хочу сюди!
 

Наська)

34 роки, водолій, познайомиться з хлопцем у віці 20-90 років

Замітки з міткою «одеса»

Сообщение с Одесского форума.

Делала сегодня ребенком. покупки в Сильпо. Передо мной вроде приличная женщина лет 45 на кассе. Сначала она придралась к кассиру - почему так все дорого в магазине. А потом когда кассир обратила внимание на ее покупки в пакетах и спросила как она взвешивала, женщина побагровела и начала кричать о том, что " у Вас, в вашей бендеровской Одессе не люди,а скоты, жмоты и т.д. и надо всех казнить.. А она беженка из под Луганска, их поселили в санатории и кормят тем, что она не ест и поэтому она покупает продукты в магазине. Я посмотрела на ее покупки : бутылка коньяка, 2 бутылки пива, зефир, сыр, помидоры ( в пакете было около 2 кг, а на чеке было пробито 700 грамм, поэтому кассир и заметила) и.... около 2 кг. персиков-нектарин, которые она пробила ( в магазине самообслуживание) как морковку. Как только кассир пошла перевешивать ее товар, к ней подошли два парня и девушка, которые стояли в очереди в соседней кассе - парни взяли женщину под руки и сказали, что в гостеприимной Одессе, которая приютила беженцев, нет места таким тварям, как она и сейчас они помогут ей уехать домой на родину, в Лугандон. Вот уж не знаю, куда они ее повезли, но через окно магазина видела, что они ее сажали в свою машину. Когда они выводили ее из зала, а она кричала и материлась, кто-то громко сказал - Слава УкраЇні !! Насколько был громким и дружным ответ в несколько десятков голосов - Героям Слава !!! Даже мой маленький ребенок - 4 годика, влился своим тоненьким голоском в этот хор !! Я верю, что мы начинаем строить новое государство. Я верю нашим людям ! я Верю в Украину !!!!!

Одеса ніколи не була російським містом

Переписи населення 1799 року, середини ХІХ століття та 2001 року свідчать, що понад половину населення Одеси завжди становили українці

Від часів незалежності України одеситів почали переконувати, що вони живуть у російському місті. Це була реакція на посилення інтересу до української культури. Серед активних русифікаторів – нинішній мер міста Олексій Костусєв (родом із містечка Нєвєльск, Сахалінська область РФ). Ще 1993 року він активно збирав підписи за надання російській мові статусу офіційної. Подібна активність дістала хорошу фінансову підтримку від сусідньої держави. У місті з'явилися проросійські ЗМІ, екскурсоводи,«історики» та відверті шовіністи. Тому вже два десятиліття одеситам і туристам розказують альтернативну історію.

Штурм фортеці Хаджибей: як це було насправді

Щоб населення забуло про справжніх героїв Одеси, русифікатори героїзували інших історичних постатей. Тому нині більшість одеситів чула про те, що місто постало завдяки звитязі Іосіфа де Рібаса. Іспанець був фаворитом імператриці Катерини Великої і зробив стрімку військову та політичну кар'єру в Російській імперії.

Солдату удачі Іосіфу де Рібасу, на честь якого названо центральну вулицю міста, приписують успішний штурм фортеці Хаджибей 1789 року. (У фортеці над гаванню розмістилися 300 турків, які охороняли базу турецького флоту з берега.) Від часу захоплення замку одесити ведуть свою історію. За легендою звитяжний штурм здійснив мужній де Рібас на чолі з російськими солдатами. Та історичні документи, що зберігаються в одеських архівах, суперечать цій версії. Про те, яким насправді був штурм Хаджибею, розказує керівник відділу «Стара Одеса» Одеського історико-краєзнавчого музею Олег Ґава «: Заселяти території навколо нинішньої Одеси предки українців почали ще у XV столітті.

Могили перших одеситів

До місцевих лиманів із різних районів перебиралися цілі козацькі родини, щоб займатися прибутковим соляним промислом. Після ліквідації Запорізької Січі козаки, що були родом із цих районів, повернулися додому. Разом із ними прийшло багато козаків-побратимів на поселення, бо на цих землях не було кріпацтва. Поруч із Хаджибеєм стає більше українських хуторів, розростаються села. У ІІ половині XVIII століття на землях Північно-Західного Причорномор’я тривають російсько-турецькі війни. Російська імперія хоче приєднати слов'янські землі, здобути вихід до Чорного моря, побудувати портові міста та налагодити торгівлю із Європою. Потьомкін переконує Катерину знову сформувати із козаків полки і приєднати їх до російської армії. У козаків був багатий досвід штурму турецьких фортець і боротьби із турками, що передавався від батька до сина. Саме цим досвідом і хотіли скористатися. За службу козакам пообіцяли надати землі, на яких вони зможуть поселитися після війни і жити вільними. Козакам почали платити зарплату, дали офіційну назву – чорноморські».

Читайте також: Інший Донбас. Північна частина Донеччини є осередком української ідентичності в регіоні

Із донесення князя Григорія Потьомкіна Катерині ІІ відомо, що 12 вересня 1789 року де Рібас направився до фортеці Хаджибей із трьома кінними і трьома пішими полками козаків, – продовжує Олег Ігорович. – А з рапорту голови військового корпусу Івана Гудовича, при якому служив на той момент де Рібас, відомо, що у штурмі замку брали участь Чорноморські козацькі полки та піхотний Троїцький батальйон у складі двох рот.

Про штурм замку писав відомий одеський краєзнавець Олександр Дерібас (внучатий племінник Іосіфа де Рібаса). У його збірнику «Стара Одеса» читаємо, що між запорожцями (яких привів де Рібас штурмувати замок. – Ред.) та козаками, які проживали в районі Хаджибею, були приятельські стосунки. Місцеві козаки запропонували свою допомогу із штурмом замку, до якого не можна було підійти непомітно. Козак Кондратій Табанець повів військовий загін балками та ярами і вивів коло самої стіни замку. До неї приставили штурмові драбини, і за мить козаки билися із турками. Штурмом керували запорізькі старшини Чепега, Головатий, Білий, Височина та інші.

Читайте також: Інший Південний схід. Херсонщина ментально відрізняється від сусідніх областей своєю проукраїнськістю

«Бій тривав недовго і завершився капітуляцією турків. Загинуло п'ятеро козаків, четверо з яких – з вини російської батареї Меркеля. Вона дала залп по замку, коли козаки вже билися із турками на стіні фортеці», – каже Олег Гава.   

Козаки та росіяни мали різні погляди на тактику ведення бою. Козацький отаман ніс відповідальність за кожне життя. Тому план захоплення фортець продумувався дуже ретельно. Завжди обирався той варіант, що передбачав найменші людські втрати. Якщо правило порушувалось і траплялись випадки невиправданої загибелі людей, то отаман складав з себе повноваження. Інакше діяли російські військові начальники. Брали не тактикою, а кількістю солдатів.

Де насправді був Іосіф де Рібас у момент штурму фортеці Хаджибей? Відповідь дає план-схема штурму, яку детально зобразив ще один легіонер на службі російської армії, фламандець Франц де Волан – друг де Рібаса. За планом наступ на турків здійснювали три військові колони (див. фото 1). Колона де Рібаса із російськими солдатами пішла битися з турецьким гарнізоном, що охороняв склади провізії та зброї (об'єкт був на території нинішнього парку Шевченка. – Ред.). Колона секунд-майора Воєйкова, що очолював Миколаївський гренадерський батальйон, іде на військові укріплення перед замком. Колона Головатого, що складалася із козацьких полків, йде по дну балки за Табанцем і виходить під самою стіною фортеці.

Серед записів Іосіфа де Рібаса про штурм Хаджибею є натяки на те, що він штурмував саме фортецю. Крім нього ніхто з його сучасників у своїх записах не має жодних згадок про це. Звісно, як старший за військовим чином учасник штурму він отримує подяку і нагороди від імператриці. При дворі його зустрічають як героя. Тому, власне, вибору він не має, окрім як розказувати всім, як завзято дерся на стіну фортеці. Типова поведінка для успішного кар'єриста та фаворита, яким і був іспанець.

Після захоплення Хаджибею для місцевих українців життя швидко повернулось у звичне русло. Російська армія та чорноморські козаки пішли штурмувати інші турецькі фортеці. Через п'ять років на плато, де була зведена фортеця, почали будувати портове місто. Воно мало виконувати дві функції: бути військовим гарнізоном Російської імперії і торговою точкою з Європою. Будівельним матеріалом був камінь черепашник. Його випилювали місцеві українці на шахтах Шкодової гори, селах Нерубайське, Лізинка, під одеським плато тощо. Ті ж українці були головною робочою силою на будівництві міста. Вони та їхні сім'ї стали першими одеситами.

У 1889 році, через сто років після штурму Хаджибею, одеська міська дума попросила дозволу у Санкт-Петербурга встановити поблизу того місця, де був замок, монумент на честь завойовників фортеці. Дозволу на це не отримали. Пізніше зі столиці Російської імперії надійшов наказ встановити пам’ятник Катерині II. 

        

З приводу подяки, яку дістали Чорноморські козаки від імператриці за свою службу на російсько-турецькій війні. Їм веліли разом із сім'ями перебиратись на Кубань. У такий спосіб Катерина вбила двох зайців: забезпечила охорону кордону від кавказьких племен та відселила волелюбних та непокірних українців на околицю. Багато хто не витримав переходу і помер у дорозі. Інші не схотіли коритися й оселилися в районі Одеси. Місту потрібні були жителі, тому непокірним дозволили залишитись.

Привіт, етнічна пам'яте   

Наочна історична правда захована під Одесою, в селі Усатово. Це старий козацький цвинтар (могили датовані XVIII–XIX століттями), що називається «Сотниківський». Хрести та могили старші за Одесу. На цвинтар їдемо з Тетяною Бельковою, авторкою єдиної в Одесі екскурсії «Козацька Одеса». Матеріали для екскурсії збирала в архівах. Самоосвіта зайняла чотири роки.

Сідаємо у трамвай №20, що ходить від мосту Пересип. Через хвилин сім трамвай повертає до села Усатово. У ньому лише одна вулиця, що тягнеться вздовж Шкодової гори. Праворуч – непоказні будиночки зі старими перекошеними хлівами. Ліворуч – поля фільтрації (ділянка землі, на поверхні якої розподіляють каналізаційні та стічні води Одеси з метою їхнього очищення). У теплу пору року тут стоїть нестерпний сморід. Коли йде дощ, то трамвайну лінію затоплює.

На цвинтарі тихо. Яскраво світить сонце. Під його промінням – кам'яні хрести та плити. Різної форми, віку та розмірів. Побиті дощами та подекуди порослі мохом. Під плитами – склепи з похованими козаками. В душі підіймається повага до людей – справжніх героїв Одеси. З’являється відчуття, що стоїш на землі своїх предків. Що ти – вдома. Відчуття нове, бо русифікатори чимало зусиль доклали до того, щоб українець почувався в Одесі, як у гостях. Тетяна Белькова розповідає про українські поселення біля Хаджибейського та Куяльницького лиманів.

«З метою заробити на сольовому промислі до лиманів приходять козацькі родини з інших регіонів. Селяться в районі сучасних Пересипу, Усатово, Нерубайське, Крива Балка», – каже Тетяна. – «Найбільше поселення було на місці сучасного Пересипу і називалося Чорноморська Слобідка. У XV столітті воно згадується в листах кримського хана з династії Гіреїв до литовського князя. Хан просив князя, щоб той вжив хоч якісь заходи, бо на його території ці розбійники життя не дають, грабують усі обози. Зроби щось із цими бандитами».

«Запорожці взагалі любили так звані виїзди на природу», – продовжує Тетяна Белькова. – «Невеликі загони раз по раз патрулювали Чорноморські степи і нападали на села і обози турків і татар. У XVI столітті, коли сольовий промисел був дуже прибутковим, запорожці стали, так би мовити, опікуватися Куяльницьким лиманом. Конкурентів сюди не пускали».

На території Чорноморської Слобідки була Ярмаркова площа, що зберегла свою назву донині. Люди з'їжджалися на Ярмаркову обмінюватися продуктами та різними товарами. Одеський характер – завзятий та веселий, з особливим почуттям гумору та хитрістю формувався на основі тутешніх українців.

                                        Тиждень

Привіт з Одеси!




Услышано в Одессе:
- Я, Циля, конечно, не лучший из лучших, но и ты не мамин борщ!!!

- Ой, Яша, как я рад, что я тебя давно не видел!..

- Сёма, я уже таки вишла из ванной и жду неприличных предложений...
- Софочка, а давай заправим оливье кетчупом?!
- Нет, Сёма, это уже перебор!!!

- Розочка, ты только посмотри - какой день прекрасный!
Роза кокетливо: 
- Моня, и на шо это ты намекаешь?
- Ну, ты ведь сама сказала, шо уйдёшь от меня в один прекрасный день!

В переполненном автобусе.
– Женщина! Не нахальничайте задом!

Расставаясь, он сказал:
– Вы знаете, если бы не склероз, я мог бы вынести из нашего разговора очень много полезного...

– А ты подумал, что идет весна, а мне не во что раздеться?!

– Если бы мы жили вечно, тогда имело бы смысл лечиться. А так – год туда, год сюда..

- Сарочка! Вот ты,таки каждый божий день кулинарные передачи смотришь,а готовить так и не научилась!
- Ой,Сема! Ну так и ты порнуху смотришь каждый день...и шо?!

про кобил))

Настроение – 50 оттенков говна. 
В ожидании фото на документы зашла рядышком в магазинчик, где продаются всякие девочкинские прибамбасы – сумочки, бижутерия и прочая хренотень, поднимающая ВВП КНДР и Турции. Стою, разглядываю. 
Рядом две кобылы в возрасте около 30 лет, тоже рассматривают сережки. Тут одна говорит своей спутнице – «Смотри убожество какое, с трезубцем этим несчастным». Я оборачиваюсь и вижу их перекошенные рожи, рассматривающие сережки с жовто-блакитним трезубцем. 
Ехидно спрашиваю: «Если для вас трезубец несчастный – то что ваша пятая точка делает в Одессе, а не где-нибудь в Ханты-Мансийске?». Кобыла начинает плеваться слюнями «Что за хамство вмешиваться в чужой разговор!»…. и прочее бла-бла-бла….. На что я вполне толерантненько ответила: «Хамство – это обливать помоями страну, в которой живете». С криками, отдаленно напоминающими «путин памаги» кобылы кинулись в атаку (как они наивно предполагали). Засим последовали сцены из киноленты «Безумный Макс: Дорога ярости». 
В сухом остатке: я вспомнила занятия своей юности замечательным вьетнамским боевым искусством. Из трофеев – пучки рыжих и черных волос сепаратистки настроенных кобыл. Из моих потерь – порванные бусики. Ну да и хуй с ними. Главное, что победа - это реально. Даже если их больше по количеству и массе тела. 
Слава Украине! 
ЗЫ: А настроение улучшилось))))

Автор: Marlen Muse

Розстріляні НКВС одесити

Останки розстріляних НКВС одеситів майже два роки зберігають під сонцем Одесі не можуть поховати останки розстріляних у 30-х роках мешканців міста і зберігають більше 1,5 років у контейнерах на вулиці. Місцеві мешканці вимагають встановити на місці розстрілу меморіал  На території Одеського аеропорту в контейнері від китайських товарів уже півтора року гниють більше тисячі фрагментів людських решток - останки розстріляних НКВС у 30-х роках жителів міста. Через 77-м років фахівці дістали фрагменти із землі для експертизи. Однак на неї забракло грошей, тому останки і досі не поховані за християнськими звичаями. Стільки вночі стріляли, що на ранок кров текла аж до самого Чорного моря. Репресії не закінчуються до тої пори, поки не буде похований і визначений останній розстріляний", - вважає голова Одеської організації всеукраїнського товариства політичних в'язнів-репресованих Павло Отченашенко. На місце з останками, яку люди почали називати "Одеською Катинню", вказали родичі тих, кого у тридцятих репресували і стратили. У кожному знайденому черепі була дірка від кулі. У 2008 році тут розпочали роботи з ексгумації фахівці всеукраїнського підприємства "Меморіали України". Із землі витягли 1086 останків тіл розстріляних і передали на тимчасове зберігання підприємцю, склад якого розташований поруч, ненадовго, до поновлення робіт. Минуло майже два роки, за кістками ніхто так і не приїхав. У мороз і спеку контейнер міститься на відкритій території. Фахівці, які проводили роботи, пояснюють, що їм не вистачило грошей на ексгумацію всіх репресованих. Одеські охоронці пам'яток культурної спадщини чекають, поки дістануть усі останки. Лише тоді їх перепоховають на західному цвинтарі, де вже виділили місця. Ці могили встановлюються, процес перепоховання відбувається на ті місця де повинні бути поховані люди, тобто на території скверів, парків, вулиць не повинні бути могили", - пояснив керівник управління охорони пам'яток культурної спадщини Володимир Мещеряков.

Проте, чи знайдуть гроші на завершення ексгумації, досі не відомо. Родичі репресованих нині проти перепоховання і вимагають, щоби кістки повернули назад у землю, а на місці масового розстрілу встановили меморіал.

http://tsn.ua/ukrayina/ostanki-rozstrilyanih-nkvs-odesitiv-mayzhe-dva-roki-zberigayut-pid-palayuchim-soncem.html

Нічо так цитатка))

Из ВК. Алексей Буханков: "Проект "Новороссия" должен был быть от Харькова до Одессы и, по сути, ликвидорал бы Украину как государство. А получилась какая-то залупа из огрызков двух областей, истинный "Русский мир". Теперь клянчат у Украину деньги на пенсию. Теперь любой житель Одессы, Днепра и Харькова смотрит на это криминальное "народное" уродство, созданное россией-гнидой и понимает, как хорошо, что им хватило ума не нановороссить."

Десь між Малою та Великою...

Арнаутськими вулицями ми й живемо... Затишна, зручна чистенька квартирка, що вікнами виходить на типовий одеський дворик...


Ці сходи бачили багато поколінь людей, а народилися більше сотні років тому.



З нічними стоянками у старих кварталах проблема, вірніше, їх просто нема, тому машини охороняють місцеві люди, а паркують на ніч прямо на вулицях. 


А оцей старенький тут сидить вже другий день. Зранку немає, увечері теж. І собачка така в нього трохи хворенька. Колоритна парочка.


Ідемо, сунемо ніс майже в кожну шпарину, нас скоро гнатимуть євреї зі своїх дворів))


Прямо, наліво, направо, прямо - і ось ми біля нескінченних східців на Ланжирон 


Нарешті дійшли до пляжу


Море вчора було кращим: трохи прохолодне та прозоре, як сльоза. Сьогодні майже прозоре, штиль, але надто тепле. Людей тьма, світлину зроблено о 19.00, народ потроху почав розходитися.

На шляху додому полюбилося нам місце зі смачним форшмаком, пивом та величезними порціями вареників. Персонал гарно говорить мовою. Ціни дуже демокритичні: удвох смачно повечеряти можна вкластися у дві, максимум три сотні гривень.


Солодких вам снів! Я теж вже все світло вимкнула, бо в нас режим: завтра до спеки треба повернутися з ранкового моря podmig

АнеКдОТиК)))))

Одеса. Третя ночi.
- Тук-тук!
- Ой, а хто там?
- Бандити.
- Ой, а що Вам потрібно?
- Сто кiлограмiв Вашого золота.
- Ой, а сто десять?
- Сто десять, так сто десять
- Люсю, золотко, вставай,- за тобою прийшли …

Я вірю в Донбас, вірю в українців !

ТВі. Про тих, хто нам допоміг.

За 10 днів нам перерахували майже 3 мільйони гривень. Це були звичайні громадяни, частина з яких побажала залишатися неназваною. 11,5 тисяч громадян взяли участь в акції «Врятуй ТВі». Ще 2 мільйони гривень перерахувало ВО «Батьківщина». Ми прийняли би допомогу і від інших партій, громадських рухів, підприємств. Проте ми відразу наголосили, що наше мовлення і надалі залишатиметься незалежним, зокрема і від наших спонсорів та благодійників.

Для мене надзвичайно цікаво було подивитися хто і звідки перераховував кошти. Ось короткий аналіз:

Можу сказати , що вперше українці довели, що готові до масових громадських дій, які підтримують, у тому числі, і фінансово. А тому скепсис стосовно створення громадського телебачення, самоорганізації українців, є абсолютно невиправданим.

І ЦЕ ПРИ ТОТАЛЬНОМУ ЗАЛЯКУВАННІ ЗЕКОМ ЄНАКІЄВСЬКИМ, УКРАЇНЦІ Я ВАМИ ПИШАЮСЬ !


91%, 32 голоси

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

3%, 1 голос

6%, 2 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.
Сторінки:
1
2
3
4
5
6
7
8
12
попередня
наступна