хочу сюди!
 

Ксения

41 рік, овен, познайомиться з хлопцем у віці 37-54 років

Замітки з міткою «українська культура»

Народний костюм 100 років тому: Київщина (відео)

ПАНЯНКИ КИЇВЩИНИ ДОПОВНЮВАЛИ СВІЙ СВЯТКОВИЙ ОБРАЗ КОРАЛЯМИ.


Це намисто зазвичай визначало статус господарки — чим більше разок (ниток), тим заможніша родина. Якщо порівняти вартість такої прикраси з сучасними ювелірними виробами, вона за ціною не поступатиметься діамантовому кольє!


Чому ми не підтримуємо свого ???

... Проблема української культури насправді куди глибша. Вона - в неефективності системи взагалі. Теперішня система управління культурою - це навіть не рудимент,  це ворог української культури.

Скільки б коштів не виділяли на розвиток української культури - це гроші на вітер. Ще на початку незалежності було зрозуміло, що Міністерство культури - малоефективний орган. Хто б не прийшов в систему мінкульту, за якийсь час починав грати на саму систему, або йшов звідтіля, якщо мав потенціал. Гасла типу "треба берегти традиції" або "село врятує Україну" зовсім не передбачають розвитку як такого. Це просто зручна позиція для чинуш-нероб, при якій вони нічим не ризикують займаючи тепленькі хлібні місця.

Мінкультури сама себе реорганізовувати не буде. Її позиція зараз одна: мале фінансування. Вони завжди будуть говорити одне й те саме. А культура рухається далі - чи є міністерство, чи немає, чи є в нього фінансування, чи немає. Якщо наші люди без міністерства виграють Каннський кінофестиваль, то постає питання: чим вони у тому міністерстві займаються, які бюджети творять і навіщо вони їм узагалі. І чим далі ми знаходимося від тих управлінських структур, тим зрозуміліше і адекватніше видно ворожу дію проти всього українського.

У певний період мало хто думав про українську міську культуру. Тому процеси, які відбуваються в переважній більшості міст, особливо сходу і півдня України не відбуваються українською мовою. Певний час, коли на початку Незалежності українська музика була модною, пробували це змінити. Та потім усе зійшло до маргінесу, а порожнім місце не буває. Якщо української мови там немає, то одразу ж цю нішу  займає російська мова. А мова - це, певним чином, ідеологія. Тому з впевненістю можемо сказати - ТАК, ми є колонією Росії !!!

Щодо української мови в Україні все ще зберігаються  певні стереотипи. Тут потрібен час і треба пройти багато щаблів.  І  ми усі повинні  докласти  неймовірних  зусиль  щоб  відвоювати  свій  національний  культурний  простір.

Люди, які слухають українське, користуються переважно інтернетом і телебачення майже не дивляться. Український продукт все одно є, просто він дуже рідко виходить на масовий рівень. Музиканти виступають мало, а значить - розвиваються повільніше, ніж могли б. Кількість має перерости в якість. Інших способів просто не буває.

Треба ходити на виступи українських виконавців, а не тільки слухати їх в інтернеті. Митці потребують підтвердження, що вони потрібні людям, що за їхні диски і квитки на виступи - платять гроші. Тоді все буде нормально. Нехай і не відразу.

Зустріч з Учителем РУНВіри Левом Силенком

Рекомендую Вам подивитися документальний фільм пов'язаний з українським світорозумінням. http://www.youtube.com/watch?v=WcSiOr5cqG4&feature=youtu.be

15%, 2 голоси

85%, 11 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

В моїм серцi i бурi, i грози, й рокотання - ридання бандур...

          Мабуть, немає більш таємничого, загадкового і самобутнього музичного інструменту, ніж українська бандура. Дехто порівнює її з інструментами мудрих – персидським сантуром та індійським сітаром, які використовуються в духовних практиках і сприяють розвитку людини, її духовному і тілесному зціленню. Я цілком погоджуюся з такою думкою.

          Нема жодного музичного інструменту, який би мав таку складну долю. Скільки крові, страждань і принижень знаходимо в історії бандурного мистецтва…

          Звичайно, музична цензура існувала у багатьох країнах у різні періоди, але навряд чи історія знає приклади цілеспрямованих спроб знищення інструменту, як це відбувалося з бандурою в Україні протягом майже двох століть. Неможливо уявити собі ситуацію, коли, скажімо, британські солдати під час війни з Ірландією розбивають або спалюють національний символ Ірландіі - ірландські арфи, розстрілюють виконавців, забороняють викладати гру на цьому інструменті. Повний абсурд. Тим не менше, приблизно так розвивалася ситуація з бандурою на початку минулого сторіччя. І тільки завдяки невтомній праці багатьох сподвижників бандурного мистецтва, їх величі духу та відданості справі ми маємо зараз цей інструмент.

          Приємно, що в наш час бандура знову стає популярною. Величезна заслуга в цьому Національної заслуженої капели бандуристів імені Г.Майбороди, молодих, але дуже талановитих виконавців Ярослава Джуся, Валентина Лисенка, гурту "Брати"...