Щоб не зів’яли

Квіти на могилі.

Хай ідуть зливи…

Тільки не плачуть хай очі.

Приходьте друзі до мене в день.

Я прийду до вас в ночі.

Дмитро Дідківський.

     1998 рік.

Версію цього вірша на російській мові читайте тут http://blog.i.ua/user/730468/113843/

  Любка.

Де ти моя любка.

Мила, рідненька.

Добра, хороша.

Дівчина чепурненька.

       Згадай як в дитинстві,

       Нас всі ображали.

       «Жених й наречена» :

       Нам всі кричали.

Як на горищі

Спідниця в тебе спала.

Я тебе поцілував.

«Не чіпай» : сказала.

         Облиш моя Любка.

         Стосунки платонічні.

         Зараз будуть в нас з тобою,

         Заняття практичні.

Ти зразу з переляку,

Як хом’як тремтіла.

Зрозуміла потім : «кайф»

Та й ще захотіла.

       І з тієї пори,

       Розсудливішою стала.

       І морозиво тебе,

       Не задовольняло.

Став я тоді красти.

Й ніченьки не спати.

Щоб подарунки носити.

І тебе кохати.

       І тепер сиджу в суді.

       Сиджу й ледь не плачу,

       Чужих людей й рідних,

       Я обличчя бачу.

Лиш тебе в залі,

На диво не має.

З ким ти моя Любка?

Хто тебе кохає?

11 грудня 1997 рік.

Дмитро Дідківський.

            

Російська версія цього вірша звучить так http://blog.i.ua/user/730468/113747/

       Л.О.

Відстань в сотні миль.

Нас з тобою, рідненька розділяє.

Чи будемо разом іти ми по життю.

Цього з нас ніхто не знає.

       Ми говоримо слова кохання.

         Серця наші, як свічки палають.

         Від заходу сонця, й до світання.

         Про нову зустріч вони благають.

Та не суджено завжди бути разом.

Перешкоди різні на заваді.

Й чим довшу розлуку нам доля дасть.

Тим більше зустрічі своїй, будемо раді.

             Дмитро Дідківський.

              31 січня 1998 рік.

 

Російська версія цього вірша звучить так http://blog.i.ua/user/730468/113713/

Під конвоєм.

Із суду вели під конвоєм.

Біля паркану стояла дівчина моя.

Мене проститися з нею не пустили.

І по її щоці бігла сльоза.

       Конвою, лютий, дай мені хвилину.

       Я маю їй дещо сказати.

       З нею нас навіки розлучили.

       Адже мене повинні розстріляти.

Не плач люба, кохана моя.

Така вже доля – скоро я загину.

Ти тільки себе, прошу бережи.

Від мене, чекаєш ти дитину.

       І будуть весною, каштани ще цвісти.

       І будуть літом, пускати пух тополі.

       Ніколи більше не побачу цього я.

       Ніколи більше не побачу волі.

Прощай кохана, навіки прощай.

Прощай люба, моя рідна, мила.

Ніколи більше не побачу тебе.

Ніколи не побачу свого сина.

       Коли він з’явиться на світ.

       Про все розкажеш йому, моя мила.

       Про те, як я провину на себе взяв.

       Про те, як мєнта ти замочила.

Дмитро Дідківський.

9 грудня 1997 рік.

Російська версія цього вірша звучить так http://blog.i.ua/user/730468/113593/

Як забути тебе, Україно, ти ж кохана моя Батьківщина?! Як забути дея народилась? Де живу і навчаюся я? Де росою світанків умилась? Де родилася ненька моя!!! Довго, довго ти страждала Незалежності чекала, гніт репресій ти терпіла, захищалась ти уміло! А тепер на радість нам і на злість всім ворогам, розрослася ти вербою, сонце світить над тобою..

Ліля (Лессі).

http://narod.i.ua/user/1096008/profile/

м. Рівне.

 

Скоро півні заспівають,

Стане світло за вікном

А я знов до часу буду спати

Бо цілу ніч сидів я за компом!

 чи міркувалось над цим хоч раз?

_________________________________

Ти можеш дивуватись

Ти можеш посміхатись

І вдячність,то для тебе не тягар...

Привітність і турбота,

Дозвілля і робота,

І творчих спалахів присутній дар.

 

Ти можеш і втомитись,

Ти можеш розгнівитись,

Час відпочинку, та й не тільки - час...

На зорі подивитись

Чи просто - десь зустрітись,

Застигнути й злетіти водночас!

 

Покликати й згадати,

Чекати й мандрувати,

Утішитись і взяти прозапас...

Ти можеш дарувати,

Розвіяти й зібрати

І крапки десь розставити нараз...

Розвію смутой над водою
нехай несе геть течія
подалі з місць,де ми з тобою
були удвох...лиш ти і я

обійми палкі на прощання
в душі лиш тиша та пітьма
думки натягнута струна
тай не потрібні більш слова

а де були цілунки-шрами
тай гоїтися не спішата
щимлять лишень ночами й днями
сльозьми щей на очах бринять

хай туга виллється у пісні
над той водицею стрімкою
а все, що було до чи після
забудеться й спливе з рікою

Я дуже за тобою сумую.

Жахливо, коли ти не зі мною.

Коли тебе поруч нема,

Мене охоплює нудьга.

Коли твій голос я не чую,

Ще дужче за тобою сумую.

Якщо довго не бачу карі очі я твої,

Нестерпний біль пронизує груди мої.

Прагну покінчити з життям я своїм

 

 

                                                  P.S(Позитифф рулет а жизнь нестоит на месте)

Темрява, блиск зірок і тиша
І лиш спокійний вогник свічки
Розсіює спокійну ніч

Мерехтіння свічки відкидає тіні,
Причудливі, дивні,
І рухи спокійні і ніжні,
Що створюють пристрасті світ.

Там небо з землею,
Там сад і пустеля,
Там все це змішалось
І втратило сенс

Залишилось єдине,
Неподільне і ціле,
Що силою пристрасті
Пов’язано навік.

Та через мить все скінчиться
І сонце розпалить світанок,
Освітить Дзеркала
Їх вічних, пов’язаних душ

Та це лиш початок,
Найменша частинка Світу
Що створили почуттям
Для себе ВОНИ.