19 октября

"ОХМАТДИТ"  07.03.2012 р.

Лікарня - мінімістечко майже в центрі Києва. Щорічно в стаціонарі на 620 лікарняних ліжках проходять лікування до 18 тисяч дітей. Щорічно в лікарні виконується близько 7 тисяч операцій.

З 2004 року у структурі Лікарні працює Центр дитячої онкогематології та трансплантації кісткового мозку, де проводиться діагностика та лікування на сучасному рівні онкогематологічних захворювань, а також виконуються трансплантації кісткового мозку хворим дітям.

Корпус № 10, що знаходиться за адресою вул. Шолуденка, 10

(тел. центру онкогематології  044- 236-26-99).

Саме тут я зустрілась з мамою Надією онкохворого хлопчика Сашка.

Так виглядає РЕЄСТРАТУРА:

На другому поверсі знаходиться відділення трансплантації кісткового мозку. Саме тут зараз перебуває на лікуванні Сашко. За цими дверима ми спілкувалися з Надією... 

У понеділок, 12.03.2012 р. Сашкові робитимуть операцію з трансплантації кісткового мозку.  Хай йому Бог допомагає...

На відео буде видно конверт. Вміст конверту - 2500 грн., з них 2000 грн. - це приз, який передав переможець двох номінацій  конкурсу "2012-рік віри та надії" --- Рус С Кія + 500 грн.  додатковий кошт призового фонду,  який передбачався для заохочувальних призів  від організаторів вищезазначеного конкурсу, громадського об"єднання - співтовариства "Біла стріла". 

Громадське об"єднання - інтернет товариство "Біла стріла" одноголосно вирішило підтримати "ЗВЕРНЕННЯ" переможця двох номінацій РусСКія і підтримати благодійний грошовий внесок для можливості прооперувати Сашка. Таким чином, 500 грн., які планувалося вручити у якості ЗАОХОЧУВАЛЬНОГО призу, було долучено до суми допомоги.

Мама Сашка, Надія.

Вона поза камерою більш красномовно висловила ВЕЛИКУ подяку автору-переможцю РусСКія, та нашому товариству "Біла стріла". (камера напружує нормальних людей, тому, вибачайте,є  те що є....ні совість, ні здоровий глузд не дозволили мені знімати довше, чи вимагати повторних дублів!!!)

Післямова: Сашка мені побачити не вдалося. Він зараз проходить підготовку до операції. 

Під час розмови з Надією, до неї звернулася якась мама у пошуках "порятунку" для своєї дитини:  розпитувала, чи є можливість у когось "відкупити", позичити, перекупити..."ДОНОРА"...

У фойє лікарні з вулиці на візочку завозили хлопця років чотирнадцяти у марлевій пов'язці, блідого і худенького.

Загальна атмосфера Центру  дитячої онкогематології та трансплантації кісткового мозку зовсім не для людей із слабкими нервами. Але ці БАТЬКИ вірять у майбутнє своїх ДІТЕЙ. Просто вірять, що  майбутнє ---  БУДЕ!!!

КОЖЕН МАЄ ПРАВО НА ЖИТТЯ! 

.

Необхідно, щоб це переповіли всім мешканцям південно-східних регіонів, щоб кожна комуно-бабуся знала, що може трапитись з її онуками, якщо їх захищатимуть садюги із Чечні! Люди, не маємо права схибити!!!

Із особистої переписки кримчан...............

"Девчонка пишет, у нее шурин под Евпаторией служит. Знаешь, как русские сегодня взяли базу? Без единого выстрела, хотя главный в штабе - патриот Украины до мозга костей, а родился и вырос в Крыму... Они готовы были умереть, защищая флаг своей страныРусские окружили школу и детский садик. А у военной части сказали - не сложите оружие - войдем к детям...Наташа билась в истерике, она никогда НИКОГДА никому не желала зла. Сегодня она пожелала.. пережить то, что пережила она. И отцы этих детей... которые верны присяге...но которые превыше всего ценят жизнь своих детей...У меня сейчас катятся слезы по щекам...Она ненавидит русских. Всех, кто с такой радостью потирая ладошками стремится отобрать Крым... ...А папы...папы молча положили автоматы на землю...А русские на ТВ расскажут ,что без капли крови... " 

• 
  
  – Алло, это бюро находок? – спросил детский  голосок.
  – Да, малыш. Ты что-то потерял?
  – Я маму потерял. Она не у вас?
  – А какая она твоя мама?
  – Она красивая и добрая. И еще она очень любит кошек.
  – Да, как раз вчера мы нашли одну маму, может быть это твоя. Ты откуда звонишь?
  – Из детского дома №3.
  – Хорошо, мы отправим твою маму к тебе в детский дом. Жди.
  Она вошла в его комнату, самая красивая и добрая, а в руках у нее была настоящая живая кошка.
  – Мама! – закричал малыш и бросился к ней. Он обнял ее с такой силой, что его пальчики побелели. – Мамочка моя!!!
  
  ….Артем
  проснулся от своего собственного крика. Такие сны снились ему
  практически каждую ночь. Он засунул руку под подушку и достал оттуда
  фотографию девушки. Эту фотографию он нашел год назад на улице во время
  прогулки. Теперь он всегда хранил ее у себя под подушкой и верил, что
  это его мама. В темноте Артем долго вглядывался в ее красивое лицо и
  незаметно для себя уснул….
  Утром заведующая детским домом, Ангелина
  Ивановна, как обычно обходила комнаты с воспитанниками, чтобы пожелать
  всем доброго утра и погладить каждого малыша по голове. На полу около
  Артемкиной кроватки она увидела фотографию, которая ночью выпала из его
  рук. Подняв ее, Ангелина Ивановна спросила мальчика:
  – Артемушка, откуда у тебя эта фотография?
  – Нашел на улице.
  – А кто это?
  – Моя мама, – улыбнулся малыш и добавил, – она очень красивая, добрая и любит кошек.
  Заведующая
  сразу узнала эту девушку. Первый раз она приходила в детский дом в
  прошлом году с группой волонтеров. Наверно тогда и потеряла здесь свою
  фотографию. С тех пор эта девушка часто обивала пороги различных
  учреждений в надежде добиться разрешения на усыновление ребенка. Но, по
  мнению местных бюрократов, у нее был один существенный недостаток: она
  была не замужем.
  – Ну что же, – произнесла Ангелина Ивановна, – раз она твоя мама, то это полностью меняет дело.
  Войдя к себе в кабинет, она села за стол и стала ждать. Через полчаса раздался робкий стук в дверь:
  – Можно к Вам, Ангелина Ивановна? – И в дверях показалась та самая девушка с фотографии.
  – Да, заходите, Алиночка.
  Девушка зашла в кабинет и положила перед заведующей толстенную папку с документами.
  – Вот, – сказала она, – Я все собрала.
  – Хорошо, Алиночка. Я должна задать еще несколько вопросов, так
  положено, понимаешь… Ты осознаешь, какую ответственность на себя берешь?
  Ведь, ребенок – это не на два часа поиграть, это на всю жизнь.
  – Я все осознаю,- выдохнула Алина, – просто я не могу спокойно жить, зная, что кому-то очень нужна.
  – Хорошо, – согласилась заведующая, – когда ты хочешь посмотреть детей?
  – Я не буду на них смотреть, я возьму любого ребенка, какого предложите, – сказала Алина, глядя заведующей прямо в глаза.
  Ангелина Ивановна удивленно подняла брови.
  – Понимаете, – сбивчиво начала объяснять Алина, – ведь настоящие
  родители не выбирают себе ребенка… они не знают заранее каким он
  родится…. красивым или некрасивым, здоровым или больным… Они любят его
  таким какой он есть. Я тоже хочу быть настоящей мамой.
  – Впервые
  встречаю такого усыновителя, – улыбнулась Ангелина Ивановна, – впрочем, я
  уже знаю, чьей мамой вы станете. Его зовут Артем, ему 5 лет, родная
  мать отказалась от него еще в роддоме. Сейчас приведу его, если вы
  готовы.
  
  
   
  
• – Да, я готова, – твердым голосом сказала Алина, – покажите мне моего сына.
  Заведующая ушла и через 5 минут вернулась, ведя за руку маленького мальчика.
  – Артемочка, – начала Ангелина Ивановна, – познакомься это …
  – Мама! – закричал Артем. Он бросился к Алине и вцепился в нее так, что его пальчики побелели. – Мамочка моя!
  Алина гладила его по крошечной спинке и шептала:
  – Сынок, сыночек… я с тобой..
  Она подняла глаза на заведующую и спросила:
  – Когда я смогу забрать сына?
  – Обычно родители и дети постепенно привыкают друг к другу, сначала
  здесь общаются, потом на выходные забирают, а потом насовсем, если все в
  порядке.
  – Я сразу заберу Артема, – твердо сказала Алина.
  –
  Ладно, – махнула рукой заведующая, – завтра все равно выходные, можете
  взять, а в понедельник придете, и оформим все документы как положено.
  Артем
  был просто счастлив. Он держал свою маму за руку и боялся отпустить ее
  даже на секунду. Вокруг суетились воспитатели, нянечки… одни собирали
  его вещи, другие просто стояли в сторонке и вытирали глаза платочками.
  – Артемушка, до свиданья. Приходи к нам в гости, – попрощалась с ним Ангелина Ивановна.
  – До свидания, приду, – ответил Артем.
  Когда они со всеми попрощались и вышли на улицу, он, наконец-то, решился задать своей новой маме самый главный вопрос:
  – Мама…. а ты кошек любишь?
  – Обожаю, у меня их дома целых две, – засмеялась Алина, нежно сжимая в своей руке крошечную ладошку.
  Артем счастливо улыбнулся и зашагал к себе домой.
  
  Ангелина Ивановна посмотрела в окно вслед уходящим Алине с Артемкой. Затем села за свой стол и начала куда-то звонить.
  – Алло, Небесная Канцелярия? Примите, пожалуйста, заявку. Имя клиентки:
  Алина Смирнова. Категория заслуги: наивысшая, подарила счастье ребенку…
  присылайте все, что положено в таких случаях: безграничное счастье,
  взаимную любовь, удачу во всем и т.д.…. Ну и само собой, идеального
  мужчину, она не замужем…. Да, я понимаю, что их мало осталось, дефицит,
  но здесь исключительный случай. Да, и бесконечный денежный поток не
  забудьте, он ей очень пригодится…. малыш должен хорошо питаться… Уже все
  отправили? Спасибо.
  Двор детского дома был заполнен мягким солнечным
  светом и радостными детскими криками. Заведующая положила трубку и
  подошла к окну. Она любила подолгу стоять и смотреть на своих малышей,
  расправив за спиной огромные белоснежные крылья…
  P.s. Вы можете не верить в ангелов, но ангелы верят в вас.
  
  
• 
  
  
  

История, которая растрогала весь Днепропетровск. Несколько дней назад в один из волонтерских штабов города пришла целая семья – бабушка, мама и три ее сына. Принесли помощь для солдат в зоне АТО.  Дети один меньше другого, Миша, Саша и Ваня принесли свои копилки, куда каждый отдельно собирал деньги. Хотели скинуться и купить один планшет на троих. Но малыши решили пожертвовать все свои сбережения ради мира в родной стране.

- Мама нас учила, что если ты делаешь добро, то получаешь добро взамен. – Так объяснили свои действия ребята.

Новость о малышах-патриотах быстро распространилась по социальным сетям. Люди оказались настолько тронуты их поступком, что решили скинуться на покупку хорошего планшета детям. Деньги присылали со всей Украины и даже из Москвы.  На сбор денег понадобилось всего четыре дня. 12 августа малышей позвали в волонтерский штаб и вручили им iPad. Добро, действительно, вернулось сторицей добрым людям.

sicheslavets

Шашлики сьогодні знову накрилися, але  чи нам бути в печалі?

Продовжую писати про своїх дітей.

Найтяжче серед трьох дітей бути середнім. Тільки ти перестав бути для старшого брата тим, хто вештається під ногами і у вас з ним нарешті з'явилися спільні теми і інтереси, як батьки вирішують зробити тобі подарунок у вигляді малого засранця. І ти ще маєш цьому радіти. В один момент з молодшого в родині, якому пробачається все, ти перетворюєшся на того, кому ще не дозволено те, що дозволено старшому і одночасно тобі вже не пробачається те, що пробачають молодшому.
Мій середній Тимофій натура тонка, ранима і в свої 12 нагадує їжачка. Він милий, тихий, але краще не давати привід випускати голки. В дитинстві ми всі називали його булочка, він не ображався, а завжди казав: "Я булочка, бо люблю булочки". До того всього він був м'ягенький і пухкенький. Але цим літом він різко схуд і попер рости.
Вужі, жаби, павуки, хробаки - це все його. Він знає назви всіх клопів, гусені і т.п. Якщо у дворі з'явиться, за його словами, дуже цінний для людства жук, то він не злізе з тебе до тих пір, поки ти не даси банку для транспортування його в безпечне місце. Так недавно ми везли в трилітровій банці богомола з Броварів за 56 км в село, там випустили його в малині. Перед тим я вислухала лекцію про потепління і чому це зелене лупоглазе створіння треба рятувати. Байки, що у богомола могли бути дітки і ми забрали годувальника з родини, вже не діють. Операція врятувати богомола Раяна відбудеться незалежно від бажань самого Раяна.
Тепер у нас нова турбота - равлики. Але я попередила, як тільки хтось буде намагатися піднести цю слюняву гидоту близько до мене, то я цих равликів згодую свому лисому коту. Не переношу всього, що повзає. Равликів у нас чотири. Два з білим тілом і два з коричневим. Нащо нам чотири? А для того, щоб спостерігати, чи будуть вони спарюватись і яке буде потомство. 

Ти народився у батьків пізно? Ти молодший з дітей? Вітаю! Ти щасливчик.
Всі вже розслабились і почали планувати свої тихі вечори і відпустки раз на рік...а тут тидищ! Дві полоски. 
Всі свої амбіції, експерименти у вихованні і нерви батьки витратили на старших дітей. Тебе не дуже і чекали, якщо чесно. Але тобі були раді.
Отже, в чому плюси... Ти не хочеш їсти - не їж, ти хочеш їсти котячий корм - їж, ти не хочеш спати - не спи, ти захотів спати на підлозі - спи, ти захворів і потекли шмарклі - ніхто не потягне тебе до лікаря, ти знайшов мамину косметичку - не біда, ти знайшов у тата шурупи і змішав їх з пластиліном - біда, але вигребе мама. Навіть коти розуміють, що ти в сім'ї головний і коли ти одночасно обох тягнеш за їхні хвости, то вони, зціпивши зуби і загнавши в палас кігті, тихо приймають свою долю.
Тобі і з садочком пощастило. Коли прийшов час туди йти, то на Землю звалився коронавірус і твій садочок відклався на пів року. Зараз ти вже майже пішов у садочок, але поки на пів дня, бо не вистачає ліжечок і шафок, а це означає, що спати в обід тобі знову не треба.

Маленький клубочок великого щастя,

ясні оченята, мов радості цвіт.

Як гарно блищали сніжинки сріблясті,

коли появився на Божий ти світ.

 

Спокійно на серці і затишно в домі,

коли у колисочці в снах ти летиш,

коли ноженята "біжать" без утоми,

коли до сестрички всміхаєшся ти.

 

Моя ти потіха! Хвилиночку кожну

любов я душею і серденьком п'ю.

Спасибі за діток, святий милий Боже,

даруй їм здоров'я і ласку Свою!