Я писала писаночку
Писала, писала,
Щоби тая писаночка
Славу здобувала.

Коли приходить весна в Україну, пробуджується і воскресає природа, відроджується життя і надходять Великодні свята, сідають люди у своїх оселях біля печей, свічок і беруться за давнє-предавнє ремесло - розписування писанок. Звичай писання писанок українцями знаний усіма слов'янами, румунами, греками, німцями, литовцями, латишами. До XIII ст. писанки були знані в цілій Європі та Західній Азії.

Сам звичай писанок має витоки з символічного значення яйця, яке майже у всіх народів світу вважалося джерелом життя, символом початку життя, символом сонця. Безліч легенд і міфів народів світу пов'язані з культом яйця.

Відповідно до вірувань того чи іншого народу яйце вважалося приналежністю культу різних богів. Одним з найвищих єгипетських божеств був Кнеф - втілення сонячного бога Ра. Його зображували з головою яструба, зі скіпетром у руці та яйцем у роті. Кнеф був божеством добрим і яйце у роті було символом плодючості і щедрот. За свідченням Геродота, єгиптяни вірили, що Озірис вклав у яйце 12 білих пірамід, які повинні були в усьому сприяти людині, але його брат і суперник Тифон таємно відкрив яйце і поклав до білих ще 12 чорних пірамід. Звідси горе постійно межує зі щастям у житті людини. Легенда про Фенікса, який у день весняного рівнодення спалює себе в променях Сонця, що відбиваються від золотого щита на даху храму в місті Сонця - Геліополісі, має схожу китайську легенду про священного птаха «Фонг-Гоанг» - птаха благополуччя і провісника Золотого Віку. У древніх індусів є легенда про створення світу з золотого яйця.

Звичай використовувати фарбовані яйця під час обрядів існував у персів. За ассіро-вавілонським міфом величезне небесне яйце було покладене в річку Євфрат і висиджене голубом. Кельти дарували на Новий рік один одному яйця, здебільшого червоні. Зображення яєць знаходимо в могилах етрусків. У міфології полінезійців видимий світ був утілений в образ курки, в якому переховувався Творець Світу - бог Тонгарос. Він вийшов з яйця, з уламків якого утворилися острови Полінезії.

Особливо сильна віра людей у Сонце, як джерело життя на землі, була там, де люті зими і теплі літа, а саме: у слов'янських народів. З цими віруваннями пов'язані прислів'я, загадки, казки, де сонце представлено у вигляді яйця - казка про качечку, яка знесла діду яйце-самоцвіт, що світило у темряві, або загадка про 7 темних і 7 світлих яєць у гнізді, що ототожнюються з 7 днями і 7 ночами.

У передхристиянські часи, коли люди здебільшого мали язичеські вірування, яйце, що містило в собі зародок сонячної птиці (півня) і несло в собі початок життя, вважалося талісманом, що відганяє нечисту силу, а з нею і всі нещастя. У давнину життя людини без талісману було немислимим. Людина з усіх боків була оточена різними небезпеками, не розуміла явищ природи, тому талісман, який мав здатність відганяти нечисту силу, був конче важливий і потрібний.

Крім яйця, талісманом вважався цілий ряд магічних символів, їх різьбили на камені, знаряддях праці, зброї, малювали на стінах, вишивали на одязі. Ці символи малювали також і на яйцях, щоб зміцнити силу талісманів, а покрите чарівними знаками яйце - це вже не просто яйце, а писанка. До святості писанки причинялися також бджолиний віск, вогонь, вода, фарби, тобто ті речі, без яких писанка неможлива. Серед людей існує багато переказів про чарівну силу цих речей.

Фарби для писанки готувалися з природних барвників, тобто здебільшого різних рослин і насіння. Збирали їх заздалегідь (влітку та восени), освячували в церквах і мали напоготові перед Великоднем. Жовту фарбу отримували з гілочок чи кори дикої яблуні або дріку красильного; зелену - з пролісків, насіння з чорного соняшника, барвінкового листя; червону дуже рідко робили в домашніх умовах з рогу оленя, частіше купували фарби рослинного походження з червоного (Бразилія) або сандалового дерева: коричневу фарбу отримували з бруньок вільхи, ліщини, кори дуба, листя кінського каштана; чорну готували з чорнильних горішків дуба, листків чорноклена.

Символіка кольорів має велике значення при написанні писанки. Якщо писанка призначалася хліборобові, то тло писанки неодмінно мало бути чорного кольору. Це колір свята весняної землі, що прокидається від зимового сну. Символічне значення - плодючість. Червоний колір - кров, що символізує життя, але червоний - то ще й колір, пов'язаний з відходом у «той» світ: червона китайка, червона охра, якою посипали тіло померлого. З часом червоний колір став означати вогонь небесний (блискавка, Сонце), символізувати силу, чоловічу стать, здоров'я, любов, владу. На писанках - це символ життєдайної сили весни, символ відродження.

Білий - чистота. Цей колір є символом вирію, де перебувають душі. Якщо на писанках білим зображено символи або лінії, то означало безгрішне життя.

Жовтий колір означав достигле зерно, достаток, врожай. То колір сонця. Жовтий колір оберігав від злих сил. То також колір багатства.

Блакитний уособлював небо, повітря, воду, здоров'я. Це колір небесної божественності. На писанках - це символ насичення.

Зелений - колір весни, воскресіння природи, багатства рослинного і тваринного світу.

Коричневий колір позначав матір-землю.

У наші часи рідко використовуються природні барвники, здебільшого вживають хімічні, анілінові барвники для вовни, які чудово, в яскраві тони фарбують шкаралупу яєць. Але з цим ми дещо втрачаємо, певним чином порушуючи таїну писанки.

Вода для писання писанок бралася не абияка, а спеціальна. До світу треба було прокинутися і з трьох джерел набрати воду, злити в один посуд і нести додому, ні з ким не заговорюючи, ні на кого не дивлячись і не обертаючись. Додавалося до принесеної води трохи освяченої і, за додержання цих умов, вода вважалася дуже сильною, живою.

Вогонь, що є обов'язковою складовою при написанні писанки, праукраїнці вважали святим творінням бога Сонця. Через Вогонь на писанку переносилося тепло і світло Сонця. Він, вірили, був виявом сонячного бога на Землі, послом неба на Землі У деяких народів Вогонь став головним, ясноозначеним богом і мав неабияку очищуючу силу. Недаремно в церквах, де збирається на покаяння багато грішного люду, горять свічки - живий, святий вогонь яких очищає душі людські.

Бджолиний віск був обов'язковим компонентом при розписі яйця. Легенди особливим ореолом оточують бджолу, до якої в Україні надається епітет «свята». Бджолу називають «божою мушкою», що носила свій віск від самого сонця. Віск та мед використовується в багатьох святкових обрядових стравах (кутя, коливо).

У казках монголів, південних слов'ян, греків, румунів, бджолі приписується участь навіть у світотворенні.

У поєднанні з трьома чинниками: водою, вогнем і бджолиним воском, цілий ряд магічних символів надавав писанці велику силу оберегу (талісману, як кажуть у деяких країнах). Магічні символи дуже древні. Деякі, наприклад, спіралі, зустрічаються на єгипетській кераміці ще з V тисячоліття до Р.Х. Спіраль символізує сонце. Сонце - це небесний вогонь, про який люди в різні часи мали своє уявлення, але завжди шанували і возвеличували. Його уявляли як отвір, крізь який видно справжнє яскраве небо, як іскру, що невідомо як тримається на небі, як Око Боже, свічу, що носять ангели, як велике колесо, яке можна дістати навіть рукою, коли воно опускається на землю ввечері. Схід Сонця оживляє, пробуджує увесь світ, дає тепло, світло і силу всьому живому. Навесні Сонце знищувало холод, ламало крижані мости, відмикало своїм промінням (золотими ключами) небо і землю, випускало птахів з вирію, зелену траву, яру пшеницю.

На писанках Сонце позначається знаками у вигляді кола, кола з крапками, кола з хрестом усередині, кола з променями, а також у вигляді шести- та восьмипроменевих розеток, зірок.

Писанки із зображенням Сонця часто носять назви «рожі», «ружі», що можуть бути повними, простими, половинчастими, сторчовими, шолудивими. Під назвою «Зірки» також зустрічаємо зображення Сонця як найяскравішої зірки, але в народній поезії оспівано образ ранкової та вечірньої зорі Венери. Зоря - красна панна, що вранці відмикає ключами небесні ворота і випускає Сонце, яке женеться вслід за нею. Зоря розсипається на землю росою, а бджоли збирають божу росу і дають людям мед. Зорю порівнюють з доброю, вродливою дівчиною.

На багатьох народних писанках зустрічається зображення Вогню, Сонця, Зорі. Вогонь, поряд з водою, є чинником світобудови, символом чоловічої сили. Оскільки Вогонь та Вода - брат і сестра, і, поєднавшись, вони утворили любов, землю і все, що на ній є, то в багатьох обрядах Вогонь - символ любові, який є посланцем Сонця на Землі і дає людям світло, тепло, хліб і всяку страву, допомагає в ремеслах (ковальство), але, як і Сонце, може бути добрим або небезпечним залежно від ставлення до нього людей. То ж Вогонь, як і Сонце, потрібно шанувати і не розгнівити - бо тоді він може жорстоко покарати. Існують суворі заборони плювати у вогонь, кидати сміття та ін.

На писанках Вогонь позначається знаком «триріг» (інші назви цього знаку - «трикветр», «триніг"). Вважається, що «триріґ - знак, пов'язаний з неолітичним (кам'яна доба) богом землі, а вогонь був одним із його атрибутів. Також цей знак є символом родючості, оскільки Бог землі був носієм чоловічого, запліднюючого чинника. Триріг складається з трьох заокруглених або ламаних гачків, що виходять із спільного центру, або від кола чи трикутника.

До найдавніших знаків, що символізують світотворення, належить «Хрест». Відомий ще з кам'яної доби, він є знаком тримірності Всесвіту Повний хрест є тримірним, просторовим символом, оскільки утворюється перетином двох площин. Вертикальна лінія хреста - лінія небесна, духовна активна, чоловіча. Це - знак Вогню. Горизонтальна лінія є земною, пасивною, жіночою. Це - знак Води. При перетині (поєднанні) цих двох чинників виникає третя сила - сила Любові, Життя, Творення. Хрест здатний розширюватися безмежно в будь-якому напрямку, отже, позначає вічне життя. У давніх віруваннях кам'яної доби хрест був пов'язаний з Богом Землі, позначав 4 сторони світу, а пізніше, в добу бронзи, отав емблемою Сонця. Графічне позначення цього знаку походить від схематичного позначення птаха, що летить, оскільки в давній міфології Сонце ототожнювалося саме з ним.

Існує кілька сотень різновидів хреста. Найбільш поширеним є так званий «грецький хрест» з чотирма відрогами однакової довжини. У християнстві хрест є могутнім символом освячення та очищення.

«Сварга» - один із різновидів хреста. Інші назви цього знаку - «свастика», «чотириніг” Цей графічний символ, наявний майже в усіх древніх або первісних культах світу, зустрічається на давніх пам'ятках індоєвропейських народів. Слово «свастика» давньоіндійського походження (санскр.) і означає - «це добре». В основі графічного зображення цього знаку може бути хрест (символ Землі, а пізніше Сонця у центрі), коло (символ неба), квадрат (знак Землі). В епоху бронзи сварга вже пов'язана з сонячним культом, а заокруглені відроги символізують рух Сонця.

Існує два різновиди сварги: пряма (правостороння) та обернена (лівостороння). Пряма сварга із заокругленими відрогами у правий бік, за годинниковою стрілкою, символізує схід сонця, творення, рух сонця навесні та влітку, добро, позитивну чоловічу енергію. Обернена сварга з заокругленими відрогами вліво, проти годинникової стрілки, символізує захід Сонця, руйнування, рух Сонця восени та взимку, зло, негативну жіночу енергію.

Сварга є також знаком, що сприяє народженню дітей, символ доброго побажання, удачі, довголіття, родючості, здоров'я і життя.

На українських писанках сваргу ще називають «ламаний» або «гачковий хрест», «п'явки», «півнячі гребінці», «качині шийки».

Одним із найпоширеніших символів на писанках, так само, як і рушниках, стінних розписах, килимах, посуді, є символ «Дерево життя», або як його ще називають - «Вазонок». Найдавніші українські колядки донесли до нас стародавні уявлення людей про ті часи, коли ще не було ні неба, ні землі, а було лише широке море, і на ньому - явір зелений. Отже, у вигляді дерева - явора, верби, дуба, берези, яблуні, груші - уявлявся стрижень світобудови, навколо якого встановлювалась рівновага протилежностей. Світове дерево завжди зображується не натурально, а стилізовано, тобто спрощено, узагальнено. У таких зображеннях обов'язково є поділ на три яруси по вертикалі та дотримання чіткої системи правої і лівої сторін. Нижня частина - коріння, що входить під землю, часто подається у вигляді трикутника, горщика. Тут містяться змії, риби, водоплавні птахи й тварини, бо низ дерева - не лише підземний світ, а й море, річка, всяка вода. Також нижня частина Світового дерева - це світ підземного бога, володаря підземного вогню та незліченних багатств втілення уявлень про світ потойбічний, минулі часи.

Середній ярус уособлює землю, реальний світ, світ сьогодення. Тут зображено великих тварин - биків, коней, оленів, вовків, ведмедів -та людей. Верхня частина Світового дерева піднімається у безмежну височінь - до Бога. У верхів'ї селяться птахи, бджоли, розташовані небесні світила. Часто буває, що на вершечку дерева днює Сонце.

Дерево життя - це і дерево роду, де кожна квіточка позначає якогось родича, а всі разом - втілення родоводу певної людини. Найпростіше тричленне позначення дерева-сім'ї. Це - стовбур з трьома гілочками: батько, матір, дитина.

Найдивовижнішою властивістю Дерева життя є його здатність перетворюватися у Жінку-берегиню з піднятими до неба руками.

До речі, у давніх міфах деяких народів світу жінка утворилась саме з дерева. Образ Світового дерева - це образ втіленої родючості, що пов'язана з Богинею-Матір'ю, є її символом та атрибутом.

Велика богиня вважалася володаркою не тільки неба, а й усієї природи. Часто на її ногах зображувався знак землі (при цьому ноги богині перетворювалися на коріння) або малювалася вона змієногою, оскільки земля - місце перебування Змія. Подібний образ жінки-праматері був широко відомий у інших народів: у єгиптян - Ізіда, у вавілонян - Іштар, у греків - Гера, у фракійців - Семела, у скіфів-землеробів - Табіті.

Поширеним символом на писанках є ромб - символ родючості, загальний символ жіночої основи в природі. Зображення ромба, розкресленого на чотири частини, можемо бачити на трипільських знахідках - жіночих глиняних фігурках богині родючості. У кожну з чотирьох ділянок такого ромба ще до випалювання втискували по одній хлібній зернині; такий ромб є уособленням зораного та засіяного поля. На писанках ромб зустрічається як у вигляді окремого символу, так і в сполученні з іншими елементами.

Підтвердженням думки про те, що квадрат був символом поля, є сам спосіб оранки і боронування: поле орали у двох напрямках - «туди» і «назад», а боронували впоперек, тобто навхрест.

Сітка, решето, за давніми повір'ями, мають силу оберега від злих духів, відокремлюють добро від зла. Сіткою дуже часто заповнені окремі елементи на писанках - кола, квадрати, трикутники тощо.

Ще одним поширеним знаком на писанках є символ змії. Його ще називають S-подібний знак, або «сігма» (від латинської назви букви).

На зразках трипільської кераміки цей знак є одним із найпоширеніших, він зображений на посуді, на фігурках Рожаниць. Ще з палеоліту бог землі уявлявся в образі підземного змія. Навесні щороку цей змій у вигляді блискавки піднімається вгору, до неба, і, поєднуючись з богинею неба, запліднює її. Небо родить дощем, зрошуючи земну рослинність. Отже, символ змії є і символом води, грому-блискавки. Змій є охоронцем домашнього вогнища, а також володарем незліченних підземних скарбів. якими, за легендою, він щедро обдаровує того, хто йому сподобається.

Половину «сігми» можна розглядати як спіраль, яка є схематичним зображенням еволюції Всесвіту, а також рухом Сонця, знаком плодючості. Багато писанок із знаком спіралі зустрічаємо на Західному Поділлі. Писанки зі знаками сігми та спіралі мають багато народних назв: «Кучері з гребінцями», «Качка», «Півники», «Боров», «Сороки», «Косиці», «Юрок».

Знак тризуба є знаком триєдності світобудови, символом Триєдиного Бога.

Вважається, що знак тризуба походить від зображення знаку води, дощу ще за кам'яної доби. Пізніше, в період бронзи, тризуб став атрибутом грози, бурі. взагалі всіх небесних богів. І його зображували з хвилястими, вогненними зубцями. Отже, тризуб є атрибутом водних богів, сили й родючості води, а також він символізує блискавку, грім, полум'я. У поєднанні цих двох сил виникає вічне життя, третя, синівська сила. Тризуб також може символізувати минуле, теперішнє й майбутнє. Він є символом влади, атрибутом морського бога Посейдона (Нептуна), небесного бога Зевса.

Трикутник також є поширеним символом на писанках. У ньому втілена ідея триєдності Всесвіту: неба, Землі і води. Цей знак також символізує батька, матір та дитину. Це - символ божественної Трійці. Сяйво у вигляді трикутника - атрибут Бога-Отця. Рівнобічний трикутник символізує завершеність. Трикутник, обернений вершиною вгору є сонячним і має символіку життя, вогню, полум'я, чоловічої основи, духовності.

Трикутник, обернений вершиною донизу, є символом, пов'язаним з Місяцем, жіночою основою. водою, символізує Велику Матір, Богиню-Рожаницю. Трикутники часто розміщені на писанках в основі «вазонків», «дерева життя"

На українських народних писанках поряд із космічними, солярними знаками поширеним є зображення рослин, дерев, квітів. Дерева, особливо верба, явір, дуб, береза символізують прадерево життя, так само, як і Чумацький шлях. Але на писанках ми бачимо стилізоване, спрощене зображення дерев, найчастіше це гілочки, а то й окремі листочки. Часто можна бачити зображення квітів на писанках у Сокальщині (Львівська обл.), на Полтавщині, Поділлі, Чернігівщині.

Калина символізує свято Коляди, Різдво світу, її шанують, садять коло хати, а ягоди кладуть взимку між шибками. Калиновий кущ має сонячну символіку, калинові грона використовують під час весільних обрядів, з калиною порівнюють дівочу красу; це також символ дівочої цнотливості.

Верба - дерево космічне, «золота Іва» посеред хаосу океану встановлювала лад і порядок. Верба є втіленням сили у своїй слабкості, є протилежністю дубу та сосні; останні не можуть перенести бурю і ламаються під поривами вітру, а гілки верби, нахиляючись, повертаються потім у попереднє положення і залишаються цілими. У християнстві вербові гілки несуть як символ пальмових гілок на Вербну неділю. Обряд хльоскання вербою означає поєднання людини з космосом, очищення, відновлення сили і здоров'я. Це дерево, що росте навіть із встромленого в землю свіжозрубаного кілка, відоме як невибагливе і швидкоростуче. У народі знали і лікувальні, зокрема, протизастудні якості вербової кори.

Цікавими є і численні повір'я, що збереглися до нашого часу: вербою б'ють, щоб здорові, веселі та багаті були; дітей, - щоб сильні були, добре росли. Вербу святять у православній церкві, а після освячення кладуть за образи, щоб охороняла хату від злих сил. Вербові котики ковтали ще дорогою із церкви, щоб горло не боліло: їх також клали в кашу і споживали з вірою, що через них передасться людям сила весняної енергії на цілий рік.

Дуб - символ сили, захисту, довголіття, чоловічої мужності, вірності. Це дерево пов'язане з богами-громовержцями і громом, вважається емблемою богів неба та плодючості. У християнстві дуб - символ Христа, як сили, що проявляється у біді, як твердості у вірі. Дуб шанували за довголіття, міцність, вологостійкість, через те його деревину використовували під час будівництва жител, на клепки до бондарських виробів, осі до возів тощо. Дубова кора вважалася найкращою для вичинки шкір, а також для лікування шлункових захворювань.

Мотив «дубового листя» поширений на писанках Полтавщини, Харківщини, Київщини, Західного Поділля.

Серед рослинних орнаментальних мотивів на писанках маємо зображення винограду - символу мудрості та безсмертя, маку - символу родючості Великої Матері, яблуні та яблук, що означають плодючість, любов, знання і мудрість. Змальовували на писанках також стилізовані квасольки, тюльпани, смереку, огірочки, горошок тощо.

Писанки із зображенням на них квітів належать до групи писанок з рослинним орнаментом. Квіти є одним із найпоширеніших мотивів на писанках Чернігівщини, Полтавщини, Львівщини, Київщини. Пов'язані з культом богині неба, що була володаркою життя і смерті, квіти стали її символом. Існують повір'я, що в квітах заховані душі людей, і вони виходять з них після народження немовлят, яке дає Велика Мати. А також після смерті людини саме у квітку ховається її душа, відтак забирає її до себе, у своє царство володар підземного світу. Саме тому, за звичаєм, жінки, котрі хотіли мати дітей, але не мали їх, писали писанки з квітами і дарували їх дітям...

На багатьох писанках зустрічаємо зображення тваринних символів. Однак, рідко тварини чи птахи зображені повністю, здебільшого писанки мають назви «Баранячі ріжки», «Вовчі ребра», «Заячі зуби», «Зуби крука», «Ведмежі лапки», «Качині шийки», «Курячі лапки», «Сорочі лапки». Причому, зображені на писанках солярні знаки лише нагадують частини тіла тварин. Можливо, у таких назвах збереглася згадка про тотемних тварин, тобто таких, котрі були покровителями, захисниками того чи іншого роду, або, навпаки, котрих слід було остерігатися.

Але найчастіше зустрічається зображення оленів і коней на гуцульських і буковинських писанках. Олень, як і кінь, істота земна, і роги його асоціюються з земною рослинністю, яка щорічно відмирає і знову оживає. Тварина ця пов'язана із Сонцем. Згідно з давніми віруваннями, Сонце почергово перебуває як на небі, так і під землею, і саме олень на своїх рогах виводить Сонце на небо. Чудесний олень уявлявся героєм, що приносить людям світло, сонце, вогонь, уже пізніше він став благодійником людей, істотою, що пов'язується із землеробством, ремеслами, знаннями. Олень також вважався провідником душ померлих людей, тому в давніх похованнях знаходять бронзові фігурки оленя; зображувався олень на рукоятках мечів і кинджалів.

Кінь є також символом чоловічої основи у природі, символом Сонця. З часом відбулося перенесення культово-міфологічних уявлень про оленя на коня.

Птахи - істоти священні. Вони є символом вічності, безсмертної душі, божественного прояву, духів мертвих. Саме птахи можуть якнайвище долетіти до Бога. Вони є посланцями Бога на Землі. Після смерті людини душа у вигляді птаха, за повір'ями, залишає землю. Птахи пов'язані як із Великою богинею неба, так і з богом підземного світу. Так, зозуля - провісниця смерті, істота, що веде в потойбічний світ, є мудрою, здатною зцілювати. Цей птах пов'язувався з багатством. Лелека дарує дітей, сова та ластівка також були символами добра і зла, а в голуба вселяється душа і летить з ним до неба... При цьому з богом пекла пов'язувались хижі птахи, такі як орел, яструб, коршак.

Різноманітність описаних символів дає можливість зрозуміти глибину мудрості українського народу, його вміння оберігати себе, свою оселю, родину, життя, утворювати магічне писанкове коло захисту в обрядах та звичаях.

Писанки, оздоблені символами-оберегами, дарувалися у Великодні свята рідним, хрещеним, дівчатами коханим хлопцям.

Крашанка, а краще писанка, отримана на Великдень після першого христосування, зберігалася, «бо вона відвертала напасті злого чоловіка». Крім того, така писанка «припиняла пожежу». Дівчата вмивалися з першою крашанкою-галункого (крашанкою червоного кольору), «щоб кращими бути».

Кращі 4 писанки селяни закопували по 4 кутках поля перед першою оранкою, щоб врожай удався. Шкаралупки писанок додавали в корм домашнім птахам; підпаленою шкаралупою писанки обкурювали стійла, щоб корівки не хворіли; весною, як виводили худобу вперше у поле на пасовисько, на ріг корові вішали шкаралупу писанки.

У хаті на вікні, або з вулиці попід стріхою зберігали писанку з зображенням півника, щоб пожежа дім обходила. Писанку із зображенням півня перекидали через стріху новозбудованої хати, утворюючи магічне коло від лиха. Писанки підкладали під крайній вулик пасіки, щоб бджоли роїлися. Писанки з квітами дарували незаміжнім дівчатам, щоб швидше одружилися і народили дітей.

Писанки з метеликами дарували діткам, щоб життя їхнє було таке ж легке, як метелик.

Писанки з білим орнаментом по чорному клали на могилки в поминальну суботу, сподіваючись, що писанки будуть зв'язком між душами померлих і живих родичів.

В сьогоденному житті з цих стародавніх звичаїв деякі ще збереглися, особливо в сільських районах. Ми здебільшого використовуємо писанку як Оберіг, символічне побажання, змальоване на поверхні яйця, та як символ українського мистецтва.

До народних прикрас з писанок належать гердани, які до свят розвішували під іконами. Гердан має вигляд намиста з трьох разків. На найдовший нанизується сім писанок, на середній - п'ять, а найкоротший має три писанки. Кінці ниток з'єднуємо між собою та прикрашаємо «кутасиками» (китичками) з ниток, які за кольором гармонійно поєднуються з писанками. Виготовити гердан можна і з більшої кількості писанок.

"Дзвони» - це прикраси, виготовлені з трьох або п'яти писанок, кожна з яких окремо нанизується на ниточку з китицею, а потім зв'язуються разом угорі.

Для виготовлення «хреста» потрібно підготувати 12 писанок із зображенням хрестів. Бажано, щоб тло писанок було одного кольору. Підготуємо також два м'яких металевих дротики довжиною приблизно 30 см та чотири цупких металевих дротики діаметром 2х3 мм і довжиною 40-45 см. Потрібні також чотири довгі соломини або очеретини довжиною 45-50 см. На кожний м'який дротик нанизуємо по 6 писанок та накладаємо їх навхрест під прямим кутом. Отримали хрест з 12 писанок.

До Різдва, Великодня та до інших весняних свят під сволоками в хатах кружляли-мерехтіли «голуби», виготовлені з писанок. Для тулуба використовують порожню всередині писанку. Стінки писанки зсередини потрібно зміцнити кількома шарами клею ПВА та дрібної тирси, що наносяться по черзі.

Для цього з одного гострого краю писанки необхідно проробити отвір діаметром до 3 мм. Після того, як тулуб буде підготовлений, на місце отвору кріпимо голову голуба з шматочка бджолиного воску. З нього формуємо шийку, голівку, дзьоб та позначаємо очі, 3 допомогою круглого надфіля прорізуємо три вертикальні отвори завширшки 3-4 мм та завдовжки 15 мм там, де мають бути прикріплені хвіст і крила. Вгорі також робимо невеличкий отвір для закріплення ниточки для підвішування «голуба».

Хвіст та крила виготовляємо з кольорового або білого паперу, який складаємо віялом. Вони можуть бути також розфарбовані у кілька кольорів та прикрашені витинанням. Вставляємо підготовлені крила та хвіст в отвори та за допомогою крапель гарячого воску закріплюємо їх у тулубі.

Традиція писанкарства зазнала протягом 70 років радянської влади певного занепаду. Писання писанок на Великдень суворо заборонялося і переслідувалося.

Історія свята

Масляна - древнє слов'янське свято, що дісталося нам у спадщину від язичеської культури, яке збереглося й після прийняття християнства. Масляна була сприйнята християнською церквою фактично як релігійне свято й одержала назву Сирного чи Сиропусного тижня, але це не змінило її внутрішньої суті. Масляна приходиться на тиждень, що передує Великому посту. Масляна - це, насамперед, ситна їжа. Тому немає нічого неправильного в тому, щоб у цей час поласувати, скуштувати щось смачненьке і не відмовляти собі ні в чому. У традиційному побуті завжди вважалося, що людина, яка погано і нудно провела тиждень, буде невезучою протягом усього року. Початок Масляної коливається від 3 лютого до 14 березня.

Масляна - це веселе проведення зими, осяяне радісним чеканням близького тепла, весняного відновлення природи. Навіть млинці, неодмінний атрибут свята, мали ритуальне значення: круглі, рум'яні, гарячі, вони являли собою символ сонця. Проходили століття, мінялося життя, із прийняттям на Русі християнства з'явилися нові, церковні свята, але широка Масляна продовжувала жити. Її зустрічали і проводжали з тим же нестримним молодецтвом, що й у язичеські часи. Масляну в народі завжди любили і ласкаво називали "цукрові вуста", "чесна масляна", "перепілочка", "перебуха", "об'їдуха", "ясочка".

Є кілька пояснень появі назви свята "Масляна".

За одним із тверджень в основі появи слова "масляна" лежить традиція випікання млинців і пов'язана з тим, що люди як могли, намагалися залучити милість сонечка, умовити його побільше гріти замерзлу землю. Крім того, у селах об'їжджали кілька разів село на конях, прикрашали колесо від воза і на тичині носили його по вулицях, водили хороводи. Вважалося, що подібні церемонії "умаслюють" сонце, роблять його добрішим. Звідси й назва - "Масляна".

За іншою версією назва свята виникла тому, що на цьому тижні за православним звичаєм м'ясо вже виключається з їжі, а молочні продукти ще можна вживати - от і печуть млинці. Саме тому Масляну називають Сирним тижнем.

А якщо вірити легендам, то Масляна народилася на Півночі, батьком її був Мороз. Одного разу якийсь чоловік помітив її й попросив допомогти людям, зігріти та розвеселити їх. І Масляна прийшла, але не тендітною дівчинкою, що ховалася в лісі, а бабою з рум'яними щоками, не з посмішкою на вустах, а з реготом. Вона змусила людей забути про зиму, розігріла кров у їх жилах, схопила за руки і пустилася з ними танцювати до непритомності. От тому в давнину Масляна була веселим святом.

В Україні останній тиждень м'ясниць носив кілька назв - "Масляна", "Сиропусний тиждень", "Пущення", "Загальниця", "Ніжкові заговини", "Колодій". У понеділок - в перший день - влаштовувалися загальні ігрища, накривали столи із солодкими стравами. Діти ладили ранком солом'яну ляльку - Масляну - так наряджали її в каптан і шапку.

На другий день, у вівторок, дівчата та хлопці запрошувалися покататися на гірках, поїсти млинців. Тещі запрошували своїх зятів на млинці, гукали всіх рідних. На четвертий день возять опудало на колесі, співають пісень, проводять кулачні бої.

На п'ятий день зяті пригощали млинцями своїх тещ, іноді - і всю рідню. Зять зобов'язаний був з вечора особисто запросити тещу.

У шостий день розгульного тижня молода наречена запрошувала своїх рідних до себе. У цей день будували на ріках, ставках і полях сніжне містечко з вежами і воротами, потім ватага розділялася: одні охороняли містечко, інші повинні були силою взяти його.

Звичаї останнього дня Масляної пов'язані з культом предків, прощання з Масляною супроводжувалися різними обрядами. Солом'яну ляльку - "Масляну" - урочисто спалювали, а попіл від опудала розсіювали по полю, щоб додати сили посіву, майбутньому врожаю.

У неділю сусіди й родичі обходили одне одного й просили пробачення за образи. Вважалося, що саме в цей день має відбутися страшний суд, а тому годилося "помиритися з тими, хто на цьому світі". У такий спосіб народна звичаєва структура сприяла полагодженню різноманітних конфліктів між людьми.

У Шотландії на Масляну було прийнято пекти "пісні коржі". У складені разом долоні насипали жменю вівсяного борошна, потім борошно міцно стискали в долонях і занурювали в холодну воду, а отриману кульку випікали на вогнищі прямо в гарячій золі. Випічку млинців шотландці вважають важливим актом, у якому намагаються взяти участь усі члени родини: один змазує олією сковороду, інший ллє на неї тісто, третій перевертає млинець.

В одному з міст Англії вже багато років проводяться змагання з бігу жінок із млинцями. У 11.45 лунає дзенькіт "млинцевого дзвону". Кожна жінка біжить з гарячою сковорідкою і млинцем. Правила змагань наказують, що учасниці повинні бути не молодшими 18 років; на кожній обов'язково - фартух і косинка; під час бігу потрібно не менше трьох разів підкинути млинець на сковороді й піймати його. Перша жінка, що передасть млинець дзвонарю, стає чемпіонкою млинцевих гонок року й одержує нагороду - поцілунок дзвонаря.

У школах Данії в ці дні проводяться театральні вистави, концерти. Школярі обмінюються знаками дружби, передають своїм друзям через знайомих жартівні листи без зворотної адреси. Якщо хлопчик одержить такий лист від дівчинки й угадає її ім'я, то на Великдень вона має подарувати йому шоколад.

У Польщі існують свої звичаї відзначення Масляної. Горді полячки, приспавши вашу пильність оладками, пончиками і горілкою, на десерт неодмінно потягають вас за волосся. В останній день Масляної можна зайти в трактир, де скрипаль буде "продавати" незаміжніх дівчат.

А в Чехії в ці веселі дні молоді хлопці з вимазаними сажею обличчями під музику обходять усе село, везучи за собою оздоблений дерев'яний брусок - "клатик". Він вішається кожній дівчині на шию або прив'язується до руки чи ноги. Бажаєш відкупитися - плати.

У Югославії під час святкування Масляної вас неодмінно посадять у свиняче корито і потягнуть по селу. А на даху власного будинку ви можете знайти фігуру солом'яного діда.

В Російській імперії були свої звичаї зустрічі та проводів цього свята. У 1722 році, наприклад, з нагоди укладення Ништадтського миру після майже двадцятилітньої війни зі Швецією, Петро I запросив на святкування Масляної іноземних послів. Катання на конях імператор відкрив небаченим видовищем. Петро їхав по заметах на кораблі, у якому були запряжені шістнадцять коней. Слідом за ним рухалася гондола, у якій сиділа цариця Катерина, одягнена простою селянкою. Далі рухалися інші кораблі й сани, запряжені різними звірами.

Катерина II дуже любила катання з гори, каруселі, які влаштовували в Москві при Покровському палаці, куди імператриця любила в Масляну їздити всім двором.

А з нагоди своєї коронації, наслідуючи Петрові I, влаштувала в Москві на масляному тижні грандіозний маскарадний хід за назвою "Торжествуюча Мінерва". Три дні їздила по місту маскарадна процесія, яка, за задумом імператриці, повинна була представити різні суспільні пороки - хабарництво, казнокрадство, чиновницьку тяганину та інше. Процесію складали чотири тисячі діючих осіб та двісті колісниць.

А коли Катерина II дочекалася народження онука Олександра, якому потай мала намір передати престол, обійшовши нелюбимого сина Павла, імператриця на радостях влаштувала для своїх наближених воістину "брильянтову" Масляну. Тим, хто виявлявся у виграші в затіяних після вечері іграх, імператриця підносила діамант. За вечір вона роздарувала своїм наближеним близько 150 діамантів, що вражали своєю ціною і рідкісною красою.

В наш час на Масляну влаштовують ярмарки, фестивалі, концерти, святкові гуляння.