Я не служил в армии.

Я не офицер.

Я не воевал ни на одной войне.

Я не был на Майдане в ноябре - феврле. Не потому что страшно, а потому что не поддерживал ни активистов, ни власть. Мне одинаково больно за погибших ребят и с одной, и с другой стороны.

Но, почему-то, я знаю, что такое честь. Честь офицера, честь гражданина.

Моя заметка "Путин, ты трусливая крыса!" была переведена в скрытый режим по причине нарушения п.3,7 пользовательского соглашения.

Я, уж в который раз, перечитал его:

"3.7.

Размещаемые на Сайте Материалы не должны содержать:
материалов, которые являются незаконными, вредоносными, угрожающими, оскорбляющими нравственность, честь и достоинство, права и охраняемые законом интересы третьих лиц, клеветническими, нарушающими авторские права, пропагандирующими ненависть и/или дискриминацию людей по расовому, этническому, половому, социальному признакам, способствующие разжиганию религиозной, расовой или межнациональной розни, содержащие сцены насилия, либо бесчеловечного обращения с животными, и т.д. установленных законом Украины «О морали» и Конституцией Украины;
ущемления прав меньшинств;
выдачи себя за другого человека или представителя организации и/или сообщества без достаточных на то прав, в том числе за сотрудников и владельцев Администрации, а также введения в заблуждение относительно свойств и характеристик каких-либо субъектов или объектов;
материалов, которые Пользователь не имеет права делать доступным по закону или согласно каким-либо контрактным отношениям;
материалов, которые нарушают права на какой-либо патент, торговую марку, коммерческую тайну, копирайт или прочие права собственности и/или авторские и смежные с ним права третьей стороны;
запрещается: загружать, размещать или передавать иным способом навязчивую рекламу, корреспонденцию «спам», «письма счастья», приглашения к участию в финансовых пирамидах или навязывать услуги иным способом;
материалов, содержащих компьютерные коды, предназначенные для нарушения, уничтожения либо ограничения функциональности любого компьютерного или телекоммуникационного оборудования или программ, для осуществления несанкционированного доступа, а также серийные номера к коммерческим программным продуктам, логины, пароли и прочие средства для получения несанкционированного доступа к платным ресурсам в Интернет;
умышленного и/или случайного нарушения каких-либо применимых местных, государственных или международных законов;
сбора и хранения персональных данных других пользователей;
несогласованной передачи записей рекламного, коммерческого или агитационного характера;
рекламы наркотических средств;
записей в чей-либо адрес, содержащие грубые и оскорбительные выражения и предложения;
записей, содержащих материалы порнографического характера.
запрещается иметь более одного аккаунта (клона), если нарушаются правила сайта или происходит накрутка рейтинга. В случае нарушения соглашения, аккаунт будет забанен (удален), без какого либо предупреждения."

Человек, которому адресована моя заметка, не имеет ни чести, ни достоинства. Будучи в прошлом офицером спецслужб СВЕРХДЕРЖАВЫ - СССР - он, сейчас, напрочь забыл о том, что такое честь офицера!

Один киногерой сказал "Офицер не бывает бывшим..." Вот тут у нас как раз то исключение из правила, когда БЫВШИЙ офицер, став правителем одной из величайших стран современности, не имеет ни чести, ни достоинства... ни совести....

ЧЕСТЬ ИМЕЮ.

Я сказал.

Москва – Лідер російського рок-гурту «Машина часу», автор численних пісень і музичних проектів Андрій Макаревич 13 серпня відвідав місто Слов’янськ і селище Семенівку в Донецькій області, які недавно були відбиті українською армією у проросійських сепаратистів, а також дав концерт в пансіонаті міста Святогірськ, де розміщені біженці зі сходу України. Виступ Андрія Макаревича перед біженцями зустріли овацією: люди, яким не вистачило місць у місцевому клубі, оточили будівлю щільним кільцем і слухали пісні через відкриті вікна.
 


У Росії, проте, поїздка співака і композитора на схід України зазнала осуду: одна з газет назвала його «співаючим перед карателями», а проросійські чиновники в Криму порадили йому не приїжджати на півострів. В інтерв’ю «Голосу Америки» Андрій Макаревич розповів про поїздку і про свою реакцію на публікації, які засуджують його.

Даніла Гальперович: Чому ви поїхали до Слов’янська?

Андрій Макаревич: Як ви думаєте, котрий раз я відповідаю на це питання?

Д.Г.: Думаю, що не перший.

А.М.: І не десятий. А ви самі як думаєте, що я туди поїхав?

Д.Г.: Андрію Вадимовичу, оскільки ми з вами особисто знайомі, я собі уявляю вашу мотивацію. Але мені важлива саме ваша відповідь.

А.М.: По-перше, коли тебе просять виступити для біженців, мені здається, це треба робити абсолютно незалежно від того, де вони знаходяться. Біженці – це завжди і скрізь біженці. А, по-друге, мені було дуже цікаво побачити ці місця своїми очима, тому що останнім часом нашій офіційній пресі і телебаченню я не дуже вірю.

Д.Г.: Як можна описати те, що ви бачили? Які у вас від цієї поїздки відчуття?

А.М.: Я дуже багато різного бачив. Взагалі, війна ніякої радості у своїх картинах нікому не приносить. Але на цьому тлі я побачив і якісь хороші речі. У всякому разі, я побачив, що місто Слов’янськ, яке у нас чомусь називають Слов’янськом, практично відновлено, хоча пройшло всього три тижні з моменту закінчення бойових дій, хоча по окраїнах ще дуже багато руйнувань, і ще дуже багато роботи належить зробити. Я не знаю, як виглядають всі біженці, їх по Україні близько 100 тисяч. Вони досить рівномірно розподілені по всій території. А ті біженці, яких бачив я, для яких я виступав, а саме – діти, виглядали краще, ніж я очікував, скажу чесно. Тому що при слові «біженець» у нас виникає перед очима сумна така картина. Дуже добре працюють волонтери в цьому сенсі. Вони їм дуже здорово допомагають. Вони збирають для них гуманітарну допомогу. Вони організують їх побут. Вони працюють дуже злагоджено і дуже професійно. Власне, вони мене туди і привозили.

Д.Г.: В сам Слов’янськ?

А.М.: Де знаходяться біженці – це не Слов’янськ, це з ним поруч – Святогірськ, до Слов’янська там кілометрів 30. Святогірськ – це таке містечко навколо Святогірського монастиря, де розташовуються біженці. В основному вони в піонертаборах там містяться і в літніх будинках відпочинку.

Д.Г.: Що можна сказати про сприйняття дій Росії в тих місцях, де ви виступали?

А.М.: У мене не було можливості влаштувати якийсь діалог з глядачами. Якщо говорити про волонтерів, які організували мою поїздку, великого тепла по відношенню до Росії, до російського керівництва я у них не помітив.

Д.Г.: А що це за волонтери? Яка це організація?

А.М.: Там кілька фондів. Є фонд «Світ і порядок». Це люди, які різні абсолютно, які в мирному житті займаються хто чим –хто-то бізнесом займається, хтось студент, хтось лікар. Просто ця спільна біда їх об’єднала, і вони знайшли сили і час, щоб цим займатися.

Д.Г.: Ви сказали, що не вірите зараз російському телебаченню. Чому?

А.М.: Відбувається дикий пропагандистський накат, дуже грубий, дуже грубий, розрахований, скажімо так, на не саму просунуту частину населення, яка у нас, на жаль, становить більшість, на яку це дуже добре працює.

Д.Г.: Ви зараз говорите про російські медіа?

А.М.: Про російські, звичайно.

Д.Г.: У вас в одній з пісень є така фраза «Чим же це ви думали? Що ж це ви зробили?»У вас є відповідь на це питання – чому сталося те, що сталося?

А.М.: Я не знаю, чому наша країна весь час ходить кругами, весь час намагається наступити на одні й ті ж граблі. Я не знаю розгадки цього найголовнішого і найстрашнішого секрету. Я не розумію, чому ми такі окремі. Дуже хотів би дізнатися відповідь на це питання, але у мене його немає.

Д.Г.: У вас було багато соціальних пісень, згадати ті ж «Вогняні суперечки», або інші пісні-міркування про вибір шляху. Що, по-вашому, сталося за останні півроку з самою Росією?

А.М.: Сталося чудово проведене обдурення, обдурення дуже великої частини нашого народу. Були натиснуті такі кнопочки, найпідліші, які викликають ненависть, які викликають ворожнечу. І виявляється, що вони дуже добре працюють.

Д.Г.: Як ви вважаєте, Росії доведеться повертати Крим?

А.М.: Не знаю. Я сумніваюся, що це реально, але я абсолютно впевнений, що не було б ні громадянської війни на Україні, не було б цих численних жертв, якби не було цієї історії з Кримом.

Д.Г.: Уже маса коментаторів налаяла вас за цю поїздку. Як ви на це реагуєте?

А.М.: Розумієте, яка штука, висловлювання робляться в такий спосіб. Яка-небудь газета типу «Комсомольської правди» публікує великий заголовок «Макаревич співав перед карателями», а потім опитують відомих людей: що ви з цього приводу думаєте? Звичайно, відомі люди кажуть: «Перед карателями співати недобре». Їм не приходить в голову, що я не перед карателями співав, а перед біженцями. Ось так і будується вся пропаганда. От і все! Потім вони будуть вибачатися, але вибачатися вони будуть переді мною, а вибачатися їм треба перед своїми читачами за те, що вони їх обдурили. Ось цього, на жаль, не відбудеться.

Д.Г.: У вас збереглися зараз якісь контакти з вашими колегами-музикантами в Україні?

А.М.: Ну, що значить – контакти ?! У мене маса друзів живе в Дніпропетровську і в Києві. Звичайно, я з ними передзвонююсь.

Д.Г.: Чи, по-вашому, якийсь спосіб у вас, людей культури двох країн, щоб хоча б трошки поновити зв’язок, який був між Україною і Росією?

А.М.: Цей зв’язок неминуче відновиться. Просто тепер на це піде багато часу, на жаль. А для того, щоб вона відновилася, треба просто чесно робити свою справу і не брехати, і не піддаватися на брехню

http://ukrainian.voanews.com/content/makarevych-on-e-ukraine/2422162.html

 

На сайте знакомств находчивая Светлана Б. разместила объявление следующего содержания: «Продам свою
девственность. Дорого. Мне не нужна любовь, мне нужны деньги для поступления в театральный».— В первый же день посыпались предложения, — рассказывает Светлана. — Мне написали более 300 мужчин со всей России. Но
я выбрала 38-летнего предпринимателя Руслана из Москвы.Именно он был готов дать мне нужную сумму — 10 000 долларов.Столько мне надо, чтобы заплатить приемной комиссии за поступление.Для осуществления «сделки» Руслан пригласил Светлану в Москву, но та отказалась. Тогда «покупатель» сам прилетел в Омск.
— Я бы так сразу в Москву не поехала, страшно было, —говорит Светлана. — Вдруг он меня обидит. Поэтому я
предложила встретиться на моей территории, чтобы со мной ничего плохого не случилось. Мама знала о моем решении
продать девственность и не стала мне возражать.«Есть вещи, которые нельзя купить» — честно говорит реклама
известной платежной системы. Девственность, похоже, к ним не относится. Хорошо это или плохо? С одной стороны, издревле синоним слова «девственность» — «честь», а честь продавать как-то не принято. С другой стороны, многим (если не большинству) из женщин их «первый раз» совершенно бесплатно оставляет только разочарования, а здесь можно ни много , ни мало изменить свою судьбу.

  ЧТО ДУМАЕТЕ ПО ЭТОМУ ПОВОДУ?

Вшануймо гідно будителя українського духу в душах українців



Далі моє не сьогодні писане, але і сьогодні не скажу краще, хіба ще більше маю пошани до людини, що була першою в боротьбі за Україну:

Будитель української національної свідомості в Галичині

Цього 2003 року у червні виповнилося 160 років від дня смерті і 110 річчя від перепоховання у Львові на Личаківському цвинтарі видатного українського літератора, святого отця Маркіяна Шашкевича, якого по праву називають «будителем української національної свідомості в Галичині» А ще він був першим українцем Галичини всеукраїнського типу, тому що започатковані ним справи давно стали надбанням цілої України.
Бути першим завжди важко, та ще важче першим залишатись. Маркіян Шашкевич за своє коротке 32-річне життя встиг зробити стільки, що йому у Львові нащадки встановили пам’ятник, а премією на його ім’я нагороджують щороку найкращих львівських письменників. Неможливо стисло описати життєпис, творчий доробок та його значення для нас, тому відзначимо одну з головніших дій Маркіяна Шашкевича: він навчив галицьких українців поважати самих себе і свою націю, розпочавши з утвердження поваги до рідної мови. Наскільки це було важко свідчить те, що в греко-католицьких церквах, де збирались русини-українці, священики виголошували свої проповіді до громади винятково польською мовою. Тому перші проповіді українською мовою у Львові, які водночас виголосили на свято Покрови 1836 р. Маркіян Шашкевич в соборі св. Юра , Юліан Величковський у церкві Успенія і Микола Устиянович у церкві св. Параскеви - стали революційним потрясінням для галицьких русинів.
Утверджувати повагу до рідної мови Маркіян Шашкевич почав з себе під час навчання у Львівській богословській семінарії спілкуючись виключно українською мовою, у той час як інші русини-семінаристи рідну мову зневажали, насміхались, вважаючи її безкультурною. Лише двоє семінаристів приєдналися до Шашкевича: Яків Головацький та Іван Вагилевич, яких за вірність рідній мові в семінарії прозвали «руська трійця». Про небезпеку такої поведінки свідчать спогади польського шовініста з тогочасної семінарії Івана Сінкевича, який писав: «Аж в 1835 р. виходить назначений ректором Маркіян Шашкевич і проповідує по-руському! Це розсердило мене так, що півроку я засідався на Шашкевича, щоб кинути його в канал; якщо він був би й загинув у моїх руках, я не уважав би цього за проступок, навпаки, якщо мене й були б повісили за вбивство, я уважав би себе за мученика за святу польську справу, а вбивство за заслугу, тим більше, що загинув один «москаль».
Першим літературним твором Маркіяна Шашкевича стала рукописна збірка поезій його і найближчих друзів, що мала назву «Син Русі», а наступного 1834 р. зусиллями «руської трійці» було укладено альманах «Зоря», друк якого заборонила цензура, але в доопрацьованому вигляді і під назвою «Русалка Дністрова» він був надрукований у Будапешті 1837 р. Значного розголосу набула написана Шашкевичем ода «Голос галичан», яку він видав без зазначення авторства у 1835 р. У своїх спогадах Микола Устиянович зазначав, що цей один віршик «зробив цілу переміну на землі Галича, він збудив Русь із глибокого сну». Примірники вірша розійшлись по місту і провінції.
Багато зусиль доклав Маркіян Шашкевич стосовно упорядкування правопису української мови, наполягаючи на його фонетичному підгрунті та спростовуючи намагання ввести латинську абетку. У 1836 р. він укладає вперше підручник для українських народних шкіл «Читанку для діточок в народних училах руських», який був виданий уже посмертно у 1850 р. Слабке здоров’я, нестатки і легенева хвороба спричинили передчасну смерть Маркіяна Шашкевича у 1847 р., та його син Володимир пішов батьківським шляхом і став не тільки гарним ліричним поетом і публіцистом, але й одним із засновників «Просвіти» у 1868 р.
У передмові до альманаху «Русалка Дністрова» є такі рядки: «Судилося нам послідніми бути. Бо коли другі слов’яни вершка ся дохапують і єсли не вже, то небавком побратаються з повним ясним сонцем, нам на долині в густій мряці гибіти». Слова доволі пророчі, бо хоч судилося Маркіяну Шашкевичу не останнім, а першим бути, проте у «мряці гибіти» доводиться багатьом нашим землякам і досьогодні.

Богдан Гордасевич,
«Діловий діалог», №28 (166),
4-10 липня 2003 р.

Багато про Маркіяна Шашкевича і всі його твори ось тут
http://spavedfront.io.ua/s124456/200_rokiv_vid_dnya_narodjennya_markiyana_shashkevicha_6_listopada_2011_roku

Галина ГОРДАСЕВИЧ

ПОРА ПОЧУВАТИСЬ ВЕЛИКИМИ

Зараз багато людей ностальгічно зітхають: «А раніше, попри все, було краще жити!» Чи ж краще? Коли ви запитаєте мене, я скажу: так. Так! Так!! Так!!!
А чому? Над цим варто застановитися.[ далі ]

Лютий місяць відповідає назві не тільки за холодом, але і за всіма іншими реаліями, зокрема цього саме місяця відзначаємо дві знакові трагічні події: жахливу смерть в тюремних застінках двох видатних жінок двох епох боротьби за Українську Самостійну Державу: Ольги Басараб 12 лютого 1924 р. у Львові в польській в'язниці та  поетки Олени Теліги 22 лютого 1942 р. в Києві у гестапівській катівні.
Дивним чином є багато співпадінь як в роках на час смерті - 35, так і в зовнішності та благородстві натур, аж до тотожності смерті: обох жінок знайшли в камерах мертвими, бо вони покінчили життя самогубством. Воно не є важливим надто, яким злочинним чином відібрано життя, але як тут не згадати і про трагічну загибель Али Горської?
Не маю бажання зараз розписувати версії і здогадки, бо не бачу в тому потреби, а хочу зазначити головне: справжня смерть для людини настає тоді, коли про неї вже ніхто не пам'ятає з живих. Для мене і Ольга Басараб - Левицька, і Олена Теліга - Шовгенів живі, бо жива їх душа, що з нами щодень в усьому! Світлая пам'ять і шана їм, нашим незламним українкам! І 22 лютого я запалю поминальні свічки в честь жінок-мучениць Ольги Басараб та Олени Теліги. Сподіваюсь, що знайдуться й інші шанувальники.


 Басараб Ольга Михайлівна

Біографія

Ольга Басараб народилася 1 вересня 1889 року в селі Підгороддя на Рогатинщині в родині відомого громадського діяча о. Михайла і Савини (з дому Стрільбицької) Левицьких. Вона мала старшу сестру Іванну та молодшого брата Северина.
Навчалася в приватному пансіоні для дівчат у Вайсвассері (Сілезія), ліцеї Українського інституту для дівчат у Перемишлі (1902–1909) та однорічних курсах у Віденській торговій академії. З 1910 р. працювала в страховому товаристві «Дністер», Земельному іпотечному банку.
1914 року вийшла заміж за студента «Політехніки» Дмитра Басараба, який очолював студентське товариство «Основа». Подружнє щастя виявилося недовгим: 22 червня 1915-го Дмитро загинув на італійському фронті в першому своєму бою.
Організатор 1 жіночої чоти УСС у Львові. У 1918–1923 рр. О. Басараб працювала бухгалтером посольства України у Відні, водночас була українською розвідницею. З метою збору військово-стратегічної та політичної інформації вона відвідувала Данію, Німеччину, Норвегію, інші держави. Провадила харитативну й просвітницьку діяльність у Комітеті допомоги раненим і полоненим у Відні та в Комітеті допомоги цивільному населенню, за що відзначена міжнародною організацією Червоного Хреста. Член управи Українського жіночого союзу у Відні.
Після ліквідації дипломатичних представництв УНР 1923 р. Ольга переїхала до Львова, де стала членом Головної управи філії Союзу Українок у Львові, активно співпрацювала з Українською Військовою Організацією(УВО — підпільна організація військовиків, яка 1929 року трансформувалася в ОУН), була зв'язковою полковника Євгена Коновальця.
Як член УВО О. Басараб була заарештована польською поліцією. О шостій годині ранку 9 лютого 1924 р. у квартиру, яку вона винаймала разом зі Стефанією Савицькоюпо вул. Виспянського (тепер — Вишенського), увірвалася польська поліція. Поліцаї виявили та вилучили в О. Басараб тексти зібраної розвідувальної інформації та заарештували обох жінок. Їх звинуватили в шпигунстві водночас на користь ваймарської Німеччини та більшовицької України й ув'язнили у тюрмі по вул. Яховича (нині — Ак. Кучера,5 тепер тут розташовано РВВС Шевченківського району).
Поліцейські здогадувалися, що вдалося заарештувати поінформованого представника українського опору, і, звісно, їх вабила перспектива виявити українську підпільну мережу, достатньою інформацією про яку вони не володіли. Тому допити були «інтенсивними», простіше кажучи, із застосуванням тортур. Два останні відбулися 12 лютого в передобідній час і від 21.00 до 03.00. Уранці Ольгу знайшли повішеною на вишитому рушнику на ґратах вікна камери.
Найправдоподібнішою версією є катування О. Басараб слідчим Левом Кайданом; не стерпівши принижень, горда українка померла. Завдяки агентам УВО в цій в'язниці не вдалося приховати факту смерті О. Басараб. Маніпуляції поліції спричинили масове обурення. Кампанію протесту розпочав «Союз українок» (Ольга була бухгалтером цього товариства) 20 лютого, акцію продовжили інші українські товариства Львова, Галичини й осередків еміграції. Голова українського клубу в Сеймі Республіки Польща С. Хруцький виступив з інтерпеляцією (депутатським запитом). Єврейський клуб узагалі вимагав створити спеціальну депутатську комісію для дослідження умов утримання в'язнів у польських в'язницях. Польська влада змушена була розпочати слідство.
26 лютого відбулася ексгумація тіла О. Басараб. Після огляду трупа загиблу перепоховали на Янівському цвинтарі за участі декількох тисяч львів'ян і кількасот поліцейських.Слідство в справі загибелі О. Басараб невдовзі припинили «за відсутністю складу злочину».

Ще раз біографія дещо інакше

Ольга Левицька народилася 1 вересня 1889 року на Рогатинщині у родині священика Михайла Левицького. Закінчила ліцей Українського інституту для дівчат у Перемишлі та однорічні курси у віденській торговій академії.
Повернувшись 1910 року до Львова, працює за фахом у банку „Дністер”.
Після створення Січових стрільців Ольга Левицька разом з Оленою Степанівною та Софією Галечко створює жіночу чоту.
Згодом виходить заміж за селянського сина Дмитра Басараба. У шлюбі вони перебували неповний рік – Дмитро гине на фронті.
Молода вдова працює за кордоном у ріжних українських організаціях амбасадорського штибу – у Фінляндії і Австрії. Після 1920-го року, коли Євген Коновалець створює Українську військову організацію, Ольга Басараб працює у розвідці УВО.
1924 року у Львові за доносом польського професора Францішка Сави Ольгу заарештувала польська поліція. Інший поляк – Кайдан „хоч п`яний, хоч тверезий, страшно брутальний – почав її катувати. Поліційний в`язничний дозорець відвів Басарабову до келії, замкнув її, а коли рано слідуючого дня отворив келію і увійшов до неї, застав, що Ольга Басарабова висіла нежива, бо повісилася на ґраті тюремного вікна. Кайдан так катував Басарабову, що її убив, а опісля повішено її у в`язниці, щоб закрити правдиву причину смерти. Як арґумент підношено, що в`язничне вікно зависоко, щоб Басарабова могла там дістатися і повіситися”. Ця простора цитата – з книги спогадів Степана Шухевича „Моє життя”, що її слушно цитує Григорій Чопик.
Отож – нетривале життя української героїні Ольги Басараб хай буде нам перед очима прикладом служіння своїй нації і пересторогою любителів цілуватись без потреби з нашими історичними ворогами, на совісті яких наша національна кров.
http://www.litforum.org/index.php?a=2805&print

Паломництво українців

Натомість могила О. Басараб на Янівському цвинтарі всі наступні роки міжвоєнної епохи стала об'єктом паломництва українців, а її ім'я окутане ореолом мучеництва боротьби за соборну й незалежну Україну.Львівське обласне товариство ім. Ольги Басараб проводить культурно-просвітницьку роботу, створило правовий консультаційний центр, розвиває національну свідомість українських жінок через діяльність освітніх гуртків, курсів, проведення вистав, концертів, благодійних вечорів тощо.

Тут меня сегодня упрекнули,что мол чернухи много пишу а она бля сбывается.Есть такое.Перечитал и подумал:наступает время практиков,если кто не понял,посмотрите что в стране происходит.Мне посоветовали написать светлое и доброе.Попробую,но пока не вышло.Вчера школьники перегородили улицу полосой свечек по невинноубиенным в Одессе.Скорбим.Власть по трупам карабкается к выборам,им похер какой ценой.Военная истерия и путинские шпионы отодвинули кровавый 1937й на задний план.Навсегда.

 Теперь смотрим на бойцов за режим:"Беркута" нет и о том скулят уже."Альфа"не успевает менять подгузники и тихо саботирует или чаще врёт об успехах.Ложь утраивают сми.Но путчисты тихо охреневают от этой импотенции.А бойцы бояться суда народного!Не опора.

 Нацгвардия из опущенных рещимов ВВшников и разбавленная самооборонавцами и правосеками аморфна,да растекается в штанах при каждом реальном боестолкновении.Жить хотят срочники ВВ.

Менты толерантны и пугливы и сторонятся всего,что нарушит их покой.Да незадача:прикрывали птенцов коломойского 2го мая,да народ прознал.Сейчас время им для раздумий.Но ментовские страдания не рвут сердце мне,пусть сами решат,это их выбор.Но они чётко показали:наше дело сторона!

Охранка(сбу) ловит шпионов и диверсантов,и ещё всех,кто имеет своё мнение.Наливайченко сломал ей хребет давно,а теперь ищет виноватых.Почему в зеркало не смотрит?Посмотрел бы,увидел и арестовал!

А теперь намеренно я опускаю ещё одну опору;армию.Про мобилизованных я писал,а теперь пастор(правда намедни депутат ВР сказал про другую его кликуху,используемую внутри этих стен)обьявил ещё одну мобилизацию;http://www.rbc.ua/rus/news/politics/turchinov-podpisal-ukaz-o-chastichnoy-mobilizatsii-06052014194700

Мне бы его курево!Так не дают!Наша чадская трава-жалкое подобие того,что подают в АП.Армия не переварила 40 тысяч партизан,не получила денег и хренеет своей жизнью.Суки контрактники не хотят умирать.Срочники тоже.Возобновили призыв,чтоб глупыми патриотичными трупами 18тилетних завалить блокпосты Словянска.

Этим платить не надо.Партизаны 40 и более лет воевать могут,но понимают в кого надо стрелять,потому пусть гниют в палатках.Патриотизм и очередь в военкоматах не виден.

Власть пошукала и нашла выход:отморозки за деньги и не малые идут в правосеки и карательные батальоны.Их укрепляют иностранцами.Выстрелить внезапно они могут,воевать нет.Поэтому эскадроны смерти колесят по Украине и выбивают инакомыслящих.Террор-последняя надежда путчистов.В Одессе им на время удалось загнать всех под лавки,но швайка пролезет в щель между её досками.Тут им просто не будет.

 Власть нашла свою опору в бандитах и убийцах.Мы испугаемся?

Касьянов объявил об уходе из руководства АРМИЯ SOS

Известный украинский волонтер Юрий Касьянов заявил о выходе из руководства АРМИЯ SOS.

Об этом Юрий Касьянов написал на своей странице в сети Facebook:

«Я выхожу из руководства АРМИЯ SOS. Оставляю за собой управление подразделением беспилотной авиации; в другой работе АРМИЯ SOS не участвую, политику организации не формирую, и за нее не отвечаю. Буду по-прежнему заниматься разведкой и помогать передовой. Ведь война не закончилась.

Я никогда единолично не руководил АРМИЯ SOS, не был «директором», не расписывал ежедневные задачи, не имел отношения к деньгам фонда. Когда началась военная операция, я первым поехал в зону АТО; много времени проводил на фронте; много говорил и писал об этой войне, и с моим именем стали связывать АРМИЯ SOS.

Волею случая я стал известен, и теперь мой пресловутый «статус» тяготит «организацию». Но нет никаких «статусов» и «волонтерских организаций»; нет никаких «брендов» в деле помощи армии. Волонтерство это не бизнес, и не общественная деятельность в классическом понимании. Это состояние души.

Волонтеры, работающие вместе, — очень разные люди. Помощь армии или нуждающимся — это не профессия, не идеологическая платформа, не религиозная общность. Мои убеждения, публичные выступления, статьи и действия не являются консолидированной позицией волонтеров АРМИЯ SOS. И могут быть препятствием для совместной работы.

С другой стороны, сегодня многие волонтеры, стремительно поднявшиеся по социальным лифтам, и заработавшие некий «общественный капитал», хотят конвертировать его во вполне осязаемые должности, звания, заслуги. Признание, слава — один из сильнейших наркотиков. И причина зависти тоже.

Меня никогда не интересовали статусы, должности, награды. Я не хочу быть известным волонтером, не желаю быть политиком, или чего-то там директором. Я хочу выиграть эту войну. Для этого я делал и буду делать всё, что считаю нужным. Снабжать армию материально, делать разведку, подносить патроны, воевать.

Я никуда не ухожу. Выбор сделан давно. Цели известны — победа в войне, перемены в стране. Я готов это делать со всеми, кто идет одним курсом со мной. Всё как прежде. Убеждения не меняются. Это только небольшая корректировка местоположения в пространстве. Потому что не стоит прогибаться под изменчивый мир. Пусть лучше он прогнется под нас.

Однажды мир прогнется под нас».

http://hvylya.net/news/exclusive/kasyanov-obyavil-ob-uhode-iz-rukovodstva-armiya-sos.html

Б. Г. : Документи і заяви краще в оригіналі