Давай забудемо
про все -
Про те, хто ми
у цьому світі,
Про небо, землю,
сонце, вітер -
Хай лиш кохання
нас несе...
Давай забудемо,
що нас
Тримають міцно
інші пута -
Нехай летить
душа розкуто
На ніжно-пристрасний
Парнас...
Давай з'єднаєм
наші душі,
Відкинем
тиху ворожбу...
Пил забуття
вже тче журбу,
Й бажання
заметіллю душить!
Давай -
зірвемось у буран,
І закружляєм
диким смерчем!
Минуле і майбутнє -
стерто...
Й байдужість -
то легкий обман.
Давай дамо
серцям ковток
Бажання, жару
й сподівання.
Безвихідь пустоти
й страждання
Ми заженем
в глухий куток.
Нехай любов
нас поєдна -
Два серця
й дві легкі надії...
Й хай обвінчає
наші мрії
Цілунок
терпкого вина.

Розміняли
хвилини
любові
І дні.
І чекали
невпинно
На срібному
дні,
Що потушить
буденне
Той спалах.
І що інші
хвилини
Запалять
День новий,
нову ніч,
нову пісню...
І що буде -
й чи буде? -
Опісля
Спокій
в фразах
І тиша -
наскрІзно.
І схопились -
відразу!
Та було...
запізно

Побудувати дім-справа,яка вимагає великих видатків,і подальше утримання його довгий час також забирає багато коштів,подібно і подружжя є справою досить непростою,однак треба думати також про те,як підтримувати з року в рік подружні взаємини.Тому що сьогодні багато сімей розпадаються,чому так ?Невже вони з часом втрачають любов один до одного,і чи взагалі можливо прожити разом довгий час?Так,можливо,і є два ,можна сказати, ключі до міцного шлюбу.Перший-ЛЮБОВ.Єрізні види,наприклад,романтичне кохання,прив"язаність...Ще один вид-ЛЮБОВ АГАПЕ.Вона спонукує обох жити, переносячи один одного,прощаючи один одному,А це дуже необхідно ,тому що усі ми помиляємося.Тому усім бажаю,одруженим і неодруженим для майбутнього, цінуйте один одного,старайтеся не робити того,про що можете пожаліти,і те що може зруйнувати ваш шлюб!Ну і другий ключ-ПОВАГА.Потрібно поважати кожному погляди свого партнера,дбайти не тільки про свої інтереси.,не принижуйте словами чи жартами сво половинку!!!

Прийди в мої сни -
Я прошу, я благаю...
Для тебе я серце
своє відчиняю.
В чеканні потужному
тої весни,
Що впаде, мов дощ,
в мої зболені сни.
Прийди в мої мрії,
у повінь думок,
У пісню, що ллється,
мов срібний струмок,
Що зблисне прозоро
і весну посіє,
Що створить із снів
ту посріблену мрію.
Ввійди у життя,
В кожен день,
В кожну мить!
Постань оберегом
у битві століть.
Мене розгорни,
немов книгу буття -
Ввійди в моє спрагле,
прогіркле життя.
Просійся пшеницею,
житом впади,
Простягся десницею
з сплеском води,
І сонцем яскравим
Мене ти зігрій,
І вітром ласкавим
у душу повій...
Зрости мене, милий,
З землі і з води,
Й люби - що є сили,
Люби - назавжди...

Зовнішня краса може народити лише симпатію та пристрасть, душевна народжує любов.
                                                                                                              See Soul (Сергій +)

Любов має те в собі, що наколи походить від симпатичних осіб, викликає і в нас настрій, подібний до любові...
                                                                                                                     
                                                                                                                              "Людина", Ольга Кобилянська

---

Широко крила розкинуло небо,

Висоту розітнуло, в проміннях завмерло...

Сонячних...

Моря-океани окутали землю,

В глибині потонуло, назавжди таємно...

Прощення...

---

Любов ожила, тепла шукаючи,

Світло жадібно розсилаючи...

Вірячи...

Все єство огортаючи трепетом,

І в готовності бути велетом...

Мріючи...

---

Не спиняє ніщо непокорених,

Рука об руку прямо під зорями...

Із віків...

Віддається все без останку днів,

Повертається із забутих снів...

...і без слів...

---

Как часто Вы слышите эти слова , и что они для Вас означают ? Какой смысл заложен ?

         Я эти слова говорил , только своей супруге , хотя встречался со многими девушками до неё, не имея серьёзных намерений, никогда не бросал слов на ветер !!!

               Поправочк : говорил и говорю, а ВЫ ?

[ null ]
 

На небе догорал пожар,
И солнца раскалённый шар
Ещё кидал свой красный взгляд
На золотушный листопад.
Рой листьев, словно россыпь звёзд,
Скрывал заброшенный погост,
Порой цепляясь за кресты --
За знаки вечной немоты...
Меж развалившихся могил,
Совсем уже лишённый сил,
Лежал в предчувствии конца
С постельной бледностью лица
Прекрасный юноша. Его
Листвою замело всего,
Лишь жилка билась на виске.
А мысли были вдалеке.
Он вспоминал цветущий сад
И юной девы пухлый зад,
Когда, нагнувшись, у реки
Она купала башмачки.
Он подошёл, сказал: "Мадам!
Я двадцать пять рублей вам дам,
В том смысле, если вы не прочь
Со мной побыть сегодня ночь".
Она ответила: "Сейчас!"
И -- каблучком ему меж глаз!
А он, упавши на траву,
Уставил очи в синеву...
Но взор его меж тем упал
Под платье. Сумрак там стоял.
И он попал навеки в плен
Её раздвинутых колен.
Дурманил мозг, как хлороформ,
Обзор её округлых форм,
И он, испачканный в крови,
Признался девице в любви.
Она его омыла лоб,
Потом сняла свой гардероб,
И он, спеша, сорвал порты
И уволок её в кусты...
Звучали вздохи под луной
Над затаившейся рекой,
И колыхались камыши,
Когда сливались две души.
Был этот юноша силён --
Лобзал её со всех сторон
И не подозревал беды
До самой утренней звезды.
Он через месяц занемог,
Не выходил уж за порог.
К нему явился врач-старик
И, осмотрев его, поник:
"Пускай тебя не удивит --
Твоя болезнь зовётся СПИД.
Я не могу тебе помочь".
Потом вздохнул и вышел прочь.
Больной остатки сил собрал
И на погост поковылял.
Нашёл могилу девы той,
Лёг рядом с каменной плитой
И с жуткой бледностью лица
Стал ожидать приход конца.