Депутатська група «Народна самооборона» звертається до Секретаріату Президента та уряду припинити "публічні і підкилимні взаємопоборювання", що несуть загрозу єдності коаліції.

Про це йдеться у переданій УНІАН заяві депутатської групи «Народна самооборона» щодо парламентської кризи в Україні.

Народні депутати групи «Народна самооборона» фракції НУ-НС заявляють, що парламентаризм в Україні та єдність демократичних сил знаходяться під загрозою.

"Другий місяць робота Верховної Ради України паралізована. Штучно створена Партією регіонів парламентська криза викликана її небажанням і нездатністю перебувати у цивілізованій опозиції. Деструктивні дії Партії регіонів під надуманим приводом боротьби проти НАТО насправді мають на меті будь-якою ціною зруйнувати коаліцію БЮТ - НУ-НС і повернутися до влади", - йдеться у заяві.

На переконання депутатів "Народної самооборони", це не мало б жодних наслідків, "якби опозиція не мала союзників серед окремих високопоставлених владних чиновників, які продовжують плести інтриги, намагаючись зліпити новий різновид так званої «широкої» коаліції". По суті, вважають автори заяви, "мають місце ознаки змови, метою якої є ревізія волі виборців і досягнення чергової закулісної домовленості олігархічних еліт". Останнім часом цій меті, як вважають в "Народній самообороні", об’єктивно, сприяє позиція голови Верховної Ради, "чия пасивність і небажання вести пленарні засідання ставлять ситуацію на грань колапсу".

Як підкреслюється в заяві, "наслідком цих скоординованих дій є не тільки відсутність так необхідної сьогодні законодавчої роботи, а й знищення парламенту як складової частини влади в Україні".

У "Народній самообороні" зазначають, що Верховна Рада невідворотно наближається до 30-денного терміну бездіяльності, настання якого неминуче ставить її у напівлегітимне існування, робить заручницею зовнішніх рішень щодо її подальшого існування, чи власного рішення про саморозпуск.

Як наголошують депутати "Народної самооборони", "така безвідповідальна і деструктивна політика Партії регіонів та тих, хто їй підігрує, може вдруге поставити Україну на межу дострокових парламентських виборів". Водночас, на переконання авторів заяви, "ці вибори сьогодні не мають нічого спільного з інтересами переважної більшості наших громадян, які уже двічі після помаранчевої революції - у 2006-му та 2007-му роках - підтверджували свій демократичний вибір".

У "Народній самообороні" впевнені, що перевибори означатимуть чергову напругу в суспільстві, "дадуть в руки окремих авантюрних політиків можливість для суб’єктивних авторитарних і навіть неконституційних дій". На думку авторів заяви, "мета архітекторів дострокових виборів - переформатувати коаліцію в своїх інтересах".

При цьому в "Народній самообороні" звертають увагу, що "всі ці події в парламенті відбуваються на фоні взаємних інформаційних уколів між Секретаріатом Президента і урядом, взаємного обміну телеграмами і звинуваченнями, що лише надихає парламентську опозицію на активізацію своїх дій". Автори заяви також вважають невипадковим, що саме на цей період припав "безпрецедентний тиск на нашу державу з боку Росії у газовому питанні". "Наш східний сусід, керуючись власними геополітичними інтересами, використовує слабкість української влади і протиріччя серед лідерів демократичної коаліції для утримання України в зоні залежності від себе", йдеться в заяві.

У зв’язку з цим депутати "Народної самооборони" заявляють, що владна демократична еліта просто зобов’язана у цьому важливому для України питанні зайняти консолідовану позицію і керуватись національними, а не корпоративними чи особистими інтересами.

«Народна Самооборона» підтверджує свою принципову позицію на негайне відновлення повноцінної роботи Верховної Ради України і вважаємо, за таких умов коаліція демократичних сил має всі можливості показати роботу в інтересах суспільства.

Автори заяви закликають Президент України, уряд, фракції демократичної коаліції до єдності і спільних дій з метою реалізації ідей і завдань, проголошених на Майдані.

Джерело: УНІАН.

Журналісти декількох видань звернулися до активіста ВГО Альянс «Майдан» Тараса Токаря з проханням пояснити, що ж такого страшного мало відбутися 5 березня цього року на засіданні Комітету Верховної Ради України з питань бюджету і не відбулося.

Майданівець відповів так:

Дискримінаційний розподіл коштів державного бюджету на кредитування індивідуальних сільських забудовників, запропонований народними депутатами України з «Блоку Юлії Тимошенко» Є.Кирильчуком та А.Радовцем, а також депутатами від «Блоку Литвина» М.Рудченком та М.Деркачем з розгляду на засіданні Комітету з питань бюджету 5 березня 2008 року знято. На мою думку, цей розподіл має ознаки корупції. Вищезгаданими депутатами пропонувалося знову розподіляти кошти за фактично старою схемою – коли одні області отримували значні суми на фінансування регіональних програм «Власний дім» з державного бюджету, а інші мали б отримувати копійки.

Крапку має поставити Уряд, а саме – Міністерство фінансів. І як найшвидше, бо при такому ставленні до селян, українське село незабаром повністю вимре і нікому буде давати пільгові кредити. Держава, а в даному випадку її у цьому питанні представляє Мінфін, має поважати Конституцію України, зокрема ст. 24 та ст. 95, і прийняти єдиний критерій розподілу бюджетних коштів серед областей – від кількості сільського населення в кожному регіоні України.

Водночас, Уряд зобов’язаний негайного розпочати фінансування програми «Власний дім» і запропонувати варіанти виправлення в подальшому перекосів, що виникли завдяки байдужості до цієї програми з боку Держави та спритності ділків з корпорації «Украгропромбуд».

Архів Майдан-ІНФОРМу на цю тему:
http://www.maidan.org.ua/static/mai/1204204534.html
http://www.maidan.org.ua/static/news/2007/1204631883.html

Джерело: "Майдан".

Розвал

Починаючи з грудня 2004 року майже всі правозахисники наполягали на скасуванні реформи Конституції, яка була прийнята 8 грудня з брутальним порушенням процедури внесення змін – „в пакеті” з ординарними законами. Зміни до Конституції не пройшли належної перевірки в Конституційному Суді. Проте Конституційний Суд був навмисно заблокований парламентом, а Президент був бездіяльним: він нічого не зробив, щоб усунути ці брутальні порушення. Втім, наслідки невдалого реформування були руйнівними: створення двох центрів влади в межах однієї гілки влади – виконавчої, які почали боротися за повноваження, поступова втрата керованості країни, все більша корумпованість політичних еліт, найгірший політичний колективізм, коли депутати повністю залежні від волі лідерів фракцій і перетворюються на голосуючі автомати, зростаючий тиск на парламент фінансово-промислових груп при майже повній неможливості впливу на політику зацікавлених в цьому громадян України.

Особливу небезпеку уособлювало в собі також нехтування Конституцією та законами України з боку вищих органів державної влади та вищих посадових осіб України. Шкідливою виявилася запроваджена у 2006 р. модель пропорційної виборчої системи для районних, міських та обласних ланок місцевого самоврядування. Суттєво підривала підвалини влади фантастична вилка зарплат в бюджетній сфері. Про яку національну єдність можна говорити, коли народний депутат одержував зарплату, що у десятки разів перевищувала зарплату висококваліфікованого вчителя або хірурга, а різниця між максимальною і мінімальною зарплатою в державному апараті складала до 60 разів?

Конституцію розвалили, і на цьому фундаменті вже не можна було нічого будувати. Спровокована конституційними змінами розірваність державної виконавчої влади призвела до невідповідності зовнішнього та внутрішнього політичного курсу країни, протистояння місцевого самоврядування і державних адміністрацій на сході та півдні. У поєднанні з відродженням ретроградного стилю управління, характерного для епохи Кучми, вона призвела до загальнонаціональної політичної кризи. Насамперед це була криза довіри населення до влади. Це була також криза, що витікала з примітивної освіченості населення, внаслідок чого українці продовжували масово боятися НАТО і вступу до Європейського Союзу. Це була криза економічного розриву між багатими і бідними, а також державними чиновниками вищого й нижчого рангів. Це була криза конституціоналізму й законності, внаслідок чого вищі посадові особи країни наважувалися ігнорувати елементарні вимоги її правової системи.

Українська держава зайшла у глухий кут, і розпуск парламенту став намаганням перервати цю кризу. Але сам по собі розпуск парламенту і дострокові вибори не дозволять країні вийти з системної кризи. Бо її причини сховані в реформі Конституції 2004 року. Допоки існуватиме й діятиме чинна з 1 січня 2006 року Конституція, жоден Український парламент і уряд не зможуть вийти з-під її руйнівного впливу. Хто б не був обраний прем’єр-міністром, конфлікту між ним і Президентом не уникнути. І все знову повториться.

Тому необхідно скасувати реформу Конституції 2004 року. Проте це виглядає сьогодні малоймовірним. Крім того, чи є доцільним це повернення назад сьогодні?

Чи відповідає Конституція України 1996 року сучасному стану українського суспільства?

Я думаю, що вона гальмує суспільний поступ.
Конституція закріпила систему владних відносин, яка на той момент фактично склалася – напівпрезидентську унітарну республіку з парламентом, реально позбавленим контрольних повноважень, відносно слабкою судовою системою, а також урядом без суттєвих політичних функцій і тому постійно залежним від прямої президентської підтримки. Загалом, безвідповідальність держави перед суспільством у новій Конституції України зберігалася майже на рівні радянських часів.

Роль головної й водночас «тіньової» влади в державі виконувала Адміністрація Президента – непідзвітна нікому, всім керуюча, але фактично безконтрольна владна структура. Уряд мусив виконувати розпорядження не тільки Президента, але й глави Адміністрації і нести всю повноту відповідальності за стан справ у державі. При цьому Прем’єр-міністр часто-густо мусив виконувати роль такого собі хлопчика для побиття. Не дивно, що урядовці на цій посаді мінялися практично щороку.

Усе це, до певної міри, зумовило роль Конституції як фактору не стільки динамізму, скільки стагнації в українських соціально-економічних та політичних перетвореннях. При цьому Конституція уособлювала в собі доволі еклектичний правовий текст з великою кількістю компромісних норм, які різні політичні актори – від комуністів до «зелених» – сприймали кожний по-своєму. Вона містить купу соціальних гарантій на кшталт права на житло, на достатній рівень життя, на працю, на безкоштовну медичну допомогу тощо, які держава не в змозі виконати, і які неможливо захистити в суді. Втім, закладені в Конституції протиріччя досить швидко стали виявлятися навіть поза суто партійними розбіжностями й суперечками. Вже невдовзі після її прийняття в суспільстві почали точитися розмови про необхідність внесення до конституційного тексту змін та доповнень.

Отже, перед українським суспільством постає завдання створення і ухвалення нового проекту Конституції. І що принципово – всі повинні її дотримуватися. Слідування правилам значно важливіше, ніж те, хто переможе в політичних баталіях. Головне, щоб всі дотримувалися правил, а не змінювали їх під потрібний результат, та ще й заднім числом.

Хто ж напише нову Конституцію?

Підписаний Президентом 27 грудня Указ №1294/2007 передбачав створення Національної конституційної ради (НКР), яка буде включати науковців, політиків, регіональних представників, яких делегують органи місцевого самоврядування та громадських діячів. Склад ради затверджується Президентом, який її і очолить. Рада має обговорити концепцію нового проекту Конституції та створити цей проект. Передбачається також його широке обговорення.

Проте персональний склад НКР, затверджений 18 лютого Указом Президента №139/2008, відверто розчаровує. З 97 її членів 40 – народні депутати України (12 з фракції ПРУ, 11 – НУ-НС, 9 – БЮТу, 5 – Блоку Володимира Литвина, 3 – КПУ), 9 працівників Секретаріату Президента, 4 – парламентських установ, 2 урядовця, 6 голів обласних Рад. Словом, весь політичний бомонд. І тільки 13 науковців-правників, серед яких 5 суддів Верховного і Конституційного судів у відставці, 13 представників НАНУ і вузів, 9 представників об’єднань громадян, серед яких неупередженими можна вважати, на мою думку, тільки дві інституції – Центр О.Разумкова та Українську Гельсінкську спілку з прав людини.

Конституція – це акт громадянського суспільства, і її не можуть приймати лише професійні політики, які неодмінно не уникнуть спокуси підлаштувати Конституцію під свої егоїстичні інтереси або взагалі будуть саботувати її створення. Якісний проект може бути підготовлений тільки за умови участі відомих громадських лідерів і правників, яким довіряють люди. Чому у складі НКР нема членів Української Гельсінкської Групи Мирослава Мариновича та Йосифа Зісельса? Де конституціоналісти Всеволод Речицький та Віктор Колісник, правозахисник і публіцист Микола Козирєв, де виконавчий директор Гельсінкської спілки Володимир Яворський, де філософи Євген Бистрицький і Тарас Возняк, економіст Ігор Бураковський, правники Олександр Винников, Вячеслав Якубенко, Олександр Северин? Усі вони пропонувалися до складу НКР організаціями громадянського суспільства. Чому не скористалися досвідом суддів Конституційного суду у відставці Івана Тимченка, Миколи Савенка та інших ? Цей список можна подовжувати і подовжувати.

Ризикну припустити, що цей склад НКР є важким компромісом, якого вдалося досягти, щоб хоча б запустити публічний конституційний процес. Схоже, усі політичні сили окрім НУ-НС не вважають зміну Конституції пріоритетним завданням, а без участі усіх парламентських фракцій НКР функціонувати не може. Проте чи буде вона працездатною в цьому складі, чи не перетвориться підготовка змін до Конституції у суцільні політичні чвари, які вже набридли в Верховній Раді? Був би радий помилитися, але, здається, така НКР не має перспектив. Що і підтвердило

Перше засідання НКР

Воно було 20 лютого. Спочатку Президент коротко розповів про необхідність створення нової Конституції і виклав своє бачення змін до неї. Його підтримав Голова ВРУ, закликавши усі політичні сили спільно працювати над проектом. Але коли пішла розмова про організацію праці НКР, виявилося зовсім різне ставлення до неї політичних сил. Секретаріат запропонував розділення НКР на 5 комісій – засади конституційного ладу, народовладдя; права і свободи людини і громадянина; парламент, глава держави, уряд; правосуддя; територіальна організація влади, місцеве самоврядування – і склад робочої групи з підготовки проекту нової редакції Конституції. Але це не влаштувало політиків. Віктор Янукович сказав, що спочатку необхідно створити концепцію змін до Конституції робочою групою, обговорити її, а вже потім створювати ці комісії, бо зараз незрозуміло, скільки їх має бути і які. Микола Томенко заявив, що БЮТ проти створення нової редакції Конституції, а підтримує тільки внесення змін і доповнень, і тому, навпаки, не треба створювати робочу групу, а нехай працюють названі 5 комісій з метою покращення і оптимізації відповідних розділів Конституції. Петро Симоненко сказав, що до створення якихось робочих органів НКР необхідно обговорити концепцію змін до Конституції і запропонував почати це обговорення прямо зараз. Коротше кажучи, все це дуже нагадувало Верховну Раду. Микола Онищук пояснив, що робоча група і комісії мають працювати разом, передаючи свої напрацювання і уточнюючи концепцію і самі зміни. Президент перервав цю дискусію, сказав, що склад робочих органів ухвалений, вони починають свою роботу наступного вівторка і закрив перше засідання.

Декілька загальних міркувань

Прогнози щодо подальшої долі такої НКР і конституційного процесу в цілому доволі сумні. Але, з другого боку, розвалена в 2004 році Конституція стала джерелом системного процесу політичного протистояння і, як наслідок, поступової руйнації держави. Без зміни Конституції процес руйнації не зупинити. Отже, та частина політичної еліти, яка відчуває цей тягар відповідальності, просто приречена домагатися подовження конституційного процесу. Отже, хоча, на перший погляд, НКР у цьому складі непрацездатна, ситуація змушує шукати виходу. Має заявити про свою позицію і громадянське суспільство. Уявляється щось на кшталт громадської конституційної ради, яка може запропонувати свій проект Конституції і вимагати його обговорення і розгляду. Перші кроки – створення громадського конституційного комітету, який пропагує ідею створення спеціального представницького органу для ухвалення Конституції – вже зроблені.

Помаранчева революція була символічним прощанням України з посткомунізмом. Прийняття нової Конституції буде означати реальне прощання з ним і перезаснування Української держави за новими правилами. На мою думку, цей процес є невідворотним, оскільки невідворотним є встановлення демократичного ладу в цій країні, яка знаходиться в поле міцної загальносвітової тенденції вестернізації. Питання тільки в тому, коли це станеться, і які втрати нас чекають на цьому шляху.

Євген Захаров,
співголова Харківської правозахисної групи

*Hic et nunc (лат) - тут і тепер

Джерело: Майдан.

Михаил А, для «Главреда»
27.02.08 // 16:59

Мелкой буржуазии сейчас нужен порядок по типу гетьмана Скоропадского. Чтоб был гетман, была еда в Киеве и немецкие войска, которые бы поддерживали порядок. Отсюда это стремление в НАТО. Жажда порядка, который никак не навести своими силами.
 
Вводный комментарий Юрия Романенко: Данная статья, является развернутым комментарием на моем блоге на статью «Они доfuckались». Мне кажется, что этот материал содержит много справедливых и адекватных замечаний относительно политического момента, а также способен развить дискуссию, которую мы начали на «Главреде». Сохраняю стилистику автора, с минимальными правками.

Пролетариат интересуется политикой с целью развлечения, для него и создается шустер-шоу. Пролетариат не имеет собственного интереса, он продажен по своей сути, он покупается за гречку на выборах. Именно от него мы и слышим слово «Нужен порядок!». Именно пролетарий – жаждет порядка и ясности. Потому что он успел натерпеться за 17 лет от беспорядка. Именно с упорядоченность пролетарий связывает надежду на улучшение жизни.

Средний же класс интересуется политикой с прагматической точки зрения. Поскольку перемены в политике могут отразиться на его имущественном положении. И средний класс порядка не жаждет. Вернее жаждет, но несколько иного. Надеюсь, вы читали книгу «Ненасильственное сопротивление». Задумывались ли Вы, почему описанные технологии прошли в Украине и не прошли в Иране?

Мы видим, что устремления пролетариата и среднего класса диаметрально противоположны. Тогда как пролетариат жаждет упорядоченного структурированного общества, то средний класс жаждет продолжения кучмизма. Потому что средний класс зародился, поднялся в условиях кучмизма и он функционирует по правилам кучмизма.

Средний класс, кто он? Это авто владельцы (вы не задумывались, кто и почему назвал автобусы паровозами и быдловозами? Кто и кого хотел этим унизить?). Это чиновничество среднего звена всех мастей, которое сосет кровь из пролетариата. Наконец, это работодатели всех мастей. Я проанализировал много статей относительно проблематики отношений работодателя и наемного рабочего. Проблема оказалась проста. Просто работодатель в Украине воспринимает рабочего как раба, который должен пахать за копейки. Причем сам работодатель меняем машины и кутит в ресторанах. Он (работодатель) не сопоставляет даже эти две вещи в своем мозгу. Он считает рабочего существом низшего порядка. И ему нужен «кучмистский» порядок, который бы позволил прессовать невозбранно наемного рабочего, ему нужна жандармерия, которая бы принуждала рабочего вкалывать за копейки. Существует разница в психологии т.н. «среднего класса» и пролетария.

Вот вам простой факт: почему в Европе мне уступала дорогу любая машина на зебре, а в Украине меня не пропускают даже на зеленый свет? Неужели в этом виноват Кучма или Ющенко или подразделение «Кобра»? Нет. Виноват водила-хам, который не считает меня за ровню себе. Поэтому в принципе я не пойду бороться за эту страну. Потому что, в том числе, я не хочу бороться за благополучие этих хамов.

Еще простой пример: электронные карточки на бензин в Иране – чтоб не воровали бензин и не везли контрабандой в Пакистан. Вот тебе карточка, лимит 100 литров топлива в месяц. Вам нужен такой порядок? Или массовое переоборудование авто под газ в том же Иране – чтоб людей травили меньше. Вы же первый против этого запротестуете.

Вы сказали, что нужен Вождь. А быть вождем подразумевает личную скромность. Вспомните, серый френч и стоптаные ботинки Сталина. Или великого Аятоллу, который прожил до конца жизни в съемной квартире на окраине Тегерана. В то время, как в Украине, которая является исторически страной мелкобуржуазной, скромность или же откровенная незаинтересованность в приобретении бытовых благ считается признаком глупости и непрактичности. Для вождя, вставшего у кормила страны, необходимо самоотречение. А в Украине скромность и самоотречение считается синонимом глупости. Не может понять скромности человек, который кладет жизнь на покупку нового телевизора, мобилки или авто. Поэтому Вождь на Украине не появится. У нас принципиально антивождистское общество. Мелкобуржуазное.

Хотя такое общество в принципе может быть очень тоталитарным. Это будет тоталитария горизонтального типа. Жесточайший гнет мелкого работодателя, мелкого чиновника, врача, школьного учителя и завуча, профессора в вузе. У нас процветает тоталитарный гнет мелкой буржуазии. Ведь именно у нас возникла поговорка «мелкий начальник – страшней сатаны». И диктатура мелкобуржуазного мировоззрения не менее тоталитарна, чем фашистская. Это не кортеж Кучмы или Ющенко устраивает каждое утро пробки на трассе. Это мелкая буржуазия, которая самодовольно прет на своих авто, с удовольствием дыша выхлопными газами. Могу сказать, что, по моему мнению, именно мелкая буржуазия грабит бедняков. Вследствие этого, порядок как таковой на Украину приходил исключительно извне. Литовцы, поляки, русские войска, кайзеровские войска. Мелкой буржуазии сейчас нужен порядок по типу гетмана Скоропадского. Чтоб был гетман, была еда в Киеве и немецкие войска, которые бы поддерживали порядок. Отсюда это стремление в НАТО. Жажда порядка, который никак не навести своими силами. Вот когда будут ездить ночные патрули, и комендантский час, и продразверстка деревень и расправы над непокорным нерыночным быдлом – тогда наступит ожидаемый мелкой буржуазией порядок.

Мы видим, что собрать воедино пролетариат и средний класс невозможно из-за кардинально противоположных устремлений. И их собрали воедино на отрицании. Людям внушили, что Кучма у них отобрал. Проклятый, отобрал свободу выбора. Что это такое и зачем оно нужно, никто не понимал. Но отобрать у украинца что-либо невозможно! Все кинулись возвращать отобранное. Плюс всем пообещали, что всем станет лучше. Как? А станет и все! Под «лучше» каждый понимал свое: рабочие – социализм, работодатели – неолиберализм и возможность прессовать рабочих. Все вместе боролись, но каждый за свое.

И, возвращаясь, к борьбе. Борьба крупного масштаба также не возможна без жертвы и самоотречения. Кто пожертвует хоть гривну, не говоря о более весомо вкладе? Думаете вру? Читал в документах, что Киев с десятками тысяч офицеров дал около 2000 добровольцев в Белую армию. Это закономерный результат мелкобуржуазного украинского общества. И очевидно, здесь ответ на мой вопрос. Никому не нужна политическая мысль сегодня в Украине!

Каждый имеет в своей голове мысли о том, какая политика ему нужна. Мысли эти простые, житейские, больше похожие на набор программных лозунгов. Но только пока неудобно их озвучить в голос. Неудобно и опасно сказать владельцу крутого джипа «придет время и тебя раскулачим, буржуй!», зато владелец может сказать уже сейчас «Будете пахать на нас быдло, работяги и не пикнете!». Вот вам и вся политическая мысль.

 

Я ненавижу украинское государство. Оно представляет смертельную угрозу для меня, моей семьи и миллионов простых украинцев. Я презираю т.н. украинскую элиту, потому что ее суть - надувной шарик, взлетающий под купол Верховной Рады. Насколько хватит запасов прочности у страны, чтобы вынести обезьянничание, «косящее» под серьезную государственную политику?

Арсения Яценюка возмутил fuck, которым его наградил мент-беспредельщик, нарушивший правила дорожного движения. Семье знакомых моих знакомых повезло меньше – мама, папа и девятимесячный сын погибли в автокатастрофе, когда джип выехал на встречную. А с головы беспредельщика даже волосинка не слетела, и это не случайность. В Системе FUCKа априори больше шансов на выживание у того, кто сильнее и богаче. Вот почему фраза из анекдота «о том, что у меня лицензия на отстрел лохов» уже давно не выдумка, а суровая реальность. Совсем без лицензии, просто так «лохов» убивают на дорогах. Их мочат в собственных квартирах, когда дома взлетают на воздух из-за изношенной инфраструктуры. Сотнями лохов убивают в шахтах, потому что дешевле пожертвовать ими, чем установить дорогое оборудование, уменьшающее риск взрыва метана. Лохи травятся в супермаркетах некачественными продуктами, им впаривают трамадол и ширку. Этот список можно продолжать до бесконечности. Простые украинцы - уже давно камикадзе, которые ежедневно играют в русскую рулетку. Честно говоря, я и сам не знаю, доживу ли до следующего утра, ведь с работы до дома ровно 33 км в гонке на выживание. Иногда случаются досадные неприятности, и небожители сами попадают в жернова Системы Fuckа. Самый громкий пример - Евгений Петрович Кушнарев. Браконьерничал в Изюмском лесу, со всеми вытекающими печальными последствиями. Смерть Кушнарева есть примером искупительной жертвы, такой себе подоходный налог за риск и безграничные возможности, которые предоставляет властное Корыто.

Однако, монстр беспредела начинает выходить из под контроля. Наши власть предержащие забывают, что одна из важнейших функций элиты показывать пример обществу, навязывая ему свои стереотипы и поведенческие характеристики. Так вот, беда Украины в том, что у власти находятся шизоиды, которые живут в двух, а то более, реальностях.

Первая реальность – это реальность бабла. Она приносит все те ресурсы, которые позволяют «олигархам» сияющими ракетами улетать в «космические» дали. Здесь сосредоточены такие «политэкономические» категории как «крепостные», «фабрики», «заводы», «дерибан» и т.д. Здесь все по-настоящему – обиды, боль, кидки, любовь, дружба, смерть.

Вторая реальность – это «шустер». «Шустер» - есть поток информационного «поноса» с помощью которого осуществляется оперативное управление «лохами». Ключевые категории «шустера» - «НАТО», «демократия», «русский язык», «коалиция», «перевыборы», «Конституция», «оппоненты», «справедливость», «пенсии», «проблема 2010» и т.д. Главная особенность «шустера» заключается в том, что здесь все понарошку. То есть, для виду шизоиды устраивают показательные драки, склоки, иногда, даже могут укусить друг друга. Главная задача заключается в том, чтобы все время удерживать внимание лохов в «шустере». Однако, стоит только выключить камеры и софиты и происходит ПЕРЕВОПЛОЩЕНИЕ. Противоборствующие шизоиды возвращаются в первую реальность, идут вместе в рестораны и бани, развлекаются с проститутками и придумывают, каким новым карнавалом занять лохов, чтобы те, однажды не увидели «невыносимую легкость бытия».

Впрочем, есть одна проблема. Она заключается в том, что (как сказал бы классик), «шустер» овладевает массами и становится материальной силой. В конечном итоге, в состояние шизоидности вгоняется все население страны. Манипуляционные химеры становятся реальностью, определяющей поведение масс.

При этом «лохи» являющиеся в баблореальности объектами жесточайшей сверхэксплуатации постоянно находятся в состоянии когнитивного диссонанса. С одной стороны, они все делают «правильно», как в телевизоре – беспредельничают на дорогах, бездумно тратятся налево и направо, залазя в долговую кабалу, голосуют за «правильные» партии (которые преподносятся медиакратией), а по вечерам смотрят, как главные шизоиды устраивают разборки в «Свободе Шустера», либо в ее эрзац-заменителях.

С другой стороны, лохи все чаще сталкиваются с правилом № 1 на котором стоит вся Система FUCKа– голосуй не голосуй, все равно получишь тот красивый результат, обескураживший Арсения Петровича Яценюка. Законы клановой баблореальности абсолютно противоположны демократическим иллюзиям «шустера». Поэтому, каждые очередные перевыборы оставляют т.н. электорат с носом. Вроде как бы и правильный выбор сделан, а «покращення вашого життя вже сьогодні» не происходит. Только «погіршення». Это объективный процесс и в этих рамках всем нам будет только хуже.

Дело в том, что нельзя все время пребывать в состоянии имитации. Все 17 лет независимости Украины мы жили царстве симулякров. Мы имитировали реформы, вместо реальных преобразований, у нас нет внешней политики, а есть ее фикция, в то время как реальные директивы идут с вашингтонского или московского обкома. У власти нет элиты, в прямом понимании этого слова, которая генерирует, продуцирует, имеет потенцию и создает реальный продукт. Существуют имитаторы, чья бурная деятельность, всегда приводит к очередному «газо-молочному» поражению. Крутой шик забить коленку в PR-стычке на СНБОУ. Еще круче, одеть гипс после штурма поликлиники, где вызволяли «братана» (естественно, под прикрытием депутатской неприкосновенности). А потом успеть с отчетом к Савику, чтобы «лохи» получили свою дозу шоу.

И, тем не менее, всякая имитация покоится, на реальной компоненте. Без нее она не может просто существовать. Только ее ресурс подошел к концу. Наследство СССР бездарно прожрано, а имитаторы кроме пустой «конституанты» ничего предложить не могут. Одно дело пускать шарики под купол, а другое – запускать в космос ракеты. И вот бесплодный мутант начинает пожирать своих созидателей. Он выходит из-под контроля. Дырки, дыры и дырища в законодательном поле, на которых были сколочены миллиардные состояния, начинают тянуть Украину на дно. Шизоиды обеспокоены, почва шатается под ногами. Они понимают, что надо что-то менять, но от привычки «тырить» очень трудно избавиться. И тянется, и тянется рука, прописывая в законодательстве очередные лазейки для различного рода уловок, под видом «первоочередных потребностей народа».

Тем временем Украина реально живет в состоянии холодной гражданской войны. Переход в горячее состояние всего лишь вопрос времени. Паралич власти порождает всевластие воли. Хочешь жить - имей биту. А лучше ствол. А еще лучше крышу в силовом ведомстве. Но и она не гарантирует вашей безопасности, что блестяще доказала искренняя досада Арсения Петровича. Если то ли третье, то ли второе лицо в государстве бессильно остановить беспредельщика, то зачем нам такое государство? Незачем. Это не наше государство. А, значит, если вы намерены жить в этой стране, именно жить, а не рисковать, нужно прикончить уродливого сине-бело-оранжево-красного Голема.

В Верховной Раде, на Грушевского, Банковой, в обладминистрациях и райсоветах должны сидеть другие люди. Не другие лица, а именно Люди, соответствующего качества и взглядов. Их много в Украине, но они разобщены, подавлены и дезорганизованы. Найти друга друга, организоваться и создать мощную политическую силу, вот задача, пути решения которой будут пунктирно обозначено в следующем материале.

Примітка від Тараса Токаря: Автора цієї статті знаю давно, як порядну, активну і небайдужу людину. Разом з ним писав у 2003 році спільну статтю. Позицію автора поділяю тому і виношу на Ваш розсуд.

При голосуванні прошу керуватися не емоціями, а історичними фактами.

А то буде, як на фото...

        Страх. Страх того, что не получится. Страх того, что подумает что-то
не то окружение. А ещё нежелание брать на себя ответственность за
происходящее в своей жизни. Ведь когда ставишь цель - берёшь прежде
всего на себя ответственность за её выполнение, за продвижение к ней.
Но это тоже страх - того, что НИХРЕНА СЕБЕ - ответственность то
перевалить не на кого.
        В позиции жертвы очень здорово
находиться. Особенно у нас - менталитет такой. Любят их, жалеют... А
им только это и нужно. Только вот наступит такой день, когда у (бывших)
знакомых  станут появляться те игрушки и та жизнь, которые они себе
хотели, а у бедняжек-жертвенников-страдальцев - всё останется по
прежнему. И они будут ныть и обвинять всё и вся, что у них ничего нет и
ничего не получается. Наворовали, СУКИ! - скажут они тогда.
     
  При этом, задавая вопрос- Чего ты хочешь? Получаешь ответ - незнаю...
Ну может быть есть мечта какая-то, может быть попутешествовать
хочешь... или просто в другой городе переехать или...   А ответ всё
равно - Не, не люблю загадывать, вот доучусь\будет повышение\рак на
горе свиснет - тогда и подумаю.

       НЕЧЕГО ОТКЛАДЫВАТЬ! Потом опять найдётся куча отговорок! Возьмите наконец себя за задницу! ПОСТАВЬТЕ СЕБЕ ЦЕЛИ!

В Интернете надыбал еще и на такой ролик. Он мне понравился. Наберитесь терпения и посмотрите его до конца. Его длительность - всего лишь 04:21 мин. Он имеет философское содержание.

Триада (кит. трад. , упрощ. , пиньинь Snhhu) — форма тайных преступных организаций в Китае и китайской диаспоре. По схеме триад были организованы первоначально тайные партизанские отряды против манчжурского императора из Династии Цин. Считается, что триады зародилась на острове Тайвань, куда бежали с материкового Китая разбитые НОАК под предводительством Мао Цзэдуна войска Гоминьдана. Деятельность триад носит глобальный характер, хотя наиболее активны они в Азии. Подавляющее большинство участников этих преступных группировок — этнические китайцы.

Источник: Википедия.