

кипіла як та варенуха.

Хазяйці Йван доскіпав вуха,

зачарував і зацікавив.

Сміявся як той грім хазяїн,

а Тем і рота не роззявив.

   Мужчина може буть щасливим

   в хмільному сидячи розливі:

   хвилини- ніби бджоли ситі

   (або як свині у кориті- прим.перекл.).

Король- блажен, а Тем- звитяжен,

життя та смерть бо переважив.

Та щастя як кульбабин пух:

зірви стеблину- піде в рух,

чи ж пак як сніг понад рекой:

умить мішається з водой,

чи ж файні фляки снігові,

що їх ганяє буревій,

чи ж як веселонька гнучка,

що з вітром в дАлині зника.

Не вільно часу плин зв"язати...

Нещасний Тем лишає хату

і в чорну прОкляту годину

коня виводить за вуздину.

В погану мить пришпорив боки,

не помолившися , нівроко.

Хай би кобила сіра Мег

назад погнала, цур їй пек-

Тем підганяв її болотом

крізь бурю , бідную істоту.

Як в Ніч Останню буря зла

водою з кригою лила.

ТемрЯва блискавки ховала,

громАми всесвіт озивала.

Дитині ясно: дідько грає,

блудливі душі пориває.

.

Тож Тем доїхав був до броду,

де змерз колись один нероба,

кущі-каміння минував ,

де п"яний Чарлі карк зламав,

і через парость та пеньки,

де лівий цвинтар байстрюків,

там верба ще колись була,

де Мунго ся повісила .

.

Іван Ячменю, зухо лисий!

Хай нас обсядуть колом злидні:

гранчак приймемо- і брататись,

і ну кумитися з рогатим..............

...........................................

незавершено, залишилось приблизно 30 рядків, через місяць-два завершу коли знов візьмусь за Бернса----------------------------прим.перекл.

Ернест був слоном, найпотужним друзякой;

Леон левом був з гривой дуже важкой;

Георг цапом був з бородою- жовтякой;

А Джеймс був маленьким таким слимаком.

.

Ернест у клітину заліз та й закляк там;

Леон оселився на купі валіз;

Георг олівця відшукав собі ,з браком;

А Джеймс на цеглину насилу заліз.

.

Ернест пробудився -і видовбав грати;

Леон підхопився і з ревом побіг;

а Джеймс з переляку почав був дрижати,

а Джеймс заховатися навіть на встиг.

.

Ернест барабанити став у валізи;

Леон з переляку як лев заревів;

а Джеймс на вершину цегеленки виліз:

"Дивився на компас як роблять усі".

.

Ернест був слонякой з натури спокійним;

Леон левом був, гострозубим, крутим;

Георг цапом був, бородатим і сивим;

а Джеймс слимаком був маленьким таким.