хочу сюди!
 

Элла

44 роки, стрілець, познайомиться з хлопцем у віці 40-54 років

Замітки з міткою «українці»

Не спи моя рідна Земля!!!

           
               СПРАВЖНІМ  УКРАЇНЦЯМ,ВЕЛИКОМУ НАРОДУ

                                        ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ!!!
         
СЛАВА  УКРАЇНІ!!   ГЕРОЯМ  СЛАВА!!
 
      Тут всі трансляції про події з Майдану    http://euro-online.kiev.ua/ (Новини,репортажі   
       Олександра Аронця,трансляції з Верховної Ради)


                                


                                                           Народе Мій! Підтримую Тебе!!
                                                   З тобою серцем і душею.
                                                   Скажу лиш коротко про те:
                                                   Вважайте і мене  своєю!
                                                   Бо Вашу волю не зламать,
                                                   Ви всі за правду і свободу,
                                                   І  хоч правителі  мовчать,
                                                   Проте є слугами народу.
                                                   Вони не можуть зрозуміть,
                                                   Що Ми - народ,а не бидлота,

                                                   Який вже день Майдан стоїть,
                                                   Бо прикладом для всіх Голота.

                                             
             Народ повстав проти свавілля,
                                                   Проти брехні,дурних ідей.
                                                   Тут Схід,і Захід,і Поділля.
                                                   Думки єднають всіх людей!
                                                   Народе Мій! Підтримую Тебе!
                                                   З Тобою серцем і душею.
                                                   Країно рідна! Я за те,
                                                   Щоб ти завжди була моєю!

                 
                       На прохання одного з моїх друзів,я написала ще один вірш-звернення
                                                   до військових,беркута та міліції.

      
                               


                                                 Звертаюся до Вас - сини народу.
                                                 Бо всі єдині - Захід,Схід.
                                                 Ми на Майдані за Свободу!
                                                 Пішли в тривалий ми похід.
                                                 Сини!Дозвольте запитати:
                                                 Кого ви обіцяли захищать?
                                                 До вас волає кожна мати:
                                                 Ви на дітей не смійте нападать!
                                                 Солдати України! Ми із вами,
                                                 Ви також діти матерів,
                                                 Чекаєте покращення роками,

                                              
   А зараз захищаєте ко*лів.
                                                 Тому ми просимо:Любіте!

                                                 Шануйте,захищайте всіх людей!
                                                 І Неньку-Україну бережіте,
                                                 Яка завжди привітна для гостей.


                                  З   повагою  до  Вас         Христина (3.12.2013рік)

                             Я  ГОРДА  ТИМ,ЩО УКРАЇНКА!!

                    
                    
              

              
          
      


                                                      

Ми-українці

    
                                            Всім хто на майдані - ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ!!!


                                   


                                                  
Моя Країно,що зі  мною,
                                          Чому не можу встать з колін?
                                          Чому своєю я рукою,
                                          Не вдарю у тривоги дзвін?
                                          Чому не можу зупинити,
                                          Свавілля,що кругом луна?
                                          І як в країні нашій жити?
                                          Причина - правди в ній нема!!!
                                          Куди не підеш - вітер в очі,
                                          І ціни скачуть до небес,
                                          І до наживи є охочі,
                                          Давно триває цей процес.
                                          Його не можна зупинити,

                                          В Європу не пускають нас,
                                          Набридло вже панам служити,
                                          Які  вважають бидлом нас...
                                          Моя Країно,що зі мною,
                                          Чому не можу встать з колін?
                                          Я серцем,розумом з тобою,
                                          Народ майдану - Вам  уклін!!!

                                    З      повагою            Христина(24.11.2013рік)

Незасвоєні нацією уроки історії

Світ створив Бог і поділив людей на нації, давши кожній нації свою мову і культуру. Щоби можливо було захиститися від загарбників, нації створили національні держави. Національна держава гарантує захист мови, культури і життя цілої нації. Українська нація в далекому 1917-му році створила власну державу – УНР. Але керівники тої держави відмовилися від створення потужної армії, не окреслили конкретні кордони держави, не створили прикордонної служби. Вони брехали Світові, брехали своїм людям. То заявляли про незалежну, вільну Україну, то заявляли про федерацію з Росією. Влада, що не захищає власну націю приречена на поразку.

Більшовицька Росія викликала великі симпатії в урядах УНР і Гетьманаті, і вповні скористалася українцями. Військова інтервенція велася без упину від самого 1917 року і до 1921 року. Поборовши українців свідомих, що лише зі зброєю треба зустрічати окупанта, більшовики репресіями і голодом закріплялися в Україні.

 Чікаго

Врахувавши помилки «невдалого» голодомору 1921 – 1922 років, більшовики пішли тимчасово на українізацію і НЕП. Як москалі остаточно закріпилися в Україні, вони провели розкулачування. Потім створили колгоспи. Потім провели репресії проти самостійних господарств і непманів. І вже в Радянській Україні, серед «братніх» народів, провели на всій території Сересеру законодавчу підготовку до Геноциду українців. Приняли закони, «про три колоски».  Українців, за національністю, стали призивати до служби в Красній Армії, але подалі від України. На «звільнені в майбутньому, голодом» території почали агітувати переселенців з центральних районів РФ. Підтягнули великі війскові сили. Навіть військові конфлікти в інших державах, тимчасово було припинено. Лише по проведенні цієї підготовчої роботи проти української нації сформували комісії, які мали не залишити  українцям ніяких шансів на виживання. Акція знищення голодом була проведена проти українців дружньо налаштованих до жидів і москалів, як пише депутат України Руслан Зелик: «… Голодомор – це не випадковість, а спрямований акт геноциду, це добивання тих, хто не повстав. Ми приречені пам'ятати та не допустити повторення!»

http://www.svoboda.org.ua/dopysy/dopysy/044503/

Всі українці, і в Україні, і у всьому Світі мають вшанувати жертв Геноциду.


Тиха окупація китайцями зазомбованих українців...

Прес-конференція

Представників політичних партій та громадських організацій, що входять до складу Херсонського обласного Комітету опору диктатурі

 

На тему: «Про загрози  у зв’язку із реалізацією органами влади України залучення програми китайських інвестицій і недопущення надання в довгострокову оренду земель сільгосппризначення китайським інвесторам»

 

ПРЕС-РЕЛІЗ

 

10 жовтня 2013 року Представники осередків політичних партій, громадських об’єднань і організацій Херсонської області звернулись до Президента України, Голови Верховної Ради України, премєр – міністра України та голови Херсоснької обалсної державної адміністрації з відкритою заявою про загрози  у зв’язку із реалізацією органами влади України залучення програми китайських інвестицій і недопущення надання в довгострокову оренду земель сільгосппризначення китайським інвесторам.

Із англомовного сайту китайської газети South China Morning Post, зі слів Міністра агрополітики України Миколи Присяжнюка та від голови ради директорів українського агрохолдінгу KSG Agro Сергія Касьянова стало відомо про те, що китайська корпорація Xinjiang Production and Construction Corps не тільки має плани, а й вже домовилася із владою України про великий проект, розрахований на 50 років, який починається у 2014 році. В його рамках китайська сторона, в особі Синьцзянського виробничо-будівельного корпусу китайської армії вже підписала 31 травня 2013 року перший протокол про наміри з агрохолдингом KSG Agro. Згідно інформації сайту китайської газети South China Morning Post, таким чином китайці розраховують створити нові робочі місця для китайських працівників, а у випадку успішної реалізації проекту Україна стане найбільшим закордонним виробником китайської сільськогосподарської продукції.

За інформацією South China Morning Post, на першому етапі українці повинні здати в оренду китайцям «100 тис. га – площа розміром з Гонконг - високоякісних сільгоспугідь на сході Дніпропетровської області, головне для вирощування сільгосппродукції і розведення свиней». Надалі китайці планують отримати в оренду з наступним викупом у власність 3 млн. гектарів земель сільськогосподарського призначення. Є багато джерел, які підтверджують про готовність влади України надати таку кількість земель України Китаю. 3 млн. гектарів землі - це практично 5 % всієї території України. Це більше, ніж уся Київська область зі столицею включно. А раз мова йде лише про землі сільгосппризначення, то проект надання земель китайцям повинен охопити кілька регіонів. До таких належать Херсонська область та АР Крим, влада яких також активно впродовж останніх років обмінюється делегаціями з Китаєм і досягла ряд домовленостей «про співпрацю» на цих землях України.

Але в останні роки влада України демонструє небезпечні ознаки відсутності патріотизму щодо власного народу, проявляє всіляке сприяння зацікавленості іноземців у позбавленні українського народу власних земель, як життєвого простору і відтиснення його в резервації задля допуску на ці землі чужинців та іноземних компаній і навіть армій.

Прослідковується історична паралель в часі і схожість злих намірів, коли чужинська влада організувала голодомор в селах України 1932-1933 років, з метою знищити значну частину народу, який є не тільки носієм і сувереном влади, а й її захисником.

Наперед відомо, що китайські інвестори не вкладають інвестицій шляхом надання якійсь країні грошового чи товарного капіталу. Разом із продукцією та іншим ресурсом на територію України нахлине міграція нужденних китайців, які власноруч будуть обробляти нашу у та повністю забирати все вирощене на ній, залишаючи виснажені, сплюндровані масиви непридатних пустель та тисяч емігрантів-китайців, які асимілюються серед населення України, створивши китайські гетто, китайські квартали в містах і поселення в селах. Такі наслідки в попередній історії були можливі лише за умов збройного захоплення ворожими арміями земель України та фізичного поневолення населення. Через такі поселення і гетто в містах Америки та Європи поширюється міжнародна злочинність, наркотрафік, проституція ігорний бізнес тощо.

Впродовж двох останніх десятиліть влада України цілеспрямовано руйнує виробничу інфраструктуру села не даючи перспектив на відродження і розвиток села. Це доказово видно по довготривалій практиці підвищення цін на паливо навесні, коли треба сіяти, і восени, коли потрібно збирати врожай. Застосовується постійна практика умисного заниження закупівельних цін на сільгосппродукцію. Різними квотами і заборонами Уряд України так регулює питання реалізації сільгосппродукції аграріями, щоб тисячі господарств, фермерів не мали можливість вигідно безпосередньо продавати свою продукцію як на внутрішньому ринку, так і зовнішньому. Таким чином створюються тепличні умови для монополізації аграрних ринків на користь декількох олігархів, які за безцінь скуповуючи зі всієї України сільгосппродукцію, продають її з величезним прибутком на зовнішні. Підтвердженням цьому є практика заборони Урядом вивезення багатьох найменувань сільгосппродукції за кордон, в т. ч. і у 2013 році.

Але найлегший і найприбутковіший бізнес для влади – це продаж землі! Всі розуміють, що поки на строк дії мораторію до 2016 року вільний продаж неможливий, але можлива довгострокова оренда на 49 років з розрахунком на послідуючий викуп земель.

Для операцій з землею влада України створила вже і відповідний організаційно-правовий інструмент. 02 липня 2012 року Кабінет Міністрів України своєю постановою створив Державний земельний банк. Згідно з документом, створюється Публічне Акціонерне Товариство «Державний земельний банк» із статутним капіталом 120 млн грн. 100% статутного капіталу банку належить державі. Державний земельний банк має право здійснювати операції із земельними ділянками і майновими правами на земельні ділянки. До статутного капіталу банку увійдуть сільськогосподарські землі, які будуть передані в його управління. У зв'язку з цим з 01 січня 2013 року розпочато інвентаризацію державних земель сільськогосподарського призначення з метою внесення їх у статутний капітал Державного земельного банку. Площа таких земель вже складає 2,6 млн. гектарів землі. Земельний банк починає свою роботу у жовтні 2013 року і видаватиме кредити аграріям за 6-8% річних під заставу землі.  А вільних земель в Україні для надання їх китайцям немає.

Зважаючи на вище викладене, підписанти заяви вимагають від Верховної Ради України, Президента України та Уряду України:

- негайно розробити і затвердити Програму протекції і сприяння національному сільгосптоваровиробнику задля забезпечення заохочень національних інвесторів у сільське господарство України;

-  китайські інвестиції дозволити лише за принципом «грошові і товарні інвестиції без китайців в Україні та її землях»;

-  зняти всі адміністративні заборони і обмеження, забезпечивши вільний доступ українських виробників сільгосппродукції на зовнішні ринки;

-  припинити практику регулювання закупівельних цін на сільгосппродукцію шляхом їх адміністративного неринкового заниження;

-  закупівлю сільгосппродукції на внутрішні ринки робити засобом податкових і цінових заохочень виробників, а не силою і примусом.

У зв’язку з мовчазним ігноруванням нашої пропозиції від 16.05.2013 року, повторно звертаємося до голови Херсонської обласної державної адміністрації з вимогою:

        провести до 20 жовтня ц.р. засідання за «круглим столом» на тему: «Можливі наслідки китайських інвестицій в економіку Херсонської області та України». До організації та проведення цього заходу бачимо залучення як представників, фахівців з боку Вами керованого органу влади, так і від наукової й місцевої громадськості    м. Херсона та області.

У разі ігнорування і цієї, повторної пропозиції, щодо проведення засідання за «круглим столом» на вище наведену тему, залишаємо за собою право проведення відповідного заходу 22 жовтня 2013 року.

Видатні українці - Любомир РОМАНКIВ

"Нашого цвіту - по всьому світі..."

«Коли ви вмикаєте комп’ютер, починає працювати сім моїх патентів. Друкуєте букву — теж», — так пояснює свій внесок у еволюцію комп’ютерного світу головний пластун Любомир Романків. Українець, який 44 роки тому винайшов спосіб запису інформації на магнітну голівку жорсткого диска, й досі працює в ІВМ.

Тоді, коли наші імена зі Стівом Джобсом внесли до Зали національної слави у Вашингтоні, мене вітали буквально так: «Ти досягнув такої ж слави, як і Джобс». А мої колеги, які працювали зі мною, говорили мені: «Ти їм поясни, що якщо б ти не винайшов того диска, то Стів Джобс не мав би чим похвалитися і не увійшов би до Зали слави». Дійсно так і є. Перші диски, які ми створили, купив Возняк, а згодом він збудував перший комп’ютер. І лише пізніше Стів Джобс розвинув технологію далі.

Було й багато інших людей, роботи яких пов’язані з передачею інформації. До речі, я хотів би відзначити такого всесвітньо відомого науковця — Чаровського. Він, на жаль, уже помер. Чаровський — українець, пластун, який колhttp://www.day.kiev.ua/uk/article/cuspilstvo/lyubomir-romankiv-pershi-diski-yaki-mi-stvorili-kupiv-stiv-voznyak-zgodom-vinись працював у АТР. Він винайшов спосіб передачі даних на дуже далеку відстань по волокнах.

хочу підкреслити, що в темі магнітного запису та передавання інформації найбільше нас, українців. Якби не винахід Чаровського, хтозна, можливо людство й надалі передавало б інформацію за допомогою електроструму, а не оптоволокна.


ПРОВІДНИЙ НАУКОВЕЦЬ КОМПАНІЇ ІВМ У ГАЛУЗІ КОМП’ЮТЕРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ, АВТОР І СПІВАВТОР ПОНАД 60 ПАТЕНТІВ, ЯКИЙ ЗАРАЗ МЕШКАЄ У США, 27 ВЕРЕСНЯ 2013 РОКУ ЛЮБОМИР РОМАНКІВ СТАВ ПОЧЕСНИМ ГРОМАДЯНИНОМ РІДНОЇ ЖОВКВИ

Вся стаття тут. Читати всім. Від початку і до кінця.


Взрыв в пункте пропуска " Бачевск". Что дальше?

Инцидент произошел в 00.15 (01.15 мск), когда в пункт пропуска прибыл автобус с молдавскими номерами. Кроме четырех граждан Молдавии, украинские пограничники обнаружили прятавшегося в салоне неизвестного мужчину. Для дополнительной проверки задержанного доставили в кабину паспортного контроля, где он предоставил паспорт гражданина РФ, однако выяснилось, что документ мужчине не принадлежит. Во время проведения собеседования с пограничниками в 00.46 (01.46 мск) задержанный подорвал себя неизвестным взрывным устройством

РИА Новости http://ria.ru/incidents/20131004/967717000.html#ixzz2gjhtCj6y

 Это цитата. Теперь мои мысли. Я там короткое время служил. Ушел на пенсию когда служил рядом--"Катериновка"( отдел "Шалыгино"). Боялся что-либо писать о пограничной службе Украины. Но даже последнего сцыкуна можно довести до "белого каления".

        Сегоня ночью случилось то, что теоретически предполагалось всегда и поэтому оружие выдается пограничникам. Тяжело ранены двое пограничников.Вполне понятно, что ребята в рассвете сил стали инвалидами. Надеюсь на это как на меньшее из двух зол. У всех семьи. И вот назрел главный вопрос-что дальше? Как жить? Будем надеятся, что бог есть и ребята оклимаются. Но дверь судьбы хлопнула громко и больно, закрыв дорогу в прежнюю жизнь и открыв вход в жизнь пока неизвестную. Но в этой новой жизни тоже будут как и в прошлой родные люди, Присуцтвие которых иногда будет действовать лучше любых обезбаливающих. А ГОСУДАРСТВО...... как круто смотрится это слово большими буквами. Красиво пишется после нажатия "КАПС ЛОК". Я догадываюсь что будет.

    Сначала бесплатное лечение в госпитале на улице Ягодной ( Киев). Признаю--врачи отличные. Они что смогут сделают. Сам там был в 1989, 1999,2009 годах. Главное--чтобы туда довезли. Говорят реанимамобиль выехал. Это примерно 400км. Ребята в нашей больнице пока. Надеюсь пока пишу, что уже приехал реанимомобиль.

      Напечатают, напишут, медали, поощрения (смешное слово), помощь семьям и т.д. Шуму куча будет. Иногда даже приятно будет и семьям и пограничникам. Слов красивых будет сказано куча. Куча--слово в моем рассказе не случайное. Вся эта эйфория затихнет примерно через год. А дальше......тишина...... . Дальше сами и как в детской игре: " Ну летите как хотите, только крылья берегите". Хорошая пенсия--а это сколько? А сколько у " проклятых загнивающих капиталистов"?

    Возможно будет комиссия (или как там назвать можно)по рассмотрению происшедшего и разработкой мер по недопущению в будущем....  . А толку? Сколько еще таких комиссий будет в дальнейшей истории ПВ Украины. И опять вопрос--а толку?

Журнал "Пограничник" с красивыми фотками военных на рубежах Родины в рекламе не нуждается----его выписывали всегда по команде. И я платил деньги за журнал по приказу. Негласному естественно. Так к чему это я вспомнил? На фотках красивенные погранцы с начищеными берцами даже посреди грязи. У них красивая выглаженая чистая форма. Оружие, обмундирование....ДА ТЫ ШООО!!!

   А почему не сфоткать погранцов, возращающихся с наряда? СПШ(ракетница), биноль или ПНВ (ночного видения), табельное оружие. Берцы перевязаные проволокой чтобы подошва не отвалилась. Вопрос--не за одну смену отвалилась подошва так почему нельзя раньше отремонтировать.Ответ--а когда? За что? Ясно что за деньги только вот чьи? У гадайте с одного раза. Цена новых--минимум 250грн за убитые еще при пошиве.Цитирую дословно:" Не понял, военный! Тебе мало платят? Ты не в состоянии на рынке себе достойную форму подобрать?". И когда до некоторых участков границы пешком более 10км и еще по участку надо работать а потом на отдел еще столько топать. А ведь есть нормы когда до участка границы более.....км то положены "колеса".

    Выдаются радиостанции убитые до такой степени, что аккомулятор "сдыхает" за воротами отдела. Фонари-чуть лучше-- на пару километров. Виноватый остаеться дежурный--он следит за зарядкой. Смешно заряжать не заряжаемое.

 Читающие мою писанину могут возмутиться: " Тут люди чуть не погибли а ты о лампочках и батарейках".

Я,дорогие мои, отвечу рассказав историю. Зима. Проимерно 5-7км от отдела. Рация "сдохла". Во время выполнения приказа по охране государственной границы на наряд совершается нападение пьяными ублюдками. Точно не знаю--вроде 4человека. По команде старшего младший наряда бежит на отдел за подкреплением. Пистолет пограничника  с резиновыми пулями по зимней одежде----боль только добавила злобы ублюдкам. В руках оказалась арматура....                                                                                                                        

 Нашли старшего чуть теплого и в крови. То что было с ублюдками дальше---можно сказать что ничего. Мелочи. Вдумайтесь--- НАПАДЕНИЕ НА ПОГРАНИЧНЫЙ НАРЯД ВО ВРЕМЯ ВЫПОЛНЕНИЯ ПРИКАЗА ПО ОХРАНЕ ГОС. ГРАНИЦЫ. Вот вам слова написаные с помощью кнопочки "КАПС ЛОК". Полный капслок. Вот к чему я увязал две вроде разные темы---"люди на грани жизни и смерти" и " не рабочая батарейка".

   Не в батарейках дело. Просто КАПСЛОК---НЕ ТУ СТРАНУ НАЗВАЛИ ГОНДУРАСОМ. 

 

   

Ми не раби – раби не ми ...

Перефразую згідно заголовку, та й в такому контексті якось більше підходить під ситуацію в Україні:
- Кожен раб має того власника на якого заслуговує.

http://www.youtube.com/watch?v=ca3VXTmOYrs

В Арабській Республіці Єгипет, в столиці м.Каїр, на центральну площу Тахрір (що показано на відео) рівно після першого року правління, вперше демократично обраного президента мусульманського-радикала Мурсі (в Єгипті більшість мусульман але поміркованих) люди піднялись на масові акції протесту, люди які до цього 30 років були під тоталітарним режимом - Мубарака. 
В Єгипті при середній зарплаті 100 у.о. прості Люди говорять - "Загину або здобуду цивілізований Єгипет, іншого вибору в мене нема". До речі, загинути в Єгиптян досить реально можна, спеціально озброєні групи радикалів-ісламістів прихильників президента пробували вчиняти масові безпорядки з метою залякування людей, загалом загинуло близько 50 людей, але не вдалось зламати хребет Єгиптянам, вони не захотіли бути рабами.

В Європейській країні Україна, в столиці м.Київ,   .......................................... (далі щось писати просто соромно).

* Ситуація в Україні й Єгипті дуже схожа, як і ми Єгиптяни голосували за Мурсі щоб скинути 30-ти річний тоталітарний режим Мубарака, через рік правління Мурсі люди зрозуміли, що окрім впровадження радикального мусульманства Мурсі нічого не цікавить, й Єгиптяни 75% з яких мусульмани вийшли скидати афериста. Як і в Україні регіони, що більш темні (бо не дійшла до них цивілізація), були прихильниками партії Мурсі "Брати мусульмани", столиця м.Каїр сказала своє слово, не дивлячись на завезені в столицю групи бойовиків. А що може сказати столиця маленьких уркаїнців м.киЇВ - "ЇВ чи не ЇВ", більше здається нічого не цікавить (рабів) маленьких уркаїнців - "славних прадідів хоробрих - правнуки погані". 

"Встань, Хмельницький, встань, Богдане,
Повставайте всі гетьмани!

Встань, Тарасе, пробудися,
На свій нарід подивися ..."

" Сади зелені, погнили
Біленькі хати, повалялись,
Стави бур'яном поросли.
Село неначе погоріло,
Неначе люди подуріли,
Німі на панщину ідуть
І діточок своїх ведуть!.."


Прошу подивитись хоч першу хвилину відео й дати чесну відповідь в опитуванні, 
- що ви загалом думаєте про теперішнє населення України ?


21%, 9 голосів

33%, 14 голосів

2%, 1 голос

26%, 11 голосів

19%, 8 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Вільгельм Габсбург (Василь Вишиваний) про українців.

І то є правда!

Моя сотня, зложена тільки з Українців, безумовно мала національну українську свідомість, але боялася виявляти її, бо тоді кождого Українця уважали політичне підозрілим. Між собою жили в згоді. Старшини в сотні були самі Німці (був один Поляк, але я усунув його). Страх Українців перед переслідуванням доходив до того, що деякі признавалися до польської народности. За це я лаяв страшенно і казав їм, що коли я признаюся до українського народу, то і вони можуть це сміло робити. Це помогало і переносилося скоро до сусідніх сотень. Військова і моральна вартість моєї сотні представлялася дуже добре. Я взагалі уважаю Українців найкращими жовнірами. Тільки вони трохи подібні до овець: як мають провід, котрому вірять, то підуть в огонь і в воду, та й виконають навіть річи, які виглядають неможливими до виконання. Мав я одного трубача. Називався Лука Бойко і походив з с.Бучини (Брідщина). Він під час одного бою в Карпатах дістав сильний шрапнельний постріл, який розстріскав йому праву руку. Мимо того Бойко вискочив з окопів і побіг, щоб притягнути раненого товариша, який лежав перед дротами. Я кричу: "Бойку, не йди туди, бо погибнеш". Але він мимо того пішов, притягнув товариша і тоді зімлів з упливу крови. Я зараз вислав його до шпиталю. Там прокинулася йому гангрена. Йому хотіли врізати цілу руку. Тоді він утік зі шпиталю до мене. Здав я його до дівізійного шпиталю, де йому надрізали руку. Він виздоровів. Таких випадків дійсної самопосвяти й геройства золотого українського жовніра міг би я подати безліч. Згадаю тільки з моєї служби при УСС старшого десятника Михайла Атаманюка з Киношова (Рогатинщина), який в ріжних часах був шість разів ранений, Юру Бендейчука, молодого Гуцула з Жабяго, незвичайно відважного хлопця, якого уважаю просто своїм приятелем і и[н.].

Що до моралі тих людей, то вона, як я сказав, дуже висока. Говорю це на підставі порівняння з жовнірами инших народів. Одну тільки хибу має український жовнір: він занадто добродушний і в тім уступає перед жовнірами инших народів, які знаю. На цю надмірну добродушність українського жовніра, яка доводить його до того, що він, навіть покривжденний, не протестує і не жалується, не міг я спокійно дивитися. Я просто підбурював їх в таких випадках. Не раз прикликав я побитого польським офіцером жовніра, як тільки довідався про це і наказував йому зголоситись до рапорту в тій справі і заявить своєму командантові, що робить це на мій приказ. Опісля, розуміється, пильнував я, щоб справа не загирилася (Загирилася - загубилася.). Це була також одна з причин, із за яких прозивали мене "соціялістом" і т. и[н.]. До характеристики українського жовніра скажу ще одно: він має такі нерви, які Гіндербург (Гінденбург Пауль фон (1847 - 1934) - німецький військовий і державний діяч, генерал-фельдмаршал. Під час Першої світової війни від листопада 1914 р. - командувач військ Східного фронту, від серпня 1916 р. - начальник Генерального штабу, фактично головнокомандувач, У 1925-1934 pp. - президент Веймарської республіки.) уважає необхідними для жовніра першої якости. Про це переконався я багато разів. Наведу один такий випадок: коло села Кадубиськ (повіт Броди) в осени 1917 р. лежали ми в окопах. Було досить спокійно. Нараз почали Москалі стріляти гранатами. Один гранат упав в окопи між двох українських жовнірів, які лежали собі. І не вибух. Мабуть, не багато знайдеться таких людей, які не скочили б на рівні ноги по такім гостинці від ворога. Одначе оба українські жовніри тільки мов на команду крикнули свою відому улюблену лайку і ані ворохнулися. Лежали спокійно дальше. Таких випадків міг би я теж безліч оповісти. Словом, уважаю українського жовніра за першорядний матеріял в світі.

Український жовнір дуже витривалий на голод і нужду, на труди і невигоди. В тім перевисшають Українців тільки одні Серби, більш, мабуть, ніхто. В наступі нема кращих жовнірів, як Українці. Вони рвуться вперед так, що часом аж вимикаються з рук команди. Зате в обороні вони гірші (найтугіще бороняться пруські Німці). Найслабше місце в душі українського жовніра як жовніра - це недостача власної ініціятиви. Але за те на приказ все виконають. Особливо розвинений у них орієнтаційний змисл (Змисл - чуття.). Він - просто казочно сильний у них. Навіть в ночі. Супроти добрих офіцерів, які дбають за своїх людей, український жовнір вірний до смерти.

Українці люблять співати. Я люблю слухати, як вони співають. Обовязково казав я співати "Не пора", "Ще не вмерла Україна", "Верховино" і "Над Прутом у лузі". Я особисто і по товариськи говорив їм про гноблення України Росією, ніколи при тім не підчеркуючи, що в Австрії інакше, бо уважав це не смачним. За таке відношення до Австрії мусів я раз навіть ставати до рапорту. Я при рапорті заявив отверто, що почуваю себе Українцем і інтереси України для мене на першім місці. Мені відповіли, що це противиться моїм обовязкам і на тім скінчилося досить комічно: мене також почали уважати "політично-підозрілим" (з чого я мав сто потіх).
Світлина: Вільгельм Габсбург (Василь Вишиваний) про українців:
Моя сотня, зложена тільки з Українців, безумовно мала національну українську свідомість, але боялася виявляти її, бо тоді кождого Українця уважали політичне підозрілим. Між собою жили в згоді. Старшини в сотні були самі Німці (був один Поляк, але я усунув його). Страх Українців перед переслідуванням доходив до того, що деякі признавалися до польської народности. За це я лаяв страшенно і казав їм, що коли я признаюся до українського народу, то і вони можуть це сміло робити. Це помогало і переносилося скоро до сусідніх сотень. Військова і моральна вартість моєї сотні представлялася дуже добре. Я взагалі уважаю Українців найкращими жовнірами. Тільки вони трохи подібні до овець: як мають провід, котрому вірять, то підуть в огонь і в воду, та й виконають навіть річи, які виглядають неможливими до виконання. Мав я одного трубача. Називався Лука Бойко і походив з с.Бучини (Брідщина). Він під час одного бою в Карпатах дістав сильний шрапнельний постріл, який розстріскав йому праву руку. Мимо того Бойко вискочив з окопів і побіг, щоб притягнути раненого товариша, який лежав перед дротами. Я кричу: "Бойку, не йди туди, бо погибнеш". Але він мимо того пішов, притягнув товариша і тоді зімлів з упливу крови. Я зараз вислав його до шпиталю. Там прокинулася йому гангрена. Йому хотіли врізати цілу руку. Тоді він утік зі шпиталю до мене. Здав я його до дівізійного шпиталю, де йому надрізали руку. Він виздоровів. Таких випадків дійсної самопосвяти й геройства золотого українського жовніра міг би я подати безліч. Згадаю тільки з моєї служби при УСС старшого десятника Михайла Атаманюка з Киношова (Рогатинщина), який в ріжних часах був шість разів ранений, Юру Бендейчука, молодого Гуцула з Жабяго, незвичайно відважного хлопця, якого уважаю просто своїм приятелем і и[н.].

Що до моралі тих людей, то вона, як я сказав, дуже висока. Говорю це на підставі порівняння з жовнірами инших народів. Одну тільки хибу має український жовнір: він занадто добродушний і в тім уступає перед жовнірами инших народів, які знаю. На цю надмірну добродушність українського жовніра, яка доводить його до того, що він, навіть покривжденний, не протестує і не жалується, не міг я спокійно дивитися. Я просто підбурював їх в таких випадках. Не раз прикликав я побитого польським офіцером жовніра, як тільки довідався про це і наказував йому зголоситись до рапорту в тій справі і заявить своєму командантові, що робить це на мій приказ. Опісля, розуміється, пильнував я, щоб справа не загирилася (Загирилася - загубилася.). Це була також одна з причин, із за яких прозивали мене "соціялістом" і т. и[н.]. До характеристики українського жовніра скажу ще одно: він має такі нерви, які Гіндербург (Гінденбург Пауль фон (1847 - 1934) - німецький військовий і державний діяч, генерал-фельдмаршал. Під час Першої світової війни від листопада 1914 р. - командувач військ Східного фронту, від серпня 1916 р. - начальник Генерального штабу, фактично головнокомандувач, У 1925-1934 pp. - президент Веймарської республіки.) уважає необхідними для жовніра першої якости. Про це переконався я багато разів. Наведу один такий випадок: коло села Кадубиськ (повіт Броди) в осени 1917 р. лежали ми в окопах. Було досить спокійно. Нараз почали Москалі стріляти гранатами. Один гранат упав в окопи між двох українських жовнірів, які лежали собі. І не вибух. Мабуть, не багато знайдеться таких людей, які не скочили б на рівні ноги по такім гостинці від ворога. Одначе оба українські жовніри тільки мов на команду крикнули свою відому улюблену лайку і ані ворохнулися. Лежали спокійно дальше. Таких випадків міг би я теж безліч оповісти. Словом, уважаю українського жовніра за першорядний матеріял в світі.

Український жовнір дуже витривалий на голод і нужду, на труди і невигоди. В тім перевисшають Українців тільки одні Серби, більш, мабуть, ніхто. В наступі нема кращих жовнірів, як Українці. Вони рвуться вперед так, що часом аж вимикаються з рук команди. Зате в обороні вони гірші (найтугіще бороняться пруські Німці). Найслабше місце в душі українського жовніра як жовніра - це недостача власної ініціятиви. Але за те на приказ все виконають. Особливо розвинений у них орієнтаційний змисл (Змисл - чуття.). Він - просто казочно сильний у них. Навіть в ночі. Супроти добрих офіцерів, які дбають за своїх людей, український жовнір вірний до смерти.

Українці люблять співати. Я люблю слухати, як вони співають. Обовязково казав я співати "Не пора", "Ще не вмерла Україна", "Верховино" і "Над Прутом у лузі". Я особисто і по товариськи говорив їм про гноблення України Росією, ніколи при тім не підчеркуючи, що в Австрії інакше, бо уважав це не смачним. За таке відношення до Австрії мусів я раз навіть ставати до рапорту. Я при рапорті заявив отверто, що почуваю себе Українцем і інтереси України для мене на першім місці. Мені відповіли, що це противиться моїм обовязкам і на тім скінчилося досить комічно: мене також почали уважати "політично-підозрілим" (з чого я мав сто потіх).

Зелений клин



ЗЕЛЕНИЙ КЛИН!!!

Зелений Клин (рос. Зелёный Клин) (інша назва — Зелена Україна), землі українських поселенців у південній частині Далекого Сходу, у сточищі ріки Амур і над Тихим океаном; її площа більша за площу самої України і сягає близько 1 млн. км2;.

Клином українці називали земельний наділ, на колонізованих землях. Відомі також " Жовтий Клин "(середнє і нижнє Поволжжя), " Малиновий Кли
н "( Кубань) і " Сірий Клин " (південь Західного Сибіру і Північний Казахстан).

Найбільші міста: Хабаровськ, Владивосток, Комсомольськ, Уссурійськ. Загальне господарське значення (включно з експортом) мають видобуток золота і кольорових металів, рибна, лісова промисловість, ловецтво, суднобудування і морський транспорт, з продуктів сільського господарства — соя.

Історія. Дослідник Зеленого Клину Іван Світ виділяв в історії українського суспільного життя регіону чотири періоди: 1) від перших переселень до 1905 р.; 2) 1905-1917 pp.; 3) 1917-1922 pp.; 4) від 1922 року.

Канадський дослідник М. Марунчак виділяє три періоди в розвитку українського культурного життя на Далекому Сході: царський, "період свобідного вияву" та русифікаційний.

Перші спроби опанування Зеленого Клину припадають на першу половину XVII століття, у середині XIX століття починається друга експансія Росії; з ініціативи генерала П. Унтерберґера з 1882 безкоштовний перевіз поселенців — майже винятково українських селян — морем з Одеси та відведення їм найліпших земель в Уссурійсько-Ханківській низовині.

За дослідженнями радянського вченого В. М. Кабузана, в 1883—1905 pp. на Далекий Схід всього переселилося 172876 осіб, з українських губерній — 109510 чоловік, або 63,4% всіх переселенців. Більшість із них оселилося в Приморській області — 77139 українців, тобто 78,1%. Серед переселенців до Амурської області в даний період відсоток українців був менший і становив 47,8. Слід додати, що за місцем виходу серед поселенців до Амурщини відчутно переважали полтавчани — 64,51%, вихідців з Правобережної України було значно менше. В. Кабузан стверджує, що питома вага українців у Приморській області до 1903 p. ніколи не була нижча за 75%.

У 1906-1916 pp. на Далекий Схід прибуло 259522 особи, з них українців — 166787, або 64,27%. Хоча в цей період переселенців з України прибуло більше, але питома вага їх знизилася з 65,82% до 64,27% за рахунок переселенців з інших губерній європейської Росії. З українських переселенців цього етапу 102618 (61,25%) осіли в Приморській області Це були чернігівці — 21,57%, кияни, волиняни та подоляни разом становили 47125 осіб та ще 7202 чоловіки — з степової України.

За даними В. Кабузана, в 1850-1916 pp. з України на Далекий Схід переселилося 276300 осіб, або 56,54% всіх переселенців. В Амурській області українці становили 49,7% поселенців, у Приморській - 61,2%.

Після громадянської війни 1922 Зелений Клин остаточно у складі радянської Росії, виселення радянським урядом корейців і китайців як політично непевних елементів, в 1934 році створено Єврейську автономну область, розвиток усіх галузей промисловості заради самодостатності регіону на випадок війни, розбудова транспортного сполучення.

Український рух . Українське суспільне життя проявилося досить рано, хоч і слабо, бо своєї національної інтелігенції було мало. Переселялися переважно селяни, здебільшого неграмотні. Через цензурні умови, введені Емським указом 1876 p., який забороняв саме існування української мови, була відсутня і національна преса. Отож, єдиною можливою тоді формою вияву українського національного житія залишався театр.

1897 року на Далекий Сход приїхала театральна трупа під керівництвом Перовського. Пізніше приїздили й більші театральні гурти, наприклад, велика трупа Костя Мирославського. Пізніше гурток поповнився місцевими аматорами і розпався на кілька гуртків-спілок. Ці гуртки об'єднували глядачів у громаду і посилювали громадське мислення.

Вистави пробуджували національну свідомість і мали величезний успіх. Вони йшли по всіх містах Далекого Сходу, від Порт-Артура й Владивостока до Благовєщенська, Хабаровська і менших міст.

Найбільш активно діяли в цей час у Владивостоці українські театральні, культурно-освітні гуртки, очолювані офіцером Подем, серед моряків владивостоцького порту. Українські книжки потрапляли на Далекий Схід рідко, але найбільша нагоді бібліотека також була у моряків Владивостока.

Після 1905 р. українських книжок, часописів і газет більшає, посилюється зацікавлення театральним та громадським життям. Робляться перші практичні кроки: 1907 р. в Харбіні постав український гурток "Український Клуб", завдяки тому, що порядки російської адміністрації тут були трохи ліберальніші, ніж власне на Зеленому Клині.

По відношенню до українських поселенських земель на півдні Далекого Сходу, поруч із назвою «Зелений Клин», використовувалися також назви «Нова Україна», «Далекосхідня Україна», «Зелена Україна». У літературі використання назви «Далекосхідня Україна» зафіксоване вже 1905 р. в однойменній праці В. С. Ілліча-Світича стосовно до частини Південно-Уссурійського краю з центром в Микольську-Уссурійському.

У Владивостоці 1907 — 1908 pp. при Східному інституті засновується "Студенческое Общество Украинцев"; воно провадило українську агітацію, ставило театральні вистави, виписувало книжки й часописи й один час під керівництвом І. Воблого було досить активне. З 1909 р. регулярно відзначалися Шевченківські свята (у березні, в день смерті поета).

1910 року в Микольськ-Уссурійському було засновану першу на Зеленому Клині "Просвіту". 9 лютого 1910 р. від імені фундаторів — міщанина Петра Хоменка, купця Сергія Ніжинецького, селянина Йосипа Переверзєва-Розсуди, поштово-телеграфного чиновника Захарія Шевченка та телеграфіста Івана Кривоноса військовому губернатору Приморської області було подане офіційне прохання затвердиш статут товариства "Просвіта".3 За статутом, "товариство має метою сприяти розвитку української культури, а головним чином, просвіті українського народу його рідною мовою, діючи в межах м. Микольськ-Уссурійського та Уссурійського краю. Для досягнення цієї мети товариство має на увазі; а) видавати книжки, брошури, часописи, газети й інше українською мовою; б) відкривати свої читальні, бібліотеки, музеї, торгівлю книжками й ін.; в) влаштовувати публічні лекції, читання, загальноосвітні курси, вистави, літературно-музичні вечори, концерти, виставки й ін.; г) засновувати стипендії, школи, притулки, ясла, бюро праці і т. ін., просвітні й благодій-ницькі установи; д) закладати конкурси та премії за кращі твори літератури та мистецтва".

З початком першої світової війни та запровадженням суворіших адміністративних заходів українське суспільне життя в Зеленім Клину завмирає. Тільки в межах концесії Китайсько-Східної Залізниці (КСЗ) у Маньчжурії можна було провадити деяку українську роботу; це й робили харбінський Український Клуб та театральні гуртки на окремих станціях.

9 березня 1916 р. у Владивостоці була спроба створити українську організацію під вивіскою Владивостоцького українського благодійного зібрання.

"Задача Украинского Благотворительного общественного собрания — организация подобных мероприятий для сбора пожертвований..." Це "прошеніє" підписали селянин Харківської губернії Федір Миколайович Васильєв, селянин Київської губернії Хома Данилович Стецюк, інженер Дмитро Миколайович Хлобощин, полтавський міщанин Микола Павлович Голиков, лікар Василь Вікторович Потсенко, почесна громадянка Пелагея Трохимівна Ракицька, селянин Полтавської губернії Микола Сильвестрович Савенко, міщанка Б.Д.Новолійник.

У такому стані перебувало все українське життя на Далекому Сході до початку Лютневої революції 1917 р., коли ліквідація заборони на все українське відкрила більші можливості для відносно вільного національно-культурного розвитку українців.

Боротьба за незалежність . На початку 1917 р. на Далекому Сході масово відкривалися гуртки "Громади". Найбільш потужним український рух був у Владивостоці. Тут до місцевої "Громади" записалося понад 1,5 тис. українців; серед них багато вояків. Виникли організації українських політичних партій — есерів та соціал-демократів. З 30 квітня 1917 р. виходить перша на Далекому Сході українська газета "Українець"; редактором її був Дмитро Боровик.

Організація українських громадських центрів у різних місцях Далекого Сходу, особливо на Зеленому Клині та в Маньчжурії, дала можливість скликати 13-14 червня в Микольськ-Уссурійському І Загальний всеукраїнський з'їзд діячів і громадянства Далекого Сходу. Ініціатором скликання його стала Далекосхідна Вчительська Спілка, головою якої був О. Ступак.

З цього першого з'їзду й бере початок активна планова українська робота на Зеленому Клині. У з'їзді брали участь 53 представники понад 20 громадських і військових організацій (громад, кооперативів, військових і вчительських спілок тощо). Брали участь в окремих комісіях і близько ста українців з правом дорадчого голосу.

Після відкриття з'їзду та привітань було обрано президію на чолі з А. Романюком та заступником О. Ступаком, а потім і комісії: національну, шкільну, фондову й організаційну.

Лідери українського руху в Зеленому Клині у своїй боротьбі робили ставку на допомогу Великої України. Вважалося, що якщо Україна стане незалежною державою, то і Зелений Клин автоматично відокремиться від Москви. Це знайшло відображення і в рішеннях Другого Всеукраїнського з'їзду Далекого Сходу, який відбувся в Хабаровську в січні 1918 р. На ньому було прийнято звернення до уряду Української народної республіки, щоб він у своїй політиці вимагав від російської влади визнання Зеленого Клину частиною Української держави, так як тут українці становлять національне більшість. Серед населення Зеленого Клину навіть було кинуто клич «Всі на захист України».

На третьому з'їзді, який відбувся в квітні 1918 р., було прийнято рішення - боротися за створення незалежної Української держави на Тихому океані та формування Української армії Зеленого Клину. Керівництво було передано Крайовому секретаріату (уряду) на чолі з Юрієм Глушко-Мовой.

Третя сесія Крайової ради відбулася в листопаді 1920 p. y Владивостоці. На ній обговорювалося питання про участь у виборах до Установчих Зборів Далекого Сходу. Сесія запропонувала вибори по національних куріях. Ця пропозиція не відповідала московським інтересам, тому була знехтувана в Читі, і Секретаріат відмовився від виборів. На цій самій сесії був обраний новий Секретаріат, який провадив українські справи до його арешту в листопаді 1922 p. більшовиками. До Секретаріату входили Юрій Мова, Дмитро Кисильов, Віталій Жук, Степан Прант, Андрій Криштофович та Г.Могилецький. Цей Секретаріат провадив підготовку до скликання V Українського далекосхідного з'їзду. Відбутись йому не судилося.

Керівники Зеленої України.Б.Р. Хрещатицький - отаман Далекосхідного українського війська з 1918 р. 26 березня 1917 p. відбулися перші згальні збори української громади у Владивостоці, і створено Товариство «Просвіта», яке очолив Ю. Глушко-Мова.

У середині червня 1918 р. відбувся загальний Всеукраїнський з'їзд діячів і громадянства Далекого Сходу у місті Микольську-Уссурійському, який вирішив організувати Далекосхідну Українську Раду і Національний Фонд на потреби українців. Одночасно з'їзд сформулював політичні вимоги далекосхідного українства у формі національно-територіальної автономії України і її «колоніям-землям, які посіли українці в межах російської держави» .

Подібний з'їзд українців Маньчжурії відбувся і в Харбіні, який обрав Маньчжурську Окружну Раду. В 1918 p. відбулося ще два українські з'їзди в Харбіні, які домагалися, щоб російський уряд визнав Зелений Клин частиною України та щоб Москва відкликала із Зеленого Клину озброєні російські частини і передала всю зброю українській владі.

Під кінець жовтня 1918 року був скликаний IV Надзвичайний з'їзд українців, який затвердив проект конституції українства Далекого Сходу, прийняв постанову про організацію українського війська й обрав новий склад Секретаріату на чолі з Юрієм Глушком-Мовою. Але потім там влада мінялася, прийшли колчаківці і почали переслідувати український рух. З приходом большевиків почалися масові арешти провідних українців у Владивостоці і розпуск українських організацій.

Центром культурного та громадсько-політичного життя залишилася Маньчжурія, де провідну роль відігравали колишні старшини Січових Стрільців на чолі з І. Паславським. Там політичне становище українців було значно кращим, ніж в інших осередках.

У Маньчжурії (як і на Зеленому Клину) перші українські поселенці самі були піонерами культурної та економічної розбудови краю. З цього погляду українці в Маньчжурії займали цілком окреме місце.

Був створений Союз Українських Емігрантів в Маньчжурії, серед яких провід становили Д. Барченко, П. Марчишин, I. Світ і П. Яхно. Активно діяв ОУН[1]. Але й тут організоване українське життя перестало існувати зі вступом радянських військ у 1945 p.

Радянська влада . Наплив українців до Далекого Сходу тривав і в радянський період – практично протягом усіх 20-80-х рр. ХХ ст. Українці в цей час прибували на Далекий Схід, рятуючись від примусової колективізації та Голодомору 1932-1933 та 1946-1947 рр., як в’язні ГУЛАГу та примусово депортовані, а згодом – в рамках організованого переселення до сільської місцевості, за оргнаборами для праці в морі, в рибній промисловості, за комсомольськими спорядженнями на будівництво промислових об’єктів, як військовослужбовці та молоді фахівці після закінчення вищих та середніх навчальних закладів, а також в індивідуальному порядку в пошуках романтики, або високих заробітків. Однак, унаслідок відсутності будь-яких можливостей для збереження національної ідентичності та задоволення національно-культурних потреб (національної школи, преси, професійних закладів культури) усі нові покоління українців, що постійно прибували в край протягом цих десятиліть, зазнавали неухильної русифікації, а їх діти, які вже народжувалися тут, у більшості ставали «росіянами».

Динаміку чисельності українського населення Далекого Сходу в радянський період відбивають підсумки переписів населення, які проводилися в цей час. Так, згідно з переписом 1923 р, на Далекому Сході нараховувалося 346,1 тис. українців, які складали 33,7% (що суттєво менше, ніж за попереднім переписом 1917 р.), в 1926 р. – 303,3 тис. (24,4%), в 1939 р. – 361,8 тис. (14,1%), в 1959 - 429,5 тис. (9,9%), в 1970 - 377,7 тис. (7,2%), в 1989 – 543,4 тис. (7,9%).

Однак фактично, у силу зазначених вище причин, значну частину населення регіону складали і складають досі русифіковані нащадки українських переселенців ХІХ-ХХ ст., які себе вважають росіянами, але зберігають певні українські риси в ментальності, мові, духовній та матеріальній культурі. Українську ж самосвідомість зберігають, як правило, особи, що народилися в Україні – переселенці останніх десятиліть.

1990-ті .За роки радянської влади українська діаспора чисельно збільшилася, зокрема засланцями, але через асиміляцію — насильну чи добровільну, значно зменшилася. Щойно послаблення русифікаційного тиску за Горбачова дало можливість організувати українські громади і сприяти росту національної свідомости через піднесення культурного рівня - в різних місцевостях більшого скупчення українців утворилися українські громадські об'єднання, яких у 1995 p. нараховувалося 74 у 26 регіонах, з них 16 — релігійних (греко-католиків), й усі вони створили Об’єднання Українців Росії на чолі з О. Руденком-Десняком. Більшість цих організацій легально зареєстровано, і вони ведуть свою культурницьку роботу, організовують школи з українською мовою, драматичні гуртки і хори. В 1995 p. уряд України підписав Угоду з урядом РФ про співробітництво в галузі культури, науки й освіти та Угоду про співробітництво між державними комітетами України у справах національностей та міграції і Міністерства РФ у справах національностей та федеративних відносин.

У Владивостоці, де колись діяло Товариство «Просвіта», організовано в січні 1991 pоку Товариство української культури Приморського краю, яке взяло курс на організацію концертів і пропагування українського сценічного слова. Але місцева влада не дуже радо зареєструвала новостворену організацію, і дозволу та часу на трансляцію концертів через телебачення не можна було домогтися.

Інше новостворене далекосхідне об'єднання українців «Зелений Клин», як і засноване 25 червня 1992 p. Об'єднання Українців Примор'я «Громада»,- також не було зареєстроване і припинило свою діяльність. У 1992/93 шкільному році Товариство української культури Приморського краю спробувало створити українську недільну школу, але місцева влада це заборонила. В 1992 p. в м. Уссурійську Приморського краю було зорганізоване Товариство української мови й культури, діяльність якого зводилася, в основному, до відзначення національно-культурних подій та релігійних свят. Але в 1999 p. воно також припинило своє існування (ст. 224). Була також спроба видавати український часопис «Українець на Зеленому Клині», який в листопаді 1993 p. перестав виходити через брак не тільки матеріальної, але й моральної підтримки.

Створено «Конституцію національно-культурної автономії (самоврядування) українців на Далекому Сході».

Українські військові формування на Далекому Сході.
З самого початку свого існування Організація Українських Націоналістів діяла як поборницька організація, найголовнішою метою якої було відновлення державної незалежності України. Для досягнення стратегічної мети тактично використовувалися усі можливості у боротьбі з ворогами української державності у досягненні основного результату. В ці роки Організація Українських Націоналістів, Провід якої вимушено перебував на еміграції, розгорнула активну діяльність на Західній Україні та в країнах українського поселення, звернула увагу на українців Далекого Сходу. Цьому опосередковано посприяло зближення Німеччини та Японії, які в листопаді 1936 року підписали договір, що отримав назву Антикомінтернівський пакт, до якого наступного року приєдналися Італія, а 1939 – Угорщина, Маньджу Ді Го та Іспанія (1941 року ще група держав союзників Німеччини). Між представниками ОУН та японськими дипломатами в окремих країнах Європи були встановлені додаткові контакти. Одним з перших, хто розпочав зустрічі і переговори з представниками японського військового аташату, був РОКУСушко та Р.Ярий .

Про контакти з японцями згадує член ОУН П.Маценко, котрий у 30-х роках жив і працював у Відні разом з Р.Сушком: “В той час увійшли зі мною у політичну співпрацю амбасадор Японії, що проживав у Берліні та військовий аташе на Австрію і Угорщину (японець) майор Г.Нукада. Амбасадор звався Танака. То була надзвичайна справа і зовсім своєрідно-самостійна. Коротко: вибрані народи, як Украхна, Дон Туркестан, Кавказ і (тоді) Японія – проти Росії. Мене для ведення справи забрали до Мюнхена. Там приїхав голова донських козаків та шах з Туркестану. ... Сталося так, що Танака, бувши в Парижі обговорив всю справу з ген. Капустянський і шахом” .

Згодом було вирішено було організувати зустріч Голови ПУН Є.Коновальця з японськими дипломатами. Незабаром “в Берліні відбувалися переговори між полк. Є. Коновальцем та ген. М. Капустянським з одного боку і військовим аташе японської амбасади. Пізніше до Берліну прибув японський старшина генерального штабу, який розпрацював плян координації дій Японії і ОУН на випадок силового зудару з Совєтами” . Японський військовий аташе Г.Ошіма, до компетенції якого належали також питання розвідки, регулярно інформував японське військове міністерство про хід переговорів. Згодом аналізуючи діяльність ОУН у цьому напрямку Ю.Бойко писав „за опорну базу для дії на московські терени Коновалець обирає українську колонію на Далекому Сході – Зелений Клин” .
На весні 1934 року у листуванні між редакцією „Маньчжурського вісника” та керівником Українським пресовим бюром у Берліні М.Селешком обговорювався стан українського життя у Маньчжурії і обговорювалася можливість допомоги. Він повідомляв, що з Європи ”можна вислати на Далекий Схід декілька молодих хлопців, для праці в якій завгодно ділянці, до військової включно” .

У тій справі був задіяний Є.Онацький у Римі, інформував, що «справу групи наших укра¬їнців, що були заарештовані в Італії і інтерновані перше, разом із хорватами на Ліпарських островах, а потім окремо в Сіцілії. […] Справу інтернованих українців, так званих "кумовців" , було зрештою розв'язано в той спосіб, що декого було випущено на мою поруку і відповідальність, а декому вможливлено було виїхати ... навіть до Китаю» . Мова йде саме про ту групу членів ОУН, яку готували для роботи на Далекому Сході.

Той же М.Селешко писав „в нашій пропаганді тоді покутувала концепція України її азійської посілості ... Ми підсилювали потрібну нам ідею великопросторности української імперії, що мала з двох боків тримати в шаху властиву Росію” . Більш детально про плани ОУН стосовно Далекого Сходу можна довідатися з листа полковника В.Колосовського до Є. Коновальця весною 1934 року:
“У перетрактаціях із японськими представниками нам треба висовувати наші інтегральні плани на ці землі. Історично, російська експансія в Азії, після 1654 року провадилася спільними силами москалів і українців, - отже, морально ми маємо право шукати й для себе колоніальних земель. Фактично територія “Зеленого клину” має сталу українську більшість. Мінімальні границі “Зелено Клину”, очевидно, не можуть нас задовольнити. Треба висовувати наші права на весь сов[єтський] Далеко-Східний край...
Японцям треба підкреслювати:
1. Наша політика на Далекому Сході, оскільки ми там одержимо колоніальні землі, буде завжди прив’язана до Японії. Ми забезпечимо всі права японців на рибних промислах, на нафтових родовищах, тощо.
2. Ми можемо зараз же розгорнути пропагандивну акцію на користь японців серед населення “Зеленого Клину” і також серед вояків української національності в армії Блюхера (за останніми відомостями туди перевезено три стрілецькі дивізії з України).
3. Ми зможемо при допомозі японців розпочати формування партизанських загонів серед населення “Зеленого Клину”. В разі війни ми можемо формувати регулярні українські частини на Дал. Сході.
4. Ми можемо організувати акти саботажу на Великій Україні з метою не дозволити знимати воєнні частини і пересовувати їх на Дал. Схід.
Очевидно, що в ніякому разі не треба перебільшувати наших можливостей, а триматися рямок реальності” .
Останні слова В.Колосовського одразу ставлять все на свої місця. Якими б не були стратегічні плани, але доводиться виходити з можливостей і реального стану справ.

Останнім часом, через політику асиміляції українське населення Далекого Сходу швидко зменшується. Ця тенденція наглядно виявилася в даних російського перепису 2002 р., згідно з якими чисельність українців у регіоні, порівняно з підсумками попереднього перепису 1989 р., скоротилася практично вдвічі – з 543 438 до 256 378 осіб. Відповідно, приблизно вдвічі зменшилася і частка українців у населенні регіону - з 7,9% в 1989 до 4,4% в 2002 р.

Ми, мешканці України, повинні знати і пам'ятати тих героїв: Юрiя Глушко-Мову, Бориса Хрещатицького, які на іншому кінці континенту боролися за Україну. Ми не повинні забувати про тих українців, а навпаки, усіляко їм допомагати, щоб вони не забули хто вони є. Офіційна українська влада також повинна сприяти відродженню українців Далекого Сходу. Але не ця. Не ця, яка паплюжить наших героїв, зневажає нашу мову свята і традиції. Ця влада ладна сама перетворити Україну у суб'єкт федерації. Тільки патріотична влада, я б навіть сказав націоналістична, здатна відродити та консолідувати українство, як у самій державі, так і поза її межами. Не забувайте, що ми є українці, пишайтеся цим!!!