Особисто я не є пацифістом, оскільки свідомий того, що, на жаль, наш світ неможливий без насилля, без силових конфліктів та протистояння - така вже данність нашого існування Людей на планеті Земля. Не буду деталізувати і щось роз'яснювати на тему військових реалій людства, а просто одразу зазначу, що я був і є послідовним противником ядерної зброї і дуже радий, що в Україні її не має. Ядерна зброя - це зброя самогубців, бо мені важко уявити щасливим життя переможців у війні із застосуванням ядерної зброї. Воістину тоді живі будуть заздрити мертвим.
Те саме стосується інших варіантів ЗМЗ (зброї масового знищення), тому що це так само безглуздо, особливо бактеріологічна ЗМЗ після застосування фактично контролю не підлягає через неможливість передбачити всі можливі мутації та поширення застосованих організмів, смертельних для людей. Принагідно зазначу, що одна пробірка з вірусами може цілком урівняти загрозу від армії з ядерним потенціалам РФ та США разом узятих. Тому прихильників доктрин "Мир через жах", тобто стримування агресій через наявність ядерної зброї у арсеналі слабших країн я б радив заткнутись: бактеріологічна зброя для того значно дієвіша, бо в сотні тисяч разів дешевша, жахливіша і дурніша до застосування.
Власне для того я зробив цю передмову, щоб читаючи подальші матеріали - всі звертали особливу увагу на те, які шалені економічні і людські ресурси було на це озброєння використано і фактично змарновано на ніщо! Тільки тактичний ядерних ракет на момент розвалу СРСР було коло 30 тисяч! Уявіть, які то шалені кошти і щоб за них можна було для людей зробити в мирному виробництві. Про вартість стратегічного ядерного озброєння СРСР взагалі уяви не вистачає: десятки тисяч ядерних боєголовок, тисячі стратегічних ракет, пускових шахт і мобільних ракетних комплексів, наддорогі атомні підводні човни, космічні комплекси управління і прикриття тощо. Ось де відповідь причин розвалу СРСР: всі працювали і виробляли неймовірну масу лайна, бо інакше зброю назвати не можна, а потім ще дивувались: "І чого ми так бідно й нікчемно живемо?"
Висновок простий    і однозначний: якщо ми вже назвали себе homo sapiens, тобто "людина розумна", то давайте нарешті справді думати! І думати не над тим, як одне одного винищити, а над тим, як жити і вижити нам і нашим нащадкам у цьому і без того небезпечному світі з його вулканами, землетрусами та астероїдами.

Богдан Гордасевич
 27.04.2014
м. Львів



НАЦІОНАЛЬНА  БЕЗПЕКА  УКРАЇНИ

Тарас Кузьо

(Журнал «Військо України» № 4-5, 1994 р.)

РОЗДІЛ III

СКЛАДОВІ  УКРАЇНСЬКОЇ  ПОЛІТИКИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ

Унаслідок історичних причин, викладених у першому розділі, Україна віддає пріоритет розбудові збройних сил. Із багатьох можливих шляхів вона обрала той, який веде до поступової націоналізації колишніх радянських збройних сил, що базувалися на її території. Завдяки націоналізації Україною великої кількості колишніх радянських збройних сил, розташованих на її території, було, по-перше, зламано могутню радянську воєнну машину і, по-друге, усунуто будь-яку внутрішню воєнну загрозу незалежності України. Така політика спричинила те, що багато офіцерів у Збройних Силах України підтримують її незалежність, нейтралізовано також потенціальну небезпеку з боку решти офіцерства. В Україні вже завершено створення двох родів військ: Сухопутних і Військово-повітряних сил.
У зв'язку із поступовим скороченням збройних сил в Україні та їх переходом на професійну основу націоналізація колишніх радянських збройних сил і наявність великої кількості офіцерів-українців, які служать за межами України у державах СНД та виявляють бажання повернутися на батьківщину, можуть дуже дорого обійтися українському суспільству та економіці. Воєнно-промисловий сектор української економіки зосереджений переважно у Східній Україні, тому його перебудова матиме як соціальні, так і етнічні наслідки. Крім того, ВПК пов'язує Україну з Росією та СНД, оскільки в цій галузі економіки існує дуже щільна інтеграція між колишніми республіками СРСР.
Єдиним винятком із досить плавного процесу націоналізації колишніх радянських збройних сил в Україні став розподіл Чорноморського флоту між Україною та Росією. Розв'язання цієї проблеми, очевидно, буде складним через безпосереднє ставлення до Права власності на Кримський півострів. Чорноморський флот насправді не має стратегічного значення. Його «важливість» полягає лише в тому, що жодна сторона не бажає поступатися іншій,  очікуючи певних результатів від продажу обладнання цього флоту. У даному розділі доводиться, що політика Росії, котра, вже отримавши решту із чотирьох флотів колишнього СРСР, претендує ще й на частку Чорноморського флоту та місто Севастополь, розташоване в Україні, не сприяє встановленню добрих російсько-українських відносин та стабільності в регіоні. Внаслідок такої політики в Україні зберігається почуття загрози її національній безпеці.
Ядерна політика України є непослідовною, вона – то спонтанна реакція на певні зовнішньополітичні події. Проте 1992–1993  років Київ усе наполегливіше виступає  за збереження свого ядерного статусу.  У зв'язку з цим аналізуються головні чинники, що впливають на ядерну позицію України та ставлення провідних політичних діячів і сил до проблеми ядерної зброї в Україні. Основними факторами, які породжують прихильність до збереження ядерної зброї, є існуючі в Україні почуття незахищеності і небезпеки, комплекс меншовартісності та  надмірна підозрілість у ставленні до зовнішнього світу, ворожість якого до України є для її деяких політиків незаперечною істиною. Цілком імовірно, що, незважаючи на багаторазові обіцянки ратифікувати договір СТАРТ-1  та Договір про нерозповсюдження ядерної зброї, Україна все ж зберігатиме певну кількість ядерної зброї на своїй території. Це, у свою чергу, завдаватиме  шкоди українській безпеці та посилюватиме її міжнародну ізоляцію. Хоча за іронією долі саме безпека та ізольованість завдають найбільших турбот українському керівництву.
Проаналізовано також основні  елементи  політики національної безпеки України та проблеми успадкованого Україною від колишнього СРСР воєнно-промислового комплексу, розглянуто бар'єри у відносинах між Україною та Росією щодо військової спадщини, зокрема Чорноморського флоту та ядерної зброї, і нарешті, окреслено тенденції подальшого розвитку та впливу вищезгаданих складових на політику національної безпеки України.


А. РАДЯНСЬКА ВІЙСЬКОВА СПАДЩИНА: ВІЙСЬКОВО-МОРСЬКІ СИЛИ, ЗВИЧАЙНА ТА ЯДЕРНА ЗБРОЯ


ЗБРОЙНІ СИЛИ

Після розпаду СРСР Україна успадкувала від нього величезний воєнний потенціал, що становив 30-40 відсотків усього військового обладнання колишніх радянських збройних сил, розташованих на захід від Уралу, та 750 тис. особового складу. Україна успадкувала частини, які належали до радянських сухопутних військ, тактичної та стратегічної авіації, Чорноморського флоту, військ протиповітряної оборони та стратегічних ракетних військ. За технічним потенціалом Збройні Сили України посідають друге місце в Европі після Росії. Напевне, такий стан зберігатиметься, щонайменше, до кінця десятиліття. Для України є дуже вигідним Договір про скорочення звичайних збройних сил і озброєнь в Европі, оскільки, згідно з ним, посилюється контроль з боку України над значною кількістю високоякісного військового обладнання, хоча тисячі одиниць цього обладнання і мають бути знищені. Згідно з цим договором, Україні належить третина озброєнь колишніх радянських збройних сил, що скорочуються.
Успадкованого Україною військового обладнання може виявитися достатньо для того, щоби забезпечити нові збройні сили та навіть експортувати певну його частку. Україні дісталося понад 6,5 тис. танків, в тому числі й найновіші Т-80, Т-72 та Т-64. Решта обладнання включає 7,5 тис. БТРів, 5 тис. засобів підтримки та понад 3,3 тис. артилерійських гармат. Згідно з вищезгаданим договором, на кінець 1995 року кількість танків в Україні скоротиться на третину, а кількість БТРів – на одну шосту. При цьому в Україні все ще залишатиметься багато танків та іншого озброєння, тим паче, що договір дає змогу їй нарощувати кількість артилерійських озброєнь.
Однак хоча в Україні є велика кількість досить сучасного військового обладнання, воно розташоване вдалині від потенціального противника, тобто Росії. Більшість колишніх радянських збройних сил була сконцентрована у Прикарпатському військовому окрузі, тоді як Україна очікує головної загрози зі сходу (від Росії) та з півдня (від конфлікту із сепаратистами Криму). На українсько-російському кордоні збройних сил немає, незважаючи на неодноразові вимоги націоналістичних сил передислокувати більшість частин у цей регіон, що в разі здійснення вимагало б великих коштів, забрало б багато часу і викликало б невдоволення з боку Росії, а також частини населення Східної України.
Тим часом Київ відправив шість підрозділів Прикордонних військ на українсько-бєларуський та українсько-російський кордони, утворивши додаткове Південно-Східне прикордонне управління (зі штабом у Харкові) на додаток до вже існуючих Західного (Львівського) та Південного (Одеського) прикордонних управлінь. Окрім того, у листопаді 1992 року було скасовано три військові округи, а натомість утворено Західне та Південне оперативно-тактичні управління. На зміну штабу Київського військового округу прийшло Міністерство оборони України. Ці тактичні управління складатимуться із армійських корпусів, мотострілецьких та танкових дивізій і бригад, а також із військових учбових центрів.
Після реорганізації збройних сил Південному військовому округу буде надано армійські корпуси, мотострілецькі дивізії та бригади з метою підвищення мобільності військ та їхнього швидкого розгортання при виконанні поставлених бойових задач. У березні 1993 року розпочалися регулярні навчання військ Південного оперативно-тактичного управління за участю морської піхоти, Прикордонних віськ та Національної Гвардії. Звичайно, важливість Південного округу визначається його близькістю до районів конфліктів у Молдові та в Криму. Будь-який контроль над Кримом із боку Росії або існування військово-морських баз Росії в Севастополі ускладнили б захист Південної України з воєнної точки зору. (Саме тому колишній міністр оборони Костянтин Морозов відкидав будь-яку можливість надання севастопольської морської бази в оренду Росії.)
Хоча кількість успадкованого Україною військового обладнання та озброєння і є значною, проте головним чинником, що призвів до його націоналізації, було рішуче небажання України дозволити Росії заволодіти цією спадщиною колишнього СРСР. Тому навряд чи увесь цей арсенал буде враховано у воєнному плануванні України. Видатки на оборону є досить обмеженими внаслідок величезного бюджетного дефіциту, економічної кризи та гіперінфляції. Отже, фонди, необхідні для придбання запасних частин та обслуговування цього обладнання, є дуже незначними. Нестача паливно-мастильних матеріалів перешкоджає проведенню навчань та підтриманню бойової готовності на належному рівні.
(продовження далі в ч. 2)

РЕПОСТ НА ЛЬВІВ - допомога армії! Починаємо діяльність у Львові! 
Taras Dzyoba (у ФБ) - координатор у Львові.
Перша частина, яка потребує уваги львів'ян - 80-й окремий аеромобільний полк, Львів, більше ніж 1000 осіб.
Список потрібних речей від цієї частини (терміново).
В порядку пріоритету:
1. Радіостанції Motorola T-80 або аналоги стандарту PMR446 - 100шт+ (можна радіостанції інших моделей/стандартів в кількостях кратних 10)
2. Зварювальні апарати портативні - 2шт
3. Електрогенератори бензинові малогабаритні, номінальна потужність - 1кВт - 3шт
4. Бензопили ручні - 3шт
5. Метеостанції портативні - 1шт
6. Намети малогабаритні (1-5 людей кожен) - на 80 людей
контактна особа
Дзьоба Тарас (+38 093 504 8088)
(прохання дзвонити до 12:00 або після 20:00, можна пізно)

Дорогі співвітчизники українці мільярдери допоможіть зайвим мільоном для героїв військових!

1. Ринат Ахметов ($12,5 млрд),
2. Виктор Пинчук ($3,2 млрд),
3. Геннадий Боголюбов ($2,3 млрд),
4. Игорь Коломойский ($2,1 млрд),
5. Юрий Косюк ($1,5 млрд),
6. Вадим Новинский ($1,5 млрд),
7. Петр Порошенко ($1,3 млрд),
8. Константин Жеваго ($1,2 млрд)
9. Сергей Тигипко ($1 млрд).

Увага!!! Підтримай Українську армію! Зателефонуй або надішли СМС
на номер 565. Один дзвінок або СМС - 5 грн. (єдиний телефон всіх
мобільних операторів).

Наказом Міністра оборони України від 20.03.2013 № 188 “Про затвердження Інструкції з організації воєнно-ідеологічної підготовки у Збройних Силах України” з 1 квітня 2013 року в системі бойової підготовки Збройних Сил України вводиться новий навчальний предмет “Воєнно-ідеологічна підготовка”.

important fact that is not all the power that iran has and most of it, is secret to public.

In respond to those who are saying Iran will loose the war against US..., and keep that in mind that Iran never started the war against any country and it will respond strongly to those countries that want to attack Persian territory.

Це з коментів до цього відео

 

Важливо те, що це не всі сили, що Іран має і більшість з них, є таємницею для громадськості.

У відповідь тим, хто говорить Іран програє війну проти США ..., мають мати на увазі, що Іран ніколи не починав війну проти будь-якої країни, і він буде відповідати рішуче тим країнам, які хочуть напасти на перської території.

Ексклюзивне бліц-інтерв’ю Міністра оборони України Дмитра Саламатіна агентству “Інтерфакс-Україна”, (10 травня 2012 року)

Питання: Ви днями повернулися з Казахстану, де взяли участь у роботі міжнародної виставки озброєння і військово-технічного майна “KADEX-2012. Що нового побачили і почерпнули для себе?
Відповідь: Участь у подібних міжнародних виставках озброєнь і військової техніки дає нам можливість не лише ознайомитися з новинками зарубіжних виробників, але і продемонструвати власні досягнення в цій галузі. Яскравий приклад — підписання угоди з Казахстаном про спільне виробництво бронетранспортерів БТР-4. Цей і подібні проекти відкривають нам великі перспективи.
Багато що з того, що ми пропонуємо для реалізації на зовнішніх ринках, найближчим часом поступатиме на озброєння української армії. Передові зразки техніки і озброєння вже зараз затребувані нашими партнерами. І наше завдання — рухатися в цьому напрямку далі.
Використовуючи можливості вітчизняного ОПК, ми зможемо найближчим часом серйозно зайнятися переозброєнням нашої армії і сил флоту. У цьому контексті дуже важлива тісна співпраця і чітка координація зусиль Міністерства оборони і держконцерну “Укроборонпром”.
Високий рівень співпраці Міноборони з “Укроборонпромом” дозволяє нам успішно вирішувати найскладніші завдання, які раніше не вирішувалися роками.
Питання: Як просувається процес модернізації Збройних сил України?
Відповідь: Сучасна армія і флот — це не кількість танків, літаків і кораблів, вік яких перевищує декілька десятиліть. Це — сучасні технології, закладені, у тому числі, в модернізацію озброєння і військової техніки.
Безумовно, неможливо відразу модернізувати усю техніку, яка перебуває у нас на озброєнні, особливо враховуючи фінансово-економічні можливості країни. Проте таких темпів, якими ми реалізовуємо програму модернізації, за останні десять років ще не було.
Але вже сьогодні необхідно думати про майбутнє. А майбутнє — за наукою. Збільшення фінансування науково-дослідних робіт дозволить підприємствам національного ОПК мати перспективу розвитку на наступні 10-15 років. Ця найважливіша умова для стратегічного розвитку цієї галузі і посилення її конкурентоспроможності. Ми вже почали цим займатися, і результати, я упевнений, не змусять себе довго чекати.
Останніми роками наукові розробки українських учених не були затребувані, але були збережені. Зі збільшенням державного оборонного замовлення вони отримають розвиток.
Питання: В ЗМІ, з посиланням на проекти концептуальних документів реформування і розвитку Збройних сил, періодично з’являється інформація про радикальне скорочення чисельності армії. Як би Ви це прокоментували?
Відповідь: У сучасних умовах радикальне реформування Збройних сил неможливе без скорочення їх чисельності.
Стратегічним оборонним бюлетенем на період до 2015 року, який був затверджений у 2004 році, передбачалося мати чисельність Збройних сил України на рівні 80-100 тис. А згідно з Держпрограмою реформування і розвитку Збройних сил України на 2006-2011 рр., до речі, проваленою через недофінансування в роки кризи, на кінець 2011 року чисельність української армії повинна була складати 108 тис. чоловік.
Масштабні скорочення українська армія вже пережила. За останні десять років найбільші за чисельністю скорочення припали на період з 2004 по 2007 рік: 2004-й — 70 тис., 2005-й — 40 тис., 2006-й — 24 тис., 2007-й, — 21 тис.
Перспективу чисельності на подальші роки визначать концептуальні документи — Стратегія національної безпеки, Стратегічний оборонний бюлетень, Концепція і Державна програма реформування і розвитку Збройних сил України.
Прийняття цих документів — це не проста формальність до певного терміну. Це результат серйозного аналізу багатьох процесів, що відбуваються як усередині країни, так і за її межами, оцінка можливостей держави з урахуванням усіх ризиків.
Усі ці документи розглянуті комітетом з реформування і розвитку Збройних сил і оборонно-промислового комплексу і будуть прийняті найближчим часом.
Питання: Тема використання земель оборони вже не перший рік привертає до себе увага через постійні скандали і зловживання в цій сфері. У чому, на Ваш погляд, суть проблеми?
Відповідь: Земля оборонного відомства – це великий капітал. І він повинен працювати на державу. Саме з цією метою група народних депутатів ініціювала розробку законопроекту №6644, який би врегулював усі проблемні питання навколо використання землі Міністерства оборони.
Тривалий час існувала протидія ухваленню цього законопроекту з боку саме тих, хто активно користувався тіньовими схемами виведення з державної власності земель і нерухомості Міністерства оборони.
Незважаючи на усі спроби перешкодити прийняттю цього важливого документу, ми довели почату справу до логічного результату.
Але і сьогодні не припиняються дискусії навколо цього питання. А документ цей націлений на формування прозорого ринку, ефективного використання земель оборони і нерухомого майна військового відомства.
Виручені від його реалізації засоби поступатимуть до спеціального фонду оборонного бюджету і використовуватимуться для оновлення і модернізації техніки і озброєння, а також рішення соціальних проблем військовослужбовців.
Тому проблема не у висловлюваннях окремих представників політикуму і експертного середовища, а у бажанні зберегти законодавчі “лазівки” для корупційних схем. Так тривати не може.

З 16 до 18 січня у Рівненському обласному військовому комісаріаті триває командирський збір, до якого залучено понад 70 військовослужбовців обласного, міських та районних військових комісаріатів і 167 Територіального центру комплектування військовослужбовцями за контрактом. Цей захід є плановий і проводиться під керівництвом військового комісара Рівненського ОВК полковника Дмитро Оксенюка. Під час збору з залученим особовим складом відбуваються заняття з заходів командирської підготовки і службової діяльності. Доводяться та нагадуються положення керівних документів, які регламентують службову діяльність. - Аби заняття були справді якісними і корисними для присутніх, ми охоплюємо усі сфери діяльності військових комісаріатів, - зазначив полковник Дмитро Оксенюк. - Це мобілізаційні заходи, де звертаємо увагу на ведення обліку військовозобов’язаних і техніки. Підіймаємо питання обліково-призовної роботи, проведення приписки та призову. Також, учасникам збору доводяться завдання командувача Західного оперативного командування Сухопутних військ ЗС України та військового комісара Рівненського ОВК щодо організації діяльності підпорядкованих комісаріатів. Варто зазначити, що до проведення збору залучено представників військової прокуратури та військової служби правопорядку, які проводять заняття з заходів протидії корупції, та положень законодавства України. - Ми націлили увагу залучених військовослужбовців на виконання завдань, які визначені Міністром оборони та начальником Генерального штабу ЗС України щодо проведення року командира-лідера та фізичної підготовки і спорту, - підкреслив Дмитро Валентинович. - Тому вінцем цього збору стануть заліки з фізичної підготовки, де ми у чергове оцінимо рівень наших військовослужбовців. В цілому, командирський збір завершиться заліками з основних предметів та стрільби зі стрілецької зброї.

167 Територіальний центр комплектування військовослужбовцями військової служби за контрактом, що у Рівному, направив до військових навчальних підрозділів близько 50 кандидатів на військову службу за контрактом. 

Посадові особи військової установи провели інструктаж та видали документи майбутнім курсантам.

-  Бажаючі підписати контракт, які не проходили строкову військову службу та ті, хто йде на іншу військову спеціальність обов’язково направляються на підготовку, - зазначив заступник начальника 167 Територіального центру комплектування військовослужбовцями військової служби за контрактом майор Роман Каратай. – Там людина отримує військовий фах, ті знання, навички та вміння, якими користуватиметься протягом служби в армії.

Переважна більшість кандидатів з Рівненщини – майбутні зв’язківці та військовослужбовці механізованих підрозділів. Навчатимуться вони у 179 Об'єднаному навчально-тренувальному центрі військ зв'язку Збройних Сил України, що в Полтаві, та 169 Навчальному центрі Сухопутних військ Збройних Сил України, що поблизу смт Десни. Є й кандидати на інші спеціальності. Загалом юнаки та дівчата з Рівненської області здобуватимуть майбутню військову професію у п’яти навчальних підрозділах оборонного відомства.

-  Військова служба для мене – це перш за все робота, яку я хочу отримати,- каже майбутній зв’язківець, 18-річна Катерина Редька. – У Рівному сьогодні влаштуватися складно та і потім втриматися не легко. А Збройні Сили позиціонуються як стабільне місце роботи, зарплата не мала, і соціальний захист на найвищому рівні. Якщо усі надії виправдаються, то службі в армії присвячу свою кар’єру.

Підтримує слова дівчини і старший прапорщик запасу Дмитро Хвоєцький. Колишній військовослужбовець, спробувавши себе у цивільному житті та змінивши не одне місце роботи, вирішив повернутися на службу. Він теж здобуватиме фах зв’язківця.Загалом, протягом трьох днів 167 Територіального центру комплектування військовослужбовцями військової служби за контрактом направить близько 50 майбутнім військових професіоналів.

Доки військовослужбовці військових частин Рівного на службі, їхню малечу навідують Дід Мороз та Снігуронька. Справжню Новорічну казку для близько п’ятдесяти дітей вирішили втілити у життя працівники 24 гарнізонного будинку офіцерів на чолі з його керівником Олегом Кузнецовим.

Дід Мороз – начальник адміністративно-господарської частини закладу Віктор Слободянюк, та Снігуронька – культорганізатор будинку офіцерів Оксана Смолярчук, з невеличкою новорічною програмою об’їжджають дітей військовослужбовців як Рівного, так і пригороду.

– Цей Новий рік буде випробуванням для нас, адже ми мусимо встигнути за день до кожної дитини, – каже Олег Анатолійович. – Ми запаслися подарунками та силами, щоб у кожен дім принести святковий настрій.

Першими вони відвідали Ігоря, якому не більше шести років, та його молодшу сестричку Іринку. Діти від несподіванки такого ранкового візиту омріяного Діда Мороза навіть розгубилися. Але коли Снігуронька заспівала з ними новорічну пісеньку та загадала кілька загадок, діти самі полізли до бороданя на руки. За гарно розказаний віршик вони отримали подарунки, про які писали у листі до Діда Мороза – конструктор Лего для Ігорка та дитячий комп’ютер для Іринки.

Подякувавши за гостинність, віршики та наказавши бути чемними у наступному році, казкові герої попрямували до наступної дитини.

Цього Нового року Рівненській гарнізонній новорічній команді доводиться працювати з дітьми від самих маленьких до 12 років. У ролі казкових героїв вони не вперше.

– Проводити такі заходи з дітьми цікаво і важко одночасно, адже їх реакцію передбачити не можливо, – каже Дід Мороз – Віктор Слободянюк. – Є такі, які одразу обіймають нас, а є діти, які бояться, та ховаються за батьків. Усі різного віку, з різними вподобаннями, а тому нам потрібно за лічені секунди знайти стежинку до дитячої довіри. Пісеньки, віршик, конкурси, танок навколо ялинки налаштовує малих на приязний лад. Зі старшими трішки простіше – вони не бояться незнайомця-бороданя у червоному бранні, бо знають, що з мішка їм витягнуть подарунок. Але і з ними без святкового настрою ми не прощаємося.

На цьому Новорічні сюрпризи для дітлахів військовослужбовців гарнізону не завершуються, адже чергове свято їх чекає 2 січня у 24 гарнізонному будинку офіцерів. Там для них вже готується Новорічне свято, де буде ще більше казкових героїв, пісень, конкурсів та святкової атмосфери.