Україна як країна «У»
Теза: все в цьому Світі є обумовлено – не є оригінальна і суто моя видумка. Кожен чи не кожен розуміє, що все у світі має свої причинно-наслідкові сутності, – то є досить зрозуміло для більшості людей. Ясно однозначно, що якщо не посієш – то і не пожнеш, не заправиш машину – не поїдеш, не придбаєш харчу – будеш голодним тощо. На все можна і треба дивитись не просто що то за трясця раптово трапилось, а і чому воно трапилось те чи інше. Хтось може чітко пояснити сучасні події в Україні без емоцій та овацій, але суто раціонально: чому йде оця неоголошена війна поміж Україною та Російською Федерацією? Для одних то є «спецоперація», а для інших бійка заради самозахисту. Хтось пробував принаймні для себе зрозуміти, чому так сталося і до чого то все призведе? Нашої перемоги? Якої саме? Як має виглядати потрібна нам перемога над ворогом? Заживемо так само, як і до нападу чи якось інакше? Запитань безліч, а з відповідями – неміч. Про то і поговоримо.
Почнемо, як годиться, – з початку. Загальновідомо, що Радянський Союз (СРСР) у вільному світі називали однозначно «Тюрмою народів», отож коли стався крах комуністичної тоталітарної системи через економічну деградацію і стагнацію, то велика тюрма розвалилася на частини, які і далі виконували свої тюремні функції тільки у малому форматі. Одна з таких чималих частин радянської тюрми отримала назву України, ще й почала сповідувати демократію і вільну ринкову економіку, але при тому всьому не змінюючи нічого докорінно у власному бутті. Тобто: в бараках ті самі в’язні, а над ними ті самі наглядачі й коменданти блоків-областей, що і надалі експлуатують працю в’язнів і наживаються, як і раніше з тою різницею, що над ними наглядача вже немає і то було приємно. Приємно не в’язням, а тим, хто опинився у владі і тому були раді, але ось досить сподівано, а для когось – раптово, гарні для когось часи змінилися, бо старі наглядачі яко «старші брати» – об’явилися… Тому й почалась та йде «спецоперація» подавити регіональний бунт в’язнів та відновити загальну тюремну єдність і дисципліну. З тим усе ясно: територія з назвою Україна-Малоросія була колонією держави Росія-СРСР, спадкоємицею якої себе оформила Російська Федерація і з тої причини веде війну за свою так би мовити – власність. З цим повна ясність.
Тепер поговоримо про нас в Україні сущих: хто ми для самих себе? Вільні люди, що живуть за порядками в’язниці, чи просто дурні, яким все одно де і як жити, аби більш-менш комфортно було кожному окремо як воно вдасця, казала Насця про своє трясця. Мушу жартувати, бо коли величезна країна абсолютною більшістю обирає собі в керманичі абсолютно не фахову людину – тут стає не до жартів. Ви можете уявити, що ось сідаєте у величезний авіалайнер і обираєте з пасажирів гарну людину, що ним кермувала? Або лікаря собі для складної хвороби за принципом, що то хороший чоловік? Звичайно, що ні! Ні і ні! Пілот має бути фаховим як і лікар! І вже потім кращою людиною за доктора Хауса чи Віктора Януковича. Шукаємо фахівця! Доброго! Для себе! Тим більше дивно робити протилежне для цілої держави. А він, молодчина, тут же заявив, що відтепер «ми всі Президенти!», з того і бачимо які ми всі президенти: нездаль повна, бо такої України досягли неймовірно героїчної, що далі вже нікуди, бо далі буде нікому бути в цій країні-руїні. Для розумного сказано досить. Щодо інших, то і розтин нічого не доведе.
Ще, однозначно, не збираюсь розвінчувати якість багатозначні міфи і фабули, а просто я переконався, що коли виганяють з роботи, то значення терміну «свобода» не є чітко однозначним і позитивним. Що мені з тою свободою робити, як я не маю де робити, заробити і з того жити? Ніяка це не свобода! Або якщо в наш час пишуть на ракеті «смерть ворогам України!», то ворогів вбиває таки начиння ракети, а не сам напис. Це я до того, що надто часто затято сперечаються щодо напису, а не змісту. Написати на тюрмі «Незалежна Україна», що є «демократична з ринковою економікою», але залишити весь зміст адміністративного устою з тоталітарного минулого з абсолютно невільною економікою – де в тому сенс і правда? Яка вільна економіка, коли уся країна залежить від рішень однієї людини, яку на даний час обзивають Гетьманцев? Коли голосуй – не голосуй, а все одно отримаєш депутата, якому все далеко десь окрім власного достатку – це немає нічого спільного з демократією. Всенародне обрання в’язнями хорошого і доброго начальника тюрми – маразм, в якому ми живемо! З авіалайнером я дещо погарячкував, тому що тюрмою і неук покерує спокійно, бо тюремна когорта наглядачів у тому допоможе. І помагає! Саме тому начальник тюрми має бути таким всемогутнім і всепрекрасним, щоб не мав бажання перейматися побутовими проблемами з життя в’язнів, їх жалюгідним буття на жалюгідні зарплати і пенсії тощо. Врешті вони ж всі президенти у свої камерах – гарно є! Нехай та камера і не в Кончі-Заспі, але усе тимчасово у всіх! І то ріднить усіх президентів тут в Україні сущих.
Не знаю точно, як дивляться на Україну інші народи та уряди, але я знаю, як ми дивимось на Білорусію і не хочемо зрозуміти, що в очах світу ми нічим не кращі, а то і гірші зі своєю вседержавною корупцією, яка наскрізьно панує в усьому державному управлінні України, бо кожен наглядач хоче мати за свою службу більше, аніж йому вділяє тюремна адміністрація і це цілком зрозуміло для всіх, особливо для в’язнів: мусиш щось дати, аби «покращення вже сьогодні» мати… Навіщо самих себе дурити: ах які ми гарні! Найкращі в Світі! Ми не кращі, як і не гірші, а країна і народ з пост-колоніальним минулим і це потрібно осмислити. Найголовнішою темою є, що для українців держава кілька сотень років була ворогом-окупантом, бо визискувала з усіх що могла витиснути і особливо за комуністичного тоталітарного режиму, а люди у відповідь обкрадали державу де могли і як могли, бо інакше б не вижили. Соціальна ментальність ставлення в’язнів до держави як до тюрми в українців глобальна! Реальність життя на сьогодні показує, що фактично нічого не змінилося: держава і далі є недружнього до пересічних людей установою в Україні. Нехай кожен чесно скаже самому собі чи вважає він свою державу другом чи таки визискувачем? Я особисто дуже люблю Україну, але що вона мені друг – цього, перепрошую, але я не годен підтвердити. Ще менше я можу сказати, що це держава для мене, бо так не є. Наше співжиття відбувається якби паралельно: я терплю безправність і ховаюся подалі в своїй шпаринці-камері, а держава успішно ігнорує моє існування, обідравши при кожній нагоді все і вся. Для мене великою іронією звучать співчутливі жалі до людей минулого, особливо щодо селян, хоча насправді вони тяжко працювали від сили місяць на весні під час посівної та місяць-два восени збираючи врожай, а інший час займалися чим хотіли. В сучасному світі ми працюємо на панщині усі 11 місяців і часто-густо не на одній роботі, а подать з нас беруть не убогу «десятину», а просто неймовірно велику частину. Наведу кілька простих прикладів.
За найманого працівника підприємець зобов’язаний законом заплатити 50% від суми, яку заробив робітник у нього, тобто якщо зароблено було 20 000 грн., то 10 000 йде в податок, як і кожному зрозуміло, що підприємець буде це робити за рахунок робітника, а не з власних коштів. Поза тим саме підприємець зобов’язаний через свою бухгалтерію зняти всі податки особисті зі зарплати працівника, отой «єдиний податок» та ще причеплений до обов’язкових «військовий збір» тощо, а це виходить десь четверта частина, а то і вся третина зарплати, тобто так званими «чистими грошима» на руки робітник отримує 7 000 грн. зі зароблених 20 тис. – круто! Чи не так? Але і це ще не все: ви йдете в магазин і за весь придбаний товар сплачуєте 20% так званого ПДВ – податок на додану вартість, яку в теорії як і в першому випадку з підприємцем, також мав би сплачувати виробник, але в реальності сплачуєте ви зі свого гаманця. Тобто в отому реальному вимірі виходить менше 5 000 грн. для вашого суто споживання, а все інше пішло десь кудись в податки державі. Також купівля квартири чи авто: купую – сплачую податок, продаю – сплачую податок. Двічі за одне й те саме! І як вам така обдираловка цілком законна від держави? Причому податки здерли і прощавайте до наступного здирництва. Відповідальність чи є якась держави перед платником податків? Щось такого не пригадую у нас. Радійте, що нового податку не ввели! Відповідальності їм захотілося. Не твоє то, холопе, діло! На то депутати є і там кожен своє з бюджету цілком чесно вкраде, а ви працюйте, людоньки, пашіть і радійте свободі в межах своєї камери, блоку і спільної тюрми. Ще в часи серусеру радянські люди на виробництві жартували, що «держава робить вигляд, що нам платить зарплату, а ми робимо вигляд, що працюємо», тому що з 8-ми годин за статистикою кожен працівник 6-ть годин працював на державу, а 2-ві години включно з обідньою перервою – на свою зарплату. Яке прогресивне досягнення! Хоч працюй – хоч не працюй, а у підсумку – зарплата! Тобто хочу про наше сучасне сказати, що працювати на повну силу немає жодного інтересу для людей при таких податках від держави. З того є всі умови для розквіту так званої «тіньової економіки» ( в СРСР то були «халтури», спекуляція-«фарцовщики» та підпільні «цеховики»), коли люди всіма силами намагаються в різний спосіб уникнути настільки жорстокого і несправедливого оподаткування від своєї любої, коханої держави. Відповідно, нічого доброго з того мати просто неможливо. За найоптимістичними розрахунками бюджет «тіньової економіки» в Україні більший за половину бюджету задекларованого, а насправді ніхто не знає реальних величин, бо ж темінь повна! В головах також. І не тільки у Гетьманцева. Річ у тому, що несправедливість від держави породжує тему розвитку аналогічної несправедливості в ставленні до держави. Це так звані абсолютно законні схеми розкрадання бюджетних коштів, де все цілком правильно, але насправді то є злочинно. Схем є багато й різних, часто дуже талановитих, тому я і кажу про темінь в голові, оскільки якби всі ці зусилля було скеровано на покращення державного устрою, а не його обдурювання – ми б вже жили в зовсім іншій державі! У справді гарній Україні. То вирвалась емоція, перед тим як навести приклад схеми.
На Донбасі шахтарі-пенсіонери мали привілей одержати безкоштовно від держави 1тону вугілля. Отож після введення в Україні обов’язкових тендерних закупівель для держустанов кільканадцять фірм вийшли на торги з різними цінами і раптово всі відмовились від участі в аукціоні в останній момент, тому перемогла фірма, яка належала сину тодішнього Президента України, що запропонувала 3 тис. грн. за тону вугілля при реальній вартості 1 тис. грн. і, ясна річ, без конкурентів ну дуже чесно виграла в цьому тендері. Звичайно, що чиновник відповідальний за тендер заради найоптимальнішої ціни відмовляється від результатів такого тендеру, але фірма одразу звертається в наш український суд, який зобов’язує виконати державу всі умови тендеру. Таким чином що маємо у підсумку: чиновники «білі та пухнасті», бо то суд їх зобов’язав виплатити бюджетні гроші за такою ціною, а для суду управи немає, бо він пильнує типу справедливість і тендер виграно законно, а що пенсіонери могли б отримати за ті гроші по 3-и тони вугілля, але були вдячні й за одну – то нехай нікого не турбує. Усе, як бачимо, в межах закону, але чи це є добро? Чи є корисне для держави? Ні, звичайно. Знаю ще про різні схеми подібні чи неподібні в стилі «то є халява, сер», але знаю і про важку працю судмедекспертів, тому обмежусь вже сказаним. Водночас хочу звернутися до всіх-всіх в Україні сущих: женіть пітьму облуди зі своїх голів! Перестаньте бути «всі президенти!» та керувати державою з верху вниз, а спробуйте керувати державою з низу вверх! Ставайте простими свідомими громадянами власної держави! Власної! То є ваша власність – ваша держава! Гарно сказано, що «Україна – це всі ми, отже які ми – така і Україна!» Зробіть себе другом держави! І навпаки: зробіть державу дружньою до вас! Конкретно до вас особисто! Розумію, що наразі то є «глас потопельника в пустелі» (ха! «кіс мі» у хребет штучний інтелект!), але і зайвим то не є.
Далі я спробую викласти своє бачення, як з тюремних умов звичної покори пересісти на гарний комфортний круїзний лайнер демократичного взаємопорозуміння в соціумі, але знову ж зазначу, що якби це зробили оті винахідники геніальних злочинних і водночас законних схем, то це було більш реалістично та обгрунтовано, але темінь в їх головах змушує мене братися йти до просвітлення інших. Нехай наївно, непрактично, проте то є краще за нічого! Давно відомо, що не помиляється тільки той, хто взагалі нічого не робить. У нас таких «непомильних» діячів ціла плеяда, що вже партій – неміряно! І я не хочу бути з ними принципово, тому і пропоную добровільність сплати податків як таких до держави окрім одного отого, що оте ПДВ, але насправді є «податок з продажу», як ще різні акцизи та непрямі податки, які є типу «за розкіш». Не варто сперечатися про етикетки, бо важить зміст, сенс, позитив процесу взаємодії людини і держави. Почнемо. (далі буде)
Богдан Гордасевич, м. Львів-Рясне, квітень 2023 р. (7531р. літописний)
