хочу сюди!
 

Анастасия

41 рік, риби, познайомиться з хлопцем у віці 42-48 років

Замітки з міткою «почуття»

Продовження???





Три дні. Пройшло три дні після того як він повернувся з дачі. Три дні він її не бачив... Ці три для мене текли наче вічні, така ж вічність як і з нею. Але та вічність була сповнена почуттів, бажання, все цілого злиття наших почуттів.
Я боявся. Боявся що після всього що відбулося вона осмислить і більше не зустрінеться зі мною. І ось сьогодні роздався дзвінок... Це була вона. Я взяв трубку і почув тишу... те що я зробив я зрозумів через кілька хвилин... Я сказав "приїжджай" і поклав трубку. Я чомусь навіть не сумнівався вона буде в мене менше ніж через пів години.
Я пригасив світло - в кімнаті утворилася темрява, але розсіяна світлом - можна було побачити все, але лише в обрисах, а от цент кімнати був освітлений краще...

Дзвінок  двері - мене трясло від страху і бажання. Я заспокоївся, принаймні зовнішньо, і відкрив двері. Вона зайшлі і дивилася в підлогу - було видно що вона не знає з чого почати. Я заспокоївся і знову відчув ті почуття: Сильний, спокійний, ніжний... в мені знову з'явилася впевненість і рішучість...
Я підійшов до неї, від її волосся пахло вологою - схоже вони навіть не встигли висохнути. Я ніжно, але спокійно і впевнено сказав: "Іди в кімнату, стань в її цент і роздінься, закрий очі і склади руки за головою". Я не бачив її очей, але відчув що по її шкірі пройшла хвиля заспокоєння і збудження.

Я зачекав декілька хвилин, зайшовши до кімнати я застив в німому захваті... знову, знову я я любувався її тілом, її лініями і формами. ЇЇ соски торчали - вона була збуджена, але покірно стояла посеред кімнати...
Вона повернулася в мою сторону - я тільки зараз почув своє дихання, сильне, збуджене. Я швидко перевів дух - я маю бути впевнений і твердий, а вона має відчути цю силу.

Я провів язичком по її хребту - її дихання стало більш частим... мої руки погладжували її бедра з внутрішньої частини, а язичок блукав по її спині...
Я зав'язав їй очі, взяв її руки і зв'язав їх перед нею, шепнув на вушко: "роздінь мене". Я відійшов на крок назад  - вона явно була схвильована... Потягнувши руки вперед вона доторкнулася моєї рубашки, почала розщіпкати її і водити руками по моєму животу... потім вона перейшла до штанів.... труси... я стою голий, а вона трохи відійшла і завмерла - я ж просив її лише роздягнути мене і вона правильно зробила, але я хотів дати їй сьогодні трохи свободи. Я стояв і мовчав - через декілька хвилин вона нерішуче протягнула руки і взяла мою тверду плоть, я продовжував стояти. Зрозумівши що я не проти вона почала діяти - я не заважав, не скривав задоволення - мені було дуже добре!!!!... Оргазм...
Тепер я взяв ситуацію в свої руки, в прямому сенсі... Я підняв її на ноги, завів руки за голову, а вільним кінцем мотузки обв'язав її груди. Прив'язавши до щиколоток по мотузці я потягнув їх в різні боки і одну прив'язав до ніжки шкафа, а іншу до ліжка - її ноги були широко розведені.
Підійшовши з заду однією рукою я взяв за горло, а іншою почав ляскати клітор... Ока з горла поступово спускалася нижче -  до сосків, нижче - пупок,ще!!! вже обидві руки займаються її клітором і губками...
Її стони наповнювали темряву розумінням, почуттям - кімната наповнювалася сенсом...

Коли з ранку, вона ще спала в моїх обіймах - я дивився на стелю і задумувався що в цьому місті будуть чудово дивитися 4 крюка для мотузок...

Свіча кохання. Вінок сонетів 7.

Дві наші тіні на стіні -

Я пристрасно тебе кохаю...

Мов у гойдливому човні,

Про все на світі забуваю.

Зринає в золотім руні

Чуття всевишнє, спалах раю...

У тім немислимім вогні

Мелодія іскриста грає.

Вона живить і обпікає, Як цвіт жаріє на губах,

І недвозначно натякає:

Любіться впарі при свічках!tost

У шибку бється ранок-птах -

Зі свічки віск у ніч стікає...

Так народжується вулкан

 

Так народжується нищівне, нестримне, жахливе виверження вулкану, прекрасне в своїй стихійній красі.

Ще зовні ледь примітне, воно свідчить про себе лише легким нуртуванням, прихованим глибоко-глибоко; це – слабко відчутне пульсування надр, яке посилюється. Це перейми полум’яні , гарячі; вони народжують вогонь. Вогонь спустошливий, невблаганний; він причаровує око, викликає зойки розпачу та захоплення. Це – сама сутність, сама таїна непізнанних глибин, які ненадовго себе відкривають в повній силі, залишаючи потму руїну…

Кохання – вулкан, кохання – потужний вир шаленіючого полум’я, яке знищує. Знищує, якщо ним неможливо нікого обдарувати, якщо його як дарунок щедрий, найкоштовніший, відкидають. Воно переповнюється саме собою, вихлюпує свої хвилі назовні, вибухає, розкидаючи уламки та бризки пекучі, спопеляючі… І вмирає… вмирає… конаючи жаринами кволими та жалюгідними….

наиисано 26.10.2009

© Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №11109270290

За обрій літо.

За обрій сите літо закотилось,

Заплющило повіки, розімліле.

Ніч синьо-зоряна осіння опустилась…

ЖаринкиМріїПристрасті дотліли,

Лелітками у вирій відлетіли…

 

17.02.2010

 

Copyright © Stepans’ka Marina (SMG)



До зустрічі

 

«До зустрічі!» - із вуст в уста цілунком.

Очима красномовно: «До побачення

за мить? за рік? за вічність цілу?..

«Чекатиму! В моєму серці ти віднині

«Час птахом пролетить. До зустрічі за мить


 

24.12.2009

Copyright © Stepans’ka Marina (SMG) All rights reserved


Весна і кохання.

І весь світ мені не чути,
Через білий, радіо, шум,
І нікого не бачу,
Тільки її.
І ніхто не відкриє двері,
Щоб спіймати хвилю
І ніхто не відкриє вікно,
Щоб побачив я сонця світ.
А очі її наче зорі,
Що зеленим світять в пітьмі,
А полум’я волосся,
Гріє душу, навіть в морозний день, мені.
Мене оточують друзі,
Чи може все ж я на самоті?
Я дуже люблю свободу,
А чи зможу я бути з кимсь?
Можливо я не знаю чого я хочу,
Можливо не дам щось в замін,
Та знаю я точно - кохаю,
ЇЇ І ЛИШ ЇЇ!!!!!!!!!!!!


Дівчина якій я це написав зрозуміє що це їй )))) Сонечко - я тебе люблю!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

Коли вибач казати запізно...тим, хто чекає 14 лютого не читати..

От пройшло вже півроку як я сам. За чотири роки стосунків я навчився багато чого вибачати, я б навіть сказав ми навчились просити пробачення. Сотні разів ми думали, що все скінчилось, але кожного разу знаходили в собі сили зробити крок назустріч. Неважливо, що хтось робив це першим, відповідь завжди була однакова: "Прощаю!" Та й судити когось одного неправильно, напевно завжди є доля провини кожного, тим більше , коли знаєш один одного як п'ять пальців. Але якось тоді, коли вже здавалося, що нічого в наших стосунках не зміниться, а може саме через це воно і сталося, на черговій напруженій нотці наших стосунків, я сказав: "Кінець".

Тоді, ясно що я сам навіть серйозно цих слів не сприйняв. Я знаю, і тоді знав, що достатньо сказати було слово "Вибач", як все би залишилося на своїх місцях. Але це слово так і завмерло в очікуванні.

Я чекав на нього день, потім другий, знаю, що Вам здається це неправильно. Але я на нього чекав і нічого не робив натомість не тому, що я вирішив її зламати, я просто відчув, що мені важко сказати "Прощаю!" Саме тоді любов, яка до цього часу мала купу (говорю спеціальними термінами, але тут ви поймете) мікротріщин, не витримала внутрішнього напруження. Вона розсипалася на маленькі друзочки, які перетворилися в моєму серці, в моїй пам'яті на приємні спогади, на все хороше, що ми пережили. Все погане (всі тріщини), що руйнувало наші почуття зникло, але я і Ви знаєте, що коли почати це все збирати разом, воно вже не стане навіть примарною видимістю того цілого, що було колись.

Зараз наші життєві шляхи іронія долі переплела, я знаю, що ще довго ми будемо бачитися. Я бачу (як я знаю кожен її рух, кожну тінь емоції на її лиці), що вона ще досі надіється.

Я говорю їй, що треба змінювати життя, вона в мене горда, вона на людях з цим абсолютно згідна, але я-то знаю, що це гра. Мені її шкода, але казати: "Вибач" запізно...

Непереборний Ти

 

Нестерпний біль і радість позахмарна; 

 

А сльози – не в очах – як метастази. 

 

Непереборний Ти… Любов - безкарна… 

 

Геть! Чи ввірвись! І вбий відразу… 

 

 

 

28.03.2012 

 

Свидетельство о публикации № 10127

ВІн та вона

Диптих

Удвох


Коханий, ближче! Так!.. Торкнися!

Мій шал з твоїм вогнем – зіткнися!

Поринь! Все глибше…Твоє тіло

В мені… Тримайся! Шквал! Цунамі!

Химера? Сон? Невже це з нами?!

______________________________

Удвох - Ми - Всесвіт! Полетіли!..


 


Ти


Ледь-ледь з гірчинкою духмяна кава.

Солодкий шоколад - він тане на вустах.

Медовий персик, що стікає соком.

Жар невгасимий - суміш прянощів зі Сходу…

Мої ти насолода й біль, кохана!


17.02.2010


Copyright © Stepans’ka Marina (SMG) All rights reserved


Свіча кохання. Вінок сонетів 6.

Перед тобою тихо каюсь,

Хоча у тім нема вини,

Що я на тонкощах не знаюсь

Любовних втіх... Мов зойк струни,

Я в безнадії обриваюсь

Стозвуччям вмерлої луни...

Та знов бажанням наливаюсь

Із висоти - до глибини...

В напівуяві, напівсні

Здіймаємось увись з тобою,

Туди , де хмари навісні

Живуть шаленою грозою...

Захоплені любовью-грою

Дві наші тіні на стіні...