Мені зозуля старість накувала

Рік Свині для мене мусив бути най вдалішим, щонайменше я так думала... А вийшов - найпереломнішим - стільки насправді доленосних рішень як цього року я за такий короткий час ще не приймала... Я дуже багато втратила цього року - кохання, мрії, перспективи, декого з друзів...Проте як виявилось цим самим - здобула ще більше...І я зараз хочу подякувати минулому року за те, що він був саме таким - важким, несподіваним, неоднозначним, але таким щедрим...

Ой скажіть же люди добрі – всі, хто мене чує: Чи то правда, що в країні лиш ВОНА працює? Може правда, може брешуть, чи просто пліткують: «Вся країна байдикує, а одна працює». А хто в цьому сумнівався -хай ся не дивує – Бо на кожнім стовпі пише, що вона працює. А хто цьому не повірив Потім пошкодує. Бо як прийде – всім покаже... Як вона працює. Люди добрі, дайте раду, хто і як міркує: Можна всім не працювати, як вона працює? Те що долар подорожчав – хай вас не турбує. Бо нащо вам ті доляри як вона працює. Усім людям зробить добре – гривень надрукує, Та й роздасть усім по «тищі» бо вона працює. А що сонце в небі світить чи вітер бушує.

То усьо її робота, то вона працює.

Меня до жути удивил сюжет ее рассказа. Получается, что в комнате проходной двор! У Маши как раз налаживается личная жизнь, как раз (наконец-то!) длительные отношения с хорошим и симпатичным парнем. И на тебе! Даже теперь, когда, казалось, все препятствия ее личному счастью устранены, на пути оказались какие-то мелочи (мелочи ли?).

Долгожданные совпавшие выходные Маши и Сережи. Долгожданная стадия отношений, когда «уже можно». Долгожданный удобный вечер. Они уединились в ее комнате, так-как у Сережи дома комната проходная поскольку только эта комната нашлась для него в квартире со смежной планировкой комнат. Занялись сексом. Надо сказать, долго преодолевали стеснение друг перед другом пока решились на этот шаг.

В самый момент разгара в комнату влетела Машина мама, стала что-то рыться и искать в ее вещах, на балконе… делая вид, что все обычно. А на самом деле наверное и сама оцепенела от увиденного и просто автоматически продолжала делать запланированное…

 

- Блиииин, Маааша! – кричу укоризненно я, когда ее рассказ дошел до этого места – Ну что за бред! Ну почему у тебя в квартире будто нет твоей собственной комнаты! Что твоя мама вообще делает в твоей комнате, Маша!!!

- Ну как… - пытается объяснить стыдливо – за сахарком заходит… за медом тоже… и так просто… Мама одинокий человек. Я не могу ее оттолкнуть… Она у меня одна, и я у нее тоже…

- Именно так ты видишь своё будущее? Один на один с мамой всю жизнь?

 

Далее она поведала о проблемах с мужчиной, когда у него просто нет желания. И она его осуждает? А по-моему, кто-то просто забыл повзрослеть к своим тридцати годам, и поставить в известность своего взросления домашних.

 

Сидим как-то у Машки, (задолго до того случая с Сережей). У меня как раз в личной жизни страсти бушуют, аж поджилки дребезжат. Рассказываю сижу с нею в комнате:

 - А он такой вытаскивает свой…

В комнату вбегает Машкина мама. Я подавилась. У меня даже в пятках закололо от страха, что пожилой человек мог услышать нечто, что нельзя им слышать. Мама пробежалась вдоль комнаты на балкон, какое-то время перебирала Машкины вещи там, потом нашла что-то и выбежала так же само.

- Эм… - смотрю в ожидании объяснения на Машку. Машка пожала плечами, встала, и очень тихонько, так чтоб небыло слышно в квартире закрыла дверь. Это потом я узнала, что Машке даже дверь прикрывать плотно запрещается. В ее то тридцать лет!!! Сидит баба-красотка без детей и без мужа, в пятилетнюю маменькину дочь играется!

 

Конечно же надо ставить замок на дверь. Конечно же надо менять дверь, чтоб это было возможным. Конечно же надо научиться запираться, научиться занять свою территорию и поставить перед фактом весь мир своего права на личную жизнь, на семью, на отношения с мужчиной, рожание детей… Она согласно кивает, сама все понимает. Но жалуется «Немогу я. Немогу! Она ж одна, старенькая… Жалко ж человека!».

 

Вскоре я поняла что бесполезно болтать. И теперь, если мы меряли новые шмотки вместе, а мама влетала в комнату в момент, когда я все сняла, но еще не успела ничего одеть, то я просто ее игнорировала и делала свое. Пытаясь всем видом дать понять, что мы вообще-то чем-то заняты. Каким же удивлением было, когда эта мелкая старушка в ситцевом платье, шерстяных белых носочках (в летнюю пору), полностью седыми ярко-белыми волосами в косыночке (такая себе милая старушка из прошлого века) присела на диван, начала рассматривать и комментировать: «Та не йде тобі! Знімай! Воно тебе обтягло як сосиску!».

И она была права. Платье которое я натянула предназначалось двенадцатилетней младшей сестре.

Моя тактика игнора продолжилась.

 

Томный летний день. Две подружки собрались пройтись знойным днем в магазин и просто прогуляться. Одна красотка натягивает шорты-трусишки, другая слишком короткое платье, ведь летом можно и нужно прохлаждаться и загорать, к тому же, ноги позволяют. Только что вымытые волосы у одной свисают водопадом до ягодиц (на зависть всем), у другой беспорядочные большие кудряшки ровно подстриженные выше плеч, открывающие шею. Я даже причесываться не захотела – такие беспорядочные кудри как раз под настроение. Все такие из себя. Свежие, даже не красились – и так отлично чувствуем себя. В самый раз выйти и порвать всех внешним видом двух красавиц.

- І я з вами – как-то вдруг неожиданно и мило так заявляет крохотная седая старушка.

- Что ты там хотела в том магазине !?– раздраженно спрашивает ее Маша, намекая, что «сама куплю тебе все, что нужно». Но не тут то было! Старушка правдами неправдами привела все аргументы, что ей непременно надо с нами пойти.

- А… нормально, что мы так… - промямлила растерянно я показывая жестом короткие юбку и шорты. Мне почему-то подумалось, что мы под приказом мамы сей час должны будем переодеться в монашек. Но этого не случилось, славабогу. Тактика «игнор» была снова активирована. Если маме нравится, так пускай наслушается и насмотрится. Почему буду себя сковывать? Мне ж давно не 15 и даже не 20!

Мы гордо вырисовывали шаги немного впереди от мамы, она семенила позади. Как-то настойчиво.

Я стала разговаривать с подругой так, будто мамы и нет рядом. Надеясь, что та услышав пару крепких словец сама отдалится. Но она настойчиво шла с нами, как-то так едино, что-ли… Что я в какой-то момент даже забыла, что она морщинистая, седая, что одета как старушка прошлого века в глухом селе. Потому, что по атмосфере в компании было именно три девченки, одна из которых типичное скромное «муму», которых полно, которые привычное дело.

Я даже словила себя на том, что как с подружкой советуюсь со старушкой нравится ли ей дизайн упаковки крема в магазине. А она совсем как своя девченка махнула рукой так выразительно, типа «отстой» и сказала «та не!».

В итоге такой вот тройкой мы совершили прогулку, микро шопинг, вернулись домой, и даже смотрели какой-то фильм втроем сидя на диване.

 

В этот момент до меня начало доходить. Никакая она не старушка! Это особенности жизни наложили на ее лицо морщины, а волосы сделали такими белыми. Но внутри ее закована обычная девченка. Удивительно.

Кажется, я ставила себе задачу учить взрослеть подругу, чтоб та построила личную жизнь, вышла замуж и родила детей. Но вместо этого сама прониклась какой-то магической энергетикой старушки. Которая располагает к себе и заставляет ее принимать как свою.

 

Впоследний раз, когда я была в гостях у Машки, то застала их всех троих в комнате Машки. Огромный стокилограммовый боец Сережка, Машка и мелкая старушка втроем восседали на Машкином траходроме-диване и смотрели какой-то фильм по интернету. Несмотря на то, что у мамы есть свой телевизор, и не смотря на то, что выходные Сережки и Машки совпадают лишь раз в две недели.

 

Тогда я разозлилась на ее маму. А сейчас, после того, как подружились, мне это видится таким милым…

Хоть бы в голове этого Сережки все было точно так же понимающе. Надеюсь он не потому такой снисходительный, что ему уже все равно и собирается сваливать из жизни этой милой семьи…

 

Интересно, а на дискотеку в клуб (если вдруг захотим сходить) мама тоже с нами?

 

 

 

Буває зайдеш зранку в магазин за кавою, подивишся на весь цей совковий треш, в вигляді трендячої по телефону продавчині, яка так зверхньо каже бабусі, обираючій цукерки (дешевих 100 грамів взяти чи дуже дешевих) "Да сколько можна?! Бєрітє еті оні самиє дєшовиє" А бабуся киває головою в квітчастій хустці (ну до магазину ж вийшла в люди, тре гарну хустку) і тремтячими руками з восковою, майже прозорою, шкірою дістає з зав*язаної вузликом носової хустинки складені папірці по гривні і по дві. Починає рахувати, нервується, коли неслухняні руки впускають ту тоненьку пачку на підлогу і так запопадливо вибачається перед фарбованою вгодованою телицею "Ой вибач доню, шо то старість, не дай Бог нікому ото так мучитися, коли руки не слухаються" А "доня" ізрєкає "задралі уже, убогіє" і демонстративно нависає над прилавком склавши руки на грудях. І тебе охоплює ненависть, червона і гаряча до цих людей і до цього світу. І ти кидаєшся до бабусі, піднімаєш ті кляті купюри віддаєш їй, а поки вона намагається їх скласти до купи, ти дивлячись презирливо на продавчиню, кажеш їй крізь зуби "Кілограм цукерок, отих, самих дорогих" і вигрібаєш з гаманця всі гроші разом з дріб*язком, нещасні сімдесят з копійками, розуміючи, що ти сьогодні без обіду, без кави і без цигарок. Але та, охопивша тебе ненависть, настільки ядуча, що тобі байдуже. І ти кидаєш гривні в тарілочку для грошей, так, що вони розсипаються за прилавком. А "нєубогая" мабуть бачить, щось в твоїх очах таке, що заставляє її мовчки присісти і збирати гроші, а тоді так само мовчки відважити кіло якогось "Mousse" і подати бабусі з словами "пожалуйста". А у тебе в очах якесь червоне марево і образа ятрить серце, ніби образили особисто тебе. І ти не дивлячись ні на кого, та і не бачучи нікого, виходиш з магазину і стаєш поруч щоб вирівняти дихання і прийти в себе.
А потім хтось торкає тебе за руку. Ти повертаєш голову і бачиш молоду дівчину, майже дитину, що простягує тобі пакетик з печивом і пачку чаю "Віддайте це бабусі, мені трохи ніяково то зробити, а ви хоробра". Потім з магазину виходить мужчина у віці, з замазиними мазутом руками і протягуючи якийсь непрозорий пакет додає "І це теж віддайте". А тоді помалу виходить бабуся з пакетом "Mousse" в руках. Поволі дістає по жменці цукерок і тицяє нам усім в руки. "По моєму покійному дідові сьогодні десять років, беріть діти, помяніть його"
Тремтячою рукою ти береш ту жменьку, вкидаєш печиво дівчини в пакет мужчини і вкладаєш ручку пакету в руку бабусі. Шепочеш "Візьміть ось ще" і тікаєш, бо вже не сила тримати в собі оте неймовірне і незрозуміле відчуття, що хоче вирватись з тебе сльозами. І чуєш вслід "Молитимуся за вас діти, спасибі вам мої рідні"...
І немає вже ненависті, лише крапля образи, декілька цукерок і трішки чогось, що словами не передається.... 

або ж ЯК МИ СВОЄЮ ВІДПОВІДДЮ ЗАВОДИМО ІНШИХ В СТУПОР.....

ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ ПОДРУЗІ З ІНШОГО МІСТА

     Ну про те що АМЕРИКАНЦІ ТУПІ, вже чули багато і НЕ одноразово... та хочу їх трішки виправдати - вони просто ПРЯМІ, ПРЯМОЛІНІЙНІ. І саме анлійська мова це нам показує, адже в ній є чітка схема, для них ЛОГІЧНА ( ну і для нас теж) тобто НЕ потрібно ДОМИСЛЮВАТИ ... все чітко і ясно -  ХТО! що РОБИВ? а далі -  коли? як? і далі за описом.....
І зрозуміло, що короний вислів наш "ДА НЕТ, КОНЕЧНО!" заводить їх (іноземмців) в ступор...
Абож приклад - бабця лається на гусей - от СВИНЯЧІ ДІТИ, Ви уявіть тільки себе на місці англійця чи американця -  тобто - дивишся і бачиш гусей, а чуєш - свинячі діти???  чи вуха чистити, чи очі протирати чи мізки вправляти ....
Так,  ми вміємо ЯСКРАВО і КОЛОРИТНО зробити опис будь-якого випадку.......Ми так ЗАКРУТИМО СЮЖЕТ описами, що і співвітчизники не завжди здогадаються ПРО ЩО мова .
 В них так НЕ виходить,... вони "ОГРАНИЧЕНЫ ГЛАГОЛАМИ" і бідні вони, мені їх жалко......   і я чесно кажучи РАДА за себе що я вивчаю АНГЛІЙСЬКУ - а не УКРАЇНСЬКУ чи РОСІЙСЬКУ мови
     Ну це все я вела до чого?????????
      А?!!!! Згадала - МИ ВІДПОВІДЮ  ВВОДИМ В СТУПОР...

     Зараз буде з НАБОЛІВШОГО - ......
     Зібралась я зробити приємне своїй подрузі, вона з іншого міста нашої красивої держави,  невеличкий такий подаруночок.
     Підібрала, купила, запакувала і вирішила передати поїздом, щоб швидше вона його могла отримати і порадіти - зробити свято задовго до НОВОГО року... Та не тут то так і сталось..... Так сталось, що в запланований день відправки - я захворіла..... потім іншим разом - продовженення простуди, лихоманило та і стан ломкості неприємний - відклалась передача знову .......
     Заїхала я вже навіть на ж/д вокзал - уточнила розклад поїздів, щоб і мені було зручно відправити по часу і їй зустріти - і вияснила, що крім звичаного улбобленого поїзда є ще декілька...
  або я в 23 відправляю, вона о 7:00 зустрічає, або ж я о 7:00 відправляю і вона тоді зможе зустріти  о 12 годині.....
Проговорили по телефону - зрозуміло, що кожна з нас хоче КОМФОРТНО доїхати....
Зателефонувала 18 і попереджаю, їду відправляти сьогодні, так що вечір плануй на вокзалі бути - чую..... в нас жутка ожеледеця, я вночі НЕ виїду з вокзалу....
 Вирішили - я 19 грудня, як справжній МИКОЛАЙ відправляю подаруночок о 7:00.....
і тут все тільки починається
Завела БУДИЛЬНИКА на 5:30... честно і порядно прокинулась - чоловік був шокований таким дзвоником ... довго намагався спросоння  розгледіти СКІЛЬКИ ГОДИН і чому він ще спить ....
А далі......... мммммммммм саме цікаве - я швиденько таки промила очі... навіть каву заварила, та НЕ пила...... бо вже потрібно було вискакувати до трамваю........
І о лихо, чи він рано, чи я запізнилась - 2 хвилини, та вони стали роковими... Я на зупинку підходжу а трамвай вже ТЮ_ТЮюююююююю, без мене

Насправді, дивно, та саме я зробила замітку про "ЦЕННОСТЬ ВРЕМЕНИ" - http://blog.i.ua/user/406174/563325/ ...

     В той ранок я так і залишилась чекати наступного трамваю, до 6:45 - далі пішла до дому, бо вже не було СЕНСУ чекати - їхати 20 хвлин, а там ще малими перебіжками до поїзда  - коротше ЗАПІЗДНИЛАСЬ і знову облом.....
Вдома навіть хавалитись спати НЕ змогла... Приготувала сніданок чоловіку та обід йому на роботу - він був приємно шокований ....
     Я зателефонувала подрузі, - вибачилась, що я не відправила, вона щось спросоння буркнула і поклала слухавку.... далі - мовчання ..... Я листівку відправила з вибаченнями - мовчання...... та я ж таки НЕ покидаю надію - відправити те ЩО ВЖЕ ЗАПЛАНУВАЛА....
Честно сьогодні (тобто вже по часу вчора) запитую у водія - скажіть, а який інтервал  в русі між трамваями вранці? Мені потрібно о 7 ранку попасти на вокзал.
 - відповідь - якби був Зардорний то сказавби - приготувились? СЛУХАЙТЕ - я сьогодні виїзджав першим о 5:35.... питаю - НАСТПУНИЙ о котрій, при цьому маючи надію, що сама вирахую інтервал  - не тут то сталось
- відповідь - ДО 6 трамваї ще будуть ...
Виходжу в ступорі, бо моя зупинка..... Не покидаючи надію - вияснити інтервал руху і час, щоб таки НЕ ПОПАСТИ знову в ситуацію - помахали платочком вслід......
Я за допомогою вже звернулась до КОНТРОЛЕРА на станції - молода дівчина і черговий міліонер був поруч... питання все ж так і звучить - який інтервал у травмаїв ВРАНЦІ (розумію, сама, що година ПІК - частіше вони мають ходити ніж в інші часи)
- відповідь - ТРАМВАЇ ХОДЯТЬ ...
Уточнюю - ЯК САМЕ по часу???
 ну хв. 7 інтервал - тут я вже в ступорі - а що було 19 грудня???? Я що не там була??? чи трамваї НЕВИДИМКИ ПРОЛІТАЛИ??? Так мій талон підтверджує і дату і час, коли я на станції пройшла...
Запитую, - ви зараз ШУТКУЄТЕ? я ж бодай на морозі простояла 15 хвилин і трамвай тількино їхав на кінцеву, а це означало, що так мови в моєму напрямку він з"явиться хвилин через 5-7.....
ТОбто буде вже без п"яти хвилин сім - тут саме ЛІВІТАЦІЄ ОВОЛОДІТИ І ПРИМІНИТИ...
На що чую, -  ну чесно хвилин 7-10, а може і 15-20...   капецццццццццц
А це означає, якщо я хочу бути в ранці вчасно там де мені потрібно - то маю бути о 6:00 на ЗУПИНЦІ , чи ЗУПИНІВЦІ хоча до вокзалу 20 хвилин........
.

Помните, в «Стар Треке» курсанту Кирку поручают решить задачу с мирным лайнером «Кобаяши Мару», оказавшимся на вражеской территории? Спасешь лайнер – развяжешь войну, не спасешь – все пассажиры погибнут. Оптимального решения задача «Кобаяши Мару» не имеет, ее цель – изучить реакцию курсанта на no-win scenario: безвыигрышный сценарий.