Этот листочек принесли друзья семьи. Они там были. Информация абсолютно интересна. Для первого прочтения. Каждый останется при свем мнении, безусловно. Но для информации, т.с. в догонку закону об азартных играх ) Так что делайте выводы, Господа!

початок

-...От і добре! Я бачу, в тебе з настроєм все гаразд! Ти вже не плачеш, посмішка знову осяває обличчя. 

-Це машкара...- і ніжна рука граціозним жестом зняла ... обличчя. Під ним було те саме красиве обличчя, але... Погляд і вираз ... Лице ніби скам'яніле і неживе, а з очей просто рвалися назовні мука і біль, зневіра і відчай. І жодної сльозинки. Очі були гарячі і сухі. "То пустеля!" - подумалося, - "Волога просто висихає  і не досягає виходу." -Коли плачуть очі, приходить полегшення. Біль відступає, рани ниють, але поступово гояться, і лише шрами нагадують про пережиті сум і страждання. І згадка іноді тривожить, але її можна прогнати і не боятися. Коли ж плаче серце... Воно плаче мовчки. Воно болить, і не вщухає, і вмирає по частинах... А потім вмирає людина, бо серце зневірилося, воно затверділо, вкрилося рубцями, воно просто не здатне жити, бо що може закам'яніле серце? Людина існує, але вона мертва... Рука звичним жестом вдягнула машкару, веселий сміх розлився по кімнаті, і вона, грайливо підморгнувши, вийшла з кімнати.

©Степанська Марина (SMG)

10.05.2009

Учора була Прощена неділя.

Сьома за ліком відтоді, як автор цих рядків прийняв Хрещення. (Так, так, це було вже у зрілому віці.)

І лише вчора мені нарешті вдалося простити всіх (!), хто будь-коли завдавав мені болю, горя, збитків, хто з мене знущався, мене бив, ображав, обманював тощо.

Як це сталося?

Я сидів, читав церковні книги і статті на православних сайтах. Цитати зі Священного Писанія, в тому числі слова молитви "Отче наш" ("...и остави нам долги наша, якоже и мы оставляем должником нашим"), проповіді священиків, сповіді воцерковленних мирян...

А потім Некрот раптом поставив самому собі питання:

- Уяви собі, що ти потрапив до раю. Кого з багатьох-пребагатьох людей, які заподіяли тобі зло, ти не хотів би там бачити?

І почав раб Божий Олександр перебирати в пам'яті всіх своїх кривдників, катів, "кидал", начальників-самодурів, колег-заздрісників (останні, зазначу, не в кожному колективі траплялися)...

І не знайшов жодної людини, з якою не хотів би зустрітись у Царстві Небесному і розділити радість Спасіння.

Чи здивувався я цьому відкриттю?

Скоріше ні, аніж так.

Сам Господь Бог любить усіх людей і всім бажає спастися.

Він не бажає тільки силою тягти в рай грішників. Адже "почему Господь благ? Потому что ад сотворил" (детальніше - за посиланням). Кожна людина протягом земного життя сама обирає, з ким їй бути - з Богом у Царстві Його чи з ворогом лукавим у пеклі; у вічному блаженстві, радості і веселощах чи у вічних муках, плачі та скрежеті зубовному.

Пробачте за невеликий відступ.

Отже, якщо Господь бажає, щоби спаслися всі, - як же я, грішний і недостойний раб Його, можу бути проти?

І простив я всіх - і як же добре на душі стало! Наче справді в раю опинився...

Такий от епізод із життя, браття і сестри.

Даю Вам Я інформацию про конфлікт між Рідновірами і московськими Християнами з участю Міліції який був в Київі біля Музея України 19 серпня 2007 року.Об"єднання Рідновірів Україны ОРУ Голова Волхвиня Зореслава було втягнуто в бійку з "Украинской Православной церковью УПЦ Московского патриархата".Рідновіри проводять свої обряди в Київі на місці давнього рідновірського капища Рода біля музея на вулиці Володимирський і Вони були здивовані з"явленням приблизно в 10 метрах від капища нової часовні з дерева збудованої Представниками "Украинской Православной церкви УПЦ Московского патриархата".Фанатичні московські Християни категорично відмовляються признати право Рідновірів на Їх народні традиційні обряди з піснями.Коли приблизно на протязі місяця конфлікт досяг кульмінації і почалися бійки між Рідновірами і московськими Християни в справу втрутилася Міліція.Потім приблизно через тиждень в одній з бійок Представники московської церкви почали стрільбу на ураження по Рідновірах з пістолетів з гумовими кулями.Після бійки Рідновіри поранені гумовими кулями потрапили у лікарні.Большість ЗМІ як українські так і московські подали конфлікт неправдиво з додаванням фантастичних обвинувачень проти Рідновірів.Витоки конфлікта знаходяться на початку христианської єпохи коли народні традиції Русі України Візантійці бажали змінити на віру засновану на Библії.Київ в ті часи одне з найбагтших міст Европи мав прибуток тому що контролював шлях «з варяг в грекі» південна частина якого проходила по Дніпру.Найбілш давнє з відомих Архіологам капищ в Київі зтворено Русичами приблизно в VI столітті до різдва Христа.Знаходиться капище недалеко від вала Владимирова на горі над Подолом.Його разкопав в 1908 році Археолог - любитель Вікентій Хвойко.Стаття 19 Декларації Прав Людини Організації Об'єднаних Націй сповіщає:"Кожна Людина має право на свободу переконань і на вільне виявлення їх; це право включає свободу без перешкод триматися своїх переконань і свободу шукати, отримувати і розповсюджувати інформацію і ідеї всякими засобами і незалежно від державних кордонів."Ми звертаємо увагу Читачив на відсутність в статті 19 всяких додаткових обмежень які стосуються "розпалювання чи збудження національної, расової чи релігійної різниці".Всі судебні статті і акти які обмежують розповсюдження інформації під ширмою що вона "розпалює чи збуджує націоальну, расову чи релігійну різницю" проти діють Декларації Прав Людини Організації Об'єднаних Націй і формально мізерні, як статті що мають нижчий рівень виконання для судів.Слава Людям які боряться з цензурою в літературі.

Пройшло аж два дні, а я й досі не можу збагнути, чому свята для кожного достойного українця (якщо брати глобальніше – європейця) неділя перетворилась на криваву. У цей день порядні люди зазвичай відпочивають після трудових буднів, а багато з них навіть присвячують вихідний справам духовним.

Хтось недільного ранку заходить до золотоверхої церкви, а дехто, як Артем Брезгін, приходить на капище. Та чи можна було збагнути, що у нашій аж занадто терпимій до різних вірувань та релігій країні, звичайна прогулянка з дружиною та півторарічною дитиною поруч Головного Капища України обернеться ледь не трагедією.

Я не вправі судити про моральне право та далеко не компетентний, щоб коментувати юридичний аспект будівництва УПЦ МП каплички поруч із розкопками руїн Десятинної, але вочевидь її служителям та прихожанам там досить таки тісно і вони зовсім не готові ділитися зручним місцем із язичниками, яких представляє Об’єднання Рідновірів України (ОРУ.

Хай там як, але похмурого ранку 19 серпня, язичники знову прийшли, щоб віддати шану Богам. З каплички суворо споглядали дійство, та переконаний, журилися через відсутність міжконфесійних контактів, бо некомунікабельність та ігнорування з боку язичників, пресдтавники московського патріархату лихо компенсували гостинними криками про те, що “никакого хохляцкого языка нет и нет никакой хохляцкой земли, нет и не будет”.

Напевно, все й закінчилося би дружньою сваркою на грунті українофобії та ненависті до нашого національного, якби пономар каплички Сергій, за власним висловом “людина божа”, не почав вправно орудувати кастетом, доказом чого є глибокі рани на обличчі одного з рідновірів - громадського діяча Івана Івановича Тернового. Далі гарячіше… Охоронець якогось з прихожан дістав пістолет "Форд-17" та без застережень сумління почав стріляти в язичників.

Не варто навіть описувати розпач дружини Артема, на очах якої чоловіку всадили дві кулі та вже лежачого були чимдуж руками, ногами та різними предметами, за які зазвичай дають кілька років умовно. Це не голлівудський бойовик, а справжній христовий поход. Приїхала швидка та міліція. Артема відвезли до лікарні.

Здається на цьому жахи кривавої неділі мали скінчитися і зранку Артема виписали з лікарні. Не знаю, чи зарікався він у цей момент ходити із сім’єю на щонедільні славлення, але часу в цього добропорядного та серйозно потерпілого громадянина наче демократичної та правової країни для філософських роздумів було не багато. Не встиг Артем зібрати речі, як з’явився полковник міліції Олексій Іванович Кірєєв разом з конвоєм та відправив законослухняну жертву бійні, дякувати вищим силам, не по етапу, а для початку до відділку міліції на Прорізній.

Продовження історії не показують навіть у відвертіших бандитських серіалах: пресинг слідчих, допити, відмова пустити до підозрюваного рідних та правозахисників, небажання викликати швидку, не зважаючи на жахливий стан здоров’я. Лише після погрози вчинити ґвалт та організувати прес-конференцію прямо у стінах райвідділку, Артема відвезли до лікарні.

Переконаний, варто запитати начальника Шевченківського РУВС пана Петра Тимофiйовича Мiрошнiчнка варта була спроба відібрати фотоапарат у немолодої язичниці великого синця на руці від укусу, чому для всіх оточуючих очевидна річ, що Артем – жертва ганебної провокації, ігнорується правоохоронцями. Хоча на останнє питання відповідь просто – резонансна справа потребує оперативної реакції, а людину, яка щойно встала з операційного ліжка зробити крайньою надзвичайно легко. Зараз не карають винних. Зараз роблять “терпілами” слабких та беззахисних.

Не лише Артема затисли коліщата каральної машини. Наразі ще четвера молодиків, які навіть не проходили в неділю поруч з Володимирською, 2 знаходяться певно на оздоровленні в ІТУ на Подолі. Можливо молодим хлопцям, серед яких один неповнолітній, сплести лапті швидше, ніж дорослому Артему? Це питання на совісті міліції.

Залишається гадати, кому вихідне подібне шоу? Для чого людини, що прийшлся з дружиною та малою дитиною накидатися на кiльканадцять головорiзiв? Хто не побоявся вдягнути на руку кастет? Хто хочу дограбувати країну остаточно роз’єднавши її полум’ям ворожнечі? Хто готовий заради примарних успіхів на позачергових виборах спаплюжити життя ще одній українській сім’ї? Чому деякі прибічники УПЦ МП діяли так нахабно, неначе “господа” джеймси бодни чи просто офіцери ФСБ на спеціальному завданні? Кому заважає наша національна єдність? Чому російські канали відверто провокують і змальвують нам міфічний погром скінхедами, яких між іншим ніхто не бачив, погром православної церкви. Навіщо, в решті решт, сварити українців та росіян? Висновки робіть самі. http://untp.org.ua/index.php?id=780 

День Стрітення Господнього - 15 лютого за новим стилем - одне з найбільших свят Православної Церкви. Цього дня не «зима з весною зустрічається» (як каже повір'я), а відзначається одна з ключових подій в історії взаємин Бога й людини: Богодитину, принесену на 40-й день після народження в ієрусалимський храм, зустрічає праведний Симеон. У цій події Церква вбачає зустріч двох Завітів: на зміну Старому Завіту, який персоніфікує старець Симеон, приходить Завіт Новий, що дасть людям втілений Месія-Христос.

Прийшов час, якого людство очікувало не одне тисячоліття. У світ з'явився Той, Хто стане переможцем гріха та смерті, Хто відкриє всім народам шлях у Царство Боже й шукатиме кожну зниклу вівцю... Прозріваючи це, праведний Симеон, взявши Ісуса на руки, вимовив: «Нині відпускаєш Ти раба Свого, Владико, по слову Своєму, з миром, тому що бачили очі мої порятунок Твій, який Ти підготував для всіх народів: світло в одкровення язичникам і славу народу Твого, Ізраїлю».

Симеон побачив Христа - і тепер може з миром «відійти до праотців», тобто померти, щоб зійти в похмурий шеол, де знаходяться всі покійні, очікуючи звільнення. І Симеон принесе їм радісну звістку: «Чекати залишилося недовго, тому що я на своїх руках тримав Того, Хто зруйнує пекло».

Церква співає в цей день: «Давній днями, який дав у давнину Закон на Синаї Мойсею, нині бачимо як Дитину; і Закон виконуючи, як Творець Закону, за Законом у Храм приноситься й старцю вручається». Той Самий Бог, Який говорив на Синаї з Мойсеєм та встановив іудейський Закон, тепер приноситься в храм як дитина, виконуючи цей же Закон. У словах пісні втілюється церковне вчення про те, що за всіх часів Бог спілкувався з людством в особі Сина. Тому, зокрема, неправомірно зображувати на іконах Бога Отця, Якого ніхто й ніколи не бачив. «Давній днями», тобто старець, у вигляді якого Бог являвся деяким пророкам до втілення Христа, - це той Самий Син Божий.

У день Стрітення Господнього в церквах, за традицією, освячуються свічки. Традиція ця походить зі стародавнього звичаю влаштовувати в день Стрітення хід містом із запаленими світильниками (на зразок хресного ходу). Потім з'явилося повір'я, що ці свічки охороняють житло від удару блискавки. Насправді ж у молитвах на освячення свічок на Стрітення Господа Бога прохають про те, щоб, як запалені свічки своїм світлом розганяли нічний морок, так і наші душі, просвічені Духом Святим, уникали гріховної тьми (сліпоти).

Стрітенська свічка важлива як символ просвіченості серця Духом Святим, а якщо цього немає й свічка сприймається просто як обряд або традиція, то вона втрачає свій зміст і перетворюється на язичницький магізм.

На Стрітення також відзначається день православної молоді. Чому саме цього дня? Складно сказати, але, на мою думку,  цей день обрано невипадково. Молодість - це час, коли в житті людини зазвичай відбуваються найважливіші зустрічі: своєї «половинки», з якої розділиш радості й біди подальшого життя, вірних друзів. Це час зустрічей, що визначають життєвий шлях і закладають у нашому серці зерно життя вічного. Молодість - час, сповнений спокус, але й благодатний також!

Зі святом Вас, друзі! Нехай у кожного з нас у житті буде більше істинних, справжніх зустрічей - «стрітень» - один з одним і з Богом.

Священик Андрій Дудченко http://orthodoxy.org.ua/uk/redaktsiyna_kolonka/2008/02/14/711.html

"Изображение Иисуса на Туринской плащанице было обнаружено благодаря
ареологу и фотолюбителю Секондо Пио в 1898 году. Он сфотографировал
полотно и, присмотревшись в негативу, был глубоко поражен тем, что на
ней проявлялось позитивное изображение Иисуса, аналогичное изображению
на иконе Хреста-Пантакратора из монастиря Святой Катерины (Синай 550г.)"


І.Каганець назвав її П*ятим елементов - ключем до розгадки існування Ісуса, доповнюючим Євангелія.
І присвятив цьому цілу книгу -"Пшениця без куколю". Давайте ознайомимося з однією главою, і хай кожен для себе - через своє серце, спробує відчути Істину :
 

Якщо ідея істинна, то вона належить всім, хто здатний її осягнути.
Істинна ідея не може бути «новою», оскільки істина не є продуктом
людського розуму. Вона існує незалежно від нас, і все, що ми повинні
зробити — це постаратися зрозуміти її.Рене Генон

Євангеліє (давньогрецькою) — Добра Новина, від арійських
коренів *єв — благий, *ян — новий, *гол — голос, інформація, знання;
звідси Єва — блага, янгол — вісник. Текст Доброї Новини складається з
чотирьох євангелій, тому сукупне Боже послання (Чотириєвангеліє) ми
позначатимемо словом «Євангеліє» з великої літери, а окремі чотири його
складові — словом «євангеліє» з малої літери.

Хрестос , давньогрецькою — Боголюдина.

Ідея написання цієї книги народилася внаслідок ознайомлення з
найновішими результатами дослідження Туринської плащаниці і прагнення
їх раціонального осмислення. Відомостей на цю тему більше ніж достатньо
і в друкованих виданнях, і в інтернет-просторі. Згідно з усталеним
поглядом, обґрунтованим науково і теологічно, Туринська плащаниця є
матеріальним підтвердженням чотирьох канонічних євангелій і джерелом
додаткової інформації, яка доповнює ці євангелія, — сьогодні з цим вже
неможливо сперечатися. Проте якщо ви спробуєте простежити глибші
зв’язки між Чотириєвангелієм і Плащаницею, то постанете перед фактом
великої таємниці, яку можна виразити одним «простим» запитанням:

Навіщо Ісуса Хреста загорнули в Плащаницю?

Дивне запитання! — скажуть нам. Невже не зрозуміло — для ритуального
поховання. В Євангелії чітко сказано, що після смерті Ісуса Хреста його
тіло загорнули в чисте полотно і поклали у нову гробницю, висічену в
скелі Йосипом Ариматейським. Для здійснення ритуалу Никодим приніс
значну кількість — 100 фунтів, тобто понад 30 літрів! — надзвичайно
дорогої запашної рідини з соку смирни і алое, яку зазвичай
використовували для бальзамування. Потім Йосип завалив вхід до гробниці
величезним каменем. А коли Хрестос воскрес, то поховальне полотно
лишилося у гробниці. Послідовники Ісуса Хреста зберегли його до нашого
часу — нині воно всесвітньо відоме як Туринська плащаниця, яка є
об’єктом поклоніння і наукових досліджень. Хіба не так?

Так. За винятком однієї «дрібнички»: ПОХОВАННЯ ЯК ТАКОГО НЕ БУЛО. І не
мало бути. Про це Ісус принаймні 10 разів говорив своїм учням,
наприклад: «І почав навчати їх, що Синові людському треба багато
страждати, і старші, первосвященики та книжники відкинуть Його і Його
уб’ють, і Він по трьох днях воскресне. Він говорив про це відкрито»
(Марко 8.31; Матвій 16.21; Лука 9.22) . Зверніть увагу: Він говорив
учням про своє триденне воскресіння не «між іншим», а цілеспрямовано
НАВЧАВ їх, про що повідомляють всі чотири євангелісти. Іншими словами,
згідно з Господнім планом його перебування у гробниці не могло
перевищувати трьох діб.

— Але ж Його таки поховали у гробниці?

Йосип Ариматейський її спорудив начебто для себе, але зверніть увагу:
«На тому місці, де Його розп’яли, був сад, і в саду — нова гробниця»
(Ів 19.41). Тобто гробниця була поряд з місцем розп’яття — Голготою. А
тепер поміркуйте: хто захоче влаштувати свій посмертний спочинок поряд
з місцем страт і катувань, звідки періодично лунали зойки страждання та
прокляття. Висновок: ця «гробниця», розташована у нетиповому для
поховань місці, була призначена не для поховання, а для зберігання у
недоторканості Ісусового тіла протягом трохи більше однієї доби — від
вечора п’ятниці до недільного ранку.
Ще одна важлива деталь: всі євангелісти звертають увагу на те, що вхід
до «гробниці» закривав незвично великий камінь. У «Кодексі Бези»
(євангельському списку IV ст., що зберігається в Кембриджській
бібліотеці), речення «камінь був відвалений, був бо дуже великий» (Мк
16.4), уточнюється: «Камінь, що його не могли відкотити двадцять
чоловік». За деякими оцінками, він міг важити приблизно 2 тонни. Отже,
випадає так, що без спеціальних технічних засобів «гробницю» неможливо
було відкрити, що є нетиповим для такого роду поховальних споруд.

— Як же тоді Йосип спромігся закрити цим каменем вхід до гробниці?

Дослідники повідомляють, що камінь котився по спеціально зробленому
похилому жолобу. Спочатку він знаходився на підвищенні і фіксувався
клином. Йосип вибив цей клин, камінь під своєю вагою покотився по
кам’яному жолобу і наглухо заблокував вхід.
Як бачимо, конструкція «гробниці» дозволяла легко її закрити, проте
абсолютно не передбачала можливість її наступного відкривання. Така
захищеність «гробниці» потрібна була для гарантованого збереження
Ісусового тіла, адже якби ворогам вдалося його викрасти і розчленувати,
то Воскресіння стало б фізично неможливим. Згаданий «непідйомний»
камінь відкотив воскреслий Хрестос силою своєї віри, спроможної, як Він
казав, пересувати гори (Мт 17.20). До речі, наявність нетипової
гробниці у нетиповому місці додатково свідчить про те, що Воскресіння
було не імпровізацією, а ретельно спланованою акцією.

— Гаразд, гробниця була тимчасовою, але ж ритуальне поховання таки відбулося!

А що ви називаєте ритуальним похованням? Виразні сліди крові на
Туринській плащаниці безперечно свідчать, що тіло не було ні
набальзамоване, ні навіть обмите. Тільки не кажіть, що в учнів не було
часу обмити тіло Господа через наближення юдейської суботи. По-перше,
добре відомо, як Хрестос ставився до суботи — він її демонстративно
ігнорував. По-друге, Йосип і Никодим за бажання могли б обмити тіло за
кілька хвилин.

— Тоді навіщо Никодим приніс так багато бальзамічної рідини?

Дослідження Туринської плащаниці показали, що вона була просякнута
розчином алое і смирни. Велика кількість рідини (нагадаємо — понад 30
літрів) потрібна була саме для того, щоб повністю занурити у неї цю
коштовну льняну тканину площею майже 5 квадратних метрів. Потім
Плащаницю, з якої стікала запашна рідина, поклали на камінь. На одну
половину тканини поклали Ісусове тіло (головою до центру полотна), яке
накрили другою половиною. Погляньте на зображення Плащаниці: на одній
її половині зафіксувалося зображення тіла спереду, на другій — зі
спини.
Ну то як, тепер збагнули, навіщо була потрібна просякнута запашною рідиною Плащаниця?

— Може, щоб якось допомогти Ісусові воскреснути?

Нелогічно. Судіть самі: воскресінню підлягало цілком мертве тіло, до
того ж спотворене жорстоким бичуванням і розп’яттям. Під кінець
римський воїн завдав уже мертвому тілу стандартний «контрольний удар»
через правий бік у серце, щоб гарантувати смерть (Ів 19.34). Очевидним
є те, що після цього Ісусове тіло було абсолютно несумісним із життям,
і цьому твердому фактові не могли зарадити жодні обмивання чи
бальзамування.
Ну добре, ще одна підказка. Церковна влада спочатку поставилася до
Плащаниці стримано, оскільки допускала, що це картина живописця, яка не
має жодної художньої цінності. На шматку полотна розміром 436 на 110 см
(вісім на два ліктя) було видно лише темні плями, що неясно позначали
риси якогось обличчя і силует тіла. Ісусове зображення на Плащаниці
було виявлене лише у 1898 році завдяки відкриттю археолога і
фотографа-любителя Секондо Піо. Він сфотографував полотно і, поглянувши
на негативну фотопластину, був глибоко вражений — на ній проявилося
позитивне зображення, що на диво нагадувало історичні ікони Ісуса
Хреста. Наприклад, воно ПОВНІСТЮ збігається із зображенням славетної
ікони Хреста-Пантократора з монастиря Святої Катерини (Синай, 550 р.).
Наступний науковий аналіз показав, що Плащаниця є не витвором
мистецтва, а природним відбитком, що утворився в незрозумілий спосіб у
вигляді негатива.

— Дивно, що Хрестове зображення на Плащаниці визнали лише через 2 тисячоліття після його утворення.

А інакше й не могло бути, оскільки для зрозуміння сутності Плащаниці
людям потрібно було володіти технологіями цифрової обробки і
розпізнавання зображень, комп’ютерного сканування рентгенівським і
ультрафіолетовим промінням, мікрофотографії в поляризованому світлі,
тонкого хімічного і радіоактивного аналізу, аналізу ДНК і багатьма
іншими. Без усього цього походження Плащаниці й досі залишалося б під
сумнівом.
Наприклад, порівняно недавно вчені виявили на Плащаниці зображення
монет, які були покладені на очі померлого Ісуса. Точно з’ясовано, що
це відома нумізматам «лепта Пилата» — найдрібніша мідна монета, яка
була викарбувана Понтієм Пилатом у 29/30 році н. е. На монеті напис:
TIBERIOU СAICAROC — «Тиберій імператор». Це, до речі, ще одна нетипова
«випадковість». Йосип Ариматейський був «заможним чоловіком» (Мт
27.57), а про фінансові можливості Никодима свідчить неймовірно велика
кількість принесеної ним рідини для бальзамування (Ів 19.39). Обидва
вони були таємними учнями Хрестовими (Ів 19.38—39), тож могли з поваги
до свого Вчителя використати золоті або принаймні срібні монети. Проте
вони використали саме «лепту Пилата», оскільки в інформаційному плані
вона була найціннішою: точно вказувала на час події — не раніше 29 року
н. е., а також місце — підвладну Пилатові територію Юдеї та Самарії.

— І що все це означає?

Те, що Туринська плащаниця — це Хрестове послання СУЧАСНОМУ поколінню
людей. Послання, яке безперечно підтверджує істинність Євангелія. ЦЕ
ЗВЕРНЕННЯ ВТІЛЕНОГО СИНА БОЖОГО ПЕРСОНАЛЬНО ДО КОЖНОГО З НАС.
Плащаниця — це фотографія Хрестового тіла У МОМЕНТ ЙОГО ВОСКРЕСІННЯ —
із залишками його крові, рослинного пилку Палестини і навіть
єрусалимського ґрунту. Ось чому Хрестове тіло не обмивали! Полотно
Плащаниці було застосоване як «фотопластина», на якій точно зафіксована
реальність двохтисячолітньої давності. А величезна кількість
бальзамічної рідини повинна була захистити цю гіперфотографію від
шкідливого впливу мікроорганізмів та інших подібних загроз.
Зверніть також увагу на положення рук Ісуса. Вони не покладені на груди
або живіт, як зазвичай ховають померлих, а закривають низ живота —
типова сором’язлива поза оголеного чоловіка. Це ще один доказ, що до
фотографії ретельно підготувалися і продумали все: просякнуте захисною
рідиною полотно («фотопластина»), тіло у відповідній позі, монета з
інформацією про час і місце події.

— А чим обґрунтоване твердження, що на Плащаниці зображено саме момент воскресіння?

Дослідники з’ясували, що зображення утворилося лише на внутрішній
стороні тканини — внаслідок спалаху невідомої людям енергії, що тривав
мільйонні частки секунди. Вона не пропалила полотно наскрізь, а лише
трохи обпалила волокна з внутрішньої сторони — на глибину всього кілька
мікронів, надавши їм при цьому золотистого забарвлення. Учені
стверджують, що через 30—40 годин після смерті Ісуса його плоть
незбагненним чином трансформувалася і легко пройшла крізь тканину, яка
присохла до тіла разом зі згустками крові (кожний знає, що значить
відірвати пов’язку від рани із засохлою кров’ю). Саме цей момент і
зафіксовано на Плащаниці — коли тіло протягом якоїсь миті перетворилося
на енергетичний потік. Отим-то рельєфні зображення на верхньому і
нижньому відбитку однаково чіткі, виразні, чисті — неначе тіло стало
невагомим, інакше спинні м’язи виглядали б сплющеними під впливом
земного тяжіння.
Навіть з цього, дуже скороченого викладення відомостей про Плащаницю
випливає, що вона не лише підтверджує Чотириєвангеліє, але й доповнює
його, проливаючи світло на деякі незрозумілі місця. Більше того,
акцентуючи нашу увагу на феномені воскресіння, Плащаниця ставить перед
нами ЗАВДАННЯ якомога активніше досліджувати приховані боголюдські
можливості людини, продемонстровані Ісусом Хрестом. Через усе це в
науковому світі Туринську плащаницю нерідко називають П’ятим
Євангелієм, яке органічно доповнює чотири євангелія Доброї Новини.

— Виходить, що тільки сучасна технологічна цивілізація здатна сприйняти Євангеліє як цілісність?

Справді, адже Чотириєвангеліє і Плащаниця разом творять цілісну
інформаційну систему — Євангеліє Ісуса Хреста, причому Плащаниця є не
лише його матеріальним підтвердженням, але й ключем до його розуміння.
Більше того, вона об’єднує в цілісність віру, науку, мистецтво і
фізичну досконалість:
1) віру, бо Хрестос воскрес силою своєї віри (як вищого прояву волі) і віри в Бога-Отця — Творця Всесвіту, Вишнього і Святого;
2) мистецтво, бо Плащаниця була задумана як мистецьке фото, зроблене
Хрестом і його асистентами Йосипом та Никодимом і відправлене на два
тисячоліття в майбутнє для сприйняття сучасним людством і його
оновлення;
3) науку, бо визнання автентичності і нерукотворності Плащаниці
відбулося передусім зусиллями науковців за допомогою
логіко-раціонального мислення і високих технологій;
4) фізичну досконалість, оскільки продемонстроване Ісусом Хрестом
поєднання божественного і тілесного вимагає високих психофізичних
параметрів — чистої потужної психіки і здорового сильного тіла.
Згадані чотири складові є чотирма опорами істинної Релігії (від
«ре-лига» — відновлення зв’язку) — живого потоку Культури (Традиції)
задля поєднання в гармонійну цілісність чотирьох складових людини —
божественного ядра, духу, психіки (душі) і плоті.

— Чи не означає це, що сучасне людство є адресатом не лише Плащаниці, але й Чотириєвангелія?

Саме так. Це нагадує ситуацію, якби першокласникам принесли підручник
для старшого класу. З кожним роком вони розкриватимуть в ньому
фрагменти нових знань, але осягнуть їх у цілісності лише тоді, коли
будуть до цього готові. Так само і з Євангелієм, адже якщо Плащаниця,
будучи ключем до Євангелія, адресована сучасній людині, то і
Чотириєвангеліє призначене сучасній цивілізації, хоча користь від нього
отримали всі попередні покоління — тією мірою, якою змогли його
осягнути.

— Наскільки суттєво сучасне усвідомлення Євангелія може
відрізнятися від його усвідомлення в «молодших класах» хрестиянства?

Характерною особливістю «молодших класів» є дитяча довірливість і
нерозуміння існування в цьому світі організованої, системної брехні,
звідси — некритичність сприйняття неправдивої інформації і вразливість
щодо фальсифікацій.
Про те, що раннє хрестиянство неминуче стане жертвою диявольської
брехні, Ісус знав від самого початку, тому й лишив нам пророцтво у
формі притчі про пшеницю і кукіль, яка є для нас попередженням і
завданням. Вона виглядає так:

«Ще одну притчу подав Він їм, кажучи: Царство Боже подібне до чоловіка,
що був посіяв добре зерно на своїм полі. Та коли люди спали, прийшов
його ворог і посіяв кукіль поміж пшеницю й пішов. Коли виросло збіжжя і
вигнало колосся, тоді й кукіль появився. Прийшли слуги господаря і
кажуть до нього: Пане, хіба не добре зерно ти посіяв на твоїм полі.
Звідки взявся кукіль? Він відповів їм: Ворог-чоловік зробив це. Слуги
йому кажуть: Хочеш, ми підемо його виполемо? Ні! — каже, щоб, виполюючи
кукіль, ви часом не вирвали разом з ним пшениці. Лишіть, нехай росте до
жнив одне й друге разом. А під час жнив я женцям скажу: зберіть перше
кукіль та зв’яжіть його у снопи, щоб його спалити; пшеницю ж складіть у
мою клуню» (Мт 13.24—30).

— У чому ж полягають попередження і завдання, записані у цій притчі?

Попередження в тому, що з самого початку проповіді Євангелія (як тільки
«чоловік посіяв добре зерно») з’явиться організація людей
(«ворог-чоловік»), яка у пшеницю Божого слова таємно («коли люди
спали», уночі) посіє брехню («кукіль», тобто бур’ян). Хрестові
послідовники мають бути готовими до того, що отруйні плоди цього
бур’яну вставок і фальсифікацій проявляться не відразу. Але навіть коли
люди їх побачать, то спочатку не матимуть можливості надійно відрізнити
правду від брехні. Проте настане час Жнив, коли за Божим наказом
хрестияни очистять Євангеліє від ворожих вставок, відкриють для себе
істинні знання і розчистять собі шлях до Царства Божого. Це і є тим
завданням, яке Ісус Хрестос поставив майбутнім поколінням людей.
Прочитання сучасним людством послання Туринської плащаниці вказує на
те, що Жнива Господні почалися, а ми є женцями на Його ниві. Але перед
тим, як почати Божу справу відділення пшениці від куколю, необхідно
вияснити особистість «ворога-чоловіка», обставини і спосіб здійснення
ним інформаційного злочину, його мотивацію і подальші спроби приховати
сліди своєї ганебної справи.

http://blog.i.ua/community/662/204032/

Чому саме зараз хочу нагадати про Богів наших,  тому що поки йдуть свята, хочеться щоб ми не встановлювали кордони між віруваннями, бо ВіРа насправді Одна, як і бог-Творець (це підтверджуюсь всі релігії світу), а от релігій, як шляхів,  багато. Кожна з них взяла за основу лише один аспект Істини і возводить його в культ. чого теж неварто робити. Тож давайте мислити, як цивілізовані (маю наувазі, як просвітлені)  люди, вбачаючи спадковості наших традицій,бо ми ж з вами не на пусте місце прийшли в цей світ, і вбачати Едність всих проявів Бога - будь-то вірування, чи то людина, чи тварина, чи рослинка...

Сварог у древніх слов'ян є богом-творецем Всесвіту, чоловічим втіленням Роду, богом неба та небесного вогню.


В давні часи Сварог зображався лише символічно, бо він був збірним
поняттям для всіх Богів-Місяців, але пізніше його зображали з топірцем
у золотих руках, або з молотом у Небесній кузні. Він має епітет
прекраснорукий, тобто Бог-митець. Саме від цього образу походить
український вислів "золоті руки", яким позначають майстрів якоїсь
справи.

Сварог є втіленням космічних потуг Світла, Вогню, Повітря (Ефіру),
а також Батьком зодіакальних сузір'їв, які отримали назви Сварожичів.
Давня чеська книга "Mater Verborum" — "Мати Слів" — перекладає наше
ім'я Сварог словом Зодіак. Отже, Коло Свароже означає річне коло
сузір'їв, тобто календар.

Етимологічно, ім'я Сварога виводять із санскритського
(давньоарійського) "svar" (Свар), що означає голос, звук, нота, від
яких походять слова зі значенням: звучати, співати, сяяти, блищати,
сварити, а також Сонце, сонячне сяйво, небо. Існує також форма Зварог,
Зворожини — назва свята, яку старі люди пам'ятали в Україні ще на
початку ХХ століття. Існували й імена, похідні від Сварог, які
надавалися людям, народженим в січні: СВАРУНА - можливо від
санскритського свару - жертовний стовп; також санскритське сваруші -
власна воля, бажання, радість, натхнення.

Знак Сварога-сонця — свастя (свастика), чиї зображення є
найпопулярнішими в епоху бронзи. Свастя позначала річний рух сонця, та
символізувала чоловічу здатність до запліднення. Його тваринами є
золоторогий бик, вепр, кінь, та сокіл Вараґна.


Сварог (Сварод, Лад)- чоловіче втілення Рода, Бог-Творець, Бог
Неба і Зірок, основа мудрості і святості. Вогонь і Світло Рода,
заступник шлюбу і ковальської справи, людських ремесел і умінь всяких.
Бог, який з волі Всевишнього Рода явив людям триєдність буття і
встановив закон Прави.
Сварог є Батько Богів, чоловік Лади і її зворотня сторона.
З початку творення Всесвіту Сварог зладував - викував за 12 космічних
ночей (12 000 років) Сонце, Місяць, Вечірню та Вранішню Зорю та інші
Небесні світила, які Рідним Богам за тіла є. Усі Вищі Боги чоловічої
статі - це Сварожичі, які є його уособленнями та проявами.
Він волею своєю то вивищує, то скидає синів своїх, тим самим Колообіг
життя підтримуючи. Кожновому новому Богу він право передає впливати і
творити лад по-своєму.
Сварог є Світло-Вогонь Рода, вісь світу Алатир, який в основі Дерева
Рода лежить і все навколо нього обертається, тому він бог світла і бог
Прави, Яви і Нави.
У душі кожного русича горить частинка Сварога - Ведогонь, який людину до світла Прави тягне, знання даючи.
Се Владика світу навчив людей користуватись вогнем, обробляти мідь та
залізо. З того часу всі праведні русичі вогнищани є, і на свята на
подвір'ях своїх родові вогні палять, щоб Рід Всевишній бачив і про
дітей своїх пам'ятав.
Сварог викував перший плуг та першу шлюбну обручку і се ним заповідано,
що кожен має найти пару свою яка лише йому призначена і Всевишнім Родом
дана. Бо в родині кожен сильним бути має, щоб силою і мудрістю тією Рід
зростав. Такій парі разом плуг праці і світотворення тягти легше.
Як знак Сварожий звечора проти Різдва плуг вносили до хати і клали під
святковий стіл. Будучи Вогнем, се Сварог через Мати Славу людям вогонь
дав. Тому Сварог вважається Богом ковальства, шлюбу і хліборобства.
Він наділяє людину мудрістю вічного, спокоєм і рівновагою, допомагає
оволодіти будь-яким ремеслом, прозрінням і потягом до нового приходячи.


Свято Сварога - це Різдво Сонця-Світу, що і свято Рода є (22 грудня).
Сварог являє себе для людства у вигляді зоряного неба, яким Луки
Сварожі є, се там наші Предки перебувають, від зірок силу нам
посилаючи, опікуються родичами повсякчас.

Сварог має в собі 12 сузір'їв Зодіаку, які є Богами-Сварожичами і
світами їхніми. Кожний з них панує на небі близько 2-х тисяч років.
Через Сварожичів Владика керує небесним вогнем, життям та врожаями на
землі. Сварог постійно спостерігає за світом через Око Лада, яке є
частинкою Всюдисущого Ока Рода-Алатиря, що вдень проявляється
Сонцем-Дажбогом, а вночі - Місяцем. "Се мовив Сварог наш: "Як мої
творіння створив вас од перст моїх. І хай буде сказано, що ви - сини
Творця, і поводьтесь як сини Творця. І будете як діти мої, і Дажбог
буде Отець ваш." ("Велесова книга").

У пожертву Сварогу приносились: вівсяна каша, пиво, пироги, зерно,
сало, хліб, риба (щука), локшина, кропива, тканина, молоко, сир, яйця,
ягідне вино, вівсяний хліб.


Лада (Леда,Рада, Рода, ) - Мати Богів, старша Рожаниця, Богиня світової
гармонії, покровителька пологів, жінок, дітей, шлюбу, любові, жіночих
справ, врожаю, родючості. Жіноче втілення Рода, дружина Сварога.



Всі Богині - це її уособлення та прояви. Лада - Богиня життя, весни,
родючості, народження, жита-зерна, яка витворює і воскрешає відмерлу на
зиму природу, робить землю плодючою.
Лада символізує світову любов, що є основою життя на землі. Мати Лада
після смерті збирає душі праведників, які стали іскрами, і йде у
людський світ, вкладаючи їх у лоно жінкам, які прагнуть дитини.
Супутницями Богині є почуття Чарівності і Любові. Прилітаючи у цей світ
на чарівній колісниці, запряженій парою голубів і парою лебедів, вона
розпалює вогонь небесних гроз, проганяє злі сили, виводить з-за
холодних хмар світлосяйне сонце.
Богиня Лада принесла світові Живу Воду, прийшовши до людей по веселці з
немовлям (Божичем) на голові. У руці вона тримає червоне яблуко з
виноградною лозою. Немовля при цьому символізує Явлений (втілений)
світ, а яблуко (або яйце)- початок усього сущого, камінь Алатир
(Сваргу, Сонячний хрест).
Прекрасні дні травня і початку червня з давнини присвячувались Ладі і
знаменувались загальними ігрищами. Тим, хто приносить їй пожертви, вона
пророкує майбуття. Приносили жертви їй також жінки, які не могли мати
дітей, щоби вона сприяла зачаттю.
Лада прийшла вперше до людей з яблуком та виноградом, виростила перше зерно жита.
У Лади двійко дітей: Леля, чарівна Богиня кохання, та Полель, Бог світлого дня.
Прояв Лади, Жива, - живителька та подателька благ. Щорічно, коли
зустрічаються перші зорі в сузір'ї Перуна (Стрільця), Богиня Лада,
народжує нове Сонце (Божича-Коляду - Сонце зимового сонцестояння),
після чого вона разом з Сварогом протягом 12 ночей творить Всесвіт.
Свято Великої Лади відзначається з піснями цілий місяць - від 25 травня до 25 червня.
В пожертву Ладі приносили: оладки, кашу, хліб, сир, мед, сир, молоко,
олію, крупи, пироги, нитки, візерунчате печиво, шкурки куниць, ласок і
соболів, зерно, яйця, пиво, хустки, полотно, вовну, посуд.

З дитинства Миколай вів святе життя, яке всіх дивувало. В юнацтві він бажав прийняти чернецтво, але Господь у видінні заборонив йому, вказавши, що він має послужити людям. Справді, обраний Божим промислом єпископом міста Міри в Лікії, святий прославився наверненням багатьох людей до Христа та мудрим керуванням паствою. Під час гонінь імператора Діоклетіана святителя Миколая було ув'язнено, та з приходом до влади Костянтина він повертається до пастви. Хоча святий не лишив після себе ніяких письменницьких праць, саме його святе життя та чисельна кількість чудес пов'язаних із ним свідчить: це була людина великої святості.

Це й усе, що повідомляє про святого Миколая в рубриці "Цей день в історії" "Православіє в Україні". Коротко і ясно.

А звичай дарувати на Миколая подарунки діткам утвердився в XVII столітті. Щоправда, в ті часи виконувач ролі святого не лише роздавав солодощі й/або іграшки, а й екзаменував дітей на знання Закону Божого. Це тепер Миколай фактично перетворився на Діда Мороза...

На мою думку, християни все-таки мають розрізняти Угодника Божого і довгобородого червононосого субчика...

На цьому в Некрота поки все.

Зі святом!

Поміж людьми діють закони Мерфі:
На рівні Бога діє зовсім інший закон:
Добрі справи ніколи не є даремними, бо Бог надає їм виміру Вічності.

---

Якщо ми спостерігаємо нещастя, які стаються з людьми, часом питаємо  таке:
Та я хотів би спитати: