хочу сюди!
 

Марина

36 років, телець, познайомиться з хлопцем у віці 29-45 років

Замітки з міткою «драматургія»

Олександр Олесь «На свій шлях»

-Скажи мені, чого ти хочеш? Я все зроблю для тебе.
-Волі. Єдиної я волі хочу.
-Безповоротно ти рішила?
-Безповоротно, любий.
-А ти не думала, що сам я можу кинутись у вир життя, зустріти кого-небудь… Полюбити…
-Ну що ж люби! Себе не силуй! Любов сильніша нас!
-І ти спокійна будеш? Знаючи, що я люблю вже другу, що я уже не твій, а іншої?
-Що ж … Я радітиму за тебе.
-Радітимеш? Ти мене не любила?
-Любила і люблю.
-Любила?
-Так я тебе любила і люблю. Тобі здається дивним, що кидаю тебе, коли люблю?
-Не дивним – неймовірним!
-Ах! Все нещастя в тому, що ми не можемо один другого зрозуміти.
-Скажи мені,чого ти хочеш? Я все зроблю для тебе.
-Волі. Єдиної я волі хочу.
-Ти полюбила кого-небудь?
-Нікого я не полюбила й не люблю. Але з тобою мушу розлучитись, щоб розкувати душу.
-Куди ж ти йдеш?
-Я не знаю.
-Невже не думала? Не вірю я … не можу.
-Не ображай! Не маєш ти не права, не підстави…
Мені хотілося б кудись до моря, кудись на берег океану. Могучий, вільний, мудрий, він скаже,чого я хочу.
Він знає безліч тайн, яких не знаємо ми. Я буду довго з ним. Я буду дні і ночі з ним самотньо розмовляти.

-Неначе сон… Неначе ти вві сні… Жартуєш. Скажи се, справді, жарти?.. Ну усміхнись, скажи, що жарти…
-От ти мене не хочеш зрозуміти…
-Не можу… Як? Ти любиш і ідеш від мене…
-Так я іду, щоб відшукати себе колишню. В мені здається не лишилося
свого нічого. Усе полонено, заповнено тобою. Я думаю, як ти! Ненавиджу
й люблю, як ти ненавидиш і любиш. Бажаю я - тобі бажаного. Мене немає –
я умерла. Моя душа – твоя раба. Колись в мені своє щось мучилось, жило,
боролось – тепер воно окам’яніло. Я йшла кудись і думала: а чи не буде
се для тебе неприємно? Стрівалася на вулиці з ким-небудь, хто був тобі,
тобі лише, не до вподоби, і обминала. Ти уяви - нікому я, і досі, ні
одного листа не написала, з ким листувалася до шлюбу. Я думала про тебе
тільки.

-Чому ж мені про се раніше ти не слова не сказала?
-Я за собою стежила, я прислухалась, як в мені поволі умирає власне
«Я». Я чула, як твоє велике, дуже «Я» вривається в усю мою істоту. Як
без жалю воно моє все власне убиває, душить. О, без жалю…
Не знала я, що робиться зо мною і вже коли я вгледіла саму себе в труні, я зрозуміла, що умерла.
Ти все в мені убив.
Ти уяви струмочок. Ось він біжить, співає пісеньку, шумить, воркоче. У
його власний світ, хоч може й не широкий. У його власні радощі і муки.
Так роки йдуть, а він біжить і розмива собі дорогу. І враз страшний
південний вітер несе пісок, каміння і огонь! Минуло вісім років і там,
де тихо він шумів колись, буяло часом море! Ревли, стогнали, бились
хвилі,але були ті хвилі не його. Вони були чужі. А я від щастя
задихалась. Я стала дзеркалом твоїм.

-А я не так се розумію. Мені здається, що наші душі злилися так, що ми самі не знаєм, де починається твоя і, де кінчається моя.
-Я довго думала, багато я ночей не спала. Я думала: от встанеш ти,
ніхто тебе не стріне усміхом і ніжним словом. Самотньо сядеш ти за стіл
і схилишся на руку. Любов до тебе я могла б перемогти, та не могла перемогти жалю до тебе.
Але мені здалось, що жаль для дужого - образа.

-Як хочеш…
-Спасибі… без кінця… Спасибі… без кінця… Колись ти зрозумієш і простиш…
-Знайти… Прожити стільки років… І розлучитись… До берега пристати і
опинитись серед моря, серед колишніх бур, без керма… і мети…

-Хіба не знаєш ти, що берег – сон, спочинок? Але для стомлених, хто сил уже не має, щоб взять весло у руки…
-Так! Так… Ну що ж… поборемось! О, ще у мене стане сил для боротьби з
негодами життя! В цих грудях серце ще не перестало битись! Вперед!
Ха-ха! До островів нових, незнаних! Назустріч хвилям і вітрам, назустріч
невідомому!!! Життя одно і все воно в шуканні! І я піду шукати! Була
одна дорога, а тепер лежить переді мною безліч! Тепер я вільний!
Ха-ха-ха! О, зараз серце все в крові, а мозок – у огні думок колишніх.
Тепер мені самому тісно в стінах! Я хочу волі сам!

-Коли дерева оцвітуть, вони скидають лист, щоб знову зацвісти новими, свіжими квітками.
-У нас колись росла акація в саду. Вона щороку восени удруге зацвітала двома-трьома квітками,
але ні разу плоду не дали квітки…

-Прощай! До зустрічі…
-Скажи, коли ти вернешся?.. Весною?..
-Не знаю… Не знаю, скільки пройде весен, але тебе несу я в серці…

Діалоги

В кіно, як взагалі і в літературі, дуже важливою є проблема діалогів.
Здавалось би, а що такого: спостигай життя, підслуховуй розмови й бери – записуй їх.
Так, справді, записуй діалоги з життя: хтось обронив одну фразу в одному місці, інший іншу у іншому – драматург був присутній при цих розмовах і поєднав їх - так і склалась розмова його персонажів у сценарії, а режисер знайшов акторів, що відповідають типажам цього діалогу і талановито сфільмував епізод.
Саме так, на мою думку, народжуються неперебутні діалоги у фільмах:

Наприклад, сценарні діалоги Е. Брагинського і Е.Рязанова – «не надо меня ронять» чи « живенько, оно, конечно лучше» чи «пусть все будут здоровенькие… какой хороший тост»…
                          

(Про створення діалогів у сценаріях своїх фільмів саме таким чином, запозичуючи із життя, писав Е.Рязанов у книгах)
Думаю, саме тому фрази із фільмів Е.Рязанова й прижились в народі.
Бо вони взяті із життя.
Так би мовити, відбувся природний колообіг: життя-мистецтво-життя!

У цьому контексті ще приходить на думку робота таких сценаристів, як Ю.Дунский і В.Фрид.
Наприклад, у фільмі А. Митти «Екіпаж», де Майстри були сценаристами, пригадуються діалог лікаря і медсестри у напівзруйнованому літаку, що долає повітряний шлях в екстремальних умовах:

Медсестра (пафосно): Если бы я закончила мединститут, то не летела бы здесь…
Лікар (філософськи, знижаючи хибний пафос): А я вот закончил, и тоже лечу…

            

Чи коли наприкінці фільму герої, прогулюючись засніженим парком, бачать присипані порошею горобинові ягоди і А. Яковлева, що грає стюардесу, захоплено каже:

- Как капельки крови…
І Г.Жженов, що грає капітана,  урівнює це захоплення до звичайної розмови, відповідає:
- Прилетят снегери, склюют.

Саме такий-от урівноважено-конкретний і цілком відповідаючий життю діалог має бути на увазі у підході драматурга в створенні сценаріїв чи драматичних творів.
Ну, і звісно, - талант!
А це вже від Бога…