Календарні плани виховних заходів на січень 2011 року.
- 04.01.11, 12:39
Гуманітарна та правова підготовка.Лекція. Воєнно-політична обстановка в країнах, що межують з Україною.
Чекаю на Ваші коментарі.
Розумію, що вже давненько нічого нового не публікував, та й бажання такого в мене не виникало... Як і натхнення на створення чогось нового... Але разом з тим досі є деякі задуми щодо "Ірландської" серії, та й подекуди доводиться натрапляти на історії та оповідки, які можуть слугувати гарним підґрунтям для роздумів. Скажімо, у цьому випадку мою увагу привернула тема “ну дуже розумних людей”, котрі можуть і не помічати деяких нюансів дійсності...
Капітан Повітряних Сил і армійський капітан сиділи поряд у пасажирському літаку. Капітан Повітряних Сил нахилився до армійського капітана і запитав, чи той не проти зіграти у одну гру. Армійський капітан хотів спати, тож він ввічливо відмовився, відвернувся і спробував заснути.
Капітан Повітряних Сил не полишив свого наміру і пояснив, що це дійсно легка гра. Він сказав: "Я ставлю питання і якщо ви не знаєте відповідь, то платите мені $ 5. Потім ви ставите мені питання, і якщо я не знаю відповідь я заплачу вам $ 5".
Знову армійський капітан ввічливо відмовився і спробував заснути.
Капітан Повітряних Сил, аби усе ж зацікавити співрозмовника, сказав: "Добре, якщо ви не знаєте відповідь, ви платите мені $ 5, і якщо я не знаю відповідь, я плачу вам $ 50"!
Одразу ж це привернуло увагу армійського капітана і він погодився зіграти.
Капітан Повітряних Сил поставив перше питання. "Що таке - відстань від землі до місяця"? Армійський капітан не сказавши й слова потягнувся до свого гаманця і вручив капітанові Повітряних Сил $ 5.
Після цього настала черга армійського капітана. Він запитав у капітана Повітряних Сил: "Що піднімається на пагорб з трьома ногами і падає на чотири"?
Капітан Повітряних Сил подивився на нього із спантеличеним виразом обличчя, вийняв свій ноутбук й спробував знайти відповідь за різними посиланнями. Після того як проминуло півгодини, він розбудив армійського капітана і вручив йому $50.
Армійський Капітан ввічливо узяв $ 50 й відвернувся аби знову заснути.
Капітан Повітряних Сил, дещо розсердившись, сказав: "Добре, то якою ж є відповідь на це питання"?
Не сказавши й слова, армійський капітан потягнувся до свого гаманця, віддав $ 5 Капітанові Повітряних Сил, відвернувся й знову спробував заснути.
Дуже вдячнй, що навідуєтеся та не забуваєте...
Без підтримки оточуючих життя не завжди виявляє свої барви.
За оригінальний текст оповідки висловлюю подяку сайту http://usmilitary.about.com/library/miljokes/blgames.htm.
На фото (натрапив якось на "http://rulez.org.ua"): танк Т-84-120 "Ятаган".
Степ... По степу катаються танки, за ними здалеку спостерігають ворони й люди… В танкістів почалися тактичні навчання, і вони виконують різноманітні маневри на своїй техніці. Вже пройшов тиждень «пішим по танковому», - це коли екіпажі бродять купками по тих маршрутах де їм належить потім проїхати на танках. Захоплююче заняття, адже їм для зв'язку потрібні ще й рації 63 року випуску (або просто зразка цього року, біс їх знає, але важать по 25-35 кг, бо батарейки) і речові мішки та ще багато чого й вони за день намотували "пішим" по 20-30 км. Але досить про сумне, адже зараз в них є танки і вони на них їздять. Вже ховалися в складках місцевості, вже робили протиракетні маневри, долали різні дурниці подібні до невеличких боліт (у велике не полізеш на ньому, та й де його там узяти). І ось тепер вони відпрацьовують рух в колоні, - поїдуть, здіймаючи як стадо куряву, зупиняться, здадуть задом, вперед тощо... І сталося ДТП! Механік одного танку проґавив момент зупинки, оскільки курява здійнялася дуже щільна і в'їхав у зад передньому. Навідник танку дуже здивувався, коли мирно собі спав і тут ТАК НЕЙМОВІРНО ТРУСОНУЛО! Він залетів головою в приціл і знову щось відламав від нього. Криючи матом, вони з командиром вилізли з башти і побачили просту картину, що на вигляд усе наче б ціле й незрозуміло що ж то було. Після того, як розкотили в сторони техніку (не зачекали на ДАІ, ) з'ясували характер пошкоджень: подряпана фарба в двох місцях ззаду в одного і декілька надривів (прорвало зубцями траків) на крилах в нашого. Й усіх справ-то.
Хлопці обговорили, що було б з "Камазом" або "Жигулями", поіржали і думали що на цьому історія закончилась… Так от, вона на цьому лише почалася. Механік, який проґавив, момент гальмування, звався Поздєй, через прізвище Поздєєв. Він був нічим не цікавим й непомітним дрібний хлопцем. Ніхто його серйозно не сприймав. Жартували з ного та й глумилися інколи. Але тут комбат круто змінив його долю, просто сказавши: «Тепер Поздєй, привезеш нові крильця, старі знімеш і поміняєшь». Здавалося б, ну й що тут такого? Поздєй з'їздив на "Камазі" куди показали, зняв за пів дня крила з іншого, привіз їх в парк, кинув біля свого танка й сказав комбатові що до вечора буде готово…
І ось тут починається саме цікаве! При ударі довгі стрижні, які тримали крила, стали не стрижнями прямими, які можна вибити, а красивими такими зигзагами. Розтягнуло і погнуло по-усякому їх. Поздєй узяв кувалду й зубило (це ж армія, а болгаркою солдатам користуватися "не слід", та й не було її, здається, в частині, - такого, наче б, ніхто й не бачив) і почав рубати. Тут виявилося, що виробники танка використовували для виготовлення цієї неймовірно важливої деталі ну дуже якісну сталь! До вечері вийшло рубонути лише одне коліно з 20-ти на одному крилі. При цьому зубило ставало схожим на красиву квітку, коротшало на третину й тупилося зовсім… Кувалда також злітала багато разів. Наступного дня з ранку Поздей був вже в парку і почав діяти далі…Пройшов тиждень, Поздєй почав зватися "дятел", поламав кувалди, які були в частині, приварив ручку міцнішу до найбільшої, винищив зубила, які були в часті, "в непотріб" і чіплявся до усіх, причому говорив, що йому там трохи рубонути і він поверне! Йому вже не вірили бо під танком валялося чимало красивих квіточок із зубил та кувалд… Поздєй міг на перекурах тапер виразно всім і кожному роз'яснити, як треба бити кувалдою, як правильно потрібно рубати зубилом, ганив сталь погану на кувалдах і зубилах… І людина почала поступово набувати нового гордого обличчя… Рукостискання його стало дуже міцним, погляд осмисленим і твердим, мова прямою і зрозумілою.
Пройшов місяць… Цей танковий "бат" вже не любив увесь полк, говорити усі почали в ритм ударів "Мега-поздєя", поховали подалі усі свої інструменти й уважно стежили за переміщеннями загальновідомого "дятла", бо він покрав вже усе, що погано лежало й хоча б віддалено нагадувало кувалду або зубило. Такий ремонт своїми руками не снився жодному цивільному механікові… Коли Поздєй вирубав перший стрижень, крило впало на землю і він заплакав, коли через півтора місяці після перших ударів впало друге, страшний рик почув навіть той, хто був за казармами, а це майже кілометр від парку! Він схопив крило і кинув його об танк так, що воно погнулося ще трохи… Для порівняння, - перед цим крила привезені на заміну він ледве скинув з "Камаза", а вантажили їх туди троє. Загалом, закінчилася епопея, але усі ще довго звикали до того що немає мірного стукоту і гуркоту на всю частину, і до того, що Поздєю тепер було не скажи зайвого і образливого нічого… Він реально міг врізати серйозно! Окріпнув і змужнів, хоч і говорив що втече або повіситься на початку епопеї. Ось так з дрібного і замученого Поздєя, він став поважаним чуваком, завдяки комбатові доброму і своїй сонності… Звичайно, тепер якщо кому треба було лом нарізувати дрібно, або забити що-небудь велике в щось тверде, йшли до нього і дивувалися тому, з якою нелюдською силою він бив кувалдою…
Висловлюю подяку за оригінальний текст сайту "http://www.todkena.ru"
P.S. За надану музичну композицію висловлюю подяку шановному "A_V_L" (який нещодавно віддав перевагу "реалу").
P.P.S. Модератори цього товариства висловлюють дружнє побажання зважати на погодні умови та допомагати водіям у разі "пробуксовки" їх автомобілів (аби просто у разі потреби підіпхнули машину) та бути обержнішими при переході дороги (через можливий гололід і проблеми з гальмуванням)!!!
P.P.P.S. Нехай же в нас завжди буде вдосталь сил для реалізації можливостей! Веселих свят!!!
Кхм... Кілька слів від мене. Ця історія видалася доволі цікавою та повчальною. Тож, вирішив, що зважаючи на її актуальність, слід було б аби з нею ознайомилося більше читачів. Прошу вибачення в автора (а також шановної редакції журналу), якщо це викличе якісь зауваження.
Офіційна вимога щодо наявності посилання на видання є виконаною.
Нарвалися...
Трапилося мені якось поїхати у цікаве відрядження. По ходу справи потрібно було везти через усю країну дещо невелике, але дуже вартісне та секретне. Коли вже зібрався їхати з пункта А в пункт Б, командир частини А викликав мене та сказав: "Познайомся, ці хлопці про всяк випадок поїдуть з тобою". Познайомилися. Хлопці виявилися спецназівцями з бригади морської піхоти Північного флоту, два лейтенанти і старлей. Згідно з задумом командування вони повинні булим охороняти по дорозі цінний вантаж, ну, а заразом, і мене, багатогрішного. Хлопці відрядження сприйняли як безкоштовну поїздку до Сочі, тим паче, їхати потрібно було в цивільному, в окремому купе. Спецназівці мене опікали, як англійську королеву, навіть було незручно.
А саме цікаве трапилося в Саратові. Там в нас була пересадка. Хлопців своїх я відпустив за пивом, а сам пішов погуляти по вокзалу. Сутеніло. І тут до мене підвалили наперсточники й запропонували зіграти. Я на ходу відмовився та пішов далі. Але мене усе ж зупинили та наполегливо запропонували зіграти. Я знову відмовився. Тоді мені сказали, що "ти, тіпа, козел, давай, грай, не випендрюйся, поки не дістав". І тут 4 чоловіки стали мене оточувати, а в стороні ще маячила група прикриття. В мене, звісно, був пістолет, але влаштовувати стрільбу на вокзалі, а потім до кінця життя писати пояснювальні мені не хотілося.Тому я потихеньку почав відкидати полу піджака, шукаючи очима міліцію. Але де там! І зненацька чую: "Товаришу підполковник, у нас проблеми?" Дивлюся - позаду стоять мої провожаті, посміхаються, і , гади, морозиво облизують. Ну, я в двох словах пояснив ситуацію. В старлея в очах спалахнула прямо-таки дитяча радість: "Ну нарешті" !!!
І вони взялися за справу. Перша четвірка, по-моєму, так нічого зрозуміти й не встигла, а до групи прикриття дійшло, що щось не так, коли зачистка в принципі закінчилася. Вони підбігли до нас, при чому один встиг здивовано так запитати: "Агов, братки, ви з якої бригади!?"
І, перш ніж піти у глибокий нокаут, почув чесну відповідь:
- З гвардійської бригади морської піхоти !
Ігор Сазонов
Журнал "Камуфляж", № 12 (грудень), 2003
P.S. А військові марші "підвищують тонус м'язів і діють цілюще на нервову систему" (як вважають деякі фахівці). Музика: О. Баженов.