КАМАСУТРА ПО-УКРАЇНСЬКИ Обряд "подарування дівкою" - це коли всі чоловіки роду, у який іде молода дівчина, кохаються з нею. А колись могло бути у сім’ї по 12 братів!                 Так, принаймні, стверджує Олександр Виженко, який дослідив сексуальне життя наших предків і нещодавно видав книгу "Україна кохання", яку вже охрестили "українською камасутрою". "Це наукове дослідження, якому я присвятив 15 років життя", - каже автор. Найбільше про інтимну сторону наших пращурів розповідають стародавні пісні, стверджує письменник. Він вивчив 20 пісенних збірників, у кожному з яких є по 400-500 пісень.       От щоб по-вашому могла означати така пісня:      "Ой нема у світі кращого над Івана понад нашого.       Причепив жорна та й до пояса. А сам полетів аж під небеса.      І крупу мелить, і кашу варить,      І кашу варить, і живіт парить,      І живіт парить, і живіт гоїть..."      Насправді у пісні йдеться про здорованя Івана. "Причепити жорна" означає взяти вагу або підняти жіночі ноги. "Молоти крупу", місити та варити кашу означає добре збуджувати жінку (горщик з кашею - жіночий статевий орган, а ложка - це чоловічий пестун). "Живіт парити" означає, що зверху повинно бути ще одне тіло (українське прислів’я переповідає: "живіт на живіт - і голова не болить").      — Ви думаєте, що я божевільний. Я просто добре знаю українські символи, — заявляє автор.      У книзі письменник згадує аж 36 назв статевого акту: "везти дуба", "гнути санки", "дати джмеля", "забити рибу", "спіймати бобра"...      Чоловічий дітородний орган наші багаті на уяву предки називали: квітуча оздоба, яринець, бомко, бандура, вабик, варган, малий бог, свистілка, соромок, хабальник, цюцюрка. Жіночі статеві органи звалися бандурка, блягузниця, вістя, дзюндзя, живиця, кітка, навка, намистина.      Олександр Виженко переконаний, що українська "камасутра", себто народна творчість, краща за індійську. Насамперед - неповторними образами і великою кількістю алегорій та метафор.

  

                                                           ЖМИ НА СИНИЙ ТЕКСТ НА КАРТИНКЕ

                                 

Для меня это место как парк или клуб,
где людей оживленное множество,
хоть не вижу ни глаз, ни движения губ,
лишь картинок статичные рожицы.
Но за ними вы все, со своею судьбой
и характеры  всякие, разные...
И умен и талантлив здесь каждый любой
и по своему может рассказывать.
Я не знаю, как можно связать это все
постройнее с сюжетною линией,
просто нравитесь мне, честно вам говорю,
это разностей сверхизобилие.

Уже несколько лет занимаюсь волонтерством. Нравится мне это дело. Помогаешь другим, тебя за это благодарят. Чувствуешь внутреннюю ценность, и понимаешь, что не все у меня так плохо, как  кажется. Через волонтерство я больше узнал про то, как заниматься сайтами и всей этой проблематикой. "Мой", уже можно сказать родной, сайт: http://sfp.org.ua/ Постоянно думаю о его обновлении, и развитии. Хочется сделать поинтереснее. Еще хочется, что бы люди, заходя на сайт, поняли, что тоже могут помогать другим.

Но совсем недавно, мой друг Андрей ввел меня в еще более детальную информацию про сайты. Он его разрабатывал, и сейчас во многом помогает. Рассказал про джумлу, и дал хорошие советы, как в ней работать.  Сам он работает: http://mcsite.com.ua/ . Может кто-то прочтет, да помощь найдет!

---

...грався я з одним сайтом, є ідея чом би не реалізувати і, як чорновий варіант, вкинув його в інет для апробації так би мовити...))) Тупо хост безкоштовний, але хороший для цього діла. Вчорашнє тестування певних плагінів призвели до купи не вельми культурних слів на адресу їх роботи, і десь пів на першу ночі влягся спати. Сайт закрити  забув. Як кажуть двері настіж. Безпеки нуль - і так кому воно ото тре його зламувати. Правда самі хостери теж безпеку становлять через використання певних речей (не завжди це пов`язано з порно чи іншими подібними штуками).

З самого ранку подався на роботу знову забувши закрити. Під вечір заходжу сьогодні на сайт, а там опаньки гості )))    ... радості їх певно хватило б на Титаніка... треба ж супер сайт крякнули...

в стилі "быйтеся нас - ми великы ы страшны..." г-г-г - ржу до цих пір 

а ну іще типу автограф...

---

Ну, що скажеш якби, діоди-діодами... правда тепер мені купу паролів тре переінакшувати по всяких сайтах... поки туди не добралися

...а на платний хостинг таки перейду, як ніяк аналогів в Україні поки такому сайту нема

---

А у вас як там справи з цього приводу?

                                                     Волшебство моря. Для детей.

Что такое онлайн-опросы?

Участие в опросах означает, что Вы время от времени будете получать на e-mail приглашения принять участие в опросе и заполнить анкету на сайте опросов. Вопросы будут касаться Вашего мнения по поводу различных продуктов и услуг. Вам просто надо открыть ссылку, присланную по почте и выбирать варианты ответов на предложенные вопросы - ехать куда-либо или встречаться с кем-то вам не придётся. Оплата за опросы производится сразу после обработки результатов опроса. Вы сможете прервать свое участие в опросах в любое время, когда пожелаете, или отказаться от участия в том или ином опросе, не объясняя причин.

Платные опросы – новинка сезона

Один из законов жизни гласит, что всегда найдутся умники, желающие нагреть руки на популярных новинках. Так было во время повального увлечения экстрасенсами, затем была эра МММ. Примеры можно приводить до бесконечности. Сейчас модной новинкой является проведение он-лайн исследований или платных опросов. Что это такое? Буквально на каждом рынке разворачиваются настоящие конкурентные войны за покупателей. Компании тратят миллионы на рекламы и продвижение. Чтобы эти суммы не прошли мимо цели, они заказывают исследования, в которых пытаются выяснить отношение своих потенциальных клиентов к тем или иным моментам работы компании. Опросы платные. Средняя цена участия в небольшом платном опросе – 1$. Буквально за несколько минут можно заработать доллар. На больших опросах можно заработать 5$ за 30 минут.

На этом и наживаются отдельные Интернет-проныры, которые предлагают за 100$ купить пакет-каталог компаний платных опросов, а так же различные программы или электронные книги, помогающие в заполнении опросов. Самый распространенный аргумент, что вы за 100$ покупаете пакет, с которым можно заработать до 75$ в день. Звучит заманчиво, правда? Не поддавайтесь на это! Одним словом, люди делают бизнес на продаже воздуха и котов в мешках.

В чём тут подвох?

1. Просто запомните: всегда, когда вам предлагают работу, но предлагают сначала заплатить за что-либо - вы просто потеряете деньги, так и не получив работы.
2. Все, подчёркиваю, все эти компании, можно найти в любом крупном буржуинском поисковике минут за 20. Вам потребуется только форма поиска от Google (находящаяся чуть выше этой статьи, справа) и ключевые слова вида: "Survey Panel", "Paid Surveys", "Free Paid Surveys Directory", "Best Paid Surveys Panel" и прочие. Вариантов может быть множество, вбейте их в строку поиска. Найдете большое число компаний платных опросов, а так же форумы, где буржуйские коллеги эти компании обсуждают. При условии знания вражьего языка из них можно почерпнуть много ценной информации. Подсказка для тех, у кого проблемы с буквами чужого алфавита: "Paid Surveys" и есть платный опрос, а "Survey Panel" - компания проводящая платные опросы.
3. Итак, вы приобрели этот чудо-пакет... Вы зарегистрировались во всех компаниях и ждете опросов. Проходит день, другой, неделя, месяц. Опросов нет! Или есть, но 2-3 за весь месяц, стоимостью 1-2$ каждый. А где же обещанные 75$ в день???!!! Надули? Облапошили? На самом деле вовсе нет!!! Компании действительно проводят опросы и фокус группы, за которые платят обещанное вознаграждение. Только иностранные маркетинговые компании, в основном, интересует мнение американцев и европейцев – основных потребителей исследуемых товаров или услуг. Поэтому и опросов гражданам других стран приходит в сотни раз меньше.
4. Само количество предлагаемых сотен ссылок уже должно настораживать. На самом деле крупные мировые маркетинговые компании, проводящие международные опросы и выплачивающие за свои опросы деньги (а не лотереи, подарки и т.д.), можно пересчитать по пальцам.
5. А почему бы не зарегистрироваться во всех этих компаниях американцем, скрыв своё положение в сети и указав большой уровень дохода? Не всё так просто. Американские компании выплачивают вознаграждение чеками, отсылая их на адрес, указанный при регистрации, так уж у них принято. До недавнего времени, используя специальные фирмы, можно было получить адрес в Америке с автоматическим обналичиванием чеков, приходящих на него. Но теперь... В апреле этого года были приняты поправки к Patriot Act, американскому закону о борьбе с терроризмом. И помимо прочего была существенно усложнена процедура обналичивания чеков.
   В результате несколько контор по обналичке бесславно сгинули, остальные закрыли услугу, в том числе и интернет-банк RuPay. В связи с вышеизложенным, забаве под названием "заработок на опросах как американец" похоже, пришёл кирдык, ибо:просто не осталось фирм-обналичиков;получить американский адрес без предъявления документов уже нельзя. Усы, лапы и хвост за документы больше не прокатывают.

Вот такие пироги с котятами.

www.oprosy.info

[09.04.2010 19:06]  Маша Міщенко “Волинська різанина” – виставка правди, напівправди та відвертої брехні

Інформація про відкриття у Києві виставки “Волинська різанина: польські та єврейські жертви ОУН-УПА” широко рекламувався в пресі, навіть на УНІАНі висіло оголошення про її відкриття.

Було зрозуміло, що йдеться про Волинську трагедію, одну з найбільш драматичних сторінок українсько-польського конфлікту, але дещо різала вухо назва. Науковці та інтелігенція України та Польщі змогли примиритися на цій важкій історії, Україна та Польща спільно видали сім томів документів, у тому числі й щодо подій на Волині. Ці події називають трагедією, драмою, селянською війною, але не різаниною... Тому оця червоно-чорна реклама відштовхувала.

Я подзвонила Володимиру В’ятровичу, колишньому директору архіву СБУ часів президента Ющенка, який відкрив цей архів для громадян України та науковців світу і якого було звільнено з приходом до СБУ нового керівника Валерія Хорошковського, головному фахівцю у темі ОУН-УПА (нема в Україні людини, яка б увібрала більше, ніж він документо-годин на тему ОУН–УПА) і запропонувала йому подивитися разом цю виставку. Володимир В’ятрович сказав, що він вже її дивився, але згодився провести мені додаткову екскурсію...

– Володимире, то чому вас звільнили із СБУ? СБУ закрило архів від зайвих очей і тепер займатиметься не інформаційною безпекою, а чимось приємнішим, наприклад, безпекою газових потоків пана Фірташа? – запитала я натякаючи на стару справу, коли рік тому у якості заступника СБУ Валерій Хорошковський боронив РосУкрЕнергівський розмитнений газ, право власності на який нібито було переоформлене на уряд України.

– Це було прогнозоване звільнення, - дипломатично відповів В’ятрович. - Хоча шкода, найголовніше, що цікавить Росію: історія, її версія історії. Єдиний спосіб проти нав’язувань та провокацій було: відкрити архів. До речі, поки вас не було, до мене підійшли охоронці, попросили перевірити сумку.

На другому поверсі Українського дому нас знову зупинила охорона (як з’ясувалось пізніше, співробітник міліції), яка хотіла подивитися в сумку В’ятровича.

– Шукаємо пояс шахідки? – продемонструвала я свою сумку та посвідчення журналіста. – Чи коктейль Молотова?

Охоронець тяжко зітхнув та пропустив нас.

Ми зайшли в зал, де були розвішані експонати, стенди, із надписами жертв та фотографій. Вглибині залу постійно крутили документальний фільм, де розповідали про жорстоких українців.   

– Дуже цікава назва. Виставка називається “Волинська різанина: польські та єврейські жертви ОУН-УПА”. Давайте розберемо назву, - запропонував В’ятрович. - “Волинська різня”, це термін який використовується польськими істориками та публіцистами до подій літа 1943 року, коли польсько-український конфлікт сягнув апогею, коли були масові випадки вбивства цивільного населення, як з польського так і з українського боку, і це тривало до літа 1943 року. Виставка ж реально стосується періоду 1941-1947 років.

Це - не єдина невідповідність заявленому буклетові. Крім того, тут пишуть про єврейські жертви ОУН-УПА у волинській різанині. Нагадаю, що волинська різня, це є липень 1943 року, тоді коли знищення єврейського населення німецькими окупаційними силами було завершено. І тому казати про нібито участь ОУН-УПА у знищенні євреїв було безпідставно. 

Ми підійшли до стендів, і Володимир В’ятрович звернув мою увагу на таке.

- Назва виставки “Волинська різня”. Натомість, ми бачимо стенди, які на чотири п’ятих представлені не Волинню. Це Галичина, Надсяння та інші землі. Подивіться, який територіальний принцип взято за основу виставки. Береться територіальна одиниця і по ній на стенді розміщається той чи інший матеріал. Але за основу взятий не той адміністративний поділ, який був у 1943 році, саме коли був конфлікт, і не 1945-47 роки, коли конфлікт продовжувався. Тобто це не радянський або німецький поділ. За основу взятий адміністративно-територіальний поділ Західної України до 1939 року. Тобто вони підкреслюють, що Львів - це Львівське воєводство, що Бібрка - це Бібрський повіт Львівського воєводства, нагадуючи, що це землі Польщі.

Цю виставку не представляють поляки, її представляє невелика маргінальна частина польського суспільства, яка не сприймається самими поляками. Це люди з так званого Кресов’яцького середовища, які вимагаються повернення територій України до Польщі. Тому мені дивно, що ця виставка відбувається за ініціативи народного депутата України Вадима Колєсніченка. Нардеп України з Криму привозить до Києва виставку організації, яка висловлює свої претензії до України. Це вже мало би бути підставою для вивчення СБУ.  

Я помітила, що до нашої розмови прислухаються. Молоді люди із фотоапаратами, трохи старші жінки та чоловіки слухали мого супутника уважно. Охоронці особливої зацікавленості не виявляли. Не виявляли і агресії. 

– Виставка містить правду, напівправду та відверту брехню, - розповідав Володимир В’ятрович. -  Правда полягає в тому, що був жорстокий польсько-український конфлікт. Правда полягає у тому, що справді жертвами конфлікту з обох боків було цивільне населення.

Правда полягає у тому, що більше постраждало польське населення, бо воно становило меншість на території Західної України. Напівправда, у тому, що постраждали лише поляки. Напівправда, у тому, що тут нема інформації про українців, які стали жертвою польсько-українського конфлікту, жертвами підпілля чи своїх сусідів поляків. Неправда у тому, що нібито метою конфлікту було поголовне винищення польського населення. А існуючі документи не підтверджують того, що комусь ставилося завдання від командування УПА про винищення поляків. Ніхто такого наказу не давав, таких документів нема, такого наказу не було.

Я розглядала фотографії. На них - герби міст Західної України часів Польщі. Цікаво, що як мінімум третину фотографій становлять саме такі: костелів та пам’ятників архітектури, які не мають безпосереднього відношення до періоду цієї війни.

– Зверніть увагу на ці таблиці, що містяться всередині стенду та слова, на стенді, що організатори мають документальне підтвердження кількості вбитих поляків, - продовжив Володимир. - Ким та чим підтверджені ці цифри та фото – незрозуміло. Далі, подивимося цікавий переклад з польської мови. (Ми стояли біля виставки Бібрського повіту). Польською написано: “лічба замордованих”: (тобто кількість замордованих всього у цьому містечку) - 959. З них “установльоні назви” (визначені імена та прізвища жертв - 420. У перекладі українською та російською, який подається нижче, разом загиблих, виходить 1750 людей (а не 959, як у польській версії), у тому числі 959 – кількість встановлених жертв (хоча у польській версії – 420). І таке поводження з цифрами і на наступних стендах, які демонструють кількість жертв у повітах. Це, як на мене, аморальне бажання організаторів позмагатися, у кого більше жертв. А тепер давайте подивимося фотографії біля стенду Львів, - ми пройшли далі. – Це фотографії подій у Львові влітку 1941 року, коли відбулися погроми єврейського населення. Чомусь ці жорстокі події вплетені у контекст українсько-польського конфлікту. Тут чомусь фотографії підписані, що це “глумління українських фашистів”. Такі фотографії є у Львові. Але на підставі чого зроблені висновки, що це українські націоналісти? Нема жодних підстав стверджувати, що це робили ОУН-УПА. Ще більш брутальним є використання фотографії з площі перед тюрмою. Ці  жертви, люди вбиті НКВС, і це були українці. І демонструвати вбитих українців, видаючи їх за поляків, постраждалих від конфлікту - це також аморально.

Повз нас пройшов нардеп від Партії Регіонів Владислав Забарський, одягнутий у все чорне. Чекала, що він захоче подискутувати з В’ятровичем, все ж таки він у минулому випускник Сімферопольського вищого військово-політичного училища, офіцер з правової роботи, зрештою, слідчий Генпрокуратури. Але він не захотів дискутувати, знайомився із експозицією.

– А ось ще один стенд – вбиті польські професори, - знову звернув мою увагу мій екскурсовод, - Протягом тривалого часу існував стереотип про те, що польські професори, нібито знищені німецькою владою після приходу у Львів, що до цього причетні, чи то Нахтігаль, чи то українські націоналісти, але польські науковці у дослідженнях вже давно спростували цей міф. Вони показали, що ані Нахтігаль, ані ОУН-УПА не причетні.

Тут до нас підійшов старенький вже пенсіонер із сумочкою.

– Хлопці, дівчата. Та що ж це робиться? Це, може, виставку Табачник робив? – спитав він.

– Ні – Колєсніченко. А ви прийшли виставку подивитися? – запитала я.

– Я пенсіонер - Валерій Павлович. У мене тато – українець, у армії Людовій воював. А мама – німкеня. Ну що вони тут таке показують? Ну все було, і вони вбивали, і ми вбивали. Та чого оце розпалювати? – запитував дід.

У цьому виставковому залі постійно крутиться кіно, де великим планом черепи, штабелями -  кістки загиблих, та історії про те, як українець зарубав своїх жінку та дитину, бо вони були поляки.

– Знаєте, у Вашингтоні ані в "музеї індіанців", ані в Історичному музеї немає жодних згадок про винищення корінного населення Америки - погодилась я.

Тут на великому екрані якась жінка казала, що росіяни теж проводили “деполонізацію”, вони вивозили поляків до Сибіру, і робили це більш м’яко, аніж українці у 1946 році.

– Та невже у Сибіру краще ніж вдома? – здивувався наш літній співрозмовник.

– Це також неточність. У 1946 році їх виселяли не українці, а радянська влада. Очевидно, що деяким росіянам цікаво закцентувати саме на українсько-польському конфлікті, ніж на тих жертвах, які понесли поляки від радянської влади. Від радянської влади поляки втратили мільйони своїх громадян. Це бажання приховати за чужими гріхами свої гріхи, значно більші.

  Воловец и Воловецкий район

 

Воловецкий район — самый маленький из всех районов области, но, не смотря на это, также и одно из самых красвых мест Закарпатья. Окруженный горными лесами, всегда гостеприимный, Воловец с каждым годом встречает все новых любителей прекрасного. Это и спортсмены (Воловеччина — излюбленное место пара и дельтапланеристов, велоориентировщиков), и просто путешественники, жаждущие хоть ненадолго окунуться в волшебный мир закарпатской природы... Совсем недавно весь район праздновал выдающуюся для жителей дату: Воловцу исполнилось 575 лет. Приуроченный к юбилею, тут прошел «Праздник коломыйки», который посетили и заграничные гости. Действительно, первое упоминание о Воловце встречается в письменных документах 1433 года, а вот археологические находки датируются... II тысячелетием до нашей эры! Происхождение названия поселка имеет две версии. Первая утверждает, что Воловец начали называть именно так из-за речки Воловчик; вторая же версия указывает на место, где зимовала большая рогатая скотина (волы) с полонии. Кроме того, как свидетельствует история, именно на территории Воловецкого района началось европейское расселение венгерского народа. В далеком IX веке племена венгров во главе с вождем Арпадом перешли Верецкий перевал и пришли в Европу. Вот уже долгие годы Верецкий перевал — священное место для любого патриота Венгрии; здесь каждый день можно увидеть автобусы с туристами. Большинство венгров считают священным долгом попасть к памятнику, установленному на перевале: для них это — символ зарождения нации. Монумент этот исполнен в виде каплицы и состоит из семи валунов, которые символизируют семь объединившихся для похода племен. Также памятник — это символические ворота между Востоком и Западом. Кроме того, на Верецком перевале установлен еще один памятник — погибшим защитникам Украины. Как утверждают старожилы, в 1939 году недалеко от места памятного знака были расстреляны воины-защитники Карпатской Украины. Точных исторических сведений про эти события нет, поэтому правду устанавливать придется историкам. А пока они разбираются в загадках прошлого, закарпатцы в знак благодарности и уважения приносят к памятнику венки... Верецкий перевал географически разделяет Львовскую и Закарпатскую области, с его высоты в 930 метров над уровнем моря открывается великолепная панорама горных хребтов. Отсюда можно увидеть горы Пикуй, Острую и Ровную, а также гору Темнатик, на вершине которой установлен православный крест. В солнечную погоду огромный крест величаво возвышается и, кажется, будто он подпирает небо. Но когда над горами собирается дождь, он исчезает в грозовых тучах. Наивысшая гора Воловецкого района — Стой (1681 м над уровнем моря). Ее вершина — почти горизонтальная площадка диаметром до ста метров, тут установлена железобетонная памятная стела. Здесь же находятся остатки стационарной радарной установки, действовавшей во времена «холодной войны». Сохранились в районе и памятки древней архитектуры, в частности, деревянные храмы в селах Гукливый и Быстрый. Уникальный Святодуховский храм с колокольней, возведенный в XVIII веке, — главная достопримечательность Гукливого. Здесь находится и старинная рукопись — документ, известный под названием «Гукливская летопись». Согласно с записью в «Гукливской летописи», иконы и внутренняя роспись сделаны немецким мастером в 1784 году. Эта роспись является одной из немногих, что сохранились до наших дней в деревянных храмах Закарпатья. На Воловеччине есть несколько необычных заповедников, в их числе и флористический «Пикуй», где охраняется много ценных редких растений. Памятник природы «Высокий Камень» славится тем, что его склоны — наивысший в Карпатах ареал дуба скального и сосны черной. Множество реликтовых растений, встречающихся в здешних горах, занесены в Красную книгу и охраняются законом. Во всей Украине известен форелевый рыбник «Оса» с форелевым инкубатором, который уже долгие годы «зарыбнивает» водные артерии Воловеччины; живет радужная форель и непосредственно в речках: они тут быстрые, хрустально-чистые и по-горному холодные. В районе разведаны 7 минеральных источников, самый известный из них — в урочище Занька; долгое время здесь работали купальни. Неимоверно богата Воловеччина дарами природы: тут растет сладкая горная малина и земляника, антрацитовая черника и ежевика, лесной орех, грибы... А еще местные жители производят по своим, только им известным тайным рецептам, специфический сыр — брынзу. Сыр этот делается из овечьего молока и, по преданию верховинцев, дает мужскую силу. Конечно, брынзу сегодня можно купить и в магазине, но, поверьте, она никогда не сравнится с той, сделанной умелыми руками воловецких хозяев. Красота верховин, целительный горный воздух, непокоримое торжество природы привлекает в район любопытных туристов. Для них в Воловце открыт лечебно-оздоровительный комплекс «Плай». В Жданиево принимает гостей «Форель». Тут на базе комплекса функционирует горнолыжная трасса длинной в 800 метров и открыт пункт проката туристического снаряжения. На высоте 700 метров, возле подножья хребта Боржавские Полонины на опушке елового леса, расположилась турбаза «ДУМКА». Зимой тут работает подъемник в 400 ме­тров, круглогодично организовываются пешие прогулки и автобусные экскурсии. Вот уже больше десяти лет на Воловеччину - в пансионат «Смеричка» — на лечение прибывают жители регионов, пострадавших от радиации после чернобыльской беды. В Беласовице открыт комплекс «Пикуй», где можно и на лыжах покататься (подъемник — 400 метров), и на экскурсию по горам отправиться, и просто отдохнуть от городской суеты. Воловецкий район удивителен и красив, сказочен и привлекателен: приехав сюда однажды, не хочется уезжать. Туристы из больших городов говорят, что закарпатцы живут в раю, и неудивительно. Поднимаешся на Великий Верх, на Стой, и понимаешь: сказка уже здесь, она реальна. Сказка — это вот эти таинственные горы, сверкающе-чистые речки... воздух, которым невозможно надышаться.., небо, на которое нельзя наглядеться.., черника, после которой оставляются следы на руках .., стройно-зеленые ели, дарящие покой и необъяснимую трепетную радость... Поэтому, если вы устали от постоянного гама и суматохи города, приезжайте на Воловеччину и познакомьтесь с настоящей, живущей здесь сказкой!